РОЗВИТОК РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ У СЕРЕДНІХ ШКОЛАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, зазначено зв’язок із науковими програмами та темами,  визначено об’єкт, предмет,  мету і завдання дослідження, охарактеризовано його методи, висвітлено наукове та практичне значення роботи, джерельна база, наведено дані про апробацію.

У першому розділі “Релігійна освіта як соціально-педагогічна проблема” здійснено аналіз значення релігії у житті людини, її ролі, місця та функцій у суспільстві, представлено теоретичні аспекти дослідження.

Аналіз філософської та релігієзнавчої літератури дає підстави констатувати, що погляд на релігію, як на важливу складову життя людини, виник ще за часів раннього Середньовіччя. Ці питання розкриваються у працях Августина Блаженного, Фоми Аквінського,  Квінта Тертуліана та ін., проте лише філософія Нового часу започаткувала осмислений погляд на релігію як особливий феномен.  Визначено, що головними функціями релігії є світоглядна, компенсаційна, комунікативна, регулятивна, інтегративна,  культуро-формуюча, просвітницька, виховна, ідеологічна, політична, правова. На сучасному етапі значущими постають просвітницька та виховна функції релігії, завдяки яким стає можливим збереження духовної історії народу, його самобутності та культури. Зазначені функції релігії та релігія як певна ідеологія реалізуються у суспільстві через діяльність конфесійних організацій, які взаємодіють з різними соціальними інститутами. Одним з таких соціальних інститутів є школа.

У ході дослідження встановлено, що при впровадженні у світських школах релігійної освіти потрібно чітке розуміння співвідношення світської та релігійної освіти. Виходячи з цього визначено, що світська освіта – це освіта, яка носить  публічний характер і реалізується за державними стандартами в державних і недержавних навчальних закладах, передбачає пріоритет загальнолюдських  цінностей, право на свободу совісті та релігійних переконань.  

Зіставлення рис конфесійної й неконфесійної релігійної освіти та узагальнення досліджень фахівців з цієї проблематики надало змоги виокремити ознаки, які є визначними для віднесення освітньої діяльності до релігійної освіти: зміст, організаційно-правова приналежність та світоглядна основа освітньої діяльності. Виходячи з цих ознак, визначено, що релігійна освіта реалізується як цілеспрямований процес навчання та виховання в межах певного релігійного віросповідання в інтересах релігійного об’єднання і особистості. Спираючись на відповідне релігійне вчення та систему притаманних йому моральних цінностей,  релігійна освіта передбачає придбання знань про віровчення, практику і культуру  в цій системі. Водночас було встановлено, що таке визначення є прийнятним лише для конфесійної освіти. Отже, поняття “релігійна освіта” має ширше значення і охоплює освітню діяльність, яка пов’язана з вивченням релігії, вихованням релігійного почуття і розвитком релігійної свідомості  в її особистісному та соціальному вимірах. Зазначено також, що розмежування цих понять є актуальним для повноцінного впровадження релігійної освіти в Україні, кроком на шляху до створення відповідної правової бази.

       У ході дослідження було виявлено фактори, що визначають моделі та форми реалізації релігійної освіти: історичний розвиток шкільних систем; державно-церковні відносини; склад населення та релігійна деномінація. Доведено, що домінуванням того чи іншого чинника чи їх взаємодією зумовлюється обрання  державою  власної моделі релігійної освіти.

Загальним  положенням при визначенні форми релігійної освіти для більшості європейських країн є характер релігійної освіти: конфесійний чи неконфесійний. Конфесійна релігійна освіта спирається на віронавчальні форми (навчання релігії, наставляння), неконфесійна – на порівняльно-наукові (релігійно-культурологічна, релігієзнавча освіта).

У другому розділі “Історико-ретроспективний аналіз шкільної релігійної освіти у Великій Британії” розглянуто історичні витоки, передумови формування та розвитку релігійної освіти у Великій Британії, висвітлено особливості розвитку релігійної освіти кожної складової країни та ставлення британців до питань релігійної освіти як важливого чинника формування особистості.

