ЗАКОН ЯК ДЖЕРЕЛО СУЧАСНОГО КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ПРАВА (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)

brief description

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ГАЙОВА ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 340.130.05

ЗАКОН ЯК ДЖЕРЕЛО СУЧАСНОГО
КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ПРАВА
(ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)

спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Луць Людмила Андріївна
доктор юридичних наук, професор

Львів – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………..…..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКОНУ………………………………………10
1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми
у вітчизняній та зарубіжній літературі…..…………………….………...10
1.2. Методологія дисертаційного дослідження…………………………16

РОЗДІЛ 2.
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНУ……………21
2.1. Закон: юридична природа, класифікація……………………………21
2.2. Закон у системі джерел сучасного континентального права……...45
Висновки до Розділу 2……………………………………………………76

РОЗДІЛ 3.
ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНУ
У ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ КОНТИНЕНТАЛЬНОГО ПРАВА………...79
3.1. Подібні властивості законів континентального права…………......79
3.2. Відмінні властивості законів континентального права…………..107
Висновки до Розділу 3…………………………………………………..131

РОЗДІЛ 4.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗАКОНІВ
У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ………………………………..133
4.1. Місце законів у системі джерел права України…………………..133
4.2. Перспективи розвитку законів України …………………………..160
Висновки до Розділу 4…………………………………………………..171

ВИСНОВКИ.………………………………..………………………………….173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………..…………….180

ВСТУП

Актуальність теми. Дослідження обумовлюється потребою вдосконалення сучасної системи джерел права України, яка ідентифікується з континентальним правом, виявлення та пізнання нових тенденцій її розвитку під впливом глобалізації. На сучасному етапі розвитку континентального права спостерігається ряд тенденцій, які мали б свідчити про зміну його природи: збільшення частки міжнародних договорів у національних правових системах; підвищення значимості судових прецедентів; урізноманітнення системи джерел права; зближення із системою загального права; конкуренція законів та судових прецедентів. Це дає підставу для висновків деяких правознавців про те, що значимість законів при цьому знижується. Проте, аналіз чинних джерел права свідчить, що закон у континентальному праві і надалі є основним засобом забезпечення інтересів суб’єктів, особливо коли мова йде про загальносуспільні інтереси.
В Україні основним джерелом права також є закон, і тенденції, властиві для континентального права, є характерними і для неї. Водночас у національній системі джерел права всі ці процеси є більш гострими і проблемними, оскільки Україна знаходиться у стані перманентного реформування. Законодавець намагається усунути недоліки у системі законів за допомогою Закону України «Про нормативно-правові акти», проте якість проектів названого закону є настільки низькою, що і дотепер вони не пройшли необхідної правотворчої процедури. Зокрема, проектанти не врахували досвід правових систем континентального права, особливо у контексті створення та функціонування окремих видів законів, налагодження взаємодії законів з іншими джерелами права та ін.
Отже, це дослідження є актуальним та важливим як для юридичної науки, так і для юридичної практики.
Проблеми формування та функціонування законів не обділені увагою як зарубіжної, так і вітчизняної науки. Питання юридичної природи законів, їх класифікації, галузевих особливостей висвітлюються у працях С. Алєксєєва, В. Баранова, С. Бахіна, Ж.-Л. Бержеля, В. Буткевича, С. Бошно, В. Бойцової, Т. Гурової, Р. Давіда, Г. Дутки, К. Делажа, Л. Ентіна, С. Зівса, С. Кашкіна, Д. Керімова, М. Козюбри, А. Колодія, Л. Корчевної, Х. Кьотца, В. Лазарева, Р. Леже, І. Лукашука, О. Лук’янової, Л. Луць, М. Марченка, А. Міцкевича, І. Овчаренка, К. Осакве, Н. Пархоменко, І. Погрібного, С. Полєніної, П. Рабіновича, А. Саїдова, М. Сільченка, Р. Тополевського, Б. Топорніна, О. Скакун, Ю. Тихомирова, К. Хессе, М. Цвіка, В. Чіркіна, Г. Шмельової, О. Ющика та ін.
Проте загальнотеоретичний та порівняльно-правовий аналіз законів у системі джерел континентального права у вітчизняному правознавстві не здійснювався.
Все це визначає актуальність дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах планової теми кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка «Загальнотеоретичні та філософські аспекти правотворення в Україні» (державний реєстраційний номер 0109U004354).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є встановлення місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема, і в Україні, подібних та відмінних ознак законів, а також тенденцій їх розвитку.
Досягнення встановленої мети вимагає вирішення таких основних завдань:
– удосконалити положення про класифікацію законів;
– виявити основні сучасні види законів континентального права;
– виявити подібні та відмінні ознаки законів у континентальному праві;
– з’ясувати основні питання взаємодії законів, законів та законодавчих актів, законів та міжнародних договорів у сучасному континентальному праві;
– виявити місце законів у системі джерел сучасного континентального права та тенденції їх розвитку;
– виявити основні види законів в Україні та причини їх деформації у системі;
– сформувати пропозиції щодо вдосконалення законодавства України.
Об’єктом дослідження є закони у сучасному континентальному праві.
Предметом дослідження є закономірності формування та функціонування законів у сучасному континентальному праві, їх подібні та відмінні ознаки та тенденції їх розвитку.
Методи дослідження. Методологічною основою є філософські, загальнонаукові підходи, методи, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження були використані діалектичний, типологічний, системний підходи. Діалектичний підхід дозволив розглянути закони як явища, що розвиваються. Типологічний підхід сприяв виокремленню системи джерел континентального типу права, визначенню місця законів у цій системі.
Формально-логічні методи дозволили виявити основні ознаки законів та уточнити їх дефініцію. За допомогою системного методу закони сучасного континентального права розглядалися як елементи відповідної системи, а також встановлювалися їх взаємозв’язки у межах такої цілісності. Герменевтико-правові методи застосовувались при аналізі законів континентального права та з’ясуванні їх змісту.
Провідне місце серед методів дослідження зайняли загальнотеоретичний та порівняльно-правовий. Метод загальної теорії права дозволив виявити юридичну природу законів, їх особливості в Україні. Порівняльно-правовий метод сприяв виявленню подібних та відмінних ознак законів у сучасному континентальному праві, подібних та відмінних ознак законів в Україні як системі континентального права, умов забезпечення їх взаємодії.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження зумовлена тим, що воно є одним із перших загальнотеоретичних та порівняльно-правових досліджень місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема і в Україні; їхніх подібних та відмінних ознак, основних тенденцій розвитку.
Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях:
уперше:
– виявлено подібні ознаки законів сучасного континентального права (прийняття органом законодавчої влади, наявність ускладненої законодавчої процедури, конституції, значної кількості звичайних законів, кодифікованих актів та актів делегованого законодавства);
– виявлено відмінні ознаки законів сучасного континентального права (за видами законодавчих суб’єктів; за формою та видами законів, зокрема конституції; за функційним призначенням конституційних законів; законодавчими процедурами; видами кодифікованих актів та актів делегованого законодавства);
– встановлено основні типи взаємодії законів сучасного континентального права – субординаційні: для ієрархії законів, законів та законодавчих актів, законів та підзаконних актів; координаційні: для законів у межах галузевої чи предметної належності; законів та міжнародних договорів;
– встановлено, що закони у системі джерел сучасного континентального права займають центральне місце, зростає значимість конституцій, розширюється їх зміст та обсяг, підвищується значимість кодифікованих актів, зростає їх кількість;
– виявлено основні причини деформацій законів у системі джерел права України: відсутність єдиної системи контролю за чинними нормативно-правовими приписами; неузгодженість діяльності правотворчих суб’єктів з відповідними дослідницькими центрами; відсутність Закону України «Про нормативно-правові акти», ефективної правотворчої техніки, фахівців у сфері правотворення;
– сформовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства України в частині розмежування понять «закон» та «законодавчий акт»; в частині уточнення поняття «система законодавства»; стосовно визначення основних видів законів і типів зв’язків між ними та іншими джерелами права; щодо прийняття спеціального закону.
удосконалено:
– поняття системи законодавства як комплексу нормативно-правових приписів, що містяться у законах та законодавчих актах;
– положення про розмежування понять закону, як нормативно-правового акту органу законодавчої влади, та законодавчого акту, як нормативно-правового акту делегованої законотворчості непарламентських суб’єктів;
набули подальшого розвитку:
– положення про класифікацію законів: за предметом законодавчого регулювання; за суб’єктами законотворення; за юридичною силою; за формою виразу; за рівнем уніфікації; за сферою дії; що є необхідною для визначення місця законів у системі джерел сучасного континентального права;
– положення про основні види законів сучасного континентального права: конституцій, конституційних законів, органічних законів, звичайних законів, кодексів;
– положення про основні види законів в Україні – конституцію, конституційні закони, звичайні закони, кодекси, основи законодавства; про центральне місце Конституції України; про субординаційні зв’язки між конституцією та законами, законами та підзаконними актами; про координаційні зв’язки між законами і міжнародними договорами, між законами у межах предмету правового регулювання.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційні положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись у науковій роботі для подальшого дослідження проблем функціонування та розвитку сучасних законів континентального права; їх взаємодії з іншими джерелами права; для підготовки підручників та посібників, методологічних матеріалів; у навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як «Загальна теорія права», «Порівняльне правознавство».
Положення, висновки та пропозиції можуть використовуватись у законотворчій практиці, зокрема при створенні Закону України «Про джерела права України».
Автор впроваджує результати дослідження при проведенні семінарських занять на юридичному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка, при наданні консультацій для працівників Головного управління юстиції у Львівській області.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри теорії та філософії права Львівського національного університету імені Івана Франка та наукових і науково-практичних конференціях: ХІV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 6 лютого 2008 р.); ХV регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р.); ХVІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8-9 лютого 2010 р.); ІІ Міжнародному науковому симпозіумі «Дні порівняльного правознавства», (м. Івано-Франківськ - Яремче, 22-25 квітня 2010 р.); ХVІІ регіональній науково-практичній конференції «Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3-4 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конституційні аспекти судової реформи в Україні» (м. Львів, 24-25 березня 2011 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені у 9 працях (4 з яких опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та 5 – у збірниках доповідей наукових конференцій).
Структуру дисертації складають вступ, чотири розділи, які включають вісім підрозділів, висновки та список використаних джерел, який налічує 273 найменування. Обсяг основного тексту дисертації становить 179 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації розв’язане нове наукове завдання, що полягає у встановленні місця законів у системі джерел сучасного континентального права, зокрема і в Україні, їхніх подібних та відмінних ознак, тенденцій розвитку.
Отримані у процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:
1. Проводити класифікацію законів можна: за предметом законодавчого регулювання на закони про громадянство, вибори, права та обов’язки громадян, судоустрій та ін.; за суб’єктами законотворення – на закони, що приймаються органом законодавчої влади (органом делегованого законотворення) чи народом; за юридичною силою – конституції, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони.
Останній критерій є системоутворюючим, оскільки дозволяє забезпечити ієрархічні зв’язки як між самими законами, так і між законами та іншими джерелами права.
Крім загальних ознак законів, критеріями класифікації можуть бути і їх видові особливості: форма вираження, галузеві відносини, простір, час, сфера дії, коло суб’єктів, рівень уніфікації тощо.
2. Основними видами законів сучасного континентального права є: конституції, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони, кодекси. Важливою ідентифікаційною ознакою цього типу є наявність у національних правових системах конституції (основного закону). У низці правових систем (Австрія, Італія, Нідерланди, Португалія, Румунія, ФРН, Чехія та ін.) діють конституційні закони. В деяких країнах їх функційне призначення є ширшим, ніж внесення змін та доповнень до конституції. Органічні закони (Іспанія, Румунія, Португалія, Франція), що приймаються з питань, чітко визначених конституцією, займають місце між конституцією, конституційними законами та звичайними законами.
Звичайні закони, що приймаються у межах законотворчого предмету регулювання притаманні всім правовим системам континентального права. Витребуваними для нього є кодифіковані закони. Вони створюються не лише у межах галузевого (цивільного, кримінального, цивільно-процесуального), а й інституційного предмету регулювання (бюджетний, виборчий митний, податковий та інші кодекси).
Поширеною у межах континентального права є практика делегованого законодавства: законодавчі декрети, декрети-закони, ордонанси та інші законодавчі акти. Їх прийняття чітко регламентоване конституціями. За загальним правилом акти глави держави чи уряду набувають сили закону лише після затвердження їх парламентом.
