ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ



Название:
ПОЛІТИЧНИЙ ІДЕАЛ: ПРОБЛЕМИ ЕВОЛЮЦІЇ ТА ВТІЛЕННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У вступі розкривається сутність і стан проблеми дослідження. Обґрунтовується актуальність теми дисертаційної роботи, її хро­нологічні межі та структура, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються  новизною і у вигляди тез виносяться на захист. Визначаються предмет і об'єкт дослідження, основні цілі й завдання, викладаються методологічні засади, показується теоретична і прак­тична значущість результатів дослідження, наводяться загальні дані про апробацію роботи тощо.

Зміст першого розділу “Політичний ідеал: концептуальний вимір” в значній мірі обумовлений тим, що в сучасній науковій літературі не існує єдиної концепції політичного ідеалу. Дисертант показує, що під політичним ідеалом можна розуміти і форму державного правління, і форму державного устрою, і певний політичний режим. У дане поняття можна включити також і особистість державного діяча, вихід із певної політичної ситуації тощо. Тобто, поняття "політичний ідеал" досить ємне за своїм змістом. Тому, як основне для всіх подальших міркувань, дисертант пропонує своє визначення політичного ідеалу як особливого типу мети, конструктивного елементу утопічної свідомості, що пов’язаний з системою поглядів та уявлень, які можуть конструюються технологічно, про найбільш досконалу форму держави, атрибути політичної влади, що відбивають “зняття” у свідомості суб’єкта об’єктивних протиріч, стосовно його корінних інтересів та потреб.

Історичний аналіз еволюції політичного ідеалу, ставить, на погляд дисертанта, завдання проведення класифікації політичних ідеалів. Дисертантом виділяються наступні основи класифікації політичного ідеалу:

а) за суб'єктом ідеалу — у якості його виступають особистості, групи, історичні спільності людей. У цьому випадку можна виділити особисті, групові, національні і класові політичні ідеали.;

б) за об'єктом ідеалу. Оскільки предметом дослідження є механізм вибору ідеалу політичного, то об'єктом ідеалу може бути особистість політичного діяча, певна форма державного устрою, державного правління, певний тип політичного режиму тощо.

в) за спрямованістю інтересів суб'єкта. Така класифікація зазвичай застосовувалася лише до політичних ідеалів класового суспільства. Вона являє собою розподіл ідеалів у залежності від відповідності інтересів суб’єкта до об'єктивного перебігу розвитку людського суспільства.

г) за формою відбиття. У залежності від форми відбиття об'єкта — політичні ідеали можуть підрозділятися на повсякденні і теоретичні (концептуальні). Перші являють собою нерозвинену форму ідеалів, що, як правило, є стихійно складеною сукупністю психологічних утворень ( наприклад, народні вірування). Теоретичні, або концептуальні ідеали, є результатом теоретичного осмислення повсякденних ідеалів або ж свідомого формування цілісного образу майбутнього на основі якоїсь концепції державного устрою. Даний ідеал виводиться з певних теоретичних принципів і являє собою продукт високого теоретичного аналізу.

Специфічною особливістю політичного ідеалу є те, що він найбільш динамічний у порівнянні з іншими ідеалами. Формуючись в лоні уявлень про політику, він в значній мірі відбиває і її вади, тому що у своїй основі політика в меншому ступені пов'язана із питаннями справедливості, ніж із питаннями влади; безпосередня мета політичної дії — загальне благо — може підмінюватися іншою метою — зберіганням і посиленням власної влади політика. Разом з тим, на думку дисертанта, політичний ідеал сьогодні повинен бути життєвим і максимально довгостроковим, щоб являти собою основу виходу із соціально-політичної кризи суспільства, тому що лише те суспільство може домогтися і домагається успіхів в економічних, соціальних, політичній сферах, що сповідує систему усталених цінностей, у тому числі політичних ідеалів, що з необхідністю породжує проблему з'ясовування умов сталості й ефективності політичного ідеалу в суспільній свідомості.

