ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ВИКОНАННЯ ПОПУЛЯРНОЇ ВОКАЛЬНОЇ МУЗИКИ У СТАРШОКЛАСНИКІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі подано загальну характеристику роботи, обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано завдання роботи, розкрито методологічні, теоретичні засади та подано стислу характеристику використаних методів дослідження, висвітлено наукову новизну, практичну значущість дисертації, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретичні аспекти дослідження проблеми формування культури виконання популярної вокальної музики в учнів старшого шкільного віку” – розглянуто популярну вокальну музику як різновид сучасного мистецтва, з’ясовано її напрями, стилі, жанри; проаналізовано наукову літературу щодо сутності понять “культура”, “музична культура”, “вокальна культура” тощо; визначено поняття „культура виконання популярної вокальної музики”, розкрито його сутність і зміст, розроблено структурні компоненти.

Популярна вокальна музика утворює один з найважливіших пластів музичної культури нашого часу. Така музика має власний вокальний та інструментальний виконавський стиль, оригінальну, дещо специфічну мову тощо. Вокальна музика популярних жанрів детермінована різноманітними новоутвореннями, що значно збагачують її, але суттєво не змінюють. Таку музику науковці називали і називають по-різному: музикою масових жанрів (Д.Р.Бабіч, В.І.Березан, Н.А.Кутова, А.Н.Сохор, Г.В.Шостак та ін.); „легкою” (Д.В.Житомирський, Л.С.Мархасев, Л.Б.Переверзєв та ін.); естрадною (С.С.Клітін, М.П.Мозговий, В.Симоненко, Н.П.Попович, В.М.Тормахова, Д.В.Харичева та ін.); молодіжною (О.В.Горожанкіна, В.І.Дряпіка, О.В.Лаврик, В.І.Строков, Т.Ф.Фурсенко); популярною (Л.Л.Васильєва, Б.А.Брилін); поп-музикою (Е.Енді); сучасною популярною естрадною музикою (О.В.Сапожнік) тощо.

У контексті нашого дослідження суттєвого значення набувають визначення сутності популярної музики, що висвітлені в дослідженнях Б.А.Бриліна, Л.Л.Васильєвої, В.І.Березан, О.В.Сапожнік, В.І.Дряпіки та інших. У роботах цих авторів популярна музика розглядається дещо в різних аспектах, а саме: як сукупність найвідоміших, найпопулярніших творів концертного репертуару (Л.Л.Васильєва); як широковідомі музичні твори, незалежно від стилю, часу творення й розміру аудиторії шанувальників (В.І.Березан); як зрозуміло викладена, загальнодоступна музика, що користується загальним визнанням у конкретний період часу незалежно від стилю, часу творення й обсягу слухацької аудиторії (О.В.Сапожнік); як усі явища естради та окремі зразки музики, що користуються популярністю (В.І.Дряпіка). Як видно, наведені поняття є близькими за змістом.

Наукова проекція проаналізованих поглядів з питань сутності сучасної популярної музики на галузь вокального мистецтва дає можливість з’ясувати, що під “популярною вокальною музикою” слід розуміти призначену для співу музику, художні образи якої виражають типові для молоді думки, почуття та настрої, відтворені засобами доступної музичної мови, завдяки чому легко сприймаються. Для вокальної музики популярних жанрів характерним є: яскравість образів, видовищність їх подачі; комплексність використання різних видів мистецтв; застосування різноманітних акустичних ефектів.