3. До подібних ознак законів континентального права відносяться такі: приймається органом законодавчої влади – парламентом у випадках, передбачених конституцією; наявність конституції (основного закону), яка має найвищу юридичну силу; наявність значної кількості звичайних законів, які приймаються у межах законотворчого предмету і мають вищу юридичну силу щодо інших законодавчих актів; наявність особливої (ускладненої) процедури прийняття законів, яка складається із стадій їх підготовки, прийняття, оприлюднення; фіксація у конституціях та спеціальних (регламентарних) законах положень про їх суб’єктів, процедуру прийняття, законодавчий предмет регулювання, юридичну силу та зовнішню форму вираження; наявність значної кількості кодифікованих актів; наявність у всіх правових системах кримінального, цивільного, цивільного процесуального та кримінального процесуального кодексів; наявність делегованого законодавства (законодавчих актів).
4. Відмінні ознаки законів сучасного континентального права пов’язані: із кількістю та видами законодавчих суб’єктів; із наявністю інших органів, що уповноважені за різних умов на прийняття законів та законодавчих актів; зі складом та найменуванням законодавчих органів; із формою та видами законів у системі законодавства; із формою конституцій: як єдиного документа (Болгарія, Іспанія, Польща, ФРН, Швейцарія та ін.) чи як декількох документів (Австрія, Литва, Нідерланди, Франція); з наявністю у деяких правових системах цього типу конституційних законів (Італія, Португалія, Чехія та ін.), органічних законів (Іспанія, Португалія, Румунія та ін.) чи з їх відсутністю; з різним функційним призначенням конституційних законів (введення у дію конституції – Македонія; внесення змін та доповнень до конституції – Італія, Португалія, Румунія; імплементація міжнародних договорів – Словаччина; регулювання окремих питань, спеціально передбачених конституцією – Хорватія); із видами кодифікованих актів та актів делегованого законодавства; із законодавчими процедурами однопалатних та двопалатних парламентів, прийняття конституційних законів та органічних законів; із ускладненим законодавчим процесом за наявності інституту попереднього конституційного контролю (Бельгія, Португалія, Франція); з колом суб’єктів законодавчої ініціативи, повноваженнями учасників законодавчого процесу, порядком оприлюднення та набрання законами чинності; із наявністю додаткових (ускладнених та спрощених) законодавчих процедур.
5. Основними типами взаємодії законів сучасного континентального права є прямі субординаційні та координаційні зв’язки.
Субординаційні зв’язки проявляються в ієрархії законів: конституція, конституційні закони, органічні закони, звичайні закони; координаційні зв’язки властиві для законів у межах галузевої чи предметної належності. Субординаційні зв’язки властиві і для ієрархії закон та законодавчий акт (акт делегованого законотворення) та для ієрархії закон – підзаконний акт.
Водночас координаційні зв’язки характерні для законів та міжнародних договорів, оскільки закони вводять їх у національне правове поле. Проте у деяких правових системах континентального права їх вводять конституційні закони, відтак і юридична сила міжнародного договору є вищою за юридичну силу звичайного закону.
При тому, деякі конституції прямо визнають вищу юридичну силу міжнародного договору. В інших випадках міжнародні договори мають вищу юридичну силу лише у разі виникнення колізії із законом, і якщо національне законодавство визнає за ним таку юридичну силу.
6. Закони у системі джерел сучасного континентального права продовжують бути основним способом забезпечення загальносуспільних інтересів та займають у ній центральне місце: приймаються органом законодавчої влади (народом) в ускладненому законодавчому порядку з питань, передбачених конституцією, конституційними чи спеціальними законами; функціонують у чітко встановлених законодавством межах: просторових, часових, суб’єктних, предметних; наділені вищою юридичною силою.
Наявність у законів вищої юридичної сили є системоутворюючим фактором, що дозволяє забезпечити субординаційні зв’язки між законами, між законами та іншими джерелами сучасного континентального права.
Незважаючи на вплив глобалізаційних процесів щодо зміни сучасної системи джерел континентального права (зростання питомої ваги міжнародних договорів, підвищення ролі судових прецедентів, уподібнення правового регулювання під впливом міжнародних правових стандартів, урізноманітнення системи джерел права), закон і дотепер залишається найбільш витребуваним його джерелом права.
При цьому, зростає значимість, розширюється зміст та обсяг конституцій (особливо в контексті визначення співвідношення та взаємодії джерел національного та міжнародного права). Водночас, підвищується і значимість кодифікованих актів, зростає їх кількість, розширюються сфери їх регулювання. В той же час зменшується кількість звичайних законів, звужуються сфери їх регулювання.
7. Необхідно розмежовувати поняття «закон», як нормативно-правовий акт органу законодавчої влади (народу), який регулює найважливіші суспільні відносини, приймається в особливому порядку, має вищу юридичну силу, та «законодавчий акт», як нормативно-правовий акт делегованої законотворчості непарламентських суб’єктів, який приймається за чітко визначеною конституцією процедурою та набуває юридичної сили після затвердження парламентом. Таке розмежування є важливим для визначення місця законів у системі джерел сучасного континентального права та типів їх взаємодії.
З врахуванням такого розмежування необхідно уточнювати поняття «системи законодавства» як комплекс нормативно-правових приписів, що містяться у законах та законодавчих актах.
Це визначення дозволяє переглянути існуючу ієрархію нормативно-правових актів: конституція, закони, підзаконні акти; на користь такої ієрархії: конституція, кодекси, звичайні закони, адже в такому розумінні системи законодавства зникає потреба у прийнятті значної кількості підзаконних актів, запити щодо яких залишаються лише у межах внутрішніх питань відповідних органів.
8. До основних видів сучасних законів в Україні відносяться: Конституція України, конституційні закони, звичайні закони, кодекси, основи законодавства.
Конституція України має найвищу юридичну силу, їй відводиться центральне місце у системі джерел права України. Між Конституцією та законами встановлені субординаційні зв’язки, які притаманні ієрархії законів та підзаконних актів України. Координаційні зв’язки існують між законами та міжнародними договорами (за виключенням випадків, коли виникає колізія і застосовуються нормативні приписи міжнародних договорів) та між законами у межах предмету правового регулювання. Кодекси та основи законодавства мають юридичну силу звичайних законів, хоча на практиці часто перевага надається кодексам чи основам законодавства, як високоуніфікованим актам у межах галузі чи інституту. У вітчизняному законодавстві спостерігається схильність до створення кодифікованих актів, інтенсивність законотворчої діяльності, велика кількість законів.
