ЗАКОН У СИСТЕМІ НОРМАТИВНО - ПРАВОВИХ АКТІВ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ І
ПРОБЛЕМИ ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТУ ТА ЯКОСТІ ЗАКОНУ 11
1.1. Зміни уявлень про закон у вітчизняній та зарубіжній науці …. 11
1.2. Співвідношення понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” ……………………………………………...
20
1.3. Правовий закон …………………………………………………. 27
1.4. Верховенство закону ……………………………………………. 35
1.5. Предмет закону ………………………………………………….. 50
1.6. Якість закону ……………………………………………………. 64
РОЗДІЛ ІІ
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАКОНІВ …………………………………… 76
2.1. Різноманітність критеріїв класифікації законів ………………. 76
2.2. Види законів …………………………………………………….. 83
2.3. Делегування законодавчих повноважень ……………………... 114
РОЗДІЛ ІІІ
КОЛІЗІЇ ЗАКОНІВ ……………………………………………… 128
3.1. Поняття колізій …………………………………………………. 128
3.2. Причини виникнення колізій у законах………………………... 145
3.3. Види колізій законів…………………………………….……… 153
3.4. Шляхи та способи розв’язання колізій ………………………... 158
ВИСНОВКИ …………………………………………………….. 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………. 186

ВСТУП
Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.
Провідна роль у створенні ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності з загальнолюдськими цінностями з урахуванням історичної й національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Та все ж питома вага підзаконних нормативних актів, особливо відомчого характеру, в системі нормативно-правового регулювання все ще залишається домінуючою. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина.
У зв’язку з цим актуальним є подальший пошук шляхів підвищення ролі закону як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме закон має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.
Питання, пов’язані з аналізом місця закону в ієрархії нормативних актів не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте переважна більшість праць, присвячених цим питанням, опублікована ще в радянський період нашої історії. Чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема місця й ролі закону в ієрархічній структурі нормативних актів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед - положень чинної Конституції. Це стосується, зокрема, таких питань як предмет закону, його співвідношення зі спорідненими поняттями “законодавчий акт”, “законодавство”, взаємозв'язок принципів верховенства закону і верховенства права, види законів, колізій між ними та їх причини, шляхи й способи їх розв’язання тощо.
Певні завдання в досліджуваній сфері постають також у зв’язку з активізацією взаємодії міжнародної й національної правових систем. Питання про співвідношення міжнародного й внутрішнього права, зокрема норм міжнародних договорів і норм закону та забезпечення їх гармонізації, набувають сьогодні принципово важливого практичного значення для розвитку правової системи України.
Теоретичною основою дослідження були фундаментальні теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. У роботі використані наукові праці дореволюційних теоретиків права, зокрема: М.Капустіна, М.Коркунова, А.Лопухіна, М.Лазаревського, Є.Спекторського і інших авторів.
Питанням теорії юридичного закону, класифікації законів, колізій в системі законодавства присвячені роботи вчених радянської доби, а саме: С.Алексєєва, І.Воронкової, А.Гузнова, С.Зівса, Р.Лівшица, О.Лук’янової, А.Міцкевича, Л.Морозової, Є.Назаренко, П.Недбайла, В.Нерсесянца, І.Самощенка, М.Сільченка, Ю.Тіхомірова, Л.Юзькова та інших.
Певні аспекти теорії закону, в тому числі правового законодавства України, питання делегованого законодавства в своїх працях аналізували сучасні вітчизняні дослідники: С.Бобровник, М.Воронов, А.Грищенко, Ю.Грошовий, П.Євграфов, А.Заєць, М.Козюбра, А.Колодій, В.Котюк, Л.Кривенко, О.Лисенкова, О.Мурашин, А.Олійник, Н.Онищенко, В.Опришко, В.Петришин, С.Погребняк, І.Процюк, П.Рабінович, М.Сірий, В.Стретович, В.Тацій, М.Цвік, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко, В.Щебельський та інші.
Деяким проблемам законотворчого процесу, значення, місця і ролі законодавства в політичному і економічному житті держави і суспільства були присвячені роботи зарубіжних авторів: С.Алексєєва, М.Власенка, Л.Дюгі, Г.Еллінека, В.Лазарева, А. Малька, М.Марченка, М.Матузова, А.Піголкіна, С.Полєніної, Л.Фуллера, Ф.Сулейманова, В.Тіхомірова, В.Хропанюка та інших.
Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу дослідження складають: Конституція та закони України, міжнародні договори України, підзаконні акти. Емпіричну базу дослідження складають: практика застосування Конституції та законів України, рішення Конституційного Суду України, періодичні видання, довідникова література.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках Комплексної програми науково-дослідної роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення в Україні” за темою 01 БФ 042-01 “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян в Україні”.
Вона відповідає також підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.
Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є:
- дослідити зміну уявлень про закон та його роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права;
- уточнити у зв’язку з цим визначення загального поняття закону, розкрити його співвідношення із суміжними поняттями – “законодавство” і “законодавчий акт”;
- проаналізувати існуючі в літературі підходи до визначення критеріїв правового закону та запропонувати власне їх бачення;
- з’ясувати зміст принципу верховенства закону в умовах дії принципу верховенства права;
- спираючись на досягнення загальнотеоретичної правової думки та положення Конституції України, уточнити предмет закону та визначити його межі;
- окреслити напрями вдосконалення законотворчої діяльності та підвищення якості законів;
- проаналізувати існуючі в літературі критерії класифікації законів та визначити шляхи подальшого можливого розширення видів законів у правовій системі України;
- розкрити поняття і причини колізій у законах у сучасних умовах та намітити шляхи їх розв’язання.
Об’єктом дослідження є закон як провідне джерело права України.
Предметом дослідження є тенденції та перспективи функціонування й розвитку закону в системі нормативно-правових актів України в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави.
Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний підхід до аналізу місця й ролі закону в системі нормативно-правових актів України. Філософсько-методологічною основою дослідження є принципи, закони та категорії діалектики. Системний метод застосовувався, зокрема, при аналізі понять “закон”, “законодавство”, “законодавчий акт” і полягав у залученні категоріального апарату теорії систем. Герменевтичний метод використовувався для з’ясування смислу нормативно-правових актів, історико-правовий – при зверненні до генезису предмету дослідження. Методом порівняльно-правового аналізу досліджувались питання, пов’язані з видами законів та їх місцем у правовій системі, в конституціях зарубіжних держав, а також проблеми делегування законодавчих повноважень у сучасних демократичних країнах. На підставі методу прогнозування формулювалися пропозиції щодо вдосконалення законодавчої діяльності в Україні. Широке застосування у роботі знайшли категорії та способи формальної логіки: поняття, визначення, доказ, спростування, судження, аналіз, синтез, аналогія, порівняння, узагальнення тощо. Дисертант прагнула вести дослідження, спираючись на принцип верховенства права, що втілюється, насамперед, у принципі верховенства Конституції, закріпленому нею пріоритеті невід’ємних та невідчужуваних прав і свобод людини, а також верховенства правового закону в системі нормативно-правових актів, через розгляд проблемних питань у світлі сучасного політико-правового мислення з метою сприяння побудові правової системи України на демократичних засадах.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною працею, першим в незалежній Україні загальнотеоретичним дослідженням предмета закону в контексті чинної Конституції України, його місця й ролі в системі нормативно-правових актів України, видів законів та критеріїв їх класифікації, а також причин колізій законів та шляхів і способів їх розв’язання.
Елементи наукової новизни притаманні, на думку здобувача, наступним положенням і висновкам дисертації:
1. Положення про співвідношення поняття закону як нормативного акта, прийнятого в особливому порядку парламентом – Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, що має вищу юридичну силу щодо всіх інших (окрім Конституції) нормативних актів, з поняттями “законодавчий акт” та “законодавство”:
- поняттям “законодавчі акти” поряд із законами охоплюються нормативні акти, прийняті в порядку делегованої законотворчості, тобто на основі спеціального уповноваження Конституцією та законами України чітко визначених державних органів видавати нормативні акти, які мають спільні з законом ознаки за предметом регулювання, порядком внесення змін та юридичною силою (Декрети Кабінету Міністрів України видані відповідно до статті 971 Конституції України 1978 року) або ж за предметом регулювання та особливостями порядку наступного законодавчого урегулювання (Укази Президента України, видані на підставі пункту 4 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України 1996 року);
- поняття “законодавство” вживається як у юридичній теорії, так і в правотворчій практиці, у тому числі у Конституції України, у різних значеннях, найпоширенішим серед яких є розуміння законодавства як сукупності всіх нормативних актів держави;
- висновок про те, що найбільш науково коректним є розуміння законодавства виключно як системи законів, проте практична реалізація такого розуміння можлива лише після внесення змін до Конституції України.
2. Положення щодо предмета закону та його меж:
- предметом законодавчого регулювання є всі сфери суспільних відносин, які об’єктивно потребують правового регулювання, що обумовлюється особливою природою суб’єктів прийняття закону як носіїв народного суверенітету. Проте така універсальність предмета закону не означає його безмежності;
- межі предмета закону поряд з об’єктивними чинниками, зокрема специфікою сфер законодавчого регулювання, визначаються також компетенцією Верховної Ради України, яка за чинною Конституцією є відносно обмеженою;
- висновок про те, що шляхом прийняття закону Верховна Рада України не може втручатися у визначені Конституцією України виключні повноваження органів виконавчої і судової влади та органів місцевого самоврядування.
3. Положення про співвідношення принципів “верховенство права” і “верховенство закону”:
- принцип верховенства права означає визнання прав людини вищою соціальною цінністю та надання їм загальнорегулятивного значення. Він включає, насамперед, верховенство Конституції, що закріплює і гарантує визнаний міжнародним співтовариством каталог прав людини, а також дотримання конституційної вимоги про правовий характер законів, найбільш предметним критерієм якого є невідчужувані права людини;
- висновок про те, що однією з необхідних умов забезпечення принципу верховенства права є дотримання ієрархії нормативних актів, що передбачає, зокрема, верховенство в ній правового закону.
4. Положення про необхідність запровадження з цією метою більш чіткої градації самих законів:
- обгрунтування доцільності виділення в їх структурі поряд з конституційними законами, якими вносяться зміни до Конституції, окремого виду органічних законів як таких, що розвивають найсуттєвіші положення Конституції і на які містяться посилання в її тексті, кодифікаційних законів (кодексів) та звичайних законів; уточнення у зв’язку з цим конституційної процедури їх прийняття відповідно кваліфікованою (конституційні закони у визначених Основним законом випадках), абсолютною (органічні закони і кодекси) та простою (звичайні закони) більшістю голосів;
- пропозиція про закріплення в Конституції України спеціального положення про непоширення на конституційні закони права вето Президента України.
5. Положення про особливості колізій законів як різновиду юридичних колізій, об’єктивні і суб’єктивні причини їх виникнення, шляхи і способи розв’язання: запобігання (застосовуються на стадії підготовки, прийняття і введення в дію законів), усунення (повне зняття колізій в процесі законодавчої діяльності), подолання (переборення колізій в процесі застосування законів без остаточного зняття суперечностей між ними);
- пропозиція про доцільність законодавчого закріплення колізійних норм, якими встановлювалися б правила подолання колізій між загальними, спеціальними і допоміжними законами (зокрема Законом України про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим).
Теоретичне та практичне значення дисертації полягає в тому, що результати дослідження спрямовані на поглиблення знань про предмет закону, правовий закон, види законів та критерії їх класифікації, співвідношення законів та інших нормативних актів, делегування законодавчих повноважень, колізії у законах, їх причини, шляхи розв’язання. Висновки й рекомендації, що містяться у дисертації, можуть бути використані вченими, представниками органів законодавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування, особами, які займаються юридичною практикою, для удосконалення законодавства, його гармонізації з міжнародним правом, для поліпшення якості законодавчої та правозастосовчої діяльності. Теоретичні положення дисертації можуть сприяти удосконаленню навчального процесу при викладанні курсів теорії держави і права, конституційного права, інших галузевих навчальних дисциплін, а також при підготовці відповідних навчальних видань.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано й обговорено на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка.Основні положення дисертації обговорювались на наукових конференціях молодих вчених Київського національного торговельно-економічного університету, студентсько-викладацьких конференціях Коломийського економіко-правового коледжу. Окремі результати дослідження використовувались автором у навчальному процесі при проведенні занять із теорії держави і права та конституційного права України, при складанні методичних матеріалів згаданих вище курсів.
