РОЗВИТОК ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ТА ПЕДАГОГІЧНОЇ ДУМКИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ (ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і мету дослідження, визначено його завдання, об’єкт, предмет, методологічну основу та методи, наукову новизну, практичне значення одержаних результатів і шляхи їхньої апробації.

У першому розділі – “Шкільна освіта в Чернігівській губернії в ХІХ – початку ХХ століття” – охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми у науково-педагогічній літературі, систематизовано архівні джерела, конкретизовано передумови та визначено періоди становлення й розвитку шкільної освіти в Чернігівській губернії ХІХ – початку ХХ століття.

Унаслідок систематизації й узагальнення матеріалів дослідження виокремлено етапи історіографії проблеми розвитку шкільної освіти в Чернігівській губернії в ХІХ – початку ХХ століття: дореволюційний (1864-1917), радянський (1937-1990), пострадянський (1991 р. – до сьогодення).

Встановлено, що вивчення історії розвитку освіти краю започатковано дослідниками ХІХ століття (О. Андріяшев, М. Домонтович, М. Сухомлінов).

У праці “Училища и народное образование в Черниговской губернии” (М. Сухомлінов, 1864) уперше подано реальні статистичні дані про початкові й середні навчальні заклади Чернігівської губернії та характеристику навчально-виховного процесу в них.

О. Андріяшев у статті “Материалы для истории учебных заведений Черниговской дирекции, с 1783-1832 гг.” (1864-1865 ) обґрунтував періодизацію розвитку освіти у регіоні. Її основою стало реформування освіти та втілення реформ у шкільну практику: 1-й (1789-1804), 2-й (1805-1832), 3-й (1832-1864). Автор охарактеризував мережу початкових училищ і гімназій у Чернігівській губернії, організацію навчально-виховного процесу в них.

У збірнику “Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами генерального штаба. Черниговская губерния” (М. Домонтович, 1865) містяться статистичні матеріали про мережу навчальних закладів у Чернігівській губернії першої половини ХІХ століття, розкрито особливості функціонування окремих із них (Стародубське повітове й парафіяльне училища, Чернігівська й Новгород-Сіверська гімназії).

У працях “Краткие сведения о современном положении начального образования Черниговской губернии” (М. Голік, 1913), “О сети начальных училищ в Черниговской губернии” (П. Войцеховський, 1903) подано статистичні дані про початкові школи в губернії. М. Тутомлін у книзі “Столетие Черниговской гимназии. 1805-1905: краткая историческая записка” (1906) дослідив історію становлення й розвитку гімназії за 100 років.

О. Русов у монографії “Описание Черниговской губернии” (1889) охарактеризував мережу навчальних закладів губернії, труднощі й проблеми в організації початкового навчання (незадовільне матеріально-технічне, навчально-методичне, кадрове забезпечення початкових шкіл).

У статті “Народное образование в Черниговской губернии” (В. Хижняков, 1897) розкрито справжній стан початкової освіти у регіоні наприкінці ХІХ століття. Зокрема, відзначено, що початкових шкіл не було у 204 населених пунктах губернії.

Розвиток земської освіти в досліджуваний період описано у праці “Про народних учителів у земських школах Чернігівської губернії” (С. Русова, 1898). Наведені в ній статистичні дані про мережу земських шкіл, учителів і учнів, кадровий склад педагогів стали вагомим внеском у джерелознавчий фонд наукової проблеми.

У період розбудови незалежної української держави склалися сприятливі умови для об’єктивного вивчення розвитку освіти України, зокрема Чернігівщини. Так, досліджено підготовку учительських кадрів у Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька (Н. Дем’яненко), просвіт­ницьку діяльність чернігівської Громади (Н. Побірченко), функціонування Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька (Б. Ступарик, М. Ярмаченко).

У праці Г. Самойленка, О. Самойленка, С. Самойленкa “Нариси культури Ніжина” (1996) охарактеризовано початкові та середні навчальні заклади міста й коротко висвітлено педагогічну діяльність місцевих педагогів (Ж. Божовська, П. Заболотський, Г. Крестинська та інші).