9. Основні деформації у системі джерел права України проявляються: у великій кількості законів, у надзвичайно великій кількості підзаконних актів; в інфляції нормативно-правових приписів; у зниженні верховенства закону; у нечіткості регламентованих діючим законодавством типологічних зв’язків між джерелами права; у відсутності поінформованості про весь масив нормативно-правових приписів; у колізійності, дублюваннях, частій змінюваності.
Основними причинами цих деформацій є: відсутність єдиної системи контролю за чинними нормативно-правовими приписами; відсутність наукових досліджень та інформаційних даних, необхідних для підготовки проектів законів; неузгодженість діяльності правотворчих суб’єктів з відповідними дослідницькими центрами; відсутність Закону України «Про нормативно-правові акти» чи «Про систему джерел права», який би чітко визначив основні параметри такої системи та процедури; відсутність ефективної правотворчої техніки та спеціально підготовлених фахівців у сфері правотворення.
10. Сформовано пропозиції щодо вдосконалення системи законодавства України:
– необхідно прийняти Закон України «Про нормативно-правові акти» чи «Про систему джерел права України», в якому визначити основні параметри системи джерел права та процесу правотворення в Україні;
– розмежувати поняття «закон» та «законодавчий акт»;
– визначити поняття «система законодавства» з врахуванням такого розмежування;
– визначити основні види законів України та типи зв’язків між ними та іншими джерелами права України;
– створити єдину систему обліку діючих нормативно-правових приписів;
– забезпечити правотворчі органи спеціальною підготовкою фахівців з правотворення;
– ввести відповідальність за підготовку та прийняття неякісних законів;
– сприяти розвитку науково-дослідних центрів та наукових досліджень у сфері правотворчості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Виноградов П. Г. Очерки по теории права / П. Г. Виноградов. – М. : Скл. изд. А. А. Левенсона, 1915. – 155 c.
2. Ивановский В. В. Понятие о законе / В. В. Ивановский // Российский юридический журнал. – 2006. – № 2. – С. 158-163
3. Ильин И. А. Теория права и государства / И. А. Ильин; Под ред. и с предисл. В. А. Томсинова. – М. : Зерцало, 2003. – 400 c.
4. Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права / Н. М. Коркунов. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2003. – 430с.
5. Неволин К. А. Полное собрание сочинений: Энциклопедия законоведения: Введение в энциклопедию законоведения, общая часть ее и первая половина особенной части. Т. 1 / К. А. Неволин. – С.-Пб. : Тип. Э. Праца, 1857. – 527 c.
6. Палиенко Н. И. Учение о существе права и правовой связанности государства / Н. И. Палиенко. – Харьков : Тип. и лит. М. Зильберберг и с-вья, 1908. – 351 c.
7. Ренненкампф Н. К. Юридическая энциклопедия. – 4-е изд. / Н. К. Ренненкампф. – С.-Пб., Киев : Н. Я. Оглоблин, 1913. – 302 c.
8. Сперанский М. М. Юридические произведения / М. М. Сперанский; Под ред. Томсинова В.А. – М. : Зерцало, 2008. – 480 c.
9. Трубецкой Е. Н. Энциклопедия права / Е. Н. Трубецкой; Сост. Д. В. Масленников – С.-Пб. : Изд-во С.-Петербург. юрид. ин-та, 1998. – 183 c.
10. Хвостов В. М. Общая теория права. Элементарный очерк. – 4-е изд., испр. и доп / В. М. Хвостов. – С.-Пб. : Кн. магазины Н.П. Карбасникова, 1908. – 144 c.
11. Чижов Н. Источник и формы права / Н. Чижов. – Варшава : Тип. И. Носковского, 1878. – 266 c.
12. Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Часть теоретическая. Философия права. Т. 1: Вып. 1-4 / Г. Ф. Шершеневич. – М. : Бр. Башмаковы, 1910. – 839 c.
13. Алексеев С. С. Общие теоретические проблемы системы советского права / С. С. Алексеев. – М. : Госюриздат, 1961. – 187 c.
14. Зивс С. Л. Источники права / С. Л. Зивс; Отв. ред. В. П. Казимирчук. – М. : Наука, 1981. – 239 c.
15. Керимов Д. А. Законодательная деятельность советского государства. Основные принципы и организационные формы / Д. А. Керимов. – М. : Госюриздат, 1955. – 135 c.
16. Лукьянова Е. А. Закон как источник советского государственного права / Е. А. Лукьянова. – М. : Изд-во МГУ, 1988. – 152с.
17. Мицкевич А. В. Акты высших органов Советского государства. Юридическая природа нормативных актов высших органов государственной власти и управления СССР / А. В. Мицкевич. – М. : Юрид. лит., 1967. – 175 c.
18. Пиголкин А. С. Подготовка проектов нормативных актов (организация и методик) / А. С. Пиголкин. – М. : Юрид. лит., 1968. – 168 с.
19. Поленина С. В. Теоретические проблемы системы советского законодательства / С. В. Поленина; Отв. ред. : Р. О. Халфина. – М. : Наука, 1979. – 205 c.;
20. Рабинович П. М. Социалистическое право как ценность / П. М. Рабинович. – Львов : Вища шк. Изд-во при Львов. ун-те, 1985. – 167 c.
21. Спасов Б. П. Закон и его толкование. Пер. с болгарского / Б. П. Спасов. – М. : Юрид. лит., 1986. – 247 c.
22. Тихомиров Ю. А. Теория закона / Ю. А. Тихомиров. – М. : Изд. «Наука»,1982. – 257с.
23. Цвик М.В. Советский закон : автореф. на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Цвик Марк Вениаминович. – Харьков, 1952. – 15 с.
24. Шебанов А. Ф. Форма советского права / А. Ф. Шебанов. – М. : Юрид. лит., 1968. – 216 c.
25. Попков В. Д. Советский закон : автореф. на соиск. науч. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Попков Василий Дмитриевич. – М., 1952. – 16 с.