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 4-х статтях, які містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє зробити такі загальні висновки:
1. Закон як нормативний акт пройшов довготривалий шлях свого становлення й розвитку – від його розуміння як певного правила поведінки людей, встановленого чиєюсь свідомою волею, до визнання закону як акта, що приймається органом законодавчої влади (або ж референдумом), регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу. “Закон” потрібно відрізняти від інших споріднених із ним понять “законодавство” і “законодавчий акт”.
Найбільш науково обґрунтованим є розуміння законодавства як сукупності законів, але таке розуміння можливе нині виключно на теоретичному рівні. Практично ж терміном “законодавство” (у тому числі Конституцією України) охоплюються як закони, так і основані на них підзаконні нормативні акти, а також нормативні акти СРСР, що не втратили чинності.
Перехід до вузького розуміння поняття “законодавство” не тільки в теорії, а й у правотворчій та правозастосовчій практиці можливий лише за умови внесення відповідних змін до Конституції України, які усунули б змістовну неоднозначність терміну “законодавство”, яка має місце в ній нині.
Поряд із поняттям “закон” , “законодавство” має право на існування також поняття “законодавчий акт”, яким окрім законів охоплюються акти делегованої законотворчості – декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України, видані ним у порядку реалізації пункту 4 розділу ХV Конституції України “Перехідні положення”.
Незважаючи на їх недоліки та відмінності у природі (зокрема, щодо юридичної сили), ці акти мають певне позитивне значення для становлення правової системи незалежної України, оскільки дозволяли оперативніше реагувати на зміни у сфері економіки, які відбуваються нині в Україні.
3. Не всі закони та інші нормативно-правові акти є правовими за своїм змістом. На основі аналізу різноманітних точок зору щодо підстав віднесення законів до категорії правових автор приєднується до позиції, згідно з якою найважливішим предметним критерієм правового закону є невід’ємні, невідчужувані права людини. Вони є безпосередньо діючим правом і можуть застосовуватися всупереч закону, якщо він ігнорує, безпідставно обмежує права людини.
Реальне життя правового закону можливе лише в умовах правової держави.
4. Гармонійність і цілеспрямованість правової системи досягається завдяки стабілізуючій ролі законів.
Місце закону в правовій системі дає можливість повніше розкрити його властивості, виявити прямі і зворотні зв’язки з іншими елементами правової системи, насамперед з іншими нормативно-правовими актами. Для розуміння цих зв’язків велике значення має аналіз принципу верховенства закону.
Хоч у Конституції України офіційно закріплено принцип верховенства права, а не закону, цей принцип не слід протиставляти принципу верховенства закону.
Аналіз Конституції дає підстави констатувати, що вона поряд із закріпленням принципу верховенства права послідовно проводить принцип верховенства закону в системі нормативних актів.
Принцип верховенства закону відбиває корінний принцип демократизму – належність влади народу й здійснення її насамперед безпосередньо та через представницькі органи влади.
Верховенство закону в системі нормативних актів створює основу для єдності та внутрішньої узгодженості правової системи.
5. У процесі будівництва незалежної демократичної правової держави в Україні відбулися зміни у сфері й напрямах законодавчого регулювання. Їх аналіз дає підстави констатувати, що предмет регулювання закону не є безмежним.
З одного боку, він окреслюється сферою правового регулювання, за межами якої залишаються відносини, основані на нормах моралі, звичаях, традиціях тощо, а з другого - навіть у сфері правового регулювання предмет закону має свої межі.
Хоч законодавчим регулюванням охоплюються всі сфери суспільних відносин, які потребують правового регулювання, проте в одних випадках таке регулювання здійснюється в повному обсязі, що виключає будь-яке підзаконне регулювання, в інших же випадках до предмета закону, відповідно до Конституції України, віднесено тільки визначення засад регулювання суспільних відносин. Конкретизація цих засад є предметом регулювання підзаконних нормативних актів або ж актів об’єднань громадян.
Втручання Верховної Ради шляхом прийняття закону в компетенцію інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, як і об’єднань громадян, не допускається. Це цілком узгоджується з принципом розподілу влади та автономності, відносної незалежності громадських об’єднань від держави в умовах громадянського суспільства.
6. Важливою складовою закону є його якість, тобто сукупність необхідних ознак, властивих йому як ефективно діючому регулятору суспільних відносин.
Ознаки, які утворюють якість закону, доцільно диференціювати на два види: а) ознаки, що характеризують закон як форму (джерело) права, як нормативно-правовий акт; б) ознаки, властиві нормам права, що утворюють безпосередній зміст закону як регулятора суспільних відносин.
7. Важливе значення для підвищення ефективності законодавчого регулювання та зміцнення принципу верховенства закону в системі нормативних актів має аналіз питання про класифікацію законів та їх критерії.
В Україні це питання може розглядатися поки що на доктринальному рівні. Конституційні підстави для виділення окремих видів законів, які розрізняються за юридичною силою, нині відсутні. Тому намагання провести градацію законів шляхом прийняття спеціального закону про закони і законодавчу діяльність (або закону про нормативні акти) не має перспектив, оскільки не узгоджується з Конституцією.
Ієрархічна структура законів можлива тільки після внесення відповідних змін до Конституції України. У зв’язку з цим доцільно конституційно закріпити в якості своєрідних підсистем єдиної системи такі види законів: Основний Закон – Конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони. Критеріями їх розмежування мають бути як особливості предмету регулювання (змістовні ознаки) , так і специфіка порядку ухвалення (процедурні ознаки), що у свою чергу зумовлює відмінності в юридичній силі таких законів (формально-юридичні ознаки).
Побудова більш ієрархічної, ніж у даний час , системи законів позитивно вплинула б на розвиток і вдосконалення правової системи й зміцнення законності в Україні.
8. Аналіз зарубіжного досвіду, нагромадженого за роки незалежності, досвіду делегування законодавчих повноважень в Україні, дає підстави вважати, що цей інститут (за умови його належної врегульованості )не може розглядатися як аномалія для демократичної й правової держави.