У ході дослідження простежено динаміку розвитку релігійної освіти  у Великій Британії і встановлено, що школа та церква були щільно пов’язані протягом усієї історії становлення християнської цивілізації. Тривалий час виховання відбувалося виключно у дусі релігійних цінностей та уявлень, що відповідало політичним та соціальним потребам, об’єднувало суспільство та підтримувало його єдність. Визначені критерії (хронологічний, ступінь відокремленості школи й церкви та вплив церкви на виховання духовно-моральних якостей особистості) дозволили дослідити процес розвитку релігійної освіти та визначити його головні етапи.

Установлено, що визначною рисою першого етапу, який охоплює період Середньовіччя (V–XV ст.), є незаперечний вплив церкви на всі сторони буття. Враховуючи той факт, що до поширення християнства країна практично не знала писемності, монастирі стали осередками грамотності, а монастирські школи стояли у витоків розбудови системи освіти. Значні нововведення в організації шкіл, які почалися у ХІІ столітті, означали більше зміну форми, ніж змісту освіти.

В свою чергу, другий етап – XVI–XVIII ст. – розглядається в контексті нової соціально-економічної і соціокультурної ситуації як такий, що суттєво змінює погляд на освіту. Визначено, що попри монопольний вплив церкви на формування духовно-моральних якостей особистості, дедалі очевиднішою стає тенденція поступового відділення школи від церкви та перетворення її в один з соціальних інститутів.

З’ясовано, що третій етап (ХІХ–30-ті рр. ХХ ст.) співпадає з періодом створення й становленням державної системи освіти,   найгострішими питаннями якого були переосмислення відносин держави та церкви й визначення ролі релігії у шкільному вихованні. Освітня реформа 1870 р. визначила неконфесійну форму релігійної освіти як єдину можливу у системі державної освіти. Вивчення релігії змістовно було обмежене знайомством із Біблією і більше не розглядалося як домінанта у формуванні духовно-моральних якостей особистості.

Між тим визначено, що самим неоднозначним і водночас змістовно насиченим періодом у розвитку релігійної освіти є четвертий етап (40-ві рр. ХХ ст.–до теперішнього часу). Починаючи з прийняття Акту від 1944 р., який відзначив посилення ролі християнства у суспільстві і повернув релігійну освіту у школи, у Великій Британії відбувається переосмислення  значення релігії у формуванні особистості.  Завдяки працям англійських науковців (Р. Голдман, Е. Кокс, Н. Смарт, Ф. Хіллард та ін.) була створена база для виділення релігійної педагогіки в самостійну галузь наукового знання. Релігійна освіта, яка базувалася на загальнопедагогічних принципах, стала практично незалежною від церковної влади, а врахування інтересів поліконфесійного британського суспільства призвело до запровадження глибокого вивчення інших світових релігій: ісламу, індуїзму, іудаїзму, буддизму, сикхізму. Разом із тим, шануючи власні традиції, а також роль християнства у розвитку та становленні державної системи освіти, Акт від 1988 р. зазначив, що християнство є головною релігійною традицією країни.

Аналіз соціологічних досліджень свідчить, що ставлення британського суспільства до питань релігії та релігійної освіти зазнало суттєвих змін протягом останнього століття. Але, незважаючи на процес секуляризації, церква зберегла гідне місце у суспільстві, а той факт, що батьки вважають за потрібне надання своїм дітям релігійної освіти у школах, говорить про усвідомлення власних релігійних традицій та ролі релігійної освіти у процесі формування особистості. Підкреслено, що для успішного соціокультурного розвитку українського суспільства, як колись й у Великій Британії, вагоме значення має використання багатовікових традицій християнства у напряму реалізації виховної та просвітницької функції релігії, проте зробити це потрібно делікатно і ненав’язливо, з урахуванням сучасних суспільних реалій, полікультурності та поліетнічності   українського суспільства.

