Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні лексико-граматичної категорії роду іменника

brief description

Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

На правах рукопису

МЕРІНОВ ВЯЧЕСЛАВ ВІКТОРОВИЧ

УДК 811. 161. 2’ 367. 622

Взаємодія граматичного значення й граматичної форми у вираженні
лексико-граматичної категорії роду іменника

10. 02. 01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Муромцева Ольга Георгіївна,
доктор філологічних наук, професор

Харків 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Генеза теорії граматичної категорії роду в лінгвістиці..................11
1.1. Слово в лексикології та граматиці................................................................11
1.2. Поняття про граматичне значення й граматичну форму в лінгвістиці.....14
РОЗДІЛ 2. Невідповідності граматичного родового значення граматичній формі роду в іменників-назв осіб.........................................................................35
2.1. Невідповідності граматичного родового значення граматичній формі роду в іменників-маскулізмів назв осіб за професією, родом занять, посадою, званням, соціальним статусом, суспільним становищем..................................35
2.2. Невідповідності граматичного значення граматичній родовій формі в іменників спільного роду......................................................................................57
2.2.1. Граматична полісемія в іменників спільного роду..................................57
2.2.2. Невідповідності граматичного значення роду граматичній родовій формі в іменниках на -ищ- (е). Омонімія іменників спільного роду з іменниками однородової характеристики.......................................................................69
2.3. Невідповідності граматичного значення роду граматичній родовій формі в прізвищах іменникового типу...........................................................................71
2.3.1. Невідповідності граматичного значення роду граматичній родовій формі в прізвищах, граматично співвідносних з маскулізмами.......................71
2.3.2. Невідповідності граматичного значення роду граматичній формі в прізвищах, граматично співвідносних з іменниками спільного роду..............79
2.4. Особливості вираження граматичного значення роду в невідмінюваних іменників на позначення осіб...............................................................................83
2.5. Вияви невідповідності граматичного значення граматичній формі роду в субстантивованих прикметниках.........................................................................88
Висновки................................................................................................................96
РОЗДІЛ 3. Зв’язки граматичного значення роду з граматичною родовою формою в іменників на позначення неістот......................................................100
3.1. Вияви варіантності родових форм у іменників на позначення неістот...100
3.2. Хитання в родовому оформленні ініціальних абревіатур........................134
3.3. Граматична синонімія в іменників-неістот................................................136
Висновки..............................................................................................................187
ВИСНОВКИ.........................................................................................................190
БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК...................................................................196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................................213

ВСТУП

Як відомо, слово є мовною одиницею, яка фіксує в узагальненому вигляді наслідки пізнавальної діяльності людини. Слово як мовна одиниця взаємодіє з усіма рівнями мови, через що може аналізуватися в різних аспектах [106, с. 7]. З огляду на такі глобальні зв’язки слова в системі мови можна вважати, що в ньому діалектично поєднуються, схрещуються, взаємодіють фонетичні, фонологічні, семантичні та граматичні мовні реальності, інакше кажучи, воно становить їх діалектичну єдність, з її специфічним виявленням у кожній конкретній мові” [185, с. 7].
На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки є кілька визначень слова. Наприклад, М. А. Жовтобрюх визначає слово як найменшу самостійну одиницю мови, що складається зрідка з одного звука, а частіше з граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення” [185, с. 13]. Це визначення характеризує слово з фонетичного, граматичного й семантичного поглядів. Таку ж позицію обстоюють і Д. М. Шмельов, який дає визначення слова як найменшої одиниці найменування, що характеризується ціліснооформленістю (фонетичною й граматичною) та ідіоматичністю” [213, с. 55], і Г. А. Уфімцева [195, с. 38]. О. І. Смирницький вважає слово необхідною одиницею мови і в галузі лексики, і в галузі граматики. Усі інші одиниці (наприклад, морфеми, фразеологічні єдності, будь-які граматичні конструкції) так або інакше зумовлені наявністю слів, отже, передбачають існування такої одиниці, як слово [168, с. 11].
Кожне самостійне слово становить єдність двох значень: лексичного й граматичного. Як відомо, лексичним значенням є реальний зміст слова, тобто співвідношення між звуковим комплексом, з якого воно складається, і поняттям, яке воно називає. Лексичне значення слова розкриває певні явища дійсності.
Але слово, називаючи щось, одночасно виражає якісь відношення, наприклад, відношення до дійсності, особи, часу, кількості, до того, хто говорить, до того, про що сповіщається, до висловлюваної думки тощо. Так, у словосполученнях мотоцикл Віктора, син колеги родовий відмінок іменників виражає значення приналежності. Це є граматичним значенням цих іменників: слова з різним лексичним значенням можуть виражати однакові відношення до інших слів.
Ми приєднуємося до загальної думки, що граматичне значення це додаткове абстрагуюче значення, яке виражає різні відношення слова, що супроводять його лексичний зміст. Граматичне значення є спільним для багатьох слів, воно не може розглядатися як окрема риса певного слова з конкретним лексичним значенням. Тому відношення між граматичним і лексичним значеннями можемо кваліфікувати як відношення загального до окремого. Крім того, конкретне слово може мати одне лексичне й декілька граматичних значень.
