ЗАГОЛОВОК ЯК КОМПОНЕНТ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

brief description

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

На правах рукопису

ЖЕЛТОНОГОВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 801.631.5:821.161.2

ЗАГОЛОВОК ЯК КОМПОНЕНТ СТРУКТУРИ УКРАЇНСЬКОГО
ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Семенець Олена Олександрівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Кіровоград 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. СЕМІОТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАГОЛОВКА ЯК ЗНАКА ТЕКСТУ 12
1.1. Знаковий характер заголовка поетичного тексту.................... 13
1.1.1. Синтаксичний план заголовка............................................... 16
1.1.2. Семантичний аспект заголовка.............................................. 18
1.1.3. Прагматична спрямованість заголовка................................. 26
1.2. Семіотична природа образності заголовка віршованого твору 30
1.2.1. Принципи класифікації заголовків........................................ 31
1.2.1.1. Заголовки-індикатори......................................................... 35
1.2.1.2. Заголовки-образи................................................................ 39
1.2.1.3. Заголовки-символи.............................................................. 46
1.3. Семантичне співвідношення заголовка і тексту....................... 56
1.3.1. Заголовок як виразник категорії зв’язності тексту............... 56
1.3.2. Інформативність заголовка поетичного твору...................... 57
1.3.2.1. Зв’язок заголовка з темою поетичного тексту................... 59
1.3.2.2. Зв’язок заголовка з ідеєю поетичного тексту.................... 67
1.3.2.3. Зв’язок заголовка з ідейно-тематичною основою поетичного тексту........................................................................................................... 72
1.3.2.4. Зв’язок заголовка із сюжетно-композиційною лінією поетичного тексту........................................................................................................... 73
1.3.2.5. Зв’язок заголовка з декількома змістовими елементами поетичного тексту................................................................................................. 74
1.4. Висновки до розділу 1.............................................................. 76
РОЗДІЛ 2. ЗАГОЛОВОК І ЗАКОНОМІРНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ......................................................................................................................... 79
2.1. Нульовий заголовок як значущий елемент поетичного тексту 79
2.2. Перший рядок віршованого твору та його особливості......... 83
2.2.1. Номінативні функції першого рядка..................................... 86
2.2.2. Особливості повтору першого рядка в основному корпусі поетичного твору................................................................................................. 89
2.3. Заголовок, перший рядок і метрико-ритмічна картина віршованого тексту........................................................................................................... 93
2.4. Заголовок і жанр поетичного твору....................................... 102
2.4.1. Мовно-композиційні особливості поезії, експліковані жанровим позначенням у заголовку............................................................... 104
2.4.2. Підзаголовок і жанрово-композиційна специфіка поетичного тексту 124
2.5. Висновки до розділу 2............................................................ 128
РОЗДІЛ 3. ЗАГОЛОВОК ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ОБМІННІ ПРОЦЕСИ МІЖ МОВНИМИ РІВНЯМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ................................. 131
3.1. Заголовок і звукова організація поетичного тексту.............. 132
3.2. Семіотичні особливості лексичного складу заголовка поетичного тексту......................................................................................................... 144
3.3. Семіотична природа словотворчих моделей лексем у складі заголовка 153
3.4. Заголовок і одиниці морфологічного рівня організації поетичного тексту......................................................................................................... 159
3.5. Семіотичні особливості синтаксичних моделей заголовної конструкції 176
3.6. Висновки до розділу 3............................................................ 187
ВИСНОВКИ................................................................................................. 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................... 198

ВСТУП

У центрі лінгвістичних досліджень зарубіжної й вітчизняної науки останніх десятиліть ХХ і початку ХХІ століття перебуває текст як органічне ціле. Проблеми поетичного тексту посідають особливе місце в колі інтересів мовознавців. Значних здобутків у цьому напрямку досягли представники української школи лінгвостилістичного аналізу тексту минулих років: Л.А.Булаховський [38], І.К.Білодід [33], М.Т.Рильський [167], Г.М.Колесник [94], а також дослідники сучасного періоду: В.В.Дятчук, Л.О.Пустовіт [68], І.І.Ковалик, Л.І.Мацько, М.Я.Плющ [86], А.П.Коваль [87], С.Я.Єрмоленко [70], Н.М.Сологуб [183], Л.О.Ставицька [184], Н.Д.Бабич [21], Л.І.Мацько, О.М.Сидоренко, О.М.Мацько [136], Н.В.Слухай (Молотаєва) [182], Ю.С.Лазебник [112; 113], А.К.Мойсієнко [142], О.О.Семенець [170; 171; 172].
З-поміж наявних підходів до аналізу вірша традиційно виокремлюють два основні: розуміння змісту твору через його форму [див. напр., 134] і системний аналіз тексту [див. напр., 83; 84]. Обидва підходи передбачають виділення у творі двох аспектів: змісту й форми. Проте з позиції першого підходу усвідомлюється необхідність їх умовного розрізнення з метою дослідження їх складників. Системний аналіз тексту ґрунтується на цілісному сприйманні художнього цілого, коли увага однаковою мірою приділяється змісту й формі.
На ґрунті запропонованого М.М.Бахтіним підходу філософського аналізу тексту, який здійснюється на перетині багатьох наук [30], виникає тенденція досліджувати текст, поетичний твір зокрема, не лише в загальнофілологічному, а й у загальносеміотичному плані.
