Заяць, Ольга Василівна. Організаційно-педагогічні умови підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності

brief description

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ЗАЯЦЬ Ольга Василівна

378.014(043.3)

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ПІДГОТОВКИ КЕРІВНИКІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ДО УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Науковий керівник

,

доктор педагогічних наук, професор

Київ − 2010

2

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................................................................................................................... 4

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ УПРАВЛІННЯ

ОСВІТОЮ........................................................................................................................................................................... 10

1.1. Поняття «управління освітою» як особливої ланки (складової,

напряму) в системі соціального управління.................................................................... 10

1.2. Завдання управління освітою.......................................................................................................... 19

1.3. Управлінські кадри: проблема підготовки........................................................................ 35

1.4. Підвищення кваліфікації та перепідготовка керівних кадрів в освіті... 43

Висновки до 1 розділу........................................................................................................................................... 48

РОЗДІЛ ІІ

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В СИСТЕМІ

РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ....................................................... 50

2.1. Управління функціонуванням системи освіти.. 50

2.2. Форми і методи управління освітою у країнах Європи, Азії, США. 65

Висновки до 2 розділу 85

РОЗДІЛ ІІІ

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В СТРАТЕГІЇ

ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ СУЧАСНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ....................................... 87

3.1. Основні напрямки реформування освіти. Освітня політика.... 87

3.2. Система освітніх закладів України 105

Висновки до 3 розділу 124

РОЗДІЛ ІV

ІНФОРМАТИЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ......................................... 125

4.1. Державна освітня політика, державне регулювання і управління

освітянською галуззю як предмет наукового аналізу........................................... 125

4.2. Інформація і управління як складові підвищення ефективності

державної освітньої політики........................................................................................................... 142

3

4.3. Шляхи підвищення інформатизації управління сучасною освітою........ 153

Висновки до 4 розділу........................................................................................................................................... 188

ВИСНОВКИ..................................................................................................................................................................... 189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................................................ 193

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена тим, що підготовка управлінських кадрів

у сучасних трансформаційних умовах потребує врахування зміни ключової парадигми в освітньому просторі загалом, адже йдеться не лише про перехід від командно-адміністративного типу до особистісно-орієнтованих моделей освіти, але й про нагальну потребу модернізації основних векторів керівництва освітніми процесами відмова від жорстких вертикальних соціальних зв’язків та перехід на суб’єкт-суб’єктну систему взаємин. Такі зміни відбуваються в усіх суспільних інституціях, однак у системі освіти вони є настільки ж непростими, наскільки необхідними.

Багатогранність освітніх процесів, які детермінують фахову діяльність керівників освіти різного рівня, зводиться до однієї головної тези сучасній школі потрібен професіонал, спроможний синтезувати у власній управлінській педагогічній діяльності досвід минулого та здобутки інноваційного характеру.

Розробка питань управління і соціологічного моніторингу знайшла відображення у роботах таких дослідників, як В.Андрущенко, В.Афанасьєв,

В.Бакіров, Ю.Волков, Є.Головаха, Т.Кокарєва, Ю.Красовський, О.Крушанов, І.Надольний, Н.Паніна, І.Рісін, Л.Сохань, Ю.Тихоміров, А.Уйомов, А.Урсул та ін. Крізь призму потреб, інтересів і влади управління розглядали І.Василенко, А.Здравомислов, М.Михальченко, В.Сіренко, С.Фролов та ін.

Питанням філософського осмислення технологій загалом присвячені праці Каширіна В.П., Князєва В.М. та ін.; соціологічний підхід до впровадження соціальних технологій аналізували О.Зайцев, І.Зязюн,

В.Іванов, Г.Іконнікова, Е.Капітонов, М.Марков, В.Подшивалкіна, Н.Стефанов та ін. Загальні проблеми соціоінженерної діяльності відображені у працях Н.Данакіна, В.Дудченка, Г.Нікредіна, В.Патрушева, І.Попової, В.Щербини та ін.

Різновиди технологій в управлінському процесі досліджували В.Беспалько, В.Карпов, А.Кулагін, А.Маміконов, С.Макеєв, Г.Штейн,

5

bibliography

ВИСНОВКИ

1. Теоретико-методологічний підхід до проблем управління освітою має базуватися не просто на загальнонауковій системній методології, не лише враховувати соціально-філософське розуміння світоглядних характеристик управлінських кадрів, але й спиратися на конкретну модель певної системи управління, де вирізнялися би певні рівні управління та особливості їх взаємообумовленості у єдиній системі освіти. Таке завдання, на наш погляд,

може бути виконане лише на основі стратегічного бачення завдань освіти у контексті загальносуспільного розвитку. Яскравий приклад такого бачення знаходимо зокрема у праці В.П.Андрущенка «Організоване суспільство», де стислі рекомендації і пріоритети розвитку освіти базуються на даних ґрунтовних історичних, соціологічних, економічних тощо досліджень, які узагальнюються на єдиній критичній соціально-філософській основі.

2. Реформування освітньої галузі передбачає модернізацію управління освітою. Нагальним завданням є пошук нових, відкритих і демократичних моделей управління галуззю. Ця діяльність є органічною складовою адміністративної реформи.