Засобом вираження граматичного значення є граматична форма. Ми приймаємо позицію А. П. Загнітка, який визначає граматичну форму як єдність певного граматичного значення й способу його вираження. Зміст граматичної форми слова може бути пізнаним лише при встановленні статусу граматичного значення, його корелятивності / некорелятивності з лексичним значенням [75, с. 14 17].
Граматичний бік одного і того ж слова може видозмінюватися, що іноді супроводжується й окремими фонетичними змінами. Слово може мати два або навіть і три варіанти, наприклад: абрикос і абрикоса, одяг і одяга, ренклод і ренглота, папір, папера і паперо. Наведені приклади ілюструють факт, що ці фонетичні та граматичні видозміни в поданих іменниках не викликають змін у лексичному значенні слова. Отже, в таких випадках можна говорити про варіанти слова, які ілюструють потенції граматичної форми щодо вираження граматичного значення. У сучасній українській мові також існує явище, коли один і той самий денотат названий словами, що становлять собою суфіксальні утворення і мають однакове лексичне значення, на зразок: жакет жакетка, мотоциклет мотоциклетка. У такому разі можна говорити про граматичні синоніми, що перебувають на межі між варіантами слова й різними словами, яку важко чітко визначити. Заслуговують на увагу й випадки, коли одна граматична форма виражає два граматичних значення роду, як, наприклад, в іменників-маскулізмів (академік, інтерн) і прізвищах, граматично співвідносних з ними (Кущ, Мороз).
Питання про зв’язки граматичного значення роду іменника й родової граматичної форми висвітлювалося в різних національних лінгвістиках. Так, в українській мовознавчій літературі це описували такі науковці, як С.Бевзенко, О. Безпояско, Є. Борщ, Л. Булаховський, І. Вихованець, К. Городенська, А. Грищенко, М. Жовтобрюх, А. Загнітко, І. Керницький, І. Ковалик, А.Кримський, І. Кучеренко, М. Леонова, М. Луценко, І. Матвіяс, П. Плющ, В.Русанівський, В. Сімович, С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, в російській О. Ахманова, В. Виноградов, В. Жирмунський, Н. Озерова, О. Потебня, Р.Рогожникова, О. Смирницький, Ф. Філін, П. Фортунатов, М. Шанський, Л.Щерба, в польській А. Ореховська, М. Кучала та Ж. Речек.
Актуальність дослідження. В українському мовознавстві зазначена проблема вивчалася під різними кутами зору, і хоч її торкалися дослідники різних часів, але в україністиці сьогодні немає спеціальної монографічної праці, яка би повною мірою висвітлювала закономірності вираження граматичного значення роду іменника через його граматичну форму. Обрана тема є актуальною через необхідність повного вивчення і введення до наукового обігу матеріалів аналізу зв’язків граматичного значення та граматичної форми роду іменника, зокрема варіативності родових іменникових форм та граматичної синонімії, здійснення аналізу сучасного стану граматичної категорії роду іменника в українській мові.
Актуальність дослідження полягає і в його культуромовному аспекті. Часто варіантні форми роду та граматичні синоніми різняться своїми стилістичними характеристиками, тому в дослідженні можна знайти відомості про стилістичні особливості їх уживання, що дуже важливо для культури усного й писемного мовлення, бо певні варіантні форми роду або граматичні синоніми зафіксовані як розмовні, діалектні чи просторічні слова, які через свою ненормативну природу не можуть уживатися в літературній мові. Отже, вивчення асиметрії мовного знака, під якою ми розуміємо явище, коли одна граматична форма виражає два граматичних значення або навпаки, на матеріалі родових форм іменника покликане виявити шляхи розвитку окремих груп лексики, встановити сферу вживання варіантних родових форм іменника й граматичних синонімів у певних функціональних стилях української мови. Роботу актуалізує й той факт, що матеріали дослідження є корисними для укладачів сучасних тлумачних словників української мови, адже в існуючих словниках, наприклад у Словнику української мови” в 11 томах (К., 1970 1980), варіантні форми роду іменника, тобто варіанти слова, типу комод комода, парад парада подаються як різні слова у різних словникових статтях.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами: дисертація виконана в рамках державної теми кафедри українознавства Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди: Формування норм української літературної мови в ІІ половині ХІХ ХХ століттях”.
Мета дисертації виявити закономірності у взаємодії граматичного значення й граматичної форми та причини асиметрії мовного знака в системі лексико-граматичної категорії роду іменника, окреслити типологію явищ, які виникають внаслідок такої взаємодії, визначити риси граматичних варіантів слова в українській мові, зокрема граматичних варіантів родових форм іменника, та іменників-граматичних синонімів. Для досягнення поставленої мети вважаємо за необхідне розв’язати низку теоретичних і практичних завдань:
1) систематизувати й узагальнити мовний матеріал, який ілюструє вияви асиметрії й варіантності, здійснити його аналіз;
2) дослідити зв’язки граматичного значення та граматичної форми роду іменника в українській мові, простеживши їх асиметрію та варіантність;
3) схарактеризувати типи такої асиметрії й варіантності;
4) уточнити стилістичні характеристики лексем, які ілюструють вияви аналізованої асиметрії й варіантності.
Об’єктом вивчення є асиметрія мовного знака та варіантність родових форм у сфері граматичної категорії роду іменника.
