ЗЛОЧИНИ І ПОКАРАННЯ В ПРАВІ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1648–1657 РР.

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Макаренко Олена Володимирівна

УДК 340.0(09)+343.23/343.24(09)

Злочини і покарання в праві Української Гетьманської держави 1648–1657 рр.

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Кузьминець Олександр Васильович
доктор історичних наук, професор

Київ 2011
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….......3 – 9

РОЗДІЛ 1
Історіографія та джерельна база дослідження…….……………..............10 – 35
1.1. Стан наукової розробки теми………………...………………..10 – 26
1.2. Джерельна база дослідження………………………………….26 – 32
Висновки до розділу 1……………………………………………….33 – 35

РОЗДІЛ 2
Характеристика права Української Гетьманської держави……………..36 – 124
2.1. Соціально-економічні та суспільно-політичні передумови становлення української державності та їх вплив на розвиток
права періоду Визвольної війни 1648–1657 рр……………………36 – 54
2.2. Джерела права Гетьманщини середини ХVІІ ст………………54 – 86
2.3. Види злочинів……………………………………………………86 – 118
Висновки до розділу 2……………………………………………….118–124

РОЗДІЛ 3
Судовий процес та кримінальні покарання за правом Гетьманщини.….125–188
3.1. Судовий процес………………………………………...........….125–147
3.2. Мета, завдання і принципи покарання……...…………………147–159
3.3. Генеза та диференціація кримінальних покарань за правом Гетьманщини ………………………………………………………..160–184
Висновки до розділу 3……....………………………………………185–188

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..189–197
ДОДАТОК …………………………………………………………………198
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….199–219
ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах розвитку правової держави у вітчизняних науковців зростає зацікавленість до поглибленого вивчення процесів державотворення і правотворення на українських землях. Одним із яскравих прикладів державотворення є формування української держави періоду Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького. У цей період була сформована українська держава з усіма притаманними їй державно-правовими інституціями, в тому числі й судовою системою. Крім того, в період правління гетьмана новостворена українська держава рішуче заявила про себе на європейській арені як самостійне державне утворення, здійснюючи ні від кого незалежну внутрішню та зовнішню політику. Все це загалом дає підстави виділити період з 1648 по 1657 роки в окремий етап становлення та розвитку української держави, з притаманними саме йому як політичними, так і державно-правовими процесами.
Зазначимо, що на середину XVII століття були сформовані основи для становлення правої системи. Важливу роль при цьому відігравав розвиток кримінального права, відбулись певні зміни у встановленні злочинів та застосуванні покарань. Але варто зауважити, що на сьогоднішній час види злочинів та покарань 1648–1657 рр. Гетьманщини ще не піддавались окремому дослідженню, а це б сприяло розвитку вітчизняної історико-правової науки. Аналіз праць вчених доводить, що ними досліджувались причини та наслідки Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр., судова система, закономірності, особливості та тенденції розвитку кримінального права, окремі джерела права Гетьманщини. Зокрема, зазначеною проблематикою займались такі історики, правознавці: В. Антонович, Д. Багалій, М. Грушевський, О. Гуржій, С. Дністрянський, О. Кістяківський, А. Козаченко, І. Крип’якевич, С. Кудін, Р. Лащенко, О. Левицький, Д. Любченко, В. Мєсяц, С. Наріжний, Я. Падох, В. Сердюк, Н. Сиза, В. Смолій, О. Сокальська, В. Степанков, Б. Стецюк, І. Теличенко, А. Ткач, С. Томашівський, М. Чубатий, В. Щербак, Д. Яворницький, А. Яковлів та ін. Їх праці переконують у тому, що період визвольної війни привертає увагу та цікавий багатьом науковцям. Проте системного дослідження щодо встановлення видів злочинів та покарань 1648–1657 рр. не проводилось, що дозволяє нам заповнити прогалину історико-правової науки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол № 4 від 28 грудня 2006 р.). Робота відповідає тематиці Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на
2005–2010 роки, затверджених Постановою загальних зборів Академії правових наук України від 18 червня 2004 р. № 2/04–2; Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період
2004–2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755; Основним напрямкам наукових досліджень та річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ на 2008–2010 роки. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України та відповідає: п. 68 додатку 6 Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період
2010–2014 роки (затверджено наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу попередніх досліджень з даної теми, законодавчих актів, а також використовуючи нові матеріали, дослідити джерела права Гетьманщини стосовно видів злочинів і покарань й на основі цього виокремити види злочинів, детально розглянути покарання в Українській Гетьманській державі 1648–1657 рр.
Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:
– проаналізувати та узагальнити наявні історико-правові дослідження з даної теми, визначити рівень і повноту джерельної бази досліджуваної проблеми;
– виявити соціально-економічні та суспільно-політичні передумови становлення українського права Гетьманщини;
– встановити основні джерела права, що застосовувались судами Гетьманщини 1648–1657 рр. під час здійснення правосуддя;
– на підставі джерел права Гетьманської держави розкрити генезу поняття «злочин»;
– здійснити класифікацію злочинів та покарань за джерелами права Гетьманщини;
– з’ясувати основні риси судового процесу Гетьманщини, його мету та принципи;
– визначити мету, завдання, принципи покарань у Гетьманській державі;
– розкрити ґенезу та показати диференціацію кримінальних покарань за правом Гетьманщини.
Об’єкт дослідження – кримінально-правове регулювання відносин у правовій системі України періоду Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.
Предмет дослідження – злочини і покарання у праві Української Гетьманської держави.
