ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП.........................................................................................................4-16
РОЗДІЛ 1
НАУКОЗНАВЧІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕНЬ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ .....................................................................................................17-93
1.1. Історіографія з проблематики юридичної діяльності.....................17-31
1.2. Методологічні підходи досліджень юридичної діяльності.............31-53
1.3. Особливості діяльного підходу у дослідженнях юридичної діяльності..............................................................................................................53-72
1.4. Історичні аспекти формування професійної діяльності юристів...72-90
Висновки до розділу 1 .......................................................................90-93
РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ................94-169
2.1. Поняття юридичної діяльності........................................................94-121
2.2. Структурно-функціональна характеристика юридичної діяльності..........................................................................................................121-148
2.3. Типологія юридичної діяльності...................................................148-166
Висновки до розділу 2...................................................................167-169
РОЗДІЛ 3
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ..................................................................................................170-271
3.1. Основні властивості юридичної практичної діяльності..............170-200
3.2. Принципи юридичної практичної діяльності...............................200-221
3.3. Функції та завдання юридичної практичної діяльності..............221-243
3.4. Види юридичної практичної діяльності........................................243-268
Висновки до розділу 3...................................................................269-271
РОЗДІЛ 4
ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ ТА ПРАВОВИХ СІМ”ЯХ СУЧАСНОСТІ.......................................................272-365
4.1. Особливості юридичної діяльності у сучасних правових сім”ях................................................................................................................272-309
4.2. Стан та перспективи професійної діяльності юристів в умовах розвитку правової системи України..............................................................310-362
4.2.1. Особливості функціонування правової системи сучасної України.............................................................................................................312-330
4.2.2. Проблеми та перспективи розвитку окремих юридичних спеціальностей.................................................................................................330-345
4.2.3. Тенденції розвитку освітньої та наукової діяльності юристів..............................................................................................................345-362
Висновки до розділу 4......................................................................363-365
ВИСНОВКИ..........................................................................................366-375
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................376-422

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку права, правової системи свідчить про наявність нагальних проблем, які стосуються перспектив розвитку суспільного та державного ладу, демократії, ствердження ідеалів рівності та свободи, верховенства права, які проголошені як головні цінності в Основному Законі країни. Держава і право відбиваються у суспільній свідомості, яка зорієнтована на високі досягнення демократичних країн світу у галузі прав людини та докорінно відрізняється від головних постулатів офіційно визнаної ідеології попередніх років. Проте між проголошеними цінностями та фактичним станом їх реалізації склався значний розрив, причини якого пояснюються політичними, економічними, культурними та іншими чинниками. Процвітання корупції, тіньової економіки, поширення нігілістичних настроїв стали перепонами на шляху соціального прогресу в Україні. Зокрема, криза торкнулася правоохоронних органів – основних суб'єктів забезпечення правопорядку, не ефективно функціонують інститути правового захисту, майже незмінною за своєю суттю залишається діяльність правосуддя, суди не стали незалежними та справедливими.
Багато в чому стан якості суспільного життя пов'язується безпосередньо із сферою діяльності правових інституцій, в якій працює значна кількість представників юридичної професії, що визначає не лише їх соціальну значущість, але й високу відповідальність перед суспільством за стан законності, свободи та справедливості.
Зазначені факти зумовлюють потребу переосмислення теоретичних засад юридичної діяльності відповідно до конкретно-історичних умов, що склалися у пострадянському суспільстві, через призму сучасності, наповнення їх новим змістом, зважаючи на особливості розвитку правової системи України.
Ствердження у правознавстві принципу наукового плюралізму та відмова від етатистських традицій зумовили доцільність нових поглядів на структуру, форми здійснення та функції юридичної діяльності. Сучасна наукова література з питань юридичної діяльності, враховуючи міждисциплінарний характер її проблематики, є різноманітною відповідно до множини поставлених дослідниками пізнавальних завдань та чисельності практичних проблем, що мають бути вирішені за допомогою засобів наукового прогнозування. Це можна пояснити складністю та поліфункціональним характером цього явища, що сприяло залученню наукового потенціалу фахівців не тільки правознавства, але й інших галузей знань, зокрема філософії, соціології, психології, історії тощо.
Окремі аспекти юридичної діяльності висвітлено у радянській та пострадянській філософсько-правовій літературі, що дозволило сформувати відповідну світоглядну та методологічну базу для проведення низки фундаментальних загальноправових та галузевих досліджень. Серед них, зокрема:
філософське осмислення юридичної діяльності залежно від типів праворозуміння (В.Д. Бабкін, Д.А. Керімов, М.І. Козюбра, М.В. Костицький, В.С. Нерсесянц, А.В. Поляков, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов);
дослідження категорій істини, справедливості, об'єктивного та суб'єктивного, раціонального та позараціонального, можливого та дійсного в аспекті окремих юридичних спеціальностей (О.О. Бандура, К.К. Жоль, А.А. Козловський, І.П. Ліхолат, С.І. Максимов, В.П. Малахов, І.В. Строков);
розроблення категорії діяльності та методології діяльного підходу (С.С. Батищев, В.А. Лекторський, А.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, К.Х. Момджян, Т. Пщоловський, В.М. Сагатовський, Е.Г. Юдін ).
Проблеми юридичної діяльності досліджувалися й представниками загальної теорії держави та права, у працях яких розроблялися її принципи, категоріальна база, методологія пізнання. Зокрема:
поняття, зміст, види юридичної діяльності, її співвідношення з іншими правовими явищами, місце в механізмі правового регулювання докладно описані у монографіях, посібниках та наукових статтях С.С. Алексеєва, О.Е. Жалінського, В.М. Карташова, М.В. Коваля, М.Ф. Орзіха, О.В. Шмоткіна;
питання методології дослідження юридичної діяльності висвітлено у працях К.І. Амірбекова, М.І. Козюбри, В.М. Кудрявцева, В.І. Леушина, В.В. Оксамитного, О.Д. Тихомирова;
дослідженню правових форм юридичної діяльності присвячено теоретичні праці В.П. Бєляєва, В.М. Бенедика, В.М. Горшенєва, В.М. Протасова, І.Б. Шахова;
особливості юридичної діяльності в сучасних умовах глобалізації та трансформації національних правових систем, інтеграції України у світовий та європейський правовий простір осмислювалися В.Н. Денисовим, В.С. Журавським, О.В. Зайчуком, О.Л. Копиленком, Л.О. Луць, Ю.М. Оборотовим, Н.М. Оніщенко, О.Ф. Скакун, Ю.С. Шемшученком.
Окремі сторони практичної діяльності юристів вивчалися представниками галузевих юридичних наук, які спрямовували свої зусилля на пізнання особливостей професійної діяльності юристів у сфері виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокурорського нагляду, судочинства, досудового слідства, надання нотаріальних або адвокатських послуг тощо. У цьому контексті актуальними є праці В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, В.П. Бахіна, Т.В. Варфоломеєвої, М.М. Вопленка, В.С. Кузмічова, В.Ф. Опришка, Д.М. Притики, О.Д. Святоцького, В.Ф. Сіренка, О.Ф. Фрицького, С.Я. Фурси, В.В.Цвєткова, В.М. Шаповала та інших авторів, завдяки яким розширено межі джерельної бази у формуванні комплексної характеристики професійної діяльності юристів.