Встановлено, що значну кількість наукових розвідок присвячено дослідженню функціонування Ніжинського історико-філологічного інституту кн. Безбородька: діяльності Ніжинського історико-філологічного товариства при історико-філологічному інституті кн. Безбородька (М. Колесник), почесних попечителів (І. Костенко) і студентських осередків Ніжинської вищої школи (О. Кривобок). Заслуговує на увагу праця Г. Самойленка, О. Самойленка “Ніжинська вища школа: сторінки історії” (2005) із цілісним аналізом процесу становлення й функціонування вищого навчального закладу в Чернігівській губернії. Розкрито наукову діяльність П. Заболотського – ученого-славіста названого інституту (Ф. Євсєєв, С. Родін, Г. Самойленко) і коротко представлено його педагогічні ідеї (Н. Падун).

Отже, результати аналізу сучасної історіографії порушеної теми свідчать про наявність досліджень окремих аспектів розвитку освіти в регіоні, які збагатили науково-інформаційну основу дисертації. Однак розвиток шкільної освіти на Чернігівщині в ХІХ – початку ХХ століття в них розкрито фрагментарно в контексті досліджень розвитку освіти України загалом.

Результати аналізу джерельної бази дослідження дозволили виокремити чотири періоди розвитку шкільної освіти на Чернігівщини впродовж ХІХ – початку ХХ століття: 1-й (1804-1827) – становлення її державної системи, домінування енциклопедично-реального змісту й поступовий перехід до класично-релігійного; 2-й (1828-1863) – створення станової школи, розширення мережі церковнопарафіяльних шкіл, формування класично-релігійного змісту освіти; 3-й (1864-1907) – проведення освітніх реформ та контрреформ, становлення земської, середньої реальної і жіночої освіти; 4-й (1908-1917) – розширення мережі народних шкіл для втілення Закону про загальне початкове навчання, розвиток земської, вищої початкової освіти, становлення приватної жіночої гімназійної освіти, структурне й змістове удосконалення жіночої середньої освіти, формування напівкласичного змісту чоловічої гімназійної освіти.

Упродовж ХІХ – початку ХХ століття шкільна справа на Чернігівщині розвивалася у складі загальнодержавної системи освіти Російської імперії відповідно до економічних і соціокультурних змін. У 1802 р. було створено Чернігівську губернію (46 тис. кв. верст, 3673 населених пунктів, 1260 тис. населення), що складалася з дванадцяти повітів, а згодом (у 1803 р.) їх кількість зросла до п’ятнадцяти. У краї переважало сільськогосподарське виробництво й сільське населення (у 1897 р. – 91 %). За переписом населення 1897 р. українці становили 91,8 % (без чотирьох північних повітів), росіяни – 3,2 %, євреї – 4,5 %, інші – 0,5 %. У 1802 р. мережа навчальних закладів складалася з двох головних чотирикласних народних училищ – Чернігівського (1789), Новгород-Сіверського (1789) та чотирьох малих двокласних – Ніжинського (1789), Стародубського (1790), Глухівського (1790), Погарського (1800) Стародубсь­кого повіту. У середньому на 500 жителів губернії припадав лише один учень.

Завдяки запровадженню наступності між нижчою та середньою ланками шкільної освіти (за Статутом 1804 р.) у Чернігівській губернії склалася її єдина державна система з парафіяльних, повітових училищ і гімназій. Малі народні училища були реорганізовані у повітові, а головні – у Чернігівську (1805) та Новгород-Сіверську (1808) гімназії. У 1820 р. у губернії функціонувало 11 повітових та 4 парафіяльних училища. Результати аналізу архівних джерел свідчать, що кількість учнів у них також зростала повільно: у 1805 р. у них навчалося 633 дітей, у 1810 р. – 663, у 1815 р. – 742, у 1820 р. – 903. Жіноча початкова освіта в Чернігівській губернії практично не розвивалася: із 1781 учня нараховувалося лише 102 особи жіночої статі (дані станом на 1824 р.).

Парафіяльні училища надавали освіту на рівні елементарної грамотності, а у її змісті в повітових училищах і в гімназій переважав енциклопедично-реальний напрям. Водночас спостерігався поступовий перехід до класично-релігійного (скорочено початкові відомості з природознавства і технології у повітових училищах, виключено з гімназійного курсу технологію й комерцію, право та політичні науки, натомість уведено стародавню грецьку мову, а з 1811 р. у всіх навчальних закладах – Закон Божий).