Популярна вокальна музика відрізняється жанрово-стильовою багатогранністю, тематичним розмаїттям. У процесі свого розвитку ці стилі та напрями впливали один на одного. Їх взаємопроникнення дало величезну кількість різновидів. До вокальної популярної музики ми відносимо такі основні напрями та стилі: джаз, рок, поп-музика, ритм-енд-блюз, хіп-хоп (реп), соул, диско, естрадна пісня, авторська (бардівська) пісня. Кожен стильовий напрям та стиль популярної вокальної музики має власну манеру подачі звуку і використання різних звукових ефектів. Найбільш характерними рисами звукоутворення даного виду мистецтва є: субтоновий спів; мікст (із використанням головного і грудного резонаторів); “шаут” (екстатична манера співу з елементами мелодекламації); “скет” (техніка безтекстового співу, що ґрунтується на імпровізації); фальцетний спів (особливо в чоловічому виконанні); звичайний співацький голос; гучний спів („крик” – гучне контрольоване виконання з опорою на дихання); “відкритий” звук; наближення до мовлення співом; використання різних виконавських „прикрас” (мелізми, співацьке вібрато); застосування вигуків, стогонів, хриплого виконання, своєрідної сипоти, шепотіння, „ричання” тощо.

Характерними ознаками виконання сучасної вокальної музики є: емоційна насиченість, навіть дещо надмірна експресивність; імпровізаційність; ритмове розмаїття; виконання не тільки рідною, а й іноземними мовами; спів з використанням технічних засобів; спів, поєднаний з танцювальними рухами; використання різноманітних голосових ефектів; невимушеність поведінки на сцені; застосування світлових ефектів; використання незвичайних (дещо екстравагантних) сценічних костюмів; декораційне оформлення сцени тощо.

У працях сучасних учених у сфері філософії, культурології, психології виокремлено численні підходи до визначення сутності поняття „культура” (А.І.Арнольдов, Б.С.Єрасов, І.А.Зязюн, С.М.Іконнікова, Л.Г.Іонін, М.С.Каган, Л.М.Коган, Ю.М.Лотман, Е.С.Маркарян, В.М.Межуєв, Н.І.Пащенко, В.М.Розін, А.Тойнбі, Б.А.Успенський, М.Хайдеггер, Н.З.Чавчавадзе, І.П.Чілачава, О.Л.Шевнюк та ін.). Багатозначність поняття культури пов’язане зі складністю цього явища, що нерозривно пов’язане з історією розвитку людства; культура виступає засобом освоєння дійсності та реалізації можливостей людини у всіх сферах її діяльності.

          У нашому дослідженні культура розглядається в контексті загальноцивілізаційного розвитку людства (Б.В.Єрасов, А.Тойнбі). Суттєвого значення набувають також різні підходи до визначення сутності поняття “музична культура”, що інтерпретується як складна система, до якої входять: музичні цінності; усі види діяльності по створенню, збереженню, відтворенню, сприйняттю й використанню музичних цінностей; усі суб`єкти такого роду діяльності з їх знаннями, навичками та іншими якостями, що забезпечують її успіх; усі заклади й соціальні інститути, а також інструменти і обладнання, які обслуговують цю діяльність (Е.Б.Абдуллін, О.П.Рудницька, А.Н.Сохор, В.І.Строков, Р.А.Тельчарова). “Виконавська культура” розглядається як інтегрована властивість, що передбачає наявність виконавських знань та вмінь, емоційну обдарованість, здатність до фантазії та співтворчості, асоціативне мислення, інтуїцію (Б.Асаф’єв, Я.Мільштейн, Г.Гільбурд). Виконавська культура, віддзеркалюючи особистість інтерпретатора, є мірою його духовного, професійного розвитку, ступенем розкриття індивідуальності виконавця відповідно до об’єктивної основи твору під час інтерпретаторської діяльності (Н.М.Згурська). Вокальна культура передбачає, насамперед, володіння голосовим апаратом, наявність відповідних знань, які дозволяють вирішувати художні й технічні завдання, що постають перед виконавцем, відображаючи його загальну та художню культуру (Л.Г.Азарова, Р.А.Валькевич, Л.А.Венгрус, Л.І.Косяк, Н.А.Овчаренко, Г.П.Стулова, Т.В.Шастіна). Ряд авторів у контексті визначення вокальної культури виокремлює вокально-інтонаційну культуру особистості, яка є цілісним структурним утворенням взаємодіючих специфічних компонентів (музичний слух, вокальне інтонування) та загальних компонентів (інтелектуальний, потребово-мотиваційний, емоційний, діяльнісний, творчий) (О.Д.Чурікова-Кушнір, Н.А.Швець). Зазначається, що вокальна культура може розвиватися у процесі творчої роботи над музичним образом.