У дисертації за основу взято концепцію Ю.М.Лотмана, згідно з якою всі окремі знаки тексту функціонують на рівні елементів знака. З-посеред елементів структури тексту-знака в сильній позиції перебуває заголовок. Як один з основних компонентів організації тексту заголовок неодноразово ставав об’єктом зацікавлення вчених різних напрямків.
Починаючи з О.О.Потебні, мовознавці торкаються проблеми статусу заголовка при розгляді теорії речення: О.М.Пєшковський [155], В.В.Виноградов [42]; сучасні вчені І.В.Арнольд [17], Ф.О.Нікітіна [151], І.Г.Кошевая [101], Н.О.Кожина [89; 90], І.О.Сиров [188] досліджують тип зв’язку заголовка з основним корпусом тексту; Ю.О.Карпенко [80] звертає увагу на особливості назви художнього твору як ономастичної одиниці. Є.В.Джанджакова [66], Л.Ф.Грицюк [59] розкривають зв’язок заголовка з образною системою твору; С.П.Суворов [187], В.М.Ронгінський [163], Н.П.Харченко [207], В.І.Агамджанова, Є.І.Гомберг, Е.Я.Занда [12] розглядають синтаксичну структуру заголовків; Т.Ф.Карімова [79] спрямовує увагу на прийменниково-іменні заголовки у французькій мові, виявляє їх семантико-синтаксичну характеристику; С.Л.Козлов [93], І.О.Юделевич [216] досліджують поетику заголовків та їх зв’язок із жанром твору в аспекті специфіки письменницького ідіолекту; Л.О.Коробова [97; 98] висвітлює питання семантики газетного заголовка; Р.В.Дєтскіна [65] робить спробу визначити структурно-семантичний і комунікативний статус заголовків рефератів до патентів у системі автоматичної обробки текстів. Здійснюються розвідки в напрямку порівняльного аналізу заголовків текстів з різними комунікативними завданнями (наукової та художньої прози) Л.Б.Бойко [36]; проводиться порівняльно-контрастивний аналіз російських і грузинських заголовків у діахронічному аспекті Д.З.Гоцирідзе [58].
При всій різноманітності підходів до вивчення проблеми заголовка дослідники сходяться на тому, що він є змістовим репрезентантом” тексту. Попри те, що функції заголовка різняться залежно від комунікативних завдань творів, які вони відкривають, заголовок покликаний виконувати номінативну функцію (називати текст) і комунікативну функцію (виокремлювати для читача конкретний твір серед інших).
У новітніх наукових дослідженнях представників української школи лінгвостилістичного аналізу тексту питання статусу заголовка розглядається в руслі загальних питань теорії тексту, поетичного твору зокрема. Л.О.Ставицька торкається проблеми заголовка в контексті драматичного твору, вивчаючи естетику слова в художній літературі 20 30 рр. ХХ століття. Дослідниця спрямовує увагу на естетично навантажені заголовки метафоричного й умовно-символічного плану й доходить висновку, що конкретне слово-образ, ужите в заголовку, виступає знаком актуального суспільного явища [184, с.219 220].
Л.Л.Шевченко аналізує особливості однослівних заголовків творів Г.Тютюнника, ілюструє невичерпність семантичної глибини слова в художньому тексті [210]. С.В.Форманова розглядає заголовки як ключові слова в мовній картині світу М.Коцюбинського [206]. А.К.Мойсієнко вивчає заголовок і його субститут заголовний рядок в аспекті апперцепційної системи поетичних творів Т.Г.Шевченка. Учений тлумачить заголовок як своєрідний семантичний і естетичний досвід, на основі якого відбувається декодування поетичного твору” [142, с.39]. А.П.Загнітко при висвітленні питання внутрішньотекстової актуалізації визначає заголовок як основний актуалізатор текстового концепту [77, с.86 87].
Огляд мовознавчих праць з проблем теорії заголовка засвідчує, що дослідження минулих років проводилися, головним чином, на матеріалі коротких оповідань чи романів російсько- та англомовних письменників або розглядалися заголовки науково-технічних текстів і газетних статей. Новітні розвідки, здійснені українськими дослідниками, не вичерпують проблеми. Особливо цікавим видається семіотичний аспект експресивності поетичного твору та його конституентів.
Семіотична концепція художнього тексту [202; 203; 122; 124; 127; 219; 26; 115; 140] ґрунтується на загальних засадах знакової теорії мови, розробленої Ч.С.Пірсом і Ч.В.Моррісом, які трактують мовний знак як єдність означника й означуваного, класифікують знаки за ступенем іконічності й розрізняють три типи відношень у структурі мовного знака: синтактика, семантика, прагматика [156; 157; 145; 146]. Лінгвісти-семіотики розглядають текст як своєрідну знакову систему й досліджують проблеми структурної організації художнього цілого.
У загальносеміотичному аспекті предметом аналізу стає знакова природа заголовка як білатеральної сутності, що включає означник (графічне й лексико-семантичне оформлення) і означуване (зміст) і є знаком вторинної моделюючої системи (за Ю.М.Лотманом).