За Статутом 1828 р. було ліквідовано безстановість і наступність освіти. У регіоні поступово сформовано її нижчу й середню ланки. Початкову освіту діти отримували у повітових та парафіяльних училищах, а також у сільських парафіяльних школах Міністерства державного майна (у 1850 р. у губернії їх налічувалося понад 60, в яких навчалося 3,5 тис. дітей). У 1860 р. мережа нижчих навчальних закладів Чернігівської губернії складалася з 18 повітових училищ, Ніжинського Олександрівського грецького училища, 88 парафіяльних училищ (18 міських і 70 сільських), 4 жіночих пансіонів, 118 єврейських навчальних закладів (4 державних училища, 110 приватних і 4 общинних шкіл). У 60-х роках ХІХ століття на Чернігівщині зростає кількість церковно­парафіяльних шкіл. Так, у 1863 р. їх налічувалося 848, у яких навчалося 51057 хлопців і 2019 дівчат.

За Положенням 1874 р. на Чернігівщині функціонували різнотипні початкові школи: повітові, міністерські, земські, міські, єврейські, приватні, церковнопарафіяльні. Станом на 1 січня 1909 р. у Чернігівській губернії нараховувалося 1228 початкових училищ усіх типів: 34 повітових (за Статутом 1828 р.), 50 міністерських (за Інструкцією 1875 р.), 767 початкових (земських, міських та сільських згідно з Положенням 1874 р.), 12 приватних, 10 єврейських, 355 церковнопарафіяльних шкіл (за Правилами 1884 р.).

Розвитку початкової освіти у Чернігівській губернії сприяла ухвала Закону про введення загального початкового навчання (1908). У 1913 р. у краї функціонувало 1746 початкових училищ. Завдяки значним земським асигнуванням основним типом початкової школи стала земська: у 1913 р. із 1136 початкових шкіл (без церковнопарафіяльних) 1000 одиниць становили земські училища. Чималу кількість складали й церковнопарафіяльні школи (610 одиниць). Їхня мережа постійно розширювалася внаслідок реорганізації шкіл грамоти у церковнопарафіяльні: у 1909 р. на однокласні церковнопарафіяльні школи перетворено 297 навчальних закладів.

Результати аналізу архівних джерел свідчать, що у Чернігівській губернії були поширені трирічні (729) і чотирирічні (341) однокласні початкові училища. Із 65 двокласних початкових училищ із п’ятирічним курсом навчання найбільше було міністерських (41 школа) (дані станом на 1912 р.).

З-поміж початкових шкіл виділялися трикласні й чотирикласні міські училища з шестирічним терміном навчання. У кінці XIX – на початку XX століття їх кількість у Чернігівській губернії була незначною (19 училищ). Окрім елементарної грамоти діти здобували знання з практичної геометрії, географії, історії “Отечества”, відомості з природничої історії й фізики, креслення і малювання, а співи, гімнастику вивчали у позаурочний час.

Виявлено, що у земських та міністерських школах регіону викладалися необов’язкові предмети: гімнастика, ручна праця, ремесло, рукоділля, військовий стрій. В окремих сільських початкових училищах губернії вивчали садівництво та шовківництво (Веркієвське Ніжинського повіту), бджільництво (Жадівське Новгород-Сіверського повіту). У 1913 р. в Чернігівській губернії нараховувалося 8 ремісничих відділень і класів при 6 початкових училищах, в яких навчали теслярському, слюсарному, ковальському, шевському, палітурному ремеслам.

У початкових школах Чернігівської губернії використовували підручники К. Ушинського (“Родное слово”, “Детский мир”), М. Бунакова (“Азбука”, “В школе и дома”), В. Водовозова (“Книга для чтения”), Л. Толстого (“Азбука”), Т. Лубенця (“Зернышко”, “Родная нива”), Д. Тихомирова (“Буквар”, “Грамматика”).