Методи дослідження. При підготовці дисертації були застосовані загальні, загальнонаукові, часткові (спеціальні) методи пізнання, використання яких забезпечило достовірність знань і можливість вирішення поставлених перед дисертантом мети і завдань. Зокрема, діалектичний метод дозволив розглянути Національно-визвольну війну українського народу 1648–1657 рр. об’єктивно, всебічно і конкретно, а також встановити її причини та наслідки (підрозділ 2.1). За допомогою методу аналізу вдалося дослідити склад злочину (об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона), виявити його особливості у досліджуваний період, встановити види злочинів та покарань за джерелами права Гетьманщини (Литовський статут, звичаєве право, гетьманські універсали тощо) (підрозділи 2.3, 3.3). Метод синтезу дозволив розглянути джерела права Гетьманщини у сукупності, виявити характерні риси права стосовно злочинів і покарань досліджуваного періоду (підрозділ 2.2). Історичний метод використовується в дослідженні як метод оцінки розвитку права, судового процесу Гетьманщини через призму існуючих на той час історичних умов, що дало дисертанту можливість зробити висновок про високий рівень їх розвитку в досліджуваний період (розділи 2, 3). Логічний метод у поєднанні з історичним надав можливість всебічно дослідити закономірності розвитку злочинів та покарань Гетьманщини. Історико-джерелознавчий метод застосовано при аналізі широкої джерельної бази дослідження (підрозділ 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод дозволяє порівняти поняття, інститути права Гетьманщини другої половини ХVІІ ст., що сприяє встановленню їх спільних та відмінних рис (підрозділ 2.3). За допомогою спеціально-юридичного методу вдалося встановити сутність понять і термінів, зазначених у джерелах права Гетьманщини, здійснити аналіз судової практики досліджуваного періоду (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.3). Методи узагальнення та систематизації фактів використовувалися при підготовці висновків до кожного з розділів і підрозділів, формулюванні висновків по даному дисертаційному дослідженню.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у дисертаційній роботі вперше комплексно, із залученням джерел права досліджено види злочинів та покарань Гетьманщини середини ХVІІ ст., простежено їх поширення із Запорожжя на всю територію Гетьманщини у зазначений період.
У роботі обґрунтовано низку концептуальних положень, узагальнень та висновків, які відповідають критеріям наукової новизни, а саме:
вперше:
– досліджено генезу поняття «злочину» за джерелами права Української Гетьманської держави досліджуваного періоду. У Литовському статуті
1588 року при визначенні даного поняття на перший план виходить його протизаконність, гріховність, небезпечність і суспільна значимість. У роки визвольної війни таке поняття злочину як «кривда» не ігнорувалося законодавцем, але поволі відходить на другий план у зв’язку з усвідомленням суспільної небезпеки останнього. Поняття «злочин» досліджуваного періоду було забарвлене релігійними нормами. Злочин ототожнювався з гріхом;
– проаналізовано особливості складу злочину за джерелами права Гетьманщини. Зокрема, доведено, що злочин характеризувався як обов’язковими (суспільно-небезпечний наслідок діяння, причинний зв’язок між діянням та наслідком), так і факультативними (час, місце, спосіб, засіб вчинення злочину) ознаками об’єктивної сторони складу злочину. Суб’єктивна сторона складу злочину виокремлювала злочини, скоєні з умислу та необережності, а ознаками умислу були усвідомлення протиправності діяння, бажання досягти злочинного результату, мета та мотив вчинення злочину;
– запропоновано класифікацію злочинів та покарань Української Гетьманської держави 1648–1657 рр. за критеріями предмету правового регулювання;
удосконалено:
– знання щодо соціально-економічних та суспільно-політичних умов становлення української державності та їх вплив на розвиток права періоду Визвольної війни 1648–1657 рр. Зокрема, з’ясовано, що з 30–40-х рр. XVII ст. все чіткіше проявлялися негативні тенденції в соціально-економічному та політичному житті Речі Посполитої, спостерігалося значне гальмування розвитку міст, посилення експлуатації селян, зростання політичного впливу магнатства, виродження сейму. Зменшився розвиток мануфактурного виробництва. Згубні наслідки для міст і сіл мали здача їх в оренду, напади шляхти, свавілля адміністрації. Утисків зазнавала українська шляхта, козацтво, православна церква;
– положення про те, що при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ у середині ХVІІ ст. суди Гетьманщини застосовували переважно процесуальні норми звичаєвого права, яке у роки війни значно поширилось на територію всіх регіонів України, де було ліквідовано панування польських магнатів і шляхти, однак при цьому зберігала свою чинність значна частина правових норм, що містились у Литовському статуті та збірниках магдебурзького права «Саксон»
і «Порядок», які застосовувались відповідно до нових умов;
дістало подальшого розвитку:
– положення щодо принципів судового процесу Гетьманщини, заснованого на демократичних засадах змагальності, диспозитивності, виборності суддів, гласного й відкритого судового розгляду, колегіального вирішення справ та доступності судових засобів;
– характеристика суб’єкта злочину за Литовським статутом 1588 р., звичаєвим правом та гетьманським законодавством, відповідно до якої встановлено відмінності між суб’єктом злочину за джерелами права, а саме: згідно Статуту 1588 р. покаранню підлягала особа, якій виповнилось 16 років; гетьманські універсали не містили вказівки на вік, з настанням якого особа могла притягуватись до відповідальності. Покарання призначались усім мешканцям Гетьманщини: козакам, міщанам, селянам; суб’єктом злочину за звичаєвим правом виступали козаки – представники чоловічої статі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях питань державно-правового розвитку Гетьманщини; при підготовці навчальних посібників та підручників, навчально-методичних розробок з історії держави та права України, кримінального права, написанні монографій, при викладанні курсів та спецкурсів з кримінального права, історії держави та права України.
Сформульовані в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки і рекомендації були використані у практичній діяльності – під час опрацювання інформаційних юридичних матеріалів, підготовки рішень судом, про що свідчить акт впровадження Конституційного Суду України від 25 березня 2011 р.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданнях кафедри історії і теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ. Результати роботи доповідались на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях, круглих столах, а саме: 1) «Сучасні проблеми правової системи України» (Київ, 28 жовтня 2010 р.); 2) «Проблеми та перспективи розвитку української науки на початку третього тисячоліття» (Переяслав-Хмельницький, 14–16 грудня 2010 р.); 3) «Україна наукова» (Київ, 20–22 грудня 2010 р.); 4) «Стратегія забезпечення сталого розвитку правової системи України» (Одеса, 21–22 грудня 2010 р.); 5) «Соціум. Наука. Культура» (Київ, 22–24 січня 2011 р.); 6) «Теорія і практика застосування чинного вітчизняного та міжнародного законодавства в сучасних умовах» (Одеса, 12–13 лютого 2011 р.). Тези й матеріали виступів опубліковані.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в чотирьох статтях у фахових наукових виданнях та шести тезах наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, додатку, списку використаних джерел (234 позиції). Повний обсяг дисертації становить
219 сторінок, з них 197 сторінок основного тексту.

