ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС І ЗАКОНОДАВЧА ТЕХНІКА У ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, ГЕТЬМАНАТУ ТА ДИРЕКТОРІЇ

brief description

ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС І ЗАКОНОДАВЧА ТЕХНІКА У ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, ГЕТЬМАНАТУ ТА ДИРЕКТОРІЇ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1
Законодавчий процес і законодавча техніка у період Центральної Ради, Гетьманату та Директорії: історіографія проблеми, джерельна база та понятійно-категоріальний апарат дослідження
1.1. Історіографія проблеми та характеристика джерельної бази дослідження.
1.2. Понятійно-категоріальний апарат дослідження.
Висновки до розділу

РОЗДІЛ 2
Становлення законодавчого процесу і законодавчої техніки у період Української Центральної Ради
2.1. Законодавчий процес
2.2. Законодавча техніка
Висновки до розділу

РОЗДІЛ 3
Загальна характеристика законодавчого процесу і законодавчої техніки у період Гетьманату П. Скоропадського
3.1. Законодавчий процес
3.2. Законодавча техніка
Висновки до розділу

РОЗДІЛ 4
Розвиток законодавчого процесу і законодавчої техніки у період Директорії
4.1. Законодавчий процес
4.2. Законодавча техніка
Висновки до розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ 4

12

12

22
40

42

42
71

81

85

85
109

122

126
126

167
185

189

194

212

ВСТУП

Актуальність теми
Однією з найважливіших функцій держави є регулювання суспільних відносин шляхом встановлення загальнообов’язкових правил поведінки, у тому числі прийняття законів. Для нормальної її реалізації необхідна наявність усталеного демократичного законодавчо урегульованого процесу, що складається з певних обов’язкових стадій та за допомогою якого відбувається встановлення нового, зміна або скасування старого нормативно-правового акта.
Відповідно на сучасному етапі суспільного розвитку України науковці та практики дедалі частіше звертаються до проблем удосконалення законодавчого процесу. Проте, деякі його аспекти досі залишаються неурегульованими, а наявні нормативні положення часто є теоретично недосконалими, що негативно відбивається на процесі право творення і наступного правозастосування. Свідченням цього є значна кількість змін та доповнень до законодавчих актів, колізії та суперечності між діючими нормами та багато ін. Негативно впливає на якість законодавчих актів відсутність унормованих вимог до законодавчої техніки, зокрема так званого закону про закони, дискусії щодо якого в науковій літературі та в стінах Верховної Ради України точаться вже не один рік.
Передумовою подальшого удосконалення та розвитку законодавчого процесу та законодавчої техніки є комплексне використання здобутків теорії та практики законотворення. Отже, важливого значення набуває врахування світового і національного історичного досвіду.
Особливий інтерес викликає один із визначальних етапів становлення державності України – період української революції 1917 – 1920 рр. Проте, цікавим і теоретично актуальним питанням законодавчого процесу та законодавчої техніки часів Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії досі приділялося мало уваги (історіографія проблеми висвітлюється у першому розділі роботи).
Водночас відомо, що протягом короткого проміжку часу на території України існувало декілька держав з різними формами правління, кожна з яких мала свої особливості у здійсненні законодавчого процесу, а також здобутки та прорахунки у галузі законотворення. Цей унікальний вітчизняний досвід дає змогу сучасним правникам та історикам скористатися практичними висновками, отриманими при аналізі діяльності досліджуваних державних утворень.
Саме тому дослідження законодавчого процесу та законодавчої техніки в період Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії є актуальним для історико-правової науки, а також сприятиме роботі фахівців у напрямі удосконалення сучасних законодавчого процесу та законодавчої техніки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження пов’язано з плановою тематикою відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зокрема з темами: “Правовий звичай як джерело українського права: історико-юридичне дослідження” (номер державної реєстрації 0102U001601) та “Проблеми становлення і розвитку українського права: наукознавчий аспект” (номер державної реєстрації 0104U007593).
Метою дослідження є виявлення і узагальнення досвіду Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського (Української Держави) та Директорії з питань законодавчого процесу і законодавчої техніки та внесення пропозицій щодо його використання. Досягнення вказаної мети зумовило необхідність вирішення таких основних завдань:
з’ясувати стан наукового дослідження проблеми, зміст понять законодавчого процесу і законодавчої техніки;
розглянути умови, у яких функціонували наділені законодавчими повноваженнями державні органи досліджуваного періоду, та визначити їх вплив на порядок підготовки, прийняття і введення в дію нормативно-правових актів, а також на рівень законодавчої техніки;
виявити та проаналізувати нормативно-правові акти, що регулювали законодавчий процес та законодавчу техніку у період Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії;
визначити наявність чи відсутність зв’язку (наступності) між масивом нормативно-правових актів Російської імперії, Російської республіки часів Тимчасового уряду, Української Народної Республіки (Української Центральної Ради та Директорії) і Української Держави в галузі регулювання законодавчого процесу та законодавчої техніки;
встановити основні етапи розроблення, прийняття та введення в дію законодавчих актів у період Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії;
визначити основні правила викладення та структуризації нормативно-правового матеріалу, якими користувалися при виготовленні текстів законодавчих актів, зокрема правила нормативно-структурної, логіко-лексичної побудови тексту проекту нормативно-правового акта, його зовнішнього оформлення та ін.;
узагальнити відповідний досвід Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії і сформулювати пропозиції щодо його використання у сучасній Україні.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правові відносини, що виникали в процесі підготовки (в т. ч. юридико-технічного опрацювання), прийняття та введення в дію законодавчих актів у період Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії.
Предметом дисертаційного дослідження є законодавчий процес та законодавча техніка в період Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії.
Хронологічно дослідження обмежене періодом так званої української революції, а саме часом функціонування Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії.
