ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ КОСТЯНТИНА УШИНСЬКОГО

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи та джерельну базу дослідження, доведено його наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, подано відомості про апробацію і впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі – «Виховний ідеал як педагогічна проблема» – обґрунтовано виховний ідеал як проблему фундаментальної педагогіки, прослідковано розвиток досліджуваної проблеми у світовій та українській педагогіці; обґрунтовано ключові терміни і поняття виховного ідеалу; виявлено вчення К. Ушинського про народність як основоположний принцип виховного ідеалу.

У процесі дослідження встановлено, що виховний ідеал є конкретною формою вияву суспільного ідеалу, що передбачає свободу безкінечного розвитку, а не гармонію закінченої досконалості, а тому суспільство, що як ідеал бере будь-який зразок повної досконалості, зазнає поразки у зіткненні з культурно-історичними реаліями. Спираючись на дослідження проблеми виховання та виховного ідеалу в ньому з позиції філософії освіти (В. Андрущенко, І. Бех, Т. Білан, В. Скотний), на засадах етнопсихології та етнопедагогіки (Г. Ващенко, О. Кульчицький, М. Стельмахович, В. Янів), фундаментальної та прикладної педагогіки (О. Вишневський, Е. Панасенко, І. Підласий, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Фіцула), встановлено, що, по-перше, поняття «виховний ідеал» найчастіше пов’язується із поняттями «педагогічний ідеал» та «мета виховання»; по-друге, теорія виховного ідеалу розвивалася на міжгалузевому рівні, а визначення виховного ідеалу, його змісту та структури відповідають різним (сцієнтистсько-технократичному або ж антисцієнтистському) напрямкам у теорії виховання. Основними рисами сцієнтистсько-технократичного напрямку в розробці проблеми виховного ідеалу (Г. Ващенко, Ф. Гегель, Й. Гербарт, І. Гончаренко, Е. Кант, Г. Кершенштайнер, І. Підласий, В. Слісаренко, М. Стельмахович, В. Янів) є прагматичний підхід до виховання, його мети та, відповідно, виховного ідеалу; вимога здійснювати цілеспрямований («виправляючий» чи «вдосконалюючий») вплив на вихованця задля його відповідності ідеальному взірцеві особистості; підпорядкування інтересів особистості інтересам нації і держави; ототожнення виховного ідеалу із системою цінностей, вибір яких зумовлений ситуацією (культурно-історичною, політичною тощо); ідеологія антисцієнтистського напрямку (Аристотель, Платон, Сократ, А. Дістервег, Й. Песталоцці, А. Волошин, П. Юркевич, Г. Сковорода, К. Ушинський) декларує недопустимість нав’язувати вихованцеві ідеали (тобто перетворювати ідеал на щось загальне), що розглядається як джерело духовного насильства і порушує приватність людської душі; забезпечення вихованцеві умов повної реалізації свого власного потенціалу і здатності вільно формувати свої власні ідеали і жити згідно з ними; спрямованість виховного ідеалу (мети виховання) від соціально орієнтованого виховання, що нівелює особистість, до особистісного, параметри якого не задані конкретно-історичними інтересами суспільства; ототожнення виховного ідеалу з ідеалом цивілізованого суспільства, основою якого є гармонія морально-етичного та естетичного вимірів людського буття і яка в епоху Відродження була доповнена ідеєю всебічного розвитку; в умовах плюралізації політичного і духовного життя суспільства в сучасній Україні розроблюються різноманітні концепції виховання без штучного їх протиставлення (В. Андрущенко, І. Бех, О. Вишневський, В. Кемінь, М. Фіцула, П. Щербань та ін.) зокрема, система національного виховання, соціалізація засобом національної культури тощо.

Як засвідчує історія розвитку педагогіки, кожна епоха та спільнота має своє соціальне замовлення, провідну ідею, і тому вимагає від педагогічної теорії обґрунтування відповідно цим запитам моделі педагогічної діяльності та її практичну реалізацію. Однак цивілізаційним виміром виховного ідеалу є визнання мети виховання як всебічного і гармонійного розвитку (саморозвитку) особистості, яка завжди вільна у виборі й сама визначає певну систему етнокультурних цінностей, що відповідають її народності, природі та культурі. На основі проведеного дослідження стверджуємо, що кожна культурно-історична епоха персоніфікована різноманітними інституціями освіти, які покликані забезпечити для гармонійного і всебічного розвитку особистості (суб’єкта виховного ідеалу) досконалі умови реалізації її потреб і запитів. У педагогічній теорії таке розуміння виховного ідеалу відповідає соціальному замовленню, оскільки обґрунтовує адекватну часові і культурі модель педагогічної діяльності, вимагає як норми від соціальної, культурно-політичної дійсності досконалих умов її реалізації, а також визначає поведінкову модель особистості. Завданням педагогічної практики є реалізація виховного ідеалу як мети виховання у певних формах, змісті і методах педагогічної діяльності. Наше дослідження довело, що проблема виховного ідеалу завжди має часо-просторові параметри вирішення як на теоретичному, так і практичному рівнях, що і породжує такі феномени, як виховний ідеал Середньовіччя, епохи Відродження, або ж радянський виховний ідеал, український виховний ідеал тощо.