Початкові школи Чернігівської губернії мали низький рівень матеріально-технічного, навчально-методичного, кадрового забезпечення. У 1911 р. із 1727 початкових шкіл 1183 школи не мали бібліотек. Значна частина вчителів (66 %) та вчительок (10,3 %) початкових шкіл Чернігівщини працювали без спеціальної педагогічної освіти, проте отримали право на викладання за іспитом і педагогічною шестимісячною практикою (дані станом на 1913 р.).

На початку ХХ століття у містах губернії відкривалися вищі початкові училища. Здійснювалася поступова реорганізація трикласних училищ у чотирикласні (у 1913 р. із 36 училищ було 2 трикласних, решта – чотирикласні), а чоловічих – у мішані (у 1913 р. функціонувало 25 чоловічих і 11 мішаних, у 1916 р. – 23 чоловічих, 20 мішаних і одне жіноче). У вищих початкових училищах передбачалося вивчення іноземних мов.

У другій половині ХІХ століття функціонувало 6 приватних жіночих пансіонів і шкіл (2 чотирикласних у Чернігові, 3 трикласних училищ у містах Ніжині, Березному Чернігівського повіту та Коропі Кролевецького повіту, 1 двокласна школа у Ніжині), післяобідні класи для дівчат при Стародубському, Суразькому і Городнянському повітових училищах (дані станом на 1860 р.). У 1861 р. з-поміж 12500 учнів губернії нараховувалося лише 1541 особа жіночої статі, а у 1913 р. у міністерських училищах здобувало освіту лише 26 % дівчат від загальної кількості учнів, у земських – 23 %, найбільше у міських – 56 %. Із 44 вищих початкових училищ функціонувало лише одне жіноче – Чернігівське вище початкове училище (дані станом на 1916 р.).

Народна школа Чернігівської губернії не забезпечувала потреби населення в освіті: середній відсоток його грамотності на Чернігівщині складав 18,2, у тому числі серед жінок – 7,2 (дані за переписом населення 1897 р.). У 1906 р. лише 33 % дітей краю навчалися у початкових школах.

Унаслідок урядової політики збереження станової замкнутості гімназій і недопуску на навчання дітей із нижчих верств населення їхня мережа у Чернігівській губернії розширювалася дуже повільно: упродовж 1804-1908 рр. було відкрито лише 6 гімназій. Зміст освіти у всіх гімназіях, окрім Ніжинської класичної гімназії при історико-філологічному інституті кн. Безбородька, був напівкласичним: вивчали одну обов’язкову стародавню мову – латинську.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття почали функціонувати семикласні реальні училища: Новозибківське (1875) та Чернігівське (1903). Унаслідок обмеження прав випускників реальних училищ при вступі у вищі навчальні заклади, гімназії стали монопольними чоловічими середніми навчальними закладами губернії. З’ясовано, що чоловічі середні навчальні заклади функціонували у власних пристосованих приміщеннях із церквами, бібліотеками, навчальними кабінетами та були забезпечені кваліфікованим викладацьким складом.

Залежно від фінансування у Чернігівській губернії функціонували міністерські (11), приватні (10 гімназій і 2 прогімназії), громадські (2) жіночі гімназії й прогімназії (дані станом на 1916 р.). Простежено поступову реорганізацію жіночих чотирикласних прогімназій у семикласні гімназії, що надавали повну середню освіту, створення підготовчих і паралельних класів у них, поступове ускладнення навчальних програм (введення латинської мови, фізики, космографії, тригонометрії, зарубіжної літератури) та відкриття при гімназіях восьмого додаткового класу, що надавав жінкам можливість отримати педагогічну професію.

На початку ХХ століття на Чернігівщині сформувалася різнотипна система середньої освіти з 14 чоловічих, 25 жіночих гімназій і прогімназій, 2-х реальних училищ та жіночого єпархіального училища (дані станом на 1916 р.).

Дослідження свідчить, що основною формою організації навчальної діяльності у початковій і середній ланці шкільної освіти була класно-урочна. Водночас широко використовували екскурсії, практичні роботи, прогулянки. На підставі аналізу навчально-виховного процесу середньої школи Чернігівської губернії виявлено досвід вивчення навчальних предметів за вибором (грецька мова, гімнастика, креслення й малювання, співи, музика, танці, гігієна, педагогіка, рукоділля, домоведення), організації позаурочних форм навчання та виховання (літературні бесіди, літературно-музичні вечори, історичні читання, вистави, екскурсії, гуртки, учнівські клуби, видання учнівських газет тощо). Істотним недоліком навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів регіону було викладання всіх предметів російською мовою: навчання та виховання учнів не базувалося на національній культурі і народних традиціях.