Співвіднесення понять культури вокального виконання та специфіки виконання музики популярних жанрів дало підстави розглядати „культуру виконання популярної вокальної музики” як динамічне утворення, що передбачає здатність особистості до адекватної оцінки естетичних переваг художніх образів цього різновиду мистецтва, до їх виразного музичного і сценічного втілення. Для культури виконання популярної вокальної музики характерним є глибоке розкриття змісту твору у єдності із вибором адекватних цьому змісту засобів вокально-технічної виразності та дотримання почуття міри у сценічному їх втіленні.

Культура виконання популярної вокальної музики старшокласників включає такі структурні компоненти:

·       мотиваційний, який передбачає стійке емоційно-позитивне ставлення до кращих зразків популярної вокальної музики та зацікавленість у вокально-виконавському самовдосконаленні;

·        когнітивний, який містить наявність елементарних теоретичних відомостей щодо популярного вокального мистецтва;

·       оцінювальний, який виражає здатність до адекватної оцінки художніх якостей популярних вокальних творів та до визначення естетичної цінності їх виконання;

·        інтерпретаційний, що свідчить про спроможність виявити самостійно-творчий підхід до інтерпретації популярної вокальної музики;

·        сценічний, що виражає здатність до виразного втілення вокальних творів в умовах прилюдного виконання.

У другому розділі – “Стан дослідженості проблеми в теорії і практиці музичного виховання” - з’ясовано стан науково-методичної дослідженості означеної проблеми в практиці позакласної роботи шкіл; визначено критерії та рівні сформованості культури виконання популярної музики у старшокласників; наведено результати констатувального експерименту.

У наукових дослідженнях останніх років педагогами-музикантами  (Ю.Б.Алієв, А.Г.Болгарський, Б.А.Брилін, В.Л.Бриліна, О.В.Лаврик, І.М.Назаренко, О.В.Ніколаєва, Л.Б.Переверзев, В.П.Рева, О.В.Сапожнік, М.Д.Саркітов, Д.В.Харичева, Г.В.Шостак та ін.) розглядається проблема залучення  школярів до музикування в сфері популярних жанрів в різних аспектах, а саме: висвітлено процес музично-естетичного виховання підлітків та юнацтва (О.В.Сапожнік, Л.Б.Переверзєв); акцентовано увагу на музично-творчому розвитку учнів старшого шкільного віку у сучасних формах дозвілля (Б.А.Брилін, І.М.Назаренко); визначено педагогічні умови засвоєння сучасної музики в дитячих та молодіжних колективах (О.В.Ніколаєва); досліджено педагогічні умови залучення до музикування у вокально-інструментальних ансамблях (А.Г.Болгарський); приділено увагу формуванню естетичного ідеалу в процесі вокальної роботи з підлітками (В.Л.Бриліна); висвітлено особливості естетичного виховання старшокласників засобами ліричної музики (В.П.Рева); досліджено вплив музики масових жанрів на формування музичної культури підлітків (Г.В.Шостак); з’ясовано естетичну спрямованість інтересів старшокласників у сфері молодіжної музики (О.В.Лаврик); приділено увагу формуванню творчої самостійності підлітків засобами естрадного співу (Д.В.Харичева) тощо. Завдяки аналізу науково-методичної розробки проблеми залучення школярів до музикування в сфері популярних музичних жанрів ми мали змогу з’ясувати, що попри намагання окремих авторів до вирішення означеної проблеми цілий ряд актуальних і важливих питань лишились поза дослідницькою увагою.

