ВЗАЄМНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОСОБИ І ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ РОЗБУДОВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

brief description

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Взаємна відповідальність особи і держави
як інститут демократичної, соціальної, правової держави: теоретичні
та методологічні засади 12
1.1. Взаємна відповідальність особи і держави
як різновид соціальної відповідальності 13
1.2. Юридична відповідальність
у системі взаємної відповідальності особи і держави 28
1.3. Принципи та функції взаємної відповідальності особи і держави 51
Висновки до розділу 1 72
Розділ 2. Основні напрями реалізації взаємної відповідальності
особи і держави у процесі розбудови Української демократичної, соціальної, правової держави 74
2.1. Права людини як визначальний чинник гуманізації
взаємної відповідальності особи і держави 75
2.2. Гармонізація взаємної відповідальності особи і держави
в сфері діяльності державної влади 99
2.3. Особливості взаємної відповідальності особи і держави
в діяльності органів внутрішніх справ 116
2.4. Реалізація принципів взаємної відповідальності особи і держави
у сфері міжнародно-правових зобов’язань України 134
Висновки до розділу 2 155
Висновки 159
Додатки 163
Список використаних джерел 165

ВСТУП
Актуальність теми. Становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави передбачає необхідність активізації розбудови громадянського суспільства, що є гарантом рівності, стабільності та захищеності особистості. Взаємодія держави та суспільства базується на засадах гармонічного розвитку держано-правових інституцій та засобів гарантування і захисту прав та інтересів особи. Інститут відповідальності займає центральне місце в системі засобів забезпечення стабільності розвитку суспільства, держави та громадян, що передбачає вироблення теоретичної моделі відновлення режиму справедливості та її практичної реалізації на засадах взаємності й адекватності. В умовах інтенсифікації розбудови України, проведення комплексу реформ, що націлені на модернізацію соціальних інститутів, в тому числі і засобів правового впливу, інститут відповідальності потребує адекватного наукового переосмислення в контексті поточних змін умов розвитку суспільства та держави, що передбачає зростання дієвості інституту відповідальності в життєдіяльності суспільства на засадах взаємної відповідальності різних гілок влади, органів місцевого самоврядування та кожного громадянина.
Проблематика взаємної відповідальності особи та держави має як теоретичне, так і практичне значення, що пояснюється необхідністю вироблення єдиного, науково обґрунтованого механізму забезпечення рівності всіх суб’єктів перед законом, з однієї сторони, а також необхідністю максимальної реалізації соціального призначення інституту відповідальності, з іншої сторони. В свою чергу комплексне наукове дослідження феномену відповідальності держави і особи в контексті її взаємності в умовах розбудови державності в Україні надасть змогу забезпечити належну наукову основу інституту відповідальності відповідно до сучасних потреб розвитку суспільства.
В умовах становлення демократичного суспільства, розбудови демократичної, соціальної, правової держави і людина, і держава повинні мати рівні права і нести рівну відповідальність один перед одним. Невідповідність відповідальності особи і держави принципу взаємності, що є порушенням конституційних засад відповідальності як людини перед державою, так і держави перед людиною, є передумовою поширення соціальної несправедливості, що збільшує ризик виникнення та загострення соціальних конфліктів. Вказане доводиться і практичним досвідом становлення державності в України, коли відсутність ефективного механізму реалізації взаємної відповідальності держави і особи в певній мірі обумовлює недоліки у розвитку приватизаційних процесів, вирішенні соціальних проблем, подоланні корупції, нестабільності податкової політики, виникненні прогалини в законодавчій базі тощо.
Враховуючи вищевказане, питання взаємної відповідальності особи і держави набуває стратегічного значення для розбудови соціальної правової держави, що потребує як активізації наукових розробок вказаного питання, так і прискорення практичного втілення в життєдіяльність суспільства науково обґрунтованого механізму взаємної відповідальності особи та держави.
В юридичній літературі відсутні комплексні наукові дослідження, які присвячені проблемам взаємності юридичної відповідальності як особи, так і держави. Наукові роботи, які досліджують феномен соціальної відповідальності взагалі, та юридичної, зокрема, пов’язані з такими іменами вчених як З. А. Астеміров, Б. Т. Базилєв, С. Н. Братусь, В. П. Горлов, О. Г. Дробницький, В. Ж. Келлє, В. Ф. Захаров, I. I. Карпець, Д. А. Керімов, В. М. Кудрявцев, О. Е. Лейст, І. С. Самощенко, В. М. Селіванов, М. С. Строгович, М. Х. Фарукшин та інші. Однак, в роботах вказаних вчених інститут відповідальності досліджується переважно або в межах соціологічних досліджень як один із соціальних інститутів, що надає певну оцінку поведінці суб’єкта та здійснює на нього вплив; або в межах загальної теорії права; або в межах галузевих юридичних наук, в контексті конституційної, кримінальної, цивільно-правової, дисциплінарної, матеріальної та інших різновидах відповідальності; або в межах загальної та спеціальної частин відповідної галузі права.