Семіотична природа заголовка передусім простежується в його репрезентативній функції: він представляє один твір у середовищі інших, виступає знаком знака вищого порядку. Слугуючи субститутом тексту у формальному аспекті, заголовок допомагає реципієнту (читачеві) орієнтуватися серед численних творів словесного мистецтва. Проте знаковий характер заголовка якнайкраще виявляється в його зв’язку з художнім цілим. Перший знак тексту стає виразником глибинної семантики цілого твору. Текст мотивує значення заголовка. Особливість останнього полягає в здатності розширювати свій змістовий обсяг задля охоплення ідейно-тематичної й сюжетно-композиційної основи художнього цілого.
Заголовок-знак виявляє свої анафоричні й катафоричні зв’язки з твором у процесі сприймання тексту. Отже, поетику заголовка доцільно розглядати в комплексі з питаннями вертикального контексту вірша, де формальний план структури стає значеннєвим, а всі елементи тексту отримують адекватну інтерпретацію тільки за умови сприймання цілого.
Теорія заголовка віршованих творів залишається не до кінця розробленою. Відсутність праць, які б висвітлювали знакову природу заголовка українських поетичних текстів, зумовлює актуальність нашої роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі, яка розробляється на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, де виконано роботу, Актуальні проблеми лексикології та граматики української мови” (№0204V000690), і затверджений на засіданні бюро Наукової ради НАН України Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (витяг з протоколу №3 від 20.06.2002).
Основна мета пропонованого дослідження продиктована актуальністю обраної теми і полягає у виявленні двопланового характеру заголовка як компонента структури поетичного тексту та у встановленні його зв’язку з усім твором.
Поставлена мета може бути досягнута шляхом виконання наступних завдань:
1) розкрити семіотичну сутність заголовка як конституента тексту;
2) дослідити механізм еволюції значення заголовка в процесі сприймання поетичного твору від заголовка з найменшим ступенем образності до заголовка-символу;
3) розглянути особливості плану змісту заголовка (його означуваного) в аспекті семантичного співвідношення з текстом, виявити здатність заголовка відображати ідейно-тематичну основу твору;
4) довести значущість нульового заголовка в розкритті змісту художнього цілого;
5) встановити зв’язок заголовка та його субститутів (першого рядка і підзаголовка) із закономірностями організації поетичної мови (метрико-ритмічною схемою та жанром поезії);
6) з’ясувати роль інформаційно-обмінних процесів між мовними рівнями організації поетичного тексту (фонетичним, лексичним, словотвірним, морфологічним, синтаксичним) у розкритті значення заголовка.
Об’єктом дослідження виступають заголовки українських поетичних творів, які є виразниками ідейно-тематичної основи тексту.
Предметом вивчення є семіотична природа заголовка та механізми еволюції його значення в процесі сприймання поетичного твору.
Матеріалом для лінгвосеміотичних спостережень слугують заголовки поетичних творів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса. Вибір матеріалу дослідження зумовлений необхідністю нового прочитання творів П.Тичини, глибокого вивчення поезії Є.Маланюка, О.Теліги, В.Стуса та розкриття специфіки вияву індивідуального стилю письменників у заголовках поетичних текстів.
Поезію Є.Маланюка й О.Теліги об’єднує ідейна близькість, адже вони належали до Празької поетичної школи. Попри відмежованість у просторі й часі, в поезії Є.Маланюка і В.Стуса також відчувається ідейна близькість, яка може виникнути в людей, котрі не відмовилися від своїх ідеалів, не поступилися владі і, навіть відірвані від рідних і Батьківщини, глибоко переживали долі своїх сучасників. Концептуально протилежною до творчості Є.Маланюка, О.Теліги, В.Стуса є поезія П.Тичини. Проте в ранніх віршах П.Тичини можна віднайти багато спільного з творчими методами й тематикою поезій Є.Маланюка і В.Стуса. Народно-пісенний характер творів з алегоричним змалюванням природи ріднить ранню поезію В.Стуса й П.Тичини, а симфонічне начало віршів виступає спільним моментом у поезіях П.Тичини і Є.Маланюка. Таким чином, ми можемо гіпотетично припустити, що при всій відмінності творчих методів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса можна знайти багато спільних моментів як у плані використання засобів поетичної мови, так і в концептуальному аспекті.
Для досягнення мети й реалізації завдань у роботі застосовуються наступні методи дослідження: структурний метод і метод компонентного аналізу, які дозволяють вилучити з цілого часткове й розглянути складники заголовка-знака окремо; порівняльно-протиставний та описовий методи, що застосовуються для висвітлення різних точок зору на об’єкт дослідження; метод семантико-стилістичного аналізу, необхідний для вивчення українських поетичних творів та їх конституентів.
Наукова новизна полягає в тому, що
· вперше ґрунтовно розглянуто проблему статусу заголовка українських поетичних творів в руслі семіотичного аналізу в трьох взаємопов’язаних планах: синтактики, семантики, прагматики;
· удосконалено методику цілісного аналізу поетичного твору і його структурних компонентів з урахуванням вертикального контексту вірша;
· вперше здійснено семіотичний аналіз заголовка українських поезій у зв’язку з усіма рівнями текстової організації й доведено значущість заголовка як одного з виразників індивідуального стилю автора.
