ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ 5–6 КЛАСІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ШКІЛ-ІНТЕРНАТІВ

Краткое содержание

Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито теоретичні основи наукового пошуку; сформульовано наукову новизну, практичне значення здобутих результатів; наведено дані про апробацію і впровадження результатів дослідження та публікації.

У першому розділі – “Проблема правового виховання школярів у психолого-педагогічній теорії і практиці” – здійснено теоретичний аналіз стану  проблеми у філософській, юридичній, соціальній, психологічній, педагогічній літературі; уточнено понятійний апарат; розкрито зміст і сутність таких понять, як “правове виховання”, “правова вихованість”, специфіку процесу формування правової вихованості учнів 5–6 класів у школі-інтернаті; визначено відповідні компоненти, критерії та показники; викладено процедуру і методику констатувального етапу експерименту.

Різні аспекти правового виховання учнів у позаурочній і позашкільній роботі висвітлюються в дослідженнях В.Головченка, Г.Земченкової, В.Іови, В.Оржеховської, О.Тиховської, І.Усенка та В.Ваксмана, М.Фіцули та ін.

Правове виховання в широкому і вузькому сенсі трактується в працях філософів, юристів, соціологів, психологів, педагогів як процес (Л.Твердохліб), діяльність (В.Головченко, В.Ковальський, В.Котюк, М.Фіцула), цінність (В.Сухомлинський), система (Г.Давидов).

Теорія соціального виховання, зокрема правового, як зазначає Н.Ткачова, передбачає інтеграцію педагогіки і права, широке використання у правовому вихованні можливостей психолого-педагогічної науки стосовно формування в індивіда правових знань, ціннісного ставлення до права, переконань у доцільності й необхідності дотримання правових норм.

Відповідно до принципу природовідповідності у процесі правового виховання вчені зосереджували  свою увагу на різних вікових групах, зокрема, студентів вищих педагогічних навчальних закладів (М.Подберезський); старшокласників (Н.Агаркова, В.Загрева, Л.Твердохліб); проблемах правового виховання з урахуванням вікових особливостей підлітків (О.Пометун); молодших школярів (І.Запорожан); попередження правопорушень, девіантної та делінквентної поведінки неповнолітніх (Г.Кашкарьов, І.Литвинов, В.Терещенко).

Проаналізувавши праці науковців із цієї проблеми, ми дійшли висновку, що авторами розглядався ряд аспектів правового виховання, але комплекс проблем, пов’язаних із правовим вихованням молодших підлітків у загальноосвітніх школах-інтернатах не знайшов належного розв’язання.

З огляду на це нами визначено, що правове виховання учнів 5–6 класів школи-інтернату – це процес створення, з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дитини, необхідних умов для систематизованого, цілеспрямованого розвитку особистості, зорієнтованого на правову освіченість, усвідомлення правової позиції як потреби правомірної поведінки, оволодіння вміннями користуватися правовими знаннями.

У працях з психології (Л.Божович, Л.Виготський, Д.Ельконін, Г.Костюк, І.Кулагіна, В.Мухіна, Д.Ніколенко, О.Прихожан, Л.Проколієнко, В.Столін, Н.Толстих) зазначено, що зміни, які відбуваються в підлітковому періоді, послідовно охоплюють чотири сфери розвитку: тіло, мислення, соціальне життя й самосвідомість. У кожній галузі формуються свої психосоціальні новоутворення, які відображають зміст даного моменту розвитку і впливають на результативність правового виховання молодших підлітків.

Найповніше період підліткового віку як часу-кризи висвітлено у роботах Л.Виготського. Він зазначав, що в підлітковому періоді відбуваються дві великі зміни в житті: відкриття власного “Я”, формування особистості і світогляду. Підліток починає усвідомлювати відносність тих правил поведінки, які йому диктуються, але ще не завжди знає, як їх можна підпорядкувати одне одному, просте посилання на авторитет вже не задовольняє. Більше того, руйнація авторитетів стає психологічною потребою, передумовою власного морального пошуку.

У дітей 10–11-літнього віку переважає фізична агресивність, причому вербальна агресивність і негативізм перебувають, по суті, на одному ступені розвитку. Психологи, педагоги зазначали, що основною причиною негативних тенденцій у поведінці підлітків шкіл-інтернатів є невідповідність його потреб і умов виховання у дитячих закладах закритого типу, які передбачають обмеження суб’єктивного простору та вибору засобів комунікації, стандартизацію часового режиму, часто вимушену групову ідентифікацію (В.Вінс); у вихованців шкіл-інтернатів  спостерігається певна деформація пізнавальних, духовних, естетичних потреб (І.Пєша); підліткам шкіл-інтернатів більш притаманна тенденція до частішого уникнення боротьби з труднощами порівняно з їх однолітками із загальноосвітньої школи, у поведінці та у навчальній діяльності переважає мотивація до уникнення вольових зусиль та спостерігається нездатність учня до систематичної роботи (С.Воронова).

Нами уточнено сутність правової вихованості учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів, під якою розуміємо структурне особистісне утворення із функціонально пов’язаними і взаємозумовленими когнітивним, емоційно-ціннісним і поведінковим компонентами, що характеризуються певним рівнем усвідомлення особистістю правових знань, мотивів, необхідності правомірної поведінки та втілення їх у реальних нормативно-поведінкових діях.

