Зв’язки з громадськістю в системі місцевих органів влади (державно-управлінський аспект)

Краткое содержание

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання. Визначено об’єкт та предмет дослідження, наукову новизну, теоретико-методологічні засади та практичне значення отриманих результатів проведеного дослідження, висвітлено апробацію, структуру та обсяг роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні та політико-правові передумови організації місцевими органами влади зв’язків з громадськістю” визначено ступінь наукового розроблення теми, досліджено її правове забезпечення, розглянуто моделі зв’язків з громадськістю, які характерні для України, розкрито поняття і сутність зв’язків з громадськістю.

Аналіз наукових публікацій з проблем зв’язків органів влади з громадськістю засвідчив, що в них питання зв’язків з громадськістю місцевих органів влади конкретно не розглядаються, тому є потреба поглибленого наукового дослідження цієї тематики. Аналіз нормативно-правової бази щодо залучення громадян до управління місцевим соціально-економічним розвитком дозволяє зробити висновок, що на сьогодні громадяни України мають надзвичайно великі можливості брати участь в державному управлінні, але вони цих прав не використовують через свою непоінформованість, байдужість та ряд інших суб’єктивних причин.

У роботі доведено, що на сучасному етапі зв’язки з громадськістю потребують окремого законодавчого закріплення. Це стосується нормативного врегулювання питань, пов’язаних із формуванням основних критеріїв розвитку зв’язків з громадськістю як єдиної цілісної системи інформаційно-аналітичного забезпечення органів місцевої влади інформацією про стан справ у відповідному регіоні з точки зору громадськості та як вона бачить їхнє вирішення. Тому що закритість, відсутність гласності, ігнорування болючих проблем громадськості, низька компетенція посадовців є властивими характерними рисами для місцевих органів влади, які здебільшого працюють у закритому режимі та ігнорують реальні потреби суспільства або втілюють на практиці управлінські рішення, які досить часто не відповідають життєвим інтересам громадян.

Використовуючи методологію Дж. Грунінга, який виокремлює чотири основні моделі зв’язків з громадськістю: “пропаганда”, “інформування”, “двостороння асиметрична комунікація”, “двостороння симетрична комунікація”, зроблено висновок про те, що в Україні найчастіше застосовуються лише перші дві із перелічених вище моделей. Саме в них українська громадськість розглядається як пасивний реципієнт інформації, правдивість та об’єктивність якої не є обов’язковими.

З’ясувавши сутність зв’язків з громадськістю, сформовано систему принципів, за якими місцевим органам влади доцільно здійснювати зв’язки з громадськістю для забезпечення гласності, відкритості та прозорості у прийнятті управлінських рішень. Ця система складається з принципів системності, цілеспрямування, цілісності, адресності, адекватності, планування та прогнозування, технологічної гнучкості, взаємної доповнюваності, достовірності, двосторонньої системної комунікації, підконтрольності та публічності.

У роботі визначено, що зв’язки місцевих органів влади з громадськістю – це дієвий механізм налагодження, підтримки комунікацій і співпраці між владними інституціями та соціальними групами територіальних громад з метою надання якісних адміністративних послуг населенню на відповідній території.

У другому розділі “Організація зв’язків з громадськістю в місцевих органах влади” розкрито форми і методи інформаційного забезпечення діяльності місцевих органів влади, принципи налагодження зв’язків з громадськістю в роботі місцевих органів влади, висвітлено роль мотивації в залученні громадськості до прийняття важливих рішень місцевими органами влади та роль місцевих органів влади і громадськості в організації робіт з ліквідації наслідків, які виникли в результаті надзвичайних ситуацій.

Важливими складовими налагодження зв’язків з громадськістю є форми і методи інформаційного забезпечення діяльності місцевих органів влади. Автор вважає, що реальне місцеве самоврядування в інтересах усього населення можливе не лише за умови, коли територіальна громада буде вчасно й правдиво поінформована щодо діяльності місцевих органів влади, але і тоді, коли вона не відчуватиме тиску з боку засобів масової інформації на її волю, у тому числі і на волю кожного індивіда під час прийняття того чи іншого рішення.