bibliography

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволяє констатувати наступне:
1. Як свідчить аналіз історіографії проблеми, на сьогодні в історико-правовій науці відсутнє комплексне дослідження видів злочинів та покарань періоду Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр.
Джерельна база дослідження є досить різноманітною та достатньою для всебічного та об’єктивного розкриття зазначеної теми. Вона включає в себе як опубліковані та введені до наукового обігу матеріали, так і архівні документи, а саме: законодавчі акти (Литовські статути, Магдебурзьке право, російське законодавство), королівські грамоти, універсали і грамоти українських посадовців – гетьманів та полковників, козацькі реєстри, документи органів судочинства, офіційне і приватне листування, літописи, хроніки, мемуари.
2. Війна українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648–1657 рр. була результатом соціально-економічних, суспільно-політичних і національно-релігійних протиріч, що склалися на українських землях, які входили до складу Речі Посполитої. У ній брали участь усі соціальні верстви тогочасного українського суспільства. Прагнення народу ліквідувати польське панування зіграло важливу роль у створенні українських державних інституцій: центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії. Внаслідок цього, впродовж другої половини 1648 р. була утворена республіканська унітарна українська держава.
Визвольна війна призвела до суттєвих соціальних та політичних змін усередині самого українського суспільства, що відіграло вирішальну роль у становленні нової моделі соціально-економічних відносин в країні. Тогочасна соціальна структура Гетьманщини нагадувала європейське корпоративне суспільство, оскільки мала вертикальну ієрархію, в якій політичний, правовий і соціальний статус особи визначався належністю до певної соціальної групи.
Усі ці соціальні та політичні зміни суттєво вплинули на зміну правової свідомості українського населення, системи судоустрою та судочинства. Прослідковується зміна таких моральних понять, як справедливість, моральність, добро та зло. Відбулися зміни у системі кримінальних злочинів і покарань. На початку війни почали виключатися такі види злочинів, як: замахи на магнатсько-шляхетський порядок управління, на підрив королівської влади і Речі Посполитої, католицьку чи уніатську церкви.
3. Джерелами кримінального та кримінально-процесуального права Гетьманщини були: звичаєве право, церковне звичаєве право, Магдебурзьке право, Литовські статути, гетьманське законодавство, російське право.
Під час Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. домінуючим у праві було звичаєве козацьке право. Воно представляло собою систему звичаєвих норм, переважна більшість яких сформувалась на Запорозькій Січі, на основі якої базувалась структура й діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання земельних, майнових, особистих відносин. Характерними рисами звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.
За змістом звичаєве право Січі поділялося на публічне і приватне. Публічне право козаків регулювало суспільні відносини запорозької громади. Приватне право регулювало відносини цивільно-правового ха-рактеру.
У звичаєвому праві запорожців не існувало різниці між криміналь¬ним і цивільним правопорушенням. Під поняттям злочину ними розумілася шкода, заподіяна життю, здоров’ю, майну, честі, всьому запорозькому товариству.
Крім козацького звичаєвого права, в Україні на середину XVII століття існувало і так зване церковне звичаєве право. Під цим правом малася на увазі сукупність правил поведінки, які не набули законодавчого затвердження, але їх обов’язково дотримувались, «побоюючись кари і гніву господнього».
Джерелами права Гетьманщини продовжували залишатися Литовські статути. Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького внесла зміни у застосування їх норм. Це відбувалось завдяки тому факту, що повстанці, знищуючи польсько-шляхетське панування, одночасно знищували законодавство Речі Посполитої, замінюючи його козацьким звичаєвим правом. Однак, з 1650 року ситуація починає поступово змінюватися. Це було обумовлено тим, що в ході війни з’явилася нова козацько-старшинська провідна верства, яка відразу заявила про свої претензії на законодавче закріплення елітності свого соціально-політичного становища, що вступало в суперечність з нормами звичаєвого права. Тому представники української старшини були зацікавлені у відновленні дії Литовського статуту.
Важливим джерелом права Гетьманщини було Магдебурзьке право. На думку А. Зайця, німецьке право внесло в міста не дріб’язкову регламентацію їх життя, а певну його організацію, складовими елементами якої були особиста свобода, впорядкування повинностей, міське самоврядування.
Діяли також такі джерела російського права, як: царські грамоти, укази, акти вищих органів царської влади тощо. Так, наприклад, царською грамотою від 27 березня 1654 року надавалося право Україні судитися «по своїм прежним правам». Царськими грамотами також підтверджувалося або надавалося магдебурзьке право українським містам.
Важливим джерелом права української держави були нормативні акти гетьманської влади, які видавалися у формі універсалів, ордерів, листів, інструкцій, декретів і грамот.
За юридичною силою та обсягом дії розрізняють три види гетьманських універсалів: 1) загальні нормативні акти, що поширювали чинність на всю територію держави; 2) локальні нормативні акти, що поширювали чинність на окремі суспільні стани (козаків, міщан, селян) або на окремі адміністративно-територіальні оди¬ниці (полки, сотні, міста); 3) індивідуальні акти застосування норм пра¬ва – визначали права і обов’язки тих осіб, котрим були адресовані.
З юридичної точки зору за галузями правового регулювання універсали умовно поділяють на три групи: адміністративно-правові, цивільно-правові і кримінально-правові. Деякі універсали містять декілька правових норм, що належать до різних галузей права.
4. Дослідивши генезу поняття «злочин», дисертантка дійшла таких висновків:
– Поняття «злочин» у кримінальному праві визначається об’єктами злочинного посягання. Водночас, об’єкти злочинного посягання визначаються соціальними, політичними, економічними, культурними чинниками розвитку конкретно взятої держави.
– У Литовському статуті 1588 року при визначенні поняття «злочин» на перший план виходить його протизаконність, гріховність, небезпечність і суспільна значимість. Таке поняття злочину як «кривда» не ігнорується законодавцем, але по волі відходить на другий план, у зв’язку з усвідомленням суспільної небезпеки останнього. Існувало два погляди на поняття «злочин». Перший з них розглядав злочин з приватноправових позицій і визначав його зміст як шкоду, збиток, заподіяний приватній особі, як вторгнення в сферу її прав та інтересів. Другий – визнавав під цим поняттям суспільно-небезпечні дії, що посягають на встановлений правопорядок домінування в суспільстві закону. Боротьба цих двох поглядів визначала характер вирішення головних карно-правових питань, а саме: характеру карного процесу, оцінку злочинних дій, завдань правосуддя, складу злочину, застосуванню покарань.