Ряд дослідників працювали над питаннями морально-етичного забезпечення юридичної діяльності та розвитку деонтологічного напряму правових досліджень (Ю.А. Агєшин, О.М. Бандурка, О.М. Карпов, О.С. Кобліков, Є.О. Лукашева, М.І. Малишко, С.С. Сливка, В.І. Темченко).
Проте тривалий час у науковій літературі діяльність у сфері права розглядалась як аспект державного або політичного управління, а робота юриста асоціювалася з правоохороною, застосуванням права як формою реалізації державно-владних повноважень. До теперішнього часу не розроблено науково обґрунтованої методології досліджень юридичної діяльності, яка б дозволила врахувати різні підходи щодо визначення поняття, форм, видів юридичної діяльності, систематизувати наукові інтереси дослідників правової сфери відповідно до потреб перехідного етапу. Не визначено потрібні наукові прогнози щодо сучасних тенденцій розвитку професійної діяльності юристів та напрямів її вдосконалення.
Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та необхідність подальшого опрацювання теоретичних та методологічних засад теорії юридичної діяльності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до Державної програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 рр., затвердженої Указом Президента України від 13 грудня 2003 р. № 1433; Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої Законом України від 18 березня 2004 р. № 1629-IV; Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2001 р. № 344; Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002–2005 рр., затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р.; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 2003–2006 рр.; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є осмислення теоретичних та методологічних засад юридичної діяльності, стану та перспектив її розвитку в умовах становлення громадянського суспільства, соціально-правової держави, трансформації правової системи України в контексті її світової та європейської інтеграції, збереження самобутності національного права.
Мета дослідження зумовила визначення та розв'язання таких завдань:
проаналізувати та узагальнити результати правових досліджень юридичної діяльності, виявити існуючі прогалини, визначити проблематику її подальшого вивчення;
систематизувати методологічні підходи загальнотеоретичних досліджень юридичної діяльності;
визначити особливості діяльного підходу та розкрити його методологічні можливості для досліджень юридичної діяльності;
виявити та охарактеризувати історичні джерела виникнення та становлення професійної діяльності юристів, підстави її диференціації, розкрити взаємозв'язок зазначених процесів із розвитком права;
на підставі аналізу та узагальнення загальнотеоретичних та інших правових досліджень юридичної діяльності визначити її домінуючі властивості, соціальну та правову зумовленість, розробити відповідне визначення;
виявити зміни у структурі, функціях та критеріях типологізації юридичної діяльності з урахуванням тенденцій розвитку юридичної науки та правової дійсності України;
розкрити зміст поняття й основних принципів юридичної практичної діяльності, систематизувати її ознаки, що мають науково-теоретичне та нормативно-правове походження;
визначити основне функціональне призначення практичної діяльності юристів відповідно до ролі права у суспільстві;
з'ясувати існуючі класифікації видів та форм юридичної практичної діяльності, на основі чого визначити доцільність виокремлення нових класифікаційних критеріїв;
охарактеризувати особливості юридичної діяльності в різних правових сім'ях;
визначити перспективи професійної діяльності юристів відповідно до напрямів і тенденцій розвитку правової системи України.
Об'єктом дослідження є юридична діяльність, її місце та призначення у суспільстві.
Предметом дослідження є методологічні та теоретичні засади юридичної діяльності.
Методи дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є основні положення аналітичної філософії, феноменології, герменевтики, а також парадигми людиноцентризму, соціологічної та інтегративної юриспруденції.
Обґрунтованість та достовірність наукових результатів забезпечувалися використанням філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема:
методи діалектики дозволили визначити основні властивості явища юридичної діяльності як такого, що знаходиться у взаємодії з іншими елементами правової системи, розвивається, змінюється відповідно до загальних тенденцій розвитку суспільства та правової сфери його життя; використання герменевтичного підходу пов'язувалось, насамперед із необхідністю пізнання та інтерпретації текстів монографічних видань, наукових статей, навчальних матеріалів, а також текстів нормативних актів, що уможливило розкрити зміст та узагальнити сформульовані у різні способи властивості явища, що досліджується;
шляхом застосування історичного методу у дослідженні висвітлено етапи становлення та розвитку теорії юридичної діяльності, виокремлення етико-деонтологічного напряму досліджень сфери професійної діяльності юристів, умови та фактори формування корпусу професійних юристів в історичних рамках існування давнього римського суспільства;
з використанням структурно-функціонального підходу було досліджено внутрішню будову юридичної діяльності, її зумовленість функціональним призначенням, а також визначено залежність таких структурних складових, як суб'єкт, об'єкт, мета, завдання тощо від завдань, функцій та форм окремих видів юридичної діяльності;
системний підхід уможливив розглянути юридичну діяльність як елемент правової системи, визначити залежності її властивостей від системних змін у праві та суспільстві;
діяльний підхід спрямовувався на висвітлення окремих правових явищ, зокрема, права, правовідносин, правопорядку, правового режиму, засобів правового регулювання, правосвідомості через призму їх детермінації діяльністю юристів, у сфері здійснення якої кожне з названих явищ виявляє своєрідні форми та способи прояву, взаємодії;
метод класифікації дозволив систематизувати як окремі методологічні підходи сучасних дослідників проблематики юридичної діяльності, так і визначити основні групи класифікаційних критеріїв (наукові, нормативні, практичні) за порядком їх походження, доповнити існуючу видову гаму професійної діяльності юристів, виявити недоліки та суперечності у використанні класифікаційного методу;
метод порівняння було використано в процесі співставлення методик проблематики юридичної діяльності, способів нормативного закріплення завдань та функцій, а також співставлення обсягів понять юридичної, правової, неправової діяльності, які становлять категоріальну базу дослідження;
спеціально-юридичний метод було використано з метою пояснення окремих правових конструкцій, теорій, принципів, понять, аналізу норм чинного законодавства, виявлення недоліків у ньому; метод правового моделювання застосовувався для визначення перспектив розвитку наукової, навчальної та практичної форм діяльності юристів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних та методологічних засад юридичної діяльності, спрямованим на розширення та упорядкування системи наукових знань та орієнтованим на розв’язання теоретичних і практичних завдань розвитку професійної діяльності юристів в сучасних умовах.
