ФОРМУВАННЯ ЗНАНЬ І уМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ЗАСОБАМИ НАОЧНОСТІ І МОДЕЛЮВАННЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено стан наукового розроблення теми, мету, об’єкт і предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, розкрито завдання і методи, наукову новизну та практичне значення наукової роботи, наведено дані про апробацію і   впровадження основних положень дослідження,  подано характеристику структури дисертації.

У першому розділі "Психолого-педагогічні основи використання засобів  наочності та моделювання у навчальному процесі початкової школи" шляхом аналізу досліджень психологів, філософів, педагогів встановлено зв’язок принципу наочності й моделювання, обґрунтовано необхідність систематичного  застосування моделювання у процесі навчання, трактування понять "наочність", "моделювання", розкрито їхню сутність і зміст, уточнено основу класифікації засобів, які забезпечують реалізацію принципу наочності й процесу моделювання, визначено особливості видової характеристики кожної із цих груп, їхнє призначення, уточнено і доповнено умови ефективного застосування засобів наочності й моделювання у процесі навчання.

Результатом навчання мають бути міцні, свідомі знання і вміння, які характеризуються здатністю творчого застосування як у подальшому навчанні, так і в житті.

У ході аналізу психолого-педагогічних джерел встановлено, що використання наочного матеріалу у процесі навчання – питання, яке має глибоке історичне коріння. У кожному конкретно-історичному періоді зміст поняття наочності зазнавав змін. Він поглиблювався, уточнювався з розвитком теорії і практики навчання, задовольняючи на відповідному етапі наявні суспільні потреби. Саме останні спонукають до перегляду даного питання, його  обґрунтування із сучасних дидактичних позицій.

Первинну основу теорії наочного навчання сформулювали і обґрунтували провідні педагоги минулого, зокрема, Я.А. Коменський (1592–1670) у “золотому правилі”, Й.Г. Песталоцці (1746–1825)  в “основному методі”, “вищому принципі навчання людства” та К.Д. Ушинський (1824–1870) у педагогічно-психологічному трактуванні. Успішно розвивали його послідовники М.Ф. Бунаков, В.І. Водовозов та інші.  Проведене нами дослідження дає підстави констатувати, що нині у педагогічній літературі XXI століття, суть наочного навчання – це “золоте правило”, сформульоване чеським педагогом XVII століття.

Необхідність принципу наочності в навчанні як основи процесу пізнання, що базується на чуттєвому сприйманні, спогляданні, підтверджують численні наукові дослідження і другої половини XX ст. (Н.Г. Заволока,      Л.В. Занков, А.І. Зільберштейн, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, О.Я. Савченко, Л.М. Фрідман та інші).

Однак нині актуальними є питання: як пов’язати цей ланцюжок „принцип наочності – безпосереднє сприймання, споглядання – чуттєве відображення – уявлення” з об’єктами, які ми безпосередньо сприйняти не можемо, тобто з абстрактними поняттями, що взагалі не підлягають спогляданню; як реалізувати цей зв’язок у процесі навчання молодших школярів.

У дослідженні ми розглядали фактори, які зумовлюють необхідність уточнення і адаптації принципу наочності до сучасних умов та застосування моделювання, а саме:

1)           процес мислення, зокрема: а) особливості розвитку мислення молодшого школяра; б) особливості емпіричного і теоретичного мислення; в) завдання і роль мислення у процесі пізнання. За основу були взяті результати досліджень Л.С. Виготського, В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна, А.З. Зака,         В.А. Крутецького;

2)           психологічні теорії навчання, розроблені науковцями на основі дослідження процесу навчання: а) теорія поетапного формування розумових дій  П.Я. Гальперіна, Н.Ф. Тализіної; б) теорія формування навчальної діяльності В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна, О.М. Леонтьєва;

3)           використання у процесі навчання матеріалу, що характеризується високим ступенем абстрактності й неможливістю чуттєво-образного сприймання.

Теоретичне вивчення вище перелічених аспектів дало підстави зробити висновок, що принцип наочності, сформульований та описаний видатними педагогами минулого, зокрема Я.А. Коменським, Й.Г. Песталоцці,                 К.Д. Ушинським, і який без змін трактують у сучасних підручниках, дає змогу у взаємозв’язку з іншими принципами формувати лише емпіричне мислення. Воно своєю природою орієнтується на цей традиційний принцип. Тут змістом навчання є зовнішні властивості предметів, явищ, які можна завжди співвіднести з їхніми чуттєво даними об’єктами-предметами як засобами наочності. Формування  теоретичного мислення спрямоване на моделювання. Виявлення внутрішніх, суттєвих залежностей під час роботи з науковими поняттями не може бути пов’язане безпосередньо з відчуттями спостерігача, а отже, і з традиційним розумінням принципу наочності, традиційними засобами наочності. Суттєве неможливо спостерігати, його необхідно усвідомлювати. Абстрактні поняття взагалі не підлягають спогляданню, вони вимагають пояснення або використання відповідних засобів, які допоможуть сформувати потрібні уявлення.

Крім того, багато об’єктів пізнання, вивчення яких здійснюється згідно з навчальною програмою, характеризуються складними, узагальненими ознаками. Тому основний принцип роботи з таким матеріалом полягає у спрощенні. Принцип простоти реалізується у навчанні різними шляхами:

1)                спрощення об’єкта способом ізоляції його від зовнішніх чинників або врахування лише деяких із них;

2)                спрощення об’єкта зменшенням кількості параметрів, що досліджуються, та зв’язків між ними;

3)      спрощення об’єкта методом його ідеалізації.

