Житкова Олеся Олександрівна Діяльність УАПЦ у м. Києві (1919 – 1930-й роки)

brief description

Житкова Олеся Олександрівна, аспірантка кафедри новітньої історії України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Назва дисертації: «Діяльність УАПЦ у м. Києві (1919 1930-й роки)». Шифр та назва спеціальності - 07.00.01 - історія України. Спеціалізована рада Д 26.001.20 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ЖИТКОВА ОЛЕСЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 94(477-25)"1919/1930":271.222(477)(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ДІЯЛЬНІСТЬ УАПЦ У М. КИЄВІ (1919 – 1930-Й РОКИ)
07.00.01 – історія України
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________ О. О. Житкова
Науковий керівник
Пижик Андрій Миколайович,
кандидат історичних наук, доцент
Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ….……………………………………….15
ВСТУП………………………………………………………………………........16
Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методологічна основа
дослідження............................................................................................................21
1.1. Історіографія дослідження.............................................................................21
1.2. Характеристика джерельної бази...................................................................39
1.3. Методологічні засади дослідження...............................................................47
Розділ 2. Київ – центр автокефального руху в Україні........................................52
2.1. Створення Української автокефальної православної
церкви (УАПЦ)………………..............................................................................52
2.2. Організаційне становлення, розбудова та припинення діяльності
УАПЦ………………………………………………………………......................71
2.3 Підготовка священнослужителів та церковнослужителів для УАПЦ.........83
Розділ 3. Діяльність релігійних громад УАПЦ у Києві……………................101
3.1. Створення та функціонування релігійних громад УАПЦ у м. Києві........101
3.2. Участь київських парафій УАПЦ у реформуванні внутрішньоцерковного
життя.....................................................................................................................114
Розділ 4. Ставлення партійно-державної влади до діяльності УАПЦ у
Києві......................................................................................................................135
4.1. Економічні та адміністративні засоби впливу радянської влади на
діяльність УАПЦ у м. Києві................................................................................135
4.2. Дискредитація владою діяльності УАПЦ у м. Києві.................................149
ВИСНОВКИ.........................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ................................185
ДОДАТКИ............................................................................................................212

bibliography

ВИСНОВКИ
Аналіз стану вивчення питання діяльності Української автокефальної
православної церкви (УАПЦ) впродовж 1920-х рр. у місті Києві дає
можливість стверджувати про відсутність дослідження теми в сучасній
українській історіографії саме в регіональному розрізі. Праці радянського
періоду з історії релігії та церкви в УСРР характеризувалися тенденційністю
та заангажованістю у руслі ідеологічного підходу до висвітлення діяльності
церковних інституцій. У зарубіжних дослідженнях з історії церкви розкрито
здебільшого лише загальні аспекти діяльності УАПЦ в Україні, зосереджено
увагу на вивченні концептуальних засад функціонування церкви. Сучасні
вітчизняні науковці дослідили становлення УАПЦ та різні сфери діяльності
церкви, проте актуальним залишається написання комплексної праці із
дослідження діяльності УАПЦ на регіональному рівні. В українській
історіографії відсутнє ґрунтовне дослідження, в якому розглядалася діяльність
УАПЦ, її структур і парафій у місті Києві. На сучасному етапі у зв’язку із
необхідністю розбудови Православної церкви України на сучасному етапі
потребує вивчення здійснення київськими автокефальними парафіями у
1920-х рр. заходів із реформування внутрішньоцерковного життя.
Джерельна база дисертаційного дослідження сформована
опублікованими документами, документами, які зберігаються у
ЦДАВО України, ЦДАГО України, Держархіві міста Києва та ГДА СБУ,
матеріалами преси 1919 – 1930-го рр. та мемуарною літературою. Основним
принципом відбору документів стала репрезентативність крізь призму
регіонального аспекту. Серед неопублікованих джерел є такі, котрі були
вперше введені в обіг автором дисертації. Архівні документи розкривають
діяльність автокефальних парафій міста Києва, висвітлюють зміст
репресивних заходів партійно-державної влади щодо діячів УАПЦ у
місті Києві. Джерельна основа є достатньо широкою для ґрунтовного
висвітлення теми та виконання мети й завдань дисертації.