Наукова новизна дисертації полягає у таких висновках, положеннях та рекомендаціях:
вперше:
узагальнено історіографію з проблем юридичної діяльності, проведено її систематизацію відповідно до галузей наукового знання, виявлено найбільш суттєві результати досліджень, їх прогалини, визначено перспективні напрями подальших досліджень. Розкрито роль теоретико-правових досліджень у їх співвідношенні з дослідженнями філософського та галузевого змісту, на підставі чого зроблено висновок про віднесеність явища юридичної діяльності до предмета різних галузей наукового знання, що мають загальноправовий, міждисциплінарний або прикладний характер;
здійснено систематизацію методологічної основи досліджень юридичної діяльності, на підставі чого з'ясовано, що у структурі методології найпоширенішими є комплексний, соціологічний, прагматичний, системний та деонтологічний підходи. Зокрема, виявлено тенденцію деонтологізації наукового знання у сфері досліджень юридичної діяльності, що виявилось у активізації використання деонтологічного підходу та зумовлюється поступовим ствердженням ідеології соціологізму;
обґрунтовано висновок про те, що різноаспектність та багатогранність завдань, які постають у сфері практичної діяльності юристів, об'єктивно передбачає урахування цього фактора у класифікаціях. Систематизовано головні підходи щодо обрання класифікаційних критеріїв, серед яких визначено такі: професійно-прагматичний; такий, що спирається на використанні абстрагованих критеріїв; а також такий, в основу якого покладено професіограму певного виду юридичної діяльності. Висвітлено доцільність нового критерія класифікації практичної діяльності, а саме – спеціалізації роботи професійних об'єднань та окремих юристів-практиків;
запропоновано розгорнуту класифікацію функцій юридичної практичної діяльності, яка базується на використанні найбільш значущих критеріїв (за соціальним значенням; за рівнем спеціалізації; за сферами суспільного життя; за сферами застосування праці юристів; за часом впливу тощо). Надано додаткові інтерпретації щодо змісту підфункції правозаповнення, характерної для сфери правозастосування;
удосконалено:
систему наукових знань у сфері досліджень історії виникнення та становлення юридичної діяльності. Зокрема, на прикладі генези юриспруденції у Давньому Римі, виявлено причини та умови формування правової діяльності, її професіоналізації та спеціалізації. Розкрито значення історичних джерел для розуміння сутності та соціального призначення правничої професії у сучасних умовах;
поняття юридичної діяльності, що дозволило на рівні основних ознак у соціальному та правовому аспектах виокремити, відповідно, такі її властивості, як професіоналізм і юридизм. Професіоналізація сфери правових робіт пояснюється фактором її соціальної обумовленості, історичним виокремленням особливого професійного прошарку серед інших професій у структурі соціальної діяльності. Юридизм пояснюється її правовою сутністю, зумовленістю правом, високим рівнем спеціалізації, фаховості суб'єктів юридичної діяльності у здійсненні їх повноважень;
теоретичне уявлення щодо структури та функцій юридичної діяльності в контексті розвитку правової реальності, становлення громадянського суспільства та соціально-правової держави в Україні. Заакцентовано на особливостях використання загальної та сумарної структури у вивченні юридичної діяльності. Зокрема, проведено типологізацію та уточнено обсяги понять загальної структури юридичної діяльності, серед яких: суб'єкт, об'єкт, мета, форма, засоби;
отримали подальший розвиток:
змістовна характеристика діяльного підходу, умови та межі його застосування у правових дослідженнях юридичної діяльності, зокрема: поняттєвий ряд, співвідношення з іншими загальнонауковими підходами, особливості кола проблем, які можуть бути досліджені за його допомогою, зумовленість властивостями та природою предмета дослідження. Як особливість його застосування у дослідженнях юридичної діяльності, визначено причини його актуалізації, запропоновано відповідний категоріальний апарат, охарактеризовано перспективні напрями використання;
система принципів юридичної практичної діяльності, їх зміст, способи формалізації в актах національного та міжнародного права. Доведено необхідність виокремлення також групи неписаних принципів, які формуються у сфері юридичної практики та матеріалізуються в актах професійної поведінки юристів;
положення про необхідність використання різноманітних класифікацій у формуванні комплексної характеристики юридичної діяльності. Зокрема, доведено доцільність використання таких критеріїв, як: форма, зміст, кількість суб'єктів, структурна організація, галузь права тощо. Як базову, фундаментальну класифікацію юридичної діяльності виокремлено її диференціацію у вигляді юридичної наукової, юридичної освітньої та юридичної практичної діяльності;
поняття юридичної практичної діяльності, в результаті чого проведено диференціацію її ознак. Запропоновано всі ознаки розмежувати за критерієм походження, в результаті чого виявлено такі характеристики, що визначаються нормативно, а також такі, що формулюються за допомогою засобів науково-теоретичного пізнання;
система наукових знань щодо особливостей юридичної діяльності в умовах функціонування окремих правових сімей. Доведено, що ознаки типу правової системи з необхідністю проявляються у характеристиках юридичної діяльності, зокрема, в особливостях суб'єкта її здійснення, об'єкта, функціональної спрямованості, соціальної значущості юридичної діяльності, статусі юристів;
ідеї щодо сучасного стану юридичної діяльності у науковій, освітній та практичній сферах, визначено перспективи їх розвитку, виходячи з тенденцій, які склалися у функціонуванні окремих компонентів правової системи України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації сформульовано й обґрунтовано висновки та пропозиції, які сприятимуть подальшому поглибленню концептуальних засад юридичної діяльності, удосконаленню методології її досліджень.
Наукові здобутки, репрезентовані у цьому дослідженні:
у науково-дослідній сфері орієнтують на нові напрями теоретико-правових досліджень проблематики юридичної діяльності;
у сфері нормотворчості можуть бути використані як концептуальні засади розвитку законодавства, що регулює сферу професійної діяльності юристів;
у навчальному процесі використовуються при розробленні методичних матеріалів, а також у викладанні таких навчальних курсів як теорія держави та права, юридична деонтологія, юридична етика, судові та правоохоронні органи, адміністративна діяльність.
Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації положення, які становлять новизну праці, розроблено автором особисто. Для аргументації окремих положень роботи використовувались праці інших вчених, на які обов'язково зроблено посилання. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.
У співавторстві опубліковано: три розділи (1-3) навчального посібника Юридична деонтологія. Введення в спеціальність. Навч. посіб. – К. – 1998. – 156 с.; п'ять розділів навчального посібника Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 655 с. Науковий доробок здобувача полягає у підготовці розділів 1-2, 6-8.
У співавторстві опубліковано також одну статтю (Українська та російська традиції державорозуміння // Наук. вісн. Нац. акад. внутр. справ України. – 2005. – № 5. – С. 3–9). Не менше половини її обсягу є науковим доробком здобувача, внесок якого полягає у висвітленні основних методологічних підходів представників українського правознавства щодо розуміння механізму держави та ролі в ньому окремих правових інституцій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, відділу теорії держави та права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також оприлюднені на: науково-практичній конференції “Україна: людина, суспільство, природа”(м. Київ, 2001; тези опубліковано); республіканській науковій конференції “Конституція України – основа модернізації держави і суспільства” (м. Харків, 21-22 червня 2001 р.; тези опубліковано); міжнародній конференції “Україна: шляхами віків” (м. Київ, 17 травня 2002 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів” (м. Київ, 28-29 квітня 2004 р.; тези опубліковано); Х–ій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Регіональна злочинність: проблеми та перспективи боротьби” (м. Кишинів, 25-26 трваня 2005 р.; тези опубліковано); IV міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень –2005” (м. Дніпропетровськ, 20-30 червня 2005 р.; тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління - 2005” (м. Київ, 29-30 листопада 2005 р.; тези опубліковано); республіканській науково-практичній конференції “Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового товариства” (м. Дніпропетровськ, 24-25 листопада 2005 р.; тези опубліковано); науково-практичній конференції “Формування громадянського суспільства та правової держави в контексті європейської інтеграції” (м. Київ, 21-22 квітня 2006 р.; тези опубліковано).
Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії: Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – 375 с., трьох навчальних посібниках, 36 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах науково-практичних конференцій, у тому числі 22 у фахових журналах та збірниках наукових праць, переліки яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається з чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел (535 найменувань на 47 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 421 сторінку, з них основного тексту 374 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
В результаті висвітлення основних характеристик феномену юридичної діяльності уявляється можливим сформулювати узагальнені теоретико-методологічні положення, рекомендації в якості вихідних засад теорії юридичної діяльності, яка з розвитком права, правових інститутів потребує свого переосмислення, розвитку, адаптування до потреб дійсності.
За рахунок свого соціального значення юридична діяльність стала предметом вивчення для представників правознавства, а також для фахівців інших галузей наукового знання.
Історіографічний аналіз літератури, присвяченої висвітленню предмета дослідження, свідчить про необхідність виділення трьох рівнів його пізнання, зокрема, філософського, теоретико-правового та прикладного. Водночас спостерігається тенденція послаблення наукового інтересу з боку представників теоретико-правової науки, що не сприяє дотриманню принципів системності, прогностичності та комунікативності у галузі теоретичних досліджень.
Характеризуючи основні риси юридичної діяльності, та врахоуючи необхідність вирішення ряду дослідницьких завдань, слід визнати, що серед всього обсягу пізнавального інструментарію найбільш ефективним засобом є методика діяльного підходу, яка дозволяє розкрити найбільш суттєві характеристики предмету дослідження.
Разом з тим, діяльний підхід передбачає можливість використання таких методів як системний, функціональний, структурний, історичний, статистичний, метод порівняння тощо, які виконують допоміжну роль у досягненні мети, з різних сторін формують загальний образ діяльності, її різноаспектну характеристику. Основним прийомом у діяльному підході слід вважати принцип, суть якого полягає в обумовленості соціальних явищ фактором існування людської діяльності.
У структурі методології досліджень юридичної діяльності, окрім діяльного підходу, необхідно виділити декілька найбільш поширених методологічних підходів: комплексний підхід, соціологічний, прагматичний, системний, та деонтологічний.
У сучасному правознавстві спостерігається тенеднція активізації у використанні деонтологічного підходу, що надає підстав для виокремлення групи правових досліджень етико-деонтологічного напряму, визнати їх актуальність для вирішення прикладних завдань щодо проблематики моралізації галузі правових робіт. Водночас потребують додаткової розробки та обгрунтування питання можливого використання у дослідженнях юридичної діяльності таких підходів як діяльний, аксіологічний, порівняльний, антропологічний.
Історико-правовий аспект пізнання юридичної діяльності обумовлюється необхідністю дослідження джерел формування та тенденціями розвитку юридичної діяльності в конкретних історичних умовах. Основою історико-правових досліджень юридичної діяльності має стати аналіз причин виокремлення професійного прошарку юристів, їх подальшої професійної спеціалізації, серед яких домінуючими є розвиток права, формування державно-правових інститутів, розширення сфери правового регулювання, що виявилося на прикладах історії Давнього Риму.
Аналіз історичних джерел свідчить, що основним фактором формування основ майбутньої системи юридичної діяльності була функція правосуддя, яка відносилась до компетенції органів римської держави. Завдяки їй та об'єктивній потребі здійснення захисту, представництва інтересів поступово відбувалося виокремлення самостійного виду юридичної роботи, зміст та характер якої нагадував діяльність сучасної адвокатури. Згодом у римському праві закладалися основи й інших видів практичної діяльності – слідчої, нотаріальної, виконавчої, які поки що нагадували прообрази сучасної спеціалізації. Окремо відбувалося формування теоретичного виду діяльності римських юристів, в межах якого уявляється можливим виокремити підвиди навчальної та наукової. Проте первинний етап участі юристів у вирішенні спорів та інших справ характеризується рисами синкретизму, публічності, прагматизму, відсутністю професійної підготовки та змістовною обмеженістю.
Слід зауважити, що на цьому етапі розвитку юридичної діяльності у теоретичних пошуках правників також домінував прагматизм. Процес навчання був орієнтований на репродукцію практичних навичок участі у судовому процесі. Твори видатних юристів мали прикладний характер та виконували роль джерел права, але з накопиченням правового досвіду, диференціацією правових знань виникла потреба удосконалення юридичного навчання, що стало передумовою формування правових шкіл, зокрема, у формі навчальних закладів, від яких розпочинається історія університетської освіти в Європі.
Виявлення основних властивостей та формування визначення до поняття юридичної діяльності безпосередньо пов'язується із розмежуванням змісту таких категорій як соціальна, правова та юридична діяльність. Окрім того, що ці явища співвідносяться як загальне, конкретне та особливе, у їх співвідношенні необхідно враховувати причинно-наслідкові зв'язки, на підставі чого правова діяльність розглядається в якості явища-причини по відношенню до юридичної діяльності, як явища-наслідку.
За результатами виявлення причинно-наслідкових зв”язків зроблено висновок про відбиття у діяльності юристів властивостей соціального, правового та власно юридичного походження. При цьому, ознаки юридизму та професійності є визначальними.
Юридичній діяльності притаманні й інші характерні риси, зокрема, обмеженість сферою дії права, спрямованість на організацію діяльності інших суб'єктів, можливість використання спеціального інструментарію, серед якого розрізняють правові та неправові засоби, існування поряд з практичною таких її специфічних форм як навчальна та наукова, обов'язкова наявність правової регламентації даного виду соціальної діяльності тощо.
Отже, за результатами виявлення найбільш важливих характеристик, під юридичною діяльністю слід розуміти різновид правової діяльності, що здійснюється у формах практичної, освітньої та наукової, юристами, на професійній основі, з метою отримання відповідного правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб”єктів..
У визначенні структури юридичної діяльності необхідно використовувати два підходи, завдяки чому структура може бути сумарною або всезагальною. Сумарний підхід полягає у поєднанні видових ознак у єдине ціле. Всезагальна структура характеризується за допомогою категорій змісту та форми, які виступають в якості базових категорій теорії юридичної діяльності.
Виходячи із факторів розвитку сучасної нам правової дійсності, потребує уточнень характеристика таких елементів структури як суб'єкти, засоби, форми, мета, що пов'язується із розширенням сфери правового регулювання, ускладненням завдань, диференціацією мети та функцій юридичної роботи.
У загальнотеоретичній характеристиці юридичної діяльності класифікація є одним із способів її пізнання та висвітлення окремих властивостей. При цьому класифікація юридичної діяльності розглядається в якості процесу встановлення відносин рідства між окремими видами, згрупування їх у класифікаційні ячейки, а також в якості результату – сітки класифікаційних рядів, де всякий вид або підвид знаходить своє місце. Широкі пізнавальні можливості класифікаційного методу вказують на необхідність та доцільність визнання класифікації в якості однієї із складових теорії юридичної діяльності, завдяки якій формується узгоджена та логічно вивірена система понять даної області знань.
