Юзікова Наталія Семенівна Злочинність неповнолітніх: закономірності розвитку, теорія та практика запобігання і проти­дії їй в Україні

brief description

Юзікова Наталія Семенівна, доцент кафедри адміністратив­ного і кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара: «Злочинність неповнолітніх: закономірності розвитку, теорія та практика запобігання і проти­дії їй в Україні» (12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д 64.700.03 у Хар­ківському національному університеті внутрішніх справ

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

На правах рукопису

ЮЗІКОВА НАТАЛІЯ СЕМЕНІВНА

УДК 343.915

ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ: ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ, ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ ЇЙ В УКРАЇНІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Литвак Олег Михайлович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України

Дніпро – 2017

2

ЗМІСТ

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1 СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ 22

1.1 Науково-теоретичний аналіз ставлення суспільства до забезпечення

соціально прийнятного розвитку особистості неповнолітнього: поняття,

елементи, форми, засоби та рівні 22

1.2 Формування державної, суспільної практики ставлення до розвитку

дитини, злочинності неповнолітніх та заходів запобігання їй у різні історичні

епохи 39

1.2.1 Еволюція правового становища дитини та ставлення суспільства до

негативних відхилень у поведінці неповнолітніх від Київської Русі до

початку ХХ століття 41

1.2.2 Ставлення суспільства до розвитку дитини та формування поглядів на

злочинність неповнолітніх і практики запобігання їй за радянської доби . 48

1.2.3 Ставлення суспільства до розвитку дитини та формування поглядів на

злочинність неповнолітніх і практики запобігання їй за часів незалежності

України 57

1.3 Методологія дослідження злочинності неповнолітніх та запобігання і

протидії їй 63

1.4 Дефінітивний аналіз поняття «злочинність неповнолітніх» та вікові межі

її кримінологічного аналізу 75

1.5 Особливості злочинності неповнолітніх, сучасні тенденції та

закономірності розвитку 90

Висновки до розділу 1 121

РОЗДІЛ 2 КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБИСТОСТІ

НЕПОВНОЛІТНЬОГО, ЩО ВЧИНЯЄ ЗЛОЧИН У КОНТЕКСТІ

ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТІВ СУСПІЛЬСТВА 127

3

2.1 Соціально-демографічна характеристика особистості неповнолітнього 127

2.2 Кримінально-правова характеристика особистості неповнолітнього 145

2.3 Морально-психологічні, індивідуально-вікові особливості особистості

неповнолітнього 167

2.4 Формування ціннісних орієнтацій та визначення соціальних ролей

неповнолітнього 184

Висновки до розділу 2 202

РОЗДІЛ 3 ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

НЕПОВНОЛІТНІХ – ПІДГРУНТЯ ПРЕВЕНТИВНОЇ ТЕОРІЇ ТА

ПРАКТИКИ 208

3.1 Детермінація злочинної поведінки неповнолітніх у контексті

деструктивних процесів, що відбуваються в суспільстві 208

3.2 Ситуативно-віктимологічна складова у механізмі індивідуальної

злочинної поведінки неповнолітніх 227

3.3 Правосвідомість у контексті дослідження неприйнятних, у тому числі

злочинних відхилень у поведінці неповнолітніх та її роль у механізмі

індивідуальної злочинної поведінки 244

3.4 Вплив засобів масової комунікації на розвиток неповнолітніх та

формування злочинної поведінки частини неповнолітніх 258

Висновки до розділу 3 275

РОЗДІЛ 4 ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ

ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ 279

4.1 Міжнародні правила, принципи, рекомендації щодо гуманізації

національного законодавства у сфері запобігання і протидії злочинності

неповнолітніх 279

4.2 Зарубіжний досвід програмного забезпечення запобігання та протидії

злочинності неповнолітніх 297

4.3 Гуманістичні засади та структура сучасної української державної

політики запобігання злочинності неповнолітніх 316

4

4.4 Теоретичний аналіз заходів кримінально-правового характеру щодо

неповнолітніх та їх реалізація у кримінальній правозастосовній практиці .. 330

4.5 Концептуальні основи програмного забезпечення запобігання

злочинності неповнолітніх 353

Висновки до розділу 4 371

ВИСНОВКИ 376

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 386

ДОДАТКИ 471

5

ВСТУП

Актуальність теми. В українській та світовій кримінології тема злочинності неповнолітніх завжди привертала увагу дослідників як будь-яка молодіжна проблематика, оскільки саме з цією віковою групою суспільство пов’язує своє сучасне та майбутнє. Сталою є позиція, що злочинність неповнолітніх залишається найбільш активною, зухвалою та небезпечною складовою загальної злочинності.

Актуальність теми дослідження обумовлена негативними процесами, що відбуваються у середовищі неповнолітніх, які визначають стан та динаміку злочинності неповнолітніх в Україні. Протиріччя суспільного розвитку на тлі скорочення кількості та питомої ваги неповнолітніх посилюють свій криміногенний вплив на них. Динамічний спад кількості виявлених неповнолітніх, які вчинили кримінальні правопорушення, у 2015 р. до 2002 р. становив 73,5 %, до 2006 р. – 58,5 %, а до попереднього року – 4,2 %. В той же час спад населення віком 14–17 років у 2015 р. до 2002 р. становив 50,8 %, до 2006 р. – 42,3 %, до попереднього року – 9,3 %. У 2015 р. динамічний спад кількості населення України віком 14–17 років удвічі перевищив показник кількості неповнолітніх 14–17 років, які вчинили кримінальні правопорушення у 2015 р. Разом з цим, враховуючи тенденції соціального, економічного, політичного, психологічного, ідеологічного і правового характеру, не можна констатувати стабілізацію криміногенної ситуації та наявність дієвого державного й соціального контролю за злочинністю. Суспільно-політична та економічна криза в Україні 2014 р., кардинальне реформування правоохоронних органів, відсутність дієвого контролю за міграційними процесами та належної державної підтримки вимушених мігрантів, особливо неповнолітніх, поглибили проблеми дотримання законності щодо забезпечення прийнятного розвитку особистості дитини, захисту її прав та інтересів, дотримання принципів гуманного, конструктивного й ефективного поводження

6

неповнолітніми при здійсненні правосуддя, а також запобіганні та протидії злочинності.

