РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКИХ ШКІЛ У КРИМУ (СЕРЕДИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та ступінь дослідженості, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методологічні та теоретичні основи, методи дослідження, наукову новизну, практичне значення, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблеми розвитку українських шкіл у Криму (1954-1991 рр.)” – визначено та обґрунтовано зміст поняття „українська школа”; з’ясовано передумови становлення й розвитку українських шкіл у Криму; еволюцію української школи після входження Кримської області до складу України та виділено й обґрунтовано своєрідність розвитку українських шкіл у Криму в період з 1954 по 1991 рік.

Доведено, що необхідність створення й розвитку українських шкіл у Криму в досліджуваний період зумовлена суспільно-політичними, соціально-економічними та етнокультурними процесами в Україні та пробудженням національної свідомості у громадян України.

Встановлено, що педагогічна думка України впродовж багатьох десятиліть створювалася відомими педагогами-просвітителями, методистами, вченими, громадськими діячами (С. Васильченко, І. Деркач, М. Драгоманов, О. Духнович, В. Капніст, В. Короленко, П. Куліш, Т. Лубенець, М. Максимович, О. Павлович, М. Пирогов, І. Ставровський, І. Тимковський, Ю. Федькович), які, вболіваючи за розвиток національної освіти й виховання народних мас, прагнули змінити зміст освіти й тогочасну педагогічну практику своїми теоретичними працями, публіцистикою, педагогічною, культурно-просвітницькою та видавничою діяльністю. Їхні ідеї були широко відомі в Криму, а такі просвітяни, як І. Гаспринський та К. Егіз, не тільки підтримували їх, але й упроваджували в практику роботи національних шкіл Криму.

Особливістю розвитку української педагогічної думки в Україні було те, що питання освіти й виховання рідною мовою привертали увагу й українських письменників (Б. Грінченко, П. Грабовський, Л. Гулак-Артемовський, І. Котляревський, М. Коцюбинський, П. Куліш, Леся Українка, Ю. Федькович, І. Франко, Т. Шевченко), спонукали їх до конкретних дій. Вони робили свій внесок у розбудову народної освіти в країні, в тому числі й у Криму, різними засобами: працями педагогічного характеру, художніми творами, педагогічною діяльністю, а також написанням підручників, букварів українською мовою.

Розвиток педагогічної думки в Криму зумовлений також соціально-економічними умовами, врахуванням накопиченого протягом століть національного та світового досвіду освіти, навчання й виховання підростаючого покоління в багатомовному та поліетнічному регіоні.

На осмислення та розбудову методологічної бази освіти незалежної України спрямували свої зусилля найбільш свідомі громадсько-політичні діячі, освітяни, інтелігенція України та Криму. Вони ставилися до освіти як до стратегічно спрямованого чинника поступового розвитку народу. Визначальною віхою в історії Криму стало українське національне відродження початку ХХ століття, що в своєму розвитку пройшло такі етапи:

– перший (1917-1938 рр.) – наукова зацікавленість у тому, щоб зібрати національну спадщину, коли вчені, інтелігенти, а часом і непідготовлені ентузіасти розшукують мовні, літературні й історичні пам’ятки свого народу, побоюючись, щоб вони не зникли в умовах утисків національної культури;

– другий (1945-1954 рр.) – час, коли в процес відродження включаються маси, для яких створюються культурні організації (читальні, театри, бібліотеки, музеї), школи й видавництва, потрібні для поширення знань про національну спадщину, що вже зібрана або збирається;

– третій (1954-1991 рр.) – розгортається масовий національний рух, створюються політичні партії й організації, що уможливлюють участь населення регіону в політичному житті й висувають ідеї про національне самовизначення;

– четвертий (1991 р. – до теперішнього часу) – відродження української культури, мови, рідної школи.