Пропонована праця має теоретичне значення, оскільки в ній
· представлений систематизований розгляд концепцій інтерпретації заголовка і вірша;
· уточнюються такі поняття, як іконічність”, поетичний знак”;
· описана семіотична природа заголовка як поетичного знака вторинної моделюючої системи;
· показаний механізм обміну інформації між заголовними одиницями і всіма мовними рівнями організації поетичного твору.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчальному курсі стилістики, спецкурсах з лінгвістики тексту та його інтерпретації, а також стануть у пригоді при вивченні ідіолектів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса.
Особистий внесок здобувача полягає в застосуванні семіотичної теорії до аналізу поетичного тексту та його структурних компонентів, у розробці методики семіотичного аналізу заголовка в контексті художнього цілого. Усі результати аналізу поетичних текстів і компонентів їх структури отримані здобувачем самостійно й опубліковані в наукових збірниках без співавторства.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри української мови та щорічних звітних наукових конференціях Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (28 березня 2002р., 3квітня 2003р., 26 січня 2004р.); на 9-тій Всеукраїнській науковій філологічній конференції Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (31 травня 1 червня 2002р., м. Черкаси); ХІ Міжнародній науковій конференції Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (25 28 червня 2002р., м. Київ); Всеукраїнській науковій конференції Актуальні напрями сучасної слов’янської та романо-германської філології” (15 16 квітня 2003р., м. Рівне); VІІІ Міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (22 24 жовтня 2003р., м. Івано-Франківськ).
Публікації. Результати дослідження викладені у 8 публікаціях, 6 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (235 позицій). Робота викладена на 216 сторінках (з них 197 сторінок основного тексту).

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Заголовок це перший знак тексту, якому властиві семіотичні характеристики. Оскільки в поетичному тексті співіснують дві моделюючі системи первинна (природна мова, яка відбиває явища реальної дійсності) і вторинна (мова художнього твору), заголовок функціонує як елемент вторинної моделюючої системи, як поетичний знак, який виконує ряд функцій у процесі естетичної комунікації.
Знак вищого рівня (текст) являє собою ієрархічну єдність поетичних знаків, на вістрі якої перебуває заголовок. Отже, в аспекті суперсинтаксису, синтаксису тексту, заголовок виступає першим знаком твору. Як і мовний знак первинної моделюючої системи, заголовок має двобічний характер, що виявляється в єдності його означника (звукова й графічна оболонка) та означуваного (змістове наповнення) та в одночасній реалізації номінативної і комунікативної функцій. Заголовок задіяний в актах первинної та вторинної номінації. Це дає підстави вважати його ономастичним знаком. Оскільки перший знак тексту бере участь у процесі естетичної комунікації, акт номінації має предикативний характер. Тому заголовок не тільки називає текст, але й становить індивідуально-авторське висловлення про нього.
2. Аналіз заголовка в трьох семіотичних аспектах синтактики, семантики, прагматики дав змогу виявити особливості його знакової природи. Маючи своїм денотатом змістову інформацію тексту, заголовок сприймається як один з компонентів знака означник особливого роду, який сам функціонує як знак.
При всій лапідарності плану вираження заголовка, його план змісту має здатність розширюватися й охоплювати семантику всього поетичного твору. Сугестивність поетичного слова забезпечує полісемантичність заголовка, сприяє висуненню оказіональних значень на перший план. Семантична двоплановість заголовка виникає у зв’язку з невідповідністю плану вираження й плану змісту і є нормою для ліричних творів. Як репрезентант ідейно-тематичної основи тексту заголовок виступає відносно автосемантичним знаком, проте виявляє імпліцитну правобічну синсемантичність. Тільки за рахунок глибинних зв’язків з художнім цілим перший знак тексту здатен якнайкраще розкрити свою семантику. Прагматика заголовка передбачає врахування процесів його породження автором і сприймання читачем. Тут важливу роль відіграє пресупозиція. Недостатність загального фонду знань у ментальній сфері реципієнта може призводити до конфлікту між семіозисами породження та сприймання і в результаті до неадекватного розуміння твору.
Отже, заголовок це відносно автосемантичний перший знак тексту, який, маючи план вираження, представлений засобами природної мови, здатними переосмислюватися під впливом контексту, і план змісту, що являє собою згорнену ідейно-тематичну основу художнього цілого, називає текст, прогнозує його зміст, виступає виразником авторської інтенції.
3. Виділені на основі загальносеміотичних способів репрезентації знаком об’єктів дійсності три типи заголовків заголовки-індикатори, заголовки-образи, заголовки-символи дозволяють стверджувати, що образність першого знака тексту може варіюватися від нульової (аніконічної) до символічної. Це впливає на його знакові характеристики. Своєрідність вторинної текстової іконічності вможливлює розширення семантики заголовка, навіть якщо інтенсивність його образності низька, близька до нульової. Аналіз заголовків поетичних творів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса засвідчив, що перший знак тексту з найнижчим ступенем образності найчастіше називає головного персонажа тексту, містить вказівку на часово-просторову локалізацію подій, указує на особливості сюжетної лінії чи жанр твору.
У плані змісту заголовка-знака домінує конотативне значення. Образність забезпечується різними видами тропів, які використовуються в заголовному виразі: метафорою, алегорією, метонімією, іронією, оксюмороном. Оскільки алегорія й метафора виявили найбільшу продуктивність, можна стверджувати, що образність заголовка варіюється від алегоричної до метафоричної.