Джерелами вивчення є українська та перекладна художня, україномовна навчальна, науково-популярна й довідкова література, періодична преса, де можна знайти приклади функціонування іменників з асиметрично виявленим граматичним значенням роду щодо граматичної форми, словники української мови, в яких зафіксовані такі іменники, зокрема Словарь української мови”, упорядкований Б. Д. Грінченком (1907 1909), далі Сл. Гр., Правописний словник української мови” Г. П. Голоскевича, перевидання словника 1930 р. (вид. 1994 р.), Словник української мови” в одинадцяти томах (К., 1970 1980), Словник староукраїнської мови” в двох томах (К., 1977 1978), Новий тлумачний словник української мови” в чотирьох томах (К., 1996), Великий тлумачний словник сучасної української мови” (К., 2002). До джерел вивчення відносимо також мовлення радіо й телебачення та усне побутове мовлення, зразки якого призбирувалися в різних регіонах України. Якщо ілюстрацію не було дібрано, використовувалися речення власної конструкції, які подаємо непаспортизованими. Усього взято до аналізу близько 6 тисяч лексичних одиниць.
Предмет нашого дослідження становлять іменники, в яких граматична форма неадекватно відбиває граматичне значення роду, та вияви варіантності родових форм іменника.
У дослідженні застосовано такі методи: описовий (для опису конкретного мовного явища), зіставний та порівняльний (для порівняння функціонування аналізованого мовного явища в різних мовах, наприклад, українській та російській), таксономічний (для класифікації в системі описуваного мовного явища). Для з’ясування питань частотності функціонування аналізованого мовного явища використовувалась квантитативна методика.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що обрана тема до цього часу не розглядалася під указаним вище кутом зору, вона не уточнювалася в світлі нових даних науки, тут вперше зібрано й узагальнено мовний матеріал, який ілюструє асиметричні зв’язки граматичного значення роду іменника з родовою граматичною формою, подано його класифікацію, здійснено аналіз варіантів родових іменникових форм та граматичних синонімів, деталізовано відповідні ознаки категорії роду з позицій синхронії та діахронії.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні дослідження системи лексико-граматичної категорії роду, зокрема специфіки її структури, закономірностей взаємодії граматичного значення й граматичної форми в системі категорії роду іменника в різних її виявах. Дослідження визначає співвідношення формально-граматичного та лексичного змісту в структурі лексико-граматичної категорії роду, специфіку її співвідношення з різними лексико-граматичними розрядами слів.
Практичне значення роботи. Результати досліджень можуть:
1) знайти застосування у викладанні курсів культури мови, що має на меті поліпшити рівень володіння нормами української літературної мови;
2) використовуватись як матеріали в курсі сучасної української літературної мови, зокрема у викладанні лексичних та граматичних спецкурсів та загальних курсів лексики й морфології;
3) знаходити використання в дослідницьких працях з відповідних галузей науки;
4) застосовуватися під час написання підручників, посібників та іншої навчально-методичної літератури з проблем граматики;
5) враховуватися під час укладання сучасних тлумачних словників української мови.
Результати роботи проходили апробацію на засіданнях кафедр української мови та українознавства Харківського державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Дисертація апробувалася на Всеукраїнській науковій конференції Розвиток української філології на Буковині у загальноєвропейських культурно-наукових зв’язках ХІХ ХХ століть” у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича (Чернівці, 2000), наукових конференціях і семінарах у Харківському державному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, зокрема Актуальні проблеми функціональної семантики мовних одиниць” (Харків, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції Функціонально-категорійна граматика української мови” у Волинському державному університеті імені Лесі Українки (Луцьк, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми категорійної граматики” (Переяслав-Хмельницький, 2002).
За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 5 статей у провідних наукових виданнях, визначених ВАКом України як фахові з філологічних наук.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Розділи поділяються на підрозділи та пункти. Бібліографічний покажчик містить 241 позицію. Список використаних джерел 256 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідивши зв’язок граматичного значення й граматичної форми в системі лексико-граматичної категорії роду іменника, ми зафіксували такі його прояви, як невідповідність граматичного значення й граматичної форми, граматична полісемія, варіантність родових форм, хитання в родовому оформленні абревіатур, граматична синонімія, що часто виявляється асиметрією мовного знака. На підставі здійсненого аналізу можемо зробити такі висновки.
Іменники назви осіб за професією, посадою, званням тощо виявляють асиметрію мовного знака через невідповідності граматичного значення роду родовій формі. Такі невідповідності виникають, коли семантична диференціація за статтю переноситься з форми самого іменника на форми слів, узгоджуваних чи координованих з ним. Невідповідність граматичного значення й форми роду матеріалізується шляхом позалексемного вираження фемінальної семи, тобто безпосередня співвіднесеність категорії роду та значення статі в таких випадках виражається синтаксично: з допомогою словозмінної категорії роду узгоджуваних прикметників, займенників, порядкових числівників, а також координацією з присудком, що враховує родово-статеву характеристику особи й виражений дієслівними формами минулого часу та умовного способу. Ці невідповідності також виникають, якщо утворення жіночих родових корелятів не типове через словотворчу структуру аналізованих іменників, а в окремих випадках утворення описуваних корелятів спричиняє зміни лексичного значення, наприклад, грибоварка. Тому зазначені іменники є базою для виникнення й функціонування асиметрії мовного знака через аналізовані невідповідності родової форми та граматичного значення роду, можна говорити про нейтралізацію граматичного значення чоловічого роду в таких словах.
