ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ТА МІСЦЕ ОФІЦІЙНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙНИХ АКТІВ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

Вступ................................................................................................................ 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади
інтерпретації в правовій сфері............................................................... 11
1.1. Інтерпретація правових текстів.
Інтерпретаційна діяльність та герменевтика........................................ 11
1.2. Офіційно-інтерпретаційні акти в системі правових актів.................. 28
1.3. Класифікація та уніфікація інтерпретаційних актів........................... 44
Висновки до розділу 1.................................................................................. 64
Розділ 2. Правотворчі інтерпретаційні акти в правовій системі України.. 68
2.1. Правотворчі властивості судової практики......................................... 68
2.2. Правова природа інтерпретаційних актів
Конституційного Суду України............................................................ 84
2.3. Правова природа інтерпретаційних актів
Верховного Суду України...................................................................... 107
Висновки до розділу 2.................................................................................. 124
Розділ 3. Правозастосовчі інтерпретаційні акти
в правовій системі України.................................................................... 128
3.1. Правозастосовче тлумачення та його особливості............................. 128
3.2. Правозастосовчі інтерпретаційні акти та їх класифікація................. 145
Висновки до розділу 3.................................................................................. 169
Висновки.......................................................................................................... 173
Список використаних джерел........................................................................ 180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Для сучасного етапу розвитку правової системи України характерним є ускладнення її структури: форму-ються нові джерела, підвищилася роль законодавства, внаслідок чого посилилося значення інтерпретації права та її результатів – інтерпрета-ційних актів.
Сучасне українське право має риси, властиві перехідним правовим системам. Зважаючи на те, що основною формою національного права є нормативно-правовий акт, потребою дня є інтенсивна законодавча робота Верховної Ради України, однак їй поки що бракує позитивного досвіду правотворчої діяльності. До того ж заважає негативний досвід прийняття законів “на замовлення” потужних лобістських груп. Саме тому нерідкими є колізії правових норм, їх нечіткість або двозначність, а то й моральна застарілість.
Одним із можливих шляхів виявлення та подолання названих деформацій правових норм є тлумачення права, результати якого оформлені у вигляді інтерпретаційних актів.
Додатковою проблемою, що потребує розвитку та поглиблення правоінтерпретаційної діяльності, є становлення національної юридичної мови. Навіть у загальнолітературній мові з’являються нові слова, зміню-ються існуючі, окремі слова набувають нового значення, вводяться нові граматичні, морфологічні, синтаксичні правила, що відповідно впливає на мову правового тексту. Що ж до юридичної мови, то українська юриспруденція вирішує проблему формування універсальної термінології, яка теж вимагає активної інтерпретаційної діяльності.
Буття правового тексту передбачає його практичне застосування в конкретному випадку, що вимагає інтерпретації його змісту. Тому про-блематика тлумачення норм права постійно привертає увагу вчених, перш за все теоретиків права. Удосконалення юридичної діяльності значною мірою обумовлене рівнем професіоналізму юриста, його ставленням до законів та інтерпретаційних актів. Саме тому теоретичне дослідження юридичної природи та видів інтерпретаційних актів, ступеня їх обов'язко-вості, сфери дії, порядку реалізації є чинником удосконалення правотворчості і правозастосування, судової практики, зміцнення законності та правопорядку в Україні, є важливим та своєчасним етапом правового розвитку.
Загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження склали ро-боти: С.С. Алексєєва, С. В. Бобровник, Є.В. Васьковського, А.Б. Венгеро-ва, С.Й. Вільнянського, М.М. Вопленка, Н.Л. Граната, О.В. Зайчука, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, В.В. Копєйчикова, О.Л. Копиленка, В.В. Лазарєва, Б.В. Малишева, П.Є. Недбайла, В.С. Нерсесянца, Ю.М. Оборотова, Н.М. Оніщенко, О. В. Петришина, Л.В. Петрової, А.С. Піголкіна, І.М. Погрібного, О.О. Погрібного, А.В. Полякова, П. М. Рабіновича, В.М. Сирих, О.Ф. Скакун, О.В. Тимощука, Ю.М. Тодики, Н.І. Хабібуліної, В.М. Хропанюка, О.Ф. Черданцева, А.С. Шабурова, М.Д. Шаргородського, П.С. Елькінда, Л.С. Явича, О.Н. Ярмиша та ін. Дослідження концептуальних основ інтерпретаційної діяльності забезпечено також зверненням до праць зарубіжних учених, зокрема Е. Врублевського, Г. Гадамера, В. Дільтея, П. Рікера, Н. Рулана, Б. Спасова, К. Опалєка, К. Цвайгерта. Зазначені роботи містять важливі положення, але об’єктом дослідження їх авторів були лише окремі сторони проблеми, у вирішенні якої полягає мета даного дослідження, а саме: поняття, види, способи (прийоми), обсяг тлумачення. Значну кількість робіт присвячено суб’єктам правоінтерпретаційної діяльності, здебільшого – Кон-ституційному Суду (С.В. Боботов, Ю.Л. Власов, Б.С. Ебзєєв, П.Б. Євграфов, М.І. Козюбра, В. Скомороха, М.В. Тесленко, В.П. Тихий, Т.Я. Хабрієва (Насирова), М.В. Цвік, С.Є. Федик, В.М. Шаповал,), об’єктам тлумачення (Д.М. Михайлович, І.Д. Сліденко, Б. Спасов, Ю.М. Тодика, З.М. Юдін,), проблема ж юридичної природи та значення об’єктивованих у вигляді акта результатів правотлумачної діяльності або не піднімалась ними взагалі, або дослідники лише частково її торкались. Інакше кажучи, наукові дослідження в основному присвячувалися динамічному аспекту інтерпретації правових текстів.
Між тим статичний елемент правоінтерпретації є таким же значущим, як і її процес. Офіційні правоінтерпретаційні акти мають посісти чільне місце в правовій системі України в умовах корінного її реформування.
Дослідження актів інтерпретації права досі поодинокі. Можна вказати на роботи В. Демидова та Г. Христової, які проаналізували з позицій інтерпретації акти вищих судових установ України та Росії.