Автор свідомо не звертався до досвіду Західноукраїнської Народної Республіки, зважаючи на специфіку західноукраїнської державності, зумовленою впливом австро-угорських традицій. При цьому вважаємо, що досвід ЗУНР у сфері законотворення може і має стати предметом окремого дослідження. Частково ці проблеми висвітлені у дисертаційних дослідженнях Дзейко Ж. О. [1], Кобилецького М. М. [2]; Павлишина О. Й. [3] та ін.
Не розглядався також відповідний досвід радянського законотворення, який, по-перше, теж має помітну специфіку, а, по-друге, вже знайшов достатнє висвітлення у науковій літературі [4].
Досвід Російської імперії і Російської республіки часів Тимчасового уряду вивчався в обсязі, необхідному для визначення наявності чи відсутності наступності традицій у галузі законотворення.
Методологію дисертаційного дослідження складає комплекс філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових методів і принципів. В процесі дослідження використовувались, зокрема, такі принципи і методи.
Дослідження ґрунтується на діалектико-матеріалістичному філософському підході, що передбачає визнання наявності об’єктивних державно-правових закономірностей та можливості їх пізнання. Законодавчий процес та елементи законодавчої техніки досліджуваних держав розглядалися в їх динаміці і взаємозв’язку з іншими явищами та процесами.
Системний та історико-правовий методи використовувалися на кожному етапі дослідження. Спираючись на загальні принципи законотворчої діяльності, визначені конкретні закономірності здійснення законодавчого процесу у досліджуваний період. Використання методів аналізу й синтезу, узагальнення, індукції та дедукції дало можливість виявити та систематизувати відносини, що входять до предмету дослідження.
При аналізі законодавчих актів досліджуваних держав застосовувались структурний та формально-юридичний методи. Принцип додержання об’єктивності є провідним принципом наукового дослідження та тісно пов’язаний з принципом історизму. При визначенні послідовності етапів дослідження та викладення матеріалу застосовувався хронологічний метод.
Аналіз загалу зібраного матеріалу та побудова висновків проводились із використанням порівняльного методу, що сприяв об’єктивності оцінок, визначенню оптимальних форм існування досліджуваних предметів та явищ.
У ході дослідження застосовувалися й інші принципи та методи.
Джерельну базу дослідження склали архівні документи та матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, періодичні видання того часу, роботи науковців, нормативно-правові акти, які діяли у досліджуваний період, конституційні проекти, проекти інших нормативних актів та пояснювальні записки до них, протоколи засідань органів вищої державної влади, а також листування цих органів між собою та інші історичні документи.
Наукова новизна одержаних результатів, насамперед, визначається тим, що дана робота є одним з перших в Україні самостійним комплексним дослідженням, виконаним на монографічному (дисертаційному) рівні, яке присвячене проблемам законодавчого процесу та законодавчої техніки у період Української Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського та Директорії. У дисертаційній роботі на основі аналізу архівних матеріалів, публікацій у періодичних виданнях та законодавчих матеріалів того часу з’ясовано, яким чином відбувалася підготовка, прийняття та введення в дію законодавчих актів, виокремлено основні стадії законодавчого процесу в досліджуваний період, а також визначено основні правила викладення та структуризації нормативно-правового матеріалу, якими користувалися при виготовленні тексту таких законодавчих актів. Окремо автор зупинився на питаннях запровадження української мови і термінології в нормотворчу практику, на спробах систематизації законодавства 1917 – 1920 рр.
Найбільш вагомими результатами дослідження, що зумовлюють його новизну і визначають внесок автора у розроблення зазначеної проблематики, вважаємо:
1. Авторське визначення терміна “законодавчий процес” як сукупності законодавчо врегульованих послідовних дій уповноважених суб’єктів, що спрямовані на встановлення нових, зміну або скасування діючих законодавчих актів.
2. Положення про те, що Українська Центральна Рада загалом сприйняла досвід Російської імперії у галузі законотворення, з урахуванням особливостей, пов’язаних із відмінностями форм державного правління та побудови державного апарату Української Народної Республіки та Російської імперії. Водночас у Конституції УНР, прийнятій 29 квітня 1918 р., було запропоновано законодавчу процедуру демократичнішу, ніж передбачена законами Російської імперії, зокрема закріплено право народної законодавчої ініціативи, яке доцільно передбачити і в сучасному конституційному законодавстві.
3. Висновок, що практика одноосібного прийняття Гетьманом П. Скоропадським остаточних рішень законодавчого характеру призводила до численних порушень встановленої процедури прийняття законів та негативно впливала на якість законодавчих актів.
4. Положення про те, що незважаючи на негативну тенденцію зосередження всієї повноти влади, в т. ч. і законодавчої, в руках С. В. Петлюри, у ряді законопроектів, підготовлених за часів Директорії, передбачалися демократичні засади законодавчого процесу. Зокрема пропонувалося заснування представницького органу – Державної Народної Ради, а також досить детально регламентувалась процедура прийняття законодавчих актів.
5. Висновок, що в період Директорії одним із пріоритетних напрямів діяльності уряду було визнано проведення систематизації законодавства, що діяло на території України у 1917 – 1920 рр. Як наслідок була розпочата, але не завершена підготовка Зібрання законів Української Народної Республіки.
6. Поглиблену характеристику процесу становлення, розвитку та закріплення української мови як державної та запровадження її у нормотворчу діяльність вищих органів влади. Висновок, що на відміну від Української Центральної Ради, яка, починаючи із моменту свого створення, послідовно запроваджувала принцип українізації всього життя на території України, період Гетьманату П. Скоропадського характеризується відсутністю чіткої державної політики щодо статусу української мови. Гарячу полеміку з цього питання було знято лише із прийняттям Директорією в січні 1919 р. закону „Про мову в УНР”, відповідно до якого єдиною державною мовою на території України визнавалась українська мова.
7. Положення про характерні спільні риси законотворення досліджуваних державних утворень, серед яких:
наступність – кожне нове державне утворення спиралося, у межах запровадженої форми державної влади, на досвід у цій галузі своїх попередників;
недостатня правова урегульованість законодавчого процесу та майже повна нерегламентованість законодавчої техніки;