Узагальнюючи розробки виховного ідеалу філософами, педагогами, психологами минулого в Україні та за її межами, ми даємо визначення виховного ідеалу, в основу якого покладено поняття процесу виховання як педагогічної взаємодії: виховний ідеал – це визначене знанням про людину уявлення про досконалі умови процесу виховання, метою якого є всебічний і гармонійний розвиток (саморозвиток) вільної у виборі особистості на засадах народності, природовідповідності та культуровідповідності .

Оскільки в центрі виховного ідеалу є людина в досконалих умовах процесу виховання задля всебічного і гармонійного розвитку її особистості, вказуємо на одну із істотних ознак особистості: її належність до сім’ї – роду – нації – людства, що у сучасній системі виховання та у педагогічному вченні К. Ушинського відповідає поняттям «принцип народності у вихованні» та «народність у громадському вихованні». Встановлено, що сучасне історико-педагогічне трактування принципу народності ґрунтується на вченні К. Ушинського про народність у вихованні, яке поєднує в собі походження народу та формування його характеру, ментальності; рідну мову та її значення у житті народу; співвідношення всезагального та індивідуального, ідею гармонійного поєднання всезагального та індивідуального; систему звичаїв та обрядів народу та їх значення у вихованні. Розуміння К. Ушинським «народності» та структури цього поняття збігається із сучасним розумінням «національного виховання», в якому важливе значення має рідномовне виховання. У дослідженні доводимо, що вчення К.Ушинського про рідну мову у культурному житті людини та її вихованні відповідає сучасній стратегії мовної освіти, трактуванню мови як ознаки етносу та складової його культури, а тому є ключовим у теорії і практиці виховного ідеалу.

Принцип народності є прикладним для педагогічної спадщини К. Ушинського, оскільки визначає методологічну основу реферованого дослідження, дозволяє з’ясувати національну спрямованість виховного ідеалу К. Ушинського, встановити зв’язок зі своїм народом, його потребами і запитами в культурно-історичному розвитку, виявити етнокультурну належність постаті і спадщини К. Ушинського в історії розвитку української та світової педагогіки.

У другому розділі – «Концептуальна модель виховного ідеалу у педагогічній спадщині К.Ушинського» – виявлено та теоретично обґрунтовано модель виховного ідеалу як досконалого процесу виховання у педагогічній спадщині К. Ушинського.

Встановлено, що проблема виховного ідеалу є наскрізною у педагогічній спадщині К. Ушинського. Практично у всіх творах 11-томного зібрання творів вченого (30 з яких детально проаналізовані нами на основі використання методу інтерпретації) йдеться про виховний ідеал як «вроджене прагнення людини до досконалості». Педагог не моделює ідеал досконалої людини, а лише вказує на національну основу всебічного і гармонійного розвитку особистості в досконалих умовах процесу виховання.

У реконструйованій нами моделі виховного ідеалу виявлено три концепти, кожен з яких, водночас, є його складником: людина – процес виховання – особистість. Причому поняттям «людина» окреслено предмет і суб’єкт виховання, а поняттям «особистість» – його мету, які, в свою чергу, є структурними складовими ключового поняття – «процес виховання», зокрема суб’єктами педагогічної взаємодії та виховного впливу.

Основою виховного ідеалу у педагогічній спадщині К. Ушинського є «вроджене прагнення до досконалості» людини; предметом виховання, яке педагог називає мистецтвом (виховання як і мистецтво «прагне творити те, чого ще немає, і перед ним у майбутньому майорить мета і ідеал його творчості») є людина у споконвічному прагненні досконалості, а тому ідеал досконалості розвивається разом з людиною в умовах процесу її виховання. З’ясовано, що, обґрунтовуючи цінність християнської моралі у вихованні, К. Ушинський виступає опонентом модному у той час матеріалізмові, в якому вбачає витоки бездуховності та деспотії. Концептуально важливими для дослідження є висновки К. Ушинського про те, що ідеал є недосяжним повністю, і у процесі виховання на основі релігії і знань про людину та світ навколо неї можна лише допомогти вихованцеві наблизитися до абсолютного ідеалу – Ісуса Христа.