Отже, незважаючи на появу цілого ряду праць з питань тлумачення права, існує потреба у проведенні загального комплексного аналізу офі-ційних інтерпретаційних актів із метою визначення їх юридичної природи та місця в системі правових актів та правовій системі. Проблема визна-чення юридичної сили офіційних інтерпретаційних актів має важливе значення для вдосконалення правового регулювання в сучасній українській державі. Зокрема, відсутність нормативних вимог до видання цих актів знижує їх ефективність у механізмі правового регулювання.
Наявність невирішених питань інтерпретаційної діяльності державних органів України зумовила вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі державно-правових дисциплін Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ відповідно до Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр., комплексної теми наукових досліджень Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ “Роль та місце органів внутрішніх справ у розбудові демократичної правової держави” та кафедральної теми науково-дослідної роботи “Формування національної правової системи в умовах становлення громадянського суспільства”.
Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні юридичної природи та місця офіційних інтерпретаційних актів у правовій системі України.
Згідно із цим були поставлені наступні основні завдання:
- визначити теоретико-методологічні засади інтерпретації в правовій сфері;
- узагальнити та критично осмислити стан наукових розробок проблеми офіційних інтерпретаційних актів з урахуванням сучасних тенденцій розвитку української правової системи;
- на основі комплексного теоретичного аналізу офіційних інтерпретаційних актів визначити їх місце в системі правових актів, запропонувати їх класифікацію та розробити пропозиції щодо їх уніфіка-ції;
- визначити місце судової практики в правовій системі України на су-часному етапі її розвитку;
- з’ясувати роль правотворчого та правозастосовчого тлумачення в механізмі дії права;
- дати характеристику юридичним властивостям актів правотворчого тлумачення, що приймаються Конституційним Судом України та Верховним Судом України, та сформулювати загальнотеоретичне визначення правотворчого інтерпретаційного акта;
- роз’яснити природу та значення актів правозастосовчого тлумачення, розкрити їх особливості і значення, сформулювати загальнотеоретичне визначення правозастосовчого інтерпретаційного акта;
- розробити рекомендації щодо подальшого вдосконалення законодавства, яке регламентує інтерпретаційну діяльність державних органів України.
Об'єктом дослідження виступає офіційна правотлумачна діяльність державних органів щодо з’ясування та роз’яснення змісту юридичних норм.
Предмет дослідження – інтерпретаційні акти державних органів України.
Методи дослідження. Дослідження проводилось на основі загально-наукових та спеціальних наукових методів. Методологічною основою ди-сертаційного дослідження стали, перш за все, діалектичний, формально-логічний, системний методи. З позицій діалектики досліджуваний об’єкт вивчався об’єктивно, всебічно і конкретно, з виявленням властивих йому зв’язків та внутрішніх суперечностей. Методи та прийоми формальної ло-гіки використовувались для доведення істинності зроблених автором су-джень та висновків. Системний метод був застосований для виявлення зв’язків та співвідношення офіційних інтерпретаційних актів з іншими елементами правової системи. Серед застосованих методів особливо слід відзначити герменевтичний метод, за допомогою якого здійснювалося ви-вчення та з’ясування змісту правових текстів, як нормативних, так і право-застосовчих. Спеціальні наукові методи (порівняльно-юридичний, форма-льно-юридичний) використовувалися для з’ясування юридичної природи офіційних інтерпретаційних актів, їх місця в правовій системі України, для вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення інтерпретацій-ної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що впер-ше у вітчизняній юриспруденції на рівні дисертаційного дослідження визначено юридичну природу та особливості офіційних інтерпретаційних актів, їх місце у правовій системі України. У дослідженні пропонуються нетрадиційні підходи до трактування і вирішення ряду дискусійних питань, зокрема щодо юридичної природи актів, що видаються Конституційним Судом України та Верховним Судом України. Конкретно ця новизна полягає у наступному:
- узагальнено поняття інтерпретації правових текстів, доведено необ-хідність використання герменевтичного методу при дослідженні змісту інтерпретаційного процесу;
- набуло подальшого розвитку вивчення природи офіційних інтерпретаційних актів, доведено, що вони є самостійним видом правових актів; виділено їх характерні ознаки;
- запропоновано новий критерій класифікації інтерпретаційних актів, а саме – критерій цілепокладання, згідно з яким розрізняються акти, що містять інтерпретацію, необхідну для справедливого вирішення конкретної справи, та інтерпретаційні акти, що видаються з прямою метою – офіцій-ного роз’яснення змісту правових норм;
- сформульовано систему вимог до змісту та оформлення інтерпрета-ційних актів, яка обумовлює необхідність їх уніфікації з виданням відповід-ного нормативно-правового акта;
- обґрунтовано тезу про те, що судова практика в умовах сучасного етапу розвитку України фактично є матеріальним джерелом права, а визнання результатів правотворчої діяльності судів джерелом права України відповідає існуючим тенденціям розвитку суспільства та сприяє забезпеченню прав і свобод людини і громадянина;
- уперше у вітчизняній юридичній науці на основі аналізу правотлумачної діяльності вищих судових органів України запропоновано поняття правотворчого інтерпретаційного акта як форми вираження цієї діяльності;
- доведено, що поняття “правозастосовче тлумачення” є результатом взаємодії двох наукових конструкцій – теорії правозастосування та теорії тлумачення правових норм, – і на основі цього вперше сформульовано загальнотеоретичне визначення правозастосовчого інтерпретаційного акта.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки про юридичну природу, характерні ознаки, види офіційних інтерпретаційних актів сприятимуть подальшому розвитку теорії держави та права, удосконаленню правотворчої та правозастосовчої діяльності та уникненню негативних тенденцій у процесі правової реформи в України.
У правотворчій сфері висновки щодо юридичної природи інтерпрета-ційних актів Конституційного Суду України та Верховного Суду України за умов законодавчого закріплення їх місця в механізмі правового регулювання сприятимуть подальшому розвитку правової системи України.