Підкреслено, що значимість того або іншого політичного ідеалу багато в чому визначається його функціями, сутність котрих і донині залишається в числі дискусійних. Дисертант виділяє наступні найважливіші, на його погляд, функції політичного ідеалу: гносеологічну, (теоретико-пізнавальну), методологічну, критичну, світоглядну, інтегративну, функцію моделювання, прогнозування міри об'єкта, оціночну, програмну, прикладну.

В першому розділі піднімається проблема співвідношення плюралізму політичних ідеалів з мірою їх  істинності, котра  є одним з основних критеріїв при їх оцінці як із погляду відповідності дійсності, так і з погляду їхньої дієвості, функціональності й ефективності. Підкреслено, що в історії філософсько-політичної думки ідеал ототожнювався з істиною. Тому вчення про ідеал не могло розвиватися. Разом з тим, ідеал зв'язаний з політичною істиною, знаннями, світоглядом носіїв ідеалу. Політична істина — це адекватне відображення нашими знаннями навколишньої політичної дійсності але сам по собі ідеал не є істина: ідеал є точне уявлення про бажану зміну реальності, відповідність знання суб'єкту, тому що він дає нам картину світу не таким, який він є, а яким він повинний бути відповідно до нашого бажання. Люди втілюють у життя не істини знання, а ідеали, що виражають бажання соціальних груп. І можна не дивуватися тому, що маси людей усупереч науковим знанням і здоровому глузду приймали комуністичні чи нацистські ідеали і сприяли створенню тоталітарних суспільств.

 Дослідження вибору та втілення політичного ідеалу в процесі історичної еволюції ставить, на погляд дисертанта, цікаву проблему, пов'язану з визначенням меж  його існування у суспільній свідомості. Показовим є і те, що усі види діяльності, як матеріальної так і духовної, безпосередньо пов'язані з постійною боротьбою за чи проти тих або інших меж. Дисертант вважає, що принцип граничності відноситься і до функціонування політичного ідеалу. Межа, стосовно досліджуваної проблеми, означає не стільки завершення процесу функціонування даного політичного ідеалу взагалі, скільки межу можливості його функціонування на певному етапі, зокрема, в залежності від певних причин. Політичний ідеал, тим самим, дієздатний немов би в двох відношеннях — як стимулятор задуму політичної моделі і її здійснення і як свідчення її невдачі. Якщо модель реалізується, відпадають її потенційно можливі перетворення, зникає й ідеал. Якщо ж цього не відбувається, виявляється потенційний політичний ідеал, але зникає тоді сама політична модель.

 В розділі обґрунтовано положення про те, що політичний ідеал у даний час може мати максимально-творчий національний масштаб, звідси і роль єдиної національної ідеї, національної мрії, ідеології, політичної віри, навіть міфу у процесі його формування. Проте в Україні національна ідея поки що не розроблена, незважаючи на існування національної історії, національних традицій, національних інтересів. Тому дисертант припускає, що на певному етапі історичного шляху держави дану роль може виконувати політичний ідеал. Розкривається роль державної ідеології, національної мрії, політичної віри та політичного міфу на сучасному етапі розвитку українського суспільства, та їх координаційні і субординаційні зв’язки з політичним ідеалом.

У другому розділі “Античні коріння політичного ідеалу та його втілення в умовах середньовіччя” чільна увага автора зосереджена на світоглядних основах зародження політичного ідеалу в античності. На думку дисертанта, зародження політичного ідеалу можливе лише на рівні рабовласницького суспільства. До цього періоду (VII ст. до н.е.) відноситься виникнення першого з відомих ідеалів суспільного устрою - античного ідеалу "золотого віку", того часу, коли люди жили щасливо і безтурботно, у повній гармонії з природою. З’ясовано, що тією формою, з якою грецька думка пов'язувала уявлення про нормальний державний устрій, була невеличка община. Тому ідеал досконалої автаркії — самодостатньої і незалежної общини, став домінувати в політичній думці Стародавньої Греції.