У роботі доведено, що за критерієм сфери необхідно виокремити діяльність юристів у політичній, економічній, духовній сферах, у сферах виробництва та споживання, а також у сферах практичної, наукової та навчальної діяльності юристів. Сучасний стан професійної спеціалізації дозволяє доповнити класифікаційний ряд такими видами як правозахисна, правоохоронна, виконавча, оперативно-розшукова діяльність поряд з традиційними видами судової, слідчої, нотаріальної тощо.
Тенденції демократизації та лібералізації соціального управління сприяли виокремленню державних та недержавних видів юридичної діяльності. Визнання пізнавальної ролі штучних класифікацій передбачає необхідність використання критеріїв галузевої належності, структурної організації права, внутрішньої спеціалізації роботи, територіальності, характеру об'єктів правових відносин, що разом значно розширює обсяги та зміст теоретичної характеристики юридичної діяльності.
Розглядаючи ознаки юридичної практичної діяльності, необхідно підходити з різних сторін та розглядати її як напрям, сферу, підвид соціальної або правової діяльності, як окрему галузь правових робіт, але в тому числі і як форму або вид юридичної діяльності. При цьому юридична діяльність та юридична практична співвідносяться як ціле та частка.
Загальна характеристика практичної діяльності юристів базується, перш за все, на тому, що всі елементи її структури (суб'єкти, мета, завдання, засоби, функції тощо) з максимальним ступенем конкретизації фіксуються у текстах нормативно-правових актів. Разом із цим, у науковій юридичній літературі вказується на характеристики, які не закріплені законодавчо, але об'єктивно притаманні юридичній діяльності, а також такі, що виявляються емпіричним шляхом та формулюються безпосередньо суб'єктами практичної діяльності (емпіричні або фактично складені). У зв'язку з цим існуючі характеристики юридичної практичної діяльності необхідно розділити на дві основні групи, серед яких теоретично сформульовані та нормативно визначені. Емпіричні (фактично складені) ознаки формулюються у різних галузях та спеціалізаціях юридичної практичної діяльності на підставі власного практичного досвіду суб”єктів діяльності, спостережень та характеризуються рисою суб'єктивізму. Серед таких ознак слід назвати копетентність, інформативна насиченість, безпосередня наближеність до об'єктів впливу, професійний ризик, недосконалість системи соціальних та правових гарантій працівників на фоні підвищеного рівня деонтологічних вимог до суб'єктів практичної діяльності.
У характеристиці принципів юридичної практичної діяльності важливим моментом є проведення їх типології. Окрім виділення правових та неправових принципів, за критерієм способу формулювання принципи юридичної практичної діяльності розподіляються на нормативні, доктринальні та професійні. При цьому, нормативні можуть бути, як правовими, так і неправовими, в залежності від типу регулювання.
Для сфери юридичної практичної діяльності найбільшого значення набули нормативні принципи, які формулюються у текстах міжнародних актів та актів національного законодавства. За ступенем визначеності їх необхідно розділяти на такі, що прямо сформульовані або змістовно опосередковані (такі, що походять не від букви, а від змісту). В процесі їх фіксації законодавець використовує відповідну техніку правотворчості, згідно якої у структурних елементах текстів нормативних актів використовуються такі назви: „принципи діяльності”, „засади діяльності”, „основні принципи”, „звід принципів”.
Щодо інших видів принципів (загальноправові, принципи системи та структури права), то вони також характеризують сферу юридичної практичної діяльності, здійснюють комплексний регулятивний вплив. Окрім названих видів за критерієм сфери застосування праці юристів необхідно виділити також принципи юридичної практичної діяльності (правність діянь, незалежність, неупередженість, справедливість та обгрунтованість рішень, гуманізм, повага до особи, поєднання гласності та конфіденційності) та принципи окремих її видів.
Під функціями практичної діяльності юристів розуміють основні напрямии її впливу на інші явища правової дійсності, що входять до кола її об'єктів. Доведено тезу про те, що змістовну сторону функцій необхідно характеризується шляхом висвітлення завдань, які формулюються нормативно для суб'єктів певного виду юридичної практичної діяльності. При цьому, характеристику функцій юридичної практичної діяльності слід пов'язувати з функціями права, які є визначальними по відношенню до функціональної спрямованості інших правових явищ. Окрім функцій юридичної практичної діяльності, за критерієм сфери впливу корисним є також виділення підфункції, які дозволяють скласти диференційовану функціональну характеристику діяльності.
Основним джерелом визначення обсягу та змісту функцій практичної діяльності юристів є нормативний акт, яким закріплюється соціальне призначення та обсяги компетенції юристів певного напрямку діяльності. При цьому їх розширене тлумачення не припускається.
Обгрунтовано думку, що у проведенні видової класифікації функцій юридичної практичної діяльності, уявляється можливим використання наступних критеріїв: за соціальним призначенням; за рівнем спеціалізації; за сферами суспільного життя; за формою здійснення діяльності; за сферами застосування праці юристів; за критерієм мети юридичного впливу; за наслідками юридичного впливу; за часом впливу; за галузевою ознакою; за критерієм особливостей суб'єктів, об'єктів, засобів та способів функціонування тощо.
Будучи елементом правової системи, юридична діяльність, як і будь-який її елемент, характеризується рисами тієї дійсності, в межах якої існує. У зв'язку з цим обгрунтовано висновок про безпосередність взаємозв'язку між особливостями юридичної діяльності та особливостями правової сім'ї, до якої належить та чи інша національна правова система. Відмінності типологічного походження обумовлені різними факторами, серед яких найважливішим слід вважати соціальну роль права.
Так, в умовах правових систем романо-германського типу юридична діяльність набуває таких особливостей: для правосвідомості юристів характерним є високий рівень одноманітності, обумовленої загальністю політичної та філософської думки різних країн; відзначається пріоритетність наукового мислення, авторитет науковців, наукового світогляду у сфері практичної діяльності; характерним є високий рівень концептуалізації правових інститутів; норма права розуміється юристами як загальна модель поведінки, казуїстика визнається ненауковим методом; право сприймається не тільки як юридичний інструмент, а також як певна модель соціальної організації, сформульована раціональним шляхом; в процесі тлумачення норми права юристи спираються на волю законодавця; акти тлумачення набувають для юристів вирішального значення у ході вирішення юридичних справ; професійна підготовка юристів в умовах університетської освіти базується на догмі римського права та приорітетності доктринального підходу, що у свою чергу сформувало своєрідний тип не тільки теоретичного мислення, але й здійснення юридичної практики
Особливості правових систем, що належать до англо-американської правової сім'ї вказують на відповідну специфіку у властивостях юридичної діяльності: юридична доктрина має суто прагматичний характер; практика, прагматизм були й залишаються основними рисами розвитку юридичної діяльності; практична діяльність юристів виступає основним детермінантом у розвитку основних сфер державно-правового життя; відсутність розвинутої світоглядної традиції, яка б дозволила обґрунтувати пріоритет індивідуальних прав перед державою; суд і правосуддя є базовими інститутами правової організації суспільства, що виконують функцію захисту демократії, прав та основних свобод людини і громадянина; у діяльності американських юристів більшою мірою відобразилися тенденції систематизації та раціоналізації; високий рівень престижності представників юридичної професії, особливо високий авторитет суддів Англії та наявність у судів правотворчої функції; у системі професійної підготовки юристів необхідно відмітити її практичну спрямованість, орієнтацію на метод Сократа, концентрацію уваги на аналіз судових справ та відповідних мотиваціях судді у прийнятті рішень, високу роль сфери практичної діяльності у формуванні стандартів юридичної освіти; з точки зору психології, англійські юристи використовують спосіб мислення, згідно якого особливе значення надається судовій процедурі, а не принципам соціального порядку. Їм притаманна також індуктивність мислення, широке застосування аналогії, нестандартність логічних засобів. Для американських юристів характерним є визнання принципу єдності правових систем – суб'єктів федерації.