Першочерговим є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень, подолання фрагментарності статистики, підготовка всебічної інформації з опорою на соціологічні дослідження (зміни в освітніх потребах різних прошарків населення і регіонів, моніторинг якості освіти, оцінювання ситуації споживачами освітніх послуг, динаміка соціокультурних орієнтацій учасників навчально-виховного процесу, мобільність світоглядних очікувань і установок відповідно до загальної соціокультурної динаміки у країні і світі). Модернізація управління галуззю передбачає: оптимізацію організаційно-управлінських структур; зміни в технології реалізації управлінських функцій; впровадження інформативно-управлінських, комп'ютерних технологій; ефективний перерозподіл функцій і повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоуправління; впровадження нової етики

190

управління - партнерський, рівноправний стиль відносин, відмова від декларативного спілкування та дріб'язкової опіки; зміну форм і методів контролю, націленість на допоміжний, випереджувальний контроль, підвищення його компетентності, зміщення акцентів на кінцевий результат; створення центральних і регіональних систем моніторингу якості освітніх послуг; демократизацію призначення керівників навчальних закладів; удосконалення процедури ліцензування, атестації та акредитації закладів освіти; підготовку й перепідготовку управлінців усіх рівнів, лідерів в освіті; активне залучення до управлінської діяльності талановитої молоді.

3. В умовах демократизації сучасної освітньої політики особливого підходу вимагає управління освітою. Ми виходимо з того, що політики, це парламентарі, урядовці, керівники центральних та місцевих органів влади, які визначають та здійснюють державну політику в масштабах всієї країни та освіти, зокрема. Це також працівники органів місцевого самоврядування,

які здійснюють державну політику в межах певного регіону. Усі ці люди мусять виробляти політику, яка відповідає меті розвитку всього суспільства, що можливо лише за умов балансу інтересів всіх соціальних груп і державних інститутів. В практиці державного управління, зазвичай, цього балансу дуже важко досягти. Держава не може гарантувати реалізацію інтересів всіх її громадян у тому обсязі, в якому вони цього хочуть. Це має бути предметом турботи кожного індивідууму.

В це поняття імпліцитно входить кілька змістовних складових: визначення підкреслює активний, «дійовий» характер державної політики; у визначенні до державної політики пропонується відносити не всю діяльність органів державної влади. Потрібно проводити чітке розмежування між управлінською (адміністративною) діяльністю органів державної влади і власне політикою, бо управлінська діяльність є інструментальною складовою здійснення певної політики; пропонується під державною політикою розуміти діяльність, націлену на розв’язання проблем суспільного розвитку. Таким чином, державній політиці передує

191

аналітична-робота з визначення певної проблеми (соціальної, економічної, етнічної, освітньої тощо), яка потребує втручання державних органів влади.

4. Процес інформатизації управління як засіб підвищення ефективності державної освітньої політики є достатньо складним явищем, оскільки торкається вищого рівня саморегуляції соціального організму країни і це потребує узгодження його з іншими видами політики держави, наприклад,

інформатизації, типом політичного і економічного розвитку, прав і свобод людини та ін.

Інформатизація управління має складну структуру, оскільки мова повинна йти про державне і недержавне управління освітою і спускається в умовах демократизації суспільного життя до рівня особистості, що потребує достатньо складну структуру саме інформаційного забезпечення, оскільки навіть у першому наближенні мова йде про наукову, навчальну, емпіричну і управлінську інформацію.

Головними напрямами удосконалення процесу інформатизації є: з одного боку, розробка теорії інформатизації суспільства загалом, у якому має бути освітянський сегмент, а з іншого здійснення на практиці рішучих кроків до визнання освіти й управління нею пріоритетом у державній політиці.

Процес інформатизації управління має неймовірне різноманіття шляхів свого удосконалення, але визначений рівень, мається на увазі державна освітня політика, потребує системного забезпечення саме на цьому рівні. Тому ми розглянули п’ять шляхів, що мають комплексно розв’язати поставлену перед нами проблему, а саме: 1)державну інформаційну політику, що спрямована на забезпечення відкритих джерел інформації; 2) наявність розвинених національних і транснаціональних банків інформаційних ресурсів; 3) навчальні заклади, що під’єднані до сучасних вітчизняних і зарубіжних інформаційно-аналітичних мереж і розбудовують власні інформаційні системи типу «Інтернет» і «Електронна педагогіка»; 4) технологію управління освітньою галуззю як таку, що здатна функціонувати у

192

дискурсі сучасного інформаційного забезпечення; 5) кадри управління володіють відповідною інформаційною і управлінською культурою.

Проблема інформаційного забезпечення управління освітою потребує нормативно-правового оформлення і перевід від бажаного до сталого або стандартизованого вигляду і серйозного програмно-математичного забезпечення, оскільки системну форму цього не під силу забезпечити окремому фахівцю, навіть високому професіоналу.

Стан об’єкта управління і дії органів управління різного рівня повинні бути відкритими у інформаційному вимірі і доступними для інших суб’єктів управлінської мережі. Основана на відкрито встановлених цілях і загальновизнаних цінностях сукупність перспективних рішень разом з відповідними юридичними, матеріальними, фінансовими, інформаційними та людськими ресурсами і є формулюванням публічної політики в освітянській галузі суспільного життя.

Проведене дослідження дозволило визначити перспективні напрями подальшої розробки проблеми: розробка системного підходу до управління як методологічної передумови до вивчення соціальних явищ, що дозволяє утримувати в полі зору будь-яку діяльність як єдине ціле.