Дисертант виділяє три основні проблеми, що нерозривно пов'язані з політичним ідеалом Стародавньої Греції, котрі виникли ще з початків грецької філософської думки і сьогодні все ще зберігають свою актуальність. Це проблема справедливості, із якої згодом виросло вчення про право; проблема влади, із якої згодом виросло вчення про державу; проблема особистості, що спочатку була проблемою філософською, а потім стала юридичною, переплітаючись із проблемами влади і права.

У піфагорійців можна виявити перші в історії філософії зародки комуністичного ідеалу, суть якого полягала в тому, що заради вчинення єдності в державі повинна установитися спільність майна. Тільки при такій спільності майна може установитися та гармонія інтересів, що потребує піфагорійський ідеал. Їхні погляди зробили значний вплив на багатьох наступних грецьких мислителів — Сократа, Платона та інших.

 Основною заслуга софістів було те, на думку дисертанта, що вони намітили основні лінії природно-правової доктрини. У цілому софістика не змогла створити суцільний політико-державний ідеал, обмежившись "егоїстичним ідеалом" деспота. Софісти висловили ідею про договірний устрій держави.

Досліджено, що свій перший класичний вираз ідеал досконалої автаркії одержав у Сократа . Базуючись на ідеях софістів, Сократ приходить до більш раціональних висновків: він проголошує єдність особистості і держави, але засноване на свідомому підпорядкуванні людини розумним законам. Але Сократ лише концептуально обмежився визначенням загальних основ політичного ідеалу, фундамент якого заклав із принципу законності, "правління знаючих" і природного підпорядкування їм в ім'я вищої досконалості.

У другому розділі дисертант детально аналізує також принципи побудови ідеальних держав Платона та Аристотеля. З’ясовано, що Платон визначає структуру своєї ідеальної держави, указуючи на три характерних подробиці: розподіл на класи, організація виховання, спільність майна. Закладає в основу побудови ідеальної держави принцип поділу праці. Кругообіг державних форм складає зміст концепції Платона, що за своєю формою, поданою в "Державі", є критикою перекручених форм державного устрою.

У Арістотеля вперше з'являється чітке уявлення про ідеал як про недосяжну мету. Він пропонує розглядати ідеал як кінцеву мету, що не може служити засобом для чого б то не було. У противагу Платонові, вводить у свій ідеальний устрій приватну власність, тому що в сучасному йому суспільстві приватна власність пов'язана з найкращою організацією господарства. У своїй праці "Політика" він розвиває свій політичний ідеал через принципи державного устрою вважаючи, що якщо держава з'єднує в собі різнорідні елементи сім'ї, общини й окремих осіб, то державний устрій є ні що інше як порядок співвідношення цих елементів, їхня органічна форма. Щоб уникнути причин, що руйнують суспільство, він пропонує поставити на чолі держави "середній клас", а найправильнішою формою держави він називає "політією". Сама "політія" ¾ це змішання олігархії і демократії, а всі інші форми є відхиленням від нормального в його розумінні.

У Римській державі формування і розвиток політичного ідеалу проходили, по двох напрямках: "офіційному" ¾ у політико-правовій і філософській думці і "неофіційному" ¾ у практиці стихійних повстань народних мас проти римського панування. Дві найбільше відомі філософські школи ¾  епікуреїзму і стоїцизму, ¾ взяли на себе завдання пошуку нових суспільно-політичних орієнтирів. Досліджено, що стоїки, як і епікурейці, не давали розгорнутого уявлення про ідеальне суспільство, бо вироблення планів перебудови суспільства суперечила самим  основам стоїчної філософії. У цілому, не давши чіткої політичної доктрини, епікуреїзм і стоїцизм у Римській імперії затвердили універсальну для тієї епохи ідею нездатності людини своїми власними силами встановити справедливість у суспільстві, настрої песимізму і розпачу, сподівання на волю Бога, що  саме по собі визначило подальшу еволюцію політичного ідеалу, його подальшу трансформацію в ідеал релігійний.