Розвиток ідейно-художнього наповнення образу може спричинювати зростання потенціалу значення першого знака тексту до символічного. Відмінність між мовною та поетичною символічністю полягає в нескінченності інтерпретацій заголовка-символу. Можливість виокремлення заголовків, представлених традиційними та індивідуально-авторськими символами, свідчить про специфічну природу поетичного ідіолекту. У заголовках творів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса серед традиційних символів найбільш уживаними є назви пір року. До того ж, традиційний символ часто переосмислюється поетами, що насамперед характерне для заголовків, представлених міфологемами.
4. Інформаційна насиченість вірша забезпечується значущістю його структурних компонентів і відношень між ними. Існування анафоричних і катафоричних зв’язків між текстом і заголовком дозволяє стверджувати, що останній прогнозує зміст твору і вказує на деякі сюжетно-композиційні елементи художнього цілого.
Зв’язок заголовка з темою поетичного твору реалізується через номінацію дійових осіб, просторово-часовий дейксис, або завдяки наявності в складі заголовка лексем на позначення абстрактних понять чи жанрової належності твору. Перший знак тексту при цьому, як правило, не тільки визначає тематику окремого вірша, але й актуалізує зв’язок з провідною внутрішньою темою творчості поета. Виокремлені чотири групи заголовків, які розкривають тему твору, та їхні різновиди дозволяють стверджувати, що заголовок це насамперед тема стосовно художнього цілого.
Перший знак тексту, який натякає на ідею поетичного твору, має високий ступінь образності, оскільки покликаний висловити авторську позицію щодо відображеного в тексті. Наявність у заголовку сем, які вказують на декілька змістових елементів твору (тему, ідею, сюжет і композицію), впливає на зростання ступеня інформативності першого комунікативного блоку тексту.
5. Жанрові особливості художнього тексту визначають облігаторність або факультативність його структурних компонентів. Жанр ліричного вірша дозволяє випущення заголовка або заміну його субститутами першим рядком чи підзаголовком. Відсутність заголовка пояснюється передусім домінуванням емотивної функції, коли важко знайти влучне слово, підвести емоції під конкретне поняття. Проте незаповнена перша позиція перед текстом свідчить про специфічне змістове навантаження цієї сильної позиції. Нульовий заголовок виступає знаком, у якому відсутність плану вираження зумовлює значущість плану змісту. У віршах з нульовим заголовком акцентовано початок і кінець твору.
Оскільки перший рядок стає формальним замісником заголовка, для характеристики даного рядка доцільне застосування понять авто- й синсемантичності. Перший рядок відрізняється від заголовка більшим ступенем синсемантичності, а відносної автосемантичності набуває в разі його висунення до сильної позиції перед текстом (у повному обсязі або частково). Це дає підстави стверджувати, що перший рядок вірша, подібно до заголовка, бере участь у процесі номінації, виконує передусім номінативну функцію, називає текст, виокремлює його з-поміж інших. Перший рядок виступає змістовою домінантою художнього цілого, з якої починається розгортання теми вірша або усвідомлення центрального образу.
Подвійне висунення першого рядка має місце у випадку його повтору в основному корпусі твору. Даний рядок стає поетичним знаком, у якому при повному або частковому збереженні плану вираження план змісту збагачується новою інформацією. Повтор першого рядка слугує засобом когезії твору, коли всі елементи пов’язані й складають поетичний знак вищого рівня.
6. Семіотичний принцип переходу форми в зміст дозволив дослідити змістовність формальних аспектів організації поетичного твору та їх зв’язок із заголовком і першим рядком художнього цілого. Метрико-ритмічна схема вірша виступає семантизованою формою поетичного твору. Проте ритм і метр наповнюються семантикою лише у зв’язку з іншими текстовими рівнями. Заголовна лексична одиниця може містити семи, які перегукуються із семантикою метра і ритму. Такий значеннєвий зв’язок заголовка з метрико-ритмічною схемою вірша найвиразніше простежується в жанрових заголовках. Однак у випадку нульового заголовка синсемантичність першого рядка свідчить про наявність щільнішого зв’язку між ним і метрико-ритмічною схемою твору. Оскільки ритмічна схема художнього цілого складається не лише з чергування стоп, ритмотворчі функції виконує й повтор заголовних лексем у просторі вірша.
7. Семіотична природа жанру виявляється в тому, що при з’ясуванні його сутності на перший план виходить або його форма, або зміст. Зв’язок заголовка з жанром поетичних творів виражається експліцитно (у випадку вживання жанрового позначення в структурі першого знака тексту) та імпліцитно. Суто жанрові заголовки за своїми функціями в тексті наближаються до знаків-індексів. Аналіз жанрових заголовків українських поезій довів, що в їхньому плані змісту можливий семантичний зсув. У постциклі сприймання тексту виникає конфлікт між формою (жанрове позначення, яке прогнозує структурно-композиційну організацію вірша) та змістом (оказіональне значення, яке вкладається поетом у конвенційну форму). Поряд із заголовками, які експліцитно пов’язані з елегійним, пісенним, епістолярним, біблійними, епічними жанрами, нормою вважаються заголовки, що містять вказівку на неологічний жанр. Вигадуючи нову форму, поети наповнюють її свіжим змістом і підпорядковують виконанню поетичної функції. Проте найчастіше інформація про жанрово-композиційні особливості твору міститься в підзаголовку.
