Жеваго Аліна Володимирівна. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в глобальних умовах розвитку

brief description

Жеваго Аліна Володимирівна. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в глобальних умовах розвитку : Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана. — К., 2006. — 186арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 161-179

Жеваго А.В. Державне регулювання міжнародної економічної діяльності в глобальних умовах розвитку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, 2006.
Дисертацію присвячено дослідженню еволюції державного регулювання міжнародної економічної діяльності в умовах становлення глобальної регулятивної системи. На основі компаративного аналізу національних моделей економічного розвитку показано роль держави в їх ініціюванні та ефективному практичному впровадженні засобами цілеспрямованої макроекономічної політики. Розглянуто і узагальнено сучасні методи та інструменти багаторівневого регулювання міжнародної торгівлі та інвестицій, визначено умови і новітні особливості реалізації державних регулятивних функцій під дією факторів транснаціоналізації, регіоналізації та глобальної інституалізації внаслідок лібералізаційної політики міжнародних економічних організацій.
Визначено та обґрунтовано напрями розвитку сучасної регуляторної політики України у міжнародній економічній сфері. Запропоновано заходи стимулювання експорту та активізації іноземного інвестування, розкрито міжнародно-інтеграційний потенціал ефективного національного розвитку в умовах глобалізації.
Ключові слова.Глобалізація, економічний розвиток, міжнародна економічна діяльність, національні інтереси, державне регулювання, транснаціональні корпорації, регіональна економічна інтеграція, міжнародні економічні організації.

Проведене дисертаційне дослідження підтвердило обумовленість ефективної міжнародної економічної діяльності методологією, політикою, кількісними і якісними критеріями, механізмами і параметрами її державного регулювання і дозволяє зробити наступні висновки.