У дисертації наведено дані про меценатство і благодійність в освітній справі чернігівських губернаторів (Є. Андрієвський, О. Куракін), очільників міських дум (М. Рудін, П. Кушакевич), дворян (І. Дунін-Борковський, П. Коробка, М. Терещенко), чернігівського архієпископа Філарета Гумілевського.

У другому розділі – “Розвиток педагогічної думки та підготовка педагогічних кадрів на Чернігівщині в ХІХ – початку ХХ століття” – проаналізовано педагогічну спадщину маловідомих освітян регіону – П. Заболотського, Г. Крестинської, М. Маркова, освітню діяльність Б. Грінченка, Т. Лубенця, І. Орлая, С. Русової впродовж перебування на Чернігівщині, уточнено та доповнено їхні педагогічні погляди, а також охарактеризовано підготовку учительських кадрів у регіоні.

Початок ХІХ століття ознаменовано становленням державної системи освіти на Україні загалом і на Чернігівщині зокрема. Утвердження на Чернігівщині політики асиміляції й русифікації, відсутність педагогічних навчальних закладів, регіональної україномовної періодики загалом гальмували розвиток педагогічної думки краю. Усе ж її носіями ставали освітні діячі, з-поміж яких у розділі представлено М. Маркова, директора Чернігівської гімназії й народних училищ Чернігівської губернії (1805-1819). Завдяки його наполегливості було прискорено відкриття Чернігівської й Новгород-Сіверської гімназій, розширено мережу повітових училищ, покращено навчально-методичне забезпечення навчальних закладів. М. Марков виступав проти тілесних покарань дітей і закликав до гуманного ставлення до учнів. Свій вільний час він використовував на краєзнавчі пошуки, посівши згодом чільне місце в плеяді істориків Чернігівщини.

Вагомий внесок у розвиток шкільництва та педагогічної думки Чернігівщини зробив І. Орлай – видатний учений, доктор медицини Дерптського й філософії Кенігсберзького університетів, почесний член Російської академії наук і багатьох вітчизняних, зарубіжних товариств. Визначено пріоритетні напрями його діяльності на посаді директора Ніжинської гімназії вищих наук Чернігівської губернії впродовж 1821-1826 рр.: залучення до викладацької діяльності кращого вітчизняного наукового потенціалу, удосконалення навчального процесу (введення диференційованого підходу до вивчення мов, приватних і публічних іспитів, кабінетної системи навчання, застосування наочності тощо), активізація позакласної діяльності учнів (видання гімназійних рукописних журналів, організація учнівського театру тощо). У результаті аналізу його педагогічних статей, написаних упродовж перебування на Чернігівщині: “Мнение Орлая о преобразовании училищ в России” (1825), “О необходимости обучаться преимущественно отечественному языку и нечто об обучении языкам иностранным” (1825), виявлено, що він обстоював ідею загальнонародного навчання, гармонійного розвитку учнів, централізації системи освіти, яка б передбачала єдині вимоги до навчальних планів, програм, підручників, фахового рівня учителів.

Помітний внесок у розвиток педагогічної думки Чернігівщини належить членам чернігівської Громади, які проводили культурно-просвітницьку роботу з населенням губернії. Протягом 1861-1863 рр. за редакцією громадівця Л. Глібова видавали тижневик ”Черниговский листок” (із друку вийшов 61 номер та 4 додаткових до нього “Прибавления”). На сторінках часопису російською та українською мовами друкували практичні й теоретичні освітянські матеріали, рекомендації, огляд педагогічної літератури для недільних шкіл. У 70-90-х рр. ХІХ століття громадівці, відомі земські діячі (І. Шраг, В. Хижняков та інші) виступали за навчання в початкових училищах українською мовою. Згодом чернігівська Громада трансформувалася у “Просвіту” – легальну громадську організацію (1906-1911), поборницю культурно-просвітнього розвитку населення губернії з очільником М. Коцюбинським.