Іменники спільного роду з морфологічного погляду належать до чоловічого або жіночого роду залежно від статі особи, яку вони називають, тому такі іменники здебільшого мають рід відповідно до статі істоти (особи), яка ними означається, через те іменниками спільного роду їх можна вважати лише тоді, коли вони вжиті поза контекстом, у словнику. Контекст є головним показником роду таких іменників, що матеріалізується через граматичний зв’язок із залежними від них словами (означеннями, присудковими словами та присудками дієсловами минулого часу). Ми вважаємо їх граматично полісемічними, бо вони мають одну граматичну форму, яка не асоціюється з певною родовою характеристикою й виражає два граматичних значення: чоловічого й жіночого родів. Розширенням спільного роду вважаємо іменники із суфіксом -л- (-о) назви осіб за характерними ознаками або схильністю до певних дій, вчинків.
Невідповідності значення й форми роду в прізвищах іменникового типу виникають синтактико-морфологічним шляхом, коли семантична диференціація за статтю переноситься з форми такого прізвища на форми узгоджуваних чи координованих з ним слів, що відображають і розбіжності в парадигмі відмінювання. До того ж ці прізвища можуть сполучатися в мові з іменниками, в семантичній структурі яких є семи професія”, посада”, рід занять”, член певного колективу” тощо. Аналізовані прізвища також виявляють асиметрію мовного знака у вираженні лексико-граматичної категорії роду в описаний вище спосіб. Підкреслимо, що українські прізвища, тотожні формою з певним іменником, вступають в омонімічні відношення з цими іменниками загальними назвами, що відображається в родових характеристиках цих лексем: іменник загальна назва має фіксований рід, а омонімічне йому прізвище, тотожне з ним формою, виявляє описувані невідповідності граматичного значення й форми. Тобто аналізовані невідповідності виникають, коли необхідно актуалізувати відповідну сему на позначення денотата відповідної статі. Прізвища типу Конопля, Редька можна кваліфікувати як іменники спільного роду.
Під час субстантивації прикметників відбувається процес зрушення в категорії граматичного роду, тобто в субстантивів з’являється фіксований рід, на відміну від родових варіантів у прикметників, що підкреслюється й відповідним розрізненням у семантиці. У іменників, які за походженням є субстантивованими прикметниками і позначають істот (осіб) чи неістот, як правило, аналізованих виявів невідповідності родової форми й граматичного значення роду не спостерігається через відмінність у статі осіб, яких вони називають, або суттєву різницю в лексичних значеннях такі субстантиви є різними словами. Але в офіційно-діловому стилі такі невідповідності спостерігаються в субстантивованих прикметниках, які мають формально-граматичні показники чоловічого роду, коли вони вживаються на позначення осіб жіночої статі. Ці невідповідності актуалізують фемінальну сему й виражають її синтаксичними засобами, як і іменники загальні назви осіб за професією, посадою, родом занять, соціальним станом тощо, шляхом позалексемного вираження. Крім того, такі невідповідності спостерігаються і в прізвищах, які з’явилися внаслідок процесу субстантивації присвійних прикметників, що відповідно відображається в парадигмі відмінювання: прізвище-субстантив жіночого роду не відмінюється.
У частини іменників, утворених за допомогою суфікса -ищ- (-е), форма середнього роду на -е реалізує граматичне значення чоловічого або жіночого роду, тобто в таких випадках два граматичних значення виражаються однією граматичною формою, що ілюструє аналізовану асиметрію мовного знака.
Окремі невідмінювані іменники, що мають властивість називати людей обох статей, і в окремих випадках назви тварин виявляють описувану асиметрію мовного знака через вираження граматичного значення чоловічого або жіночого роду шляхом синтаксичного узгодження, коли семантична диференціація за статтю відбивається у формах узгоджуваних або координованих з названими невідмінюваними іменниками інших слів.
Варіанти слова, зокрема варіантні форми роду іменника, які виявляються морфологічними та фоно-морфологічними засобами, є своєрідними модифікаціями слова. Їх поява зумовлена безперервним розвитком мови. Варіативність слів, зокрема родових іменникових форм, найбільшою мірою пов’язана з проблемами літературної норми та нормалізації мови. Як показав матеріал дослідження, є варіанти слова, зокрема варіантні форми роду іменника, вживані без усяких обмежень у сучасній українській літературній мові, а є й такі, які мають певне стилістичне розмежування, і така стилістична маркованість є суттєвою, тобто один з родових варіантів розмовний, просторічний, діалектний, застарілий, рідковживаний, поетичний тощо. Родові варіанти можуть також виникати внаслідок збігу форм називного відмінка однини іменників чоловічого роду другої відміни та жіночого роду третьої відміни, основа яких закінчується на приголосний звук, бути продуктом різних джерел і шляхів запозичення. Варіантні родові форми іменників на позначення неістот мають власне морфологічну природу й виражаються тільки іменниковими флексіями. Вияви варіантності родових форм в іменників на позначення неістот наявні в певних лексико-семантичних групах (ЛСГ), зокрема назви одягу, дерев і кущів, трав’янистих рослин, транспортних засобів, їжі, будівель і споруд, хвороб, частин тіла людини чи тварини, дій і процесів, властивостей і ознак тощо. Варіанти родових форм іменника можуть виникати внаслідок функціонування в різних регіонах України на Сході та Заході. Ці варіанти можуть також з’являтися внаслідок безперервного розвитку мови та архаїзації певних родових форм. У таких випадках один з варіантів не є літературно нормативним. Варіативність родових форм іменника може бути повною або частковою, якщо вона виявляється в певному ЛСВ.
