ІНТЕРАКТИВНИЙ ПРОЕКТ ЯК ЗАСІБ СТИМУЛЮВАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ УНІВЕРСИТЕТУ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблеми, встановлено зв'язок роботи з науковими програмами визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи; викладено методи дослідження; подано інформацію про впровадження і апробацію здобутих результатів.

У першому розділі ,,Стимулювання мовленнєвої діяльності студентів університету як дидактична проблема’’ проаналізовано теоретичні аспекти досліджуваного питання в психолого-педагогічній літературі, охарактеризовано стан проблеми у вітчизняній і зарубіжній психолого-педагогічній теорії та практиці.

Аналіз наукової та методичної літератури надав можливість розкрити поняття ,,діяльність’’ (В.М. Галузинський, М.С. Каган, О.М. Леонтьєв), ,,навчально-пізнавальна діяльність” (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, А.В. Петровський та ін.), ,,мовленнєва діяльність’’ (Н.Д. Бабич, Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв, Л.В. Щерба та ін.), простежити тенденції напряму і розвитку сучасних теорій мовленнєвої діяльності в працях вітчизняних і зарубіжних учених.

Проведені дослідження дали змогу визначити, що навчально-пізнавальна  діяльність студентів у навчальному процесі ВНЗ опосередкована внутрішніми і зовнішніми факторами, причому до зовнішніх належать методи, організаційні форми, умови і засоби організації навчального процесу, до внутрішніх – пізнавальна самостійність, пізнавальний інтерес, пізнавальна активність самих студентів, що корелюють з базовим поняттям – ,,пізнавальна активність’’. Навчально-пізнавальна діяльність студентів може бути активізована впливом різних чинників, серед яких найважливішими є: постановка і розв’язання проблем, самостійна робота, кооперація (співпраця і спілкування), спеціальна організація навчального середовища.

Усі види діяльності, зокрема і навчально-пізнавальна, обслуговуються мовленнєвою діяльністю у формі окремих мовленнєвих дій. Кожна мовленнєва дія має власну проміжну мету, проте, окремі мовленнєві дії задовольняють загальну мету всього акту діяльності. Основними видами мовленнєвої діяльності є говоріння, слухання, читання, письмо. Як особливий вид діяльності мовленнєва діяльність підпорядковується загальним закономірностям діяльності і проходить кілька фаз. Серед них виділяють: виникнення мотивів, цільову настанову діяльності, орієнтування та планування діяльності, реалізацію діяльності в конкретних діях і операціях, контроль. Мовленнєву діяльність студентів реалізують як необхідний компонент перебігу навчально-пізнавальної діяльності і на її кінцевому етапі визначають як вільне володіння мовою.

Аналіз літератури засвідчує, що в людини існує комунікативно-пізнавальна потреба в самостійному висловлюванні думки, одержанні інформації тощо, тому мовленнєва діяльність має властивості самостійної діяльності. Основою для формування самостійної навчально-пізнавальної діяльності студента є організація його самостійної роботи в процесі навчання у ВНЗ. Вчені (А.М. Алексюк, І.Г. Безуглов, М.Г. Гарунов, Б.П. Єсипов, В.А. Козаков, Р.Б. Срода, Г.В. Фадіна, Г.І. Щукіна та ін.) по-різному тлумачать поняття ,,самостійна робота”, розглядаючи її, з одного боку, як активну пiзнавальну творчу дiяльнiсть студента у засвоєнні знань, умінь і навичок, з іншого – як компонент процесу навчання, спрямований на формування самостійності як риси особистості. Самостійна робота детермінується метою, усвідомленою студентами, визначеними мотивами, реалізується за допомогою самостійних дій, що вимагають розумових, вольових або фізичних зусиль і завершується конкретними результатами. Педагогічне керівництво самостійною роботою з боку педагога містить своєчасне планування методів, засобів і форм суб’єкт-суб’єктного зв’язку, стимулювання суб’єкта учіння до свідомої самоорганізації своєї мовленнєвої діяльності, саморегулювання навчання і самоаналізу результатів своєї діяльності.