26. Закон: создание и толкование / А. И. Абрамова, З. С. Желялетдинова, Ю. А. Митрофанов, А. В. Мицкевич, и др.; Под ред. А. С. Пиголкина. – М. : Спарк, 1998. – 283 c.
27. Поленина С. В. Качество закона и эффективность законодательства / С. В. Поленина; Под ред. Я. А. Куник – М. : Изд-во ИГиП РАН, 1993. – 56 c.
28. Керимов Д. А. Законодательная техника. Научно-методическое и учебное пособие / Д. А. Керимов. – М. : Норма, Инфра-М, 1998. – 127 c.
29. Тихомиров Ю. А. Правовые акты. Учебно-практическое и справочное пособие / Ю. А. Тихомиров, И. В. Котелевская. – М. : Юринформцентр, 1999. – 381 c.
30. Лукьянова Е. А. Закон о законах / Е. А. Лукьянова // Законодательство. – 1999 . – №11. – С. 79-87.
31. Лукьянова Е. А. Закон в постсоветской России: проблемы адекватности восприятия и использования / Е. А. Лукьянова // Государство и право. – 2009. – № 8. – С. 62-71
32. Лукьянова Е. А. Трактовка закона в российской юриспруденции начала XIX и начала XXI вв. (Сравнительный анализ) / Е. А. Лукьянова // Государство и право. – 20010. – № 10. – С. 76-82
33. Борсова Ж. П. Законотворчество в соременном федеративном государстве (проблемы теории и опыта Российской федерации) : автореф. дис. на соиск учен. степен канд. юрид. наук : 12.01.01 / Борсова Жанета Пшимафовна. – М., 2008. – 28 с.
34. Васильев Д. В. Юридическая природа органических законов : автореф. дис. на соиск. учен. степен канд. юрид. наук : 12.01.01 / Васильев Денис Валентинович. – Ярославль, 2003. – 32 c.
35. Грищенко А. В. Правовий закон: питання теорії та практики: автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Грищенко Анна Володимирівна. – К., 2002. – 19 с.
36. Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України : автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Дутка Галина Іванівна. – К., 2003. – 19 с.
37. Залесский В. В. Законы природы и законы юридические / В. В. Залесский // Журнал российского права. – 2007. – № 10. – С. 35-41
38. Игнатенко В. В. Концептуальные основы теории правового качества закона / В. В. Игнатенко // Академический юридический журнал. – 2000. – № 1. – С. 16-21
39. Игнатенко В. В. Правовое качество закона как научная категория / В. В. Игнатенко // Сибирский юридический вестник. – 1998. – № 1. – С. 7-12
40. Кириченко О. М. Органічні закони в системі законодавства України : автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Кириченко Олена Миколаївна. – К., 2009. – 19 с.
41. Овчаренко І. М. Закони у системі джерел (форм) права та їх класифікація : автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Овчаренко Ігор Миколайович. – Харків, 2004. – 18 с.
42. Савельева Е. М. О понятии качества законов / Е. М. Савельева // Право и политика. – 2000. – № 10. – С. 4-14
43. Семчик В. Юридична сила закону / В. Семчик // Вісник Академії правових наук. – 1998. – № 4. – С. 23-27
44. Сырых Е.В. Общие критерии качества закона: автореф. дис. на соиск. учен. степен канд. юрид. наук : 12.01.01 / Сырых Елена Владимировна. – М., 2001. – 29 с.
45. Сильченко Н. В. Закон: проблемы этимологии, социологии и логики / Н. В. Сильченко. – Минск : Навука і тэхніка., 1993. – 119 с.
46. Троицкий В. С. Делегированное законотворчество: теория и практика : автореф. дис. на соиск. учен. степен канд. юрид. наук : 12.01.01 / Троицкий Валерий Сергеевич. – М., 2005. – 20 c.
47. Юртаева Е. А. К пониманию закона в дореволюционной России / Е. А. Юртаева // Журнал российского права. – 2010. – № 9. – С. 83-98
48. Ющик О. І. Теоретичні проблеми законодавчого процесу : автореф. на здобут. наук. ступ. докт. юрид. наук : 12.00.01 / Ющик Олексій Іванович. – К., 2005. – 47 с.
49. Гусарєв С. Д. Теорія права і держави : навчальний посібник / Гусарєв С. Д., Олійник А. Ю., Слюсаренко О. Л. – К. : Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». – 270 с.
50. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник. – 2-е вид., перероб. і допов. / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 688 с.
51. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права: Підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. – К. : Кондор, 2008. – 477 с.
52. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2009. – 520 с.
53. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. – Харків : Право, 2009 – 584 с.
54. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / За ред. В. В. Копейчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
55. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права : навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) / Л. А. Луць. – К. : Атіка, 2010. – 412 с.
56. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посібник. – Вид. 10-е, доп. / П. М. Рабінович. – Львів : Край, 2008. – 224 с.
57. Абдулаев М. И. Теория государства и права : учебник для высших учебных заведений / М. И. Абдулаев. – М. : Финансовый контроль, 2004. – 410с.
58. Алексеев С. С. Общая теория права : учеб. – 2-е изд., перераб. и доп. / С. С. Алексеев. – М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 576 с.
59. Теория государства и права: Учебник / Под ред. В. К. Бабаева. – М. : Юристъ, 2003. – 592 с.
60. Венгеров А. Б. Теория государства и права : учебник для юридических вузов / А. Б. Венгеров. – М.: Омега-Л, 2002. – 608 c.
61. Теория государства и права : учебник для вузов. – 2-е изд., изм. и доп. / Под ред. В. М. Корельского, В. Д. Перевалова. – М. : Издательство НОРМА, 2002. – 616 с.
62. Общая теория права и государства : учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В. В. Лазарева. – М.: Юристъ, 2001. – 520 с.
63. Теория государства и права : учебник / Под ред. М. Н. Марченко. – М. : Издательство «Зерцало», 2009. – 848 с.
64. Теория государства и права : учебник / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. – М. : Юристъ, 2004. – 512 с.
65. Проблемы общей теории права и государства : учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д. ю. и., проф. В. С. Нерсесянца. – М. : Норма, 2004. – 832 с.
66. Пиголкин А. С. Теория государства и права : учебник / А. С. Пиголкин. – М.: Издательство Городец, 2003. – 253 с.