Відповідно до визначених структурних компонентів культури виконання популярної вокальної музики було розроблено критерії й показники її сформованості, а саме:

Ø Ступінь сформованості позитивного ставлення до популярної вокальної музики і до власної співацької діяльності у цій галузі. Показником цього критерію виступив яскравий вияв прагнення  до:

-      систематичного слухання кращих зразків популярної вокальної музики;

-      виконання вокальних творів популярної музики;

-      власного вокального розвитку.

Ø Ступінь освоєння елементарних знань у галузі сучасного вокального мистецтва, показником якого виступила обізнаність у:

-      репертуарі сучасного вокального мистецтва та жанрово-стильових різновидах сучасної популярної музики;

-      специфіці естрадного співу;

-      особливостях вокального мистецтва (структура голосового апарату, процес голосоутворення, співацьке дихання, атака звуку, артикуляція та дикція, тембральне забарвлення голосу тощо).

Ø  Міра здатності до адекватного оцінювання вокальних творів популярних жанрів,  що визначається за такими показниками:

-       уміння відрізнити художні зразки популярної вокальної музики від “низькопробних” пісень цього різновиду мистецтва;

-       уміння відібрати художні вокальні твори для власного виконання.

Ø  Міра здатності до створення інтерпретації вокального твору сучасної популярної музики, показниками якої визначено:

-        відповідність манери співу жанрово-стильовим особливостям вокального твору;

-        усвідомленість ставлення до розкриття художнього змісту твору та уміння вибрати адекватні змісту твору засоби вокальної виразності;

-        вияв творчої ініціативи щодо інтерпретації художнього образу.

Ø  Міра здатності до виразного сценічного втілення вокального твору, що виявляється у таких показниках:

-       спроможність зберегти творче самопочуття в умовах концертної діяльності;

-       уміння коригувати вокально-виконавський процес під час концертної діяльності;

-       відповідність зовнішнього вигляду виконавця вимогам сценічного виконання (макіяж, зачіска, костюм тощо);

-       відповідність танцювальних рухів художньому змісту вокального твору;

-       уміння користуватись сценічно-технічними засобами відповідно до завдань художньо-виразного виконання (мікрофон, фонограма тощо).

Згідно із розробленими критеріями було визначено три рівні сформованості культури виконання популярної вокальної музики у старшокласників.

Високий рівень. Учні цього рівня мають сформовану мотивацію до занять у галузі популярної музики, стійкий інтерес до власного вокального розвитку, володіють елементарними знаннями щодо жанрів і стилів популярного мистецтва, мають узагальнені уявлення про особливості звукоутворення у співі, загальні відомості щодо елементарної теорії музики, досить повну обізнаність у репертуарі; демонструють здатність до адекватного оцінювання творів популярних жанрів, виявляють усвідомлені вимоги до художньої якості творів при складанні власного виконавського репертуару. Характерним є вияв усвідомленого ставлення до проникнення у художній зміст твору, до вибору відповідних йому засобів вокальної виразності, до самостійності, до створення оригінальної інтерпретації твору. Учні демонструють яскраві сценічні дані, уміння сконцентруватись, мобілізуватись, не розгубитись під час прилюдного виступу, довільно вносити слушні корективи до співу і сценічної поведінки залежно від реакції слухачів. Танцювальні рухи, що супроводжують спів, пристрої підсилення звуку застосовуються у відповідності із художніми завданнями. Учні виявляють почуття міри у сценічному макіяжі, виборі костюму, зачіски тощо.

