РОЗВИТОК ІДЕЙ ОСВІТИ І ВИХОВАННЯ У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ПАУЛЯ НАТОРПА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; аргументовано її актуальність і доцільність, а також хронологічні межі; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, його методологічну і теоретичну основу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; проаналізовано джерельну базу; відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Формування  науково-педагогічних поглядів Пауля Наторпа„ – виявлено та охарактеризовано ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми, визначено етапи науково-педагогічної діяльності П. Наторпа, проаналізовано основні чинники формування його педагогічних поглядів, розкрито вплив марбурзької школи на формування філософсько-педагогічних поглядів ученого.

Вивчення науково-педагогічної літератури з теми дослідження дозволяє стверджувати, що узагальненням розвитку ідей освіти і виховання в педагогічній спадщині П. Наторпа переважно займалися В. Вебер, Т. Вігет, М. Вінклер, О. Вільманн, Б. Корінг, К. Німейер, Р. Піпперт, Й. Рулофф, Г. Тені, Г. Теодорі, Г. Тірш, В. Толе, Ф. Трост, Г. Тугенер, Г. Ульхорн та інші німецькі вчені. У той же час у науковому доробку українських дослідників творча спадщина П. Наторпа не отримала належного відображення.

Як засвідчив науковий пошук, у зарубіжній і вітчизняній джерельній базі творча спадщина П. Наторпа досліджена у трьох напрямах: філософському, педагогічному і соціальному. Зокрема, філософський напрям репрезентує  погляди П. Наторпа на: хронологізацію розвитку і характеристику марбурзької школи, неокантіанства та його представників; філософські детермінанти власної педагогічної діяльності; трактування філософських поглядів І. Канта і його критичного ідеалізму; філософські умови і закони формування особистості; очищення релігії від філософської містики та ін. Йдеться про науковий доробок таких учених, як Г. Бланкертц, Г. Віммер, Е. Вінтерхагер, Й. Гензелер, Д. Зальцман, У. Зіг, І. Кребс, Е. Касірер, Г. Лейзеганг, Т. Літт, Ф. Трост, Ф. Тьоніс, Г. Шнейдер, І. Штраубе. Філософські праці П. Наторпа детально аналізувалися російськими дослідниками Г. Гордоном, М. Каганом, Б. Куликовим, В. Курєнним, О. Погорельським.

Педагогічний напрям інтерпретації науково-педагогічної спадщини П. Наторпа представлений аналізом його поглядів на загальнотеоретичні проблеми західноєвропейської педагогіки, фактори впливу на розвиток педагогічної думки Німеччини, гасла нової школи (виховання патріотичного обов’язку, поглиблення національного почуття, спрямування зусиль молоді на службу суспільству і державі та ін.). Цьому присвячені праці таких зарубіжних учених, як Г. Ауернгеймер, Г. Бекер, Г. Белерсен, А. Бухенау, А. Герланд, Г. Гшвінд, Й. Дольх, Е. Заупе, К. Кеслер, Г. Кніттермеєр, М. Лехнер, В. Лохманн, Й. Рулофф, В. Фішер, О. Флюгель, К. Форлендер, П. Фрагштейн, Л. Фрезе, В. Шмуде, А. Штрелер. Серед сучасних досліджень слід відзначити розвідки таких німецьких науковців, як Й. Гензелер, Н. Єгелка, Г. Короні, Ж. Мендель, К. Німейер, Р. Піпперт, Ф. Пфеффер, Й. Рейер. Новаторські ідеї П. Наторпа, що пропагували необхідність реформування соціально-політичного ладу та освітньої системи країни, не залишилися без уваги Н. Абашкіної, Б. Бім-Бада, О. Вавилової, Н. Вейкшан, Л. Гончарова, О. Джуринського, І. Огороднікова, К. Салімова, Д. Чавчанідзе та ін. педагогічну творчість П. Наторпа фрагментарно вивчали вітчизняні науковці О. Власова, І. Лапіна, А. Малько, А. Пінкевич, Н. Ромаєва.

Соціальний напрям вивчення творчої спадщини П. Наторпа дає можливість з’ясувати його погляди на необхідність реформування суспільно-політичного ладу та освітньої системи Німеччини, визначити вплив соціально-економічної ситуації на розвиток західноєвропейської педагогічної думки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. (Г. Короні, Х. Марбургер, Ф. Нетінг, К. Німейер). У цьому контексті особливої уваги заслуговують праці Р. Доватора, Л. Заплатникова, О. Іванової, М. Пейна і Л. Шевченко, що репрезентують новаторські ідеї П. Наторпа, які пройшли перевірку часом і не втратили своєї актуальності.

