ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження в сучасній педагогічній науці; сформульовано об’єкт, предмет, мету, завдання роботи, гіпотезу, окреслено методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів; означено впровадження матеріалів дисертаційного дослідження на конференціях і в наукових публікаціях.

У першому розділі – «Теорія і практика формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності» – розкрито сутність і зміст культури родинних взаємин, особливості розвитку її складових у період молодшого шкільного віку, охарактеризовано специфіку її формування в умовах школи-інтернату, проаналізовано можливості позаурочної виховної діяльності учнів шкіл-інтернатів у контексті даної проблеми.

Аналіз теоретичних положень і наукових концепцій дозволив стверджувати, що проблема формування основ культури родинних взаємин має тривалу історію: її першооснова знайшла відображення в народній педагогіці, у наукових працях філософів, психологів, соціологів, педагогів. Встановлено, що сучасні філософи (С. Анісімов, М. Горлач, К. Леві-Стройс, Е. Маркарян, І. Надольний та ін.) розглядають культуру як сферу становлення, розвитку та соціалізації людини. Відомо, що культура охоплює певну систему цінностей, які втілюються у поведінкових нормах і правилах. Зокрема, М. Горлач і В. Кремень зазначають, що сенс культури полягає в правилах, що встановлюють межі, а також репрезентують форми і засоби задоволення потреб людини.

Констатовано наявність різних підходів до розуміння явища культури взаємин, що ускладнює можливість їхнього виокремлення з найрізноманітніших сфер людського буття. Так, під час аналізу взаємодії людей дослідники оперують низкою понять: «відносини» (О. Бодальов, В. М’ясищев, С. Рубінштейн, В. Семиченко та ін.), «взаємини» (М. Боришевський, О. Кононко та ін.), «стосунки» (Б. Ананьєв, І. Бех, М. Каган, М. Обозов та ін.), «культура взаємин» (М. Євтух, Т. Черкашина та ін.). При цьому автори по-різному трактують зміст цих понять.

Нами за робоче прийнято поняття «взаємини», під якими ми розуміємо усталені взаємозв’язки між людьми, що складаються у процесі їхнього спілкування та взаємодії, мають яскраво виражене емоційне забарвлення і проявляються у характері та способах взаємовпливів. Встановлено, що питання родинних взаємини було об’єктом багатьох досліджень як сучасних українських учених, так і науковців радянського періоду: загальні проблеми родинних взаємин (І. Бех, Я. Коломинський, В. Семиченко та ін.); батьківсько-дитячі взаємини (О. Киричук, С. Ковальов, О. Кононко, В. Кравець, О. Насонова, В. Оржеховська, В. Постовий, О. Проскура, О. Савченко, М. Стельмахович, О. Сухомлинський та ін.); батьківство як соціально-педагогічний феномен (Т. Андрєєва, Є. Коваленко, І. Комановський, Р. Овчарова, М. Стельмахович, В. Титаренко та ін.); рівень психолого-педагогічної культури батьків (Т. Алексєєнко, І. Гребенніков, Б. Ковбас, А. Конончук, В. Костів, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.).

Найближчим до ключового поняття дослідження визначено термін «педагогічна культура батьків» як складову виховного потенціалу родини. Поняття «культура родинних взаємин» ми трактуємо як міжособистісні взаємини, в основі яких лежать морально-етичні цінності і норми життєдіяльності сучасної української сім’ї, доброзичливе, чуйне і щире ставлення членів родини один до одного. Встановлено, що зовнішньо ця якість проявляється як взаєморозуміння, взаємодопомога і взаємоповага, головними засобами прояву яких є культура спілкування, культура поведінки і культура мовлення. На основі означеного обгрунтовано власне розуміння виховання культури родинних взаємин у молодших школярів як цілеспрямованого, педагогічно організованого процесу формування морально-етичної свідомості, всіх її структурних елементів: моральних якостей, почуттів, емоцій, вчинків і поведінки дітей цього віку.

На основі вивчення досвіду шкіл-інтернатів з проблеми виховання культури родинних взаємин констатовано можливість формування в дітей структурних елементів культури родинних взаємин, виходячи з їхніх психологічних особливостей: емоційної сприйнятливості, вразливості, чуйності, поваги до близьких і рідних їм людей, довірливості, тактовності та ін.

У процесі дослідження виявлено, що для формування культури родинних взаємин учнів необмежені можливості відкриває раціонально організована позаурочна виховна діяльність учнів. Тому ми розглядаємо її як одну із умов всебічного розвитку особистості дитини. Нами наголошено, що школа-інтернат не лише забезпечує учням широкий вибір занять у гуртках, секціях при достатньо цілеспрямованій педагогічній дії кваліфікованих спеціалістів, а й допускає найрізноманітніші варіанти комплектування відповідних ситуативних учнівських груп. Особливу увагу звернено на те, що ефективність позаурочної виховної діяльності також посилюється завдяки раціональному використанню навчального і позаурочного часу учнів і вчителів, самостійності й ініціативності вихованців, постійному удосконаленню форм і методів роботи з учнями в позаурочний час.