Після зміни статусу Республіки Крим і переходу її в підпорядкування України (1954 р.) у Крим прибували новосели з різних областей України – Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької. Потрапивши на нове місце проживання, українці зазнали труднощів, пов’язаних як із природними, так і з соціально-економічними чинниками: зміни ґрунтово-кліматичних та ландшафтних умов позначалися на психофізіологічному стані людей; вимушена зміна роду занять, відповідно до місцевої спеціалізації; зміна житлових традицій під впливом місцевих архітектурно-планомірних рішень; неприйняття навколишнім населенням елементів традиційної української культури; неповага до україномовних мешканців; вимушений перехід на спілкування російською мовою; відсутність культурно-виховних закладів; обов’язкове навчання дітей російською мовою.

Отже, 1954 рік став для української культури та освіти в Криму надзвичайно важливим, тому що: з ростом українського населення в цьому регіоні виникла необхідність у відродженні шкіл, розвитку української мови й культури на півострові; у зв’язку з русифікацією та урбанізацією Криму слід було відродити діяльність українських класів; виникла потреба зосередити виховну роботу всіх шкіл на вихованні громадянина УРСР, діяльність радіо, преси спрямувати на формування позитивного ставлення до українського народу, його мови та культури.

Розвиток українських шкіл Криму в досліджуваний період відбувався шляхом нарощування їх виховного потенціалу. Якщо в 1954 році першорядне значення мали господарсько-побутові питання, то, починаючи з 80-х років ХХ століття, пріоритетною стала проблема вдосконалення навчально-виховного процесу.

Водночас виявилися труднощі й помилки в організації навчально-виховного процесу: слабка технічна забезпеченість навчальних кабінетів і лабораторій; відсутність ефективної системи управління; недоліки підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів; недостатня узгодженість навчальної та позанавчальної роботи.

Збільшення кількості українців на території півострова, у свою чергу, викликало необхідність у розбудові системи національної української освіти. В українських національних школах багато уваги приділялося навчанню всіх бажаючих українською мовою, вихованню любові до культури, духовності народу, відроджувались національні традиції виховання й навчання молоді в умовах специфічного регіону.

Процес українізації кримської школи здійснювався складно та багатопланово. Потрібні були великі асигнування, але відпускалися вони вкрай недостатньо. Також на той час майже більше половини населення півострова не володіли українською мовою; не було необхідної кількості педагогів, які б знали українську мову. Так, з 2193 учителів початкових класів тільки 94 володіли нею, але й вони не мали досвіду викладання цієї дисципліни.

Наприкінці ХХ ст. освітня робота в автономній республіці здійснювалася за такими напрямами: збереження досягнень минулого; усунення протиріч у розвитку сфери освіти; приведення системи освіти у відповідність із новими науковими досягненнями; коригування нормативно-правової бази згідно нових законів; забезпечення розвитку освіти відповідно до оновлених показників і вимог її тогочасної динаміки; розв’язання проблем забезпечення освітою та благоустроєм депортованих громадян, які повертаються до Криму (понад 40 тис. школярів); реалізація вимог модернізації освіти; досягнення стабільної роботи закладів освіти.

У результаті проведеного дослідження виявлено тенденції розвитку українських шкіл від часу входження Криму до складу УРСР до здобуття Україною незалежності:

–  розробка нових методик викладання та підручників;

–  потреба в педагогічних кадрах для роботи в українських школах Криму;

–  орієнтація української школи на підготовку інтелектуально-розвинутої людини, яка усвідомлює себе суспільно значущою особистістю, громадянина України, гідного до співпраці та взаєморозуміння з людьми, духовно-моральної особистості, здорової психічно й фізично;

–  зміна змісту й технологій навчання та їх диференціації залежно від особливостей і здібностей учнів, а також від різних рівнів навчання в середині одного й того ж, а також різних типів навчальних закладів, в яких є українські класи.

У другому розділі – „Сучасний розвиток українських шкіл в Автономній Республіці Крим” – досліджуються тенденції та особливості сучасного стану й майбутнього розвитку українських шкіл у Криму, концепція їх функціонування в цьому регіоні, розвиток української освіти в Криму, починаючи з 1991 року.

Актуальним  завданням  держави в умовах сьогодення є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру. Відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень, повинні постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу в загальноосвітніх школах.