Відповідно до визначених компонентів правової вихованості учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів, було розроблено їх критерії та показники: наявність відповідних віковій категорії правових уявлень і знань (показники: розуміння сутності основних понять права; усвідомлення своїх прав і обов’язків; повнота, глибина, оперативність, системність відповідних віку знань з даної проблеми; прогнозування і передбачення результатів дій, вчинків);  усвідомлення необхідності дотримання правових норм (показники: ставлення до чинного законодавства; емоційна оцінка своїх уявлень і знань щодо правознавства, інтерес, потреба, переконаність у необхідності поповнення правових знань; готовність до застосування правових знань у схожих та варіантних ситуаціях; мотивація використання правових знань і умінь у власній поведінці); сформованість правомірної поведінки особистості (показники: прояв саморегуляції правомірної поведінки; використання отриманих правових знань, умінь і навичок у ситуативній діяльності; використання, відстоювання своїх прав без порушення прав інших; дотримання єдності своїх прав та обов’язків).

На констатувальному етапі у педагогічному експерименті були задіяні учні
5–6 класів Бучанської спеціалізованої школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування Київської області, учні Вовковинецької школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів № 2, учні Корчунецької загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів ім. Петра Панча, Орининської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів Хмельницької області. У експерименті взяли участь 273 учні 5–6 класів шкіл-інтернатів.

Переважна більшість вихованців шкіл-інтернатів – діти з проблемних сімей. Серед учнів експериментальних класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт переважають так звані “соціальні сироти” (84,04 %). Частина дітей мають досвід бродяжництва, крадіжок, схильні до токсикоманії. Перебування у неблагополучному оточенні сформувало у цих дітей спотворенні цінності, уявлення про правові норми поведінки, що призводять до відкритого чи прихованого спротиву дітей виховним впливам, скептичного ставлення вихованців до морально-правових ідеалів, правового нігілізму.

У результаті констатувального експерименту було виявлено недостатній рівень правових знань, мотиваційних спрямувань діяльності  вихованців.  Визначено, що причинами цього були: відсутність цілеспрямованої, систематичної діяльності з правового виховання молодших підлітків шкіл-інтернатів; недостатня спеціальна та фахова підготовка педагогів; недотримання принципів природовідповідності і природодоцільності, особистісно орієнтованого підходу в процесі формування правової вихованості учнів 5–6 класів; одноманітність форм і методів правового виховання.

Рівень правових знань, мотиваційних спрямувань, правових умінь молодших підлітків дали підставу здійснити типологічне групування їх як активно-позитивний, позитивний та індиферентний тип.

Порівняння з розробленими критеріями і показниками даних фактичної правової вихованості у досліджуваної вікової групи дало змогу виокремити у розвитку правової вихованості учнів 5–6 класів декілька рівнів: достатній, середній, початковий. У межах цих рівнів у молодших підлітків виявилися різні поєднання знань, емоційно-ціннісних установок та способів поведінки. Найбільш вартісним, інтегрованим вважався поведінковий компонент.

До групи з достатнім рівнем правової вихованості були зараховані учні з активно-позитивним ставленням до норм права, наявністю у них необхідного мінімуму правової поінформованості: повнота, глибина правових знань відповідають віку дітей, вони можуть застосувати дані знання у схожих ситуаціях, при зміні яких виявляють гнучкість, конкретність, ґрунтовність правових знань. Ці вихованці володіють внутрішньою потребою і переконаністю у необхідності дотримання норм права, достатнього для вікових потреб рівня правових умінь. Кількість таких учнів становила 6 % від усіх досліджуваних.

До групи із середнім рівнем були віднесені учні з позитивним ставленням до норм права, достатнім чи середнім рівнем правових знань. Школярі, віднесені до середнього рівня правових знань, зіштовхувалися з труднощами систематизації знань, знаходження варіативних способів їх застосування. Ставлення до прийнятого права, своїх прав і обов’язків, усвідомлення необхідності дотримання законів обумовлені у них зовнішньою мотивацією. Діяльність у правовій сфері – ситуативно правомірна. Серед досліджуваних таких учнів було виявлено 17,5 %.

Групу з початковим рівнем правової вихованості склали учні з індиферентним типом. Характерним для цієї групи вихованців є уривчасті знання норм права, своїх прав та обов’язків. Ставлення до них вибіркове, відповідність поведінки вимогам законодавства спричинена зовнішньою мотивацією, в якій переважає страх перед покаранням. Правові вміння низькі або відсутні. Діяльність в рамках чинного законодавства – правомірна чи ситуативно неправомірна. До цієї групи було зараховано 76,5 % досліджуваних вихованців.

На підставі результатів констатувального етапу експерименту було зроблено висновок про те, що зміст, умови, форми, засоби і методи правового виховання учнів 5–6 класів у навчально-виховному процесі потребують подальшого удосконалення.

У другому розділі – “Наукове обґрунтування та експериментальна перевірка ефективності умов правового виховання учнів 5–6 класів у навчально-виховному процесі шкіл-інтернатів” – на основі аналізу результатів констатувального етапу експерименту було розроблено функціональну модель правового виховання учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів; обґрунтовано організаційні та психолого-педагогічні умови ефективності правового виховання молодших підлітків, а також перевірено на практиці їхню результативність; висвітлено хід формувального етапу експерименту, проаналізовано результати дослідження.

Робота проводилася з учнями 5–6 класів Кам’янець-Подільської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІ ступенів № 2, Корчунецької загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів ім. Петра Панча,  Орининської загальноосвітньої школи-інтернату І–ІІІ ступенів Хмельницької області. Всього діагностикою було охоплено149 молодших підлітків.

Виховний процес у школі-інтернаті є підсистемою всієї педагогічної системи, компонентами якої є суб’єкти і об’єкти, мета, принципи, умови виховання, педагогічні засоби досягнення мети, чинники, які впливають на процеси, що відбуваються в системі. Складовою виховної роботи є правове виховання школярів.