67. Протасов В. Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы / В. Н. Протасов. – М. : Новый Юрист, 1999. – 240с.
68. Фаткуллин Ф. Н. Проблемы теории государства и права : учебное пособие / Ф. Н. Фаткуллин, Ф. Ф. Фаткуллин. – Казань : КЮИ МВД России, 2003. – 351 с.
69. Хропанюк В. Н. Теория государства и права : учебник для высших учебных заведений / В. Н. Хропанюк ; Под ред. проф. В. Г. Стрекозова. – М. : Издательство «Интер-стиль», «Омега-Л», 2008. – 384 с.
70. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учебник для вузов / А. Ф. Черданцев. – М. : Юрайт, 2000. – 432 с.
71. Нормография: теория и методология нормотворчества : учебно-методическое пособие / Под ред. Ю. Г. Арзамасова. – М. : Академический проект; Трикста, 2007. – 560 с.
72. Бахвалов С. В. Законодательная технология: некоторые проблеми теории и методологи : дис … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Бахвалов Сергей Владимирович. – Ярославль, 2006. – 272 с.
73. Власенко Н. А. Законодательная технология: теория, опыт, правила / Н. А. Власенко. – Иркутск, 2001. – 185 с.
74. Давыдова М. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии : монография / М. Л. Давыдова. – Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2009. – 318 с.
75. Дзейко Ж. О. Законодавча техніка в Україні: історико-теоретичне дослідження : монографія / Ж. О. Дзейко. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – 360 с.
76. Кашанина Т. В. Юридическая техника: учебник / Т. В. Кашанина. – М. : Эксмо, 2007. – 512 с.
77. Рабинович П. М. Юридическая техника законотворчества в Украине: общие проблемы / П. М. Рабинович // Журнал российского права. – 2000. – № 4. – С. 136-142
78. Законодательная техника : научно-практическое пособие / Л. Ф. Апт, Н. А. Власенко, В. Б. Исаков, С. В. Кузнецов, и др.; Под ред. Ю. А. Тихомирова. – М. : Городец, 2000. – 272 c.
79. Чухвичев Д. В. Законодательная техника : учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по направлению 030500 «Юриспруденция» / Д. В. Чухвичев. – М. : Юнити-Дана : Закон и право, 2006. – 239 с.
80. Швець М. Нова технологія законотворення в Україні / М. Швець // Право України. – 2003. – № 3. – С. 3-8
81. Законотворческая техника современной России : науч.-метод. изд. – Том 1 / Под ред. В. М. Баранова. – Нижний Новгород, 2001. – 544 с.
82. Законотворческая техника современной России : науч.-метод. изд. – Том 2 / Под ред. В. М. Баранова. – Нижний Новгород, 2001. – 543 с.
83. Юридическая техника : учебное пособие по подготовке законопроектов и иных нормативных правовых актов органами исполнительной власти / под. ред. Т. Я. Хабриевой, Н. А. Власенко. – М. : Эксмо, 2010. – 272 с.
84. Бержель Ж.-Л. Общая теория права. – пер. с фр. / Ж.-Л. Бержель. – М., 2000 – 576 с.
85. Бехруз X. Порівняльне правознавство : підручник / Х. Бехруз. – Одеса : Фенікс, 2009. – 464 с.
86. Богдановская И. Ю. Закон в английском праве / И. Ю. Богдановская; Отв. ред. : Н. С. Крылова. – М. : Наука, 1987. – 143 c.
87. Правовая система Нидерландов / Отв. ред.: В. В. Бойцова, Л. В. Бойцова. – М. : Зерцало, 1998. – 432 c.
88. Вильданова М. М. Источники права Франции / М. М. Вильданова // Проблемы совершенствования советского законодательства. Труды. № 32-33. – М., 1986. – С. 332-344
89. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; Пер. с фр. В. А. Туманова – М. : Междунар. отношения, 2009. – 456 с.
90. Егорова Н. Е. Закон как источник конституционного права / Н. Е. Егорова // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. – 2009. – Вып. 4 (19). –С. 118-127.
91. Керимов А. Д. Закон во Франции: от принятия до промульгации / А. Д. Керимов // Государство и право. – 1997. – № 7. – C. 71-74
92. Леже Раймон. Великие правовые системы современности: сравнительно-правовой подход / Раймон Леже. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 584с.
93. Луць Л. А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти) : Монографія / Л. А. Луць. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304с.
94. Луць Л.А. Сучасні правові системи світу. Навчальний посібник / Л. А. Луць. – Львів : видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 247 с.
95. Марченко М. Н. Закон в системе источников романо-германского права / М. Н. Марченко // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2000. – № 3. – С. 33-43
96. Марченко М. Н. Источники романо-германского права: понятие, виды, классификация / М. Н. Марченко // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2000. – № 2. – С. 14-28
97. Марченко М. Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: Учебник для юридических вузов / М. Н. Марченко. – М. : Зерцало, 2001. – 560 c.
98. Осакве К. Сравнительное правоведение. Схематический комментарий / К. Осакве. – М. : Юристъ, 2008. – 830 c.
99. Пилипенко А. Н. Классификация и систематизация законодательства Франции / А. Н. Пилипенко // Журнал российского права. – 2001. – № 9. – С. 109-119
100. Саидов А. Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности): Учебник / А. Х. Саидов ; Под ред. В.А. Туманова. – М. : Юристъ, 2003. – 448 с.
101. Сандевуар П. Введение в право / П. Сандевуар. – М. : Интратэк-Р, 1994. – 324 c.
102. Скакун О. Ф. Общее сравнительное правоведение: основные типы (семьи) правовых систем мира / О. Ф. Скакун. – К. : Ін Юре, 2008. – 464 с.
103. Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения / Ю. А. Тихомиров. – М. : Издательство НОРМА, 1996. – 432 с.
104. Порівняльне правознавство : підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / В. Д. Ткаченко, С. П. Погребняк, Д. В. Лук’янов; За ред. В. Д. Ткаченка. – X. : Право, 2003. – 274 с.
105. Тороп Ю. В. О понятии закона в западноевропейских федерациях / Ю. В. Тороп // Российский юридический журнал. – 2008. – № 5. – С. 174-180
106. Чиркин В. Е. Закон как источник права в развивающихся странах / В. Е. Чиркин // Источники права / Отв. ред. С. А. Сосна – М. : Изд. Наука, 1985. – С. 5-25
107. Шумилов В. М. Введение в правовую систему ФРГ / В. М. Шумилов. – М. : ДеКА, 2001. – 140 c.