Аналіз педагогічної спадщини вченого дозволив нам стверджувати, що в основі змісту досконалого процесу виховання лежить ідея гуманістичної парадигми виховання – ставлення до людини як до найвищої цінності, орієнтація на всебічно і гармонійно розвинену особистість, створення умов, які забезпечують її вільний саморозвиток, збереження індивідуальності та активної життєвої позиції соціально-ціннісного спрямування. Заперечуючи конформізм у процесі виховання, К. Ушинський висловлює переконання в тому, що дітей потрібно готувати до активного життя, а не для того, «щоб їм було зручніше плисти за його течією». Саме тому педагог вибудовує парадигму: людина – її душа – діяльність, і називає цей ряд «повним визначенням мети педагогічної діяльності».

К. Ушинський висловлює тверде переконання, що основною метою виховання є людська особистість, оскільки усе у цьому світі (і держава, і народ, і людство) існує тільки для людини; мета виховання полягає не в тому, щоб навчити людину шукати собі засобів для насолоди, і не в тому, щоб навчити людину нехтувати насолодою і стражданнями, а давати людині діяльність, яка б наповнила її душу і могла б наповнювати її постійно, − ось справжня мета виховання, мета життя, тому що ця мета і є власне життям. Реалізація мети виховання, за К. Ушинським, передбачає: пізнання людини у її триєдиній сутності тіла, душі і духу; допомога людині пізнати себе, свою вільну душу, яка є центром і носієм життя, і досягнути щастя як спокою душі – гармонії людини із світом і собою, відчуття якої дає улюблена вільна різнобічна діяльність. К. Ушинський визначає двоєдину, особистісно-соціальну, сутність мети процесу виховання: «Виховання індивіда для нього ж самого і виховання в індивіді члена суспільного організму»; найбільшого значення у процесі досконалого виховання К. Ушинський надає принципу народності та релігійності.

Нами доведено, що основний зміст виховного ідеалу всебічно і гармонійно розвиненої особистості крізь призму педагогічної спадщини К. Ушинського відображає:

– сукупність цілей виховання у відповідності своїй народності: духу народу, його провідній ідеї, мові, релігії; культурі, фізично-духовній природі в єдності душі-розуму-тіла;

– розвиток розумового виховання (як одного із напрямків формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості) відбувається при умові беззаперечної поваги до особистості дитини в процесі розвитку її цілісної душі, вміння підпорядковувати свою чуттєво-емоційну сферу свідомості і волі, єднати почуття і думки. Дитячими почуттями, як і дитячою думкою, зазначає К. Ушинський, потрібно керувати, не силуючи їх, оскільки на основі комбінації відчуттів людина отримує здатність до самоспостереження, тобто самосвідомості, до трансформації явища в поняття, формою виразу якого є слово людської мови;

 – визначення моралі, морального виховання через категорію естетичного: мораль – це все естетичне у відносинах між людьми. Основним регулятором моралі К. Ушинський вважає свободу особистості, можливість, право вільного волевиявлення, релігію, Страх Божий, совість. Прагнення до досконалості породжує в людині почуття справедливості, усвідомлення обов’язку і моральних норм суспільства;

– трудове виховання у змісті виховного ідеалу К. Ушинського не має в своїй основі практично-утилітарних настанов щодо особистості вихованця та оволодіння ним певними трудовими навичками; залучення дитини до праці повинне мати на меті власне дитину, її гармонійний і всебічний розвиток і ніякі інші цілі поза нею. З’ясовуючи сутність праці та її значення у всебічному розвитку особистості, К. Ушинський визначає рівноцінність розумової і фізичної праці для досягнення гармонії, щастя і насолоди від праці. Виховання в цілому повинно піклуватися про те, щоб, по-перше, «відкрити вихованцеві можливість знайти собі корисну працю у світі, а, по-друге, – розвинути в ньому невтомне прагнення праці». Матеріальні плоди праці становлять людське надбання – стверджує педагог, але тільки внутрішня, духовна, животворча сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим моральності та щастя;