На початку 90-х років ХХ століття у наукових колах значно підвищується інтерес до вивчення проблематики інституту відповідальності, що викликано необхідністю оновлення сутнісного розуміння вказаного інституту та вироблення практичних шляхів підвищення соціальної ефективності інституту відповідальності в умовах перехідного етапу розвитку суспільства. Зазначений період характеризується науковими розробками проблем відповідальності такими вченими як С. В. Бобровник, B. C. Венедіктов, В. Н. Вітрук, С. Д. Гусарєв, С. Д. Дубенко, А. П. Заєць, М. С. Кельман, Р. А. Калюжний, Я. І. Кінаш, М. І. Козюбра, A. M. Колодій, В. В. Копєйчиков, В. В. Лемак, В. В. Мальцев, О. Г. Мурашин, М. О. Плахотнюк, В. Ф. Погорілко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун та іншими. На наш погляд, основною специфікою наукових досліджень проблем відповідальності вказаного періоду є те, що вони переважно мають виключно прикладний характер та надають інформаційний матеріал щодо вдосконалення правового регулювання або організаційного забезпечення реалізації заходів відповідальності. Сучасні умови розвитку суспільства та держави актуалізують необхідність цілісного дослідження концептуальних засад інституту відповідальності, в тому числі і у контексті взаємної відповідальності особи і держави як необхідної умови забезпечення соціальної справедливості та законності. Недостатній рівень наукової дослідженності проблем взаємної відповідальності особи та держави в умовах розбудови державності в Україні зумовлює актуальність обраної автором теми дослідження та впливає на вибір об’єкта і предмета дослідження.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведене відповідно до “Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ Міністерства внутрішніх справ України на період 2002-2005 роки”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 червня 2002 року (№ 635); програми наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 5 липня 2004 року (№ 755); плану науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення, вивчення та обґрунтування самостійного значення та специфіки інституту взаємної відповідальності особи і держави як важливого чинника розбудови демократичної, соціальної, правової держави, а також вироблення методичних рекомендацій, які націлені на забезпечення умов взаємності в процесі вдосконалення інституту відповідальності особи і держави. Для досягнення вказаної мети дисертаційного дослідження поставлено наступні завдання:
- виробити науково обґрунтоване авторське визначення поняття “взаємна відповідальність особи і держави”;
- проаналізувати феномен юридичної відповідальності та її місце в системі взаємної відповідальності особи і держави: розкрити її зміст, різновиди та функції;
- охарактеризувати принципи і функції взаємної відповідальності особи і держави, які становлять основу соціально-правового механізму функціонування демократичної, соціальної, правової держави;
- розкрити зміст та проаналізувати значення інституту прав людини в демократичному суспільстві як умови гуманізації держави та системоутворюючого фактору, що опосередковує взаємну відповідальність особи і держави, а також визначає відносини між ними;
- з’ясувати зміст соціально-правового механізму взаємної відповідальності особи і держави на прикладі діяльності органів державної влади, посадових осіб та пересічних громадян України;
- розкрити особливості реалізації механізму взаємної відповідальності особи і держави у процесі виконання Україною міжнародно-правових зобов’язань щодо захисту прав людини;
- сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення інституту взаємної відповідальності особи і держави в умовах розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави в цілому та проведення політичної і правової реформи, зокрема.
Об’єктом дослідження є теоретико-методологічні проблеми правового інституту взаємної відповідальності особи і держави в Україні в сучасному суспільстві.
Предмет дослідження становлять феноменологічні, категоріальні, системно-структурні, функціональні та аксіологічні аспекти інституту взаємної відповідальності особи і держави в контексті розбудови демократичної, соціальної, правової держави.
Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження становить система філософських, загальнонаукових та спеціальнонаукових методів пізнання які надали можливість комплексного наукового вивчення вказаних об’єкту та предмету дисертаційного дослідження. Враховуючи тематику дисертації, а також мету та завдання роботи, дисертантом було використано наступні методи: компаративістський метод, який надав змогу порівняти особливості відповідальності особи та держави в аспекті їх взаємності як в сучасній Україні, так і в період її розвитку у складі СРСР; діалектичний метод, котрий забезпечив встановлення та аналіз специфіки взаємозв’язку і взаємозалежності особи і держави в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства та держави, в тому числі і в галузі міжнародних відносин; системний метод, що забезпечив комплексне дослідження проблеми взаємної відповідальності особи і держави, зв’язку різноманітних видів відповідальності в системі соціальної відповідальності.
У процесі дослідження поставленої проблеми автор використав принцип кореляції, який визначає функціональну залежність між двома змінними величинами, зокрема особою і державою, котрий надав змогу встановити, що кожному значенню вказаних величин відповідає чітко визначена функція іншої; а також принцип плюралізму, який уможливив подолання обмеженості діалектико-матеріалістичного монізму в процесі наукового аналізу існуючих видів відповідальності, позбавив дослідження заідеологізованості, тенденційності, ознак методологічного догматизму.
Емпіричну базу дослідження становлять науково обґрунтовані дані соціологічних досліджень провідних соціологічних інститутів нашої країни, довідкових видань, статистичних та аналітичних матеріалів про стан громадської думки, результати діяльності підрозділів міліції у сфері зв’язків із громадськістю за 2000-2006 pp.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у самій постановці проблеми, так і у способі її розв’язання. Дисертація є першим в українському правознавстві науковим дослідженням, в якому ґрунтовно проаналізовано інститут взаємної відповідальності особи і держави у процесі розбудови України як демократичної, соціальної, правової держави.
Наукова новизна дослідження відображена в таких висновках і положеннях:
- запропоноване та надане авторське визначення поняття “взаємна відповідальність особи і держави” як особливого виду соціальної відповідальності, провідного демократичного інституту демократичної, соціальної, правової держави, що розкриває систему двосторонніх зв’язків у суспільстві та ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості і спрямований на захист прав людини, розбудову держави як демократичної, соціальної, правової;
- узагальнено історіографію з проблем відповідальності соціальної, етичної, юридичної, професійної, політичної, міжнародної, що закладає основу комплексному науковому дослідженню інституту взаємної відповідальності особи і держави;
- доведено, що на сучасному етапі розвитку суспільства та держави в Україні взаємна відповідальність особи і держави як провідний демократичний інститут реалізується не повною мірою, про що свідчать суперечності у взаємовідносинах законодавчих, виконавчих та судових органів, діяльності окремих посадових осіб та пересічних громадян;
- обґрунтовано, що правова держава і права людини є взаємозалежними інститутами, які можуть бути об’єктами наукових досліджень в контексті їх взаємозв’язку та взаємозалежності;
- удосконалено поняття гуманістичного принципу людської гідності, який конкретизує права і свободи людини, поєднує їх у систему, утворює своєрідне ядро в системі прав людини, виступає умовою гуманізації інституту взаємної відповідальності особи і держави;
- узагальнено теоретичне розуміння змісту категорій “взаємодія”, “взаємність”, “відповідальність”, “юридична відповідальність”, “громадянська відповідальність”, “імунітет”, “індемнітет”, “партнерство”, “недоторканність”, які наповнюють новим демократичним, гуманістичним змістом інститут взаємної відповідальності особи і держави;
- охарактеризовано інститут взаємної відповідальності особи і держави, що ґрунтується на соціальному партнерстві учасників взаємодії і забезпечує стабільність в українському суспільстві, сприяє подоланню конфліктів, соціального напруження шляхом взаєморозуміння та створення нового, демократичного формату відносин між особою і державою;
- встановлено, що теоретична концепція механізму реалізації взаємної відповідальності особи і держави на сьогодні визначається у форматі євроінтеграційного процесу, виконання міжнародно-правових зобов’язань, підвищення відповідальності України перед європейською спільнотою за взяті на себе зобов’язання у сфері захисту прав людини;
- обґрунтовано, що вдосконалення діяльності міліції залежить від удосконалення партнерських взаємовідносин із населенням як форма прояву інституту взаємної відповідальності особи і держави.