Дисертант вважає, що протягом IV-V сторіч у розумінні ідеалу відбувається два стрибки. Іудеохристиянство прагне до земного здійснення ідеалу, раннє християнство піднесло тисячолітнє царство на небо, Августин – відсовує кінець світу в невизначене майбутнє, робить акцент у розумінні християнського ідеалу на його земну основу. Фома Аквінський завершує трансформацію релігійного ідеалу, зберігає основу ідеї Августина про два гради, про моральне верховенство граду небесного.

У другому розділі докладно проаналізовано ціле віяло "допоміжних" ідеалів, які конструює і розкриває  церква  для свого зміцнення насамперед для світських феодалів і для селян. На погляд дисертанта, вони являють собою не стільки ідеали політичного устрою, скільки ідеали особистості, що "підв'язані" до вже існуючого релігійного ідеалу. Ідеал лицарства був призначений для світських феодалів і сформувався в Х-ХI сторіччях. Даний ідеал був похідним від ідеалу суспільного устрою, що сформулював Августин. Намагаючись використовувати другий стан у боротьбі за своє світове панування, церква висуває ідеал "христова воїна". Конкретний зміст цього ідеалу формується, уточнюється і реалізується під час перших хрестових походів. У цілому цей ідеал являє собою синтез християнських чеснот і фахових якостей воїна.

У релігійному ідеалі для селянства був створений такий зразок особистої поведінки, що був би спроможний довести до їхньої свідомості основні цінності "граду божого". Селяни середніх віків бачили свої ідеали в минулому, у відносинах первіснообщинного ладу. Ідеали феодального селянства також являли собою повернення до уже відомого ідеалу "золотого віку", тобто були по суті ідеалами консервативними. Феодальні ідеали лицарства і селянства  зіграли певну роль у забезпеченні еволюції ранньохристиянського ідеалу, проте в результаті призвели до безвиході.

Третій розділ дисертації “Суспільній прогрес і формування засад для розвитку громадянського політичного ідеалу” присвячено характеристиці тих періодів історичного розвитку політичного ідеалу, які відповідно відображають економічний і політичний розвиток самого суспільства епохи Відродження, Нового часу, епохи Просвітництва й новітнього часу.

Дисертант намагався одночасно розкрити процес еволюції політичної свідомості суспільства, яка формувала нові політичні ідеали бажаного суспільно-політичного устрою, спираючись на конструктивні параметри минулих політичних ідеалів. Так, повернення до Людині в епоху Відродження в найширшому значенні слова ¾ це перший крок на шляху створення ідеалу цього періоду. Гуманізм і антропоцентризм – найбільш характерні ознаки цієї епохи, що стали згодом елементами нового політичного ідеалу.

Конструктивні параметри політичного ідеалу Нового часу й епохи Просвітництва, як показав дисертант, пов’язані, насамперед, з ім’ям  Нікколо Макіавеллі, який заклав кардинальні принципи буржуазної юриспруденції, зокрема, в одній з її найважливіших галузей – державного права.  Фактично, якщо говорити про вузьке розуміння політичного ідеалу, то він знайшов свій відбиток у концепції Макіавеллі про ідеального державця.

Дисертант розкриває положення про те, що політичний ідеал у своєму подальшому розвитку спирається, з одного боку, на стрижневі теорії суспільно-політичної думки: державного суверенітету (Ж. Боден), суспільного договору ( Т. Гобс, Ж.Ж. Русо, Дж. Лок), поділу влади (Дж. Лок, Ш. Монтеск’є) а з другого боку  сам по собі є своєрідним виразом цих теорій.