закріплення на законодавчому рівні правил, які встановлювали стандартне формулювання затвердження законодавчих актів та їх наступного посвідчення, а також найбільш загальні вимоги до форми опублікування законів;
відсутність чітких критеріїв для обрання форми нормативного акта.
8. Додаткову аргументацію з позицій історичного досвіду необхідності прийняття в сучасній Україні „закону про закони”, створення правничо-термінологічних комісій та інших спеціальних органів, які б у процесі підготовки законопроектів перевіряли їх під кутом зору відповідності чинному законодавству та вимогам законодавчої техніки.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені в ньому положення, узагальнення та висновки можна використати:
у проведенні науково-дослідних робіт – при розробці та обґрунтуванні положень та висновків майбутніх досліджень відповідної проблематики ;
у законотворчості – з метою використання позитивних надбань та уникання помилок Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії в процесі підготовки, прийняття та введення в дію законодавчих актів;
у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін “історія держави і права України”, „теорія держави і права” та ін., а також при підготовці підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького. Теоретичні висновки дисертації апробовані у доповідях на двох міжнародних наукових конференціях: ІХ Міжнародній історико-правовій конференції „Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (м. Рівне, 6–4 червня 2003 р., доповідь опублікована); ХІІ Міжнародній історико-правовій конференції „Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва” (м. Бахчисарай, 10–13 вересня 2004 р., доповідь опублікована).
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 4 наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані ВАК як фахові з юридичних наук.
Структура дисертації визначена предметом, метою та завданнями дослідження. Вона містить вступ, чотири розділи, кожний з яких складається з двох підрозділів та висновків до розділів, висновки, список використаних джерел (253 посилання) та дев’яти додатків у вигляді схем.
Обсяг основного тексту дисертації – 193 сторінки, списку використаних джерел – 18 сторінок та сторінок додатків – 9 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо виявлення і узагальнення досвіду УЦР, Гетьманату П. Скоропадського (Української Держави) та Директорії з питань законодавчого процесу і законодавчої техніки та внесення пропозицій стосовно його використання.
Намагання поглянути на історію державотворення досліджуваного періоду в Україні з суто юридичної (теоретико-правової) точки зору, утримуючись, наскільки це можливо, від політичної оцінки дій та подій, привело нас до таких наукових висновків.
1. Діяльності органів вищої державної влади періоду національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. присвячена велика кількість досліджень істориків та юристів, що є цілком закономірним та обґрунтованим явищем. Проте аналіз джерел та наукової літератури, присвяченої цьому періоду, свідчить про її переважне історичне та політико-юридичне спрямування. Деяким аспектам законодавчого процесу та окремим елементам законодавчої техніки присвячена невелика кількість наукових праць, а комплексне дослідження названої проблематики взагалі відсутнє.
2. Аналізуючи наукові роботи, присвячені теорії законодавчого процесу доходимо висновку, що головною проблемою при визначенні кількості та переліку стадій законодавчого процесу є відсутність відповідної єдиної наукової концепції.
3. Характерною рисою законодавчого процесу у трьох державах, що існували на території України у 1917 – 1920 рр., є його наступність, а також постійний розвиток та удосконалення. Кожне нове державне утворення у межах запровадженої форми державної влади сприймало здобутки попереднього. Водночас залежність від форми державної влади, від політики, яку проводило нове державне утворення, гальмувало втілення у життя прогресивний ідей, їх розвиток, а отже, і підвищення якісних характеристик законодавчого процесу, законодавчої техніки у досліджуваний період та їх кінцевого продукту – нормативно-правових актів.
4. Українською Центральною Радою було сприйнято досвід Російської імперії у галузі законотворення, з урахуванням особливостей, пов’язаних із відмінностями форм державного правління та побудови державного апарату УНР та Російської імперії.
5. Вперше в історії українського конституціоналізму у Конституції УНР 29 квітня 1918 року на законодавчому рівні закріплювалось коло суб’єктів права законодавчої ініціативи. Поряд із державними органами правом безпосереднього внесення законодавчих пропозицій або проектів нормативно-правових актів до законодавчого органу наділялись органи самоврядування, які об’єднували не менше 100 тисяч виборців, та безпосередньо виборці-громадяни республіки, кількістю не менше 100 тисяч. Дана норма, незважаючи на специфічний порядок подання таких законопроектів, позитивно оцінюється дослідниками і може стати прикладом для сучасного законотворця.
6. Остаточні рішення про прийняття законів у період Гетьманату фактично приймалися одноособово Гетьманом, що не відповідало ані тогочасним, ані сучасним уявленням про демократичну процедуру прийняття нормативно-правових актів. Не можна, однак, заперечувати і певних здобутків, до яких відносимо нормативну урегульованість законодавчої процедури. Так, вже в одному із перших нормативно-правових актів, було підкреслено провідну роль закону у державі і суспільстві та визначено правові засади здійснення законодавчого процесу.
7. Зміни в органах влади Директорії зумовлювали відповідні зміни законодавчого процесу. Відсутність збалансованого механізму розподілу повноважень серед членів Директорії призвела до зосередження всієї влади в руках С. В. Петлюри, у зв’язку з чим прийняття остаточних рішень законодавчого характеру також відбувалась фактично одноособово. Здобутками цього періоду є нормативна урегульованість законодавчого процесу, впровадження української мови у нормотворчість, запровадження централізованої системи реєстрації законів, спроби кодифікації законодавства, упорядкованіше застосування форм нормативних актів (законів і постанов) та ін. Окремі законопроекти, підготовлені у цей період, містять прогресивні ідеї, зокрема заснування представницького органу – Держаної Народної Ради, які, на жаль, лишились нереалізованими.
8. Важливо й те, що саме в період Директорії одним із пріоритетних напрямів діяльності уряду було визнано проведення систематизації законодавства, що діяло на території України у 1917 – 1920 рр. Результатом активної роботи державних органів стала підготовка Зібрання законів Української Народної Республіки. На жаль, робота щодо систематизації не отримала свого продовження і відповідно логічного завершення у вигляді кодифікованого законодавства чинного у Директорії, яке могло стати однією з найцінніших пам’яток українського права.