процесі дослідження були вивчені та отримали відповідну оцінку праці зарубіжних і вітчизняних вчених-філософів, соціологів, психологів, педагогів,

кримінологів, фахівців кримінального права та процесу, кримінально-
виконавчого права, а саме: Е. О. Алауханова, М. М. Бабаєва, М. І. Бажанова,
А. М. Бабенка, Л. В. Багрій-Шахматова, О. М. Бандурки, В. С. Батиргареєвої,
Ю. В. Бауліна, Л. І. Божович, В. І. Борисова, В. К. Грищука, В. В. Голіни,
Б. М. Головкіна, С. Ф. Денисова, Т. А. Денисової, О. М. Джужи, А. І. Долгової,

В. М. Дрьоміна, В. П. Ємельянова, Г. Й. Забрянського, А. П. Закалюка,
А. Ф. Зелінського, О. Г. Кулика, Т. В. Корнякової, О. М. Костенка,
Н. М. Крестовської, В. І. Женунтія,О. М. Литвака, О. М. Литвинова,
С. Я. Лихової, А.-Х. Маслоу, Е. Б. Мельнікової, В. О. Меркулової,
Г. М. Міньковського, М. І. Панова, В. Ф. Пірожкова, А. В. Савченка,

Н. Смелзера, Є. Л. Стрельцова, Н. С. Таганцева, В. Я. Тація, В. М. Трубникова, В. О. Тулякова, А. П. Тузова, І. К. Туркевич, П. В. Хряпінського, В. І. Шакуна, Дж. Ф. Шеллі, Г. Й. Шнайдера, Е. Еріксона, Н. М. Ярмиш.

Доводиться констатувати, що наукові дослідження проблем злочинності неповнолітніх, а також концептуальних підходів формування політики запобігання злочинності неповнолітніх донині не отримали комплексного аналізу. Незважаючи на численні наукові праці, присвячені проблемам злочинності неповнолітніх та заходам запобігання їй, на сьогодні відсутні комплексні дослідження, що на міждисциплінарному рівні охоплювали б проблему взаємозв’язку соціалізуючих функцій інститутів суспільства та злочинності неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх характеризується певними новаціями, порівняно зі злочинністю радянського періоду. Злочини вчиняються з особливою жорстокістю та цинізмом; зростає їх організованість та автономність, озброєність та ресурсне забезпечення. Водночас залишаються сталими сутність, природа феномену злочинності та фактори, що зумовлюють

7

якісну визначеність цього явища. Так, по-перше, залишається незмінною кримінологічна структура злочинності неповнолітніх, яка становить посягання на основні цінності (життя, здоров’я, свободу, власність, громадський порядок); по-друге, однакові обставини у минулі роки й зараз детермінують якість злочинної активності частини неповнолітніх; по-третє, залишаються незмінними закономірності, що визначають формування основних тенденцій злочинності неповнолітніх, темпи динамічних змін тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження відповідає Пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на 2011–2015 рр., затвердженим постановою загальних зборів Національної академії правових наук (НАПрН) України від 24.09.2010 р.; Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016–2020 рр., затвердженій постановою загальних зборів НАПрН України від 03.03.2016 р.; темі наукових досліджень кафедри адміністративного

кримінального права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара на 2013–2015 рр. «Захист прав людини і громадянина адміністративними, кримінальними та процесуальними засобами» (державний реєстраційний номер 0114U001379).

Тема дисертації затверджена вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара 25.06.2009 р. (протокол № 13);

уточнена вченою радою Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара 26.01.2012 р. (протокол № 6).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є кримінологічний аналіз проблеми злочинності неповнолітніх в Україні, з’ясування її особливостей, детермінантів, концептуальних основ державної політики та типової програми запобігання злочинності неповнолітніх.

Досягнення мети дослідження зумовлює постановку таких задач:

– провести аналіз складових соціально-прийнятного розвитку неповнолітнього у контексті функціонування соціальних інститутів;

8

– дослідити еволюцію формування державної, суспільної практики,

наукових поглядів на злочинність неповнолітніх у різні історичні епохи;

– з’ясуватисучаснийстантеоретичноїрозробкинауково-

методологічних засад дослідження злочинності неповнолітніх як об’єкта кримінологічного пізнання та запобігання і протидії їй в Україні та за кордоном;

– класифікувати науково-прикладні підходи до дефінітивного аналізу поняття «злочинність неповнолітніх» та вікових меж кримінологічного аналізу;

– провести аналіз і визначити особливості, закономірності, сучасні тенденції, структуру злочинності неповнолітніх як самостійної демографічної групи;

– надати кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх на рівні адміністративно-територіальних одиниць України (регіональному рівні);

– з’ясувати соціально-демографічні ознаки особистості неповнолітніх та визначити системні закономірності між дисфункціональністю соціальних інститутів та формуванням мотивації до злочинної поведінки;

– провести кримінально-правову характеристику особистості неповнолітніх та визначити особливості її прояву у окремих видах злочинів, що ними вчиняються;

– здійснити системний аналіз морально-психологічних, індивідуально-

вікових особливостей у межах структури особистості неповнолітнього;

– надати кримінологічну характеристику ціннісних орієнтацій та елементів культури, що виступають основою формування типових та індивідуальних рис особистості неповнолітнього і реалізації у соціальних ролях;

– провести аналіз детермінації злочинної поведінки неповнолітніх та виявити зв’язок між зниженням ролі соціалізуючи функцій та дисфункціональністю інститутів суспільства з процесом криміналізації середовища неповнолітніх;

9

– визначити ситуативно-віктимологічну складову у механізмі індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх;

– розкрити основні напрями дослідження віктимності, розрахувати коефіцієнт віктимності на підставі чого виокремити найбільш типові фактори,

які сприяють віктимізації неповнолітніх, що становить основу запобігання віктимізації підліткового середовища та різних сфер суспільного життя;

– провести аналіз впливу рівня правової культури, правосвідомості та ролі джерел правової інформації на формування мотивації поведінки неповнолітнього;

– розкрити кримінологічні закономірності впливу засобів масової комунікації на соціалізацію неповнолітнього;

– дати кримінологічний аналіз міжнародних норм, принципів,

рекомендацій щодо захисту прав неповнолітнього, який перебуває у конфлікті із законом та запобігання і протидії злочинності неповнолітніх з метою їх реалізації у вітчизняній правотворчій, правозастосовній ювенальній теорії та практиці;

– дослідити зарубіжний досвід системи запобігання та протидії злочинності неповнолітніх і доцільність та об’єктивну можливість інтеграції окремих положень у вітчизняну правотворчу та правозастосовну ювенальну практику;

– надати оцінку сучасній системі запобігання злочинності неповнолітніх для формування концептуальних основ політики держави щодо запобігання і протидії злочинності неповнолітніх;

– дослідити кримінально-виконавчу практику щодо неповнолітніх, які вчинили злочин та доцільність внесення законодавчих змін;

– виявити та обґрунтувати пріоритетні напрями, складові елементи програмного забезпечення запобігання злочинності неповнолітніх.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі міждисциплінарного вивчення злочинності неповнолітніх та запобігання їй.