У сфері правозастосування – матеріали дослідження можуть використовуватися в діяльності правозастосовчих органів України при інтерпретації законодавчих та інших нормативних актів.
У навчальному процесі положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників для викладання навчальних дисциплін: “Теорія держави та права”, “Проблеми теорії держави та права”, а також при підготовці спецкурсу “Дія права”.
У правовиховній сфері запропоновані положення можуть слугувати матеріалом у роботі з підвищення рівня правової культури правознавців, зокрема правозастосовців.
З урахуванням отриманих результатів аналізу юридичної природи інтерпретаційних актів зроблено висновок про доцільність прийняття зако-ну “Про правові акти України” та внесення деяких змін до чинного зако-нодавства.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі державно-правових дисциплін Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ.
Положення дисертації обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС з попередження, розкриття та розслідування злочинів” (м. Одеса, жовтень 2000 р.), на міжнародній науковій конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.), на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Одеської національної юридичної ака-демії (лютий 2000 р., березень 2001 р., квітень 2002 р., квітень 2003 р., м. Одеса), а також на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Одеського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (травень 2004 р., квітень 2005 р.).
Результати дисертаційного дослідження використано автором у навчальному процесі, при проведенні занять із теорії держави і права, проблем теорії держави і права, філософії права, при написанні та підготовці до друку навчально-методичних посібників із теорії держави і права, філософії права, проблем теорії держави і права.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 7 наукових статтях (1 – у співавторстві), опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАКом України, тезах виступу на міжнародній науковій конференції, навчально-методичному посібнику в співавторстві.

bibliography

ВИСНОВКИ

Наукова проблема, вирішенню якої присвячена ця дисертаційна робота, полягає у дослідженні методологічних питань інтерпретації правових текстів, визначенні юридичної природи та місця офіційних інтерпретаційних актів у правовій системи України.
До основних результатів дисертаційного дослідження слід віднести на-ступні висновки.
У результаті дослідження були визначені теоретико-методологічні за-сади інтерпретації в правовій сфері. Виявлено, що найбільший спектр методологічних можливостей для оптимізації правової діяльності надає герменевтика, яка розглядає право як текст, нерозривно пов’язаний із суб’єктами правотворчості та правоінтерпретації, їх свідомістю. Герменевтика розробила систему загальних принципів інтерпретації текстів, сформувала моделі вирішення юридичної справи (методологічні і пізнавальні прийоми); сформулювала поняття інтерпретації права як особливого різновиду пізнавальної діяльності, що супроводжує процеси життєдіяльності в правовій сфері людського буття.
Інтерпретація правових текстів є необхідною складовою ефективного правового регулювання; ця діяльність опосередкована державною волею і здійснюється уповноваженими на те компетентними державними органами. Безпосереднім об'єктом інтерпретації правових текстів виступають юридичні норми, а предметом – зв'язки юридичних норм із реальними обставинами та умовами їх дії. Метою інтерпретації правових текстів є зумовлене інтересами громадянського суспільства підвищення точності, визначеності й ефективності правового регулювання.
На підставі аналізу сутності та особливостей інтерпретації правових текстів сформульоване її визначення. Інтерпретація правових текстів – це інтелектуально-вольова діяльність суб’єктів права, яка є обов’язковім етапом реалізації права, має об’єктивний та суб’єктивний характер, спрямована на з’ясування та роз’яснення матеріалізованої в нормі права волі законодавця, результати якої фіксуються в інтерпретаційних актах.
Матеріалізація в поведінці учасників правовідносин правових приписів нормативного характеру потребує посередника, який доводить до суб’єктів права значення, зміст та порядок реалізації правових норм. Цю роль виконують офіційні правові акти інтерпретаційного характеру. Підставою для постановки питання про юридичну природу актів офіційної інтерпретації являється чинне законодавство, яке закріплює за державними органами право здійснювати тлумачення, давати роз’яснення.
Офіційні інтерпретаційні акти є окремим видом правових актів, що ви-ступають як засіб формальної визначеності права, дієвим інструментом однакової, правильної та ефективної реалізації нормативних актів.
Інтерпретаційні акти поділяються на інтерпретаційні акти у вузькому значенні слова та акти, що містять інтерпретацію. Підставою такого підходу є розмежування їх за метою: акти, що містять інтерпретацію, необхідні для справедливого вирішення конкретної справи, тоді як інтерпретаційні акти у вузькому значенні слова мають на меті офіційне роз’яснення змісту правових норм безвідносно до конкретної справи. Ця класифікація доповнює існуючу в юридичної літературі класифікацію інтерпретаційних актів на інтерпретаційні акти правотворчості та інтерпретаційні акти правозастосування.
Акти правоінтерпретації різноманітні за видами та юридичною чинністю. З метою вдосконалення порядку їх створення та використання, визначення їх місця в юридичній практиці розглядається проблема уніфікації у сфері інтерпретаційної діяльності, дається визначення такої уніфікації.
Під уніфікацією у сфері інтерпретаційної діяльності ми розуміємо нормотворчу діяльність компетентних органів держави по виробленню однакових уніфікованих вимог щодо прийняття актів правоінтерпретації. Виділення системи вимог, які пред’являються до змісту та оформлення актів офіційної інтерпретації, дозволяє з формально-змістовної сторони уніфікувати прийняті рішення, надавати їм чіткості.
Дослідження природи та витоків інтерпретації права неможливе без звернення до юридичної, передусім, судової практики.
Дисертаційне дослідження показало, що практика нижчих судів є матеріальним джерелом актів нормативного роз'яснення, які видаються вищими судовими інстанціями. У процесі інтерпретації правових норм вищі суди держави реалізують функцію правотворчості, залишаючись при цьому правозастосовчими органами. Актами судової правотворчості виступають акти КСУ та ВСУ. Рішення КСУ – це правовий акт, прийнятий Конституційним Судом України, який містить інтерпретацію правових норм, здійснену ним у результаті конституційного провадження щодо конституційності законів та підзаконних актів України. Висновок КСУ – це інтерпретаційний правовий акт, даний Конституційним Судом України з питань офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також відповідності Конституції України міжнародних договорів України. Змістовною стороною рішення, висновку КСУ виступає правова позиція КСУ, яка співвідноситься з рішенням та висновком як зміст та форма. Правова позиція може носити характер позитивної та негативної правотворчості. Позитивна правотворчість це встановлення правил тлумачення вже існуючих правових норм. Негативна правотворчість це встановлення неконституційноті нормативно-правового акта, який з мо-менту постановляння рішення повністю або частково втрачає юридичну чинність.