– Поняття «злочин» було забарвлене релігійними нормами. Злочин ототожнювався з гріхом.
– Злочин спричиняв шкоду об’єктам захисту, а тому поняття «злочин» містило матеріальний підхід, а також можна стверджувати про існування у понятті «злочину» формального елементу, а саме – порушення норми права.
– Злочин характеризувався як обов’язковими (суспільно небезпечний наслідок діяння, причинний зв’язок між діянням та наслідком), так і факультативними (час, місце, спосіб, засіб вчинення злочину) ознаками об’єктивної сторони складу злочину. Суб’єктивна сторона складу злочину виділяла злочини, скоєні з умислу та необережності, а також ознаками умислу було усвідомлення протиправності діяння, бажання досягти злочинного результату, мета та мотив вчинення злочину.
Проведене дослідження дає можливість визначити відмінності між видами злочинів за джерелами права:
– Існували відмінності у розумінні державних злочинів у джерелах права. Залишились чинними норми щодо здачі фортеці, фальшивомонетництва, пося¬гання на державну власність, листування з ворогом, підробки урядових паперів, печаток тощо. Щодо організації змови, повстання, збирання війська, то тут, звісно, об’єктом посяган¬ня вже є не здоров’я або життя короля, а гетьмана, але не як монарха у розумінні середньовічної епохи, а як вищої виборної посадової особи дер¬жави.
– Певні відмінності існували у розумінні військових злочинів. У звичаєвому праві до державних злочинів відносили такий злочин, як ламання вірності козацтву та суворо каралося п’янство під час військових походів.
– На відміну від інших джерел права Української Гетьманської держави в універсалах Б. Хмельницького зазначені злочини, які відносяться до політичних. Це, насамперед, протиправні дії козацьких підрозділів проти Литовського князівства і Кримського ханства.
– Відмінності існували і у виокремленні релігійних злочинів за джерелами права Гетьманщини. До релігійних злочинів за Литовським Статутом віднесено: заборона поневоленню християн жидами і татарами; підмова перейти до мусульманської або іудейської віри, проведення обрізання. Подібного не існувало ані в гетьманських універсалах, ані в звичаєвому праві. Гетьманські універсали в основному захищали інтереси церкви та духовенства. А норми звичаєвого права до злочинів проти православної віри відносили богохульство, глумління над Святим Хрестом та іконами, відступництво від християнської віри тощо.
– Різне розуміння містили злочини проти моральності. У Литовському статуті до злочинів проти моралі відносили насильницьке викрадення нареченої, одруження без батьківської згоди, одруження з ріднею по крові, двоєженство, тощо. За нормами звичаєвого права Запорозької Січі тяжкими злочинами вважались мужоложство, скотоложство. Аморальним вважалося зґвалтування, приведення на Січ жінки та блуд з жінкою.
5. Вважаємо, що згідно кримінального права Гетьманщини періоду 1648–1657 рр. існували такі види злочинів:
– державні (зрада, тобто перехід на бік ворога, змова проти гетьмана та замах на його життя, антигетьманські повстання, вбивство іноземного посла);
– військові (невиконання наказів військових начальників, гайдамацтво, вживання спиртного під час військових походів);
– службові (зловживання владою, невиконання старшиною своїх обов’язків, відмова посадовою особою здійснювати правосуддя чи виконувати розпорядження гетьмана адміністративно-правового змісту);
– злочини проти православної віри, церкви та духовенства (богохульство, перехід в іншу віру, пограбування церков і монастирів, убивство священників);
– майнові та господарські (посягання на приватну власність козаків, шляхти, міщан; незаконний продаж горілки, ухилення від сплати податків);
– злочини проти особи (вбивство, нанесення побоїв, зґвалтування ) та моралі.
Злочини поділялися на умисні, по необережності та випадкові, але чітких критеріїв визначення форми вини злочинця не існувало. Суб’єктами злочину вважалися особи, які досягли 16 років, хоч повнолітніми хлопці вважались лише після досягнення 18 років. Такі фактори, як неповноліття та старість (вік після 70 років) пом’якшували покарання.
6. На території Гетьманської держави не було чіткого розмежування на адміністративну і судову владу, тому судовий процес провадила переважно старшинська адміністрація. Суди мали різноманітні правові функції і були основною інстанцією, що виконувала кримінально-процесуальні дії. Як вбачається із джерел права того часу, під терміном «суд» розуміли не лише судовий орган, що здійснював розправу, а й судову дію, тобто процес.
Кількість судових інстанцій не була чітко визначена та законодавчо унормована. Система судоустрою Гетьманщини у досліджуваний період була доволі складною, бо включала більше двадцяти різновидностей судових органів і це обумовлювалось процесом створення української державності в умовах постійних військових дій, внутрішньої політичної нестабільності, складністю соціальної структури суспільства.
У ході Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 рр. створювались козацькі суди – суд Гетьмана, суд Ради генеральної старшини, Генеральний військовий суд, полкові та сотенні суди. Для сільського населення діяли копні та сільські суди, а також домініальний суд пана щодо своїх підданих; для міщан – магістратські та ратушні. Окрім того, судова система Гетьманщини включала також спеціалізовані суди ( духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські), існування яких доводить, що тогочасне українське суспільство мало становий характер.
Аналізуючи судовий процес доби Гетьманщини, зазначимо, що він був побудований за певними демократичними принципами, які, значною мірою, характерні для судового процесу сучасної України. Основними з них були принципи демократичності, відкритості, прозорості, змагальності, рівності усіх учасників судового процесу, колегіальності тощо.
7. Мета покарання характеризує кінцевий результат, який держава прагне досягнути засобами кримінально-правового впливу. Вона завжди відображала світогляд суспільства, рівень його правої культури, стан розвиненості кримінального права, відношення держави до прав і свобод особи.
Релігія та канонічні норми мали велике значення у житті Української Гетьманської держави. Злочин у ній ототожнювався з гріхом, тому метою покарання було спокутування гріха винним у вчиненні злочину. Вважаємо, що можна стверджувати про наявність на Січі такої мети покарання як виправлення засудженого. В той же час аналіз гетьманських універсалів та інших джерельних матеріалів другої половині ХVІІ ст., які не містять вказівок про застосування до винних кваліфікованої смертної кари або калічницьких покарань, свідчить про відсутність залякування як мети покарання у кримінальному праві Гетьманщини досліджуваного періоду.