8. Заголовок розширює план змісту в результаті дії інформаційно-обмінних процесів між мовними рівнями організації поетичного тексту. Визначальну роль тут відіграє вертикальний контекст. Акцентування експресивних функцій засобів того чи іншого мовного рівня неодмінно відбувається на тлі інформаційної взаємодії та взаємопідсилення засобів кількох рівнів мовно-системної організації поетичного твору.
Оскільки поезія являє собою звукову стихію, використання в заголовку лексичних одиниць за принципами алітерації, асонансу, патронімічної атракції становить норму. Одиниці фонетичного рівня вірша виступають знаками, які в межах художнього цілого мають форму та зміст. Насичуючись семантикою лексичної одиниці, звук отримує здатність виражати емоції в залежності від вербального контексту. З’ясовано, що весь арсенал фонетичних стилістичних засобів не тільки інтонаційно впорядковує звуковий малюнок вірша, але й викликає іконічний ефект, сприяє виникненню асоціативних образів, які відчутні вже в заголовку. У випадках, коли заголовна лексема стає ядром синтетичного звукообразу художнього цілого, враховується традиційне тлумачення звуків і те значення, яким вони насичуються в контексті.
На основі загальносеміотичного принципу переносу з осі селекції на вісь комбінації визначено, що заголовні лексеми та лексеми, споріднені з ними за звуковим принципом, у позиції рими в кінці рядка або тексту утворюють семантичні вістря поезії.
9. З урахуванням тенденції знаків вторинної моделюючої системи метафоризуватися доведена полісемія заголовка. Специфічність асиметрії заголовка-знака є свідченням того, що перший комунікативний блок тексту актуалізує передусім внутішньосистемне в межах поетичного ідіолекту значення мовних одиниць, яке найкраще виражене в заголовках-образах і заголовках-символах. Полісемія заголовків простежується у випадках їхнього вираження словами, пов’язаними синонімічним та антонімічним зв’язком (узуальним чи оказіональним), кольороназвами (лексемами з первинним і похідним колірним значенням), а також лексемами, які розкривають свою енантіосемічну сутність у межах різних поетичних ідіолектів.
Близькоспоріднені й протилежні поетичні поняття трапляються в змістовій структурі заголовків творів різних поетів, що дозволяє встановити парадигматичні зв’язки між поетичними ідіолектами авторів. В основі багатозначності заголовка лежать механізми актуалізації внутрішньої форми слова.
10. Словотворчі форманти заголовних лексем виявляють свою семіотичну природу за рахунок зв’язків з художнім цілим. Афікси (суфікси, префікси) виконують роль конотаторів, які надають денотату додаткових характеристик і в конотативному аспекті плану змісту заголовка посідають позицію ядра. Частиномовні граматичні форми і категорії іменника, займенника, прикметника, дієслова, числівника, вигуку яскраво виявляють у заголовках свою семіотичну специфіку. Граматичні форми і категорії в межах художнього цілого інформаційно насичені, вони збагачують план змісту заголовка, віддзеркалюючи певні аспекти дійсності з урахуванням індивідуально-авторського сприймання. Отже, виникненню різних семантико-стилістичних відтінків (персоніфікації, узагальнено-неозначеному або конкретному змалюванню актанта, створенню метафоричної або символічної образності, вираженню певної модальності тощо) заголовок завдячує одиницям морфологічного та словотвірного рівнів.
Зв’язок першого знака тексту із синтаксичним рівнем простежується в заголовках, виражених сурядними сполуками слів, підрядними словосполученнями, реченнями. З’ясовано, що в заголовках поезій, як і в загальнонародній мові, діють принципи іконічного кодування інформації: принцип кількості, принцип близькості та принципи послідовного порядку. Причому кодування інформації і розташування лексем на синтагматичній осі підлягають дії правил об’єктивного та суб’єктивного порядку. Таким чином, стислість заголовного виразу не передбачає економії стилістичних засобів і прийомів, а, навпаки, сприяє їх широкому використанню, що забезпечує множинність інтерпретацій першого знака тексту.
11. У заголовку автор може в завуальованому вигляді висловити свою світоглядну позицію. В ідейно-тематичному плані заголовки поезій Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса мають багато спільного й відмінного. Так, загальне поетичне поняття Україна Батьківщина”, представлене в заголовках окремими мікрообразами, подається в різних, а часто й діаметрально протилежних ракурсах. Спільними рисами використання засобів поетичної мови в заголовках творів Є.Маланюка, О.Теліги, П.Тичини, В.Стуса є те, що найчастіше поети формулюють заголовки за принципом метафори чи алегорії; з фонетичних стилістичних засобів віддають перевагу алітерації; на морфологічному рівні найбільшою мірою використовують виражальний потенціал категорії однини і множини іменника та субстантивованого прикметника; в аспекті синтаксису вдаються до інверсованого порядку слів. Аналіз заголовків текстів, які належать творчим здобуткам авторів різних поетичних шкіл, доводить, що номінація твору заголовком це передусім індивідуально-авторський творчий акт, що зумовлює художню самобутність, оригінальність і виразність заголовка.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

1. Маланюк Є. Земна Мадонна: Вибране. Братислава: Словацьке пед. вид‑во; Пряшев: Відділ укр. літ.; Лондон: Фундація О.Ольжича, 1991. 452с.
2. Маланюк Є. Невичерпальність: Поезії, статті. К.: Веселка, 1997. 318с.
