У вступі обґрунтовано актуальність проблеми формування навчального курсу у вищих закладах освіти ІІІ–IV рівнів акредитації, визначено мету, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження, методологічну основу дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про впровадження й апробацію отриманих результатів.
У першому розділі «Сучасний стан теорії та практики формування навчального курсу у вищих закладах освіти ІІІ–IV рівнів акредитації» на основі аналізу літературних джерел визначено сутність і структуру поняття «навчальний курс» у вищій школі як взаємопов’язану систему трьох блоків: змістового, процесуального та контрольного. На підставі досліджень В. Беспалька, В. Галузинського, Б. Гершунського, Є. Грішина, М. Євтуха, І. Журавльова, Л. Зоріної, В. Краєвського, І. Лернера, І. Підласого, М. Скаткіна, Н. Тализіної та інших визначено етапи процесу формування навчального курсу: добір системи навчальних елементів (понять, явищ, відношень, алгоритмів діяльності) з урахуванням професійної спрямованості студентів, що вивчають цей навчальний курс; її структурування; визначення нормативних рівнів засвоєння навчальних елементів для виконання навчальних та професійних завдань; визначення кількості та послідовності проведення навчальних занять різних видів для ефективного засвоєння студентами змістового блоку курсу; формування комплексу контрольних завдань для визначення рівня освоєння студентами навчального курсу або його окремих частин (теми, змістового модуля, навчальної дисципліни тощо).
На основі загальних і дидактичних закономірностей навчання визначено дидактичні принципи формування навчального курсу, зокрема в контексті професійної та наукової спрямованості; системності, урахування міжпредметних зв’язків, фундаменталізації й систематичності; дозованої послідовності, раціонального використання навчального часу; доступності; уніфіковано-ідентифікаційного діагностування.
З аналізу науково-педагогічної літератури встановлено ряд проблем, викликаних практичною реалізацією означених вище принципів формування навчального курсу. Дотримання принципів урахування міжпредметних зв’язків, доступності, систематичності та дозованої послідовності в процесі формування навчального курсу вищої школи актуалізує проблему вибору способу упорядкування й наповнення його змістового блоку. Реалізація принципу раціонального використання часу порушує проблему визначення таких видів навчальних занять студентів і в таких послідовностях, які б за мінімально можливий сумарний навчальний час давали б максимально можливий навчальний ефект. У зв’язку з цим виникають задачі: пошуку способу поділу змістового блоку навчального курсу на окремі дози навчальної інформації; установлення «моментів насичення» при вивченні конкретних доз навчальної інформації, розв’язання яких буде обґрунтованою основою для реалізації принципів дозованої послідовності й раціонального використання навчального часу. Практичній реалізації принципу уніфіковано-ідентифікаційного діагностування сприятиме розв’язання задачі визначення форм тестових завдань для кожного рівня засвоєння студентами навчальних елементів курсу.
Для подальшої експериментальної перевірки ефективності теоретичних результатів даного дослідження обрано навчальний курс, що формується на основі галузі знань «Інформатика і обчислювальна техніка». Вибір пояснюється тим, що, по-перше, процес інтеграції різноманітних навчальних курсів навколо сучасних інформаційно-комунікативних технологій відбувається протягом останніх 10–15 років, але відносно завершеним його можна вважати для курсів, що викладаються кафедрами інформатики. По друге, у зв’язку з реальними процесами інформатизації суспільства та всіх сфер його діяльності згаданий навчальний курс включено до навчальних планів практично всіх спеціальностей за різними напрямами підготовки. По-третє, для ефективного використання можливостей інформатики та обчислювальної техніки в майбутній професійній діяльності важливе формування оперативного стилю мислення, який вперше було визначено академіком А. Єршовим як об’єктивна необхідність образу мислення члена інформаційного суспільства.