9. Із проголошенням української державності активно розпочався процес становлення, розвитку та закріплення української мови як державної та запровадження її у нормотворчу діяльність вищих органів влади.
На відміну від Української Центральної Ради, яка, починаючи із моменту свого створення, послідовно запроваджувала принцип українізації всього життя на території України, період Гетьманату П. П. Скоропадського характеризується відсутністю чіткої державної політики щодо статусу української мови. Гарячу полеміку з цього питання було знято лише із прийняттям Директорією в січні 1919 р. закону „Про мову в УНР”, відповідно до якого єдиною державною мовою на території України визнавалась українська мова.
10. Для законодавчої техніки всіх досліджуваних державних утворень періоду 1917 – 1920 рр. характерним є те, що фактично єдиними закріпленими на законодавчому рівні були правила, які встановлювали стандартне формулювання затвердження законодавчих актів та їх наступного посвідчення, а також називали найбільш загальні вимоги до форми опублікування законів. Іншою спільною характерною рисою є відсутність чітких критеріїв при обранні тієї чи іншої форми нормативного акта для оформлення правового матеріалу.
11. Варто відзначити цінність не тільки позитивного досвіду. Негативною спільною для всіх трьох держав 1917 – 1920 рр. характерною рисою була недостатня урегульованість законодавчого процесу та майже повна нерегламентованість законодавчої техніки. Водночас так званого закону про закони немає і у сучасної України, хоча необхідність його видається доведеною всім її попереднім досвідом законотворчої діяльності.
12. І на доктринальному, і на практичному рівнях законодавча техніка у сучасному її розумінні як системи правил викладення нормативно-правового матеріалу при виготовленні тесту законодавчих актів у всіх досліджуваних державних утвореннях знаходилася на початковому рівні формування, та складалася не системно, а скоріше мозаїчно – шляхом урегулювання нагальних питань поточного (конкретного) моменту.
13. Слід високо оцінити участь спеціальних органів у процесі підготовки законопроектів та перевірки їх з точки зору відповідності діючому законодавству та вимогам законодавчої техніки. Так, наприклад, діяльність спеціальних комісій по виробленню конституцій, законодавчих департаментів міністерств, а також термінологічних комісій, які функціонували при міністерствах та складалися з посадовців та фахівців (теоретиків та практиків) сприяла підготовці найбільш якісних як за формою так і за змістом законопроектів. Вважаємо, що розширення практики таких органів в сучасній Україні є необхідною складовою механізму реалізації норм, що регулюють законодавчий процес та законодавчу техніку.
14. Для революційних умов, у яких існували та функціонували досліджувані державні утворення, характерним є те, що чинні нормативно-правові акти та реальні життєві обставини були взаємно зумовленими. Спочатку виникала практика здійснення законодавчого процесу, яка відповідала формі державної влади та можливостям існуючих державних установ. Далі вона знаходила своє законодавче закріплення. Поступово ця практика удосконалювалася, що знаходило своє відображення у законодавстві – змінювалися існуючі або приймалися нові нормативні положення. Така практика є недосконалою, але виправданою конкретно-історичними умовами.
Період української революції 1917 – 1920 рр. надає сучасному досліднику унікальні можливості для аналізу діяльності вищих органів влади національних держав трьох різних специфічних форм правління, який дасть можливість уникнути помилок та використати позитивний досвід у галузі процедури законотворення, зокрема в процесі розвитку та удосконалення сучасних законодавчого процесу та законодавчої техніки.
Проведене дослідження ще раз переконливо свідчить, що нормативно-правові акти, які приймаються ситуативно, поспіхом, в силу обставин, не є оптимальними для урегулювання суспільних відносин та вимагають подальшого коригування із урахуванням виявлених при їх застосуванні недоліків. Водночас, прийняття нормативно-правових актів, розроблених фахівцями із використанням досягнень сучасної вітчизняної та світової науки, є запорукою їх стабільності, ефективності та високої якості.
У цьому сенсі непересічним є значення надбань історико-правової науки, які дають можливість із урахуванням національного державо і правотворчого досвіду визначити оптимальну модель або шлях вирішення конкретної проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дзейко Ж. О. Правовий статус вищих органів державної влади Української Народної Республіки (1917 – 1920 рр.): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 248 с.
2. Кобилецький М. М. Утворення ЗУНР, її державний механізм та діяльність (1918-1923 рр.): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський держ. ун-т ім. Івана Франка. — Л., 1998. — 204 с.
3. Павлишин О. Й. Формування та діяльність представницьких органів влади ЗУНР – ЗОУНР (жовтень 1918- червень 1919 рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2001. – 226 с.
4. Усенко И. Б. Первая кодификация законодательства Украинской ССР. – К., 1989. - 123 с.
5. Мироненко О. М. Світоч української державності: політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. – К., 1995. – 328 с.
6. Рум’янцев В. О. Центральна Рада: боротьба за відновлення української державності. — Х., 1995. — 40 с.
7. Центральна Рада і український державотворчий процес (до 80-річчя створення Центральної Ради): матеріали наукової конференції / В. А. Смолій (ред.); НАН України, Інститут історії України. — К., 1997. — Ч.1. – 234 с.; Ч. 2. 409 с.
8. Центральна Рада на тлі української революції: Науково-теоретичні читання в Інституті історії України НАН України / В. Ф. Верстюк (ред.). — К., 1996. — 131, [1] с.
9. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібник / Міжнародний фонд „Відродження.” — К., 1997. — 341 с.
10. Верстюк В. Ф., Осташко Т. C. Діячі Української Центральної Ради / НАН України, Український міжнародний комітет з питань науки і культури. — К., 1998. — 254, [1] с.
11. Українська Центральна Рада: сторінки історії: Бібліогр. покажч. / М. О. Малиновський (наук. ред.) — Х., 1999. — 101, [1] с.
12. Реєнт О. П. Більшовизм і українська революція 1917-1920 pp.: Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів / НАН України. Інститут історії України. — К., 1994. — 38, [1] с.
13. Преса України: газети 1917-1920 pp.: Бібліогр. покажч. / Т. Я. Рудий (уклад.); НАН України, Інститут історії України. — К., 1997. — 97 с.
14. Українська революція і державність (1917-1920 pp.) / Т. А. Бевз, Д. В. Ведєнєєв, І. Л. Гошуляк та ін. — К., 1998. — 247 с.