У третьому розділі “Концептуальні основи реалізації релігійної освіти у Великій Британії” визначено найпоширеніші моделі релігійної освіти Великої Британії, надано аналіз форм, методів та змісту програм шкільної релігійної освіти.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку релігійної освіти у школах Великої Британії свідчить, що релігійна педагогіка – це окрема галузь педагогічних знань з виховання і навчання особистості засобами релігії. Як окремий розділ педагогічних наук, вона має власний категоріальний апарат, стале теоретичне підґрунтя, на якому базуються запроваджувані моделі і форми релігійної освіти.

Встановлено, що найширше розповсюдження у Великій Британії отримала неконфесійна релігійна освіта, при цьому основними методично визнаними напрямами є феноменологічний, екзистенціальний та конфесійний, які представлені багатьма моделями. Феноменологічний підхід, що поєднує принцип об’єктивності висвітлення матеріалу та спрямованість на особистісне сприйняття учня, був визнаний найбільш прийнятним для загальноосвітньої школи. Ідеї такого підходу отримали розвиток у працях професора М. Грімміта, який розробив двопланову феноменологічну модель релігійної освіти, перший план якої екзистенціальний, а другий – експліцитний.

Зазначено, що практика британської неконфесійної релігійної освіти  представлена багатьма моделями, проте в кожній з них можна виділити пріоритетну установку: катехізимну, феноменологічну чи екзистенціальну. Аналіз існуючих тенденцій дозволив зробити висновок про інтегративність підходів, що знаходить відображення у схожості педагогічних завдань, змісту освіти та методики викладання.

Аналіз змісту релігійної освіти у середніх школах Великої Британії дозволив визначити її головні аспекти. Відсутність єдиної для всієї країни програми релігійної освіти, що з одного боку породжує значну варіативність узгоджених програм на місцевому рівні, створює додаткові можливості у використанні надбань теорії і практики релігійної освіти відповідно до місцевих умов, поліконфесійного і поліетнічного складу кожного регіону, з іншого боку – значно ускладнює впровадження загальних вимог і підходів.

При створенні узгоджених програм релігійної освіти для світських середніх шкіл визначними є два загальноприйнятих для Великої Британії аспекти щодо релігійної освіти: отримання знань про релігію (lea
ing about religion) – інформативне навчання, та навчання у релігії (lea
ing from religion)  – розвивальне навчання. Узгоджені програми складаються з урахуванням даної концепції та наводять рекомендації щодо змісту, цілей, завдань та очікуваного результату в означеній галузі.

Рекомендації надаються з урахуванням того факту, що відповідно до національного законодавства головною релігійною традицією у країні є християнство. Згідно з цим, християнство повинно глибоко вивчатися на всіх ключових ступенях навчання. Інші релігії, представлені у країні (буддизм, індуїзм, іслам, іудаїзм, сикхізм), повинні вивчатися протягом усіх ключових ступенів, але не однаково глибоко і не всі одночасно на кожному рівні.

         Протягом навчання учні повинні засвоїти матеріал, визначений напрямом “Релігії та вірування”: християнство; інші світові релігії; місцеві релігійні вірування (де це можливо чи припустимо); світський світогляд (де це доречно). Зазначені напрями включають відповідні теми, які перегукуються та отримують розвиток на кожному ключовому ступені.

Відзначено, що основною організаційною формою навчання є урок, разом із тим, широко впроваджуються екскурсії, презентації, відвідування місць богослужіння різних конфесій, концертів духовної музики, музеїв, виставок.

         Визначено, що реалізація завдань релігійної освіти спирається на соціально-історичне, теоретичне і методичне підґрунтя, внаслідок чого для поліетнічної та поліконфесійної Англії та Уельсу характерним є домінування інтегративних моделей з феноменологічною і екзистенціальною установками, Шотландія та Північна Ірландія мають власну специфіку впровадження релігійної освіти відповідно до деномінаційного складу населення, проте активно заохочується інтегроване навчання католиків і протестантів (особливо в Північний Ірландії), а релігійний плюралізм і толерантне ставлення є результатом кропіткої співпраці уряду, церкви та школи.

Таким чином, проведений аналіз  дозволив дослідити розвиток релігійної освіти у Великій Британії, виявити досягнення теорії та практики релігійної освіти через вивчення концептуальних основ та базисних характеристик існуючих освітніх моделей та підходів.