Адекватній інтерпретації педагогічної спадщини П. Наторпа сприяло вивчення наукового доробку дослідників теорії сучасної освіти (В. Андрущенко, Б. Гершунський, О. Глузман, М. Євтух, В. Кремень, О. Савченко та ін.) й виховання (А. Бойко, О. Вишневський, А. Погрібний, Ю. Руденко та ін.); історії педагогічної науки (Н. Дем’яненко, Л. Завацька, С. Золотухіна, О. Іонова, В. Шпак та ін.); методології порівняльної педагогіки (Б. Вульфсон, О. Джуринський, М. Лещенко, Н. Ничкало, А. Сбруєва та ін.); аксіологічної теорії (І. Бех, М. Боришевський, Т. Бутківська, Т. Левченко, В. Малахов, В. Сіверс, В. Тюрина, Н. Фролова та ін.); інноваційних технологій навчання і виховання в педагогічній системі Німеччини (Frühstart, E-Lea
ing), рекомендацій щодо вирішення індивідуальних та інших проблем виховання (Д. Беннер, В. Валльрабенштейн, П. Гаук, М. Рендант, Р. Роланд, П. Штрук).

Ретроспективний аналіз наукового доробку і професійної діяльності П. Наторпа дозволяє виокремити два етапи розвитку ідей освіти і виховання німецького педагога в контексті проблеми дисертаційної роботи:

–  перший етап охоплює період із 1885 до 1905 рр. (соціально-педагогічний) і має своєю особливістю розробку переважно ідей соціальної педагогіки і соціального виховання (апогеєм цього періоду творчості П. Наторпа вважається його перша ґрунтовна педагогічна праця “Соціальна педагогіка”, опублікована в 1895 р.). На цьому етапі П. Наторп обґрунтовує такі соціально-педагогічні погляди: 1) концепція соціальної педагогіки; 2) масштабний соціальний проект удосконалення суспільства, ураженого аномією; 3) зв’язок релігії та соціального виховання; 4) відносини між соціально-педагогічною ідеєю та державою, між суспільством та індивідом, між ідеєю та досвідом; 5) конкретизація дефініцій  “індивідуум” і “спільнота”, установлення співвіднесення між ними; 6) упровадження народних університетських курсів; 7) усунення тілесних покарань як засобу підтримання шкільної дисципліни; 8) протидія конфесіоналізації освітніх закладів; 9) обґрунтування філософських основ педагогіки, її міждисциплінарних зв’язків із логікою, етикою, естетикою, психологією; 10) роль соціальних інституцій (сім’ї та школи) у вихованні підростаючого покоління;

– другий етап триває від 1905 р. до останніх років життя педагога (загальнопедагогічний) і відзначається поглибленою розробкою фундаментальних ідей освіти і виховання підростаючого покоління: 1) створення нових інституцій (наприклад, інститутів, академій), що мають зайняти проміжне положення між практичним вихованням та університетом; 2) проектування шляхів відродження німецького народу, створення ідеальної держави; 3) конкретизація принципів соціального життя; 4) розвиток ідей освіти і виховання підростаючого покоління; 5) використання виховного потенціалу спільнот, що співвідносяться з трьома етапами онтогенезу людини – сім’єю, трудовим колективом та освітнім об’єднанням; 6) виділення провідних напрямів виховання.

Характеристику першого етапу науково-педагогічної діяльності П. Наторпа справедливо розпочинати з 1885 р., тобто з початку його викладацької роботи в Марбурзькому університеті. Увесь подальший період (з 1893 по 1922 р.) він неперервно працює професором та обіймає посаду завідувача кафедри філософії та педагогіки цього університету. Саме в 1893 р. ним підготовлено першу педагогічну працю – “Про шкільне питання”, з якої фактично розпочалося його захоплення педагогічною проблематикою. Не менш цікавими виявилися дві наступні праці П. Наторпа – “Загальна педагогіка в тезах” (1905 р.) і “Загальна педагогіка у вузах. До академічних лекцій” (1906 р.), у яких учений репрезентує виклад філософських основ педагогіки та її міждисциплінарні зв’язки з логікою, етикою, естетикою і психологією, огляд специфіки освітнього процесу від дитинства до вільної освіти дорослих.