3. Маланюк Є. Поезії / Упорядк. Т.Салига. Львів: УПІ ім. Івана Федорова; Фенікс Лтд”, 1992. 686с.
4. Стус В. Дорога болю: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 211с.
5. Стус В. Золотокоса красуня: Вірші. К.: Слово и час, 1992. 48с.
6. Стус В. І край мене почує: Поезії. Донецьк: Донбас, 1992. 295с.
7. Стус В. Листи до сина. Івано-Франківськ: Лілея НВ, 2001. 192с.
8. Стус В. Твори: У шести томах, 9 книг. Львів: Просвіта, 1994 1999.
9. Теліга О. О краю мійТвори. Документи. Біографічний нарис. К.: Вид‑во ім. О. Теліги, 1999. 493с.
10. Теліга О. Полум’яні межі: Повне видання поезій. Балтимор; Торонто: Українське Видавництво Смолоскип ім. В.Симоненка, 1977. 134с.
11. Тичина П. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1976.

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

12. АгамджановаВ.И., ГомбергЕ.Н., ЗамдаЭ.Я. Синтаксическая многозначность заглавий и поисковые задачи на ее основе в курсе реферативного чтения по специальности (на материале научных статей) // Иностранные языки в высшей школе: Республ. межвуз. сб. науч. тр. Рига, 1973. Вып.І. С.25 34.
13. АдмониВ.Г. Поэтика и действительность: Из наблюдений над зарубежной литературой ХХ века. Л.: Сов. Писатель, Ленингр. отд‑ние, 1975. 310с.
14. АзнауроваЭ.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи // Языковая номинация. Виды наименований. М.: Наука, 1977. С.86 128.
15. АлексеевА.Я. Стилистическая информация языкового знака // Филологические науки. 1982. № 1. С.50 55.
16. АлимпиеваР.В. Реализация компонентов семантической структуры слова красный в системе образно-поэтической речи // Вопросы семантики: Межвуз. сб. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. Вып. 1. С.107 128.
17. АрнольдИ.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностр. яз. в школе. 1978. № 4. С.23 31.
18. АрнольдИ.В. Стилистика современного английского языка. (Стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1990. 300с.
19. АрутюноваН.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс, 1990. С.5 32.
20. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. № 4. С.365 367.
21. БабичН.Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч. посібник. Львів: Світ, 2003. 432с.
22. БаевскийВ.С. Стих русской советской поэзии. Смоленск: Смоленский пед. ин-т, 1972. 145с.
23. БалашовН.И. Структурно-реляционная дифференциация знака языкового и знака поэтического // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1982. Т. 41. № 2. С.125 135.
24. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с 3‑го франц. изд-я. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416с.
25. БарласЛ.Г. О соотношениии информативности и коннотативности в тексте // Проблемы грамматической семантики:Сб. ст. Ростов на Дону: Ростовский на Дону гос. пед. ин-тут, 1978. С.67 73.
26. БартР. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616с.
27. БартР. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С.442 449.
28. БартР. Основы семиологии // Структурализм: за” и против”. М.: Прогресс, 1975. С.114 163.
29. БахтинМ.М. Проблемы поэтики Достоевского. Изд. 3-е. М.: Худож. лит., 1972. 470с.
30. БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423с.
31. БелаяГ.А. О внутренней” и внешней” теме // Филологические науки. 1983. №2. С.10 17.
32. БистровЯ.В., ЖукЯ.П. Кольороназви сучасної англійської мови у складі тематичних груп // Семантика мови і тексту: Зб. ст. VI Міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С.61 63.
33. БілодідІ.К. Поетична мова Максима Рильського. До 70-річчя з дня народження поета. К.: Наукова думка, 1965. 174с.
34. БлисковскийЗ.Д. Муки заголовка. М.: Книга, 1981. 111с.
35. БлохМ.Я. Вопросы изучения грамматического строя языка. М.: МГПИ, 1976. 107с.
36. БойкоЛ.Б. Особенности функционирования заглавий в текстах с различными коммуникативными заданиями: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / ОГУ им. И.И. Мечникова. Одесса, 1989. 14с.
37. БондиС.М. О ритме // Контекст-76. Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1977. С.100 129.
38. БулаховськийЛ.А. Вибрані праці: У 5 т. Т. 2: Українська мова. К.: Наукова думка, 1977. 631с.
39. БурагоС.Б. Музыка поэтической речи: Литературно-критический очерк. К.: Дніпро, 1986. 181с.
40. ВартазарянС.Р. От знака к образу. Ереван: Изд-во АН Армянской ССР. 1973. 199с.
41. ВасилишинЯ.І. Семантика та семіотика художнього тексту Михайла Осадчого // Семантика мови і тексту: Зб. ст. VI Міжнародної наукової конференції. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С.92 95.
42. ВиноградовВ.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 653с.
43. ВойчишинЮ. Ярий крик і біль тужавий”: Поетична особистість Євгена Маланюка. К.: Либідь, 1993. 160с.
44. ВоробьёваО.П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межязыковая коммуникация): Дис. д-ра филол. наук: 10.02.19. М., 1993. 382с.
45. ВоронинС.В. Основы фоносемантики. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. 220с.
46. ВоронюкО.В. Паронімічна атракція в заголовку текстів англомовної масової культури: Дис. канд. філол. наук: 10.02.04. Одеса, 1998. 220с.