Практичне значення одержаних результатів зумовлено їх науковою новизною та актуальністю. Результати цього дисертаційного дослідження можуть бути використані в:
- подальшій науково-дослідницькій сфері для наукової розробки ефективного соціально-правового механізму забезпечення взаємної відповідальності в Україні;
- правотворчій діяльності в аспекті надання пропозицій щодо внесення змін і доповнень до чинного законодавства з метою вдосконалення законодавчої бази, що регламентує діяльність уряду, парламенту, органів державної влади, в тому числі органів внутрішніх справ;
- правозастосовній діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності практики роботи органів внутрішніх справ щодо встановлення і розвитку партнерських відносин між населенням і міліцією;
- навчальному процесі вищих навчальних закладів України юридичного профілю для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників з теорії держави та права, а також при викладанні таких дисциплін як “Теорія держави та права”, “Соціальна відповідальність”, “Юридична відповідальність”, “Юридична відповідальність і державний примус”, “Взаємна відповідальність особи і держави як вид соціальної відповідальності” (Акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ № 6 від 19 січня 2007 p.).
Результати дослідження будуть також корисними для реалізації основних засад правової і політичної реформи, організації конкретних заходів щодо вдосконалення правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ, реформування системи правоохоронних органів.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження проведено автором самостійно, зроблені висновки і рекомендації засновані на особистих дослідженнях офіційних статистичних даних та практики правоохоронної діяльності.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки даної дисертаційної роботи обговорювалися на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на таких наукових семінарах і конференціях:
- науково-практичній конференції Національної академії внутрішніх справ України “Проблеми захисту прав людини та громадянина в умовах розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Київ, 22-23 квітня 2005 p.);
- міжнародному науковому семінарі “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (м. Київ, 23-24 вересня 2005 p.);
- науково-теоретичній конференції, присвяченій п’ятій річниці Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України “Україна 2005” (м. Київ, 2005 p.);
- загальноуніверситетській підсумковій науково-теоретичній конференції, присвяченій Дню науки “Наукове забезпечення правоохоронної діяльності: історія, сучасність та міжнародний досвід” (м. Київ, 19-20 травня 2006 p.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено в трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у трьох тезах виступів на наукових конференціях і семінарах.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, які охоплюють сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (264 найменування) та додаток. Основний зміст роботи викладено на 162 сторінках. Повний обсяг роботи становить 185 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
1. Доведено, що взаємна відповідальність особи й держави в умовах поглиблення політичної та правової реформи, переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки набуває стратегічного значення. Це означає, що існування Української держави як демократичної, соціальної, правової можливе лише за умови вдосконалення демократичного інституту взаємної відповідальності особи й держави.
2. Відповідно до досліджуваної проблеми дано визначення взаємної відповідальності особи й держави: це – провідний інститут демократичного суспільства, самостійний вид відповідальності, що являє собою систему двосторонніх зв’язків особи й держави, ґрунтується на принципах верховенства права, законності, гуманізму, справедливості і спрямований на захист прав людини, розбудову держави як демократичної, соціальної і правової.
3. Обґрунтовано думку про те, що юридична відповідальність (особливо її позитивний аспект) посідає провідне місце в системі соціальної відповідальності й надає нового гуманного, демократичного змісту інституту взаємної відповідальності особи й держави. Саме відповідальність держави є дієвим інструментом реалізації здійснюваних у суспільстві реформ, а її зміст виражається в обов’язках держави, її органів, службовців піддаватися санкціям, що встановлені законом, за правопорушення та інші неправомірні дії, пов’язані з їх компетенцією, здійсненням своїх службових повноважень.
4. Автором доведено, що в сучасних умовах розвитку Української держави взаємна відповідальність, як провідний демократичний інститут демократичної, соціальної, правової держави, реалізується не повною мірою, про що свідчать суперечності, що мають місце у взаємовідносинах законодавчих, виконавчих та судових органів, діяльності окремих посадових осіб та пересічних громадян, а також конфлікти між гілками влади, урядом і Президентом, владою і опозицією.
5. Обґрунтовано думку про те, що демократичний зміст інституту взаємної відповідальності особи й держави характеризують принципи гуманізму. В аспекті взаємної відповідальності особи й держави вони проявляються і конкретизуються через низку демократичних принципів (людської гідності, законності, справедливості, індивідуалізації, невідворотності покарання) та таких категорій, як “взаємність”, “юридична відповідальність”, “громадянська відповідальність”, “партнерство”, “недоторканність”, які наповнюють новим демократичним змістом концепцію взаємної відповідальності особи й держави.
6. Автором доказано, що інститут взаємної відповідальності особи й держави в процесі реформування всіх сфер суспільного життя наповнюється людським виміром, що включає в себе широкий комплекс заходів щодо забезпечення громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав людини. Це означає, що держава може бути демократичною, соціальною і правовою тільки в тому випадку, коли вона не тільки проголошує права людини і саму людину вищою цінністю, а й несе відповідальність за їх захист, охорону та забезпечення.
