ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ-СХОДОЗНАВЦІВ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність вибору обраної проблеми, визначено предмет, об’єкт, мету, гіпотезу, завдання дослідження, розкрито методологічну і теоретичну основу, наукову новизну і теоретичну значущість отриманих результатів, наведено дані про їх практичне значення, вірогідність і надійність, апробацію і впровадження. 

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади формування професійної компетентності у майбутніх фахівців-сходознавців”  шляхом історико-порівняльного аналізу розглянуто становлення і розвиток професійної підготовки фахівців-сходознавців за кордоном і в Україні. Визначено, що підготовка фахівців-сходознавців спочатку здійснювалася у сфері теології. Це було зумовлено тим, що арабський Схід почав свої завойовницькі війни, поширюючи тим самим іслам на території Європи. Проаналізовано, що з розвитком політичних, економічних відносин підготовка у багатьох країнах спрямована на формування фахівців у таких галузях сходознавства як економіка, політика, дипломатія, міжнародні відносини. Підготовка перекладачів-сходознавців, викладачів східних мов та історії, журналістів, редакторів, сходознавців-культорологів, наукових співробітників у сфері східного мовознавства та літературознавства зумовлена розвитком подальших взаємин зі Сходом і становленням відповідної науки.

Встановлено, що цей процес вимагає: інтенсивного розвитку науки сходознавства у зв’язку з розвитком відносин країн Заходу та України з країнами Сходу;  розвитку суспільної потреби у підготовці фахівців-сходознавців, які б забезпечували налагодження позитивних стосунків з країнами Сходу; розширення спектру спеціальностей фахівців-сходознавців, що зумовлює формування професійних знань, умінь, навичок діяльності у вузьких професійних сферах; підвищення інтересу молоді до пізнання іншого – народів Сходу;  прагнення до пізнання культурно-історичних цінностей східних народів; розвитку толерантного ставлення молодих людей до ментальності, психологічних особливостей країн, народів Сходу.

На підставі аналізу наукових досліджень з проблеми підготовки фахівців-сходознавців визначено чинники, що зумовили розвиток науки сходознавства і підготовку фахівців у цій галузі:

- прагнення деяких країн (Австралія, Росія, Таджикистан, Україна) до налагодження позитивних стосунків зі Сходом з метою уникнення загрози з боку цих країн у зв’язку з географічною близькістю, геополітичним і геостратегічним розташуванням;

- потреба у фахівцях, які б сприяли розвитку науки сходознавства, виконували вагомі функції у зміцненні соціально-економічної, політичної культури, сприяли налагодженню дипломатичних, зовнішньо-торгівельних зв’язків з країнами Сходу (Америка, Німеччина);

- розвиток інтересу західних країн (Франція, Чехія, Італія) до історії, культури й релігії Сходу, що вимагало підготовки фахівців відповідного профілю. 

Аналізуючи навчальний процес з підготовки майбутніх фахівців-сходознавців, виявлено певні форми його організації – практична та класична. Практична - передбачає підготовку вузькоспеціалізованого фахівця-сходознавця, який би володів певними професійними знаннями у вузькій спеціалізації, з метою досягнення окремих практичних завдань; класична - відповідає за формування такого фахівця, для якого культура і ментальність іншого народу вивчається не лише з практичних цілей, але й набуває особистісної цінності.

З’ясовано, що підготовка майбутніх фахівців-сходознавців здійснюється в класичних та педагогічних університетах, спеціальних лінгвістичних інститутах, науково-дослідних центрах, на спецкурсах різних факультетів у вищих навчальних закладах.

На підставі аналізу наукових досліджень визначено суть і структуру поняття “професійна компетентність ”  майбутніх фахівців-сходознавців як інтегрального системного утворення, що забезпечує якість їх професійної діяльності (соціокультурні, професійні знання й індивідуально-особистісні якості; вміння організації пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, перетворювальної та комунікативної діяльності; мотивація до професійної готовності, професійної здатності та професійної спрямованості).