У розділі проаналізовано педагогічні ідеї та освітню діяльність Б. Грінченка, Т. Лубенця, С. Русової за період їхнього перебування на Чернігівщині. Упродовж 1875-1877 рр. та 1895-1899 рр. С. Русова займалася активною просвітницькою діяльністю у регіоні: склала систематизований каталог книжок для народу, у тому числі й українською мовою, організовувала лекції, мистецькі вечори, брала участь у діяльності місцевої громади, створенні Чернігівської громадської бібліотеки, “Общества взаємного вспомо­ществования учащим и учившим” задля надання матеріальної допомоги учням і учителям початкових шкіл губернії. У 1898 р. С. Русова підготувала й видала статтю “Про народних учителів у земських школах Чернігівської губернії”. На основі статистичних матеріалів вона проаналізувала розвиток початкової земської освіти краю та виявила проблеми в організації початкового навчання: домінування однокласних початкових училищ із трирічним терміном навчання, недостатня кількість учителів, низький рівень їх фахової підготовки, плинність педагогічних кадрів унаслідок низької заробітної плати, короткотривалість навчального року. Педагог також наголошувала на необхідності підвищення педагогічної майстерності учителів початкових шкіл шляхом проведення для них відповідних курсів, з’їздів, зустрічей задля обміну досвідом.

Установлено, що саме впродовж 1873-1877 рр., коли Т. Лубенець працював учителем у Вороньківській початковій школі Козелецького повіту Чернігівської губернії, він склав свій перший підручник із арифметики “Общеполезный задачник. Пособие для повторения целых чисел” із використанням на той час нових методів її викладання. У 1876 р. його збірник задач видали у Чернігові. Крім цього, у початкових школах Чернігівської губернії використовували його підручники з граматики “Родная нива”, читання “Зернышко”.

Значну увагу Т. Лубенець приділяв підвищенню професійної майстерності учителів, і вже у 1884 р. у м. Новозибкові він провів учительські курси для народних учителів Чернігівської губернії. За його ініціативою розклад передбачав практичні ранкові (проведення уроків, їх аналіз), вечірні (складання поурочних планів, рецензій на навчальні посібники, письмових звітів народних учителів про стан шкільної справи на місцях), а також теоретичні заняття (обговорення підручників, методики початкового навчання, питань ведення шкільної документації та виконання навчальних програм). Керуючи курсами, Т. Лубенець вирізнявся високим рівнем фахової підготовки.

Із розвитком педагогічної думки на Чернігівщині пов’язано ім’я Б. Грінченка. Упродовж 1894-1899 рр. він працював у Чернігівській губернській земській управі. Разом із М. Коцюбинським, І. Шрагом, В. Самійленком та іншими прогресивними діячами брав участь у чернігівській Громаді. Завдяки його зусиллям у Чернігові було засновано друкарню (1894) для видання популярної літератури для народу. У 1894-1902 рр. було видано 50 найменувань тиражем понад 200 тисяч примірників, серед них твори Т. Шевченка, П. Грабовського, Ю. Федьковича, літературні збірки з поезіями Є. Гребінки, П. Куліша, Марка Вовчка, І. Франка та інших.

Значну увагу Б. Грінченко приділяв питанням організації початкової та професійної освіти. На сторінках “Земского сборника Черниговской губернии” були надруковані його педагогічні статті, доповіді земським органам самоврядування, фольклорні, етнографічні матеріали. Погляди педагога на розширення мережі земських шкіл, покращення матеріального становища учителів, створення бібліотек, книжкових складів для народу, видавництва змістовної дитячої літератури є актуальними.

Помітний внесок у розвиток жіночої освіти в регіоні належить Г. Крестинській. З’ясовано, що її діяльність на посаді завідувачки Ніжинської жіночої гімназії була спрямована на створення належних умов для навчання й виховання учениць: на основі прогімназії відкрито гімназію для здобуття середньої освіти та восьмий педагогічний клас; організовано курси кулінарії й домоведення; створено умови для безкоштовного вивчення іноземних мов; залучено громадськість, батьківський комітет до управління навчальним закладом та його утримання.