7. У дисертації доведено, що демократизація суспільства, поглиблення політичної реформи створюють умови для нового, демократичного формату стосунків між особою і державою: не патерналістських, а партнерських, що відповідає принципами рівності, справедливості, взаємної поваги один до одного. Саме партнерство як баланс інтересів, що досягається сторонами соціальної взаємодії на основі компромісу, взаємної відповідальності учасників взаємодії, є умовою досягнення стабільності й процвітання суспільства, відповідає стандартам європейської демократії. Сьогодні не можна ефективно розв’язати питання про взаємну відповідальність особи і держави, якщо їх відносини не набудуть статусу рівноправного партнерства.
9. Автор обґрунтовує, що для підвищення ефективності реалізації інституту взаємної відповідальності особи й держави необхідно, з одного боку, розробити й вдосконалити концепцію відповідальності влади, владних структур і посадових осіб за негативний характер використання влади, за бездієвість та зловживання владою; а з іншого – створити нові (і вдосконалити існуючі) механізми контролю суспільства за діяльністю владних структур. Для досягнення партнерських відносин між владними структурами, владою і опозицією необхідно прийняти закони “Про Президента України”, “Про опозицію в Україні”, “Про парламентську більшість”, в яких має бути передбачено їх взаємну відповідальність один перед одним і перед народом за результати своєї діяльності.
10. Міліція як державний орган уособлює державу, її діяльність, відіграє важливу роль у реалізації інституту взаємної відповідальності особи і держави: кожний проступок, вчинений працівником міліції, слугує своєрідним показником діяльності органів внутрішніх справ, відображає ступінь довіри до них з боку населення. Саме тому належність працівників міліції до особливої категорії державних службовців обумовлює і більш високу ступінь відповідальності даних суб’єктів за свої дії.
11. Автор доказує, що взаємна відповідальність особи і держави – необхідна умова розбудови громадянського суспільства, інтеграції Української держави у світовий та європейський політичний і правовий простір. Приєднання України до європейської спільноти можливо тільки в якості демократичної, соціальної, правової держави, яка бере на себе зобов’язання захищати права людини, дотримуватися взятих на себе зобов’язань і нести за них відповідальність перед європейською спільнотою.
Проте, якщо ситуація з про¬голошенням прав і свобод людини відповідно до міжнародних зобов’язань України є більш-менш задо¬вільною, то становище щодо забез¬печення цих прав позитивним визнати неможливо, про що свідчить зростаюча кількість судових позовів громадян України до міжнародних судових організацій щодо порушення прав людини Українською державою.
12. На підставі проведеного автором аналізу інституту взаємної відповідальності особи й держави рекомендуються нові підходи щодо покращення відносин особи та держави, зокрема:
взаємну відповідальність особи й держави в теорії держави і права слід розглядати як самостійний вид відповідальності, як демократичний інститут соціальної, правової держави, який має не тільки юридичний, а й політичний характер;
громадський контроль за діяльністю державного апарату, державних службовців, посадових осіб, працівників міліції. У зв’язку з цим прийняти закон “Про відповідальність вищих посадових осіб”;
позитивно розв’язати питання про ліквідацію інституту недоторканності депутатів усіх рівнів;
забезпечити реформу судової влади, без якої не може йтися про ефективність демократичного інституту взаємної відповідальності особи й держави. Сильна і незалежна судова влада – необхідна умова реалізації взаємної відповідальності особи й держави, оновлення всієї країни;
поглибити та розширити теоретичний базис демократичної, соціальної, правової держави й розробити цілісну та ефективну наукову концепцію взаємної відповідальності особи й держави в умовах розбудови української державності;
змінити погляди на відносини людини і держави в контексті наближення до принципів соціального партнерства, щоб держава асоціювалася у свідомості громадян не з тотальним примусом і насильством, а із ставленням держави до людини як до рівноправного і рівноцінного партнера, захищеного правом від свавілля держави.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверин Ю.П., Солохин В.А. Основные особенности формирования популизма в деятельности представительного органа власти: теоретико-методологический анализ // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 18. Социология и политология.  1998.  № 1. – С. 8186.
2. Авецинова Г.И. Социально-правовое государство: сущность, особенности становления // Социально-гуманитарные знания. – 2000. – № 2. – С. 90–105.
3. Анісімова М. Право на свободу та особисту недоторканність: відповідність українського законодавства євростандартам // Право України. – 2004. – № 2. – С. 2629.
4. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: НОРМА, 1999. – 329 с.
5. Астемиров З.А. Понятие юридической ответственности // Сов. государство и право. – 1979. – № 6. – С. 5964.
6. Басив М.С. К вопросу о концепции конституционно-правовой ответственности // Право и политика. – 2006.  № 9. – С. 76.
7. Бабкін В.Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. – 1998. – Вип. 9. – С. 3–11.
8. Базылев Б.Т. Теория государства и права: учебник. – М.: НОРМА-ИНФРА, 2004. – 438 с.
9. Башимов М. Институт Омбудсмена в странах СНГ и Балтии // Государство и право. – 2004.– № 5. – С. 6373.
10. Белинский Е.С. Материальная ответственность рабочих и служащих.  Киев; Донецк: Высш. шк., 1984. – 68 с.
11. Безруков А.В., Кондратов А.А. Законодательное регулирование конституционно-правовой ответственности // Правоведение. – 2006.  № 1. – С. 5465.
12. Березюк О., Хавронюк М. Карати не можна, милувати // Дзеркало тижня.  2005.  1 жовт.
13. Блажевич Ю.Ю. Відповідальність держав за міжнардно-правові діяння: Дисертація к.ю.н. 12.00.11 Укр-ка Академія зовні. торгівлі. – К., 2006 р. – 219 с.