Визначено, що професійна готовність майбутніх фахівців-сходознавців до певного виду діяльності є цілеспрямованим проявом особистості, який охоплює її переконання, погляди, ставлення, мотиви, інтелектуальні, емоційні та вольові якості, знання, уміння, навички; професійна здатність є прихованою в людині особливістю, яку можна розкрити й розвинути в процесі професійної освіти; професійна спрямованість є важливою внутрішньою умовою розвитку особистості і має позитивне значення для підвищення якості знань, умінь та навичок, спонукає особистість до самостійної, творчої пошукової діяльності.

 Процес формування професійної компетентності майбутніх фахівців-сходознавців охоплює єдність відповідних знань, якостей, умінь виконання різних видів діяльності та психологічної готовності і здатності, що виявляється у внутрішній мотивації, інтересах, потребах і спрямованості особистості.

На підставі аналізу різних підходів до розуміння “професійної компетентності” нами визначено соціокультурні, професійні знання й   індивідуально-особистісні риси як змістові характеристики цього поняття. 

До соціокультурних знань  майбутніх фахівців-сходознавців ми віднесли  знання теорій конструктивізму, гуманізму й постмодернізму; до професійних  знань  - знання у мовному, культурологічному та лінгвокраїнознавчому напрямах; до   індивідуально-особистісних рис -  уміння пізнання  та самопізнання, конструювання професійних і соціокультурних знань, визначення особистісно-ціннісного ставлення до професійної діяльності, самостійне мислення, вміння аналізувати ситуації, пошук індивідуального стилю діяльності.

Формування професійної компетентності – процес, що триває протягом усього професійного становлення; його основними етапами є: формування професійних намірів і спрямованості, професійна підготовка, професіоналізація. Зокрема, етап формування професійних намірів і спрямованості здійснюється шляхом психологічної та професійної адаптації студентів до майбутньої діяльності; етап професійної підготовки – шляхом оволодіння загальними та спеціальними знаннями і вміннями; етап  професіоналізації як завершальний етап професійного становлення – шляхом набуття професійного менталітету та високоякісного виконання професійної діяльності.

У другому розділі – “Модель формування професійної компетентності у майбутніх фахівців-сходознавців” виокремлено мету, компоненти, рівні сформованості, етапи та педагогічні умови формування професійної компетентності.

В основу розробленої моделі покладено такі компоненти навчального процесу, що забезпечують формування професійної компетентності, як зміст навчальної інформації,  організація навчально-пізнавальної діяльності та створення освітнього середовища.

Зміст навчальної інформації розглянуто як систему інтегрованих знань за принципами підбору текстів. На підставі аналізу наукових досліджень доведено, що застосування автентичних (природних) текстів у навчальному процесі дає змогу фахівцям оволодівати професійними знаннями, що охоплюють різні сфери сходознавчої науки. Підбір матеріалів, принципів побудови текстів передбачають формування здатності у студентів осмислювати життя, налагоджувати зв’язок з загальнолюдськими і національними цінностями.

У дослідженні показано, що організація різних видів навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, перетворювальної, комунікативної) сприяє: набуттю студентами вмінь пізнання й самопізнання; конструюванню професійних й соціокультурних знань; визначенню особистісного ціннісного ставлення до професійної діяльності; вирішенню актуальних соціальних, професійних проблем та міжособистісного спілкування.

Доведено, що оволодіння когнітивними, оцінними, перетворювальними стратегіями сприяє вибудовуванню студентами власних поетапних дій, вияву їхньої творчості; стимулює до пошуку індивідуального стилю діяльності, самостійного мислення; розвиває вміння аналізувати ситуації, що склалися. 