Незважаючи на ряд недоліків практики делегування законодавчих повноважень, що мала місце в Україні в 1993-2001 роках, вона відіграла певну позитивну роль у формуванні правової системи України перехідного періоду, надавши їй більшого динамізму та прискоривши врегулювання певних правових питань, зумовлених зміною економічної системи та способів правового регулювання.
9. Для колізій у законах характерними є такі ознаки:
а)колізії у законах - це відносини, що виникають тільки між нормами права, закріпленими в них. Вони не можуть виникати між нормами, вираженими в інших джерелах права, між нормою права й актом її тлумачення, а також між нормою права й актами тлумачення;
б) колізії - це відносини між нормами, що виникають із приводу регулювання одних фактичних обставин;
в) колізії у законах виникають тільки у випадку регулювання фактичних відносин принаймні двома нормами права;
г) колізії існують при наявності двох або більше реально чи формально чинних норм. Норми нечинного юридичного акта (тобто скасованого як фактично, так і формально, який при цьому не має переживаючої дії, або такого, що не має зворотної сили) не можуть вступати в колізію з чинними нормами;
д) колізії є відносинами між неузгодженими нормами. При цьому формою неузгодженості може бути як розбіжність (невідповідність), так і суперечність;
е) колізії у законах – різновид юридичних колізій, що виникає при наявності розбіжності або суперечності між реально або формально чинними нормами права, які закріплені в законах та регулюють одні фактичні відносини;
є) колізії у законах необхідно відрізняти від уявних колізій (квазіколізій), тобто колізій, які існують лише в уявленні конкретної особи, яка реалізує правову норму.
10. Під причинами виникнення колізій у законах можна розуміти ті явища об'єктивної дійсності, що спричиняють появу колізій. Вони поділяються на дві великі групи: об'єктивні й суб'єктивні. Під об'єктивними причинами розуміють ті, які не залежать від волі й свідомості законодавця. Суб’єктивні причини – це причини, які, навпаки, пов’язані з волею й свідомістю законодавця.
При дослідженні даної проблеми слід виходити з двох факторів: специфіки фактичних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню й особливостей законотворчості. У рамках першого фактора можна виділити три причини таких зіткнень: а) причини, пов'язані з динамікою правовідносин в часі (колізія в часі); б) причини, пов'язані з протяжністю правовідносин у просторі (просторові колізії); в) причини, пов'язані з диференційним регулюванням відносин правотворчості (змістовні колізії).
Як би кардинально не змінювались суспільні відносини, самі по собі вони не можуть привести до виникнення законодавчих колізій. Ні текст, ні смисл юридичної норми не змінюються внаслідок зміни суспільних відносин. У таких випадках є підстави говорити про виникнення протиріч між суспільними відносинами, що зазнали в процесі розвитку змін і застарілою нормою права. Формально-логічні протиріччя між нормами права не можуть з’явитися інакше, як у результаті законотворчої діяльності суб'єкта.
11. Поділ колізій, у тому числі у законах, може проводитися : а) в залежності від властивостей і особливостей; б) з точки зору юридичної сили конфліктуючих норм; в) в залежності від обсягу регулювання колізуючих правових приписів; г) з позицій системи права й системи законодавства; д) з урахуванням зіткнення юридичних норм. Виходячи із першого критерію, колізії правових норм можна поділити на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні), а також зіткнення, що виникають між загальними й спеціальними нормами права (змістовні).
Найбільш важливим для практики є розподіл колізій на темпоральні, просторові, ієрархічні (субординаційні) і змістовні. Саме така класифікація дозволяє максимально повно усвідомити властивості й особливості колізій і визначити шляхи і способи їх розв’язання.
Шляхи і способи розв’язання колізій у законах, як юридичних колізій у цілому, є досить різноманітними. З певною долею умовності їх можна поділити на три основні групи: способи попередження (запобігання) колізій, способи усунення колізій і способи подолання колізій.
Попередження колізій в законах включає комплекс конкретних заходів, прийомів, які дозволяють запобігти появі колізій ще на стадії підготовки, прийняття й введення в дію законів.
Під усуненням колізій у законах розуміється повне їх зняття в результаті законодавчої діяльності. Це досягається, головним чином, двома способами – шляхом зняття протиріч чи повного їх скасування й прийняття нового закону та шляхом видання колізійних норм.
Подолання колізій у законах передбачає їх переборення в процесі реалізації юридичних норм. Це досягається шляхом застосування колізійних норм, тлумачення закону чи окремих його норм та застосування правоположень – стійких типових рішень, вироблених правозастосовчою, переважно судовою, практикою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зивс С. Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 240 с.
2. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. М. Н. Марченко. – М.: Зерцало, 1996. - 697 с.
3. Лопухин А. П. Законодательство Моисея. - СПб.1882. - 445 с.
4. Пиголкин А. С. Язык закона. – М.: Юрид. лит., 1990. – 191 с.
5. Капустин М. Н. Теория права. Общая догматика. – М., 1868. – 564 с.
6. Лукъянова Е. А. Закон как источник советского государственного права. – М.: Юрид. лит-ра, 1988. – 150 с.
7. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. – Підручник: Харків, Консум : Переклад з рос. С. О. Буяковського. - 2001. – 656 с.
8. Козюбра М. І. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 4. - С. 24 -32.
9. Четвернин В. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М.: РАН, Ин-т госуд. и права, 1993. – 142 с.
10. Нерсесянц В. С. Право и закон. – М.: Наука, 1983. – 368 с.
11. Нерсесянц В. С. Право – математика свободы. – М., 1996. - 232 с.
12. Мацюк А. Р., Мартиненко П. Ф., Тихонова Є. А., Заєць А. П. Правнича природа законодавчих актів і методологічні та прикладні аспекти законодавчого процесу / Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах. – К., 1996. – С. 77-79.
13. Емельянов С. Право: определение понятия.– М.: Юрид. лит-ра, 1992.– 168 с.
14. Назаренко Є. В. Теоретичні та прикладні питання регулювання нормотворчості: Основні засади проекту закону «Про закони і законодавчу діяльність» // Вісник програми сприяння парламентові України. – 1997. - №6. – С. 16 – 25.
