Жабинець Ольга Йосифівна. Державне регулювання страхової діяльності в Україні

brief description

Жабинець Ольга Йосифівна. Державне регулювання страхової діяльності в Україні : Дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. — Л., 2005. — 198арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 174-183

Жабинець О.Й. Державне регулювання страхової діяльності в Україні. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 організація управління, планування і регулювання економікою Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2006.
Висвітлено суть страхування як економічної категорії, його основні функції, а також підходи до класифікації страхування. Досліджено місце та роль державних інститутів у формуванні та регулюванні страхового ринку. Проаналізовано функціонування системи державного регулювання страхової діяльності в Україні, а також обґрунтовано можливі напрями її вдосконалення. Висвітлено особливості державної страхової політики в Україні та заходи щодо її поліпшення. Розглянуто та проаналізовано основні методи та інструменти державного регулювання вітчизняного страхового ринку. З'ясовано чинні в світовій практиці системи організації та нагляду за страховою діяльністю. Оцінено зарубіжний досвід державного регулювання страхової діяльності в контексті можливостей його застосування в Україні за сучасних умов функціонування вітчизняного страхового ринку.

Незважаючи на постійне та стрімке зростання страхового сектору економіки України як за розмірами, так і за складністю, відповідно до міжнародних стандартів він ще слабко розвинений. Це зумовлено низкою чинників (недостатній рівень кваліфікації кадрів, недокапіталізація страховиків, недосконалість нормативно-правової бази, галузевий монополізм, порушення чинного законодавства, надмірна кількість видів обов’язкового страхування тощо), більшість з яких пов’язана з чинною на сьогодні в Україні системою державного регулювання, що дає змогу зробити висновок про її недостатню неефективність та необхідність удосконалення.
У зарубіжній практиці використовують три можливі форми фінансування органу державного нагляду за страховою діяльністю: державне фінансування, змішане та самофінансування. В Україні на сучасному етапі є бюджетне (державне) фінансування, яке, на жаль, недостатнє, а тому, на думку дисертанта, повинно бути замінене на змішане, за якого діяльність регулятивного органу частково фінансована з державного бюджету, а частково з надходжень від страхових компаній.
З огляду на значення страхової діяльності у проведенні соціально-економічних реформ та стабілізації макроекономічної ситуації державна політика в цій сфері економіки має важливе значення. Виконаний аналіз дає підстави стверджувати, що на початкових етапах функціонування вітчизняного страхового ринку державна страхова політика зосереджувалась на тих аспектах діяльності, що були пов’язані з процесами створення” (законодавчої бази, системи обов’язкового страхування тощо). На сучасному етапі розвитку страхового бізнесу акценти перемістились на вдосконалення”, зокрема створеної законодавчої бази, форм та методів державного регулювання, оподаткування тощо. На думку дисертанта, надалі державну страхову політику потрібно вдосконалювати за такими основними напрямами, як адаптація вітчизняного страхового законодавства до європейських та світових стандартів, упорядкування видів обов’язкового страхування та контроль за їхнім проведенням, здійснення радикальних змін у системі підготовки та забезпеченні кадрами страхового ринку України, боротьба зі страховим шахрайством тощо.
Як засвідчив аналіз основних інструментів державного регулювання страхової діяльності в Україні, визначення державою умов одержання та плати за ліцензії дає змогу створити своєрідний фільтр”, який сприяє недопущенню на ринок слабких” і тіньових” компаній; запровадження на законодавчому рівні вимог до розміру та структури статутного фонду забезпечує його високу ліквідність, що сприяє значному підвищенню платоспроможності страховика, особливо у випадку нестачі страхових резервів; визначення масштабів та рівня перестрахової діяльності забезпечує надійність страховика перед страхувальником; своєрідним буфером від можливих змін у зобов’язаннях страховиків, а також у разі виникнення інших непередбачуваних обставин (наприклад, внаслідок зростання витрат) є визначення вимог щодо підтримання страховиком належного рівня фактичного запасу його платоспроможності.

У всіх розвинених національних економіках акумульовані через страхування кошти слугують джерелом значних інвестицій, а світова практика засвідчує постійне зростання інвестиційних фондів страхових компаній. Незважаючи на те, що інвестиційні можливості вітчизняних страхових компаній значно розширились, аналіз їхньої інвестиційної діяльності виявив відсутність на ринку привабливих для страховиків інвестиційних інструментів, а також стимулів та гарантій вкладень сформованих ними страхових резервів, що на думку дисертанта, не сприяє поліпшенню інвестиційного клімату в Україні.
Складність податкового обліку страхової діяльності зумовила застосування в Україні особливої (пільгової) системи оподаткування страховиків (3% оподаткування валових доходів), що призвело до використання страхування в тіньових” схемах ухилення від оподаткування. З огляду на це, дисертант уважає, що податкова політика у сфері страхової діяльності потребує подальшого реформування, яке полягає у переході від оподаткування валових премій до оподаткування прибутку страхових компаній.
Процеси інтеграції страхового ринку України до європейського та світового ринків страхових послуг передбачають удосконалення форм та методів державного регулювання цього ринку, якими, на думку дисертанта, повинні стати: введення пільгового оподаткування доходів фізичних осіб за умови укладення ними договорів довготермінового страхування життя; створення інституту страхового омбудсмена” (спеціалізованого органу для захисту прав споживачів страхових послуг); уведення обов’язкової сертифікації та реєстрації страхових агентів, особливо фізичних осіб; створення при Держфінпослуг Фонду захисту страхувальників на випадок банкрутств страхових компаній; введення регулювання та нагляду за перестраховою діяльністю (через ліцензування, визначення організаційно-правових форм перестрахових компаній та їхніх об’єднань, перевірки, санкції, внутрішній контроль та аудит, запровадження правил звітності); використання у страховій справі елементів уніфікації та стандартизації, передусім, для розробки типових Правил страхування.