Замазій О.В. Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підприємства

brief description

Замазій О.В. Інтеграція та ринкова взаємодія у реалізації стратегії розвитку підприємства. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 економіка, організація і управління підприємствами. Хмельницький національний університет, Хмельницький, 2006.
Розглянуто теоретичні основи обґрунтування суб’єктами ринку форм взаємодії із власниками виробничих ресурсів (через ринкову взаємодію чи механізм адміністрування), які обумовлюють вибір ними стратегії організаційно-структурного розвитку. Виокремлено та охарактеризовано дві альтернативні форми організаційно-структурного розвитку підприємств спеціалізація на виробничій функції і зростання масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) та структурна розбудова з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зростання).
Проаналізовано умови діяльності вітчизняних підприємств і виокремлено мотиви, які впливають на їх рішення про інтеграцію. Визначено, що найвагомішим чинником інтеграції є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, яким володіють потенційні учасники, і придбання якого через ринкову взаємодію потребує значно більше витрат, ніж у разі залучення через інтеграційні процеси. Розроблено методичні рекомендації для оптимізації вибору форм і напряму організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства в контексті стратегії інтеграційного зростання. Обґрунтовано, що структурний розвиток підприємства повинен здійснюватися у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість, для чого розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства.
Виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства і адаптовано стандартний програмний продукт «1С: Бухгалтерія» для їх фіксації, накопичення і аналізу. Запропоновано алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства на основі узгодження інтересів учасників «мережі контрактів», що дає змогу розширювати межі інтеграції.

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо розроблення та вдосконалення теоретико-методологічних і практичних рекомендацій з обґрунтування форм і напрямів організаційно-структурного розвитку виробничих підприємств у контексті стратегії їх розвитку. Загальні висновки, сформовані за результатами дослідження, такі:
1. На основі дослідження економічної сутності процесів стратегічного управління розвитком підприємств у дисертації набув подальшого розвитку понятійний апарат системи стратегічного управління, зокрема, через поповнення його категоріями «окремий, сукупний та частковий суб’єкти підприємництва», «організаційно-структурний розвиток підприємства», «внутрішні трансакційні витрати», які узагальнені, уточнені та доповнені з позицій завдань стратегічного управління розвитком підприємства. Організаційно-структурний розвиток підприємства розглядається в дисертації як кількісні і якісні зміни його організаційної структури, пов’язані з реалізацією стратегії зростання, яка передбачає збільшення масштабів і вдосконалення здійснюваних бізнес-процесів.
2. У результаті узагальнення теоретичних основ управління розвитком підприємств у дисертації виокремлені та охарактеризовані дві альтернативні форми їх організаційно-структурного розвитку спеціалізація на виробничій функції і зростання масштабів виробництва (стратегія концентрованого зростання) і структурна розбудова з метою збільшення власних ресурсних можливостей (стратегія інтеграційного зростання). Аргументовано, що перша вигідна за умов, коли витрати ринкової взаємодії є прийнятними для виробника; друга реалізується за умов великих ризиків ринкової взаємодії і передбачає розвиток підприємства через інтеграцію з власниками ресурсів або створення взаємодоповнюючих виробництв власними силами, завдяки чому ціна ресурсів оптимізується.
3. Аналіз умов діяльності вітчизняних підприємств показав, що макроекономічні регулятивні структури є недосконалими і малоефективними, внаслідок чого підприємницька практика сформувала методи і схеми ведення бізнесу, серед яких переважають не зафіксовані юридично угоди про обмін економічними благами. Укладення контрактів в неявній формі, суто неформальні домовленості між суб’єктами ринку спричиняють високі ризики ринкової взаємодії. Встановлено, що прагнення їх мінімізувати створює у підприємницькому середовищі передумови для інтеграційних процесів, однак їх масштаби обмежуються зростанням внутрішніх трансакційних витрат.
4. Дослідження сутності внутрішніх трансакційних витрат показало, що вони виникають при взаємодії між найманими працівниками фірми і власником бізнесу (центральним агентом), які вступають між собою у контрактні відносини. Розроблено класифікацію трансакційних витрат, які виникають у ході інтеграційних процесів. Виокремлено витрати, які передують укладанню угоди до об’єднання, і ті, що мають місце після об’єднання. Встановлено, що внутрішні трансакційні витрати у сукупному суб’єкті підприємницької діяльності залежать від ступеня узгодженості інтересів часткових суб’єктів підприємництва. У разі нееквівалентності обміну ресурсами зростає опортуністична поведінка учасників інтеграції, що потребує додаткових витрат на адміністративне примушування і може нівелювати переваги інтеграції.
5. Аналіз мотивів і чинників, які впливають на рішення підприємницьких структур про інтеграцію, показав, що найвагомішим чинником інтеграції є спрощений доступ до використання специфічного ресурсного потенціалу, яким володіє хтось із потенційних учасників, і придбання якого через ринкову взаємодію потребує значно більше витрат, ніж у разі залучення через інтеграційні процеси. При цьому всередині інтеграційної структури спрощується доступ до всіх інших ресурсів, що знижує й трансформаційні витрати і дає змогу максимізувати загальний прибуток учасників об’єднання.
6. Аргументовано, що реалізація стратегії інтеграційного зростання є ефективним засобом підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробничих підприємств, однак це потребує уваги до створення ефективної системи управління сукупним суб’єктом підприємницької діяльності, яка має забезпечувати ефективний контроль за діяльністю часткових суб’єктів підприємництва.
7. З метою вдосконалення стратегічного управління розвитком організації розроблено методичні рекомендації для обґрунтування стратегії організаційно-структурного розвитку виробничого підприємства, зокрема:
запропоновано методику визначення доцільності реалізації інтеграційного зростання виробничого підприємства, яка дає змогу визначити межи і напрями цього зростання;
обґрунтовано, що структурний розвиток підприємства повинен здійснюватися у напрямку створення тих структурних елементів, які продукуватимуть значну додану вартість, для чого розроблено матрицю визначення цінності ресурсів для підприємства;
виділено трансакційні витрати у сукупності загальних витрат підприємства відповідно до їх поділу за чинною системою бухгалтерського обліку, що дало змогу адаптувати стандартний програмний продукт «1С: Бухгалтерія» для фіксації, накопичення і аналізу трансакційних витрат, що виникають у ході господарської діяльності підприємства;
запропоновано алгоритм управління інтеграційним зростанням підприємства на основі балансування інтересів учасників «мережі контрактів», що дає змогу розширювати межі інтеграції.