У розділі вперше визначено етапи життєвого й творчого шляху П. Заболотського: пошуково-пропедевтичний (1900-1904), науково-педагогічний (1904-1912), освітньо-педагогічний (1912-1918); проаналізовано його науково-педагогічну діяльність в Ніжинському історико-філологічному інституті кн. Безбородька (1907-1912) та управлінську – в Ніжинській міській чоловічій гімназії (1912-1918).

За результатами аналізу його педагогічних праць і досвіду практичної педагогічної діяльності виявлено новаторські ідеї щодо функціонування вищих педагогічних навчальних закладів (уведення виборної посади директора, покращення матеріального забезпечення викладацьких кадрів, скасування релігійних обмежень під час вступу до закладу, введення до навчальних програм мови й літератури Малоросії, Галичини, Буковини тощо), жіночих гімназій (поглиблення курсу природознавства, словесності тощо, обов’язкове відкриття восьмого педагогічного класу, створення комісій при педагогічних товариствах і посади окружного інспектора-спеціаліста з питань жіночої освіти, покращення їх матеріально-технічного, навчально-методичного забезпечення), вироблення чіткої схеми управління школою (педагогічна, піклувальна ради, батьківський комітет, предметні та виховна комісії, педагогічні товариства й шкільні кабінети чи лабораторії); упровадження державно-громадських форм управління навчальним закладом, збереження здоров’я дітей (організація дешевого гарячого харчування, побудова шкільних приміщень відповідно до гігієнічних вимог, уведення в навчальний курс гімнастики, правильний розподіл розумового й фізичного навантаження на дітей у школі), удосконалення системи оцінювання знань (заміна поурочного й четвертного оцінювання на семестрове та річне).

У розділі охарактеризовано систему підготовки педагогічних кадрів у Чернігівському регіоні. У першій половині ХІХ століття її стан був украй незадовільним – повна відсутність педагогічних навчальних закладів. Унаслідок діяльності земств у губернії було відкрито перший самостійний педагогічний навчальний заклад – Чернігівську земську учительську семінарію з українською мовою викладання (1870-1878). У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття в регіоні сформовано державну систему педагогічної освіти: вищу (Ніжинський історико-філологічний інститут кн. Безбородька (1875) та Ніжинські приватні жіночі історико-філологічні курси (1916)), середню (Глухівський (1874), Чернігівський учительські інститути (1916)) й нижчу (Суразька (1909), Мринська Людмилінська жіноча (1911) й Чернігівська учительські семінарії (1914), другокласні церковні учительські школи, педагогічні курси при Глухівському вищому початковому училищі). Ніжинський історико-філологічний інститут кн. Безбородька мав державне значення для підготовки учителів гімназій Російської імперії (упродовж 1875-1902 рр. було підготовлено 388 педагогів) та в Ніжинській класичній гімназії при інституті здійснював довузівську підготовку молоді, яка обрала учительську професію.

Виявлено, що середню педагогічну освіту отримували й вихованки жіночих гімназій губернії після закінчення восьмого педагогічного класу (у 1916 р. у 17 гімназіях функціонували педагогічні класи). Мали право на педагогічну діяльність випускники Чернігівської духовної семінарії та жіночого єпархіального училища, що готували вчителів для церковнопарафіяльних шкіл. У всіх педагогічних закладах губернії загальнопедагогічна підготовка передбачала теоретичний і практичний компоненти. Однак теоретичну підготовку в них забезпечували лише у старших класах і поглиблювали її педагогічною практикою у випускних, що руйнувало системний зв’язок між теоретичним і практичним компонентами.

Урахування результатів дисертаційного дослідження, виявлення досвіду розвитку шкільної освіти, новаторських ідей педагогів Чернігівщини в ХІХ – на початку ХХ століття дає можливість керівникам загальноосвітніх навчальних закладів творчо впроваджувати профільне навчання в умовах сучасної школи, створювати громадсько-активні школи, виробити оптимальну й ефективну управлінську модель сучасної школи. Використання матеріалів здійсненого дослідження в системі загальної середньої, педагогічної, післядипломної педагогічної освіти може прислужитися при вивченні історії рідного краю.