У процесі дослідження встановлено, що самостійна мовленнєва діяльність студентів університету вимагає внутрішнього і зовнішнього стимулювання. Учіння, як і будь-яка інша діяльність, зазнає впливу певних стимулів – спонукань, що виступають у ролі рушійних сил навчально-пізнавальної активності суб’єкта учіння. Ними є потреби, інтереси, переконання, ідеали, уявлення студента про себе, ціннісні орієнтації та ін. Отже, під педагогічним стимулюванням учіння розуміють цілеспрямовані систематичні впливи на навчальну діяльність людини з метою підвищення її активності. Педагогічне стимулювання є надзвичайно важливою складовою навчального процесу і передбачає спеціальні зусилля педагога, направлені на сприймання, осмислення суб’єктом учіння об’єктивного значення зовнішніх факторів, набуття ним особистісних смислів. Зовнішні фактори (новизна навчального матеріалу, нетрадиційна форма навчання, комп’ютерна підтримка, застосування мультимедійних систем, використання інтерактивних методів тощо) – це об’єктивні джерела стимулів активної навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів учіння, або їх стимулятори.

Аналіз літератури дав можливість сформулювати визначення поняття ,,стимулювання мовленнєвої діяльності’’ – застосування комплексу стимулів і стимуляторів самостійної мовленнєвої активності суб’єкта учіння для досягнення певної дидактичної мети або задоволення суб’єктивних пізнавальних чи соціальних потреб. Стимул – це внутрішня активна спрямованість особистості, що виявляється й активізується зовнішніми обставинами, тобто стимуляторами. Стимуляторами є відповідні прийоми, методи і засоби навчання, за допомогою яких викладач спонукає студентів до активної самостійної мовленнєвої діяльності, і насамперед ті, що сприяють їхній ефективній суб’єкт-суб’єктній взаємодії. Засобами стимулювання мовленнєвої діяльності є методи, за допомогою яких викладач спонукає студентів до активної самостійної творчості; знання викладача, його досвід, майстерність; особистий педагогічний вплив на мовленнєву діяльність студентів тощо. Засоби стимулювання – це дієві інструменти ефективної суб’єкт-суб’єктної, суб’єкт-об’єктної співпраці у вищому навчальному закладі.

Для розкриття еволюції проблеми стимулювання іншомовної мовленнєвої діяльності застосовувався ретроспективний аналіз, у основу якого покладено теоретичні праці А.М. Алексюка, І.Г. Ворончихиної, М.Г. Лапердиної, О.О. Миролюбова, С.O. Сірополка, І.Ф. Харламова та ін.  Розгляд проблеми стимулювання іншомовної мовленнєвої діяльності в історичній ретроспективі дав змогу виявити основні підходи до її розв’язання. Серед них: соціальний характер побудови знання; наявність значення як у мові, що використовують для комунікації, так і в процесі навчання, у якому використання мови є цілеспрямованим, функціональним і реальним; автентичність мови, що несе інформацію, і мовленнєвої діяльності цією мовою, що стає реальною тільки в разі співвіднесення з інтересами студентів, їхнім життям у суспільстві; центрована на суб’єкті учіння спрямованість навчання, що орієнтується на повагу до кожного студента, його мови і культури.

Значну кількість цих підходів, на думку науковців (І.Г. Єрмаков, І.О. Зимня, Є.С. Полат, О.І. Пометун, О.Б. Тарнопольський, Т.Є. Сахарова, Н.Г.Чанилова, І.Д.Чечель та ін.), поєднує в собі такий комплексний метод організації навчально-виховного процесу як навчальний проект. Під поняттям ,,студентський навчальний проект” розуміємо технологізований спосіб організації цілеспрямованої самостійної діяльності студентів під гнучким керівництвом викладача, що спрямовується на вирішення дослідницьких або соціально значущих життєвих проблем і передбачає одержання конкретного результату у вигляді матеріалізованого або ідеального продукту цієї діяльності. Проектній технології властиві ефективність, керованість, системність, відтворюваність. Проект як відображення тенденцій розвитку освітніх потреб сучасного суспільства постійно модифікується, хоча основи традиційної технології проектування залишаються незмінними. Він посідає важливе місце серед технологій навчання у вищій школі, оскільки наділений потужним дидактичним потенціалом і можливостями стимулювання самостійної навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців.

У другому розділі ,,Можливості  інтерактивного проекту в стимулюванні  мовленнєвої  діяльності студентів університету” обґрунтовано сутність поняття ,,інтерактивний проект’’, визначено ефективні стимули і стимулятори, спрямовані на активізацію мовленнєвої діяльності суб’єкта учіння та поетапність їхнього застосування в процесі творчої суб’єкт-суб’єктної взаємодії, висвітлено форми групової роботи в процесі реалізації інтерактивного проекту.