Така мета покарання як попередження вчинення злочинів, що була відображена у Литовському статуті 1588 р., встановлювалась і гетьманськими універсалами, де злочинні діяння застерігалися погрозою покарання. Іншою метою покарання на українських землях періоду 1648–1657 рр. було відшкодування завданих збитків потерпілому або козацькому товариству, що підтверджують гетьманські універсали. Зазначимо, що у звичаєвому праві Запорозької Січі не існувало різниці між кримінальним і цивільним правопорушенням, тому і серед покарань зустрічались майнові покарання винного на користь потерпілого. Разом з тим в Українській Гетьманській державі метою покарання було і поповнення державної скарбниці шляхом сплати на користь держави штрафів, а також проведення конфіскації майна засудженого. Простежується й така мета покарання як звільнення держави від злочинця. Аналіз джерел підтверджує, що Гетьманська держава позбавлялась від злочинців шляхом призначення їм смертної кари. Основною метою, що ставилася при призначенні покарання, був захист усіх членів суспільства від суспільно-небезпечних діянь. Всі зазначені принципи не існували ізольовано, а утворювали певну систему, перебуваючи у взаємозв’язку.
8. Кримінальному праву Гетьманщини досліджуваного періоду були притаманні певні принципи, за допомогою яких вирішувалися завдання кримінально-правового регулювання. Серед них виділяємо принципи законності, особистої відповідальності за злочин, врахування тяжкості скоєного, принцип невідворотності покарання. Принцип індивідуалізації покарання простежується в універсалах та у звичаєвому праві Січі. Він полягає в обов’язковому урахуванні при призначенні покарання особливостей конкретної справи, головним чином, особи засудженого.
Визвольна війна українського народу сприяла демократизації права, гуманізації системи покарань, послабленню впливу у карній системі залякуючих видів покарань. У ході війни втратили чинність ті правові норми, що передбачали покарання за злочини проти королівської влади. У зв’язку із зазначеним, види покарання значно спростилися, ставали дещо «м’якішими» і поблажливішими. На думку О. Гуржія, значною мірою це обумовлювалося дорожнечею робочих рук ( адже у війні загинули десятки тисяч людей) і порівняно великою вартістю грошей. Особу, що скоїла злочин, але щиро розкаялася, нерідко взагалі прощали і звільняли від покарання.
Однак, з кінця XVII ст. норми звичаєвого права почали витіснятися нормами місцевої військово-адміністративної влади, а далі все більше відбувався процес поширення на українських землях російських правових норм, що вплинуло на подальший розвиток системи покарань. Все частіше покарання відзначалися своєю суворістю, навіть, жорстокістю.
У системі покарань України середини XVII ст. мали місце як майнові покарання ( штрафи, конфіскація майна), так і немайнові (позбавлення прав, честі, звільнення з посади), а також жорстокі покарання – смертна кара, позбавлення волі тощо. Зазначені покарання виступали як основними, так і додатковими. Особливістю кримінального права Гетьманщини було те, що воно не відзначалось жорстокістю покарань. Це підтверджується відсутністю в гетьманських універсалах визначення покарання у вигляді кваліфікованої смертної кари, хоча смертна кара на Запорозькій Січі вживалась дуже широко. Смертну кару призначали за такі покарання, як: вбивство козака козаком, крадіжка, її рецидив, грабування, розбої тощо. Серед видів кваліфікованої смертної кари на Запорозькій Січі маємо найбільше відомостей про забиття киями біля стовпа. Такий вид кари застосовували за крадіжку, її рецидив, проти моральності тощо. Калічницькі покарання на Запорозькій Січі не застосовувались. Серед покарань, що спрямовувались на приниження честі на Січі були приковування до гармати, ганебного стовпа, побиття під шибеницею киями тощо. Гетьманщині був притаманний такий вид покарання як позбавлення посади. Воно застосовувалось лише до службових осіб за вчинення ними службових злочинів. На Січі також існували кари церковні, у вигляді публічного каяття або заслання на каяття до монастиря. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Архівні матеріали

Центральний державний історичний архів України, м. Київ
(ЦДІАК України)
1. Ф. 11. – Житомирський гродський суд – Оп. 1. – Спр. 13.
2. Ф. 11. – Житомирський гродський суд – Оп. 1. – Спр. 247.
3. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 247.
4. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 249.
5. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1 – Спр. 260.
6. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 262.
7. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 263.
8. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 265.
9. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 266.
10. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1.– Спр. 267.
11. Ф. 25. – Луцький гродський суд. – Оп. 1. – Спр. 274.
12. Ф.27. – Охтирська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр. 42.
13. Ф.28. – Ізюмська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр. 84.
14. Ф.28. – Ізюмська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр.85.
15. Ф.28. – Ізюмська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр.86.
16. Ф.28. – Ізюмська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр. 90.
17. Ф.28. – Ізюмська полкова канцелярія – Оп. 1. – Спр. 265.
18. Ф.33. – Дубенський магістрат. – Оп. 1.– Спр. 6.
19. Ф. 51. – Оп. 1. – Од. зб. 258.
20. Ф. 57. – Гадяцький повітовий земський суд. – Оп. 2. – Спр. 12.
21. Ф. 137. – Конотопська сотенна канцелярія. – Оп. 1. – Спр. 114.
22. Ф. 274. – Київське губернське жандармське управління. – Оп. 2. – Спр. 765.
23. Ф.1230. – Колекція фотокопій документів про Визвольну війну українського народу.
24. Ф. 1407. – Колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів. – Оп. 2. – Спр. 6.
25. Ф. 1407. – Колекція грамот російських царів та універсалів українських гетьманів. – Оп. 2. – Спр. 1754.
26. Інститут рукописів НБУ ім. В. Вернадського. – Ф. 1. – № 5130.
27. Інститут рукописів НБУ ім. В. Вернадського. – Ф. 1. – № 57957.

ЛІТЕРАТУРА

28. Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и изданные Археографическою коммиссіею. – Т. 5. 1633 – 1699. – СПб: Въ типографіи Э. Праца, 1853. – 288 с.