15. Хропанюк В. Н. Теория государства и права. / Под ред. В. Г. Стрекозова. – М.: “Дабахов, Ткачев, Димов”, 1996. – 384 с.
16. Общая теория права и государства: Учебник для юридических вузов / Под ред. В. В. Лазарева . – М.: Юристъ, 1994. – 360 с.
17. Основи правознавства. Підручник / Під ред. І. Усенка – К.: 1998. - 416 с.
18. Котюк В. О. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996. - 208 с.
19. Дюги Л. Конституционное право – М.: Типография Т-ва Сытина, 1908. – 957 с.
20. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб., изд-во Мартынова, 1908. – 454 с.
21. Шемшученко Ю. С. Законодавство. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редк.) та ін. – К., 1998. – С. 499.
22. Лисенкова О. Законодавство України: необхідне нормативне визначення поняття // Право України. – 1999. – № 11. – С. 93-97.
23. Российское законодательство: проблемы и перспективы. – М.: БЕК, 1995. – 478 с.
24. Концепция стабильности закона (серия «Конфликт закона и общества»). – М.: Проспект, 2000. – 176 с.
25. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 9 липня 1998 р. № 12 – рп/98 // Офіційний вісник України. – 1998. - № 32. – Ст. 1209.
26. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 248 с.
27. Братусь С. Н., Казьмин И. Ф., Попова В. И. Ведомственные нормативные акты: понятие и основные проблемы // Закон и ведомственные нормативные акты в СССР. Труды 46. – М.: ВНИИ советского строительства и законодательства, 1989. – С. 3-16.
28. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
29. Евграфов П. Б. Законодательные акты СССР и их роль в укреплении социалистической законности: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1989. – 68 с.
30. Медведчук В. В. Питання ефективності чинного законодавства // Право України. – 1998. - № 6. – С. 69-72.
31. Конституция и закон: стабильность и динамизм (серия «Конфликт закона и общества»). – М.: «Юридическая книга» ЧеРо, 1998. – 208 с.
32. Общая теория права: Курс лекций / Под ред. В. К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993. – 544 с.
33. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України від 14 грудня 1999 р. № 1281- ХІV // Офіційний вісник України . – 2000. - № 1. – Ст.1.
34. Сенякин И. Н. Специализация и унификация российского законодательства (проблемы теории и практики): Автореф. … дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Сарат. юрид. ин-т. – Саратов, 1993. – 32 с.
35. Шаповал В. М. Верховенство закону як принцип Конституції // Право України. – 1999. - № 1. – С. 5-7.
36. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.
37. Погребняк С. П. Колізії у законодавстві України та шляхи їх переборення. – Дис. … канд. юрид наук.. – 12.00.01 / Націон. юрид. акад. ім. Я. Мудрого. – Харків, 2001. - 201с.
38. Сырых В. М. Логические основания общей теории права: В 2-х т. – Т.1: Элементный состав. – М.: Юридический Дом «Юстицинформ», 2000. – 528 с.
39. Аристотель. Политика. – М., 1911. – С. 1-205.
40. История политических и правовых учений. Учебник для вузов. / Под общей ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Инфра, 1996. – 728 с.
41. Нерсесянц В. С. Гегель. – М.: Юрид. литература, 1979. – 112 с.
42. Дюги Л. Общество, личность, государство. СПб., 1901. – 436 с.
43. Пушкин А. А. Актуальные проблемы современного права России // Государство и право. – 1995. - №10. - С. 152-155.
44. Рабінович П. М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Харків: Право, 1997. – 64 с.
45. Заєць А. П. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обгрунтування) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 1. – С.3 – 15.
46. Енциклопедія політичної думки: Пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2000. – 472с.
47. Алексеева С. Д., Паршина С. А. Социалистическое правовое государство : проблемы и перспективы // Советское госуд. и право. – 1989. - №9. - С.137-140.
48. Копейчиков В. В., Шилингов В. С. Гумманистические основы социалистического правового государства. / Актуальные проблемы формирования правового государства. – Харьков: ХюрИ, 1990. – С.15-17.
49. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київ. нац. ун-т. ім. Т. Шевченка – Київ, 2002. – 19 с.
50. Лившиц Р. З. Право и закон в социалистическом правовом государстве // Советское госуд. и право. – 1989. - №3. – С. 15-22.
51. Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 // Вісник Конституційного Суду України. – 1997. - №1. - C.41-65.
52. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя . Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1.11. 1996. - №9 // Юридичний вісник України. – 1996. - №48.
53. Зорькин В. Советская правовая доктрина : опыт и уроки // Коммунист. - 1989. - №2. - С. 104-109.
54. Зуєва В. О., Пилипенко О. Є. Ієрархія // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та інші. – К.: «Укр. Енцикл.», - Т.2: Д – Й. – 1999. – С. 659-660.
55. Законотворення – основна функція парламенту. – К.: Заповіт, 1997. – 170 с.
56. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. – М.: Городец, 2000. – 272 с.
57. Самощенко И. С. Иерархия и основные подразделения нормативных актов социалистического государства // Ученые записки ВНИИСЗ.- Вып. 15. – М., 1968. – С. 3-17.
58. Тацій В. Я., Тодика Ю. М. Основні напрямки розвитку науки конституційного права України та проблеми вдосконалення викладання конституційного права // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання конституційного права: Зб. наук. статей / Голова редколегії В. Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид.акад. України, 1999. – С. 3-18.
59. Тихомиров Ю. А. Критерии законности правовых актов // Право и экономика. – 1997. - № 19-20. – С. 3-5
60. Тодыка Ю. Н. Основы конституционного строя Украины: Учебное пособие. – Харьков: Факт, 1999. – 320 с.
61. Тихомиров Ю.А. Публичное право : Учебник. – М.: БЕК, 1995. – 485 с.
62. Козюбра М.І. Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції. // Українське право. – 1996. – Число 3. - С. 4-12.
63. Сильченко Н. В. Проблемы верховенства закона в условиях разделения властей. // Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе. – К., 1990. - 223 с.
64. Коркунов Н. М. Указъ и законъ. – СПб.: Изд-во Мартынова, 1894. – 408с.
65. Назаренко Є. В. Закон в системі нормативно-правових актів. // Право України . - 1995. - №12. – С. 11-18.