Постанови Пленуму ВСУ є інтерпретаційними актами, що містять роз'яснення чинних норм права та правила їх застосування. Правові позиції ВСУ, які є змістом постанов Пленуму, можуть носити характер тільки позитивної правотворчості, тобто розширити або уточнити зміст чинної правової норми.
Зважаючи на зміст рішень та висновків КСУ, постанов Пленуму ВСУ, пропонується іменувати їх інтерпретаційними актами правотворчості (актами правотворчого тлумачення). Особливість правотворчого тлумачення полягає в тому, що воно є результатом здійснення вищими судовими інстанціями функції судового контролю за законністю дій і нормативних актів органів виконавчої й законодавчої влади. Найбільш яскраво правотворче тлумачення простежується в практиці КСУ.
Правотворче тлумачення, здійснюване в рішеннях КСУ, пізнаючи та інтерпретуючи істинний зміст норм, що перевіряються на предмет їх конституційності, може виявити їхню хибність, невідповідність режиму конституційної законності, наслідком чого є оголошення їх нечинними. Правотворче тлумачення від початку націлене на проведення своєрідної ревізії в системних зв'язках правових норм, зв'язках субординації, координації. Правотворче тлумачення в рамках повноваження КСУ щодо офіційного роз’яснення норм Конституції та законів України, навпаки, може виявити “прихований” зміст чинних норм права і розширити коло відносин, які вони регулюють.
Отже, інтерпретаційний акт правотворчості (акт правотворчого тлумачення) – це правовий акт, прийнятий вищими судовими інстанціями на підставі принципу верховенства права, який позбавляє юридичної чинності норми права, що не відповідають Конституції, або усуває неповноту та неточності, долає колізії в чинному законодавстві.
Правозастосовче тлумачення – це така інтерпретація змісту правових норм, що здійснюється компетентними державними органами або посадовими особами безпосередньо в процесі правозастосування по конкретній справі з метою її правильного вирішення. Безпосередня чи наступна правореалізація права надає інтерпретації, яка її супроводжує, риси саме правозастосовчого тлумачення.
Правозастосовче тлумачення може породжувати особливі правові наслідки, пов'язані не тільки зі з'ясуванням і роз'ясненням змісту чинних норм права, але й з оцінкою окремих правових норм як таких, що відповідають чи не відповідають законодавству. У цьому плані воно, даючи оцінку чинних норм права, створює підґрунтя для правотворчого тлумачення.
Результат правозастосовчого тлумачення виражається зовні в правозастосовчому акті, що містить інтерпретацію. Акти правозастосовчого тлумачення класифікуються за сферою дії, юридичним значенням, способом вираження і закріплення, правовим статусом органу держави, що їх видає.
Акти правозастосовчого тлумачення мають форму, аналогічну іншим правовим актам. Основним структурним елементом правозастосовчого акта, у якому виражається акт тлумачення, є зазвичай його мотивувальна частина. У мотивувальній частині акта обґрунтовується правильність застосування норм права, наводяться докази, на яких засновані висновки.
Одиничне правозастосовче рішення, винесене за відсутності передбачуваного зразка або правила тлумачення, зокрема, в ході початкового етапу застосування нового великого кодифікованого законодавчого акта, що регламентує нові суспільні відносини, несе в собі елемент потенційної “прецедентності”. Інтерпретація норми права, що застосована в даній справі, обґрунтована сукупністю логічно взаємозалежних аргументів і базується на глибокому знанні чинного законодавства та професійних навичках особи. Такий акт, що містить інтерпретацію, гідний того, щоб згодом на нього посилалися як на приклад, зразок, на підтвердження висновків по іншій справі.
Отже, інтерпретаційному акту як результату інтерпретаційної діяльності властиві ознаки, характерні для будь-якого юридичного акта. Інтерпретаційні акти виконують важливі функції, виконуючи роль невід’ємного складового елементу у механізмі правового регулювання суспільних відносин. Вони є окремим видом правових актів, юридична природа яких виражається в їх сутності як інструмента забезпечення умов реалізації нормативних приписів, а соціальна природа полягає в тому, що вони є засобом забезпечення безперервності правового регулювання. Інтерпретаційні акти спрямовані на оптимізацію правового регулювання, на виключення свавілля окремих осіб та досягнення стійких суспільних відносин, стабільності, міцності правового статусу людини.
Впровадження одержаних результатів дисертаційного дослідження пов’язане з реалізацією наступних науково-практичних рекомендацій:
1. З метою структурування системи правових актів доцільним є прийняття Закону України “Про правові акти”, в якому слід передбачити окремий розділ, присвячений інтерпретаційним актам. Він має офіційно закріпити загальні правила видання, види та ієрархію, вимоги до оформлення та оприлюднення інтерпретаційних актів, визначити суб’єкти офіційної інтерпретації. Цей закон має бути конкретизований Інструкцією Міністерства юстиції про уніфікацію інтерпретаційних актів.
2. Зважаючи на значення діяльності ВСУ у процесі подолання прогалин у законодавстві та визначенні неповноти, неточності законів та підзаконних актів, слід законодавчо Постановам Пленуму ВСУ надати загальнообов’язковий характер, що дасть їм можливість відігравати більш вагому роль у процесі вдосконалення національного законодавства.
З цією метою пропонується змінити пункт 6 частини 2 статті 55 Закону України “Про судоустрій”, виклавши її наступним чином: “дає офіційні роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів”.
Надання роз’ясненням Пленуму ВСУ офіційного характеру зніме питання про їх обов’язковість, яке інколи порушується прибічниками точки зору про факультативність дії цих актів.