29. Акты, относящіеся къ исторіи Западной Россіи, собранные и изданные Археографическою коммиссіею. – Т. 7. – СПб., 1872. – 189 с.
30. Акты, относящиеся к истории Юго-Западной России. – Т. 13. – СПб., 1884.
31. Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 года. – Чернигов: Типография Г.М. Веселой, 1914. – 135 с.
32. Актовыя книги Полтавскаго городового городового уряда XVII-го века / [под ред. В.Л. Модзалевского]. – Черниговъ, 1912. – Вып. 1. – 124 с.
33. Андреєв Д. В. Особливості судочинства у військових поселеннях Запорозької Січі / Д. В. Андреєв // Науковий вісник НАВСУ, 1998. – № 3. – С. 183–188.
34. Антонович В. Розповіді про запорозьких козаків / В. Антонович – К., 1991.– 135 c.
35. Антонович В. Б. Характеристика деятельности Богдана Хмельницкого // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь, 1995. – С. 190–193.
36. Антонович В. Б. Моя исповедь. Ответ пану Падалице (по поводу статьи в VII книжке «Основы»: «Что об этом думать?» и письма г. Падалицы в X книжке) // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь, 1995. – С. 78–89.
37. Антонович В. Б. Киев, его судьба и значение с XIV по XVI столетие (1362–1569) // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. – К.: Либідь, 1995. – С. 534–535.
38. Апанович О. Універсали гетьманські / О. Апанович // Неопалима купина. – 1995. – № 1–2. – С. 138–139.
39. Аркас М. М. Історія України-Русі / [вступне слово і коментар В. Г. Сарбея]. – К., 1991. – 346 с.
40. Архив Юго-Западной России. – К., 1859. – К., 1859. – Ч. 1. – Т. 1. Акты, относящиеся к истории православной церкви Юго-Западной России (1481–1596 гг.) / [под ред. Н. Д. Иванишева]. – 641 с. (Далі: АЮЗР).
41. АЮЗР. – К., 1871. – Ч. 1. – Т. 1. Акты об унии и состоянии православной церкви в Юго-Западной России во 2-й половине XVII и XVIII ст. (1648–1798 гг.) / [под ред. В. Б. Антоновича]. – 846 с.
42. АЮЗР. – К., 1883. – Ч. 1. – Т. 6. Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1372–1648 гг.) / [под ред. О. И. Левицкого]. – 1120 с.
43. АЮЗР. – К., 1888. – Ч. 2. – Т. 2. Акты для истории провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половине XVII в. (1654– 1697 гг.) / [под ред. Н. В. Стороженко]. – 719 с.
44. АЮЗР. – К., 1863. – Ч. 3. – Т. 1. Акты о казаках (1500–1648 гг.) / [под ред. В. Б. Антоновича]. — 553 с.
45. АЮЗР. – К., 1868. – Ч. 3. – Т. 2. Акты о казаках (1679–1716 гг.) / [под ред. В. Б. Антоновича]. — 1052 с.
46. АЮЗР. – К., 1914. – Ч. 3. – Т. 4. Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого / [под ред. И. М. Каманина]. – 1090 с.
47. АЮЗР. – К., 1908. – Ч. 3. – Т. 6. Акты Шведского государственного архива, относящиеся к истории Малороссии (1649–1660 гг.) / [под ред. Н. В. Молчановского]. — 482 с.
48. АЮЗР. – К., 1867. – Ч. 4. – Т. 1. Акты о происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России (1442–1760 гг.) / [под ред. В. Б. Антоновича]. – 575 с.
49. АЮЗР. – К., 1869. – Ч. 5. – Т. 1. Акты, относящиеся к истории городов и местечек в Юго-Западной России (1432–1798 гг) / [под ред. В. Б. Антоновича]. — 740 с.
50. АЮЗР. – К., 1876. – Ч. 6. – Т. 1. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в Юго-Западной России в XVI – XVIII ст. (1498–1795 гг.) / [под ред. К. Е. Козловского].
51. Багацька С. Л. Правові джерела Литовських Статутів / С. Л. Багацька // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наук. праць. – Вип. 7 (ч. 3). – К.: Київський університет ім. Т. Шевченка. Інститут міжнародних відносин. – 1998. – С. 52–61.
52. Білий Д. Д. Звичаєве право в історії українського народу / Д. Д. Білий // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності, 1999. – № 1. – С. 307–312.
53. Биркович О. І. Богдан Хмельницький – засновник української козацької держави / О. І. Биркович // Науковий вісник НАВСУ, 2004. – № 3. – С. 277–285.
54. Биркович О. І. Судова система української держави (Гетьманщини) 1648–1657 рр. .: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Биркович Олександр Іванович – К., 2004. – 180 с.
55. Блажко Р. Правовий звичай як самостійне джерело кримінально-процесуального права України / Р. Блажко // Юридична газета. – 2007. – № 28. – с. 16–17.
56. Бобровскій П. О. Преступленія противъ чести по русскимъ законамъ до начала ХVІІІ въка / П.О. Бобровский – СПб : Типографія Правительствующаго Сената, 1889. – 120 с.
57. Бойко І. Д. Держава і право Гетьманщини: [навч. посібник] / І. Д. Бойко. – Л. : Світ, 2000.– 120 с.
58. Боплан Г.Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн: [пер. з франц.]. – К.: Наукова думка, 1990. – 256 с.
59. Бондаренко А. А. Форма та принципи судочинства часів Запорозької Січі / А. А. Бондаренко // Науковий вісник НАВСУ, 2002. – № 3. – с. 243–248.
60. Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа / І. Борщак, Р. Мартель // Історичні постаті України. – Одеса, 1993.
61. Бутейко В. Відображення форм іллегітимного і легітимного насильства у правових поняттях Великого князівства Литовського / В. Бутейко // Наукові записки / Інститут археограф. та джерелознавства ім. М. Грушевського. – К, 1999. – Т. 3.– С. 35–75.
62. Василенко М. П. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII – XVIII в в. / М. П. Василенко. – К., 1927. – 115 с.
63. Василенко М.П. Матеріали до історії українського права / М. П. Василенко – К, 1929. – Т. 1. – 235 с.
64. Величко С. Літопис / С. Величко – К., 1971.– 276 с.