Встановлено, що елементи культури родинних взаємин можуть потенційно формуватися за такими основними напрямами позаурочної діяльності молодших школярів:

– освітня позаурочна робота (розкриття понять взаємин батьків і дітей, засвоєння рольових установок, практичної діяльності, ототожнення з чоловічими і жіночими ролями, приклади, емоційна ідентифікація, емпатійне наслідування родичів, братів, сестер);

– соціально-виховна робота (роз’яснення учням найважливіших суспільних подій, залучення їх до громадського життя, національне, патріотичне, економічне виховання на народних традиціях);

– техніко-трудова робота (залучення школярів до посильних сімейно-побутових справ, засвоєння специфіки чоловічих і жіночих видів праці);

– спортивно-туристична робота (розвиток фізичних сил школярів, спритності, набуття якостей чоловічої мужності, витривалості, відповідальності, жіночої вправності, ніжності та краси);

– санітарно-гігієнічна робота (прищеплення вихованцям навичок гігієни, виховання санітарної культури);

– народознавча діяльність (формування національної свідомості, любові до рідної землі, українського народу, високої мовної культури).

Зазначені теоретичні аспекти було враховано при організації експериментальної роботи та обгрунтуванні умов ефективного формування основ культури родинних взаємин учнів.

У другому розділі – «Експериментальне дослідження рівня сформованості культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності» – обґрунтовано показники і критерії рівня сформованості культури родинних взаємин учнів початкової школи, визначено і впроваджено методику організації і проведення констатувального етапу дослідно-експериментальної роботи, наведено основні результати дослідження.

З метою вивчення стану сформованості культури родинних взаємин молодших школярів шкіл-інтернатів проводився констатувальний етап експерименту, який охоплював 300 учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів і 55 педагогів.

На основі теоретичного узагальнення праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, вивченого практичного досвіду формування досліджуваної якості визначено основні показники культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів:

1. Знання дітей про родинні взаємини, рольові функції членів сім’ї, про необхідність і сутність відносин чоловіка і дружини, потреби в материнстві, батьківстві, синівській (дочірній) любові, турботі, прив’язаності;

2. Особистісне ставлення дітей до батьків, дітей-родичів (здатність співпереживати, готовність прийти на допомогу, відповідальність, уміння турбуватися один про одного), прояви їх у поведінці, вчинках, переживаннях);

3. Моральні якості: турботливість, взаємодопомога, відповідальність, виявлення дітьми родинних взаємин.

З урахуванням означених показників нами було окреслено три основні критерії (когнітивний, мотиваційно-емоційний, практично-діяльнісний), що дозволило розподілити всіх учнів на три групи, залежно від рівня розвитку у них показників культури родинних взаємин (високий, середній та низький).

До першої групи – високий рівень культури родинних взаємин – включено дітей, котрі мають високий рівень знань про культуру родинних взаємин, усвідомлено ставляться до індивідуальних та групових доручень, пов’язаних із родинними стосунками, цілеспрямовано доводять розпочату справу до кінця, усвідомлюють норми і вимоги до себе і членів сім'ї (когнітивний компонент); систематично спілкуються зі старшими братами і сестрами, проявляють радість і позитивні емоції при зустрічах, відмовляються від особистих справ заради зустрічей із рідними братами і сестрами (мотиваційно-емоційний компонент); проявляють кровно-духовну близькість, щирість у взаєминах один з одним, бажання поділитися, турботу про інших, готові прийти на допомогу, вміють помічати труднощі і складні ситуації в життєдіяльності рідних (практично-діяльнісний компонент).

Друга група включила учнів, яких ми відносимо до середнього рівня. Вони володіють недостатніми знаннями щодо основ родинних взаємин, не завжди усвідомлюють сімейні ролі та обов’язки; позитивні емоційні переживання в процесі спілкування у них вибіркові, разом зі співчуттям можуть проявляти і байдужість, роблять послугу лише у певній ситуації або за проханням дорослих і дітей, власної ініціативи не проявляють; добросовісно виконують доручені завдання, старанні, однак потребують допомоги і постійного нагадування з боку вихователя, рідко прагнуть зустрічатися зі своїми рідними, обмежуючись бесідами, допомагають один одному лише за проханням вихователя, не проявляють ініціативи у плані зустрічі з рідними.

До третьої групи нами включено дітей, які мали низький рівень сформованості родинних взаємин. У них практично відсутні знання про позитивні родинні взаємини; помітне байдуже ставлення до рідних; безвідповідальне ставлення до доручених завдань; відсутній інтерес до старших родичів чи молодших братів і сестер; дещо підвищений чи навіть агресивний тон у розмовах з рідними.