14. Бурканова О.А. Профессиональная дефомация сотрудников ОВД // Вестник Московського университета МВД России. – 2007. – №1. – С. 119-122
15. Боровська І. Право фізичних осіб на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення права на безпечне для життя і здоров'я довкілля // Право України.  2004.  № 9. – С. 58.
16. Братусь С.Н. Корупционное преступление // Законность. – 2000. – № 6.  С. 2–12.
17. Бутнеев В.В. Гражданская процессуальная ответственность. – Ярославль: Ярослав. гос. ун-т, 1999. – 62 с.
18. Василенко А.М., Селиванов В.М. О понятии ответственности // Вестн. Киев. ун-та “Международные отношения и международное право”. – 1975.  № 1. – С. 1826.
19. Васьковська В. Механізм забезпечення права людини на безпеку // Право України. – 2005.  № 9. – С. 2528.
20. Варул П.А. Методологические проблемы исследования гражданско-правовой ответственности.  Таллин, 1986.  75 с.
21. Ведомости Верховного Совета Советского Союза. – М., 1981. – № 21.  Ст. 741.
22. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Х.: Консум, 1999. – 136 с.
23. Венедіктов В.С. Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ України: монографія. – Х.: Вид-во Харьк. ун-ту, 2003. – 269 с.
24. Виноградов В.А. Конституционная ответственность: вопросы теории и правового регулирования. – М., 2000. – 287 с.
25. Витрук В.Н. Юридическая ответственность. “Круглый стол” // Государство и право. – 2000. – № 3. – С. 18–40.
26. Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право: наук. доп. / за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2001. – 32 с.
27. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди: зб. нормат. актів / упоряд: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. – К., 2004. – 400 с.
28. Вопленко Н.Н. Социалистическая законность и применение права. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 184 с.
29. Гайдук А.В. Проблеми правового забезпечення боротьби з корупцією в Україні // Міжнародне право і національне законодавство: зб. наук. пр. – Вип. 3.  К.: Київ. міжнар. ун-т, 2003. – С. 7379.
30. Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. − К., 2002. − 15 с.
31. Гасанов К.К. Абсолютные права человека и ограничение прав // Правоведение. – 2004. − № 1. – С. 164−173.
32. Гаухман Л. Корупция и корупционное преступление // Законность. − № 6. – 2000. – С. 22–29.
33. Головко Н.А. Проблема моральной ответственности в марксистской этике. – К.: Полит. лит., 1972. – 230 с.
34. Гордон Л.А. Социально-экономические права человека: содержание, особенности, значение для России // Общественные науки и современность. − 1997. − № 3. – С. 3–14.
35. Горниг Г. Право Европейского Союза / Г. Горниг, О. Витвицкая. – М.: Питер, 2005. – 256 с.
36. Григоренко А. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України // Право України. – 2004. − № 5. – С. 116−121.
37. Гроссман X. Свобода и ответственность // Философские проблемы общественного развития. − М.: Наука, 1974. − С. 122 – 132.
38. Гусарев С.Д. Конституционные основы формирования правового государства в Украине и совершенствование деятельности милиции: автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 1994. – 18 с.
39. Гусев А.Д. О правах человека и гражданина // Социально-гуманитарные знания. – 2000. − № 3. – С. 79–89.
40. Гусейнов Л.Г. Відповідальність держав за порушення міжнародних зобов’язань у галузі прав людини: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.11 / НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2000. – 36 с.
41. Гусейнов Л.Г. Международная ответственность за нарушения прав человека: монография. – К.: Ин-т гос. и права НАН Украины, 2000. – 316 с.
42. Демин А.А. Административно-правовой метод: соотношение с другими методами правового регулирования // Государство и право. – 2005. − № 6. – С. 13−19.
43. Диденко Н.Г., Селиванов В.М. Право и свобода // Право и политика. – 2004. − № 5. − С. 64–85.
44. Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ //Відомості Верховної Ради Україну. – 1991. − № 7. – С. 10.
45. Джафарова О.В. Правові основи міліції і населення: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 19 с.
46. Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов. Проблема ценности в марксистской философии. – М., 1967. – 190 с.
47. Дробницкий О.Г., Кузьмина Г.А. Проблема свободы, выбора и ответственность // Философия и современность. – М., 1971. – С. 115–144.
48. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні / за заг. ред. Н.Р. Нижник. − К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1999. – 79 с.
49. Духно Н.А., Ивакин В.И. Понятие и виды юридической ответственности // Государство и право. – 2000. − № 6. – С. 12–19.
50. Европейский суд по правам человека. Дело Притти против Великобритании // Право и политика. – 2002. − № 11. – С. 71−95.
51. Егоров Н.Д. Причинная связь как условие юридической ответственности // Сов. государство и право. − 1981. − № 9. − С. 211.
52. Ефремов А.Ф. Законность и исполнительная власть. – М.: Юрид. лит., 1985. – 237 с.
53. Ефремов А.Ф. Принципы и гарантии законности. – Самара, 1999. – 281 с.
54. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К.: ВІПОЛ, 2004. – 960 с.
55. Європейська соціальна Хартія про основні соціальні права трудящих, підписана у Страсбурзі в 1989 р. державами-членами Європейського Союзу // Права людини. Основні міжнародно-правові документи (1989). – К.: Либідь, 1990. – С. 211–216.
56. Європейський Союз: консолідовані договори. – К., 1999. – 207 с.
57. Жевлаков И.Э. Экологические правонарушения и ответственность. – М.: Бизнес-школа “Интел-Синтез”, 1997. – 229 с.
58. Журавлев М.П. К вопросу совершенствования уголовно-правовых средств борьбы со взяточничеством // Кор¬рупция в России: состояние и проблемы: матер. науч.-практ. конф. (26−27 марта 1996 г.). − Вып. 2. − С. 117−118.
59. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку / за ред. Я.Ю. Кондратьєва. − К., 2002.
60. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ при виконанні службових обов’язків: наук.-практ. реком. / Г.О. Юхновець, В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко та ін.; за ред. М.І. Онуфрієва, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1999. – 72 с.