65. Гамбург Л. Формування судової компетенції гетьмана і старшинських рад в козацькому судоустрої Війська Запорозького / Л. Гамбург // Право України. – 2005. – № 1. – с. 115 – 118.
66. Горобець В. М. Зовнішня політика Гетьманату другої половини 50-х рр. XVII ст. / В. М. Горобець // Український історичний журнал. – № 2(46). – 2005. – С. 16–47.
67. Горобець В. М. Прибуткове суддівське ремесло / В. М. Горобець // Соціум. Альманах соціальної історії. – 2007. – Вип. 7. – С. 175–193.
68. Горовенко В. В. Проблеми становлення незалежної судової влади в Україні : [монографія] / В. В. Горовенко – К. : Фенікс, 2007. – 224 с.
69. Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні (XVI –початок XVII ст.) / Т. Д. Гошко – Львів: Афіша, 2002. – 255 с.
70. Грозовський І. М. Право Нової Січі (1734–1775 рр.): [навч. посібник] / І. М. Грозовський – Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – 108 с.
71. Грозовський І. М. Козацьке право / І. М. Грозовський // Право України. – 1997. – № 6. – С. 76 – 80.
72. Грозовський І.М. Тілесні покарання в Запорозькій Січі / І. М. Грозовський // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. Зб. наук. Праць. – Вип. 2. – Запоріжжя: РВП «Видавець», 1996. – С. 125–132.
73. Грушевський М. С. Історія України – Руси: в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський; [редкол. П. С. Сохань (голова) та ін.]. – Т. IX, Кн.1. – К.: Наук. думка, 1996.– 880 c.
74. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII – XVIII ст.: кордони, населення, право / О. Гуржій – К.: Основи, 1996.– 223 с.
75. Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект) / О.П. Дзьобань // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 11(37). – С. 78–80.
76. Демченко Г.В. Наказаніе по Литовскому Статуту въ его трехъ редакціяхъ (1529, 1566 и 1588 гг.) / Г. В. Демченко. – К.: Типографія Императорскаго Университета Св. Владиміра, 1894. – 273 с.
77. Денисов С.Ф. Історія розвитку законодавства щодо відповідальності за злочини проти громадської моралі (X – XIII ст.) / С. Ф. Денисов // Вісник Запорізького юридичного інституту, 1998. – № 1. – С. 30–38.
78. Держава і право: збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 28. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. – 740 с.
79. Дневникъ Эриха Лясоты изъ Стеблева / Мемуары относящіеся къ исторіи Южной Руси. – К.: Типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго, 1890. – Вып. 1. – С. 137–190.
80. Документи Богдана Хмельницького 1648–1657 / [упоряд. І. Крип’якевич, І. Бутич]. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961.
81. Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты: монография / А. Н. Павлухин, Н.Н. Кулешова, В.Е. Южанин, Н.Д. Эриашвили; [под ред. А. Н. Павлухина]. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 220 с.
82. Дорошенко Д. Нариси з історії України: [у 2-х томах. – Т. 1] / Д. Дорошенко – К., 1991.– 432 с.
83. Д-ский А. Система каральных мер в Запорожской Сечи / А. Д-ский // Киевская старина.– 1893.– Т. 40.– С. 209–239.
84. Дубонис С. Исследования Экземпляров Третьего Литовского Статута (от С. Б. Линде до наших дней) / С. Дубонис // Материалы Республиканской научной конференции, посвященной 400-летию Третьего Статута. – Вильнюс, 1989.
85. Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / В. А. Дядиченко. – К.: Вид-во Академії наук Української РСР, 1959. – 531 с.
86. Єрмолаєв В. М., Козаченко А. І. Органи влади і управління Української держави (друга половина XVII – XVIII ст.) / В. М. Єрмолаєв, А. І. Козаченко – Х., 2002.
87. Эварницкий Д. И. Запорожье в остаткахъ старины и преданіяхъ народа / Д. И. Эварницкий – СПб: Изданіе Л.Ф. Пантелъева, 1888. – Ч. ІІ. – 257с.
88. Загальна теорія держави і права: підручник / [за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина]. – Х., 2002. – 289 с.
89. Захарченко П. П. Історія держави та права України: [підручник] / П. П. Захарченко – К.: Атіка, 2005. – 368 с.
90. Заяць А. Магдебурзьке право в містах Правобережної України у XVI – першій половині XVII ст. / А. Заяць // «Ефективність державного управління»: Зб. наукових праць. – 2009. – Вип. 18/19. – С. 229–235.
91. Збірник козацьких літописів. Густинський. Самійла Величка. Грабянки. – К.: Дніпро, 2006. – 974 с.
92. Івановська О. П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект: [навчальний посібник] / О. П. Івановська – К.: ТОВ «УВПК» ЕксОб», 2002. – 264 с.
93. Історія держави і права України: підручник для юрид. вищих навч. закладів / [Рогожин А. Й., Святоцький О. Д., Копиленко О. Л., Тищик Б. Й., Гончаренко В. Д.]: у 2 т. / Академія правових наук України; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / В. Я. Тацій (ред.) – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – Т. 2 – 578 с.
94. Історія держави і права України : [підручник] / [Чайковський А. С., Батрименко В. І., Зайцев Л. О., Копиленко О. Л. та інші]; за ред. А. С. Чайковського. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
95. Історія українського права / [за редакцією О. О.Шевченка] – К.: Олан, 2001. – 215 с.
96. Історія України в документах і матеріалах: [в трьох томах]. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – Т. 3.
97. Иванишев Н. О древнихъ сельскихъ общинахъ въ Юго-Западной Россіи / Н. О. Иванишев. – К., 1863.– 72 с.
98. Иванишевъ Н. О платъ за убійство въ древнемъ русскомъ и другихъ славянскихъ законодательствахъ въ сравненіи съ германскою вирою / Н. О. Иванишев – К.: Въ Университетской Типографіи, 1840. – 112 с.
99. История государства и права Украинской ССР. – Т. 1. – К., 1987. – 119 с.
100. Исторія о козакахъ запорожскихъ, какъ оные изъ древнихъ лътъ зачалися, и откуда свое происхожденіе имъютъ, и въ какомъ состояніи нынъ находятся.– М.: Въ Университетской Типографіи, 1847. – 35 с.