179
Методологічний інструментарій дисертації включає в себе
загальнонаукові та спеціально-історичні методи. Ключовими принципами
дисертаційного дослідження стали принципи історизму, об’єктивності та
науковості в контексті комплексного підходу до вивчення історії. Зміст та
структура дисертації побудована на історико-порівняльному та проблемнохронологічному підходах. Важливу роль у методології дисертаційної роботи
отримав метод районування, на основі якого було виокремлено місто Київ як
окрему територіальну одиницю з притаманною історико-культурною
специфікою. Застосування різних наукових методів дозволило проаналізувати
створення УАПЦ, основні сфери діяльності УАПЦ та взаємовідносини церкви
із органами партійно-державної влади у місті Києві.
Основними передумовами, котрі вплинули на поширення
автокефального руху та формування УАПЦ у місті Києві впродовж 1917 –
1921 рр., стали соціально-культурні зміни у суспільстві та релігійна політика
урядів Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР у
період Української революції, а також політика більшовиків щодо церкви.
Центром політичного та культурного життя стало місто Київ, де проходили
церковні собори, важливі для становлення церковної структури, формування
концептуальних та ідейних засад внутрішньоцерковного життя. Саме у місті
Києві були засновані перші автокефальні парафії, котрі зайняли чільне місце
поміж релігійних громад УАПЦ, а також функціонували вищі керівні органи
церкви.
У 1917 – 1921 рр. Київ став осередком проведення найбільш
визначальних церковних з’їздів, на яких було втілено ідею створення
самостійної української православної церкви та ухвалено основні
концептуальні засади її розбудови. У 1917 р. у місті Києві було створено
перший керівний орган церкви – Всеукраїнську православну церковну
раду (ВПЦР), склад і завдання якого до 1921 р. частково змінилися. 1 січня
1919 р. у місті Києві Рада Народних Міністрів Директорії УНР ухвалила закон
«Про вищий уряд Української автокефальної православної соборної церкви»,
180
котрий проголосив самостійність УАПЦ. У 1919 р. у місті Києві були
засновані перші автокефальні парафії, які відігравали важливу роль у
становленні і розбудові УАПЦ. У 1921 р. у Софії Київській на Першому
всеукраїнському православному церковному соборі відбулося формування
ієрархії церкви та ухвалено ідеологічні принципи та канони церкви. На соборі
було підтверджено автокефалію УАПЦ, котру раніше проголошували у
місті Києві органи державної влади у 1919 р. та керівні органи церкви у 1920 р.
Впродовж першої половини 1920-х рр. кількість громад УАПЦ у
місті Києві зростала, а церковні діячі та віряни київських автокефальних
парафій втілювали запроваджені Першим всеукраїнським православним
церковним собором зміни у внутрішньоцерковному житті. Активне
поширення автокефального руху спричинило трансформацію політики
радянської влади щодо УАПЦ. У другій половині 1920-х рр. радянська влада
поступово поставила під контроль керівні органи церкви. Другий
всеукраїнський православний церковний собор 17 – 30 жовтня 1927 р. у місті
Києві ухвалив усунути митрополита В. Липківського з посади, обрав нового
вищого церковного ієрарха та сформував нове вище церковне керівництво. У
1930 р. учасники зініційованого більшовиками Надзвичайного собору
Української автокефальної православної церкви проголосили припинення
роботи керівних органів церкви. У тому ж році з метою дискредитації
автокефального руху та представників українського національного
відродження більшовики провели показовий судовий процес над членами
«антирадянської» організації під назвою «Спілка визволення України». Діячі
УАПЦ обвинувачувалися у членстві в організації та здійсненні
«контрреволюційної» діяльності, що зумовило розгортання репресій проти
членів церкви.