61. Загальна теорія держави та права: навч. посіб. / за ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. − 250 с.
62. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 27 липня 2005 р. № 2777-ІУ // Відомості Верховної Ради України. – 2005. − № 38−39. – Ст. 449.
63. Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. − № 13. – Ст. 65.
64. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. − № 52. − Ст. 490.
65. Закон України “Про міліцію”: прийнятий 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України. − 1991. − № 4. − Ст. 20.
66. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. − 1997. − № 24.− Ст. 170.
67. Закон України “Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності” від 8 липня 2005 р. № 2783-ІV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 34.− Ст. 444.
68. Закон України “Про статус депутатів місцевих рад” від 4 лютого 1994 р. № 3949-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. − № 24. − Ст. 180.
69. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” від 4 квітня 2006 р. № 3590-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2006. − № 21. − Ст. 171.
70. Закон України “Про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” від 14 грудня 2004 р. № 2228-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 4. − Ст. 102.
71. Закон України “Про Уповноважено¬го Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. − 1998. − № 20. − Ст. 99.
72. Закон України “Про вибори Президента України” вiд 14 грудня 2004 р. № 2228-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2005. − № 4. − Ст. 10.
73. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про вибори Президента України” вiд 18 березня 2004 р. № 1630-IV // Відомості Верховної Ради України. − 2004. − № 20−21. − Ст. 291.
74. Збірка договорів Ради Європи. Українська версія. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 654 с.
75. Зиновьев А.В. Конституционная ответственность // Правоведение. – 2000. − № 3. – С. 4−16.
76. Зражевская Т.Д. Проблема правовой ответственности государства, его органов и служащих // Государство и право. – 2000. − № 3. – С. 27−29.
77. Ивакин В.И. Институт административной ответственности в России на современном этапе // Политика и право. – 2001. − № 3. − С. 4−11.
78. Исаевич Н.В. К проблеме ответственности в конституционном праве // Правоведение. – 2004. − № 2. – С. 19−30.
79. Ильин И.А. О сущности правосознания. – М.: Рагорт, 1993. – 235 с.
80. Історія Української Конституції. – К.: Право, 1997. – 400 с.
81. Йонас Г. Принцип відповідальності. – К.: Лібра, 2001. – 400 с.
82. Калюжний Р.А. Теоретические и методологические проблемы использования НТР правоохранительных органов. − К., 1990. − 240 с.
83. Канке В.А. Этика ответственности. Теория морали будущего. – М.: Логос, 2003. – 351 с.
84. Карачевцева Л. Етика відповідальності Ганса Йонаса та Емануеля Левінса // Філософська думка. − 2006. − № 4. – С. 138.
85. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. − М., 1995. − 186 с.
86. Келле В.Ж. Структура общественного сознания. – М., 1969. – 260 с.
87. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Юридична відповідальність // Загальна теорія держави та права: підручник. – Львів: Новий світ, 2003. – С. 581−593.
88. Керимов Д.А. Личность и правовое государство // Право и образование. − 2003. − № 5. – С. 12−17.
89. Керимов Д.А. Философские проблемы права. − М.: Мысль, 1972. − 344 с.
90. Кириченко С. Шляхи формування громадського суспільства і правової держави. – К.: Логос, 1999. – 188 с.
91. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. – СПб., 1997. – 339 с.
92. Кібенко О. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України. – Х.: Страйд, 2005. – 432 с.
93. Кінаш Я. Трансформація відповідальності у праві – реалізація принципу справедливості при застосуванні мір державного примусу // Право України. − 2004. − № 3. – С. 103−106.
94. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-ІУ // Відомості Верховної Ради України. – 2005. − Ст. 446.
95. Кожевников В.В. Проблемы профессионализма сотрудников органов внутренних дел // Правоведение. – 1999. − № 3. – С. 55−59.
96. Козловский В.В. Социальная справедливость и социальная ответственность. – М., 1988. – 289 с.
97. Комаров С.А. Общая теория государства и права: курс лекций. – М., 1996. – 314 с.
98. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 303 с.
99. Коментар до Конституції України. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 378 с.
100. Конституции государств Восточной Европы. – М.: Юрид. лит., 1996. – 437 с.
101. Конституции государств Европейского Союза. – М.. Изд-во НОРМА-ИНФРА, 1999. – 816 с.
102. Конституции государств Европейского Союза. – М.: Юрид. лит., 1997. – 873 с.
103. Конституции государств Центральной и Восточной Европы / отв. ред. Н.В. Варламова. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 578 с.
104. Конституційні акти Європейського Союзу. Ч. 1 / упоряд. Г. Друзенко; за заг. ред. Т. Качки. – К.: Юстініан, 2005. – 512 с.
105. Конституція України. − К.: Юридична практика, 2006. – 511 с.
106. Копейчиков В.В. Народовластие и личность. – К.: Політвидав України, 1991. – 194. с.
107. Корнієнко М. Реформа міліції. Спроба номер три // Дзеркало тижня. − 2006. − 25−31 берез.
108. Костицький М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. – К.: Вища шк., 1990. – 259 с.
109. Костицький М.В. Управлінню в органах внутрішніх справ – належне наукове забезпечення // Право України. – 1996. – № 6. – С. 90–96.
110. Котлер Ф., Ли Н. Корпоративна соціальна відповідальність. – К.: Стандарт, 2005. – 273 с.
111. Кравченко И. Льготы и привилегии. – М.: Политиздат, 1998. – 280 с.
112. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства (методологические подходы). – М.: Ин-т гос. и права, 1999. − 55 с.
113. Кривенко Л. Конституційна відповідальність держави // Віче. – 2001. − № 10(115). – С. 3−18.
114. Кримінальний кодекс України (зі змінами та доповненнями станом на 15 лютого 2001 р.). – Х.: Одіссей, 2001. – 256 с.
115. Кримінально-процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар. – К.: Юринком, 1997. – 237 с.
116. Крупнова Л. Правове регулювання юридичної відповідальності працівників державної виконавчої служби // Право України. – 2005. − № 6. – С. 75−78.