15. Солдатенко В. Ф. Українська революція: Історичний нарис. – К.:, 1999. – 973, [2] с.
16. Історія України: Україна в 1917-1920 роках. Відродження української національної державності. — К., 1993. — 41 с.
17. Проблеми вивчення історії української революції 1917-1921 рр. – К., 2002. – 296 с.
18. Бевз Т. А. Формування української держави за доби Центральної Ради (березень 1917 р.- квітень 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 1995. — 189 с.
19. Гомотюк О. Є. Центральна Рада в українському державотворчому процесі (березень 1917 - квітень 1918 рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Тернопільська академія народного господарства — Тернопіль, 1997. – 186 с.
20. Грибоєдов С. В. Українська держава гетьмана П. Скоропадського: історіографічне дослідження: Дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 210 с.
21. Грибоєдов С. В. Українська держава гетьмана П. Скоропадського: історіографічне дослідження: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 19 с.
22. Захарчук А. С. Українська Центральна Рада і її державотворча діяльність (до проблеми пошуку джерел в історико-юридичній літературі) // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 9. – К., 2001. – С. 45–54.
23. Калакура Я. С. Новітня історіографія державотворчої діяльності Центральної Ради // Центральна Рада і український державотворчий процес. Матеріали конференції. – К., 1996. – С. 42–51.
24. Рум'янцев В. О. Українська державність 1917-1922 рр.: Форми і проблеми розбудови. — Х., 1996. — 164 с.
25. Копиленко О. Л., Копиленко М. Л. Держава і право України. 1917-1920 рр. – К., 1997. – 289 с.
26. Копиленко О. Л. З історії законодавства про громадянство України. – К., 2001. – 34 с.
27. Копиленко О. Л. Сто днів Центральної Ради. - К., 1992. – 204 c.
28. Копиленко О. Л. З досвіду законотворчості УНР та Української Держави // Право України. – 1995. – №5-6. – С. 52 – 55.
29. Копиленко О. Л. Мовні проблеми в українській політичній думці та законодавстві 1917-1920 рр. // Право України. – 1998. – № 9. – С. 26–31.
30. Мироненко О. М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917–1920 рр. Теоретико-методологічний аспект. – К., 2002. – 260 c.
31. Мироненко О. М. Законодавча процедура в Українській державі // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко. – К., 1998. – Т. 2. – 1999. – С. 501-503.
32. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К: Парламент. вид-во, 1999. – 368 с.
33. Енциклопедія етнодержавознавства / За ред. Ю. І. Римаренка – К., 1996. – 645 с.
34. Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник / За ред. Ю. І. Римаренка – К.-Донецьк, 1998. – 544 с.
35. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / Мироненко О. М., Римаренко Ю. І., Усенко І. Б., Чехович В. А.; За ред. О. М. Мироненка. — К.: Либідь, 1997. — 557, [2] с.
36. Яневський Д. Б. Маловідомі конституційні акти України, 1917-1920 рр. Історичні зошити. – К., 1991. – № 2. – 74 с.
37. Яблонський В. М. Від влади п’ятьох до диктатури одного. Історико – політичний аналіз Директорії УНР. – К.: Альтерпрес, 2001. – 160 с.
38. Яблонський В. М. Директорія УНР: формування засад української державності в 1918-1920 рр.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка — К., 1998. — 184 с.
39. Кудлай О. Б. Законотворча діяльність народного міністерства судових справ Української Центральної Ради. — К., 2002. — 72 с.
40. Парламентское право Украины и Азербайджана: достижения и просчеты, 1917-1920 / Кивалов С. В., Орзих М. Ф., Музыченко П. П., Дамирли М. А. — Од.., 2000. — 117, [2] с.
41. Шаповал В. М., Борденюк В. І., Журавльова Г. С. Парламентаризм і законодавчий процес в Україні: Навч. посіб. — К., 2000. — 216 с.
42. Землянська В. В. Кримінальне-процесуальне законодавство Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2002. - 190 с.
43. Єфремова Н. В. Розвиток конституційного законодавства в Україні (1917-1920 ): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. — Од., 2002. — 256 с.
44. Подковенко Т. О. Становлення системи законодавства України в 1917-1920 роках (Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 228 с.
45. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / НАН України. Інститут історії України. – К., 1996. – Т. 1.: 4 березня – 9 грудня 1917 р. / В. Ф. Верстюк та ін. (упоряд.). – 1996. – 589 с.
46. Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / НАН України. Інститут історії України. – К., 1996. – Т. 2.: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. / В. Ф. Верстюк та ін. (упоряд.). – 1997. – 422 с.
47. Історія української конституції / упоряд. А. Г. Слісаренко, М. В. Томенко – К., 1997. – 245 с.
48. Винниченко В. К. Відродження нації: Історія української революції (марець 1917 р. – грудень 1919 р.) у 3-х ч. – К., 1990. – 542 с.
49. Дорошенко Д. І. Історія України 1917 – 1923 рр.: В 2 т. / К. Ю. Галушко (упоряд.) – К., 2002. – Т. 1: Доба Центральної Ради. – 320 с.; Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 року. – 351 с.
50. Христюк П. О. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр.. — Б.м., 1921. — Т. 1 – 152 с.; Т. 2 – 204 с.;Т. 3. - 192 с.
51. Доценко О. Літопис української революції: Матеріяли й документи до історії української революції. — К., 1924. — Т. 2, кн. 5: 1917-1923. — 398 с.
52. Григоріїв Н. Я. Народня влада на Україні. – Б.м., 1922. – 40 с.
53. Скоропадський П. П. Спогади. – К.-Філадельфія, 1995. – 493 с.
54. Костів К. Конституційні акти відновленої Української держави 1917 – 1919 років і їхня політично-державна якість. – Торонто, 1964. – 186 с.
55. Мазепа І. П. Україна в огні й бурі революції 1917 – 1921. – К., 2003. – 608 с.
56. Шемшученко Ю. С., Бобровник С. В. Законодавчий процес // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Голова редкол. Шемшученко Ю. С. – К., 1998. – Т. 2. – С. 504.
57. Гузнов А. Г., Кененов А. А., Рождественская Т. Э. Современный законодательный процесс: основные институты и понятия. – Смоленск, 1995. – 96 с.
58. http://www.zakon.gov.ua/data/ZP/html/0945_2000-12-29_5.html
59. Процес // Словник української мови [В 10-ти т.] / Ред. кол.: І. К. Білодід (голова) та ін. –Т.8. – К., 1977. – 972 с.
60. Деятельность // Большая советская энциклопедия [В 30-ти т.]. – М.: Изд-во „Советская Энциклопедия”. - 3-е изд. – М., 1972. – Т 8. – 591 с.
61. Нерсесянц В. С. Общая теория права и государства. - М., 1999. – С. 423.
62. Скакун О. Ф. Теорія держави і права. – Х., 2001. – 656 с.
63. Процедура // Словник української мови [В 10-ти т.] / Ред. кол.: І. К. Білодід (голова) та ін. – Т.8. – К., 1977. – 972 с.
64. Венгеров А. Б. Теория государства и права. – М.:, 1998. – 624 с.
65. Черданцев А. Ф. Теория государства и права. – М., 2001. – 430 с.