У роботі проаналізовано розроблені в європейських країнах моделі побудови партнерських взаємовідносин між місцевими органами влади і громадськістю, зокрема досвіду діяльності адміністрації Стокгольмського муніципалітету (Швеція) і Яломітського округу (Румунія) та можливості їх впровадження в Україні. Зроблено висновок, що ні Стокгольмська, ні Яломітська моделі інформаційного обміну місцевих органів влади з громадськістю не можуть безпосередньо копіюватися в Україні (хоча певні фрагменти технологій варто запозичити). Доцільно розробляти та використовувати свої специфічні методи співпраці, які повинні формуватися з урахуванням зовнішнього і внутрішнього соціально-політико-психологічного середовища, щоб досягти успішної роботи місцевих органів влади і розуміння громадськістю її суті.

Процес організації роботи у сфері зв’язків з громадськістю складається з двох основних компонентів: з одного боку – це розробка стратегії громадської діяльності місцевого органу влади, а з іншої – реалізація завдань цієї стратегії. Перший компонент є головним і береться до уваги, враховуючи важливе для суспільства питання – відносини із соціальним оточенням і вироблення ефективних рішень, залежно від рівня компетенції місцевого органу влади, який їх приймає, другий – термін виконання, що суттєво впливає на довіру громадськості до цього органу.

Довіру населення можна завоювати лише тоді, коли місцеві органи влади будуть працювати з громадськістю за принципами, які забезпечують гласність, відкритість та прозорість у прийнятті управлінських рішень. Ці рішення повинні будуватися на системності, цілісності, адресності, адекватності, технологічній гнучкості, достовірності. Цього можна досягти за умови взаємної доповнюваності, двосторонньої системної комунікації, підконтрольності та публічності.

Проблемою для місцевого органу влади в роботі з громадськістю є чітке визначення цілі, залежно від якої місцеві органи влади повинні визначити складність, специфічність, важливість та позитивне сприйняття громадськістю їх діяльності.

У дисертації запропоновано модель алгоритму реалізації стратегії розвитку зв’язків з громадськістю місцевих органів влади, визначено порядок дій для їх налагодження, основними із яких є: збір та систематизація інформації про проблеми регіону, вивчення громадської думки та проведення анкетування населення території, формування бачення пріоритетів розвитку регіону як місцевих органів влади, так і громадськості, створення робочих груп громадськості для визначення цих пріоритетів, організація проведення громадських слухань з розвитку зв’язків з громадськістю, визначення категорії громадян, з якими повинен працювати місцевий орган влади.

Готовність до надзвичайних ситуацій – це першочерговий обов’язок місцевих органів влади, які відповідним навчанням, підготовкою та тренуваннями повинні підготувати громадськість території до необхідних дій у випадку їх виникнення. Для цього необхідно підвищувати обізнаність громадян про можливість виникнення надзвичайних ситуацій, залучати їх до розробки заходів ліквідації наслідків лиха, проводячи індивідуальні та колективні тренінги з формування стійких навичок поведінки під час їх виконання.

У третьому розділі “Удосконалення зв’язків з громадськістю місцевих органів влади” визначено напрямки подальшого розвитку зв’язків з громадськістю.

Важливе значення в розвитку зв’язків з громадськістю має імідж місцевих органів влади, оскільки вони постійно є у центрі уваги громадськості. Це зобов’язує місцеву владу постійно і цілеспрямовано працювати над покращенням іміджу. І чим вищий рівень авторитету місцевих органів влади, тим більше буде бажання широкої громадськості співпрацювати з ними у вирішенні місцевих проблем.

У розділі розглядається розвиток зв’язків з громадськістю, який ґрунтується на довірі і послідовності дій місцевих органів влади, які повинні дотримуватися принципу єдності слова і діла. У роботі встановлено, що ця послідовність має виявитись не лише у царині масових комунікацій, а й у кожному комунікативному заході з громадянином, який звертається до влади. На визначення ролі та ваги місцевого органу влади впливає будь-яка його заява чи дія. Імідж місцевої влади має певну позицію у свідомості основних груп громадськості. Підґрунтям іміджу повинна слугувати грунтовно продумана і сформульована позиція місцевого органу влади, яка зводиться до акту стислого змістовного визначення цілей місцевих органів влади, тобто заяви про те, що вони роблять, для чого, які переваги та вигоди отримають пересічні громадяни від цих дій.