Вивчення й узагальнення вітчизняних і зарубіжних науково-педагогічних джерел дозволили виділити основні чинники формування педагогічних поглядів П. Наторпа: 1) виховання в сім’ї; 2) навчання в Берлінському, Боннському і Страсбурзькому університетах та викладання в Марбурзькому  університеті; 3) фундаментальні праці попередників (педагогів Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Локка, а також філософів Платона, Аристотеля, І. Канта, Г. Когена).

У ході проведеного дослідження встановлено, що значний вплив на формування філософсько-педагогічних поглядів П. Наторпа мала марбурзька філософська школа.

Отже, науково-педагогічна спадщина і філософські погляди П. Наторпа досить різнобічно і ґрунтовно висвітлені переважно в працях зарубіжних науковців минулих років і сучасності. Ідеї освіти і виховання німецького педагога в науковому доробку українських дослідників майже не розкривалися. Особливий акцент у цих працях здебільшого припадає на становлення світогляду П. Наторпа, його соціально-педагогічних поглядів, що стали підґрунтям для виокремлення соціальної педагогіки як самостійної галузі педагогічної науки, яка вивчає вплив факторів соціального середовища на розвиток і формування людської особистості.

У другому розділі – “Ідеї освіти і виховання у науково-педагогічній спадщині П. Наторпа” – на підставі вивчення широкого кола історико-педагогічної та навчально-методичної літератури, періодичних видань подається оцінка творчого доробку П. Наторпа щодо розвитку фундаментальних положень теорії освіти, ідей народної освіти і реформаторської педагогіки, змісту і форм суспільного виховання, а також окреслено перспективні шляхи актуалізації науково-педагогічної спадщини німецького вченого в українській педагогіці.

Результати проведеного наукового пошуку дають підстави для ствердження, що фундаментальні основи освітньої теорії П. Наторпа включають:

1)                конституціональні ознаки освіти (готовність до розуміння нових цінностей; потреба в моральному зростанні особистості і стійкий механізм приведення в дію цієї потреби; єдність почуттів; гнучкий зв’язок ціннісних взаємовідносин, які залежать від мети, завдань, засобів і методів освіти);

2)                основи загальної освіти (поєднання інтелектуальної, моральної, естетичної освіти);

3)                цілі освіти (професійна підготовка та освіта для соціального служіння суспільству);

4)                принципи освіти (принцип тотальності, актуальності, авторитетності, свободи, активності, соціальності, індивідуальності);

5)                зміст освіти (інтерпретується через засвоєння науки, моралі, естетики і релігії, а також розвиток волі особистості);

6)                ступені навчання (перший ступінь організації навчання розпочинається з концентрації розуму учня на предметі вивчення за педагогічної підтримки вчителя; при цьому діяльність учителя й учня не розмежовується, оскільки вони утворюють єдність. Другий ступінь передбачає перехід від одного предмету вивчення до іншого: учитель підводить учня до самостійного оволодіння освітнім змістом, при цьому учень стає більш незалежним від прямого керівництва вчителя).

Заслуговує на увагу розроблена П. Наторпом система підготовки вчителів. Підносячи роль учителя як центральної фігури в організації навчального процесу, він сформулював чіткі вимоги стосовно фахової підготовки педагогічних працівників, їх методичних умінь і навичок, професійної майстерності, індивідуальних якостей. Критеріями освіченості вчителя П. Наторп уважав активне сприйняття всього людського, правильність думки, самостійність у виконанні завдань, єдність розуму, волі і дій.

Дослідження дозволило виявити погляди П. Наторпа на організацію додаткової освіти дівчат і жінок. Оскільки жінка є берегинею домашнього вогнища, то від неї багато в чому залежить і сімейне виховання дітей, тому вона неодмінно має бути обізнаною з педагогікою сімейного виховання. Значне місце в цій додатковій освіті П. Наторп відводить практичним заняттям, що передбачають оволодіння кулінарною справою, навичками домашнього господарства.