66. Тихомиров Ю. А. Теория закона. – М.: Наука, 1982. – 257 с.
67. Теория государства и права / Под ред. Рассолова М. М. – М., 2000. – С. 288.
68. Олійник А. Організаційно-правові питання забезпечення законодавчої діяльності в Україні: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Київський національний економічний ун-т. – К., 1998. – 207 с.
69. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. / Ред. М. Н. Марченко. – Т.2. Теория права. – М., 1998. – С. 165
70. Кривенко Л. Т. Законодавча ініціатива // Юридична енциклопедія: в 6–ти томах / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко. – К., 1998. – Т. 2. – С. 500.
71. Правотворческая деятельность субъектов Российской Федерации: Теория, практика, методика / Под ред. А. В. Гайды, М. Ф. Казанцева, К. В. Киселева, В. Н. Руденко. – Екатеринбург, 2001. – 448 с.
72. Нечаев В. Обнародование законов // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгаузъ (Лейпциг), И. А. Ефронъ (СПб). – Т. 21. – СПб, 1897. – 963 с.
73. Люблинский П. Закон // Энциклопедический словарь т-ва «Бр. А. и И. Гранатъ и К» / Под ред. Ю. С. Гамбарова, С. А. Муромцева, К. А. Тимирязева – 7-е изд. – Т. 20. – М., 1913. – 643 с.
74. Опубликование нормативных актов / Под ред. А.С. Пиголкина. – М., 1978. – 168 с.
75. Ковачев Д. А. Механизм правотворчества социалистического государства. Вопросы теории. – М., 1977. – 112 с.
76. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу. – К., 2004. — 520 с.
77. Иеринг Р. Юридическая техника. – СПб., 1905. – 106 с.
78. Тихомиров Ю. А. Законодательная техника: Научно-практическое пособие. – М.: Городец, 2000. – 256 с.
79. Монтескье Ш.-Л. О духе законов / А. В. Матешук (сост., пер.). - М., 1999. – 672 с.
80. Богишич В. В. О технических терминах в законодательстве. Чтение В. В. Богишича – СПб., 1890. – 36 с.
81. Керимов Д. А. Вопросы кодификации советского права. – Л., 1957. – 120 с.
82. Керимов Д. А. Законодательная техника. – Л., 1965. – 143 с.
83. Энциклопедия законоведения / Рождественский Н. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1863. – 696 с.
84. Неволин К. А. Энциклопедия законоведения. – Т. 2. – К., 1840. – 110 с.
85. Солодовников А. Д. Законоведение. – М., 1913. – 550 с.
86. Градовский А. Д. Начала русского государственного права. - Т. 1. О государственном устройстве. – СПб., 1889. – 440 с.
87. Іванова А. Ю. Законодавчий процес та законодавча техніка у історико-правових дослідженнях // Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи: Матеріали ІХ Міжнародної конференції істориків права. – К., 2004. – С. 248 – 252.
88. Люблинский П. Закон // Энциклопедический словарь т-ва «Бр. А. и И. Гранать и К» / Под ред. Ю. С. Гамбарова, С. А. Муромцева, К. А. Тимирязева. – 7-е изд. – Т. 20.– М., 1913. – 643 с.
89. Тихомиров Ю. А. Действие закона / Ин-т законодательства и сравнит. правоведения при Верховном Совете РФ. – М., 1992. – 191, [2] с.
90. Теория государства и права: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. "Юриспруденция" / В. В. Лазарев (ред.). — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2001. — 520 с.
91. Шмельова Г. Г. Законодавча техніка // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко. – К., 1998. – Т. 2. – С. 503.
92. Шугрина Е. С. Техника юридического письма: Учеб.-практ. пособие. – 3-е изд. – М., 2001. – 272 с.
93. Нашиц А. Правотворчество. Теория и законодательная техника. – М., 1974. – 256 с.
94. Керимов Д. А. Законодательная техника: Науч.-метод. и учеб. пособие. — М., 2000. — 127 с.
95. Ушаков А. А. Очерки советской законодательной стилистики [в 2-х ч.]. - Пермь, 1967. – 206 с.
96. Нормотворча діяльність: Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій. – К., 2001. – 288 с.
97. Погорєлова З. О. Законодавчий процес в Україні: проблеми теорії і практики: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Інститут держави і права НАН України ім. В. М. Корецького. — К., 2004. — 173 с.
98. Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: Зб. наук. статей / Інститут законодавства Верховної Ради України / В. Ф. Опришко (ред.). — К., 1996. — 190 с.
99. Свод законов Российской империи. – СПб., 1911. – Т. 1. – С. 15. (ч. 1., гл. 9.)
100. Коркунов М. М. Русское государственное право в 2-х т. – СПб., 1894. – 739 с.
101. Універсал 10 червня 1917 р. // Вісти з УЦР. – № 9. – травень 1917 р. – С. 1-2.
102. Трубецкой Е. Н. Энциклопедия права. – СПб., 1998. – 224 с.
103. Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К., 1991 – 240 с.
104. Кісілюк Е. М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917-1921 рр.): Дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 208 с.
105. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України.), ф. 1115, оп. 1, спр. 19 Протоколи засідань Комітету Центральної Ради. Постанови, законопроекти та закони, проект конституції Української Народної Республіки. 7 липня – 23 грудня 1917 р. – 104 арк.
106. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 22 Стенограма засідань законодавчої Ради 1-го серпня 1917 р. – 1 арк.
107. Кудлай О. Б. Створення та діяльність Генерального секретаріату першого складу (червень-липень 1917 р.) // Проблема вивчення історії української революції 1917–1921 рр. – К., 2002. – С. 77-101.
108. Доповідь М. С. Грушевського про створення Генерального Секретаріату // Вісти з УЦР. – № 13. – липень 1917 р.
109. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада та її Універсали: Третій та Четвертий // Проблема вивчення історії української революції 1917 – 1921 рр. – К., 2002. – С. 3-14.
110. Постанова “Про компетенцію й склад Комітету УЦР”, ухвалена на Загальних Зборах Української Центральної Ради 29 червня 1917 р. // Вісти з УЦР. – № 15-16. – вересень1917 р.
111. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 1 Постанови Центральної Ради та Комітету про затвердження Інструкції про комісію для підготовки статуту автономії України, компетенцію та склад комітету Центральної Ради, склад Генерального Секретаріату та його статут; витяги з протоколів засідань, обіжники, законопроекти та закони, проект Конституції Української Народної Республіки; статут Канцелярії Центральної Ради; тимчасовий земельний закон і ін. 11 травня 1917 р. – 2 квітня 1918 р. – 272 арк.
112. Матеріали засідання Комітету Центральної Ради 16 липня 1917 р. // Вісти з УЦР. – № 5. – травень 1917 р.
113. Нова рада. – № 110. – 8 серпня 1917 р.
114. Матеріали засідання Генерального Секретаріату // Вісти з УЦР. – № 19. – листопад 1917 р.
115. Обіжник МВС від 16 квітня 1918 р. та обіжник МВС від 19 квітня 1918 р. // Вісти з УЦР. – № 5. – травень 1917 р.
116. ЦДАВО України, ф. 1216, оп. 1, спр. 10 Протоколи засідань комісії по розробці проекту положення по виборах в Український державний сейм, витяг з постанови Остерського надзвичайного повітового земського зібрання та ін. 23 травня – 30 листопада 1918 р. – 38 арк.