66. Грошовий Ю. М., Тацій В. А. Актуальні проблеми законодавчого процесу в Україні / Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. - С. 33-35.
67. Медведчук В. В. Від системної правотворчості до систематизації національного законодавства. // Юридичний вісник України. - №42. - 21-27 жовтня . - 1999. - С. 3-4.
68. Опришко В.Ф. Основні положення проекту концепції розвитку законодавства України до 2005р./ Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997.– С. 3-11.
69. Назаренко Є. В. Питання розвитку та систематизації законодавства у світі вимог нової Конституції України // Українське право. – 1996. - Число 3.- С.35- 49.
70. Российское государство и правовая система. / Под ред. Ю. Н. Старилова. – Воронеж , 1999. – 704 с.
71. Поленина С. В. Законотворчество в Российской Федерации. – М.: Институт государства и права РАН, 1996. – 144 с.
72. Олійник А. Організаційно-правові питання забезпечення законодавчої діяльності в Україні. – Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02/ Київський університет ім. Т. Шевченка. - Київ, 1998. – 17 с.
73. Поленина С. В. Комментарий юриста // Народный депутат. – 1993. - №6. – С. 41- 47.
74. Чиркин В. Российская Конституция и международный опыт. // Государство и право . – 1998. - № 12. - С. 5-14.
75. Спасов Б. Закон и его толкование. – М.: Юрид. лит., 1986. – 246 с.
76. Общая теория государства и права. Академический курс в 2–х т. / Под. ред. М. Н. Марченко. – Том 2. Теория права. - М.: Зерцало, 1998. - 640 с.
77. Про бджільництво: Закон України від 22 лютого 2000 р. - № 1492-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - № 12. – Ст. 445.
78. Сильченко Н. Границы деятельности законодателя. // Советское государство и право. – 1991. - №8. - С.14 -16.
79. Манов Г. Н. Социалистическое государство : проблемы и перспективы. // Советское государство и право. – 1989. - №6. - С. 4-6
80. Процюк І. В. Законодавча влада в Україні. Автореферат канд. юр. наук: 12.00.02 / Нац. юрид. акад. України. - Харків, 1999 . – 27 с.
81. Сильченко Н. В. Проблемы верховенства закона. Автореферат доктора юр. наук: 12.00.01 / Белорусский гос. ун-т. – Минск, 1993. – 48 с.
82. Крутоголов М. А. Парламент Франции. – М.: Наука, 1998. – 256 с.
83. Конституция Франции. - Конституции зарубежних государств. – М.: БЕК, 1996. – С. 103-139.
84. Поленина С. В. Качество закона и эффективность законодательства. – М., 1993. - 254 с.
85. Материалистическая диалектика. – М., 1981. – Т.1. – с. 154
86. Игнатенко В. Правовое качество законов об административных правонарушениях. – Иркутск, 1998. – с.144.
87. Алексеев С.С. Общая теория права. – М.: БЕК, 1993. – 311 с.
88. Теоретические вопросы систематизации советского законодательства. / Под ред. Н. С. Братуся , И. С. Самощенко. – М., - 1962. – 267 с.
89. Пиголкин А.С. Язык закона: черты, особенности. // Язык закона. – М.: - 1990 .– 191 с.
90. Власенко Н. А. Язык права. – Иркутск.: Восточно-Сибирское книжное изд-во, АО «Норма-плюс», 1997. – 176 с.
91. Черданцев А. Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике. – Екатеринбург. – 1993. – 72 с.
92. Сильченко Н. В. Роль и место “типология” в понятийном аппарате общей теории государства и права // Право и правотворчество : вопросы теории. – М., 1982. – С. 62-64 .
93. Конституция Австрийской Республики 1920г. // Конституции государств Европейского Союза. - М.: Инфра М – НОРМА, 1997. – С. 11 – 100.
94. Основной Закон Федеративной Республики Германии 1949 года. / Конституции буржуазных государств. - М.: БЕК, 1996. - С.153 – 230.
95. Конституція Молдови // Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. – К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – С.192-232.
96. Гузнов А. Г. Современный законодательный процесс. – Смоленск, 1995. - 96 с.
97. Тихомиров Ю. А. Теория закона. - М.: Наука, 1982. – 256 с.
98. Еллинек Г. Конституции, их история и значение в современном праве. – СПб: Право, 1907. - 346 с.
99. Кампо В. М. та ін. Конституції країн парламентської демократії. НКМ ВС. - 1992. – 138 с.
100. Юзьков Л. П. Юридичні аспекти проекту нової Конституції України // Право України. – 1991. - № 10. - С. 2- 4.
101. Спекторський Є. Основи права державного. - Київ: Час, 1918. - 455 с.
102. Лазаревский Н. И. Русское государственное право. Т.1.- СПб, 1913. - с. 24
103. Коментар до Конституції України. К., 1996.- 376 с.
104. Тархов В. А. Конституционные отношения //Правоведение. - 1982. - №2. – С. 21-23.
105. Скакун О. Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704 с.
106. Морозова Л. О. Конституционные законы в советской правовой системе // Сов. госуд. и право. – 1982. - № 10. – С. 52-56.
107. Алексеев С. С. Общая теория права. – Т. 2. - М.: Юрид. лит., 1982. – 359 с.
108. Бурлай Е. В. О понятии конституционного законодательства / Конституция СССР и укрепление основ государственной и общественной жизни. - К., 1983. – С. 56 – 58.
109. Копейчиков В. В. Роль права в развитии государственных и общественных форм социалистической демократии / Демократия и право развитого социалистического общества . - К ., 1979. - 186 с.
110. Тихомиров Ю. А. Проблемы теории социалистической Конституции. // Сов. госуд. и право. - 1978. - № 2. – С. 7-10.
111. Конституція Російської Федерації / Конституції нових держав Європи та Азії. – К.: Укр. Правн. Фундація : Право, 1996. - 544 с.
112. Топорнин Б. Н. Актуальные проблемы государственного права и советского строительства. М.: Юрид. лит., 1976. – 178 с.
113. Русинова С. И. О приемственности советских конституций / Конституция СССР и дальнейшее развитие государствоведения и теории права. - М., 1979. – 256 с.