Водночас учитель, спрощуючи об’єкт, створює його модель.

Аналізуючи і обґрунтовуючи суть поняття „наочності” в розумінні наочного об’єкта, наочного образу, властивості, співставлено його з поняттям „моделі”, „моделювання” та поєднано традиційне і сучасне трактування змісту принципу наочності. Це дало змогу встановити зв'язок між принципом наочності й моделюванням. Використовуючи на уроці різний наочний матеріал, учитель звертає увагу учнів не лише на їхні зовнішні, видимі сторони, ознаки, що забезпечує створення образного уявлення, а й на зв’язки, закономірності. Свідомо виділяє певну сторону, властивість об’єкта (його копії), явища, які у даний момент викликають навчальний інтерес відповідно до конкретно поставленого завдання. Водночас реальні предмети не є предметами засвоєння, а лише засобом засвоєння відповідних знань, засобом матеріалізації, тому об’єктом засвоєння не є їхні власні характеристики.

Отже, те, що педагоги називають і використовують у процесі навчання як наочні предмети, об’єкти, наочний матеріал, – це моделі предметів, понять, явищ. Але наочний матеріал, у розумінні навчальна модель, процес побудови моделей – моделювання має ширші властивості й можливості, порівняно з тими, що передбачає традиційне трактування принципу наочності. 

Моделювання є необхідним, ефективним у процесі навчання. Моделювання забезпечує безпосереднє чуттєве споглядання і сприймання зовнішніх ознак і властивостей об’єкта, сприяє розвиткові емпіричного мислення; унаочнює, тобто робить “видимим” абстрактний матеріал, демонструючи його властивості й взаємозв’язки, та є опорою для розвитку теоретичного мислення, забезпечуючи формування ґрунтовних, свідомих, міцних знань. 

Правильне використання моделювання обґрунтовують у сучасному  процесі навчання з точки зору кількох аспектів, а саме:

а) моделювання як засіб навчання, коли модель – це об’єкт, що підлягає як безпосередньому спогляданню та сприйманню, так і відтворенню логічних операцій;

б) моделювання – це джерело нових знань, тобто метод наукового пізнання, необхідний для впорядкування існуючих знань, самостійних теоретичних висновків та для подальшого розвитку пізнання.

Таким чином, використання наочного матеріалу у сучасному процесі навчання переходить від  ілюстрування властивостей та ознак до побудови моделей, які поєднують у собі абстрактне і конкретне, чуттєве і логічне, наочне і не наочне. Тобто, обумовлюючись розвитком і потребами науки та суспільства, застосування наочного матеріалу виходить за межі, визначені принципом наочності, в основі якого лежить “золоте правило”, сформульоване  Я.А. Коменським.

У зв’язку з цим принцип наочності на сучасному етапі потрібно розуміти як необхідність систематичного використання у навчальному процесі наочного матеріалу – моделей, які чуттєво сприймаються і сприяють утворенню відповідного образу в учнів. 

Неоднозначним є питання поділу наочного матеріалу на види, тобто його класифікація. Внаслідок вивчення, аналізу педагогічної літератури другої половини XX ст. та сучасної можна  стверджувати про наявність великої кількості різноманітних класифікацій. Це ускладнює розуміння особливостей, призначення і використання наочного матеріалу. Тому необхідна єдина суттєва основа для створення і використання у процесі навчання загальної, науково обґрунтованої класифікації наочного матеріалу. Такою основою, на наш погляд, є зв’язок, який ґрунтується на сучасному узагальненому розумінні принципу наочності (засобів наочності) та  моделювання (засобів моделювання) як його розвитку, а саме:

принцип наочності як необхідність опори у процесі навчання, як безпосереднє, опосередковане чуттєве сприймання і споглядання є першим рівнем застосування наочного матеріалу;

моделювання, завдання якого унаочнити, зробити “видимим” і абстрактний матеріал, є другим рівнем, вищим ступенем застосування наочного матеріалу.

Завдання принципу наочності, яке окреслюється його змістом, можливістю, призначенням, – створювати в учнів образи предметів, явищ шляхом показу, ілюстрації цих предметів, явищ, які в цьому випадку є засобами наочності. Звичайно, в процесі навчання можуть застосовуватися безпосередньо і самі предмети, а не їхні моделі, однак така потреба виникає дуже рідко.

Завдання моделювання – забезпечити формування в учнів свідомих, активних знань, які є основою для розвитку емпіричного і теоретичного мислення. Засоби його реалізації – моделі, які можна поділити на дві групи:

1)                моделі, які використовують для моделювання на основі чуттєво образного сприймання;

2)                моделі, придатні для рівня абстрактного моделювання.

Наочні посібники першої групи – це предметні, образні моделі, які володіють властивістю безпосереднього чуттєво-образного впливу, враховуючи наявний чуттєвий досвід школяра, можливість практичного застосування. Зауважимо, що коли моделі першої групи використовувати лише для показу зовнішніх загальних ознак об’єкта, який просто “стоїть перед очима” у дітей, то в такому випадку ці моделі – це засоби наочності.

Наочні посібники  другої групи – абстрактного моделювання – це узагальнені моделі у вигляді виразів, формул, рівнянь, таблиць, креслень, графіків, схем, які зовсім, здавалося б, ненаочні поняття можуть зробити,  хоч і в абстрактній формі, але наочними.