СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД ЯК МЕТОД АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі  обґрунтовано актуальність і доцільність наукового пошуку з обраної проблеми, стан її дослідженості, визначено мету та завдання, об’єкт, предмет, методологічні основи, методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, висвітлено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – "Теоретичні засади синергетичної парадигми освіти" – проаналізована синергетична парадигма пізнання світу та її теоретико-методологічні проекції у педагогіці; за допомогою обґрунтування критеріальних ознак виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем сформулювані основні принципи їх синергізації (оптимізації).

У ході наукового пошуку підтверджено, що синергетика є своєрідною міждисциплінарною рефлексією, новим парадигмальним напрямом сучасної науки, предметом вивчення якої є механізми самоорганізації у природних, соціальних та педагогічних системах.

На основі наукового аналізу теоретичних та методологічних засад синергетики уточнено її категоріальний апарат, що дало можливість виокремити важливі категорії синергетики – нададитивність та фрактальність природних і соціальних систем, які характеризуються такими синергетичними якостями, як цілісність та відкритість, самоорганізація та стійкість, саморозвиток та самодетермінованість, нелінійність та неврівноваженість, флуктуаційність та біфуркаційність.

Дослідженням підтверджено, що зазначені категорії синергетики знаходять специфічне втілення у педагогічній теорії, що зумовило становлення та розвиток синергетичної парадигми освіти. Вивчення наукових джерел дозволило провести компаративний аналіз традиційної класичної та синергетичної парадигм освіти та встановити, що у межах класичного підходу педагогічна думка зосереджується на описі статичних станів педагогічних систем, їхньому морфологічному і функціональному аналізі. Тут має місце теоретичне абстрагування від кооперативних процесів, перевага надається упорядкованості, рівновазі елементів педагогічних систем та вивченню процесів їх організації через реалізацію зовнішнього керування. У той час як синергетичний підхід у педагогіці передбачає акцентування уваги дослідника на процесах руху, розвитку і руйнування систем, структурних переходів, появі нових систем та системних якостях цілого, на сукупності внутрішніх і зовнішніх взаємозв'язків педагогічної системи. Науковці-синергетики, вважаючи що хаос (як ззовні деструктивна сутність) відіграє важливу генералізуючу роль у процесах руху систем, досліджують процеси самоорганізації, саморуху педагогічних систем через внутрішні чинники їх функціонування, акцентуючи увагу на кооперативності процесів, що лежать в основі самоорганізації й розвитку педагогічних систем.

У процесі дослідження з’ясовано, що становлення синергетичної освітньої парадигми у сфері вітчизняної педагогічної думки позначилося на формуванні нового напрямку педагогічної теорії і практики – педагогічній синергетиці – та розробці синергетичного підходу до вивчення освітніх реалій, сутність якого полягає в аналізі педагогічних явищ з позиції вихідних положень і методології синергетики.

Доведено, що процес такого аналізу, що постає засобом досягнення певної пізнавальної мети, можна визначити як метод, який містить вихідні положення синергетики та відображає характер (можливість, доцільність, обмеженість, специфіку тощо) їх використання у педагогічній сфері.

Підтверджено, що існує нагальна необхідність реалізації синергетичного підходу в освіті, оскільки останнім часом в теорії педагогіки з'явилося багато праць, у яких доцільність упровадження методів синергетики в освітню галузь визнається самоочевидною, коли застосування синергетичного підходу як міждисциплінарного напрямку досліджень дозволяє залучати різні концепції, підходи до аналізу освітньо-виховної спрямованості педагогічних процесів.

Такий підхід, який сприяє поглибленому розумінню та теоретичному збагаченню освітніх реалій, дозволяє адаптувати синергетичні принципи до педагогічних теорій, в результаті чого в дисертаційному дослідженні обґрунтовано специфічні категорії педагогічної синергетики, серед яких найбільш важливими є: самоорганізація педагогічних процесів, їх самовідновлення та біфуркаційність; стан нестійкості нелінійного педагогічного середовища; відкритість педагогічних систем зовнішньому світу; саморозвиток, самодетермінізм, випадковість, багатомірність, багатокомпонентність і поліфонічність педагогічних явищ, їх здатність виявляти потенційні, імовірнісні стани.

Отже, можна говорити про актуалізацію у педагогічній теорії та практиці другої половини ХХ століття синергетично орієнтованої педагогічної думки, спрямованої на синергізацію (оптимізацію, вдосконалення) освітніх систем через використання методології педагогічної синергетики, що передбачає домінування в діяльності учасників освітнього процесу самоосвіти, самоорганізації, самоврядування та полягає в стимулюючому впливові на суб'єкт навчальної діяльності з метою його саморозкриття й самовдосконалення у процесі співробітництва з іншими людьми й із самим собою.

Використання синергетичного підходу як інноваційного методу аналізу педагогічних явищ дозволило обґрунтувати критеріальні ознаки виявлення синергетичних рис та ресурсів педагогічних систем. У дослідженні доведено, що критеріальні ознаки аналізу педагогічних систем одночасно виражають і певні системні засади їх синергізації, до яких належать принципи незамкнутості, відкритості педагогічної системи зовнішньому середовищу; її самоорганізація, цілісність, флуктуаційність, динамічна ієрархічність, відкритість до надмалої дії; імовірнісний, надситуативний, самоактуалізаційний, самодетермінований характер педагогічного процесу; відкритість всіх учасників навчально-виховного процесу невизначеності, творчості, експерименту, процесам самоактуалізації тощо.

У другому розділі – "Головні тенденції розвитку вітчизняної освіти й педагогічної думки та їх теоретико-методологічна рефлексія в контексті синергетичного підходу" – виявлено тенденції розвитку вітчизняної педагогічної думки у контексті синергетичного дискурсу та проаналізовано напрями та аспекти вітчизняної педагогічної думки, в яких синергетична парадигма як методологічний принцип і пізнавальний ресурс аналізу й проектування освітніх систем виявляється експліцитно (явно) або імпліцитно (приховано) присутньою.