Середній рівень. Учні демонструють недостатньо сформовану мотивацію до власного вокального розвитку, до систематичних занять, ситуативний інтерес до мистецтва взагалі, до популярних його жанрів зокрема. Знання з елементарної теорії музики, мистецтва співу, жанрово-стильових напрямів популярної вокальної музики мають обмежений, фрагментарний, поверховий характер. З питань оцінки художніх якостей творів та їх виконавського тлумачення учні виявляють невпевненість, нестабільність, недостатню аргументованість. Самостійність у створенні виконавської трактовки творів відсутня, проте під керівництвом педагога учні здатні виявляти творчі підходи. Артистично-сценічні дані розвинуто недостатньо.

Низький рівень. Учні виявляють повну відсутність прагнення до систематичного вокального навчання, зацікавлення популярними жанрами мистецтва виникає лише як наслідок впливу товаришів. Будь-які упорядковані знання про вокальну музику і особливості її виконання відсутні, учні не виявляють інтересу до аргументованої оцінки творів, обмежуючись ставленням “подобається – не подобається”, творчі нахили ніяк не виявляються. Сценічні дані й відповідні уміння відсутні.

Зміст рівнів культури виконання популярної вокальної музики визначено стосовно вікових можливостей та вокальної практики старшокласників, еталонним орієнтиром яких має стати виконання кращих співаків.

У констатувальному експерименті взяло участь 398 учнів старшого шкільного віку. Дані констатувального експерименту свідчать, що високий рівень сформованості культури виконання популярної вокальної музики притаманний лише 3,8% старшокласників. Середній рівень виявлено у 41,6% учнів старшого шкільного віку. Низький рівень – у 54,6%  учнів. Загалом було констатовано незадовільний стан сформованості культури виконання популярної вокальної музики у старшокласників. Було з’ясовано, що: більшість старшокласників виявляє позитивне ставлення до співу, але лише незначна частина з них бажає правильно навчитися співати та вдосконалюватись; у багатьох учнів спостерігається загалом поверховий та вузькоспрямований характер знань; художні смаки та уподобання в галузі мистецтва нерозвинені, невибагливі; виконання вокальних творів популярних жанрів носять переважно формально-наслідувальний характер; творчі підходи відсутні; виконання характеризується стилістичною невідповідністю, інтонаційною невиразністю; сценічна поведінка часто відзначається вульгарністю тощо.

          У третьому розділі – „Шляхи формування у старшокласників культури виконання популярної вокальної музики в процесі позакласної роботи” –визначено і обґрунтовано педагогічні умови та розроблено методику формування культури виконання популярної вокальної музики у старшокласників, викладено зміст формувального експерименту та проаналізовано результати дослідно-експериментальної роботи.

Під педагогічними умовами формування культури виконання популярної вокальної музики у старшокласників ми розуміємо спеціально створені обставини, необхідні й достатні для ефективного вокального розвитку і виконавського відтворення вокальних творів популярних жанрів.

Педагогічними умовами, які ми розглядаємо як основу для формування культури виконання популярної вокальної музики у старшокласників, було визначено:

-      розширення обізнаності у вокальній музиці популярних жанрів у єдності із піклуванням про збереження в учнів індивідуальних художніх схильностей.. Дотримання цієї умови мало сприяти ознайомленню учнів із кращим репертуаром, із розмаїттям жанрово-стильових різновидів популярної вокальної музики, усвідомленню учнями її художніх особливостей. При цьому важливо було зберегти у юних виконавців свіжість відчуття художніх образів, безпосередню художньо-емоційну реакцію на музику, уникнути грубого тиску на естетичні уподобання кожного учня;

-      здійснення систематичного педагогічного контролю за вокально-художнім розвитком старшокласників у єдності із постійним спонуканням їх до самоконтролю і самооцінки. Мета цієї педагогічної умови – поєднати чинники зовнішнього впливу на вокально-художній розвиток учнів із активізацією внутрішніх резервів саморозвитку та стимулюванням мистецько-оцінювальної діяльності кожного учня;

-      активізація вольових зусиль старшокласників у процесі опанування виконавсько-мистецьких умінь у єдності із застосуванням художньо-релаксаційних чинників у навчальних заняттях. Передбачалось, що цілеспрямована активізація в учнів здатності довільно зосередитись, мобілізувати власні вольові ресурси в складному і напруженому процесі опанування вокального виконавства може дати педагогічний ефект лише  паралельно із постійною увагою до застосування засобів, що сприяють емоційному розкріпаченню учнів, уникненню зайвого напруження, співацького і художньо-творчого “затиснення” в роботі.