– мету фізичного виховання К. Ушинський визначає як мету «здравої» педагогіки, що в термінології сучасного виховання можна розглядати, як «здоров’язберігаюча педагогіка». На думку педагога, гімнастика є основою фізичного виховання, і цим узагальнюючим поняттям К. Ушинський визначає суть фізичного виховання, основний зміст якого полягає у вихованні волі вихованця. К. Ушинський визначає основне завдання фізичного (здоров’язберігаючого) виховання як «підпорядкування нервового організму дитини її свідомості і волі»;

– проблема естетичного виховання у К. Ушинського тісно пов’язана із вченням педагога про досконалість та досконале, а також про зв’язок досконалого з істинним та моральним, оскільки «прагнення до досконалості є основою всіх естетичних і моральних відчувань, так само як прагнення до життя чи діяльності є основою всіх душевних відчувань». Основним принципом естетичного виховання К. Ушинський вважає його зв’язок з життям. Найбільше естетики, на думку педагога, в релігії, оскільки вона не існує задля якихось практичних, «корисних» знань, і в цьому величезне значення релігійного вчення. К. Ушинський також виокремлює значимість вивчення рідної мови для естетичного виховання, оскільки саме рідна мова вводить вихованця у народне життя, у світ великого і прекрасного, надбання національної та світової культури.

Основним критерієм ефективності, довершеності процесу виховання є всебічний розвиток особистості на основі сформованої самосвідомості у її структурі, від чого залежить національна самосвідомість всього народу. К. Ушинський ставить питання про значення виховання національної самосвідомості в людині для досягнення рівня досконалості у процесі виховання.

У третьому розділі – «Виховний ідеал К. Ушинського у сучасній українській системі виховання» – у вимірі виховного ідеалу реконструйовано гуманістичну, особистісно зорієнтовану концепцію виховання в українській виховній традиції другої половини ХVІІІ ст. – до кінця ХХ ст. (у системі педагогічного вчення Г. Сковороди – К. Ушинського – П. Юркевича – Г. Ващенка – В. Сухомлинського); визначено місце, роль і значення виховного ідеалу К. Ушинського в традиції українського національного виховання (в єдності української виховної традиції та нововведень).

У вченні про досконале виховання К. Ушинський виявляє належність до виховної традиції українського народу. Прямо чи опосередковано його погляди випливають з наукових засад не лише європейської філософської, психолого-педагогічної спадщини, але й надбань інтелектуальної української культури. Встановлено, що концепція виховного ідеалу у спадщині К. Ушинського виявляє відповідність не лише основним засадам української виховної традиції (репрезентованої в межах даного дослідження вченням Г. Сковороди, П. Юркевича, Г. Ващенка, В. Сухомлинського), а й інтегрована у сучасне українське виховання, теоретичні основи якого репрезентує науковий доробок О. Вишневського.

З’ясовано, що українська виховна традиція, до якої належить педагогічна спадщина К. Ушинського і яка розвивається в сьогоденні, є гуманістично-християнською та особистісно зорієнтованою.

Дослідження доводить, що узагальнена концепція досконалого процесу виховання відповідає концепції українського національного виховання, головна мета якого у запереченні конформізації, авторитаризму у вихованні, у зменшенні процесу маніпулювання поведінкою вихованця.

Проаналізувавши зміст чинних нормативних документів та актів (Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні», Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст.), ми не виявили розробки категорії і поняття виховного ідеалу як норми і взірця досконалості у процесі сучасного виховання. Однак в методичних джерелах (М. Врублевська, В. Григораш) обґрунтовано «модель випускника школи», якій притаманні такі риси, як високий рівень морального розвитку (гуманізм, совісність, гідність), сформованість особистісних рис громадянина України (самосвідомість, відповідальність, активність, патріотизм), потреба у самовдосконаленні, творчій діяльності, звичка до нормативної поведінки, розвиток емоційної сфери, етичні потреби, потреба у збереженні особистого здоров’я.