101. Кику И. А. Положение и антифеодальная борьба крестьян Волыни в 30-х–40-х годах XVII в.: (на материалах волынских актовых книг): автореф. дис. канд. ист. наук. / И. А. Кику. – Днепропетровск, 1984. – 13 с.
102. Кистяковский А. Очерк истории сведений о своде законов, действующих в Малороссии, под заглавием: «Права по которым судится Малороссийский народ» / А. Кистяковский. – К., 1879.– 846 с.
103. Кистяковский А. Ф. Элементарный учебник общего уголовного права / А. Ф. Кистяковский. – К., 1875. – Т. 1.– 353 с.
104. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (XIV – перша половина XIX ст.): Історико-правове дослідження / М. Кобилецький. – Львів: ПАІС, 2008. – 406 с.
105. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Гетьманщині / М. Кобилецький // Підприємство, господарство і право. – 2007. – № 12. – С. 159–162.
106. Ковтун Н. Додаткові покарання для неповнолітніх. Історичний аспект. / Н. Ковтун // Вісник Львівського ун-ту. – 2009. – Вип. 48. – С. 270–278.
107. Козаченко А. Злочини і покарання в Україні-Гетьманщині за універсалами Б. Хмельницького (1648–1657 роки) / А. Козаченко // Вісник академії правових наук України. – 2003. – №4 (35). – С. 120–126.
108. Козаченко А. Про державну владу Б. Хмельницького: окремі питання / А. Козаченко // Право України. – 1998. – № 2. – С. 89–92.
109. Козаченко А. Гетьманські універсали як джерело права Української держави другої половини XVII – початку XVIII ст. / А. Козаченко // Збірник наукових праць: Вісник академії правових наук України. – 2003. – Вип. 1(32). – С. 79–83.
110. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина загальна : [курс лекцій] / М. Й. Коржанський. – К. : Атіка, 2001. – 432 с.
111. Кошель П. История наказаний в России / П. Кошель. – М., 1995.– 72 с.
112. Кревецький І. Українська історіографія на переломі / І. Кревецький // Записки Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. – Т. 134–135. – 1924.– С. 161–184.
113. Кривошеин П.К. Преступление. Историческое исследование / П. К. Кривошеин. – К.: Украинская академія внутренних дел, 1993. – 72 с.
114. Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький / І. П. Крип’якевич. – Львів, 1991.– 425 с.
115. Крип’якевич І. П. Жовква. Українська народна енциклопедія / І. П. Крип’якевич. – Львів, 1996.
116. Крип’якевич І. П. Студії над державою Богдана Хмельницького / І. П. Крип’якевич. – Т.151.– 145 с.
117. Кудін С. В. Смертна кара в Гетьманщині XVII–XVIII ст. / С. В. Кудін // Закон і бізнес. – 1999. – № 27.
118. Кудін С.В. Проблема розвитку суб’єктивного боку злочину за Литовським статутом / С. В. Кудін // Держава і право. – 2000. – Вип. 5. – С. 34 – 47.
119. Кудін С. В. Становлення і розвиток кримінального права України у Х– першій половині ХVІІ ст.: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Кудін Сергій Володимирович. – К., 2001. – 226 с.
120. Кудін С. В. Про смислове значення деяких понять Литовського статуту / С. В. Кудін // Держава і право. – 2000. – Вип. 7. – С. 92 – 99.
121. Кудін С. Поняття «поток і пограбування» у кримінальному праві України XI – першої половини XVII ст.: історично-правовий аналіз / С. В. Кудін // Право України. – 2003. – № 6. – С. 132–135.
122. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України : посібник / [О. Кузьминець, В. Калиновський]; за ред. проф. Я. Ю. Кондратьєва. – К., 2002.– 345 с.
123. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / Р. О. Куйбіда. – К., 2006. – 21 с.
124. Кульчицький В. Т. Найвизначніші пам’ятки правової культури України. Правознавство / В.Т. Кульчицький. – Львів: Світ, 1995.
125. Кутовая Л. Несколько словъ о копныхъ cудахъ въ Малоросіи / Л. Кутовая. – Черниговъ, 1915.– 165 с.
126. Лазаревский А. Исторіческіе очерки полтавской Лубенщини XVII –XVIII вв. / А. Лазаревський. – К., 1896.
127. Лакизюк В. П. Полкові суди козацької доби та Гетьманської України (XVI–XVIII ст.) / В. П. Лакизюк // Вісник ВСУ. – 2006. – №3(67). – С. 36–39.
128. Ластовський В. В. Канонічне право: особливості еволюції в Україні в епоху феодалізму / В. В. Ластовський. – Черкаси, 2002. – 24 с.
129. Лащенко Р. Копні суди на Україні, їх походження, компетенції і устрій / Лащенко Р. // Збірник Правничої комісії Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. – Львів, 1926. – Вип. 1. – С. 24–29.
130. Лащенко Р. Лекції по історії українського права / Р. Лащенко. – К., 1998. – 243 с.
131. Левицький О. По судах Гетьманщини: Нариси народного життя Гетьманщини 2–ої половини XVII віку / О. Левицький. – Харків, без/р. – 163 с.
132. Левицький О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII века / О. Левицький // Киевская старина. – 1901. – Т. 22. – Кн.1.
133. Левицький О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст. / О. Левицький // Киевская старина. – 1901. – Т. 22. – Кн. 2.
134. Літопис Самовидця. – К.: Наукова думка, 1971. – 204 с.
135. Лътописное повъствованіе о Малой Россіи и ея народъ и козакахъ вообще. – М.: Въ Университетской типографіи, 1847. – Ч. І. – 219 с.
136. Лътописное повъствованіе о Малой Россіи и ея народъ и козакахъ вообще. – М.: Въ Университетской типографіи, 1847. – Ч. ІV. – 101 с.
137. Липинський В. Україна на переломі 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті / Липинський В. // Твори. Архів. Студії.– Філадельфія, 1991. – Т. 3. – 356 с.
138. Любченко Д. І. Розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині XVII – XVIII ст.. .: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Любченко Дмитро Іванович. – К., 2005. – 204 с.
139. Любченко Д. І. Поняття злочину у кримінальному праві Гетьманщини другої половини XVII – XVIII ст. / Д. І. Любченко // Науковий вісник НАВСУ. – 2006. – № 5. – С. 227–234.
140. Любченко Д. І. Види злочинів у кримінально