У Києві УАПЦ здійснювала підготовку нових членів причету парафій,
котрі мали впроваджувати основоположні ідеї та канони УАПЦ у
внутрішньоцерковному житті релігійних громад. У першій половині
1920-х рр. у місті Києві при Старокиївській парафії В. Чехівський заснував
181
«Братство робітників слова», яке підготувало незначну кількість
священнослужителів. Основним навчальним закладом УАПЦ були пастирські
(богословські) курси у Києві. Основою викладацького складу стали члени
київських автокефальних парафій, а велику частку матеріальної бази курсів
складали внески українських православних громад місті Києва. Впродовж
першої половини 1920-х рр. курси підготували 200 – 300 членів кліру. У другій
половині 1920-х рр. ВПЦР здійснила спробу заснувати новий освітній заклад
УАПЦ у місті Києві – «Богословник» (Богословську Академію). Проте
протидія з боку радянської влади стала вирішальним фактором офіційного
згортання освітньої діяльності УАПЦ в місті Києві. Відтак, набуття знань,
умінь та навичок автокефальними церковнослужителями здійснювалося в
основному за допомогою самоосвіти та обміну досвідом у рамках організації
пастирських нарад.
На матеріальне забезпечення функціонування релігійних громад УАПЦ
у місті Києві вплинули більшовицька релігійна політика, загальна соціальноекономічна криза та необхідність фінансування діяльності з реформування
внутрішньоцерковного життя. Фактично парафії УАПЦ міста Києва та керівні
органи церкви функціонували на засадах самозабезпечення. Основними
джерелами фінансування автокефальних громад стали членські внески та
пожертви від парафій і приватних осіб. Значна частина коштів витрачалася на
реформування церковного життя парафій УАПЦ, переклад та публікацію
богослужбової літератури, оновлення музично-хорового мистецтва тощо.
Значну частку витрат автокефальних громад міста Києва складали видатки на
оплату праці членів кліру, сплату різних податків та зборів відповідно до
радянського законодавства та угод із органами партійно-державної влади.
Автокефальні парафії міста Києва стали першими громадами УАПЦ,
котрі втілювали у внутрішньоцерковному житті ідеї реформування релігійної
практики. Запроваджувалася українська мова богослужінь, здійснювався
переклад та публікація церковної літератури українською мовою,
182
відроджувалися давні українські церковні традиції, впроваджувалися нові
релігійні обряди та свята, розвивалося музично-хорове мистецтво.
У Києві функціонувала перекладова комісія, до складу якої входили
переважно члени київських українських православних громад. Саме у
місті Києві видали значну кількість україномовної релігійної літератури. У
місті працювали відомі українські композитори, котрі писали музичні твори
для УАПЦ. Значна увага приділялася розвитку церковного хорового
митсецтва. Київські парафії УАПЦ впроваджували нові релігійні обряди і
свята з метою вшанування важливих дат та постатей української культури та
церковної історії. Реформування внутрішньоцерковного життя гальмувалося
труднощами із матеріальним забезпеченням діяльності автокефальних
парафій, а також протидією з боку органів радянської влади.
На початку 1920-х рр. популярність Української автокефальної
православної церкви серед населення зросла, що обумовило зміну політики
радянської влади щодо церкви. Контроль та регулювання діяльності
Української автокефальної православної церкви у місті Києві здійснювався
органами радянської влади за допомогою економічних та адміністративних
засобів. Економічні засоби впливу проявлялися у збільшенні податкового
тиску на діяльність автокефальних парафій міста Києва, а адміністративний
полягав у обмеженні функціонування громад УАПЦ на основі формальних
підстав відповідно до чинного законодавства. Релігійна політика більшовиків
першопочатково сприяла формуванню матеріальної бази УАПЦ.
Автокефальні парафії міста Києва отримали можливість взяти у користування
храмові будівлі та майно. Водночас місцеві органи партійно-державної влади
поклали на київські автокефальні громади ряд матеріальних зобов’язань,
виконання яких склало левову частку видатків громад УАПЦ. Значний вплив
на матеріальне становище Української автокефальної православної церкви
здійснила у 1922 р. кампанія із вилучення церковного майна та цінностей, під
формальним приводом подолання наслідків голоду. Податкова політика
183
більшовиків негативно вплинула і на фінансовий стан безпосередньо
церковних діячів УАПЦ міста Києва.