В даному розділі розкриваються також категоріальні основи соціалістичного ( або комуністичного – за більш пізньої термінології) ідеалу, який прийнято відносити до начал буржуазних відносин, тобто до XVI сторіччя. Саме в цей період соціалістична думка формулює три ідеали, що являють собою не послідовний розвиток комуністичного утопізму, а три його вихідні точки, кожна з яких відбиває своєрідність соціальних умов, що його породили: "Тисячолітнє царство" Т. Мюнцера, "Утопія" Т. Мора, "Місто Сонця" Т. Кампанели. Показано, що всі ці три напрямки ¾ інтелектуальний продукт епохи Відродження. Саме в цей період уперше виникає й опановує масами "ідея прогресу", що була мало властивою до цього людству. Ця ідея вперше дозволила відновити перспективи з точки зору ідеалу: зв'язати теперішнє із світлим майбутнім, повірити в те, що "золотий вік " не позаду, а попереду людства.

Дисертант розкриває положення про те, що соціалістичні ідеали не пов'язані з якоюсь певною епохою. Вони є відображенням існуючої в усі сторіччя й у всіх народів мрії про справедливість, загальне благоденство і щастя. Соціалізм, являє собою споконвічні мрії людини про загальні ознаки бажаного суспільства ¾ суспільства звісно ж "розумного" і "справедливого", але обов'язково з твердим керуванням, жорсткою регламентацією всього його життя тощо.

Аналізуючи політичний ідеал класиків марксизму дисертант визначає, що К. Маркс, Ф. Енгельс, а потім і В. Ленін бачили свою мету не в логічному конструюванні комуністичного ідеалу, не в пошуках ознак майбутнього суспільства в реальній дійсності, а у виведенні цього суспільства з тенденцій самого його розвитку. Найважливішою функцією політичного ідеалу вони вважали формулювання завдань і цілей класової боротьби, котра відбувається у суспільстві. Ідеал повинен був стати гаслом боротьби пролетаріату за докорінне перетворення цього суспільства, а ступінь поширення комуністичного ідеалу в робітничому класі може служити спочатку мірою успіху цієї боротьби.

У розділі розкриваються конструктивні параметри політичного ідеалу української соціально-політичної думки новітнього періоду. Дисертант описує характерні фрагменти політичного ідеалу, що відображалися у поглядах М. Міхновського, М. Драгоманова, М. Павлика,  Л. Юркевича, І. Франка, Л. Українки,  М. Грушевського. В їхніх поглядах відображалися, по-перше, загальні тенденції  формування політичного ідеалу в даний період, а, по-друге, своєрідність економічного, політичного та соціального розвитку самої України. Дисертант підкреслює, що українська соціал-демократична думка була одним з провідних напрям­ків соціально-політичної думки і своїм впливом підготувала ґрунт для націо­нально-демократичної революції 1917- 1919 pp., сприяла появі нової україн­ської державності.

У четвертому розділі “Синергетичні аспекти вибору політичного ідеалу” розкривається взаємозв’язок такого наукового напряму як синергетика із формуванням політичного ідеалу у суспільній свідомості. В рамках цієї теорії дисертант розкриває концепцію вибору політичного ідеалу, що може бути основою для його втілення в умовах сучасного суспільного розвитку.

Синергетика (від грец. synergos — спільнодіючий) науковий напрям, в якому шляхом міжди­сциплінарних досліджень виявля­ють закономірності функціону­вання систем, що самоорганізуються.  Насамперед, центральною проблемою  синергетики є взаємовідношення порядку і хаосу. Різні типи порядку і хаосу досить нестабільні і мають тенденцію переходу у свою протилежність: порядок може переходити в хаос, а хаос — у порядок. Суть подібних метаморфоз пов'язана із пошуком усталеності, тобто такого стану, коли переходи системи з одного стану в інший припиняються.  Синергетику  розглядають як теорію утворення нових якостей. Підстави для цього бачать у тій обставині, що вона пояснює строго математично, яким чином відбувається розгалуження старих якостей на нові. Це так звана теорія біфуркації ( від англ. fork — виделка). Ієрархизація, розгалуження і формування нового типу зворотного зв'язку утворюють у сукупності те, що в теорії дисипативних систем прийнято називати самоорганізацією. Викладена синергетична теорія трактує вибір як універсальний механізм розвитку будь-якої системи.