10

Предмет дослідження – злочинність неповнолітніх, теорія та практика запобігання і протидії їй в сучасній Україні.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і задач дослідження. Методологічну основою дослідження становлять закони і категорії діалектики як універсальної філософської системи пізнання явищ. Були застосовані загально-філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові методи.

Загально-філософський метод діалектики застосовано для з’ясування соціальної обумовленості злочинності неповнолітніх, детермінації злочинної поведінки у контексті деструктивних процесів, що відбуваються у суспільстві, основні характеристики та можливості запобігання злочинності неповнолітніх (підрозділи 1.1, 1.5, 2.2, 3.1, 4.4, 4.5).

До загальнонаукових методів можна віднести системно-функціональний метод, змістом якого є виділення в системі структурних елементів і визначення їх ролі в системі (тобто функції) (підрозділи 2.1, 2.3, 2.4). Системний метод допоміг встановити особливості відкритих систем та їх взаємодію в межах суспільства (підрозділи 1.5, 4.3, 4.5). Історичний метод використано для ретроспективного аналізу суспільної практики і наукових поглядів на злочинність неповнолітніх у різні історичні епохи (підрозділ 1.2, 4.4); метод ранжування зумовив можливість впорядкувати об’єкти, елементи структури, виходячи з запланованої сукупності, із визначенням рангів об’єктів, елементів, дав можливість виокремити особливості злочинності неповнолітніх, кількісні та якісні показники і ступінь кримінальної ураженості відповідних регіонів України (підрозділи 1.5, 2.2, 2.3, 2.4, 3.1, 3.2, 4.4); статистичний метод використовувався для обробки відомостей щодо основних показників злочинності неповнолітніх з метою виявлення закономірностей змін кількісно-якісних показників злочинності (підрозділи 1.5, 2.1, 2.2, 3.2); метод прогнозування – для визначення перспектив розвитку напрямів запобігання і протидії злочинності неповнолітніх на державному та регіональному рівнях (підрозділ 3.4, 4.3, 4.4, 4.5). Завдяки методу конкретно-соціологічних

11

досліджень (анкетування, інтерв’ювання, експертних оцінок, контент-аналізу, івент-аналізу, фокус-груп) проведено кримінологічний аналіз структури особистості неповнолітнього, який вчинив злочин чи був засуджений і відбував покарання (підрозділи 2.4, 3.3, 3.4). Використання герменевтичного методу сприяло тлумаченню та інтерпретації нормативно-правових актів (минулих і сучасних), актів правозастосування та наукових праць вчених, що становило основу формулювання понятійного і категоріального апарату дослідження (підрозділи 1.2, 1.4, 3.4, 4.1, 4.2).

Як конкретно-наукові методи у дисертації використано компаративістський метод, що дозволив виявити основні напрями зарубіжної практики запобігання і протидії злочинності неповнолітніх (підрозділи 4.1, 4.2); метод догматичного аналізу правових норм (вітчизняних і міжнародних), який використано для дослідження правового регулювання запобігання злочинності неповнолітніх та їх реалізації у кримінально-виконавчій практиці (розділ 4).

Нормативна основа дисертації представлена міжнародними деклараціями, конвенціями ООН, матеріалами Конгресів ООН, рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи, національними правовими актами, галузевим законодавством, підзаконними та відомчими нормативними актами щодо функціонування інститутів суспільства, забезпечення повноцінного розвитку та самореалізації молодого покоління, запобігання і протидії злочинності неповнолітніх.

Емпіричну базу дослідження становлять дані кримінально-правової та судової статистики, вибірковий аналіз вироків судів України за період 2004– 2015 рр., розміщених у Єдиному реєстрі судових рішень, вибіркове дослідження матеріалів кримінальних справ та проваджень, розглянутих в Україні за 2004–2015 рр., а також вироків судів за цими справами та провадженнями, результати авторського кримінологічного дослідження середовища неповнолітніх і учасників виховного процесу у Дніпропетровській області. Формування вибірки та її репрезентативність ґрунтувались на показниках структури злочинності неповнолітніх в Україні за досліджуваний

12

період. Загальний обсяг опитування становить: 1200 учнів віком 13–18 років, 1580 батьків, 178 вчителів та 286 вихованців колонії віком 14–20 років, 60 їх батьків та інших осіб, які їх замінюють, 11 вчителів виховної колонії. Вибіркова сукупність дослідження репрезентує генеральну сукупність за критеріями: вік, стать, місце (місто, село), де респондент був опитаний, вид навчального закладу (школа, ліцей, училище). Отримані результати були проаналізовані в цілому та за групами респондентів за віком, статтю, видом навчального закладу та типом населеного пункту, де мешкає респондент. Матеріали дослідження були оброблені за допомогою комп’ютерних програм «SPSS» та «ОСА».

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація

першим в Україні комплексним, міждисциплінарним дослідженням, яке висвітлює теоретичні, методологічні та практичні засади вивчення злочинності неповнолітніх, її особливостей, закономірностей, детермінації та запобігання і протидії їй в Україні. Новизною відрізняється авторський підхід до аналізу злочинності неповнолітніх та заходів запобігання і протидії як інтегративного результату комплексного функціонування соціальних інститутів, що формують умови прийнятного розвиту неповнолітніх та мотивацію до позитивної активності. У дисертації запропоновано та обґрунтовано ряд нових понять і концептуальних положень, висновків, рекомендацій, що має наукове й практичне значення для пізнання кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх, визначення теоретичних основ практики формування типової програми запобігання та протидії їй, а саме:

вперше:

– узагальнено наукові підходи до змісту поняття «злочинність неповнолітніх» та вікових меж її пізнання на базі контекстуального аналізу, що умовно розподілено на: загальний, фактично-офіційний, диференційований і розширено-диференційований підходи, виходячи з закріпленого у теорії та практиці диференційованого розподілу неповнолітніх на вікові групи з урахуванням часово-просторових кордонів дослідження;

– запропоновано інтегративний, інституціональний підхід до аналізу

13

злочинності неповнолітніх та заходів запобігання і протидії їй крізь призму виконання соціальними інститутами функцій (регулятивної, відтворення, комунікативної, інтегративної), що дає можливість у теорії та практиці визначити фактори, які забезпечують чи заважають формуванню умов соціалізації та мотивації до позитивної активності неповнолітніх;