Своєрідними властивостями характеризується юридична діяльність у правових сім”ях релігійного та звичаєвогоправа, де юридичне право не має такого регулятивного впливу, як у раїнах континентального або загального права. Правосвідомість юристів країн релігійного права багато в чому формується за рахунок та під впливом релігійної культури суспільства. Разом із тим спостерігається тенденція вестернізації, що особливо актуально для юристів, які працюють у галузі публічного права.
Отже, як елемент правової системи юридична діяльність містить ознаки типу тієї дійсності, в межах якої існує, на підставі чого формується система її типологічних ознак. Характеристика останніх безпосередньо пов'язується з основним джерелом соціального управління, яким може бути юридичне право, релігія, звичай, традиція. В залежності від того, який зміст вкладається у поняття „право”, „джерела права”, „норма права” тощо, окрім власно юридичних норм, до механізму правового регулювання включаються інші соціальні регулятори, які у сфері юридичної діяльності набувають більшого або меншого значення, з необхідністю визначають особливості теоретичної та практичної сфери здійснення правничої професії.
На підставі проведеного аналізу нормативної, ідеологічної, організаційної бази правової системи України стало можливим виявити тенденції гуманізації, демократизації правової ідеології, диференціації та новелізації законодавства, інтеграції до європейського правового простору тощо, які з різним ступенем позитивності впливають на стан здійснення професійної діяльності юристів.
Поряд з тенденціями розвитку, удосконалення юридичної діяльності виявлено ряд проблем, корені яких знаходяться за межами власно юридичної діяльності: низький рівень ефективності, прояви непрофесійності, бюрократизму, мають місце тенденції деморалізації тощо. Зазнає критики рівень якості освітянських послуг, що пропонуються юридичними закладами державної та недержавної форм власності. Завдяки своїй замкнутості, доктринальності система юридичної освіти продовжує залишатися відірваною від потреб юридичної практики, професійні об"єднання юристів знаходяться осторонь від освітньо-виховного процесу. У галузі правових досліджень найбільш значущими проблемами необхідно визнати проблеми методологічного характеру та проблеми соціальної спрямованості досліджень.
Разом з тим, визначаючи напрямки розвитку кожного із видів юридичної діяльності, орієнтуючись на фактори інтеграції та глобалізації, перспективними напрямами розвитку юридичної діяльності в Україні визнано підвищення рівня її ефективності, зміцнення законності, подальше втілення деонтологічних засад, спеціалізація практичної діяльності юристів з урахуванням потреб розвитку громадянського суспільства та соціально-правової держави, удосконалення стандартів діяльності в контексті європейської інтеграції із збереженням принципів та традицій національного права України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В.Б. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. — 1999. — № 8. — С. 8-11.
2. Авер’янов В. Питання методології сучасної адміністративно-правової доктрини України (аналітичний огляд цікавого і корисного дослідження) // Право України. — 2005. — № 1. — С. 26-29.
3. Агешин Ю.А. Политика, право, мораль. — М.: Юрид. лит., 1982. — 160 с.
4. Азаркин Н.М. Всеобщая история юриспруденции: Курс лекций. — М.: Юрид. лит., 2003. — 608 с.
5. Алексеев С.С. Восхождение к праву. Поиски и решения. — М.: Изд-во НОРМА, 2001. — 752 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Том ІІ. — М.: Юрид. лит., 1982. — 360 с.
7. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. — М.: Статут, 1999. — 712 с.
8. Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы, понятия, классификация // Советское государство и право, 1987. — № 6. — С. 12-19.
9. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. — М.: Юрид. лит., 1976. — 256 с.
10. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. Вид. друге, випр. і доп. — К.: Генеза, 1996. — 368 с.
11. Андрущенко В.П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (спроба прогностичного аналізу) // Вища освіта України. — 2001. — № 1. — С. 11-17.
12. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. — М.: Мысль, 1979. — 160 с.
13. Антипов Г.А., Кочергин А.Н. Проблемы методологии исследования общества как целостной системы. — Новосибирск: Наука. сиб. отд., 1988. — 258 с.
14. Антологія української юридичної думки: В 6 т. Том 6. Цивільне право / Ю.С. Шемшученко (заг. ред.); Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К.: Видавничий Дім „Юридична книга”, 2003. — 583 с.
15. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. — М.: Юристъ, 1996. — 335 с.
16. Ануфриев Е.А. Социальный статус и активность личности (Личность как объект и субъект общественных отношений). — М.: Изд-во МГУ, 1984. — 286 с.
17. Аракелов Ю.С., Джегутанов Б.К. Профессиональная этика юриста. Учебное пособие. — СПб.: Питер, 2006. — 124 с.
18. Арсеньев В.Д. Диалектика содержания и формы судебных доказательств по уголовным делам / Актуальные проблемы теории юридических доказательств: Сб. науч. тр. — Иркутск: Изд-во Иркут. ун-та, 1984. — С. 66-69.
19. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. — М.: Политиздат, 1981. — 432 с.
20. Афанасьев В.Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980. — 368 с.
21. Бабило В.Н. Нравственные основы уголовно-процессуальной деятельности // Демократизм предварительного следствия. — Минск: Высш. шк. МВД, 1990. — С. 28-34.
22. Бабкин В.Д., Селиванов В.М. Народ и власть. Опыт системного исследования воззрений М.Е. Салтыкова – Щедрина. — К.: Манускрипт, 1996. — 447 с.
23. Бабкін В. Д. Соціальна держава та захист прав людини // Правова держава. — Вип. 9. — К., 1998. — С. 3-11.
24. Бабкін В.Д. Сучасна методологія досліджень історії держави і права України // Антологія Української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Том 10: Юридична наука незалежной України / Відп. Ред.Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. — К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2005. — С. 103-115.
25. Бабкін В.Д., Усенко І.Б. Нарис історії розвитку загальної теорії держави і права, філософії та енциклопедії права // Антологія української юридичної думки: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та інші.: Том 1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Відп. редактори В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. — К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2002. — С. 9-43.
26. Байтин М.И. О формах осуществления функций социалистического государства // Учен. записки Саратовского юрид. ин-та. — Вып. 18. — Саратов, 1969. — С. 261-270.
27. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: Монографія. — К.: НАВСУ, 2000. — 200 с.