114. Костицький В. Актуальні теоретико-правові проблеми нормотворчості / Законотворення – основна функція парламенту. – Програма сприяння парламентові України. – К.: - Заповіт, 1997. – С. 124-127.
115. Юзьков Л. П. : Конституційні закони : утвердження концепції і становлення практики. // Радянське право. – 1991. - №5. - С. 12-14.
116. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства. – М.: Юрид. лит., 1967. - 176 с.
117. Відомості Верховної Ради України. - 1994р. - № 20 - ст. 123.
118. Юзьков Л. П. Верховенство Конституції і конституційних законів / Правова система України: теорія і практика. - К., 1993. - С. 19 – 25.
119. Морозова Л.А. Конституционное регулирование в СССР. - М.: Юрид. лит., 1985. – 178 с.
120. Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту // Віче. – 1998. - №3. – С. 16-18.
121. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К.: АртЕк, Вища школа, 1998. - 264 с.
122. Конституція Литовської Республіки / Конституції нових держав Європи і Азії. К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – С. 49-87.
123. Конституція Болгарії / Конституції нових держав Європи і Азії. К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – С. 119-156.
124. Конституція Чеської Республіки / Конституції нових держав Європи і Азії. - К.: Укр. Правн. Фундація. Вид-во «Право», 1996. – С. 485-523.
125. Кравченко В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – Київ: Атіка, 2000. - 320 с.
126. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебник. – М.: ФОРУМ – ИНФРА – М., 1998. – 488 с.
127. Алексеев С. С. Государство и право . - М.: Юрид. лит., 1996. – 192 с.
128. Мицкевич А. В. Непосредственное правотворчество народа и акты референдума . В кн. Правотворчество в СССР / Под ред. А. Мицкевича. - М.: Юр. лит., 1974. - 320 с.
129. Шаповал В. М. Основний Закон держави // Віче. – 1995. - № 3. - С. 27-34.
130. Про всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991 р. № 1286-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 33. - ст.443.
131. Копейчиков В. В. Питання кодифікації законодавства України // Вісник АПНУ. – 1993. - № 2. – С. 44-52.
132. Проект Закону України «Про нормативно-правові акти»// Вісник АПНУ. – 1995. - № 4. – С.14 -163.
133. Воронов М. Н. Правовые акты законодательной власти в Украине. – Дис. ... канд. юр. наук: 12.00.02. – Харьков, У-т внутр. дел МВД Украины. – 192 с.
134. Заєць А. П. Вдосконалення структури законодавства як наукова проблема / Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – 124 с.
135. Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. – Харьков: Факт, 2000. – 608 с.
136. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю. С. Шемшученко, Л. В. Губерський. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
137. Международное право: Учебник / Отв. ред. А. Н. Талалаев, Г. И. Тункин, Л. Н. Шестаков . – М.: Юрид.лит., 1999. – 504 с.
138. Проблемы теории государства и права: Учеб. пособие / Под ред. М.Н.Марченко. – М.: Проспект, 1999. – 504 с.
139. Про міжнародні договори України: Закон України від 22 грудня 1993 р. № 3767-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №6. – Ст.56.
140. Буроменський М. В. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 1.- С.86 -94.
141. Денисов В. Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - № 31. – 429 с.
142. Конституція Словенії / Конституції нових держав Європи та Азії./ Упорядник С. Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. – Вид.-во “Право”. - 1996, - С. 265-307.
143. Конституція Республіки Білорусь / Конституції нових держав Європи та Азії./ Упорядник С. Головатий. – К.: Українська Правнича Фундація. – Вид.-во “Право”. - 1996, С. 87-119.
144. Лукашук И. И. Международное право: Общая часть. – М.: БЕК, 1996. – 371 с.
145. Про приєднання України до Частково відкритої угоди Ради Європи щодо запобігання, захисту та надання допомоги у разі великих природних та технологічних катастроф: Указ Президента України від 15 січня 1997 р. № 24/97 // Офіційний вісник України. – 1997. – Число 9. – С. 21.
146. Про затвердження Загального регламенту Всесвітнього поштового союзу, Всесвітньої поштової конвенції та її Заключного протоколу, Угоди про поштові посилки та її Заключного протоколу: Указ Президента України від 1 лютого 1999 р. №110/99 // Офіційний вісник України. – 1999. - № 6. – Ст.184.
147. Про схвалення документа, погодженого Державами-учасницями Договору про звичайні збройні сили в Європі від 19 листопада 1990 р.: Указ Президента України від 14 травня 1997 р. № 439/97 // Офіційний вісник України. – 1997. - № 25. – С. 91-92.
148. Воронкова И. Закон как приоритетная форма советского права: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Саратов, 1989. – 22 с.
149. Соколова Н. Теоретические аспекты совершенствования правотворческой деятельности министрств и ведомств в СССР: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Москва, 1988. – 22 с.
150. Цвік М. Про делегування законодавчих повноважень / Правова система України: теорія і практика. – К., - 1993. – С. 120-122.
151. Заєць А. Законодавча діяльність: деякі питання методології, теорії і практики // Українське право. – 1995. - №1. - с. 39.
152. Колодій А. М. Принципи права: Монографія. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.
153. Поленина С. К разработке концепции Закона о нормативно-правовых актах // Советское государство и право. – 1985. - №5. – С. 43-50.
154. Кривенко Л. Посилення ролі законодавчої влади як основа розвитку українського законодавства / Концепція розвитку законодавства України на 1997 – 2005 роки. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1997. – С. 55-57.
155. Евграфов П. Советское правовое государство и юридическая наука (круглый стол) // Советское государство и право. - 1989. - №3. – С. 60-63.
156. Цит. по Hewitt D. The Control of delegated legislation. – London – 1953 – p. 256.
157. Кривенко Л. Делеговане законодавство. Дзеркало і задзеркалля // Віче. – 2002. - № 6. – С. 9 – 15.
158. Петришин О., Ткаченко В. Правова свідомість і правова культура // Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / за ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – С. 235-249.
159. Новые конституции стран СНГ и Балтии. – М.: Манускрипт, 1997. – С. 424 - 449.
160. Шевчук С. Делегування державних повноважень: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01 / Нац. юрид. акад. України. – Харків, 1997. – 22 с.