– здійснено ранжування: показників злочинної активності осіб різної вікової категорії щодо окремих видів злочинів; ступеня розповсюдженості злочинів, за які засуджено неповнолітніх; вчинення неповнолітніми злочинів у групі; вчинення неповнолітніми злочинів у стані сп’яніння, що становить теоретичне підґрунтя для розробки комплексної моделі здійснення превентивної діяльності правоохоронними органами та пріоритетності заходів запобігання злочинності неповнолітніх;

– дано інституціонально-особистісний (соціально-антропологічний)

підхід до пізнання детермінації злочинності неповнолітніх, що дає можливість виявити й дослідити механізм утворення і дії суспільно неприйнятних (обумовлюючих, підтримуючих, сприяючих криміногенних факторів) та прийнятних (стримуючих, перешкоджаючих, нейтралізуючих криміногенних факторів) функціональних властивостей інститутів суспільства та особистісних рис неповнолітнього;

– на основі динамічних змін основного статистичного масиву потерпілих осіб та місця за ступенем розповсюдженості, яке посідає певна категорія жертв (неповнолітніх, малолітніх) окремих видів кримінальних правопорушень, здійснено ранжування показників кількості жертв злочинів та розраховано коефіцієнти віктимності різних вікових груп із поділом на високий, середній, помірний та низький коефіцієнти віктимності для адресного впливу на фактори, що сприяють віктимізації середовища неповнолітніх та обумовлюють деформацією особистісних якостей, які виступають

«каталізатором» процесу віктимізації особи;

– виявлено стійкий зв’язок злочинної поведінки неповнолітніх із рівнем правової культури, правової, кримінально-правової свідомості та готовністю

14

дотримуватись норм і заборон закону, правил поведінки, прийнятих у суспільстві за певних обставин. Тому для корекції протиправної поведінки і формування мотивації та готовності до позитивної активності необхідно зосередити увагу на таких напрямах: пропаганді законослухняної поведінки та

переваг, домінування правомірної мотивації у вирішенні конфліктних ситуацій; інформуванні з питань кримінальної відповідальності та заходів кримінально-правового і примусового виховного характеру; набутті життєво важливих навичок, навчанні задоволенню потреб та інтересів і вирішенню конфліктів правомірним шляхом; вихованні поваги до закону і фахівців, які його реалізовують; формуванні довіри до органів влади;

– встановлено концептуальні основи (забезпечення повноцінного функціонування системи захисту прав дітей від народження до повноліття;

створення інститутами суспільства умов прийнятного розвитку неповнолітнього; вдосконалення системи освіти, формування і реалізація соціальних та економічних інтересів підлітків, реалізація їх духовних потреб; протидія факторам, що сприяють криміналізації та віктимізації середовища неповнолітніх; посилення соціального контролю; відновлення поваги й довіри до правоохоронних органів; удосконалення інформаційно-аналітичного та матеріально-технічного забезпечення превентивної діяльності; запобігання ювенальному рецидиву) та засади (відповідності, системності превентивних заходів; гуманності та індивідуалізації заходів кримінально-правового, виховного характеру; єдності інформаційного простору суб’єктів запобігання; переваги заходів запобігання, пробації та медіації над засобами кримінальної репресії; взаємозалежності державної політики від обсягу кримінологічних знань щодо рівня криміналізації та віктимізації середовища неповнолітніх; спеціалізації у системі кримінальної юстиції; регіонального підходу тощо) політики держави щодо запобігання злочинності неповнолітніх, які відображають можливість держави забезпечити регулювання та захист суспільних відносин від впливу деструктивних процесів;

15

– виділено основні напрями побудови реалістичної, ефективної, із належним ідеологічним підґрунтям, забезпеченої організаційно-управлінським,

матеріально-технічним, методичним та кадровим ресурсом Типової програми запобігання злочинності неповнолітніх, що відповідає сучасному стану проблеми, її особливостям, регіональній специфіці, принципам програмування запобігання злочинності неповнолітніх, а також передбачає: соціальний, кримінологічний, віктимологічний, кримінально-правовий, пенітенціарний напрями; правову освіту і правове (у тому числі кримінально-правове) виховання, професійне та об’єктивне інформаційно-аналітичне забезпечення;

удосконалено:

– розуміння регіональних напрямів запобігання злочинності неповнолітніх шляхом поєднання автономності області та єдності країни (геополітичних, соціально-економічних, кадрових, фінансових, управлінських, культурних, інформаційних, вихованих, релігійно-конфесійних та ін.) можливостей і ресурсів;

– наукову дефініцію терміна «злочинність неповнолітніх як об’єкт кримінологічного пізнання», під якою розуміють сукупність суспільно небезпечних діянь (злочинів) неповнолітніх у різних сферах суспільного життя як результат дисфункціональності соціальних інститутів, що покликані формувати умови прийнятного розвитку особистості неповнолітнього та мотивацію до позитивної поведінки, та яка, вживається у загально-

кримінологічному розумінні (для змістовної характеристики феномена злочинної активності частини суспільства віком від 14 років до повноліття) та спеціально-кримінологічному розумінні (із можливим диференційованим розподілом на підгрупи: 11–13 років, 14–15 років, від 16 років до повноліття, та визначенням її територіально-часових меж);

– перелік особливостей, що характеризують злочинність неповнолітніх,

закономірності та суспільно небезпечні тенденції: рівень судимості

(пенітенціарна особливість); стабільність кількості неповнолітніх, які вчиняють злочини, та незначна їх різноманітність; домінування корисливої злочинності у

16

загальній структурі ювенальної злочинності; груповий характер; превалювання вчинення неповнолітніми злочинів у стані алкогольного сп’яніння; рівень ювенального рецидиву; високий рівень латентності; приховані резерви безпритульності та бездоглядності; «віртуалізація» злочинності неповнолітніх; особливості територіального розподілу показників злочинності неповнолітніх;

– систему наукових поглядів на детермінацію злочинності неповнолітніх, що стосуються формування злочинної поведінки у частини неповнолітніх залежно від функціональних або дисфукціональних процесів у сфері політики, економіки, сім’ї, освіти, культури і виховання тощо;

дістали подальший розвиток:

– комплексний підхід до пізнання явища злочинності неповнолітніх із застосуванням різних методів дослідження, що дає можливість побудувати загальну стратегію дослідження та інтерпретувати його результати, встановити відповідні норми, критерії та форми пізнання, які покликані унеможливлювати суб’єктивність і логічну непослідовність процесу пізнання та його результатів;

– теоретичний і прикладний аналіз специфіки злочинної поведінки неповнолітніх при вчиненні певних видів злочинів, визначення кримінологічно значущих чинників та їх криміногенного потенціалу шляхом поєднання кримінально-правових та кримінологічних критеріїв структуризації злочинності неповнолітніх, а саме: об’єкт посягання (життя, здоров’я, статева свобода,