Як засвідчив науковий пошук, особливу увагу в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа приділено ідеям народної і реформаторської педагогіки, у зв’язку з якими ним інтерпретовано соціоцентричні ідеї Г. Кершенштейнера, педоцентричні ідеї А. Біне, С. Бьорта і М. Монтессорі, провідні положення експериментальної і соціальної педагогіки, а також виховуючого навчання Й. Гербарта. Наслідуючи західноєвропейську педагогічну традицію, П. Наторп обстоював єдність розумової, фізичної і моральної освіти для обґрунтування організаційних засад трудової школи і системи соціального виховання. Визначаючи освіту як фундаментальну категорію педагогічної науки, він пропагував два підходи: 1) освіта – стан особистості; 2) освіта – індивідуально організований, пробуджений культурними надбаннями цінностей зміст, який залежить від широти і глибини пізнання особистості.

Установлено також, що в реалізації завдань народної освіти П. Наторп виходив із практичних інтересів дитини, тому рекомендував узгоджувати процес освіти і виховання з її природними нахилами, здібностями й інтересами. Німецький педагог неодноразово наголошував на пріоритеті способів отримання знань, а не на їх обсязі.

За результатами дослідження узагальнено принципи виховання за П. Наторпом: культуровідповідності, природовідповідності, гуманізації, креативності, міжособистісної взаємодії, опори на потенційні можливості особистості учня, толерантності, наочності, єдності.

Дослідженням доведено, що виховання, на думку П. Наторпа, становить проміжну ланку між чуттєвим зв’язком раннього дитячого віку з моральною свободою дорослих і є для останніх незамінним. Школа звільняє учня від безпосереднього та індивідуального впливу домашнього виховання. У ній розвивається почуття солідарності, що природно розкривається, наприклад, у суворій організації шкільного життя як зменшеній копії громадянського суспільства. При цьому встановлюється повага до особистісних якостей окремого індивіда і відбувається поєднання розумової та вольової освіти.

У результаті наукового пошуку з’ясовано, що мету виховання П. Наторп убачав у підготовці справжніх громадян правової держави, а завдання виховання, на його думку, полягає в тому, щоб привчити молодь служити суспільству, виховати в ній усвідомлення обов’язку, прагнення сприяти моральному вдосконаленню суспільства. Він визначив також зовнішні (суспільно-економічні) та внутрішні (психологічні) основи виховання, які виходили з соціально-політичних і економічних умов розвитку Німеччини кінця XIX – початку XX століття, приділяючи значну увагу вихованню жінок та використаню культурологічного фактора. Під зовнішніми основами виховання П. Наторп мав на увазі такі: а) економічні та соціальні умови, які існують у відповідний час; б) соціально-політичні умови, тобто ті погляди й ідеї, які підтримують або затримують прагнення  людини до руху вперед; в) загальний рівень освіти мас і, зокрема, освіти жінки. Внутрішні основи, за П. Наторпом, уключають: а) два основних прагнення душі, які визначаються як альтруїзм та егоїзм; б) взаємозв’язок інтелектуального і вольового виховання; в) психологічне значення праці в загальному вихованні.

Досить цікавою видається класифікація закладів для народу, які виникли у другій половині XIX ст. і поділені П. Наторпом на 4 групи: 1) виховні заклади, які відкривалися державою або громадами: загальні, ремісничі, торгівельні й сільськогосподарські додаткові школи, спеціальні школи, технічні, учнівські майстерні; 2) виховні заклади інтелектуального та художнього розвитку народу: робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки народних ремесел і народні бібліотеки; 3) виховні заклади для поліпшення фізичного виховання: створення гімнастичних спілок, спілок народного здоров’я, протиалкогольних спілок; 4) соціальні установи, які мали цінність для виховання: спілки для дітей ремісників, притулки для дівчат, рятувальні комітети, санітарні й пожежні дружини.

Значним унеском у розвиток ідей виховання можна вважати принциповий підхід П. Наторпа до формування характеру дітей, обов’язковими елементами якого мають стати сила волі, чіткість судження, чуйність і здатність до душевного піднесення. Цим пояснюється вибір таких дієвих методів виховання, як: 1) приклад учителя, який повинен мати сильний характер; 2) залучення учнів до конкретних справ, вироблення навичок; 3) створення умов для самовираження особистості шляхом поєднання виховання характеру і трудового виховання. Важливим аспектом наторпівського вчення про характер є положення про те, що моральні якості виховуються тим, що вони реалізуються у вчинках, знаходять своє вираження в конкретних справах, причому можливості такого самовираження повинні бути максимально різноманітними. У дослідженні процесу виховання характеру учнів П. Наторп приділяв особливу увагу формуванню в учнів здатності логічно мислити, указуючи при цьому, що її можна досягти тільки через самостійну розумову працю, активне переосмислення навчального матеріалу, а не шляхом слухання і сліпого заучування.