Проведене дослідження дозволило сформулювати робоче визначення поняття ,,інтерактивний проект” – спосіб суб’єкт-суб’єктної, суб’єкт-об’єктної взаємодії, що передбачає формування і розвиток навичок міжособистісного спілкування на основі координації цілеспрямованих зусиль для створення спільного або індивідуального матеріалізованого продукту мовленнєвої діяльності.

На основі аналізу праць А.В. Хуторського, В.В. Гузеєва, О.І. Пометун, І.Д. Чечель, Н.В. Морзе та ін. визначено основні вимоги до діяльності груп у реалізації проекту та особливості запровадження інтеракції в процесі навчання іноземної мови (С. Гасс, М. Лонг, Т.О. Вольфовська, Г.Ф. Кривчикова та ін.). Це дозволило встановити, що інтерактивний проект поєднує в собі основні характеристики методу проектів як такого та інтерактивного навчання. Основу методу становить колективна співпраця студентів у малих групах, де кожен з них є суб’єктом спілкування і взаємодії. Саме це спілкування і взаємодія можуть розглядатися як стимулювальне навчальне середовище, що поступово розвивається. Інтерактивний проект дає змогу ефективніше досягати дидактичної мети – інтенсивного розвитку іншомовного мовлення і мовленнєвої діяльності студентів – у порівнянні з традиційними методами навчання, оскільки дозволяє змінити їхні форми мовлення з транслювальних на діалогові, що необхідно для взаємодії та взаєморозуміння.

Вивчення літератури і власний досвід викладання уможливили визначення послідовності етапів, з яких складається інтерактивний проект, а саме: 1) ознайомлення студентів з темою, метою проекту і його основними завданнями; організація проектних груп; 2) прогноз колективних та індивідуальних потреб для організації діяльності у проекті, формування колокаційних рамок тезаурусу іншомовного спілкування в межах обраної теми проекту; 3) формування банку інформації та ідей проекту; 4) система зустрічей студентів і обговорення в межах теми проекту – ,,Ділова розмова”; 5) моделювання індивідуальних /групових проектів; 6) презентація-захист індивідуальних /групових досліджень.

Оскільки роль і стимулювальна функція викладача видозмінюється залежно від того, на якому етапі здійснення проекту перебуває група, педагогічні стимули і стимулятори ефективної роботи студентів у групах необхідно застосовувати в певній послідовності, поетапно. Аналіз сутності мовленнєвої і соціальної взаємодії суб’єктів навчання під час виконання інтерактивного проекту показав, що роль викладача передбачає відмову від авторитарності, моралізаторства, пресингу, залякування, загравання, безапеляційного лідерства та інших негативних проявів. До обов’язків педагога входять створення атмосфери доброзичливості, уваги до потреб мовців, ефективне стимулювання когнітивної діяльності членів проектних груп. Тільки таким чином можна досягти міцної і постійної мотивації студентів на виконання проекту. Бажаними для викладача якостями, що допомагають стимулювати процеси самореалізації та самоактуалізації студентів у проектній діяльності, є гнучкість поведінки й мислення, артистичність, емоційно забарвлений стиль співпраці. Це дає змогу створювати мовленнєві ситуації, максимально наближені до природних, підтримувати атмосферу колективної творчості й вмотивованої зацікавленості в досягненні позитивного результату.

Способи взаємодії учасників проектних груп за своєю локалізацією передбачають зовнішню і внутрішню спрямованість інтеракції. Зовнішня інтеракція передбачає консультації, співбесіди, інтерв’ю з суб’єктами взаємодії (потенційними інформаційними джерелами або носіями мови) і соціальним оточенням; електронну пошту, а також віртуальне спілкування в Інтернеті. Такий тип спілкування має посередницькі стратегії і виконує донорські функції, спрямовані на задоволення потреб суб’єктів співпраці. Внутрішню інтеракцію провокують індивідуальна суб’єкт-об’єктна робота і групова суб’єкт-суб’єктна взаємодія, що продукує конкурентно-кооперативний, спільно-індивідуальний, спільно-вибірковий перебіг проектування. Стимулювання зовнішнього і внутрішнього способу взаємодії передбачає вміле використання різноманітних компонентів співпраці: особливих завдань для окремих студентів у мікрогрупах; організації діяльності малих груп для розв’язання завдань проекту; обміну ролями всередині груп тощо.