117. Крылова Н.Е. Ответственность за должностные злоупотребления во Франции // Вестн. Моск. ун-та. − Сер. 11. Право. − 1998. − № 1. – С. 90−100.
118. Кульчицький М. Помаранчева революція. – К., 2005. – 231 с.
119. Кудрявцев В.М. О правопонимании и законности // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 3–11.
120. Кудрявцев В.М. Закон, поступок, ответственность. – M., 1986. – 97 с.
121. Курис П. Международные правонарушения и ответственность государства. – Вильнюс, 1973. – 296 с.
122. Кучуради И. Рalbela (греч.) как субъективное условие разумного осуществления прав человека // Вопросы философии. – 1999. – № 8. – С. 29–35.
123. Лазарев В.М. Юридическая ответственность как форма и средство реализации социальной справедливости в советском обществе: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 /Акад. МВД СССР. – М., 1990. – 17 с.
124. Левин Д.Б. Об ответственности государств в современном междунарожном праве // Сов. государство и право. – 1966. − № 5. – С. 48.
125. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 218 с.
126. Лейст О.Э. Юридическая ответственность. Общая теория государства и права / под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996. – 220 с.
127. Лемак В.В. Поняття, ознаки і підстави юридичної відповідальності // Загальна теорія держави та права: навч. посіб. – Ужгород: ПП “Медіум”, 2003. – С. 231−235.
128. Леушин В.И. Актуальные аспекты проблемы злоупотребления правами человека // Государство и право. – 2002. – № 7. – С. 46–54.
129. Липинский Д.А. Формы реализации уголовной ответствен¬ности. – Тольятти, 1999. – 130 с.
130. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности / под. ред. Р.Л. Хачатурова. – СПб., 2003. – 239 с.
131. Липинский Д.А. Соотношение функций права и функций юридической ответственности // Правоведение. – 2004. − № 3. – С. 144−156.
132. Литвин В.М. Нова влада має максимально відповідати рівню очікувань пробудженого суспільства // Віче. – 2005. − № 2. – С. 3−7.
133. Літошенко О.С. Адміністративна відповідальність як вид юридичної відповідальності: поняття та специфіка // Міжнародне право і національне законодавство: зб. наук. пр. – Вип. 3. – К., 2003. – С. 121−126.
134. Лукашова Е.А. Социальное государство и защита прав граждан в условиях рыночных отношений // Социальное государство и защита прав человека. – М.: Манускрипт, 1994. – С. 3–16.
135. Лукашук И. Право международной ответственности. – М.: Wolter Kluwer, 2004. – 405 с.
136. Лукашук И.И. Концепция права международной ответственности // Государство и право. − 2003. − № 4. – С. 79−87.
137. Лукашук И.И. Право международной ответственности // Международное и частное право. – 2002. − № 2. – С. 13−18.
138. Мазов В.А. Ответственность в международном праве: проблемы кодификации и прогресивного развития норм и принципов международно-правовой ответственности. – М., 1979. – 153 с.
139. Майданик О. Правозастосовчий процес реалізації українським парламентом контрольної функції // Право України. − 2005. − № 5. – С. 39−41.
140. Макуев Р.Х. Правоприменительная деятельность милиции (в условиях формирования правового государства). Ч.1. − Алма-Ата, 1997. – 380 с.
141. Малевич Ю.И. Права человека в глобальном мире. – М.: АСТ, 2004. – 368 с.
142. Малеин Н.С. Современные проблемы юридической ответственности // Государство и право. – 1994. − № 6. − С. 21−32.
143. Малько А.В. Льготная и поощрительная правовая политика: монография. – М., 2005. – 227 с.
144. Малько А.В. Льготы: политико-правовой анализ // Общественные науки и современность. – 1996. – № 3. – С. 47−46.
145. Мальцев Г.В. Социальная справедливость и право. – М.: Мысль, 2000. – 254 с.
146. Мальцев В.В. Социальная ответственность, уголовное право и уголовная ответственность // Правоведение. – 2000. − № 6. – С. 153−169.
147. Мамут Л.С. Государство в контексте глобализации // Право и политика. – 2004. − № 1 (49). − С. 4−13.
148. Мамут Л.С. Проблемы ответственности народа // Вопросы философии. − 1999. − № 8. – С. 3−20.
149. Мартиненко О. Державна превенція злочинності у системі органів внутрішніх справ // Право України. − 2004. − № 6. – С. 58−60.
150. Марков В.Н. Свобода и ответственность. – М.: Политиздат, 1969. – 220 с.
151. Матузов Н.И. Социалистическая демократия как единство прав, обязанностей и ответственности личности // Сов. государство и право. – 1977. − № 11. – С. 143−146.
152. Мачульская Е.Е. Право социального обеспечения: учеб. пособие для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М., 1999. – 483 с.
153. Мачульская Е.Е., Горбачева Ж.А. Право социального обеспечения: учеб. пособие. – М.: Книжный мир, 2000. – 367 с.
154. Мельник М.І. Хабарництво: загальні характеристики, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парлам. вид-во, 2000. – 220 с.
155. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади: авторефер. дис. ... канд. юрид. наук. – К., 2000. – 18 с.
156. Метрит М. Ответственность и российская политика: как об стенку горох // Вестн. Моск. ун-та. − Сер. 18. Социология и политология. – 1998. − № 2. – С. 49−58.
157. Микеле де Сильвиа. Прецеденты Европейского суда по правам человека. – Sankt Peterburg, 2004. – 1071 с.
158. Мироненко М.Б. Принципы юридической ответственности. – Тольятти: Волжский ун-т, 2001. – 202 с.
159. Минаков Н.А. О коррупции // Вестник Московского ун-та МВД России // 2007, № 3. – С . 123-131.
160. Моісеєв Є.М. Громадянське суспільство і правова держава: проблеми становлення // Зб. наук. пр. НАВСУ. – К., 1997. – С. 23−28.