Дослідженням установлено, що важливим напрямом практичної діяльності П. Наторпа виступає соціальне виховання. Його уявлення сильно відрізняються від сучасного розуміння соціального виховання, у якому йдеться, перш за все, про здобуття соціальних манер поведінки, таких, як повага, конструктивне подолання конфлікту, а також здібність належним чином захищати власні інтереси у взаєминах з іншими та з групою, уміння поставити себе на місце іншого.

Вивчення науково-педагогічної спадщини П. Наторпа дає можливість виділити характерні ознаки народної (ідея загальної народної освіти; орієнтація держави на моральну освіту громадян; залежність освіти від культурного простору і стану суспільства; усунення протиріччя між державною та індивідуальною освітою) і реформаторської педагогіки (школа не стільки повинна піклуватися про знання, скільки турбуватися про загальний розвиток дітей, вироблення в них уміння спостерігати факти, робити узагальнення, самостійно оволодівати знаннями; урахування у процесі навчання і виховання індивідуальних особливостей дітей).

Актуальними в контексті сучасних реформаційних процесів, що визначають динамічний розвиток української освітньої системи, видаються виділені П. Наторпом зміст (поєднання суспільного виховання з позашкільною освітою і вихованням; збагачення культурних цінностей; виховання кращих громадянських якостей; пріоритет політичної освіти й естетичного виховання) і форми (спілки, організаційні та інституціональні структури, вільні об’єднання, гуртки, товариства) суспільного виховання. Не можна також не погодитись із тим, що систему виховання визначають такі важливі фактори, як природа, виробничо-господарська діяльність із використання її ресурсів і культурний рівень нації.

Виявлено тенденції актуалізації й упровадження ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа відповідно до трьох основних етапів (дореволюційний період, період від Великої Жовтневої соціалістичної революції до початку другої світової війни, період від закінчення другої світової війни і до сьогодення). Так, на першому етапі завдяки активній реформаторській діяльності П. Наторпа освіта в Німеччині в розглянутий хронологічний період досягла значних позитивних успіхів, а її соціально-педагогічний досвід мав неабиякий вплив на розвиток освіти в інших країнах світу, у тому числі й Україні. Другий етап характеризується особливим впливом ідей освіти і виховання П. Наторпа в період становлення нової української школи після 1917 року, коли набули поширення такі новації: практично-технічні, теоретично-професійні елементи суспільного виховання; вивчення історії країни, створення народних бібліотек із багатим арсеналом історичних праць та активне використання їх у справі громадянського виховання; тісний зв’язок виховання з трудовим навчанням і вихованням, упровадження шкільного самоврядування; визначення обов’язків батьків у сім’ї та провідної ролі вихователя в соціумі. Третій етап характеризується пасивним ставленням науково-педагогічних працівників до вивчення і використання творчої спадщини П. Наторпа. Позитивні тенденції до її осмислення і впровадження намітилися лише наприкінці минулого століття у звязку зі становленням і розвитком соціальної педагогіки і соціальної роботи в Україні.

Актуальним у сучасних умовах реформування освітньої системи нашої держави є погляд німецького педагога на роль і місце освіти в суспільстві, яку він уважав основним елементом багатства і сили суспільства. Вихідним пунктом загальної освіти П. Наторп ставив працю як основу інтелектуальної, моральної та естетичної освіти.

Украй необхідною для сучасної школи є розроблена П. Наторпом система суспільного виховання, її основні принципи. Саме теорія суспільного виховання покликана забезпечити виховання в підростаючого покоління любові до своєї Батьківщини, почуття обов’язку, бажання приносити користь державі й народу. Особливого значення П. Наторп надавав організації спільної трудової діяльності учнів, вивченню історії (відповідно до обраної учнями професії), розвитку учнівського самоврядування, творчості тощо.

За сучасних умов реформування освіти України як інструменту забезпечення гуманізації та демократизації суспільства ідеї освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа мають важливе значення. У ході дослідження виявлено співзвучність розвитку ідей освіти і виховання П. Наторпа з основними положеннями державних освітніх документів (Закон України “Про освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), “Концепція громадянської освіти” та інші).