3. З метою забезпечення юридичного механізму невідворотності дії правотворчого інтерпретаційного акта доцільно законодавчо установити термін, протягом якого норми права, визнані неконституційними, повинні бути скасовані відповідним правотворчим органом під поточним контролем Міністерства юстиції України або органів прокуратури в порядку загального нагляду. Для цього, зокрема, пропонується змінити частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України”, виклавши її наступним чином: “Конституційний Суд України визначає у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання”… і далі по тексту.
4. Відсутність у КСУ та ВСУ права законодавчої ініціативи не дає їм можливості самостійно та оперативно ініціювати питання перед Верховною Радою України про внесення змін до чинних законодавчих актів чи прийняття нових, як це відбувається в інших державах, зокрема в Росії. Пропонується надати вищим судовим установам України право законодавчої ініціативи. Із цією метою пропонується розглянути питання про внесення відповідних змін до законодавства України. Це питання потребує подальшої ґрунтовної наукової експертизи та опрацювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдрасулов Е. Б. Практика толкования закона в странах СНГ в переходній период // Правоведение. – 2002. - № 4. – С.102 – 114.
2. Абдулаев М.И, Комаров С.А. Проблемы теории государства и права. – СПб.: Питер, 2003. – 576 с.
3. Авдюков М.Г. Принцип законности в гражданском судопроиз-водстве. – М.: Изд-во МГУ, 1970. – 203 с.
4. Адилкариев Х. Судебная практика как источник нормотворчества // Советская юстиция. – 1991. - №4. – С.14-15.
5. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юрид. лит., 1966. – 187 с.
6. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. Т.2. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
7. Алексеев С.С. Объективное в праве // Правоведение. – 1971. - №1. – С. 112 - 115.
8. Алексеев С.С. Проблемы теории права: Курс лекций. В 2-х т. Т.2. Нормативные юридические акты. Применение права. Юридическая наука (правоведение). – Свердловск, 1973. – 400 с.
9. Антологія української юридичної думки. Юридична наука радянської доби. – К.: Юридична книга, 2004. – т.9. – 847с.
10. Барак А. Судейское усмотрение. Перевод с анг. – М.: НОРМА, 1999. – 376с.
11. Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регу-лирования трудовых отношений. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1989. – 181 с.
12. Безина А.К., Лазарев В.В. Конкретизация права в судебной практике // Советская юстиция. – 1968. - № 2. – С.6-7.
13. Белоусов Л.В. Однозначное толкование норм права – необходимое условие единообразного применения // Арбитражная практика. – 2004. - № 7. - С. 85 – 93.
14. Берченко А.Я. Применение советского социалистического права. – М.: ВПШИАОН, 1960. – 51 с.
15. Боботов С.В. Судебное толкование законов: теория и практика // Юридический консультант. – 1997. - № 9-10. – С. 60 – 64.
16. Бобровник С.В. Інтерпретаційні акти // Юридична енциклопе-дія. – К.: Українська енциклопедія, 1999. – Т.2. – С. 711.
17. Бобровник С.В. Нормотворча діяльність та проблеми систематизації законодавства // Правова держава: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т. держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип.8. - 1997. – С. 67-75.
18. Бобровник С.В. Подолання правових колізій як засіб забезпечення системності та ефективності законодавства. // Правова держава: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т. держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 14. – 2003. – С. 30 – 38.
19. Богданова Н.А. Конституционный Суд Российской Федерации в системе конституционного права // Вестник Конституционного Суда Рос-сийской федерации. – 1997. – № 3. – С. 63 – 67.
20. Богдановская И.Ю. Судебный прецедент – источник права? // Государство и право. – 2002. - № 12. – С.5 – 10.
21. Бойко А.И. Аналогия, прецедент, презумпция и законность в толковании уголовного закона // Юридический вестник Ростовского государственного экономического университета. – 2004. - № 1. – С. 80 – 89.
22. Борисов Э.Т. Уголовный закон и преступление / Под ред.Э.С. Тенчова. – Иваново, 1997. – 218 с.
23. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. – 240 с.
24. Братусь С.Н., Венгеров А.Б. Понятие, содержание и форма судебной практики. – М.: Юрид. лит., 1975. – 124 с.
25. Бринцев В.Д. Адміністративне судочинство (нормативна база, судові прецеденти, коментарі, зразки процесуальних документів). – Харків: Ксилон, 2002. – 544 с.
26. Бурак В. Єдність правового регулювання і уніфікація в трудовому праві // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 316 – 320.
27. Василюк С.Ф. Дискусійні питання тлумачення Конституційним Судом Конституції та законів України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. - № 1(39). – С. 5 – 17.
28. Васьковский Е.В. Руководство по толкованию и применению законов. Для начинающих юристов. – М.: Изд. Бр. Башмаковых, 1913. – 152 с.
29. Венгеров А.Б. О прецеденте толкования правовой нормы // Уче-ные записки ВНИИЗ. – М.: Юриздат, 1966.– Вып. 5. – 165 с.
30. Венгеров А.Б. О применении конституционных норм судеб-ными органами СССР // Советское государство и право. – 1969. – №10. – С.44 – 51.
31. Вильнянский С.И. Значение судебной практики в гражданском праве // Ученые труды ВИЮН. Вып. 9. – М., 1947. – С. 27 – 34.
32. Витрук Н.В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила и значение // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах: Сб. докладов. – М., 1999. – С. 11 – 19.
33. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія. – К.: Ін-т держави. і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 180 с.
34. Власов Ю.Л. Роль тлумачення в забезпеченні законності./ Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. - Вип. 14. – С. 56 – 62.
35. Власов Ю.Л. Роль тлумачення у правореалізаційному процесі та забезпеченні законності на сучасному етапі // Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. – К.: Юстініан, 2004. – С. 185 – 199.
36. Власов Ю.Л. Суб’єкти державної влади незалежної України: досвід і теоретичні проблеми тлумачення норм права // Правова держава. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип. 12.– С. 573 – 583.
37. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 117 с.
38. Вопленко Н.Н. Юридическая природа актов официального толкования норм советского права // Вопросы теории государства и права. – 1974. – Вып. 3. – С. 27 – 36.
39. Гаврилов Д.А. Правоприменительное толкование: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Саратов, 2000. – 20 с.
40. Гадамер Г.Г. Истина и метод: основы философской герменевти-ки: Пер. с нем. / Вступ. ст. Б.Н. Бессонова. – М.: Прогресс, 1988. – 699 с.
41. Гаджиев Г.А. Феномен судебного прецедента в России // Судеб-ная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 98 – 107.
42. Глущенко В.В. Теория государства и права. Системно-управленческий подход. – Железнодорожный: Крыльев, 2000. – 395 с.
43. Голунский С.А., Строгович М.С. Теория государства и права. – М., 1940. – С. 262.
44. Гражданский кодекс Украины / Вступительная статья Довгерта А.С. – Харьков: Одиссей, 2005. – 400 с.
45. Гражданское право / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 1996. Ч.1. – 425с.
46. Гражданско-процессуальный кодекс Украины – Харьков: Одис-сей, 2004. – 290 с.
47. Гранат Н.Л. Источники права // Юрист. – 1998. - №9. – С. 6 – 13.
48. Грищук В., Канцір В. Тлумачення і конкретизація кримінально-правової норми як форми реалізації судового угляду (розсуду) // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 417 – 423.
49. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы со-временности: пер. с фр. В.А.Туманова. – М.: Международные отношения, 1998. – 400 с.
50. Давиденко Л. Теоретичні підстави виміру ефективності проку-рорської діяльності // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 10. – С.47 – 52.
51. Демидов В.В. О роли и значении постановлений Пленума Вер-ховного Суда Российской Федерации // Бюллетень Верховного Суда Рос-сийской Федерации. – 1998. - № 3. – С. 22 – 27.
52. Дильтей В. Описательная и аналитическая психология. – М.: Прогесс, 1992. – 212 с.
53. Дихтяр А.И., Рогожин Н.А. Разъяснения высших судебных ин-станций и их роль в совершенствовании законодательства о хозяйствен-ных обществах // Право и политика. – 2003. - № 12 (48). – С. 85 – 89.
54. Жуйков В.М. К вопросу о судебной практике как источнике права // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 78 – 91.
55. Жуковский А.Г. Закон Украины “О судоустройстве Украины”: Комментарий / Под ред. Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2003. – 232 с.
56. Загайнова С.К. Судебный прецедент: проблемы правопримене-ния. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 176 с.
57. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 320 с.
58. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432с.
59. Зайчук О.В. Поняття, зміст, сутність та види систематизації законодавства // Правова держава: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – С.8 – 13.
60. Закон: создание и толкование / Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: СПАРК, 1998. – 283 с.
61. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 239 с.
62. Иванов С.А. Еще раз по поводу судебных постановлений как источника трудового права // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 113 – 125.
63. Изензее И., Лирххов П. Государственное право Германии. – СПб., 1994. – 151 с.
64. Капліна О. Поширювальне тлумачення і аналогія кримінально-процесуального закону: проблеми розмежування // Вісник Академії правових наук України. – 2004. - № 4 (39). – С. 152 – 162.
65. Карбонье Ж. Юридическая социология / Пер. с франц. и вступ. ст. В. А, Туманова.. – М.: Прогресс, 1986. – 351 с.
66. Карташов В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность / Под ред. Н.И. Матузова. – Саратов, 1989. – 218 с.
67. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. – Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. – 584 с.
68. Керимов Д.А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие. – М.: Изд-во НОРМА (Изд. группа НОРМА – ИН-ФРА-М), 2000. – 127 с.
69. Керимов Д.А. Гегелевский метод восхождения от абстрактного к конкретному и процесс познания правовых явлений // Правоведение. - 1971. - №2. – С. 15 – 16.
70. Козюбра М.І. Конституційний Суд в системі органів державної влади // Державно-правова реформа в Україні: матеріали науково-практичної конференції. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 20 – 25.
71. Колодій А.М. Герменевтика юридична // Юридична енциклопе-дія. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т. 1. – С. 579.
72. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336с.
73. Колодій А.М. Принципи права України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208с.
74. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. - М.: Юрайт, 2004. – 416с.
75. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. У 2-х книгах. Кн. 1 / Відп. ред. канд. юрид. наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512с.
76. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997 – 2001. У 2-х книгах. Кн.. 2 / Відп. ред. канд. юрид. наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 504с.
77. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2001 – 2002. Кн. 3 / Відп. ред. канд. юрид. наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 384 с.
78. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 2002 – 2003. Кн. 4 / Відп. ред. канд. юрид. наук П. Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 584 с.
79. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
80. Копиленко О.Л. Становлення і розвиток Верховного Суду України // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 1. – С. 3 – 9.
81. Копиленко О.Л., Мурашин Г.О. Правове регулювання як фено-мен законотворчості, його значення та практична доцільність у міжнародному і внутрішньому аспектах // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 1. – С. 5 – 15.
82. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. – Спб.: Цинзер-линг, 1909. – 346 с.
83. Косович В. Аксіологічна характеристика юридичної кваліфікації у правозастосуванні // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2000. – Вип. 35. – С. 52 – 58.
84. Костюченко И.Г., Скорик А.П. Право и процесс (опыт теоретического эссе) // Философия права. – 2001. - № 1(3). – С. 20 – 23.
85. Кравец И.А. О правовой природе конституционной герменевти-ки // Право и политика. – 2003. – № 1. – С. 15 – 29.
86. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. Научно-практ. пособие. Изд. 2-е. – Харьков: Эспада, 2000. – 448с.
87. Кряжков В.А., Лазарев Л.В. Конституционная юстиция в Российской Федерации: Учеб. пособие. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 462 с.
88. Лазарев В.В. Применение советского права. – Казань: Изд-во КГУ, 1972. – 200 с.