Хитання в родовому оформленні іменників характерні для ініціальних абревіатур, які утворюються від початкових букв або звуків слів. У практиці використання таких абревіатур у мові спостерігаються аналізовані хитання в роді, які часто виявляються в усному, заздалегідь не підготовленому, мовленні і виражаються шляхом синтаксичного узгодження в контексті. Коли аналізовані скорочення функціонують у середньому роді через свою негативну семантику, про яку свідчить контекст, наприклад, НКВС катувало ув’язнених, ми можемо говорити про стилістично функціональні зрушення, які спричиняють хитання в родовому оформленні, що базується на асоціаціях з іменниками оцінно-негативної семантики, типу брехло, мурло, одоробло.
Родове оформлення іменників є граматичним проявом у розрізненні лексичних значень слів-паронімів, типу кювет кювета, лавр - лавра.
Серед іменників-неістот досить поширеним явищем є граматична синонімія. Граматичні синоніми утворюються переважно за допомогою певних суфіксів. Їх різновидом є усічені граматичні синоніми, які утворюються шляхом усічення основи; усічений синонім є розмовним, типу метрополітен (ч.) метро (с., розм.). Вони повністю збігаються в лексичному значенні, але мають різні афікси, які не маніфестують нового лексичного значення.
Граматична синонімія виявляється, як і варіативність форм роду, в певних ЛСГ, зокрема в назвах одягу, дерев і кущів, трав’янистих рослин, транспортних засобів, їжі, будівель і споруд, хвороб, частин тіла людини чи тварини, дій і процесів, властивостей і ознак тощо.
Спостереження показали, що в українській мові наявні певні словотворчі моделі, за якими утворююються досліджувані граматичні синоніми. Серед найпродуктивніших з них можна виділити такі: іменник другої відміни чоловічого роду на приголосний іменник першої відміни жіночого роду із суфіксом -к- (-а); іменник другої відміни чоловічого роду на приголосний іменник першої відміни жіночого роду із суфіксом -ин- (-а). Граматичні синоніми із суфіксом -ин- (-а) часто мають сингулятивне значення, що свідчить про часткову граматичну синонімію.
У багатозначних словах граматичні синоніми функціонують тільки в окремих лексико-семантичних варіантах (ЛСВ), що також говорить про часткову граматичну синонімію в таких випадках.
Граматичні синоніми можуть бути формою освоєння запозичених слів, виникаючи за аналогією до українських утворень.
Таким чином, граматична категорія роду іменника постає як єдність граматичних значень і граматичних форм та є ядерним компонентом мовної організації, здобуваючи всебічну реалізацію в мовленні, функціонуванні мови. Функціонуючи в мові, граматична категорія роду пронизує всю її систему, надаючи мові стрункої й чіткої організації; вона засвідчує системний характер мови, її потенційну й результативну спрямованість. Зв’язки граматичного значення роду та граматичної родової форми іменника зумовлені безперервним розвитком української мови. Вони виявляються морфологічними, фоно- морфологічними та синтактико-морфологічними засобами, зокрема як асиметрія граматичного значення роду й граматичної родової форми, варіативність форм роду, граматична полісемія, синонімія тощо. Аналізовані невідповідності показують динаміку розвитку української мови, що виявляється зокрема в освоєнні запозичених слів, архаїзації. Вияви цих невідповідностей безпосередньо стосуються проблеми нормалізації української літературної мови.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК

1. Адмони В. Г. Основы теории грамматики. М.-Л.: Наука, 1964. 105 с.
2. Адмони В. Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Л.: Наука, 1988. 240 с.
3. Аксаков К. С. Опыт русской грамматики // Полн. собр. соч.: В 3 т. М., 1880. Т. 3. Сочинения филологические. Ч. 2. 470 с.
4. Арутюнова Н. Д. О значимых единицах языка // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 58 116.
5. Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. С. 192 252.
6. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
7. Бархударов Л. С. К вопросу о бинарности оппозиций и симметрии грамматических систем // Вопр. языкознания. 1966. С. 97 110.
8. Баудер А. Я. Части речи структурно-семантические классы слов в современном русском языке. Таллин: Валгус, 1982. 170 с.
9. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови: Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород: Закарп. обл. кн.-газ. вид-во, 1960. 415 с.
10. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1991. 231 с.
11. Бедняков А. С. Явления переходности в грамматических категориях в современном русском языке // Русский язык в школе. 1941. № 3. С. 28 31.
12. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз). К.: Наук. думка, 1991. 172 с.
13. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія : Підручник. К. : Либідь, 1993. 336 с.
14. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
15. Блумфилд Л. Язык. М.: Прогресс, 1967. 607 с.
16. Богородицкий В. А. Общий курс русской грамматики. 5-е изд. М.: Соцэкгиз, 1935. 354 с.
17. Бодуэн де Куртене И. А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384 с. Т. 2. 392 с.
18. Бондарко А. В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 112 с.
19. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 254 с.
20. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 173с.
21. Бондарко А. В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 207с.
22. Бондарко А. В. Грамматическая форма и контекст (О понятиях частное значение”, функция грамматической формы” и категориальная ситуация”) // Русский язык: Функционирование грамматических категорий. М.: Наука, 1984. С. 13 32.
23. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 173 с.
24. Борщ Є. Г. Граматична особа і персональність // Мовознавство. 1973. № 4. С. 50 59.
25. Брагина А. А. Наблюдения над категорией рода в русском языке // Вопр.языкознания. 1981. № 5. С. 68 78.
26. Будагов Р. А. Введение в науку о языке. 2-е изд. М.: Просвещение, 1965. 492 с.
27. Буланин Л. Л. Трудные вопросы морфологии: Пособие. М.: Просвещение, 1976. 207 с.
28. Булыгина Т. В. Грамматические оппозиции (к постановке вопроса) // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 175 231.
29. Булыгина Т. В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 287с.
30. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
31. Вандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю М.: Соцэкгиз, 1937. 410 с.
32. Васченко В. Грамматическая категория общего рода в русском языке // Вопр. языкознания. 1984. № 5. С. 60 68.
33. Ващенко В. С. Українська мова. 2-ге вид., випр. і доп. Харків: Вид-во ХДУ, 1961. 348 с.
34. Веселов П. В. Современное деловое письмо в промышленности. 3-е изд., доп. М.: Издательство стандартов, 1990. 160 с.
35. Виноградов В. В. О формах слова // Известия ОЛЯ. 1944. Вып. 1. Т. 3. С. 40 41.
36. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. 2-е изд. М.: Высш. шк., 1972. 614 с.
37. Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560 с.
38. Винокурова Л. В. О субстантивации в английском языке // Учёные записки ЛГУ им. А. А. Жданова. № 253. Серия филолог. наук. Вып. 45. 1959.
39. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
40. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 209 с.
41. Вихованець І. Р., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
42. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка. Морфология. М.: Высш. шк., 1979. 303с.
43. Гладкий А. В. К определению понятий падежа и рода существительного // Вопр. языкознания 1969. № 2. С. 110 123.
44. Гладкий А. В. Попытка формального определения понятий падежа и рода существительного // Проблемы грамматического моделирования. М.: Наука, 1973. С. 24 53.
45. Головин Б. Н. Заметки о грамматическом значении // Вопр. языкознания. 1962. № 2. С. 29 37.
46. Горбачевич К. С. Вариантность слова и языковая норма. Л.: Наука, 1978. 238 с.
47. Горбачевич К. С. Изменение норм русского литературного языка. Л.: Просвещение, 1971. 270 с.
48. Горева Л. И. Категория рода несклоняемых существительных // Очерки по русскому языку. Киров: Изд-во Киров. педин-та, 1974. С. 14 27.
49. Грамматика русского языка: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1952. Т. 1. 720 с.
50. Грамматика современного русского литературного языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. М.: Наука, 1970. 767 с.
51. Граудина Л. К., Ицкович В. А., Катлинская Л. П. Грамматические варианты. Опыт частотного словаря. М.: Наука, 1971.
52. Граудина Л. К., Ицкович В. А., Катлинская Л. П. Грамматическая правильность русской речи. М.: Наука, 1976. 455 с.
53. Греч Н. Практическая грамматика русского языка. СПб, 1827. 146 с.
54. Греч Н. Краткая русская грамматика. 11-е изд. СПб, 1858. 146 с.
55. Гринчишин Д. Г. Явище субстантивації в українській мові (субстантивація прикметників). К.: Наук. думка, 1965. 110 с.
56. Грищенко А. П. Прикметник в українській мові. К. : Наукова думка, 1978. 207 с.
57. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых единиц языка // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С. 291 314.
58. Гухман М. М. Грамматическая категория и структура парадигм // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 117 174.
59. Дегтярёв В. И. Основы общей грамматики. Ростов н /Д: Изд-во Ростов. ун-та, 1973. 256 с.
60. Дзендзелівський Й. О. Субстантивація в сучасній українській мові // Наукові записки Ужгородського університету. Т. ХХХVII: Філологія. Вид-во Львівського ун-ту, 1959. С. 3 4.
61. Докулил М. К вопросу о морфологической категории // Вопр. языкознания. 1967. № 6. С. 3 16.
62. Долгов Ю. С. Форма слова, словоформа: Функции в системе русского языка // Лексическая семантика. Свердловск: Изд-во Свердловск. ун-та, 1991. С. 93 98.
63. Доленко М. Т., Дацюк І. І., Кващук А. Г. Сучасна українська мова. 3-тє вид., перероб. і доп. К.: Вища шк., 1987. 351 с.
64. Дурново Н. Н. Практический словарь (грамматические и лексические термины). Петроград, 1924. 154 с.