власність), мотивацію (насильницька, корислива, хуліганська) та засоби вчинення злочину (незаконне заволодіння). Врахування такої специфіки видового та індивідуального гендерно-вікового характеру забезпечить цілеспрямований диференційований підхід до запобігання й протидії злочинності неповнолітніх;

– обґрунтування важливості адаптації інституціонального підходу до аналізу ролі соціальних інститутів у формуванні соціальних норм і моделей прийнятної поведінки неповнолітнього та використанні інституціонального підходу до вивчення і стримування злочинності неповнолітніх;

– дослідження деструктивних відхилень у поведінці неповнолітніх, що

17

дало змогу виявити й узагальнити риси, притаманні особистості вихованців колонії: особливий характер міжособистісних відносин; невисокий рівень інтелектуального розвитку та самосвідомості; самовиправдання злочинної поведінки; здатність оцінити превентивно-виховне значення діяльності працівників ВК, усвідомлення власної ролі у процесі корекції поведінки та бажання змінити своє життя на краще;

– кримінологічна характеристика факторів, які в сучасних умовах сприяють віктимізації середовища неповнолітніх, серед яких: кардинальні зміни соціальної політики щодо дитини; радикальні зміни економічної політики, що пов’язані із трансформацією суспільства і породжують відчуття небезпеки, незахищеності, невпевненості; відмова сучасного суспільства, а відповідно, і неповнолітніх від сталих моральних цінностей та формування нових орієнтирів; наявність протиріч між галузевими законодавчими нормами,

розбіжність між законом та сформованою юридичною практикою й реаліями сьогодення; наявні протиріччя між потребами неповнолітніх та їх рольовими очікуваннями; загальний стан напруги у країні, що зумовлює неготовність більшої частини суспільства до кардинальних змін;

– положення про те, що важливою умовою ефективності запобігання деструктивному впливу ЗМІ на формування інформаційно-комунікативного простору для розвитку особистості неповнолітнього та мотивації його поведінки виступає інтегративне використання функцій масової комунікації для оптимізації діяльності соціальних інститутів, органів влади й управління,

громадськості у протидії злочинності неповнолітніх;

– система аргументів щодо високої профілактичної дії інституту звільнення від покарання неповнолітніх в основу яких покладено емпіричне дослідженням показників рецидиву серед засуджених неповнолітніх;

– обґрунтування змін до Загальної частини КК України при застосуванні санкцій майнового характеру (ч. 4, 5 ст. 53, ч. 2 ст. 57, ст. 99); громадських та виправних робіт (ч. 1, 2 ст. 100);

– положення про те, що єдність каральних і виховних елементів у

18

досягненні мети покарання – запобіганні злочинності – найбільш повно проявляється в процесі реалізації окремих видів покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дослідженні висновки й пропозиції можуть бути використані:

– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки фундаментальних

прикладних тем науки кримінології, кримінального та кримінально-

виконавчого права, пов’язаних із проблематикою запобігання злочинності неповнолітніх в Україні (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Кримінологічної асоціації України від 20.12.2016 р.; Акт впровадження у науково-дослідну роботу Національного авіаційного університету від 15.11.2016 р.);

– у правотворчій діяльності – під час розробки змін і доповнень до нормативно-правових актів, які регулюють питання кримінальної відповідальності неповнолітніх і програмування запобігання злочинності неповнолітніх в Україні;

– у правозастосовній діяльності й системі підготовки та підвищення кваліфікації працівників правоохоронних і судових органів (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність підрозділів ГУМВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 р.; Акт впровадження у практичну діяльність Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 20.10.2016 р.; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність відділу ювенальної юстиції прокуратури Дніпропетровської області від 07.12.2016 р.);

– у навчальному процесі – під час підготовки відповідних наукових,

навчально-методичних видань та при проведенні навчальних занять із дисциплін «Кримінологія», «Кримінальне право», «Кримінально-виконавче право» (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у навчальний процес Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара від 10.12.2015 р.; Акт впровадження результатів дисертаційного

19

дослідження у навчальний процес Харківського національного університету внутрішніх справ від 26.12.2016 р.).

Особистий внесок здобувача. Положення, викладені в дисертації та винесені на захист, розроблялись автором особисто. У статті, написаній у співавторстві з С. Я. Лиховою, здобувачеві належить кримінологічний аналіз

вікових, статевих, психологічних, емоційно-вольових властивостей неповнолітніх злочинців та розгляд основ формування програми запобігання злочинності неповнолітніх. У статті, що написана у співавторстві з К. М. Буряк, здобувачем надано кримінологічну характеристику впливу ЗМІ на формування світогляду, моделей поведінки неповнолітніх, розкрито основні функції ЗМІ у контексті превентивної діяльності. У колективних посібниках особисто здобувачем розкриті особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх і надано кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх. У працях, опублікованих у співавторстві, понад 50 % становлять власні теоретичні напрацювання дисертанта.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені автором у виступах на міжнародних та всеукраїнських конференціях, семінарах і конгресах: «Злочини проти особистої волі людини» (м. Харків, 19–20 вересня 2002 р.); «Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії» (м. Одеса, 31 березня – 1 квітня 2006 р.); «Теория и практика правотворчества и правоприменения в условиях интеграционных процессов» (м. Гродно, 13–14 квітня 2007 р.); «Противодействие преступности: уголовно-правовые, криминологические и уголовно-исполнительные аспекты» (м. Москва, 29–30 травня 2008 р.); «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України» (м. Кіровоград, 5–6 листопада 2009 р.); «Проблемы уголовной политики, экологии и права» (м. Санкт-Петербург, 24–25 травня 2010 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 8 жовтня 2010 р.); «Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах» (м. Запоріжжя, 5 листопада 2010 р.); «Научные основы уголовного права и процессы глобализации»

20

(м. Москва, 28 травня 2010 р.); «Протидія злочинності неповнолітніх: досвід та

сучасні проблеми» (м. Кіровоград, 22–23 квітня 2010 р.); «Актуальні проблеми

кримінального права та кримінології, кримінально-виконавчого права»

(м. Одеса, 28 жовтня 2011 р.); «Уголовное право: истоки, реалии, переход к

устойчивому развитию» (м. Москва, 26–27 травня 2011 р.); «Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Дніпропетровськ, 27–28 квітня 2012 р.); «Становлення держави та права в умовах глобалізації: теоретичний та практичний аспект» (м. Київ,

24 лютого 2012 р.); «Проблеми та перспективи розвитку юридичної науки та

освіти в Україні» (м. Київ, 17 травня 2012 р.); «Основні напрями розвитку

кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про

кримінальну відповідальність» (м. Харків, 11–12 жовтня 2012 р.);

«Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення» (м. Львів, 21–22 вересня 2012 р.); «Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики» (м. Одеса, 2 листопада 2012 р.); «Реформування системи кримінальної юстиції в Україні: кримінально-правові, кримінально-процесуальні та криміналістичні проблеми» (м. Ірпінь, 16 листопада 2012 р.); «Транспортне право в ХХІ столітті» (м. Київ, 21 лютого 2013 р.); «Актуальні питання досудового розслідування слідчими органами внутрішніх справ: проблеми теорії

bibliography

ВИСНОВКИ

дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення доктринальних і практичних проблем, що полягає у кримінологічному вимірі злочинності неповнолітніх, з’ясуванні притаманних їй особливостей,

закономірностей, сучасних тенденцій, видових проявів та регіональних відмінностей; структурному аналізі особистості неповнолітнього, який вчиняє злочин; з’ясуванні системи і змісту основних детермінант, що зумовлюють злочинну поведінку неповнолітнього; особливості формування державної політики запобігання злочинності неповнолітніх в Україні та підвищення результативності й реальності запобіжних заходів як на загальнодержавному рівні, так і у розрізі типових програмних заходів превенції на рівні регіонів. Результати дисертаційного дослідження проблем злочинності неповнолітніх становили підґрунтя авторського визначення окремих кримінологічних категорій та низки висновків і рекомендацій, основні з яких полягають у наступному:

Аналіз історії розвитку правового становища неповнолітніх та реакції суспільства і держави на злочинну поведінку частини неповнолітніх став підґрунтям для висновку про інтегративну, інформативну, комунікативну,

виховну, культурно-просвітницьку, духовну, соціалізуючу роль інститутів суспільства у процесі формування у неповнолітніх мотивації до певного виду поведінки.

Ретроспективний аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень особливостей злочинності неповнолітніх дав можливість виокремити, по-перше, вікові, індивідуальні, соціальні, економічні, ідеологічні та психофізіологічні фактори, що детермінують злочинну поведінку частини неповнолітніх; по-друге, основні негативні тенденції злочинності неповнолітніх, які пов’язані із дестабілізацією діяльності соціальних інститутів, занепадом економіки, непослідовною політикою держави, міграційними процесами, зубожінням населення тощо.

377

2. Аналіз фундаментальних спеціальних літературних джерел

дореволюційної, радянської, сучасної вітчизняної та зарубіжної кримінологічної науки, що стосуються пізнання проблеми злочинності неповнолітніх та заходів запобігання і протидії їй, проводився за філософськими категоріями загального, особливого та окремого. До загальних праць віднесено роботи, що стосуються проблематики злочинності в Україні, у тому числі неповнолітніх; до особливих – праці, де розглянуто окремі складові проблеми злочинності неповнолітніх та заходів запобігання їй; до окремих – праці, присвячені пізнанню злочинності неповнолітніх за видовою, мотиваційною чи регіональною спрямованістю. Доведено, що науковці, переважно, досліджують кримінологічну характеристику злочинності неповнолітніх або факторів, які її детермінують, окремих її видових чи регіональних проявів або профілактики, що дає підставу констатувати факт відсутності комплексних, міждисциплінарних досліджень вказаної тематики.

Доводиться, що використання комплексного підходу до пізнання злочинності неповнолітніх із застосуванням різних методів дослідження дає можливість побудувати загальну стратегію дослідження й інтерпретувати його результати, встановити відповідні критерії та форми пізнання, що унеможливлює суб’єктивність і логічну непослідовність цього процесу та його результатів.

Запропоновано інтегративний, інституціональний підхід до аналізу злочинності неповнолітніх і заходів запобігання їй в Україні, що полягає в інтегративній взаємодії функціонування (дисфункціональності) соціальних інститутів суспільства, які формують умови прийнятного розвиту неповнолітніх та мотивацію до їх позитивної, соціально корисної активності, та рівня криміналізації і віктимізації середовища неповнолітніх.

Встановлено відсутність єдиного чи домінуючого наукового підходу до визначення поняття «злочинність неповнолітніх». Проаналізовані підходи диференційовані на: загальний, фактично офіційний, диференційований і розширено диференційований. Під поняттям «злочинність неповнолітніх»

378

розуміють сукупність суспільно небезпечних діянь частини неповнолітніх

різних сферах суспільного життя як результат дисфункціональності соціальних інститутів, що покликані формувати умови соціалізації особистості неповнолітнього та мотивацію до позитивної, нейтральної чи корисної для суспільства поведінки і вживається у загально-кримінологічному та спеціально-

кримінологічному розумінні.

Встановлено, що руйнація соціокультурних цінностей, сталих традицій,

втрата довіри та поваги до органів влади, громади, дорослих осіб, один до одного, відобразилися, в першу чергу, на світогляді, стилі життя та процесі соціалізації неповнолітніх. Ці процеси відбувались за поступової інтеграції кримінальної субкультури у середовище неповнолітніх, в офіційну культуру, що девальвує її цінності, норми, правила та стандарти поведінки, нав’язуючи (як правило, агресивно) власні правила, атрибутику, мовні інновації.

6. Виокремлено особливості, що характеризують злочинність неповнолітніх її закономірності та суспільно небезпечні тенденції: рівень судимості (пенітенціарна особливість); стабільність кількості неповнолітніх, які вчиняють злочини, та незначна їх різноманітність; домінування корисливої злочинності у загальній структурі злочинів, що вчиняються неповнолітніми; груповий характер; превалювання вчинення неповнолітніми злочинів у стані алкогольного сп’яніння; рівень ювенального рецидиву; високий рівень латентності; приховані резерви безпритульності та бездоглядності; «віртуалізація» злочинності неповнолітніх; особливості територіального розподілу показників злочинності неповнолітніх.

Кримінологічний аналіз особливостей територіального розподілу показників злочинності неповнолітніх становив підґрунтя ранжування областей за коефіцієнтами кримінальної ураженості середовища неповнолітніх, на області з помірним, середнім, високим та небезпечно високим рівнями злочинності, що є науково-теоретичною основою формування спеціально-

кримінологічних та індивідуальних заходів запобігання та їх інтеграцію на регіональному рівні.