             Нами виокремлено головні напрями і принципи організації освітнього середовища. До головних напрямів віднесено: забезпечення зовнішнього середовища, сприятливого соціально-психологічного клімату, налагодження міжособистісної взаємодії  викладачів і студентів. До принципів організації демократичного освітнього середовища: активне залучення кожного учасника навчального процесу шляхом застосування різних стимулів, методів організації діяльності; надання права вибору навчальних завдань, способів виконання; стимулювання активності, підтримки ініціативи студентів; визначення причетності кожного до спільноти; вияв позитивної установки на особистість, надання можливості висловлення власної думки, самоствердження; забезпечення відкритості середовища (вияв уваги до кожної особистості незалежно від рівня успішності, культури студента, щирості, відвертості у висловленні власних думок, розуміння внутрішнього стану); створення позитивної спрямованості навчального процесу (розвиток позитивних емоцій та самопочуття, інтересу діяльності, уникнення минулих негативних переживань, задоволення потреб кожної особистості).

Враховуючи особливості створення сприятливого середовища, змістового та процесуального компонентів навчального процесу, визначено й обґрунтовано педагогічні умови формування професійної компетентності, такі як:  залучення студентів до навчального процесу як суб’єктів професійного й особистісного становлення; організація навчальної діяльності, спрямованої на вирішення автентичних (природно-практичних завдань); організація навчального процесу у єдності професійного і соціокультурного контекстів;  забезпечення інтеграції наукових понять, емоційно-ціннісних оцінок і практичних дій студентів.

Зазначені педагогічні умови не тільки взаємозв’язані, але й взаємодіють із загальною системою освіти й навчального процесу у вищому навчальному закладі, співвідносяться з їхніми цілями, мають значення для реалізації професійної, культурологічної, особистісно-зорієнтованої функції вищої освіти. 

З погляду характеристики професійної компетентності за змістом, за психологічною структурою, відповідно до структури діяльності, де наявними є інформаційно-ціннісний, емоційно-мотиваційний та дієво-практичний компоненти сформованості професійної компетентності і з урахуванням педагогічних умов за яких оптимізується процес формування професійної компетентності, етапів та рівнів сформованості професійної компетентності, ми окреслили модель формування професійної компетентності у майбутніх фахівців-сходознавців (див. рис.1).

На підставі аналізу професійної компетентності за різними характеристиками, відповідно до компонентів навчального процесу, які впливають на якість її формування, ми виділили такі складові сформованості професійної компетентності: інформаційно-ціннісний, емоційно-мотиваційний й дієво-практичний. Інформаційно-ціннісна складова передбачає оволодіння соціокультурними знаннями, професійною спрямованістю і пізнавальною діяльністю як виявом оптимального шляху до формування професійної компетентності; емоційно-мотиваційна - прояв власної позиції студента та формування його емоційно-вольової стійкості, ціннісного ставлення й дослідження мотивації до навчальної діяльності; дієво-практична - єдність наполегливості, цілеспрямованості як індивідуально-особистісних якостей з професійними уміннями, навичками, професійною здатністю фахівця до виконання діяльності.        

У третьому розділі – “Дослідно-експериментальна перевірка результативності моделі формування професійної компетентності у майбутніх фахівців-сходознавців” розкрито методику організації констатувального й формувального експерименту, спрямованого на визначення стану та рівнів сформованості професійної компетентності і перевірку ефективності теоретично обґрунтованих педагогічних умов та розробленої моделі формування професійної компетентності.

Рівень сформованості професійної компетентності майбутніх фахівців-сходознавців визначався через рівні її складових – інформаційно-ціннісної, емоційно-мотиваційної, дієво-практичної.

Критерієм визначення рівня інформаційно-ціннісної складової є сформованість професійних, соціокультурних знань та індивідуально-особистісних  якостей, що забезпечують організацію професійної діяльності на шляху до формування професійної компетентності. Наступним критерієм визначення рівня інформаційно-ціннісної складової професійної компетентності є окреслення об’єкту спрямованості професійної діяльності.

Що стосується емоційно-мотиваційної складової професійної компетентності, то в цьому контексті за допомогою спеціальної методики нами перевірено рівень сформованості у студентів мотивації вибору професії як показника того, що вони очікують і яку мають перспективу. Наступним критерієм визначення рівня сформованості емоційно-мотиваційної складової професійної компетентності є рівень задоволення, який характеризує силу емоційного ставлення особистості до навчальної діяльності, спрямованої на оволодіння професією.