108. Цвайгерт К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х тт. – Том I. Основы: Пер. с нем. / К. Цвайгерт, X. Кётц. – М. : Междунар. отношения, 2000. – 480 с.
109. Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. – 3-е изд. перераб. и доп. / Авт. кол. Ф. М. Решетников, У. Батлер, В. В. Бойцова и др. ; Отв. ред. А. Я. Сухарев. – М. : Норма, 2003. – 968 с.
110. Кудинов О. А. Конституционное право зарубежных стран : курс лекций. – 3-е изд., стереотип. / О. А. Кудинов. – М. : Ось-89, 2009. – 208 с.
111. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. – Пер. с немецкого / К. Хессе ; Под ред. Н. А. Сидоров. – М. : Юрид. лит., 1981. – 368 c.
112. Чиркин В. Е. Конституционное право зарубежных стран : учебник, – изд., перераб. и доп. / В. Е. Чиркин. – М. : Юристъ, 2001. – 600 с.
113. Шаповал В. М. Конституцiйне право зарубiжних країн : пiдручник / В. М. Шаповал. – К. : АртЕк, Вища школа, 1997. – 264 с.
114. Конституционное право зарубежных стран : учебник для вузов / Под общ. ред. М. В. Баглая, Ю. И. Лейбо, Л. М. Энтина. – М. : Норма, 2004. – 832 с.
115. Конституционное право государств Европы : учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов / Авт. кол. : Л. Л. Алексеева, Л. В. Андриченко, С. А. Боголюбов и др. ; Отв. ред. Д. А. Ковачев. – М. : Волтерс Клувер, 2005. – 320 с.
116. Иностранное конституционное право / Под ред. проф. В. В. Маклакова. – М. : Юристъ, 1996. – 512 с.
117. Конституционное право зарубежных стран / О. В. Афанасьева, Е. В. Колесников, Г. Н. Комкова, А. В. Малько ; Под общ. ред. А. В. Малько. – М. : Норма, 2004. – 320 с.
118. Конституційне право зарубіжних країн : навч. посібник. – 2¬е вид., допов. і перероб. / М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
119. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Общая часть : учебник для вузов. – 4-е изд., обновл. и дораб. / И. А. Андреева, А. Ш. Будагова, С. Ю. Кашкин и др. ; Отв. ред. Б. А. Страшун. – М. : НОРМА, 2005. – 896 с.
120. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Особенная часть: учебник для вузов. – 2-е изд., обновлен. и перераб. / Авт. кол. : И. А. Алебастрова, Л. М. Гудошников, В. А. Кикоть и др. ; Отв. ред. Б. А. Страшун. – М. : Норма, 2006. – 1104 с.
121. Богдановская И. Ю. Источники права на современном этапе развития «общего права» : автореф. дис. на соиск. учен. степен докт. юрид. наук : 12.01.01 / Богдановская Ирина Юрьевна. – М., 2007. – 48 с.
122. Бошно С. В. Форма права: теоретико-правовое исследование : дис. … докт. юрид. наук : 12.00.01 / Бошно Светлана Владимировна. – Москва, 2005. – 440 с.
123. Вопленко Н. Н. Истоники и формы права : учеб. пособие / Н. Н. Вопленко. – Волгоград : Изд-во ВолГУ. – 2004. – 102 с.
124. Гурова Т. В. Актуальные проблемы теории источников права : автореф. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Гурова Татьяна Владимировна. – Саратов, 2003. – 25 с.
125. Данцева Т. Н. Формальные источники права : автореф. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Данцева Татьяна Николаевна. – Красноярск, 2007. – 24 с.
126. Иванюк О. А. Источник права: проблемы определения / О. А. Иванюк // Журнал российского права. – 2007. – № 9. – С. 142-150
127. Калинин А. Ю. Форма (источник) права как категория в теории государства и права / А. Ю. Калинин, С. А. Комаров // Правоведение. – 2000. – № 6 (233). – С. 3-10
128. Муромцев Г. И. Источники права: теоретические аспекты проблемы / Г. И. Муромцев // Правоведение. – 1992. – № 2. – С. 23-30.
129. Онищенко Н. М. Джерела права та правові системи сучасності / Н. М. Онищенко // Правова держава : щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2001. – вип.12. – С. 90-97
130. Петрова Л. В. Джерела права (критичний методологічний досвід) / Л. В. Петрова // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – №1. – С 65-76.
131. Сырых В. Н. Система источников права в материалистической теории права // Ленинградский юридический журнал. – 2008. – № 3 (13). – С. 7-24
132. Толстик В. А. Иерархия источников российского права : автореф. на соиск. учен. степ. докт. юрид. наук : 12.00.01 / Толстик Владимир Алексеевич. – Нижний Новгород, 2002. – 54 с.
133. Тополевський Р. Б. Система джерел права: поняття, види, структура / Р. Б. Тополевський // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2002. – № 20. – С. 160-164
134. Тополевський Р. Б. Системні зв’язки юридичних джерел права : автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Тополевський Руслан Богданович. – Харків, 2004. – 20 с.
135. Топорнин Б. Н. Система источников права: тенденции развития / Б. Н. Топорнин // Судебная практика как источник права. – М. : Юрист, 2000. – C. 9-45
136. Марченко М. Н. Источники права : учеб. пособие / М. Н. Марченко. – М. : ТК Велби, Издательство Проспект, 2007. – 760 с.
137. Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми теорії та методології. Монографія / Н. М. Пархоменко. – К. : Юридична думка, 2008. – 336 с.
138. Храмов Д. В. Теоретические основы разделения традиционных и нетрадиционных источников права, их взаимосвязь и взаимодействие / Д. В. Храмов // Вестник Саратовской государственной академии права. – 2009. – № 3 (67). – С. 35-39
139. Источники права: проблемы теории и практики. Материалы конференции 22-25 мая 2007 г. / Отв. ред. : В. М. Сырых. – М. : РАП, 2008. – 376 c.