Проведене дослідження дає можливість зробити такі висновки:

1. Теорія виховного ідеалу розвивається в історії української педагогіки на міжгалузевому рівні, а визначення виховного ідеалу, його змісту та структури відповідають різним (сцієнтистсько-технократичному або ж антисцієнтистському) напрямкам у теорії виховання. В історико-педагогічному розвитку виховного ідеалу виокремлюємо різні підходи до виховання: цілеспрямований вплив на вихованця задля його відповідності ідеальному взірцеві особистості; підпорядкування інтересів особистості інтересам нації і держави; ототожнення виховного ідеалу із системою цінностей, вибір яких обумовлений ситуацією; а також недопустимість нав’язувати вихованцеві ідеали, що є джерелом духовного насильства і порушують приватність людської душі; забезпечення вихованцеві умов повної реалізації свого власного потенціалу і здатності вільно формувати свої власні ідеали і жити згідно з ними; спрямованість виховного ідеалу (мети виховання) від соціально орієнтованого виховання, що нівелює особистість, до особистісного, параметри якого не задані конкретно-історичними інтересами суспільства; ототожнення виховного ідеалу з ідеалом цивілізованого суспільства, основою якого є гармонія морально-етичного та естетичного вимірів людського буття і яка в епоху Відродження була доповнена ідеєю всебічного розвитку.

Історично сформований український виховний ідеал заснований на принципах народності, культуро- та природовідповідності, він має чітко визначене особистісне спрямування, вимогу всебічного і гармонійного розвитку особистості на засадах загальнолюдської, християнської моралі; поняття «виховний ідеал» найчастіше асоціюється у сучасному слововжитку із поняттями «педагогічний ідеал» та «мета виховання».

2. Вчення К. Ушинського про народність як основу виховання та досягнення ідеалу в ньому є актуальним для сучасного українського виховання. У сучасних умовах розбудови і реформування української освіти і виховання принцип народності визначений Концепцією національного виховання як один із основоположних (поруч із принципами природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, демократизації, етнізації). Сучасне визначення принципу народності та його розуміння К. Ушинським є суголосними.

Поняття «народність» у теоретичній спадщині К. Ушинського тотожне сучасному розумінню національного виховання. Уводячи поняття «народність у вихованні», розробляючи основи рідномовного навчання і виховання, педагог дбав про інтереси і українського національного виховання.

Наукова концепція педагога про рідну мову у культурному житті людини та її вихованні відповідають сучасній стратегії мовної освіти, трактуванню мови як ознаки етносу та складової його культури і не втратили своєї цінності в сьогоденні.

3. Основою виховного ідеалу у педагогічній спадщині К. Ушинського є «вроджене прагнення до досконалості», яке забезпечується досконалими умовами процесу виховання людини, а тому предметом мистецтва виховання є людина у споконвічному прагненні досконалості.

4. Методологічні засади виховного ідеалу у спадщині К. Ушинського становлять гуманістичні, особистісно зорієнтовані принципи та підходи. Концепція досконалого виховання у педагогічній спадщині вченого виявляє відповідність релігії, до якої належить вихованець, природовідповідність та культуровідповідність. Найбільшого значення у процесі досконалого виховання К. Ушинський надає принципу народності та релігійності.

Суб’єктами педагогічної взаємодії у процесі виховання, за К. Ушинським, є вихователь (вчитель, наставник) і вихованець (учень), які у процесі виховання вступають у суб’єкт-суб’єктні, засновані на морально-етичних засадах, відносинах (взаємодії), для яких неприпустимі авторитарні стосунки; найважливішими інститутами та чинниками виховного впливу на вихованця в процесі виховання педагог визначає сім’ю (особливо наголошує при цьому на ролі жінки-матері як суб’єкта виховного впливу, берегині сім’ї – роду – народу – людства, а тому проблема жіночого виховання є складовою проблеми виховного ідеалу у педагогічній спадщині К. Ушинського), школу, рідну мову – як засіб «масової комунікації» і складову національної культури, Церкву.

Основним критерієм ефективності процесу виховання є самосвідомість вихованця, яка, передовсім, відрізняє людину від тварини, дає людині дар слова, свободу волі, моральність, прагнення досконалості, самовдосконалення, прогрес. Педагог вважає, що найкраще самосвідомість розвивається шляхом вивчення мови (рідної та іноземних), логіки, написанням творів, веденням щоденника. Шляхом розвитку самосвідомості вихованця К. Ушинський визначає єдність розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного напрямків у вихованні.

5. К. Ушинський є типовим представником тої інтелігенції, яка працювала на теренах чужої культури, що визначило іншомовність культурної спадщини і дає підстави трактувати його в означенні «український російськомовний педагог».

Педагогічна спадщина К. Ушинського належить до української виховної традиції, яка є гуманістично-християнською та особистісно зорієнтованою.

Теоретико-методологічною основою традиції є вчення про «серце» та «душу» як умістилище всіх пізнавальних здатностей людини. В межах традиції визначено пріоритет розвивально-виховної мети над навчально-пізнавальною, а ідея досконалого виховання узгоджена з вченням Божим.