28. Бандура О.О. Проблеми істини у галузі правозастосування // Науковий вісник НАВСУ. — №1. — Київ, 1998. — С. 44-48.
29. Бандурка А.М., Друзь В.А. Конфликтология: Учеб. пособие для вузов. — Х.: Ун-т внутр. дел, 1997. — 356 с.
30. Бандурка О.М. Слідчий – моя професія. — Х.: Вид. УВС, 2000. — 216с.
31. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія. — Х.: Вид. НУВС, 2002. — 336 с.
32. Барулин В.С. Диалектика сфер общественной жизни. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 230 с.
33. Барулин В.С. Социальная философия: Учеб для студ. вузов – 2-изд., испр. и доп. — М.: Фаир-пресс, 1999. — 560 с.
34. Баскин Ю.Я. Кант. — М:. Юрид. лит., 1984. — 88 с.
35. Батишев С.С. Деятельность и ценности. Критика деятельностного подхода к теории интериоризации // Вопросы философии, 1985. — № 2. — С. 41-44.
36. Батищев Г.С. Неисчерпанные возможности и границы применимости категории деятельности // Деятельность: теории, методологии, проблемы. — М.: Политиздат, 1990. — С. 21-34.
37. Батищев Г.С. Деятельная сущность человека как философский принцип // Проблема человека в современной философии. – М.: Наука, 1969. — С. 73—144.
38. Баулін О.А. Реальне забезпечення процесуальної незалежності слідчого у майбутній правовій системі України // Концепція розвитку законодавства України: Матеріали наук. — практ. конф. — К., 1996. — С. 346-349.
39. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. — К.: Либідь, 1991. — 142 с.
40. Бахин В. П., Карпов Н. С., Цымбал П. В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение / Ред. П.В. Мельник. — К.: Академия гос. налоговой службы Украины, 2001. — 274с.
41. Бачинин В.А. Энциклопедия философии и социологии права. — М.: Юридический центр Пресс, 2006. — 1091 с.
42. Бекешкина И.Э. Структура личности (методологический анализ). — К.: Наукова думка, 1986. — 130 с.
43. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. — 1997. — № 3. — С. 14-21.
44. Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. — М.: РОССПЭН, 1998. — 415 с.
45. Берман Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования / Пер. с англ. 2-е изд. — М.: Изд-во МГУ: Издательская группа ИНФРА.М-НОРМА, 1998. — 624 с.
46. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Вид-во Україна, 1999. — 554 с.
47. Бехруз Хашматулла. Вступ до порівняльного правознавства: Навч. посібник. — Одеса: Юрид. літер., 2002. — 328 с.
48. Бисага Ю.М. Теорія юридичної діяльності в контексті сучасних інтерпретацій // Науковий вісник КНУВС, 2006. — № 2. — С. 273-275.
49. Бігун В. Юридична освіта в Україні та Німеччині // Юридичний журнал. — 2004. — № 2. — С. 78-84.
50. Боботов С.В. Правосудие во Франции. Учебное пособие. — М.: Изд-во ИЧП „ЕАВ”, 1994. — 200 с.
51. Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. — М.: НОРМА, 1997. — 333 с.
52. Богдановская Ю.И. Правовые системы Канады, Австралии и Новой Зеландии: особености развития // Право и политика. — 2002. — №8(31). — С. 21-25.
53. Бойцова Л.В., Бойцова В.В. Будущее сравнительного права: возможности двадцать первого века // Юридический мир. — №4. — 2002. — С. 17-25.
54. Большая советская энциклопедия. Том 24. — М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1976. — С. 598-599.
55. Большая советская энциклопедия. Том 18. — М.: Изд-во «Советская энциклопедия», 1974. — С. 244-245.
56. Большой энциклопедический словарь. — Ел. ресур: .
57. Бородін М., Лустиник Д. Роль і значення органів суддівського самоврядування у становленні незалежної судової влади в Україні // Право України. — 2005. — № 3. — С. 19-22.
58. Бражник Е.И. Становление и развитие интеграционных процессов в современном европейском образовании: Дис… д-ра пед. наук: 13.00.01. — СПб, 2002. — 354 с.
59. Братасюк М. Ціннісний підхід до права в контексті сучасної правничої методології // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 11. — С. 3-7.
60. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій. 2-ге вид., випр. — К.: МАУП, 2000. — 48 с.
61. Брунс К.Г., Ленел О. Внешняя история римского права. Перев. А. и В.Д.Труханович-Ходановичей, с предисловием П.Е.Соколовского. — М.: Унив. тип., 1904. — 192 с.
62. Буянский С.Г. Шариат принадлежит не только истории, но и будущему // История государства и права. — 2000. — № 1. — С. 23-27.
63. Варфоломеєва Т.В Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру»; Законодавство про адвокатуру та адвокатську діяльність. — К.: Юринком Інтер, 2003. — 430 с.
64. Васецький В.Ю. Сучасний стан правової системи України: концептуальні підходи / Держава і право: Зб.наук. праць інституту держави і права ім.В.М. Корецького НАН України. Юридичні і політичні науки. — Вип. 23. — С. 70-78.
65. Василевська Т.Е. Відповідальність як духовно-моральнісний вимір особистості: Автореф. дис. ...канд.філос. наук: 09.00.07 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 20 с.
66. Васильев В. Л. Психологическая культура прокурорско-следственной деятельности: Учеб. пособие. — СПб.: СПбЮИ, 1998. — 59 с.
67. Васильев В.Л. Юридическая психология. Учебник для ВУЗов. — СПб.: Питер, 2006. — 654 с.
68. Васильев Р.Ф. Акты управления (Значение, проблема исследования, понятие). — М.: Изд-во МГУ, 1987. — 141 с.
69. Василюк С. Правотворча та правозастосовча діяльність: їх діалектична єдність // Право України. — 1996. — № 10. — С. 48-53.
70. Введение в теорию государственно-правовой организации социальных систем / Под общ. ред. Е.Б. Кубко. — К.: Юринком, 1997. — 192 с.
71. Вершинин А.П. Соотношение категорий “правовое поведение” и “правовая деятельность”/ Юридическая деятельность: сущность, структура, виды: Сб. науч. тр./ Яросл. гос. ун-т. — Ярославль, 1989. — С. 35-48.
72. Виллемс П. Римское государственное право. Пер. с франц. с 6-го изд./ Под ред. П.Н. Бодянского. — К.: Тип. императ. ун-та св. Владимира, 1988. — 829 с.
73. Виступ першого заступника Генерального прокурора України Сергія Вінокурова на розширеному засіданні колегії Генеральної прокуратури України за підсумками роботи органів прокуратури України за 2004 рік // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 2. — С. 3-6.
74. Войтов А.Г. Интеллектуальный капитал И. Канта. — М.: Дашков и К , 2006. — 120 с.
75. Вопленко Н.Н. Следственная деятельность и толкование права. Учебное пособие. — Волгоград: Волгогр. высш. след школа МВД СССР, 1978. — 80с.
76. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Юридичесекая ответственность. — М.: Альфа-М, 2005. — 686 с.
77. Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М.: Мысль, 1990. — 524 с.