140. Иванов В. В. К вопросу о теории нормативного договора / В. В. Иванов // Журнал российского права. – 2000. – № 7. – С. 85-97
141. Нечитайло М. А. Нормативный договор как источник права : автореф. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Нечитайло Марина Анатольевна. – М., 2002. – 16 с.
142. Пархоменко Н. М. Договір у системі права України : автореф. на здобут. наук. ступ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Пархоменко Наталія Миколаївна. – К., 1998. – 16 с.
143. Тихомиров Ю. А. Договор как регулятор общественных отношений / Ю. А. Тихомиров // Правоведение. – 1990. – № 5. – С. 27-35
144. Антонович М. М. Міжнародне публічне право / М. М. Антонович. – К. : Вид. дім «КМ Академія» ; Алерта, 2003. – 308 с.
145. Баймуратов М. О. Міжнародне право / М. О. Баймуратов. – X. : Одіссей, 2002. – 672 с.
146. Бирюков П. Н. Международное право : учебное пособие / П. Н. Бирюков. – М. : Юрист, 1998. – 262 с.
147. Міжнародне право : навч. посібник / За ред. М. В. Буроменського – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
148. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основи теорії : підручник / В. Г. Буткевич, В.В. Мицик, О. В. Задорожній; За ред. В. Г. Буткевича. – К. : Либідь, 2002. – 608 с.
149. Дружков М.П. Заключение многосторонних договоров в рамках и под эгидой международных организаций. – Киев, 1986.
150. Каламкарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право : учебник. – М. : Изд-во Эксмо, 2004. – 688 с.
151. Крылов Н. Б. Правотворческая деятельность международных организаций / Н. Б. Крылов. – М. : Наука, 1988. – 174 с.
152. Лукашук И. И. Современное право международных договоров / И. И. Лукашук. – М. : Волтерс Клувер, 2004. – 672 c.
153. Талалаев А. Н. Право международных договоров: общие вопросы / А. Н. Талалаев. – М. : Междунар. отношения, 1980. – 312 с.
154. Талалаев А. Н. Право международных договоров: договоры с участием международных организаций / А. Н. Талалаев. – М. : Междунар. отношения, 1989. – 272 с.
155. Тихомиров Ю. А. Международно-правовые акты: природа и способы влияния / Ю. А. Тихомиров // Журнал российского права. – 2002. – № 1. – С. 101-110
156. Ульянова Н. Н. Общие многосторонние договоры в современных международных отношениях. Некоторые вопросы теории / Н. Н. Ульянова. – Киев : Наук. думка, 1981. – 259 с.
157. Ушаков Н. А. Международное право : учебник / Н. А. Ушаков. – М : Юрист, 2000. – 304 с.
158. Черниченко С. В. Теория международного права: Старые и новые теоретические проблемы. – В 2-х томах. Т. 2 / Черниченко С. В. – М. : НИМП, 1999. – 531 c.
159. Шлянцев Д. А. Международное право: курс лекций / Д. А. Шлянцев. – М. : Юстицинформ, 2006. – 256 с.
160. Шуршалов В.М. Основные вопросы теории международного договора. – М., 1959. – 472 с.
161. Бодров С. Ю. Судебный прецедент в системе источников российского права: вопроси теории и практики : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.01 / Бодров Сергей Юрьевич. – Ульяновск, 2004. – 208 с.
162. Верещагин А. Н. Судебное правотворчество в России. Сравнительно-правовые аспекты / А. Н. Верещагин. – М. : Междунар. отношения, 2004. – 344 с.
163. Власова Т. В. Прецедентное право Англии: теоретико-сравнительный анализ : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Власова Татьяна Валентиновна. – М., 2002. – 179 с.
164. Голуб К. Ю. Судебный прецедент в системах международного и европейского права / К. Ю. Голуб // Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия Экономика. Управление. Право. Т. 7: Вып. 1. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 2007. – С. 92-96
165. Гук П. А. Судебный прецедент: теория и практика / П. А. Гук. – М. : Юрлитинформ, 2009. – 128 с.
166. Гураленко Н. А. Судовий прецедент в системі джерел права: філософсько-правовий аспект : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Гураленко Наталія Анатолівна. – Львів, 2009. – 223 с.
167. Дворникова О. А. Административный прецедент в системе источников права: теоретико-правовое исследование : автореф. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : 12.00.01 / Дворникова Оксана Александровна. – М., 2009. – 22 с.
168. Дорохова А. Б. Роль судебного прецедента в правовой системе (сравнительно-правовой анализ) : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Дорохова Анна Борисовна. – М., 2001. – 212 с.
169. Евстигнеева Г. Б. Судебные решения как источник права : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.01 / Евстигнеева Галина Борисовна. – М., 2007. – 144 с.
170. Загайнова С. К. Судебный прецедент: проблемы правоприменения / С. К. Загайнова. – М. : Издательство НОРМА, 2002. – 176 с.
171. Зорькин В. Д. Прецедентный характер решений Конституционного Суда Российской Федерации / В. Д. Зорькин // Журнал российского права. – 2004. – № 12. – С. 3-9
172. Кучин М. В. Судебный прецедент в системе общего и континентального права / М. В. Кучин // Российский юридический журнал. – 2006. – № 2. – С. 61-74
173. Лозовская С. В. Правовой прецедент: вопросы теории и практики : дис. …канд. юрид. наук. : 12.00.01 / Лозовская Светлана Валерьевна. – Екатеринбург, 2005. – 241 с.
174. Луць Л. А. Перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України / Л. А. Луць // Вісник центру суддівський студій. – 2006. – № 6. – С. 9-15
175. Малишев Б. В. Судовий прецедент у правовій системі Англії / Б. В. Малишев. – К. : Праксіс, 2008. – 344 с.
176. Марченко М. Н. Судебный прецедент: разнообразие понятий и многообразие форм проявления / М. Н. Марченко // Журнал российского права. – 2006. – № 6 – С. 96-107
177. Подольськая Н. А. К вопросу о понятии прецедента как источника права (общетеоретический аспект ) / Н. А. Подольская // Судебная практика как источник права. – М. : Юристъ, 2000. – С. 149-152
178. Подольская Н. А. Прецедент как источник права в романо-германской правовой семье / Н. А. Подольская // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1999. – № 6. – С. 80-88.
179. Попов О. В. Теоретико-правовые вопросы судебного правотворчества в РФ : дис. …канд.