До оперативного стилю мислення віднесено вміння планувати структуру дій, необхідних для досягнення цілі за допомогою фіксованого набору засобів; будувати інформаційні моделі для опису об’єктів і систем; організовувати пошук інформації, необхідної для розв’язання поставленої задачі; структурування мовних засобів комунікації; навички своєчасного звертання до комп’ютера при розв’язанні задач з різних предметних галузей. Перераховані вміння й навички загальнозначущі, мають загальнокультурну цінність незалежно від прикладних задач майбутньої професійної діяльності фахівців з вищою освітою.
З аналізу теорії та практики формування курсу «Інформатика і комп’ютерна техніка» у вищих аграрних навчальних закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації виявлено ряд нерозв’язаних проблем практичної реалізації принципів доступності, систематичності та дозованої послідовності, раціонального використання часу, уніфіковано-ідентифікаційного діагностування.
У другому розділі «Удосконалення дидактичних основ формування навчального курсу у вищих закладах освіти ІІІ–IV рівнів акредитації» розроблено й науково обґрунтовано дидактичні основи формування навчального курсу у вищій школі: наповнення змістового блоку та його структуризація на основі принципу модульності; урахування кількісного співвідношення видів навчальних занять для вивчення курсу; технології оцінювання освоєння курсу або його окремих частин (теми, змістового модуля, навчальної дисципліни) з урахуванням принципу уніфіковано-ідентифікаційного діагностування.
У дисертації виокремлено фактори впливу на процес формування навчальних курсів, які умовно поділено на дві групи – суспільно-нормативні та дидактичні. Суспільно-нормативні визначають відповідність навчального курсу меті та цілям освіти, формам й організаційно-педагогічним умовам її отримання, завданням державної освітньої політики та кваліфікаційним вимогам до спеціаліста відповідної галузі, визначеним в нормативних документах Міністерства освіти України. На основі аналізу наукової літератури з-поміж педагогічних факторів, що впливають на перебіг і результат навчально-виховного процесу, виокремлено дидактичні фактори формування навчального курсу: характеристики навчального матеріалу, особливості організаційно-педагогічного впливу, здатність учнів до навчання, витрати часу.
У розділі розроблено шляхи практичної реалізації вдосконалених дидактичних основ формування навчальних курсів у вищих закладах освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації, які включають:
1. Формування змістового блоку навчального курсу на основі врахування завдань і вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-кваліфікаційних програм до підготовки фахівців, зміст і структура якого фіксуються у формі семантико-процедурної моделі курсу, що складається на основі тематичної та уточненої операційної моделей. Тематична модель – це сукупність розділів і тем відповідної галузі, які визначають комплекс декларативних і предметних знань навчального курсу. Уточнена операційна модель – це система процедурних умінь і навичок використання предметних знань у процесі вирішення завдань і виконання вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-кваліфікаційних програм підготовки фахівців. Семантико-процедурна модель включає декларативні та процедурні предметні знання. Декларативні предметні знання – це твердження про об’єкти предметної сфери, їх властивості, відношення між ними. Процедурні предметні знання описують принципи та порядок перетворення об’єктів.
2. Структурування змістового блоку навчального курсу з використанням модульного принципу, який передбачає визначення обсягу логічно-закінченої дози навчального матеріалу та використання комплексу видів навчальних занять для його якісного засвоєння. На підставі таких закономірностей навчання, як: а) підвищення з кожним роком навчання рівня сформованості в студентів загальнонавчальних умінь і навичок; б) підвищення з кожним роком навчання ступеня науковості, складності, рівня абстракції навчальних курсів, –зроблено висновок про те, що, очевидно, для кожного року навчання існують певні співвідношення між послідовністю та часовим навантаженням на кожний вид навчальних занять. Цими співвідношеннями визначаються коефіцієнти розподілу часу між різними видами навчальних занять: — коефіцієнт кількісного співвідношення лекційних і семінарсько-практичних занять для -го року навчання; — коефіцієнт кількісного співвідношення лекційних і семінарсько-лабораторних занять для -го року навчання.