За даними перепису 2001 року серед національного складу населення Автономної Республіки Крим переважну більшість складають росіяни (1180,4 тис. осіб, або 58,5 % від загальної кількості населення). Друге місце посідають українці. Їх чисельність нараховувала на дату перепису 492,2 тис. осіб (24,2 %). Третє місце займають кримські татари – 243,4 тис. осіб (12,1 %). Як свідчить перепис, українську мову вважають рідною 10,1 % населення Автономної Республіки Крим, російську мову – 77,0 % населення, кримськотатарську – 11,4 %.

Отже, етнодемографічна ситуація в регіоні характеризується значним етнічним розмаїттям. Автономна Республіка Крим – це єдина адміністративно-територіальна одиниця в Україні, де завдяки історичним чинникам домінують росіяни. Російські громадські організації Криму досить хворобливо сприймають тенденції до звуження їхнього культурного та мовного простору, вбачають у них елементи дискримінації, порушення норм міжнародного права.

У свою чергу, українські та кримськотатарські громадські організації активно вимагають підвищення ролі державної мови в автономії та визначення статусу кримськотатарської мови, відкриття нових шкіл і класів з українською та кримськотатарською мовами навчання.

Українська мова як державна ще не набула необхідного поширення в усіх її функціональних аспектах на території автономії. Питома вага її використання в усіх сферах суспільного життя значно менша порівняно з відсотком українців у загальній чисельності населення Автономної Республіки Крим. Викликає занепокоєння рівень викладання української мови та літератури: випускники шкіл не мають необхідних знань і навичок з орфографії, пунктуації, стилістики, усної мови та ділового спілкування. Не створено належного механізму пропаганди української мови в засобах масової інформації.

Нинішня мовна ситуація в Автономній Республіці Крим диктує необхідність  об’єктивного,  наукового виважного вивчення етномовних процесів та тенденцій і вироблення на цій основі системи ефективних заходів, спрямованих на забезпечення планомірного й безконфліктного розвитку міжетнічних відносин, створення оптимального мовного середовища.

Дослідженням встановлено, що найбільш популярними серед учнів та їхніх батьків стали школи з двома або трьома мовами навчання: у російськомовних школах створювались класи, в яких учні навчались українською та кримськотатарською мовами. Невелика кількість учнів у таких класах дозволяє вчителю уточнювати поняття й терміни, ґрунтовно роз’яснювати їх, повторюючи їх багато разів, працювати над поповненням словникового запасу мови, що вивчається.

Неухильне та істотне зростання кількості таких шкіл за останні роки свідчить про доцільність використання цієї форми для забезпечення конституційного права громадян на вибір мови навчання дітей.

Однак слід відзначити, що школи з українською мовою навчання забезпечують справжнє мовне середовище, формують позитивне ставлення до української мови та культури, випускники цих шкіл частіше та легше вступають до престижних вищих навчальних закладів України, де викладання ведеться українською мовою.

Проблему розвитку української мови в Криму слід розв’язувати не революційними засобами, а шляхом еволюційних змін, на підставі глибокого аналізу.

Сьогодні в Криму здійснюється програма розвитку та функціонування української мови на 2005-2010 роки. Вона передбачає проведення науково-практичних конференцій із питань навчання державною мовою в освітніх закладах, конкурсів з української мови та літератури, фестивалів сучасної української культури, щорічний моніторинг етномовних процесів, видання щотижневої суспільно-політичної газети „Діалог”, розширення мережі профільних класів, спеціалізованих шкіл із поглибленим вивченням української мови, зміцнення їх матеріально-технічної бази.

Доведено, що сьогодні в Криму забезпечується право національних меншин на задоволення освітніх потреб рідною мовою, збереження та розвиток етнокультури, її підтримку та захист державою. У школах, де навчання ведеться мовами національних меншин, створюються умови для належного опанування державною мовою.

У сучасній українській школі Криму навчально-виховний процес повинен спирається на етнокультурні цінності, що передбачають вивчення історії та етнографії України, народознавства, народних свят і традицій; загальні інтереси в добросусідських відносинах; участь у міжнародних проектах, спрямованих на ефективний розвиток української школи та педагогічної науки.