89. Лазарев В.В. Пробелы в праве и пути их устранения. – М.: Юрид. лит., 1974. – 184 с.
90. Лазарев В.В. Эффективность правоприменительных актов (Во-просы теории). – Казань: Изд-во Казанского университета, 1975. – 208 с.
91. Лазарев Л.В. Конституционный Суд России и развитие конституционного права // Журнал российского права. – 1997. - № 11. – С.3-13.
92. Лившиц Р.З. Судебная практика как источник права / Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ. – С. 13 – 14.
93. Лилак Д.Д. “Квазізакони” в системі законодавства України // Вісник господарського судочинства. – 2001. - № 2. – С.144 – 147.
94. Лилак Д.Д. Судочинство і проблеми суддівської правотворчості // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С.63 – 68.
95. Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК ЦПК України в судовій практиці. Серія “Судова практика”. – Харків: Харків юридичний, 2005. – 432 с.
96. Луспеник Д.Д. Судопроизводство по делам о защите чести, дос-тоинства и деловой репутации (опровержение недостоверной информа-ции). Серия “Судебная практика”. – Харьков: Харьков юридический, 2005. – 320 с.
97. Малишев Б.В. Судова правотворчість як об’єкт наукового пі-знання // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип.22. – К.: Ін-т. держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – С. 17 – 22.
98. Маляренко В.Т. Новий етап в історії Верховного Суду України // Вісник Верховного Суду України. - № 1 (35). – С. 3 – 12.
99. Мартынчик Е., Колоколова Э. Прецедентное право: от советск-ой идеологии к международной практике // Российская юстиция. – 1994. – №12. – С. 18-23
100. Марченко М.Н. Источники права. – М.: ТК Велби, Изд-во Про-спект, 2005. – 760 с.
101. Марченко М.Н. Является ли судебная практика источником российского права // Государство и право. – 2000. – №12. – С.11 – 21.
102. Марчук В.М., Николаєва Л.В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. – К.: Істина, 2004. – 304 с.
103. Матвєєва Л.Г. Акти тлумачення Пленуму Верховного Суду України // Актуальні проблеми держави і права. Зб. наук. праць. Вип. 21. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – Вип. 21. – С.100–105.
104. Матвєєва Л.Г. Інтерпретаційні акти Конституційного Суду України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 16. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – С. 223 – 227.
105. Матвєєва Л.Г. Інтерпретаційні акти як різновид правових актів // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 2. – С. 114 – 117.
106. Матвєєва Л. Г. Класифікація актів тлумачення права: проблема вибору критерію // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип.18. – Одеса: Юрид. літ., 2003. – С. 46 – 51.
107. Матвєєва Л.Г. Правозастосувальні акти та акти тлумачення права // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. - № 1. – С. 126 – 129.
108. Михайлович Д.М. Толкование закона: Монография. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2004. – 198с.
109. Мицкевич А.В. Акты высших органов советского государства. Юридическая природа нормативных актов высших органов государственной власти и управления СССР. – М.: Юрид. лит., 1967. – 175 с.
110. Мицкевич А.В. Правотворческое значение нормативного акта // Советское государство и право. – 1965. – № 11. – С. 55 – 62.
111. Навроцький В.О. Значення судової практики і прецеденту для кримінально-правової кваліфікації // Вісник Верховного Суду України. – 2000. – № 6. – C. 49 – 51.
112. Насырова Т.Я. Телеологическое (целевое) толкование советского закона. – Казань: Изд-во Казанского гос. ун-та, 1988. – 149 с.
113. Наумов А. Судебный прецедент как источник уголовного права // Российская юстиция. – 1994. – №1. – С.6-12
114. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Го-сюриздат, 1960. – 512 с.
115. Нерсесянц В. С. Суд не законодательствует и не управляет, а применяет право // Судебная практика как источник права. – М., 1997. – С. 34 – 39.
116. Нерсесянц В.С. У российских судов нет правотворческих функ-ций // Судебная практика как источник права. – М.: Юристъ, 2000. – С. 107 – 112.
117. Нормы советского права. Проблемы теории / Под ред. М.И. Байтина, В.К. Бабаева. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1987. – 248 с.
118. О юридической природе руководящих указаний Пленума Вер-ховного Суду СССР // Советское государство и право. – 1956. - № 8. – С.16.
119. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии: Монография. – Одесса: Юрид. лит., 2001. – 160с.
120. Оксамытный В.В. Теория государства и права. – М.: «ИМПЭ-ПАБАИШ», 2004. – 585 с.
121. Онищенко Н.М. “Правова діяльність”, “періодична діяльність” та “юридична практика”: співвідношення понять / Правова держава. Ін-т держави і права НАН України ім. В.М. Корецького. Вип. 15. – К., 2004. – С. 11 – 19.
122. Оніщенко Н.М. Правова система і держава в України. – К.: Ін-т Держ. і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – С.40-64.
123. Оніщенко Н. М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН УКраїни, 2002. – 352 с.
124. Осауленко О. Зміцнення законності у правозастосовному процесі // Право України. – 2004. - № 12. –С. 61-63.
125. П’янова Я. С. Судовий прецедент – шлях до справедливого вирішення спору // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - № 1. – С. 193-201.
126. Павлишин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень // Право України. – 2004. - № 8. – С.21-25.
127. Пархоменко Н.М. До питання визначення правових актів у теорії права. Правова держава: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. Вип. 14. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003, – С. 38 – 45.
128. Пархоменко Н. М. Договір в системі форм права України. – К.: Вид. дім “Юридична книга”, 2000. – 184 с.
129. Пархоменко Н.М. Стан та перспективи розвитку системи джерел права України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К.: Вид. Дім Юридична книга, 2000. – Вип.11. – С.76-89.
130. Петрушев В.А. Проблемы толкования права в Российской феде-рации: Монография. – М.; Изд-во РПА МЮРФ, 2003. – 362с.
131. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР. – М.: Госюриздат, 1962. – 166 с.
132. Пилипчук П.П. Верховний Суд України і забезпечення однакового застосування судами законодавства // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 11(54). – С. 3 - 7.