65. Дурново Н. Н. О склонении в современном великорусском языке // Вопр. языкознания. 1971. № 4. С. 90 103.
66. Ельмслев Л. О категории личности-неличности и одушевлённости-неодушевлённости // Принципы типологического анализа языков различного строя. М.: Наука, 1972. С. 114 152.
67. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404с.
68. Жирмунский В. М. О границах слова // Морфологическая структура слова в языках различных типов. М. Л.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 6 33.
69. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова: Система і норма. К.: Наук. думка, 1984. 255 с.
70. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. 3-тє вид. К.: Рад. шк., 1965. 421 с.
71. Жуковская Л. П. Лексические варианты в древних славянских рукописях // Исследования по исторической лексикологии древнерусского языка. М.: Наука, 1964. С. 5 17.
72. Загнітко А. П. Диференціація невідмінюваних іменників за родами в українській мові // Укр. мовознавство. 1985. Вип. 13. С. 89 94.
73. Загнітко А. П. Категорія роду в системі граматичних категорій іменника // Мовознавство. 1987. № 2. С. 62 67
74. Загнітко А. П. Корелятивність іменників-назв осіб чоловічого і жіночого роду // Укр. мовознавство. 1987. Вип. 14. С. 67 74.
75. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: Дон ДУ, 1996. 437 с.
76. Зализняк А.А. О понимании термина падеж” в лингвистических описаниях // Проблемы грамматического моделирования. М.: Наука, 1973. С. 53 87.
77. Зализняк А. А. Русское именное словоизменение. М.: Наука, 1967. 310с.
78. Затовканюк М. Словоизменение существительных в восточнославянских языках. Praha: Univerzita Karlova, 1975. 194 с.
79. Земская Е. А. Русская разговорная речь. Лингвистический анализ и проблемы обучения. М.: Рус. яз., 1979. 239 с.
80 Иванова И. П. Структура слова и морфологические категории // Вопр. языкознания. 1976. № 1. С. 55 61.
81. Иоффе В. В. Происхождение и развитие категории рода в праиндоевропейском языке // Науч. докл. высшей школы. Филол. науки. 1973. № 2. С. 53.
82. Иоффе В. В. Происхождение и развитие категории рода в индоевропейском языке: Автореф. дис канд. филол. наук. Ростов н /Д, 1973. 23 с.
83. Історія української мови. Морфологія / С. П. Бевзенко, А. П. Грищенко, Т. Б. Лукінова та ін. К.: Наук. думка, 1978. 539 с.
84. Карпенко Ю. О. Становлення української літературної мови на Буковині // Мовознавство. 1978. № 1. С. 38 48.
85. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства: Підручник. 2-ге вид. К.; Одеса: Либідь, 1991. 280 с.
86. Карпинская О. Г. Типология рода в славянских языках // Вопр. языкознания. 1964. № 6. С. 61 76.
87. Касевич В. Б. Семантика. Синтаксис. Морфология. М.: Наука, 1988. 312 с.
88. Кацнельсон С. Д. Краткий очерк языкознания. Л.: ЛГУ, 1941. 72 с.
89. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление. Л.: Наука, 1972. 216 с.
90. Кислиця Д. Граматика української мови. Ч. 1. Фонетика і морфологія. Вид. 9-те. Нью-Йорк: Видавництво шкільної ради, 1995. 128 с.
91. Керницький І. М. Система словозміни в українській мові. К.: Наук. думка, 1967. 288 с.
92. Клобуков Е. В. Теоретические проблемы русской морфологии. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. 272 с.
93. Ковалик І. І. Граматичні категорії в сучасній українській мові та методи їх вивчення // Укр. мовознавство. 1973. Вип. 1. С. 22 27.
94. Колесников А. А. Семантическое обеспечение грамматических форм и имён существительных русского языка. К.: Выща шк., 1988. 140 с.
95. Крымский А. Украинская грамматика. М., 1907. Т. 1. Вып. 1. 144 с. Т. 2. Вып. 1. 144 с.
96. Кубрякова Е. С. Части речи в ономасиологическом освещении. М.: Наука, 1978. 115 с.
97. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Рад. шк., 1948. 330 с.
98. Курилович Е. Очерки о лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит, 1962. 456с.
99. Курс історії української літературної мови: В 2 т. Т. 2. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. 416 с.
100. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського: В 2 т. Т. 1. Вступ. Лексика. Фонетика. Морфологія. Наголос К.: Рад. шк., 1951. 520 с.
101. Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія: В 2 ч. Ч. 1. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1961. 174 с.; Ч. 2. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1964. 160 с.
102. Левковская К. А. Теория слова, принципы её построения и аспекты изучения лексического материала. М.: Высш. шк, 1962.
103. Левченко Г. А. Нариси з історії української літературної мови першої половини ХІХ століття. К.: Рад. школа, 1946. 144 с.
104. Леонова М. В. Іменники так званого спільного роду // Мовознавство. 1969. № 6. С. 76.
105. Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. К.: Вища школа, 1983. 264 с.
106. Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови. Харків: ХДПУ, 1997. 129 с.
107. Лосев А. Ф. Языковая структура. М.: Наука, 1983. 342 с.
108. Луценко М. О. Кілька зауважень до теорії конструктивної граматики // Семантика і функції граматичних структур. К.: НМК ВО, 1991. С. 110 115.