-      проведення поточних вокальних занять у поєднанні із застосуванням форм оприлюднення результатів вокально-художньої роботи. Ця педагогічна умова спрямована на заохочення учнів до наполегливої навчальної роботи в галузі мистецтва, до ретельного відпрацювання художньо-виконавських завдань. Водночас необхідно, щоб юні виконавці мали змогу відчути результат повсякденної роботи, насолодитись концертним успіхом, набути досвіду сценічної діяльності. Означена умова передбачала також створення можливості не лише для індивідуального самовдосконалення, а й для художньої комунікації, переживання юними виконавцями відчуття радості від мистецького спілкування зі слухацькою аудиторією;

-     залучення старшокласників до групових занять в процесі художньої роботи у єдності із впровадженням індивідуальних форм вокального навчання. Визначення цієї умови викликане ефективністю індивідуального підходу в мистецько-виконавському розвитку особистості, у той же час потреби естрадного співу висувають необхідність застосування групових форм навчання. Крім того, групові заняття містять можливості для обговорення художньо-виконавських проблем, для набуття юними співаками досвіду прилюдного виконання.

Вказані умови комплексно охоплюють процес вокального навчання і розвитку старшокласників у системі позакласної роботи. Відмова навіть від однієї з них негативно впливатиме на навчально-виховний процес в цілому.

У процесі дослідження було розроблено спеціальну методику, метою якої визначено розвиток здатності учнів до осмислення, переживання, виразної інтерпретації та сценічного втілення вокальних творів популярних жанрів.

Завдання методики:

Ø  активізація оцінно-естетичного ставлення учнів до популярної вокальної музики, формування уміння відрізняти художні цінності від псевдохудожніх підробок;

Ø  формування навичок самостійної творчої роботи над інтерпретацією пісні;

Ø  вокальний розвиток учнів старшого шкільного віку;

Ø  виховання сценічних виконавських якостей у старшокласників;

Ø  оволодіння виконавським репертуаром у різноманітних жанрово-стильових напрямах;

Ø  формування умінь хореографічного супроводу вокального виконання.

·                    Досягненню мети, реалізації завдань навчання сприяє комплекс методів і прийомів навчання, що складається з трьох груп.

     Першу групу методів і прийомів спрямовано на вокальний розвиток старшокласників. Ця група передбачає залучення їх до:

1)    виконання вокально-тренувальних вправ (розспівування, дихальна та артикуляційна гімнастика, мелодекламація, промовляння словесних текстів на одній висоті в притаманному учневі голосовому діапазоні, виконання вокалізів та вокалізація творів з репертуару навчальної програми тощо);

2)    теоретичного ознайомлення з основами голосоутворення (пояснення, розповідь, проведення циклу бесід, опрацювання методичної літератури);

3)     сприйняття і аналізу еталонних зразків виконання вокальних творів популярної музики (у записі, у виконанні вчителя чи інших учнів);

4)    порівняння різних вокально-виконавських манер і оцінка їх відповідності жанрово-стильовим особливостям твору.