133. Пионтковский А.А. Вопросы общей части уголовного права в практике судебно-прокурорских органов. – М.: Госюриздат, 1954. – 134 с.
134. Погорілко В., Федоренко В. Джерела права України (загальна теорія джерел конституційного права) // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - №1(28). – С.46-60.
135. Погребной И.М. Теория права. – Харьков: Основа, 2003. – 128 с.
136. Погребняк С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо-германській правовій сім’ї // Вісник Академії правових наук України. – 2003. - №4(35). – С.99-108.
137. Погрібний О.О., Матвєєва Л.Г. Акти правоінтерпретації у визначенні соціального статусу співробітників ОВС в Україні // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2005. - № 1. – С.164 – 168.
138. Поленина С.В. Законотворчество в Российской Федерации. – М.: ИГПАН РФ, 1996. – 145 с.
139. Поляков А.В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 864 с.
140. Полянская Г. Н., Сапир Р. Д. Соотношение объективного и субъективного права // Советское государство и право. – 1969. - №6.- С.17-25.
141. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000): Офіц. Вид.: У 2 т. / За заг. ред. В.Ф.Бойка. - К.: А.С.К., 2000. - Т.1. – 327 с.
142. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 – 2000): Офіц. Вид.: У 2 т. / За заг. ред. В.Ф.Бойка. - К., А.С.К., 2000. - Т.2. - 423 с.
143. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розви-ток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко; За заг. ред. В.С. Журавського. – К.:Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
144. Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Ю.А. Тихомиров, И.В. Котелевская. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 1999. – 158 с.
145. Практика розгляду господарських спорів судами України. Довідник на 2005 рік: збірник. – К.: Юридична практика, 2005. – 268с.
146. Придворова М.Н. Правоположения как объективированная форма выражения итогов деятельности судебных органов // Правовая политика и правовая жизнь. – 2003. - № 4. – С. 170 – 176.
147. Про Конституційний Суд України: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 49. – Ст.272.
148. Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України від 11.07.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 43. – Ст.212.
149. Про тлумачення статті 98 Конституції України: Постанова Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 5. – Ст. 36.
150. Про Уповноваженого Верховної Ради України прав людини: Закон України від 23.12.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 20. – Ст.99.
151. Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення // Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 8 (48). – С. 21 – 28.
152. Прокопенко В. Чи є постанови Пленуму Верховного Суду України джерелом права? // Юридичний вісник України. – 2001. – 25-31 січня. – С.3.
153. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К.: Атика, 2001. – 176 с.
154. Рабинович П.М. Проблемы теории законности развитого социализма. – Львов: Вища школа, Изд-во при Львовском ун-те, 1979. – 203 с.
155. Рабінович П.М. Акт юридичний // Юридична енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 1998. – Т.1. – С. 80.
156. Рабінович П.М. Герменевтика і правове регулювання // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 2. – С. 61 – 71.
157. Рарог А.И. Правовое значение разъяснений Пленума Верховного Суда РФ // Государство и право.– 2001. – №2. – С.51 – 57.
158. Регламент Конституційного Суду України // Офіційний вісник України. – 1997. - № 20. –Ст.87.
159. Рез Р.С. Об обязательной силе толкования норм гражданского права // Вестник ЛГУ. Вып. 17. – 1958. – 167 с.
160. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике. – М.: Academia-Центр, 1995. – 411 с.
161. Рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03.12.2004 р. // Вісник Верховного Суду України. – 2005. - №1 (53).
162. Родин Д. Ю. Роль судової практики в системі джерел права України // Правова держава: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 14 – С.406 – 410.
163. Романов А.К. Правовая система Англии. – М.: Дело, 2002. – 344 с.
164. Ромовська З.В. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12 (52). – С. 5-8.
165. Российская правовая политика: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. – М.: Издательство НОРМА, 2003. – 528с.
166. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – №6. – С. 13 – 19.
167. Семенко В., Тенчов Э. Юридическая природа обзоров судебной практики // Советская юстиция. – 1977. - № 16. – С.11.
168. Систематизація законодавства України: проблеми та перспекти-ви вдосконалення. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – С.15-40.
169. Скакун О.Ф. Законотворча (правотворча) функція Конституцій-ного Суду України // Актуальні проблеми політики. – 2003. – Вип. 16. – С. 60 – 68.
170. Скакун О.Ф. Конституційний Суд як учасник правотворчості (законотворчості) в Україні // Юридична Україна. – 2003. – № 1. – С. 27 – 32.
171. Скакун О.Ф. Современные подходы к понятию законодательства // Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 11. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 3 – 7.
172. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков: Консум, 2000. – 704 с.
173. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід та проблеми // Право України. – 1999. – №1. – С. 8 – 13.
174. Скомороха В. Окремі питання поділу влади і юрисдикції Конституційного Суду України // Право України. – 1998. - №5. – С.8–16.
175. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежної судової влади // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 1. – С. 49 – 57.
176. Скомороха В. Питання розгляду справ та змісту рішень Конституційного Суду України // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – 4 (23). – С. 19 – 27.
177. Скомороха В., Пшеничний І. Конституційний контроль: питання розгляду справ, характеру та змісту рішень Конституційного суду України // Вісник Конституційного Суду України. - 1999. - №1. – С. 51 - 63.
178. Сліденко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду. – Одеса: Фенікс, 2003. – 234 с.
179. Смирнов Л.Н. Верховному Суду СССР – 60 лет / Высший судебный орган СССР. – М., 1984. – С. 10.
180. Соколянская Ю.С. Систематизация законодательства и толкова-ние как способы разрешения коллизий в трудовом праве Украины // Актуальні проблеми держави та права. – 2000. - № 9. – С. 152 – 159.
181. Соловьев В.Ю. Понятие судебной практики // Законодательство и экономика. – 2002. - № 12. С.45-57.
182. Соціологія права: Навч. посіб./ О.М. Джужа, І.Г. Кириченко, В.С. Ковальский, С.М. Корецький та ін.; За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С.283.
183. Соцуро Л.В. Неофицальное толкование