379

Аналіз показників злочинності (структури, динаміки, коефіцієнтів тощо)

регіонах України є підставою визначення таких закономірностей:

спостерігається нерівномірний географічний розподіл показників злочинності неповнолітніх у досліджуваний період (різна інтенсивність впливу деструктивних факторів у регіональній структурі); рівень кримінальної ураженості окремих категорій областей має стабільний показник (схожість регіональних факторів впливу на ювенальну злочинну поведінку, пов’язана із рівнем розвитку інфраструктури; міграційними та урбанізаційними процесами; родинними традиціями; релігійними і національними устоями та ефективністю культурно-виховної діяльності інститутів соціалізації дитини; ступенем маргіналізації; географічним розташуванням; матеріально-технічним, кадровим

та методичним забезпеченням); закономірна нерівномірність і диференційованість у регіональному розподілі показників судимості неповнолітніх, коефіцієнтах засуджених неповнолітніх до окремих видів покарань та звільнених від нього; відсутня синхронізація між ранжируванням областей за кількістю неповнолітніх, які скоїли злочин, були засуджені чи звільнені від покарання, та ранжируванням показників злочинної активності неповнолітніх, судимості (не завжди високий регіональний показник кількості неповнолітніх, які вчинили злочин, синхронізується із аналогічним високим коефіцієнтом злочинної активності чи судимості у відповідній області, та навпаки – низький показник злочинної поведінки у області не співпадає з аналогічним коефіцієнтом злочинної активності підлітків); закономірність динамічних змін ранжированого показника рівня кримінальної ураженості в регіонах України зумовлена політичною кризою, вимушеною міграцією, розривом родинних зв’язків, тимчасовою окупацією тощо.

Доводиться, що дослідження соціально-демографічних, кримінально-

правових, морально-психологічних та соціально-рольових властивостей особистості неповнолітнього, якого було засудженого за вчинення злочину,

дало можливість: 1) з’ясувати системні закономірності між дисфункціональністю соціальних інститутів та формуванням мотивації до

380

злочинної поведінки (із визначенням гендерно-вікових особливостей, родинного статусу, освіти); 2) визначити специфіку прояву в окремих видах злочинів, що ними вчиняються (рецидив, стан сп’яніння, груповий характер із домінуванням впливу дорослих чи автономність, динаміку).

Кримінологічне дослідження деструктивних відхилень у поведінці неповнолітніх дало змогу узагальнити риси, притаманні особистості вихованців колонії, що може слугувати не тільки підставою для виокремлення типових причин протиправної поведінки підлітків, а й підґрунтям адресного запобігання та корекції їх поведінки: особливий характер міжособистісних взаємовідносин

процесі формування свідомості та світосприйняття на ґрунті деформацій духовної, культурної, освітньої і виховної сфер; низький рівень інтелектуального розвитку (обмеженість словарного запасу, звуженість кругозору, зневіра у майбутнє); самооцінка злочинної поведінки,

супроводжується її самовиправданням; здатність оцінити превентивно-виховне значення діяльності працівників ВК й усвідомлене бажання змінити своє життя на краще. Сфера мотивації та потреб вихованців колонії характеризується: примітивністю потреб (у їжі, сексі, одязі, розвагах); низьким рівнем самоконтролю та самодисципліни, що супроводжується прагненням бути дорослим, зловживати алкоголем, наркотиками, захоплення кримінальною субкультурою; підвищеною потребою у спілкуванні та самоствердженні; несформованістю системи моральних переконань і деформацією ціннісних орієнтацій та соціальних ролей.

Встановлено, що послаблення соціалізуючої функції інститутів суспільства, розмитість ідеологічної складової суспільного розвиту та деструктивний вплив агентів соціалізації на неповнолітніх створює передумови їх деформованого світосприйняття, визначення своєї ролі у суспільстві,

привласнення «чужих» ролей та безвідповідального ставлення до власної поведінки. Тому для отримання реальних превентивних результатів запобігання злочинній активності неповнолітніх необхідно: щодо суспільства (здійснювати діяльність відносно послідовного, відповідального, ідеологічно визначеного

381

функціонування політичного інституту; підвищення ролі, авторитету і

відповідальності інститутів сім’ї та освіти; формування основ психопрофілактики взаємовідносин та підвищення ролі і статусу дитини, можливості всебічного розвитку та самореалізації молодого покоління); щодо неповнолітніх (здійснювати діяльність з формування ціннісних орієнтацій та визначення соціальних ролей неповнолітнього відповідно до його світогляду, духовних потреб, соціальної активності, політичної лояльності, ментальності; розвитку морально-вольових, соціально корисних навичок позитивного сприйняття себе та оточуючих; здатності правильно оцінювати обставини, приймаючи правомірну форму поведінки; ведення здорового способу життя; усвідомленого ставлення до власної поведінки та її наслідків).

Запропоновано інституціонально-особистісний підхід до пізнання детермінації злочинності неповнолітніх, що дасть можливість з’ясувати механізм утворення і дії суспільно неприйнятних (обумовлюючих,

підтримуючих, сприяючих криміногенних факторів) та прийнятних (перешкоджаючих, стримуючих, нейтралізуючих виникнення і дію криміногенних факторів) функціональних властивостей інститутів суспільства та особистісних характеристик підлітка. Перевагою такого підходу є дослідження кримінологічної детермінації злочинності неповнолітніх, механізму формування злочинних відхилень у їх поведінці поєднуючи особливості соціалізації неповнолітніх та специфіку функціонування основних соціальних інститутів.

12. Відстоюється думка, що провідним заходом у процесі декриміналізації та девіктимізації середовища неповнолітніх і створення умов для їх повноцінного та безпечного розвитку виступає системне й комплексне вирішення здоровими силами суспільства на ґрунті реальної політичної волі забезпечення високого рівня та якості життя населення, стійкого і збалансованого розвитку інститутів суспільства, гармонізації суспільних відносин та соціальної консолідації. При цьому деструктивні відхилення у поведінці неповнолітнього є наслідком порушення дисфункціональності

382

соціальних інститутів, дезорганізації соціальних спільнот і впливу криміногенно-віктимогенного середовища.

Визначено вплив рівня правосвідомості та ролі окремих джерел отримання правової інформації на обрання певних варіантів поведінки неповнолітніми у стандартних ситуаціях шляхом співставлення рівня правосвідомості неповнолітніх, що не мали юридично закріпленого конфлікту із законом та засудженими за вчинення злочинів. Порівнянням встановлено:

достатній рівень знання закону про кримінальну відповідальність, що необхідний для правомірної поведінки як серед вихованців колонії, так і серед школярів; обрання певного типу протиправної поведінки неповнолітніми обумовлюється обсягом знань щодо заборон закону, іншої кримінально-правової інформації, ставленням до вимог закону, готовністю дотримуватись цих вимог у конкретній ситуації та наявністю програми альтернативних дій і навичок прийняття позитивних рішень у таких ситуаціях.