109. Малаховский Л. В. Теория лексической и грамматической омонимии. Л.: Наука, 1990. 240с.
110. Марр Н. Я. Избранные работы. Т. 1: Этапы развития яфетической теории. Л.: Соцэкгиз, 1933. 399 с.
111. Матвіяс І. Г. Курс сучасної української літературної мови: Морфологія. К.: Рад. шк., 1962. 164 с.
112. Матвіяс І. Г. Іменник в українській мові. К.: Рад. школа, 1974. 184 с.
113. Медведєва Л. М. Слово як сфера взаємодії лексичних і граматичних значень // Мовознавство. 1987. № 3. С. 28 34.
114. Мейе А. Введение в сравнительное изучение индоевропейских языков. М. Л.: Соцэкгиз, 1938. 510 с.
115. Мейе А. Общеславянский язык. М.: Изд-во иностр. лит., 1951. 491с.
116. Мерінов В. В. До питання про варіантні форми роду іменника в українській мові // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. Харків: ХДПУ, 2000. Вип. 5. С. 49 56.
117. Мерінов В. В. Про варіантні форми роду іменника в українській мові // Науковий вісник Чернівецького національного університету: Слов’янська філологія / За заг. ред. проф. Н. В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2001 . Вип. 106. С. 136 139.
118. Мерінов В. В. Вияви варіантності родових форм у невідмінюваних іменників на позначення осіб у сучасній українській мові // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Луцьк: Вежа, 2002. № 5. С. 73 76.
119. Мерінов В. В. Вияви варіантності родових форм у прізвищах іменникового типу // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. Л. А. Лисиченко. Харків: ОВС, 2002. Вип. 8. С. 70 73.
120. Мещанинов И. И. Общее языкознание: К проблеме стадиальности в развитии слова и предложения. Л.: Учпедгиз, 1940. 260 с.
121. Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи. М. Л.: Изд-во АН СССР, 1945. 321 с.
122. Милославский И. Г. Морфология // Современный русский язык / Под ред. В. А. Белошапковой. М.: Высш. шк., 1981. С. 240 362.
123. Милославский И. Г. Морфологические категории современного русского языка. М.: Просвещение, 1981. 254 с.
124. Милославский И. Г. К основам сопоставительного изучения падежной системы русского языка // Сопоставительное изучение грамматики и лексики русского языка с чешским языком и другими славянскими языками / Под ред. А. Г. Широковой, Вл. Грабье. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. С. 75 82.
125. Миртов А. В. Родоизменяемые существительные // Рус. яз. в шк. 1946. № 1. С. 16 19.
126. Мистрик Й. Грамматика словацкого языка. Братислава: Словацкое педагогическое изд-во, 1985. 182 с.
127. Морфологічна структура сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1975. 207 с.
128. Москальская О. И. Грамматика немецкого языка (теоретический курс). Морфология. М.: Изд-во лит. на иностр. языках, 1956. 394 с.
129. Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ на початку ХХ століття. Харків: Вид-во при Харківському державному університеті видавничого об’єднання Вища школа”, 1985. 152 с.
130. Муромцева О. Г., Жовтобрюх В. Ф. Культура мови вчителя: Курс лекцій / За ред. О. Г. Муромцевої. Харків: Гриф, 1998. 208 с.
131. Мучник И. П. Категория рода и её развитие в современном русском литературном языке // Развитие современного русского языка / Под ред. С. И. Ожегова и М. В. Панова. М.: Изд-во АН СССР, 1963. С. 39 82.
132. Мучник И. П. Грамматические категории глагола и имени в современном русском литературном языке. М.: Наука, 1971. 298 с.
133. Немировский М. Я. К вопросу о так называемой субстантивации // Вопросы славянского языкознания. Кн. 3.: Изд-во ЛГУ. 1953. С. 58.
134. Никитевич В. М. Грамматические категории в современном русском языке. М.: Учпедгиз, 1963. 246 с.
135. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. М.: Высшая школа, 1988. 168 с.
136. Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. 566 с.
137. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис русского языка. 2-е изд. Спб, 1912. 322 с.
138. Одинцов В. В. Лингвистические парадоксы. М.: Просвещение, 1988. 172 с.
139. Озерова Н. Г. Семантический аспект категории рода существительных в русском и украинском языках // Исследования лексической и грамматической семантики современного русского языка. Симферополь: Симф. ун-т, 1983. С. 78 85.
140. Озерова Н. Г. Морфологические варианты существительных // Пути повышения культуры русской речи на Украине. К.: Наук. думка, 1986. С. 13 69.
141. Озерова Н. Г. Средства передачи семантики родового противопоставления в восточнославянских языках // ІХ Международный съезд славистов. Материалы дискуссии. Языкознание. К.: Наук. думка, 1986. С. 304.
142. Озерова Н. Г. Лексическая и грамматическая семантика существительного. К.: Наук. думка, 1990. 191 с.
143. Олексенко О. А. Типологія граматично зв’язаних значень слів. Харків: ХДПУ, 1999. 136 с.
144. Очерки по исторической грамматике русского литературного языка ХІХ века: Изменения в словообразовании и формах существительного и прилагательного. М.: Наука, 1964.
145. Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. 499