161. Мурашин О.Г. Акти прямого народовладдя у правовій системі: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01. – К., 2001. – 34 с.
162. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной ответственности // Сов. государство и право. – 1981.− № 10. – С. 10−16.
163. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советских правовых норм // Правоведение. − 1971. − № 3. – С. 76−79.
164. Нижник Н., Плахотнюк Н. Відповідальність – інструмент управління // Віче. − 2001. − № 5. – С. 65−72.
165. Нерсесянц В.С. Общая теория государства и права: учебник для вузов. − М.: ИНФРА-НОРМА, 2003. – 559 с.
166. Новгородцев П.И. Право на достойное человеческое существование // П.И. Новгородцев. Сочинения. – М.: Раритет, 1995. – С. 322–387.
167. Новіков К.О. Право і влада: людина в правовому полі // Право України. – 1999. – № 11. – С. 11–16.
168. Носков О.В. О понятии института юридической ответственности // Вестник Московского ун-зта МВД России // – 2007. – №3. – С.11–16.
169. Нуркаева Т.Н. Права личности и деятельность ОВД по их обеспечению: учеб. пособие МВД РФ. – Уфа: Изд-во Уфим. ун-та, 1997. – 294 с.
170. Общая теория государства и права: Академический курс: в 2-х т. / отв. ред. М.Н. Марченко. – М., 2000. − Т. 1. – 315 с.
171. Олійник А.Ю., Гусарев С.Д., Слісаренко О.Н. Теорія держави та права: навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 175 с.
172. Ойгензіхт В. Суверенітет громадянина: економіко-правовий аспект // Радянське право.− 1991. − № 10. – С. 53−55.
173. Ойзерман Т.И. Марксистко-ленинское понимание свободы. − М., 1967. − 235 с.
174. Ореховский А.И. Ответственность и ее социальная природа (методологический аспект). – Томск, 1978. – 285 с.
175. Орзіх М. Глобалізація доктрини прав людини і громадянина // Правова держава. – 1998. – Вип. 9. – С. 20–29.
176. Ответственность государств за международно-противоправные деяния // Междунар. ж-л междунар. права. – 2002. − № 3. – С. 217−236.
177. Парламентський вимір європейської інтеграції / за ред. С.Г. Плачкової. – К.: Нора-Прінт, 2005. – 102 с.
178. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: підручник / за заг. ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003. – 244 с.
179. Пелех Н. Реформування міліції України: окремі проблеми // Право України. − 2000. − № 6. – С. 23−26.
180. Пешехонов А.В. Юридические лица как субекты административной ответственности в сфере предпринимательской деятельности // Вестник Московского университета МВД России, – №2. – С. 64-65
181. Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (Социологический аспект проблемы). – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. − 290 с.
182. Плахотнюк М.О., Плахотний А.Ф., Федоренко Є.Г. и др. ХХ век и моральные ценности. – М., 1969. − 285 с.
183. Погорілко В.Ф. Конституційно-правове регулювання прав і свобод людини і громадянина в Україні (проблеми теорії і практики) // Право України. − 2005. − № 8. – С. 144−146.
184. Погорілко В.Ф., Федорченко Л.В. Юридична відповідальність за порушення конституційного законодавства України // Часопис Київ. ун-ту права. – 2004. − № 1. – С. 30–38.
185. Покровский И.А. Право на существование // Свобода и куль¬тура. − 1906. − № 4. – С. 21−36.
186. Правознавство: навч. посіб. / за ред. В.В. Копєйчикова. − 3-те вид. перероб. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с.
187. Про відповідальність (зокрема в податковій сфері) // Політика і право. − 2001. − № 8. – С. 95−101.
188. Проблемы правовой ответственности государства, его органов и служащих // Государство и право. − 2000. − № 3−4.
189. Прохоров В.В. Преступление и ответственность. − Л., 1984. – 231 с.
190. Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. − 2000. − № 3. – С. 28−31.
191. Рабінович П.М. Основа загальної теорії держави та права: навч. посіб. − вид. 5-те зі змін. – Одеса: Юрид. літ-ра, 2002. – 232 с.
192. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – X.: Вид-во Харк. ун-ту, 1997. – 164 с.
193. Радько Г.Н. Презумпция невиновности и юридическая ответственность: лекция. − М.: Моск. акад., 2001. – 32 с.
194. Рассолов М.М., Лучин В.О., Эбзеев Б.С. Политика и право: региональный аспект // Правоведение. – 1999. − № 1. – С. 225–229.
195. Редько Т.Н. Юридическая ответственность как общая фо¬рма реализации социальных функций права // Юридическая ответственность в советском обществе: тр. ВСШ МВД СССР. − Волгоград, 1974. − Вып. 9. − С. 45.
196. Романов В.А. О договорной и внедоговорной ответственности государства // Право и политика. 2007. – №4. – С.192-196.
197. Ростовщиков И.В. Права личности в России: их обеспечение и защита органами внутренних дел. – Волгоград: ВЮИ МВД России, 1997. – 190 с.
198. Рудік О.М. Конституція ЄС: етапи розробки та основні положення. – Донецьк, 2005. – 84 с.
199. Рудковский Э.И. Свобода и моральная ответственность лич¬ности. – Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1979. – 228 с.
200. Румянцева В. Звернення громадян України до Європейського суду з прав людини: огляд стану // Право України. − 2005. − № 5. − С. 143−144.
201. Рахманін О. Імпічмент президента: міфи і реальність // Дзеркало тижня. − 2006. – 22 черв. − № 28(607).
202. Савин В.Н. Ответственность государственной власти перед обществом // Государство и право. – 2000. − № 12 – С. 60−73.
203. Савченко О. До визначення поняття прав і свобод людини і громадянина у діяльності міліції // Право України. − 2004.− № 8. – С. 40−42.
204. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по со¬ветскому законодательству. − М.: Юрид. лит., 1971. – 77 с.
205. Сартр Ж.П. Буття і Ніщо. − К., 2002. − 487 с.