Проблема ефективного національного економічного розвитку посідає провідне місце в сучасних міжнародних економічних дослідженнях, оскільки суттєво видозмінилися його передумови, фактори і ресурси. Західні моделі економічного розвитку переважно базуються на класичних і неокласичних, ліберальних і неоліберальних теоріях у руслі апріорі ринкової за сутністю парадигми. Серед моделей, адресованих країнам, що розвиваються, дослідницький інтерес акцентується на очевидній зовнішній залежності їх розвитку колоніальній, постколоніальній, торговельній, фінансово-інвестиційній, технолого-інноваційній, інформаційній.
Для транзитивних економік, які обрали і реалізували свої шляхи ринкового трансформування, обумовлені специфічною комбінацією політико-економічних факторів (моделі "шокової терапії", "градуалізму", "інституціоналізму"), універсальним став перехід від моделей "відкритої економіки", що ґрунтуються на ринковій саморегуляції ("Вашингтонський консенсус"), до моделей, в яких міжнародна відкритість спирається на дієві регулюючі функції держави (адекватні національним особливостям моделі "Поствашингтонського консенсусу").
Ключовою тенденцією розвитку сучасних регулятивних макро- і мікросистем є їх інтернаціоналізація, якій притаманна поетапність початкова, транснаціонально-регіональна, глобальна. Потенційне і реальне зниження ефективності національних регуляторних політик держави намагаються компенсувати не тільки розширенням протекціонізму, всезростаючою підтримкою національних фірм на міжнародних ринках, а й налагодженням довгострокового партнерства з іншими країнами та ТНК, регіональною інтеграційною взаємодією, співробітництвом з міжнародними організаціями. При цьому ідеологія новітньої "вільної конкуренції" має подвійні стандарти, оскільки з боку країн-лідерів деклароване прагнення до глобальної лібералізації супроводжується цілеспрямованою політикою монополізації інформаційно-технологічного пріоритету та найбільш прибуткових ринків.
Загалом значення цілеспрямованої державної політики сприяння ефективному національному розвитку постійно зростає, що підтверджує економічна теорія і світогосподарська практика більшості успішних країн світу. Це обумовлено закономірностями функціонування сучасного ринку, факторами структурно-технологічного, геоекономічного і цивілізаційного порядку. Делегування державних повноважень на регіональний (місцевий) та міжнародний рівні обумовлює гнучкість підходів у використанні макроекономічних регуляторів для компенсації дефектів сучасного ринку, підтримки рівноваги і динаміки національної економічної системи у висококонкурентному міжнародному середовищі.
Необхідним компонентом національних стратегій розвитку в умовах глобальної інституалізації є оптимізація участі держав у роботі міжнародних економічних організацій, серед яких все впливовішою стає СОТ, яка формує правила міжнародного руху товарів, послуг, пов’язаних з торгівлею інвестицій і продуктів інтелектуальної власності майже 150-ти країн світу. При цьому в глобальній лібералізації зацікавлені найбільш технологічно розвинуті країни, які, підтримуючи конкурентність власного бізнесу, ігнорують нагальні потреби соціально-економічного розвитку менш розвинених країн, стосовно яких здійснюється глобальна експансія. Членство в СОТ для більшості таких країн світу відкриває нові можливості виходу на зарубіжні ринки, що у довгостроковому плані має компенсувати можливі негативні впливи на внутрішній ринок.
Глобальна конкуренція на новітній науково-технологічній основі зумовлює провідну роль ТНК у світовій економіці; вони опосередковують більшу частину міжнародного товарного обміну, інвестування і виробництва. Стратегічно орієнтовані на довгострокові прибутки, ТНК безпосередньо впливають на глобальну економічну кон’юнктуру і процеси прийняття урядових та міжурядових рішень, або вступають у суперечність із заходами державного регулювання економіки, породжуючи нові проблеми для розвитку країн світу або сприймаючи чи ініціюючи засади стратегічного партнерства, що позитивно впливає на національну конкурентоспроможність.
Різнопланові глобалізаційні концепції розвитку по-різному трактують об’єктивно еволюціонізуючу роль держави її зниження, збереження чи посилення. Економічна глобалізація, що є на сьогодні, нелінійним і негомогенним, однак багатокомпонентним і багатоаспектним процесом, залишає досить незначні, але все складніші можливості національного регулювання, особливо зовнішньоекономічними процесами. Тому багатоваріантними є і національні стратегії розвитку в глобальному середовищі. При цьому проблема глобальної інституалізації полягає не у збереженні традиційного статусу держави-регулятора, а у її здатності як еволюціонізуючого організму адекватно реагувати на виклики глобалізації інформаційно-технологічні, економічні і, особливо, соціальні.
За ступенем впливу на національний економічний розвиток міжнародна економічна діяльність України значною мірою визначається масштабами і динамікою українського товарного експорту та імпорту, традиційні технологічні диспропорції якого посилюються через нееквівалентність обміну із ключовими партнерами, а також через іноземне інвестування, яке характеризується певною динамікою з відносно незначними масштабами та нераціональною структурою. Регулювання міжнародної економічної діяльності, розвиток якого ускладнюють внутрішні та зовнішні фактори об’єктивного та суб’єктивного характеру, у кризовий (до 2000 р.) і після кризовий період розвитку демонструє недостатню відповідність стратегічним національним інтересам та постіндустріальним критеріям конкурентоспроможності.
З метою забезпечення усталеної конкурентоспроможності в сучасній практиці державного регулювання Україна має, з одного боку, спиратися на адаптовані до міжнародно уніфікованих правил економічної поведінки широко використовувані у світогосподарській практиці інструменти стимулювання експорту з його орієнтацією на прогресуючі сегменти світового ринку, а з другого розвивати селективне регулювання іноземних інвестицій на основі чітко визначених галузевих та регіональних пріоритетів з використанням організаційно-економічних форм локалізації сприятливого підприємницького клімату при забезпеченні загальної законодавчо-нормативної урегульованості, стабільності та передбачуваності змін.
Стратегічне визначення України щодо участі у міжнародних регіональних інтеграційних угрупованнях відповідно базовим національним інтересам має бути погодженим як з пріоритетами безпечного розвитку держави, так і з принципами СОТ. Потребується активізація організаційно-правового державного впливу, що обумовлює необхідність системних оцінок євроінтеграційного та СНД-російського напрямів розвитку. Взаємовідносини України з ЄС у форматі "сусідства" слід використати як адаптаційний період для українського бізнесу, коли через механізми зони вільної торгівлі він закріпиться на традиційних і вийде на нові високотехнологічні євроринки. Через розвиток інвестиційно-виробничого співробітництва та соціально-економічної гармонізації досягатиметься відповідність критеріям асоційованого і повного членства України в ЄС, що не суперечить співробітництву у межах СНД та ЄЕП на основі еквівалентного і прогнозованого торговельно-економічного обміну.