47. ВыготскийЛ.С. Психология искусства. М.: Искусство, 1968. 379с.
48. ГальперинИ.Р. Информативность единиц языка: Пособие по курсу общего языкознания. М.: Высш. школа, 1974. 175с.
49. ГальперинИ.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139с.
50. ГаспаровМ.Л. Метр и смысл. Об одном из механизмов культурной памяти. М.: Российский гос. гуманит. ун-т, 1999. 297с.
51. ГаспаровМ.Л. Ритм // Литературный энциклопедический словарь / Ред.: В.М.Кожевников, П.А.Николаев. М.: Сов. энциклопедия, 1987. С.326.
52. ГаспаровМ.Л. Семантический ореол метра (к семантике русского трехстопного ямба) // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С.282 308.
53. ГейН.К. Искусство слова. О художественности литературы. М.: Наука, 1967. 364с.
54. ГейН.К. Художественность литературы: Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 471с.
55. ГоланА. Миф и символ. М.: Русслит, 1993. 375с.
56. ГоляничМ.І. Внутрішня форма слова і художній текст. Івано-Франківськ: Плай, 1997. 180с.
57. ГончаровБ.П. Звуковая организация стиха и проблемы рифмы. М.: Наука, 1973. 275с.
58. ГоциридзеД.З. Общие и частные закономерности структурного и функционального развития русских и грузинских заглавий: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.20 / Тбилиский гос. ун-т. Тбилиси, 1981. 24с.
59. ГрицюкЛ.Ф. Семиотические и лингвопоэтические особенности заголовков стихотворных произведений (На материале англоязычной поэзии ХІХ ХХв.в.). Дис. канд. филол. наук: 10.02.04: К., 1985. 246с.
60. ГумилевН.С. Сочинения: В 3 т. М.: Художественная литература, 1991. Т. 3: Письма о русской поэзии. 430с.
61. ГюббенетИ.В. К проблеме понимания литературно-художественного текста. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1981. 110с.
62. ДейкТ.А. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С.259 336.
63. ДейкТ.А. ван и КинчВ. Стратегии понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. 23. С.153 212.
64. ДейкТ.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312с.
65. ДетскинаР.В. Структурно-семантический и коммуникативный статус заголовков рефератов к патентам в системе автоматической переработки текста: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 / Минский гос. пед. ин‑т иностр. яз. Минск, 1991. 24с.
66. ДжанджаковаЕ.В. О поэтике заглавий // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1979. С.207 214.
67. ДресслерВ. Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8. С.111 137.
68. ДятчукВ.В., ПустовітЛ.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наукова думка, 1983. 156с.
69. ЕрмоленкоС.Я. Стилистический компонент в семантике синтаксических единиц: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02 / АН УССР, Ин-т языковедения им. А.А.Потебни. К., 1983. 48с.
70. ЄрмоленкоС.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431с.
71. ЄрмоленкоС.Я. Синтаксис віршового мовлення. (На матеріалі української радянської поезії): Дис. канд. філол. наук: 10.02.02. К., 1968. 338с.
72. ЄрмоленкоС.Я., БибикС.П., ТодорО.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224с.
73. ЖайворонокВ.В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. - №6. С.32 46.
74. ЖайворонокВ.В Національна мова та ідіолект // Мовознавство. 1998. № 6. С.27 34.
75. ЖолковскийА.К., ЩегловЮ.К. К понятиям «тема» и «поэтический мир» // Труды по знаковым системам. VII: Ученые зап. ТГУ. Тарту, 1975. Вып. 365. С.143 167.
76. ЖуравлëвА.П. Фонетическое значение. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. 160с.
77. ЗагніткоА. Лінгвістика тексту: Навчальний посібник. Донецьк: Дон НУ, 2003. 158с.
78. ЗарецкийВ.А. Ритм и смысл в художественных текстах // Труды по знаковым системам. II: ТГУ. Тарту, 1965. Вып. 181. С.64 75.
79. КаримоваТ.Ф. Семантико-синтаксическая характеристика предложно-именного заголовка во французском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05 / МГПИИЯ им. Мориса Тореза. М., 1982. 26с.
80. КарпенкоЮ.О. Назва художнього твору як об’єкт ономастики (переважно на матеріалі творчості Миколи Бажана) // Повідомлення української ономастичної комісії. К.: Наукова думка, 1975. Вип. 13. С.3 10.
81. КёпециБ. Знак. Символ. Литература // Семиотика и художественное творчество. М.: Наука, 1977. С.42 58.
82. КиякТ.Р. Мотивированность лексических единиц: Количественные и качественные характеристики. Львов: Вища школа, 1988. 162с.
83. КлочекГ. Душа моя сонця намріяла” (Поетика Сонячних кларнетів” Павла Тичини). К.: Вид-во худ. літ-ри Дніпро”, 1986. 367с.
84. КлочекГ.Д. Методология системных исследований индивидуальной поэтики и поэтики отдельного литературного произведения: Дис. доктора филол. наук: 10.02.08. К., 1988. 362с.
85. КовалевськийВ.В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К.: Рад. письменник, 1965. 288с.
86. КоваликІ.І., МацькоЛ.І., ПлющМ.Я. Методика лінгвістичного аналізу тексту. К.: Вища школа, Головне вид-во, 1984. 119с.
87. Коваль