117. ЦДАВО України, ф. 1216, оп. 1, спр. 9 Обіжники, розпорядження про організацію роботи департаментів міністерства та виборчого бюро, штатний розклад та відомості про платню співробітникам виборчого бюро, територіальний поділ України. 6 березня – 1 серпня 1918 р. – 296 арк.
118. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 36 Листування з державним контролем, Міністерством Внутрішніх Справ, комісією законодавчих внесень з питань законопроектів, участі в засіданнях, виплати грошей і ін. 19 березня – 26 квітня 1918 р. – 50 арк.
119. Нова рада. – № 76. – 29 червня 1917 р.
120. Лащенко Р. Українське правниче товариство в Києві // Правник. – К., 1918. – № 2.
121. Рішення Конституційного Суду України 7 липня 1998 р по справі N 1-19/98 // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – № 3.
122. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 6 Законопроекти, закони, статути, прийняті Центральною Радою, про утворення Українського народного війська, національно-персональну автономію, флот Української Народної Республіки, земельний закон, робочий день і ін. 3 січня 1917 р. – 2 березня 1918 р. – 222 арк.
123. Народна воля. - 16, 17, 20 грудня 1917 р.
124. Проект Конституції УЦР // ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 19. – Арк. 81.
125. Дорошенко Д. I. Історія України, 1917 – 1923. В 2-х т.: Документально-наукове видання / Упоряд.: К. Ю. Галушко. – К., 2002. - Т. 1 – С. 183–184.
126. Бентам И. Тактика законодательных собраний. – СПб., 1907. – 186 [2]с.
127. ЦДАВО України, ф. 1063, оп. 1, спр. 6 Витяг з протоколів засідань Центральної Ради. Радіотелеграма Ради Народних Комісарів про мирні переговори. 3 січня - 23 квітня 1918 р. – 108 арк.
128. Закон про вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. – К., 1917. – 25 с.
129. Кравченко С. П. Мова, як фактор правоутворення та законотворення.: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія. — Од., 2000. — 201 с.
130. Розклад роботи Малої Ради і її комісій від 1 серпня 1917 р. // Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. / П. П. Толочко та ін. (ред.), НАН України. Інститут історії України. – Т. 1. / В. Ф. Верстюк та ін. (упоряд.).– К., 1996. – С. 209.
131. Головатий С., Зайцев Ю., Усенко І. Правнича термінологія і державотворчий процес // Українське право. – 1995. – № 1(2). – С. 90.
132. Коробченко А. Розвиток термінологічної справи в Україні доби Центральної Ради // Українська Центральна Рада: поступ націєтворення та державобудівництва. – К., 2002. – С. 180.
133. Наказ № 36 „Про написи на поштових скриньках, вагонах, штемпелях та печатках” // Вістник РНМ. - № 21. - 18 квітня 1918 р. – С. 2
134. Наказ № 20 „Про ведення діловодства українською мовою” // Вістник РНМ. - № 22. – 20 квітня 1918 р. – С. 2.
135. Наказ № 22 „Про обов’язкове запровадження в діловодстві міністерства української мови” // Вістник РНМ. - № 22. – 20 квітня 1918 р. – С. 3
136. Наказ № 47 „Про обов’язкове впровадження української мови в діловодстві губерніальних і повітових комісарів” // Вістник РНМ. - № 29. - 30 квітня 1918 р. – С. 2.
137. Мироненко О. М. Державний переворот 29 квітня 1918 року // Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник / За ред. Ю. І. Римаренка – К.-Донецьк, 1998 – С. 80 – 85.
138. Мироненко О. М. Законодавча процедура в Українській державі; Законодавча процедура в УНР // Юридична енциклопедія: в 6-ти томах / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко. – К., 1998. – Т. 2. – С. 501 – 502.
139. Закон „Про тимчасовий державний устрій України” // Державний вістник. – № 1. – 16 травня 1918 р. – С. 1-2.
140. Коник С. М. Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 р.: Дис... канд. наук з держ. управління. – К., 2002. – 298 с.
141. Грамота до всього українського народу // Державний вістник. – № 1. – 16 травня 1918 р. – С. 1.
142. Державний вістник. – № 6. – 26 травня 1918 р.
143. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3 Журнали засідань Ради Народних Міністрів Української Держави. 15 травня – 29 липня 1918 р. – 79 арк.
144. Державний вістник. – № 1. - 16 травня 1918 р.
145. Державний вістник. – № 12. - 9 червня 1918 р.
146. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 11 Журнали засідань Ради Міністрів УД 20 липня – 3 грудня 1918 р. – 107 арк.
147. Державний вістник. – № 18. - 22 червня 1918 р.
148. Наказ Міністра внутрішніх справ від 02 липня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1216, оп. 1, спр. 9. - Арк. 260.
149. ЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 10 Інформаційний бюлетень міністерства праці про його склад і діяльність, обіжники 3 червня – 2 листопада 1918 р. – 74 арк.
150. Гай-Нижник П. Фінансова комісія Української Держави 1918-го року: структура, функція, завдання // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К, 1999. – 254 с.
151. Протокол РНМ від 10 червня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3. - Арк. 20 зв.
152. Протокол РНМ від 22 червня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3. - Арк. 22.
153. ЦДАВО України, ф. 3766, оп. 1, спр. 42 Закони гетьманського уряду про громадянство, про штати і склади служачих центральних державних установ (без дат). – 61 арк.
154. Особливий журнал РНМ від 29, 30 серпня 1918р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 11. - Арк. 29.
155. Постанова РНМ від 25 травня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3. - Арк. 6 (5).
156. Державний вістник. – № 10. – травня 1918 р.
157. Постанова РНМ від 3 червня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3. - Арк. 17.
158. Коник С. М. Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 р.: Дис... канд. наук з держ. управління. – К., 2002. – 298 с.
159. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 6 Журнал засідань Ради Міністрів УД 2 травня - 20 вересня 1918 р. – 268 арк.
160. Постанова РНМ від 28 травня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 3. - Арк. 11.
161. Державний вістник. – № 30. – 4 серпня 1918 р.
162. Державний вістник - № 8. - 31 травня 1918 р.
163. ЦДАВО України, ф. 905, оп. 6, спр. 3 Проект міністра судових справ про заснування Державного Сенату. – 11 арк.
164. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1781 Список службовців карного Генерального суду державного сенату, підготовка та утворення державного закону та їх закони 31 травня – 20 грудня 1918 р. – 46 арк.
165. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1638 Проект постанови міністерства юстиції про тимчасовий порядок редагування відомостей державного сенату 5 грудня 1918 – 6 грудня 1918 р. – 9 арк.
166. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1646 Листування про передачу Державному сенатові київської губерніальної друкарні 5 листопада 1918 р. – 2 арк.
167. Проект постанови міністерства юстиції про тимчасовий порядок редагування Вісника Державного Сенату // ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1781. – Арк. 34.
168. Державний вістник. - № 35. - 15 серпня 1918 р.
169. ЦДАВО України, ф. 128, оп. 4, спр. 34 Відчит гетьманського міністерства юстиції про його діяльність з 3 травня по 27 липня 1918 р. – 10 арк.
170. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1671 Листування про комісію по виробленню української правничої термінології, проект закону про зміну і доповнення до закону про з’їзд тощо. – 34 арк.
171. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 11 Листування з членами окружних суддів з пропозицією взяти участь в роботі комісії по вироблення правничої термінології 21 березня 1918 – 24 травня 1918 р. – 19 арк.
172. Усенко І. Б. Українська правнича термінологія // Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / Мироненко О. М., Римаренко Ю. І., Усенко І. Б., Чехович В. А.; За ред. О. М. Мироненка. — К.: Либідь, 1997. — С. 493 – 498.
173. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1879 Доповіді директора департаменту про оплату роботи членів термінологічної комісії ін. доручень 12 червня – жовтень 1918 р. – 26 арк.
174. Усенко І. Б. Правничо-термінологічна комісія ВУАН // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Голова редкол. Ю. С. Шемшученко.– Т. 4. - К., 2002. – С. 716 - 717.
175. Усенко І. Б., Іванова А. Ю. Мовно-термінологічні проблеми в нормотворчій діяльності Української Держави (Гетьманату П. П. Скоропадського) // Часопис Київського університету права. – К., 2005. – № 1. – С. 17 – 22.
176. Сербенська О. А. Розвиток української юридичної термінології після Великої Жовтневої Соціалістичної Революції: Дис... канд. філолог. наук: 12.00.01 / Київський філологічний інститут . — Л., 1965. — 214 с.
177. Ванько Е. Кишеньковий російсько-український правничий словник. Для адвокатів, суддів, нотарів та урядовців. – К., 1918. – 31 с.
178. Жигадло І. Л. Короткий російсько–український правничий словник. – Кременчук: Вид-во Полтавськ. Правнич. Т-ва, 1918. – 36 с.
179. Ловецький Ф. Короткий московсько-український словник для юристів. – К., 1918. – 29 с.
180. Словник чужих слів, що вживаються в українській мові / Склав З. Пиптенко. - К., 1918. - 256 с.
181. Словник короткий російсько-український правничий. - Кременчук : Вид-во Полт. Укр. Правничого Т-ва, 1918. - 36 с.
182. Короткий московсько-український словник судівництва та діловодства. – Полтава: Вид-во Полтавськ. Правнич. Т-ва, 1918. - 126 с.
183. Падалка Л. Російсько-український діловодний словник. - Полтава: Вид-во Педагог. бюро Полт. Губ. Земства, 1918. - 109 с.
184. Леонтович В., Єфимов О. Московсько-український правничий словничок. – К., 1919. – 141 с.
185. Сербенська О. А. Про розроблення української юридичної термінології // Радянське право. – 1958. – №. 4.
186. Білодід І. К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози. – К., 1955. – 260 с.
187. Артикуца Н. В. Мова права і юридична термінологія: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К., 2004. — 277 с.
188. Артикуца Н. В. Мова права: Метод. комплекс навч. дисципліни для студ. Київського ун-та права / Київський ун-т права. — К., 2002. — 58 с.
189. Артикуца Н. В. Юридична термінологія: Метод. комплекс навч. дисципліни / Київський ун-т права. — К., 2002. — 92 с.
190. Артикуца Н. В. Українська юридична термінологія: Програма курсу для студ. юрид. вузів та фак. — К., 1998. — 38 с.
191. Данилевська О. М. Мовна політика Центральної Ради, Гетьманату та Директорії УНР: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України; Інститут української мови. — К., 2004. — 217 с.
192. Поліщук Н. М. Українська дипломатична лексика періоду УНР: Дис... канд. філол. наук: 10.02.02 / АН України; Інститут української мови. — К., 1994. — 154 с.
193. Чулінда Л. І. Юридико-лінгвістичне тлумачення текстів нормативно-правових актів: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2003. — 228 с.
194. Мироненко О. М. Національна політика режиму П. Скоропадського // Історико-політичні уроки української державності. Енциклопедичний словник / За ред. Ю. І. Римаренка – К.-Донецьк, 1998 – С. 216.
195. Державний вістник. - № 18. - 29 травня 1918 р.
196. Державний вістник. - № 44. - 6 серпня 1918 р.
197. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 1611 Матеріали щодо питання про державну мову 9 липня 1918 р – 2 грудня 1918 р. – 56 арк.
198. Драгоманов М. П. Собрание политических сочинений. – Т. 1. – С. 324.
199. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 1, спр. 2128 Доклади управління емерітальної каси та „Вістник Державних Законів для всіх земель Української Народної Республіки” І та ІІ випуски серпень 1918 р. – 24 січня 1919 р. – 19 арк.
200. Римаренко Ю. І. Директорія Української Народної Республіки // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. – К., 1993. – С. 339
201. Чехович В. Уряд Директорії УНР // Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. – К., 1993. – С. 402.
202. Декларація Директорії УНР // Державний вістник. - № 34. - 31 грудня 1918 р. – С. 1-2.
203. Вістник УНР. – № 2. - 19 грудня 1918 р.
204. Вістник державних законів в УНР - № 2. - 21 січня 1919 р.
205. ЦДАВО України, ф. 1429, оп. 2, спр. 80 Закони, накази й постанови Ради Народних Міністрів (8 січня – 4 жовтня 1921 р.). – 28 арк.
206. Яковлів А. І. Основи конституції УНР. - Париж, 1935. – 64 с.
207. ЦДАВО України, ф. 1065, оп 1, спр. 2а Журнали засідань Ради Міністрів Української Народної Республіки 15 грудня 1918 р. – 11 січня 1919 р. – 36 арк.
208. Ухвала Ради Комісарів 22 грудня 1918 р. // ЦДАВО України, ф. 1065, оп 1, спр. 2а. - Арк. 12 зв.
209. ЦДАВО України, ф. 1115, оп. 1, спр. 35 Книга записів пропозицій законопроектів і постанов, поданих на розгляд Ради Міністрів і на затвердження Центральної Ради 10 жовтня 1917 р. – 25 травня 1917 р. (Реєстр законопроектів, внесених до Генерального писарства з 10 жовтня 1917 р. по 27 січня 1919 р.). – 52 арк.
210. ЦДАВО України, ф. 1065, оп 2, спр. 30. Листування з департаментом загальних справ. Вістник державних законів для всіх земель УНР, список управління Канцелярії Директорії 1920 р. – 195 арк.
211. ЦДАВО України, ф. 2208, оп. 1, спр. 92 Тимчасовий закон про утворення законів. – 2 арк.
212. ЦДАВО України, ф. 1065, оп 1, cпр. 202 Закони Ради Народних Міністрів УНР про штати управління Директорії та асигнування 763000 гривень в розпорядження керуючого справами Директорії та утримання цих штатів до кінця 1919 р. – 12арк.
213. ЦДАВО України, ф. 1065, оп 1, спр. 5 Листування з головою Ради Народних Міністрів, доповідна записка про авантюрну діяльн