Випускник української школи Криму – це, на наш погляд, людина, в діяльності якої є мотиви досконалості, яка зберігає інтерес до пізнання світу протягом усього життя, постійно займається самоосвітою; усвідомлює власні права та права інших людей; поважає звичаї, традиції свого народу, його віру; орієнтується на здоровий спосіб життя, потребує саморегуляції та фізичної досконалості; позитивно ставиться до людей іншого віросповідання та національності; живе інтересами, насамперед, держави.

Організація вивчення державної мови в загальноосвітніх навчальних закладах Криму сьогодні перебуває у сфері постійної уваги Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим, міських, районних органів управління освітою. Про це свідчить той факт, що означені питання неодноразово розглядали на засіданнях колегії Міністерства освіти і науки Автономної Республіки Крим.

У рішеннях колегії визначено конкретні організаційні заходи щодо забезпечення реалізації конституційного права громадян навчатися рідною мовою та розв’язання проблем, пов’язаних із кадровим, навчально-методичним, програмним і матеріально-технічним забезпеченням української мови й навчання нею.

На виконання Закону України „Про освіту” з 1 вересня 1997 року всі учні 1-11 класів загальноосвітніх закладів Автономної Республіки Крим почали вивчати державну українську мову й українську літературу як обов’язкові навчальні дисципліни. З цього часу тенденція поширення української мови в загальноосвітньому масштабі набула прогресивного характеру: якщо в 1996 р. функціонувала одна школа з українською мовою навчання, то в 2008 – 2009 навчальному році – 7.

З 2000 – 2001 навчального року в Автономній Республіці Крим збільшилася кількість учнів, які вчаться у школах і класах із українською мовою навчання. Всього державною мовою отримало освіту 3440 учнів (1,23 % від загальної кількості школярів). А в 2008 – 2009 навчальному році – 12860 учнів, що складає 7,2 % від загальної кількості школярів.

Відкриття шкіл і класів з українською мовою навчання здійснюється відповідно до Програми розвитку мережі освітніх закладів, класів з українською мовою навчання, шкіл і класів з двома мовами навчання, затвердженої постановою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 260 від 27.08.1997 року.

Позитивні тенденції становлення підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для роботи в українських школах Криму визначають такі чинники: активне формування державної політики в галузі підготовки педагогічних кадрів відповідно до потреб регіону; розвиток національної освіти українців у Криму як частини загальнодержавної системи освіти, різнотипність навчальних закладів, у яких здійснювалась підготовка педагогічних кадрів для національних шкіл.

Підготовку викладачів української мови й літератури на території Автономної Республіки Крим здійснюють 5 державних вищих навчальних закладів: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, Республіканський вищий навчальний заклад „Кримський інженерно-педагогічний університет” (м. Сімферополь), Республіканський вищий навчальний заклад „Кримський гуманітарний університет” (м. Ялта), Севастопольський міський гуманітарний університет (м. Севастополь), Філія заочного відділення Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Хоча протягом останніх десяти років питання щодо укомплектування педагогічного складу шкіл з українською мовою навчання майже розв’язане, проте необхідно констатувати недостатньо високий рівень методичної підготовки вчителів української мови. Для цього слід проводити необхідну профорієнтаційну роботу й забезпечувати фінансову підтримку.

У дисертаційному дослідженні визначено основні тенденції розвитку українських національних шкіл у Криму на сучасному етапі:

– активне формування державної політики в галузі реформування системи освіти, виходячи з потреб регіону й держави в цілому, покращення матеріального забезпечення українських шкіл з боку держави та допомоги громадських організацій;

– розвиток українських шкіл як сучасних типів навчальних закладів державної системи освіти, формування їх оптимальної мережі;

– максимальне врахування потреб українців Криму в розвитку українських шкіл і навчальних закладів із підготовки вчителів для українських шкіл;

– оптимізація організації навчально-виховного процесу в школі, якісне поліпшення кадрового складу українських шкіл;

– зростання кількості українських шкіл у Криму.