межах формування правосвідомості неповнолітніх в цілому та кримінально-правової сфері зокрема необхідно зосередити увагу на: пропаганді законослухняної поведінки та її переваг, домінуванні правомірної мотивації у вирішенні конфліктних ситуацій; інформуванні з питань кримінальної відповідальності та заходів кримінально-правового і примусового виховного характеру; набутті життєво-важливих навичок, навчанні задоволенню потреб та інтересів і вирішенню конфліктів правомірним шляхом; вихованні поваги до закону і фахівців, які його реалізовують; формуванні довіри до правоохоронних органів.

Доведено, що у процесі програмування і планування заходів запобігання та протидії злочинності неповнолітніх доцільно враховувати вплив ЗМІ на поведінку неповнолітніх. При цьому використання у процесі соціалізації неповнолітнього інформативних, просвітницьких, культурно-розважальних програм, випуску «Новин» як реалізації функцій ЗМІ сприятиме формуванню інформаційно-комунікативного простору для прийнятного розвитку неповнолітнього та мотивації правомірної поведінки.

383

15. Формування та реалізація державної політики запобігання злочинності неповнолітніх повинна відбуватись з урахуванням міжнародних норм та принципів: 1) пріоритетності освітніх, виховних, соціальних заходів над каральними із примусовою ізоляцією від суспільства; 2) реалізації у сфері ювенального правосуддя правил пробації (контроль, керівництво, консультації, допомога); 3) системному запровадженні відновних та випробувальних практик у розробці стратегій зниження рівня злочинності; 4) мобілізації ресурсів сім’ї, навчальних закладів, громади, волонтерів у сфері запобігання та реагування на злочинність неповнолітніх; 5) заохоченні ЗМІ до об’єктивності, точності викладу інформації, популяризації позитивної ролі молоді в суспільстві, мінімізації показу матеріалів, пов’язаних із насильством, наркоманією, порнографією, приниженням.

З’ясовано, що у процесі вдосконалення вітчизняної системи запобігання та протидії злочинності доцільним буде використання зарубіжного досвіду: корекція поведінки правопорушника, наставництво, соціальний супровід та допомога дитині й родині; навчання життєвих навичок;

пропагування здорового способу життя і переваг правомірної поведінки; адресна протидія підлітковому насильству, вживанню наркотичних засобів та алкогольних напоїв, участі в озброєних нападах та використанні зброї; формування довіри і поваги до правоохоронних органів; залучення неформальних суб’єктів запобігання, що дають оцінку рівня небезпечності правопорушника для суспільства, розміру завданої шкоди, ступеня ризику рецидиву; залучення неповнолітніх (відбір, тренування та мобілізація) до превентивної діяльності з метою підвищення рівня безпеки та зниження рівня насильства у школі, місті; віктимологічна профілактика (створення сервісу з надання порад безпечного перебування у місті й отримання необхідної допомоги); цільове фінансування спеціальних програм запобігання злочинності неповнолітніх.

Доведено, що ефективність та результативність державної політики залежить від: належного фінансування; професійного кадрового забезпечення;

384

методичного, організаційного та психологічного супроводу; комплексного підходу; відновлення поваги і довіри до органів влади; підвищення авторитету інститутів суспільства; забезпечення реальної участі громади у процесі зниження рівня криміналізації та віктимізації середовища неповнолітніх та у суспільстві в цілому.

Проведене дослідження дало змогу встановити, що у судовій практиці виникають труднощі при призначенні кримінального покарання неповнолітнім за обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його призначення, тому виявляється доцільним внести такі зміни до Загальної частини КК України:

при застосуванні санкцій майнового характеру до неповнолітніх передбачити у ст. 99 КК можливість застосовувати ч.ч. 4, 5 ст. 53 КК із певного розрахунку або з розстрочкою виплати окремими частинами строком до п’яти років;

виходячи з доцільності призначеної міри покарання та подальшої можливості виховання й соціальної реабілітації неповнолітнього, не порушуючи принципу індивідуалізації кримінального покарання, передбачити у ч. 1 ст. 99 КК повну або часткову сплату грошової суми штрафу батьками (усиновителями),

піклувальниками або іншими особами за їх згодою; 3) застосовувати до осіб, які вчинили злочин у віці до 16 років, штраф, громадські та виправні роботи з 14 років (ст. 100, 99, ч. 2 ст. 57 КК); 4) розширити суб’єктний склад квоти осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, підприємствам, установам та організаціям (квота нормативно закріплена у ст. 196 КЗпП України, Законі України «Про зайнятість населення»), передбачити можливість для суду із залученням уповноваженого органу з питань пробації забезпечити реалізацію альтернативних позбавленню волі покарань шляхом запровадження такої квоти до неповнолітніх, яким доцільно призначити громадські та виправні роботи.

Аргументовано, що низький рівень рецидиву серед неповнолітніх, які раніше були звільнені від покарання, свідчить про правильне обрання до неповнолітнього відповідного кримінально-правового заходу. А високий рівень рецидиву серед неповнолітніх (особливо за тяжкі злочини) свідчить про стійку

385

деформацію особистості, поглиблення деструктивних процесів і неефективність заходів виховного характеру, які застосовуються у процесі реалізації покарання, відсутність належної підтримки і допомоги соціального, правового, психологічного характеру у постпенітенціарний період. Доводиться висока профілактична дія інституту звільнення від покарання неповнолітніх (середній показник частки звільнених неповнолітніх від покарання за 10 років становить 65,4 %.

Доведена необхідність розробки та запровадження, ефективної, із належним ідеологічним підґрунтям, забезпеченої організаційно-управлінським,

матеріально-технічним, методичним та кадровим ресурсом Типової програми запобігання злочинності неповнолітніх, яка б відповідала сучасному стану проблеми, її особливостям, інноваційним підходам, медіаційним, пробаційним заходам, регіональній специфіці.

Основні пріоритети Типової програми становлять: функціонування соціальних інститутів; захист прав та свобод неповнолітніх у різних сферах життєдіяльності та забезпечення здійснення ювенального правосуддя, що відповідає віковим і психологічним особливостям підлітка; визначення домінування корекції та виховних заходів над покаранням; створення й розвиток на регіональному рівні інфраструктури щодо забезпечення безпеки суспільства і середовища неповнолітніх; запобігання ювенальному рецидиву, реабілітація і подальша соціалізація неповнолітніх. Типова програма повинна поєднувати: соціальний, кримінологічний, віктимологічний, кримінально-правовий, пенітенціарний напрямки; правову освіту і кримінально-правове виховання, професійне та об’єктивне інформаційно-аналітичне забезпечення.