·       Другу групу методів і прийомів навчання зорієнтовано на розвиток у старшокласників здатності до творчого опрацювання вокальних образів популярної музики. Ця група передбачає залучення учнів до:

1)    елементарного аналізу вокальних творів популярних жанрів  (визначення змісту художніх образів, аналіз словесного тексту, з’ясування засобів музичної виразності тощо) і ознайомлення з основними стилями сучасної популярної вокальної музики (проведення циклу бесід, розповідь, опрацювання літератури тощо);

2)    вияву самостійності у створенні інтерпретації вокального твору (психологічна підтримка творчих спроб, підбір індивідуальних завдань відповідно до творчих можливостей учнів тощо);

3)    варіантного тлумачення художніх образів вокального твору (підкреслення кульмінації, темброве забарвлення, інтонаційна трактовка тощо);

4)    порівняння й оцінювання різних виконавських трактовок розучуваного твору (у виконанні відомих співаків, інших учнів, власних спроб).

·       Третю групу методів і прийомів підпорядковано меті розвитку у старшокласників умінь виразного сценічного втілення художніх образів популярної вокальної музики. Ця група містить формування в учнів умінь:

1)    вокально-творчої імпровізації (створення і залучення юних співаків до вирішення непередбачуваних ситуацій в умовах прилюдного співу, виконання спеціально розроблених завдань на імпровізацію);

2)    свідомого контролю і регулювання власного емоційного стану (ознайомлення із психологічними засобами підтримки творчого самопочуття, виконання спеціальних вправ з аутотренінгу);

3)    сценічної поведінки (виконання мімічних та пантомімічних, хореографічних вправ, завдань на використання засобів звукопосилюючої апаратури тощо);

4)    створення сценічного іміджу (роз’яснення відповідних правил, обговорення, виконання завдань на вибір відповідного сценічного костюму, макіяжу, зачіски тощо).

У результаті дослідження визначено етапи процесу формування у старшокласників культури виконання популярної вокальної музики. Передбачається, що на кожному з них мають використовуватись усі групи методів, проте з різною інтенсивністю. Акцентуація тих чи інших методів і прийомів визначається навчально-виховною метою етапу.

Перший етап – мотиваційно-пізнавальний – присвячено створенню мотиваційної установки на ознайомлення учнів з вокальним мистецтвом; накопиченням у них відповідних знань. Другий етап –  виконавсько-творчий – відзначається розвитком досвіду в учнів старшого шкільного віку виконання популярної вокальної музики. Третій етап – концертно-орієнтований – спрямований на творче застосування учнями отриманих знань і вмінь в умовах концертної діяльності.

Протягом усіх трьох етапів застосовувались наступні  прийоми роботи:  розспівування за системою вокально-тренувальних вправ (дихальна та артикуляційна гімнастика); мелодекламація (скоромовки, промовляння словесних текстів на витриманій висоті в певному діапазоні голосу; вокалізація (виконання вправ-вокалізів та вокалізація творів з навчального репертуару); аналіз записів виконання навчального репертуару та концертних виступів на аудіо- та відеоносії тощо.

Формування у старшокласників культури виконання популярної вокальної музики передбачає застосування різних форм роботи. У процесі дослідження було визначено найоптимальніші з них, а саме: бесіди теоретичного характеру; поточні практичні заняття (індивідуальні та групові); репетиції із застосуванням колективних прослуховувань перед концертом кожного виконавця; фрагментарна (індивідуальна-посильна) участь у концерті, що виявляється зокрема у виконанні окремих номерів, допомозі в оформленні концерту тощо.

Зазначимо, що визначені педагогічні умови, методи і прийоми формування культури виконання популярної вокальної музики досягають особливої ефективності при постійній і безпосередній увазі педагога до розвитку загальної культури старшокласників, їх духовного становлення. Означена позиція реалізується в процесі спілкування зі школярами під час репетицій, у поточних зауваженнях, при проведенні спеціального циклу бесід: “Сучасна популярна вокальна музика: сутність, зміст, різновиди”; “Художні й технічно-виконавські закономірності постановки голосу”; “Залучення різних видів мистецтва до виконання популярної вокальної музики” (особливості хореографічної підготовки, розвиток умінь сценічної поведінки, питання створення сценічного іміджу).