78. Гласность судебной деятельности по уголовным делам / АН Украины, Ин-т государства и права. — К.: Наукова думка, 1993. — 187 с.
79. Головко Н.А. Морально-этические проблемы международной политики. — М. : Знание, 1986. — 63 с.
80. Головко Н.А. Мораль: сознание и поведение. — М.: Наука, 1986. — 207 с.
81. Гончаренко Л.О. Професіоналізація військової діяльності в сучасному суспільстві: (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03 / Харківський військовий ун-т – Х., 1998. — 16 с.
82. Горшенев В.М. Правовые формы деятельности в общенародном государстве. Учебное пособие. — Х.: Харьковский юридический институт, 1985. — 84 с.
83. Горшенев В.М., Бенедик И.В. Юридическая деонтология. Учебное пособие. — К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. — 80 с.
84. Горшенев В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. — М.: Юрид. лит., 1987. — 176 с.
85. Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.
86. Граціанов А.І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01. — К., 2004. — 186 с.
87. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України. — 2004. — № 5. — С. 32-37.
88. Гришин А.А., Пылев С.С., Румянцев Н.В. Эстетическая культура сотрудников органов внутренних дел России. Учебное пособие. — М.: Щит-М, 2006. — 287 с.
89. Гусарєв С.Д. Актуальні проблеми реформи правової освіти в Україні // Вісник Академії праці та соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2001. — № 3. — С. 38-42.
90. Гусарєв С.Д. Аналіз змісту та структурна характеристика юридичної діяльності // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. — 2005. — № 2. — С. 50-61.
91. Гусарєв С.Д. Діяльний підхід у дослідженнях юридичної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. — 2004. — № 4. — С. 30-39.
92. Гусарєв С.Д. До питання про види юридичної практичної діяльності // Часопис Київського університету права. — 2005. — № 4. — С. 36-40.
93. Гусарєв С.Д. Категорії суб’єктів та учасників у характеристиці структури юридичної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. — 2005. — № 3. — С. 3-14.
94. Гусарєв С.Д. Класифікаційні критерії у загальній характеристиці юридичної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. — 2006. — № 1. — С. 33-41.
95. Гусарєв С.Д. Методологічне значення категорії обов’зку у вивченні проблем юридичної діяльності // Українське право. — 2004. — № 1. — С. 21-28.
96. Гусарєв С.Д. Науково-теоретичні характеристики юридичної практичної діяльності // Науковий вісник НАВСУ. — 2006. — № 2. — С. 22. — 30.
97. Гусарєв С.Д. Нормативні принципи юридичної практичної діяльності // Право України. — 2005. — № 9. — С. 22-24.
98. Гусарєв С.Д. Особливості правничої професії в аспекті типології правових систем // Науковий вісник Ужгородського національного університету. — 2006. — № 5. — С. 21-25.
99. Гусарєв С.Д. Правова діяльність в структурі соціальної діяльності // Українське право. — 2005. — № 1. — С. 41-50.
100. Гусарєв С.Д. Проблеми юридичної діяльності та процеси розвитку державної системи України // Науковий вісник НАВСУ. — 2004. — № 3. — С. 65-74.
101. Гусарєв С.Д. Соціальна сфера – основний критерій у класифікаціях юридичної діяльності // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 9. — С. 45-48.
102. Гусарєв С.Д. Тези до питання про предмет юридичної деонтології // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. — 2004. — № 2. — С. 63-69.
103. Гусарєв С.Д. Теоретичні проблеми визначення поняття „юридична діяльність” // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 2. — С. 45-48.
104. Гусарєв С.Д. Теоретичні проблеми методики визначення ефективності юридичної діяльності // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 11. — С. 60-63.
105. Гусарєв С.Д. Філософсько-правові аспекти дослідження юридичної діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць . Юридичні і політичні науки. Вип.23. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. — С. 26-32.
106. Гусарєв С.Д. Функціональний підхід та функції юридичної практичної діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. — С. 55-60.
107. Гусарєв С.Д. Характеристика поняття та основних принципів юридичної практичної діяльності // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Том 38. – 2005. — С. 23-27.
108. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. — К.: Знання, 2005. — 375 с.
109. Гусарєв С.Д. Юридична професія в контексті правової спадщини Риму // Вісник Київського інституту права. — 2006. — № 1. — С. 21-24.
110. Гусарєв С.Д., Калюжний Р.А., Тихомиров О.Д. Українська та російська традиції державорозуміння // Науковий вісник НАВСУ. — 2005. — № 5. — С. 3-9.
111. Гусарєв С.Д., Карпов О.М. Юридична деонтологія: Навч.посібник. — К.: НАВСУ, 1998. — 154 с.
112. Гусарєв С.Д., Копейчиков В.В. Питання реалізації Конституції України // Вісник академії правових наук. — 1997. — №3 (10). — С. 15-23.
113. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. пос. — К.: Знання, 2005. — 656 с.
114. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні і деонтологічні аспекти): Науково-методичний посібник. — К.: Національна академія внутр. справ України, 2000. — 376 с.
115. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. — Київ.: ВІРА-Р, 1999. — 296 с.
116. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А.Туманова. — М.: Междунар отношения, 2003. — 400 с.
117. Демин М.В. Природа деятельности. — М.: Изд-во МГУ. – 1984. — 168 с.
118. Денисов С.А. Бюрократия и бюрократизм: правовые средства ограничения их негативных свойств: Автореф. дис… канд. юрид. наук / Уральская госуд. юрид. академия. — Екатеринбург, 1994. — 18 с.
119. Денісов В.Н. Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України. — К.: Юстиниан, 2005. — 672 с.
120. Денісов В.Н. Ефективність міжнародного права у правовому механізмі зовнішньополітичної діяльності держави // Антологія української юридичної думки: В 10 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін.: Том 9: Юридична наука незалежной України / Відп. ред. Ю.С. Шемшученко, В.Ф. Погорілко. — К.: Вид. Дім «Юридична книга», 2005. — С. 816-827.
121. Денісов В.Н., Євінтов В.І., Акуленко В.І., Висоцький О.Ф., Ісакович С.В. Суверенітет України і міжнародне право / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Відп. ред. В.Н. Денісов, В.І. Євінтов. — К.: Манускрипт, 1995. — 359 с.
122. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка. — К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. — 656 с.
123. Деятельность: теории, методологии, проблемы. — М.: Политиздат, 1990. — 632 с.
124. Деятельный подход в психологии: проблемы и перпективы: Сб. науч. тр. / Под ред. В.В. Давыдова и Д.А. Леонтьева. — М.: Изд-во АПН СССР, 1990. — 180 с.
125. Діденко Я. „Болонський процес” і його перспективи для українських студентів // Юридичний журнал. — 2004. — № 7. — С. 132-134.
126. Дмитренко В.А. О методологическом значении деятельностного подхода к науке // Вопросы методологии наук. — Вып. 5. — 1975. — С. 3-20.
127. Долгополов А.М. Організація юридичної служби на підприємствах: Конспект лекцій. — К.: МАУП, 2000. — 72 с.
128. Дякович М. Йти в Європ