161. Конституция Италии. / Конституции буржуазных государств. - М.: БЕК, 1996. - С.243- 275.
162. Бобровник С. В. Подолання колізій як умова системності законодавства. В кн. Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку / матеріали міжвузівської студентської конференції 30. 01 – 2.02.2000р. В.1. - м. Косів Івано-Франківської обл. – К., 2000. – С. 16-19.
163. Плющ І. До проблеми удосконалення законодавства України: здобутки і борги парламентського року // Право України. – 2002. - № 4. – С. 3 – 11.
164. Опришко В. Ф. Конституційні основи розвитку законодавства України. – К., 2001. – 210 с.
165. Стретович В. М. Вдосконалення законодавства як засіб подолання правових колізій / Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики / За ред. Ю. Шемшученка.– Київ: Генеза, 1996. - С. 9-11.
166. Рубанов А. А. Теоретические основы международного взаимодействия национальных правовых систем. – М.: Наука, 1984.- 160 с.
167. Баймаханов М. Т. Противоречия в развитии правовой надстройки при социализме. – Алма-Ата: Наука Казахской ССР, 1972. - 358 с.
168. Буяков А. Ю. Юридические коллизии и способы их устранения: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 1999. – 227 с.
169. Яцеленко Б. В. Противоречия уголовно-правового регулирования: Монография. – М.: МЮИ МВД России, 1996. – 226 с.
170. Жеребин В. С. Диалектика социальных противоречий при социализме и право: Монография. – М.: Высшая школа, 1986. – 394 с.
171. Тихомиров Ю А. Коллизионное право: Учебное и научно-практическое пособие. – М.: Юринформцентр, 2000. – 394 с.
172. Перевалов В. Д. Рец. На кн.: Тихомиров Ю. А. Юридическая коллизия. – М.: Манускрипт, 1994. – 138с. // Российский юридический журнал. – 1995. – №2. – С. 144 - 149.
173. Тихомиров Ю. А. Юридическая коллизия. – М.: Манускрипт, 1994.–138 с.
174. Матузов Н. И. Коллизии в праве: причины, виды и способы разрешения // Правоведение. – 2000. - №5. – С. 225-244.
175. Власенко Н. А. Коллизионные нормы в советском праве. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1984. – 100 с.
176. Гиднев П. Общество как целостная система общественных отношений // Вопросы философии. – 1973. - №7. – С. 69-76.
177. Бурлай Е. В. Нормы права и правоотношения в социалистическом обществе. – К.: Наукова думка, 1987. – 92 с.
178. Власенко Н. А. Логико-структурные дефекты системы советского права // Правоведение. – 1991. - №3. – С. 21-28.
179. Словарь иностранных слов. – 14-е изд., испр. – М.: Рус. яз., 1987. – 608с.
180. Незнамова З. А. Коллизии в уголовном праве: Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Екатеринбург, 1995. – 372 с.
181. Козаченко И. Я., Николаева З. А. Коллизии уголовного и уголовно-исполнительного законодательства // Гос. и право. – 1993. - №2. – С. 85-88.
182. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькина, В. Е. Крутских. – М.: Инфра – М., 1999. – VI, - 790 с.
183. Щебельський В. Є. Колізія нормативних актів // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол,) та ін. – К.: «Укр. Енцикл.», Т. 3: К – М. – 2001. - С. 156-157.
184. Тилле А. А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и пространстве. – М.: Юрид. лит., 1965. – 204 с.
185. Черданцев А. Ф. Системность норм права // Сб. учен. тр. Свердловского юридического ин-та, 1970. – Вип. 12. – С. 47- 63.
186. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади подолання колізій у законодавстві України // Колізії у законодавстві України: проблеми, теорії і практики. – К.: Генеза, 1996. – С. 6-7.
187. Сулейманов Ф. М. Пробелы и коллизии в праве как источник юридических конфликтов: Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Тбилис. гос. ун-т. – Тбилиси, 1998. – 35 с.
188. Сирый Н. И. «Коллизии законов» в украинской правовой доктрине // Колізії у законодавстві України: проблеми теорії і практики. – К.: Генеза, 1996. – С. 37-38.
189. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікацій. – К.: Україна 2000. – 430 с.
190. Айеле Г. Г. Система колізійних норм в міжнародному приватному праві: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право / Київський унверситет ім. Т. Шевченка. – Київ, 1998. – 13 с.
191. Ваттель Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов. – М.: Госюриздат, 1960. – 720 с.
192. Игнатенко Г. В. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью: Учеб. Пособие. – Свердловск: УрГУ, 1980. – 75 с.
193. Чернобель Г. Т. Противоречия и пробелы в Конституциях и Уставах субъектов Российской Федерации. Проблемы их преодоления // Закон: создание и толкование / Под ред. А. С. Пиголкина. – М.: Спарк, 1998. С. 120 - 136.
194. Раданович Г. Т. Національна імплементація міжнародних договорів щодо прав людини: загальнотеоретичне дослідження (на матеріалах впровадження Конвенції про захист прав і основних свобод людини): Автореф. Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львів. Нац. ун-т. – Львів, 2000. – 19 с.
195. Фуллер Лон Л. Мораль права: Пер. с англ. – К.: Сфера, 1999. – 232 с.
196. Заец А. П. Система советского законодательства (проблема согласованности). – К.: Наукова думка, 1987. – 100 с.
197. Русских П. Парадоксы Основного Закона // Независимая газета. – 1995. - 26 января. - С. 2.
198. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 260с.
199. Жеребин В.С. Правовая конфликтология. – Ч.1. – Владимир, 1998.– 465 с.
200. Матузов Н.И. Юридические коллизии и способы их разрешения. / Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И Матузова и А. В. Малько. – М.: Юристъ, 2001. – С. 465-478.
201. Кудрявцев В. Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. – М., 1995. - 214с.
202. Кудрявцев В. Н. Юридический конфликт // Государство и право . – 1995. - №9. - С. 17.
203. Алексеев С. С. Что есть право? // Независимая газета. – 1993. - 15 октября. - С. 3.
204. Алексеев С. С. Проблемы теории права. – М.: Юрид. лит., 1989. – Т.1. - 248 с.
205. Власенко Н. А. Проблемы точности выражен