Дисертант розкриває місце політичного ідеалу в даній синергетичній теорії. Воно на його погляд пов’язано із наступними моментами. Безліч можливих соціальних структур утворюються соціальними біфуркаціями, у ролі яких виступають соціальні кризи, що спостерігаються періодично в будь-яких суспільствах. Виникаюча невідповідність старої соціальної структури (у загальному випадку, форма влади і власності) новим соціальним елементам (нові люди, нові корпорації) породжує в суспільній свідомості сукупність уявлень про можливі варіанти (сценаріях) іншого структурування суспільства. На їхній основі в суспільній свідомості виникають уявлення про майбутнє суспільство, тобто соціально-політичні ідеали, що більш-менш точно відбивають реальні можливості в перебудові суспільства. Для відновлення стійкості суспільства, утраченого відповідності, подолання хаосу виникає проблема вибору людьми шляху розвитку суспільства, відбитого в різних ідеалах соціальних груп. Цей  вибір  чи добір ідеалу для втілення в дійсність, реальність здійснюється в боротьбі різних соціальних сил (шарів, класів) за задоволення своїх інтересів, у боротьбі людей, готових до жертв в ім'я перемоги.

Дисертант визначає еволюційно-усталені елементи політичного ідеалу як продукт суспільного вибору. Вони представляють собою одночасно і закінчені ідеали, що реалізовані в певних системах політичного устрою, і одночасно фрагменти для конструювання політичних ідеалів в майбутньому. В дисертації розкривається сутність "історичної усталеності" таких форм влади як демократія, аристократія, монархія й те що в ідеалі може дати кожна з трьох елементів влади суспільству. Тим, що соціальний вибір спрямований на перетворення суспільства, він відрізняється від природного добору, установленого Ч. Дарвіном, що спрямований на боротьбу за існування, на пристосування до середовища. Результатом соціального вибору тієї чи іншої форми влади, політичного режиму на основі ідеальних уявлено про них, виникає нове суспільство, у якому здійснюється послідовний синтез порядку і хаосу, установлюється  соціальний порядок більш високого рівня.

У даному розділі акцентується увага на те, що  у процесі діяльного освоєння людиною навколишньої дійсності на підставі існуючих ідеалів, відбувається заміна одних однобічних моделей політичного розвитку суспільства іншими однобічними ж моделями. Як показує досвід історії, це аж ніяк не кращий варіант просування вперед. Максимальний ефект можуть дати лише синергетичні моделі, тобто такі, що відбивають сукупний результат всього історичного процесу.

Виходячи з цього, дисертант вважає, що  синергетична теорія вибору дає досить логічну відповідь на питання про існування і критерії соціального прогресу. З погляду цієї теорії останній являє собою ланцюг таких мутацій соціальної системи, за яких досягається велика ступінь реалізації деякого загальнозначущого ідеалу. Саме ступінь реалізації ідеалу і є критерієм переходу від менш "досконалого" до більш "досконалого" стану суспільства. Звідси стає очевидним, що не може бути ніякого "об'єктивного" критерію соціального прогресу, незалежного від соціально-політичних ідеалів.

В розділі розкриваються креативні можливості реалізації ідеалу соціально, правової держави. Остання містить у своїй основі ідеал правової норми як відображення належного майбутнього правового регулювання. Вона фіксує немов би дальній план належного. У свою чергу найближче належне виявляється в третій стороні ідеалу: тут виробляються уявлення про те, як жити і поводитися людям у конкретних життєвих ситуаціях, щоб не порушувати існуючих норм права. В остаточному підсумку, дійсне розглядається крізь призму обов'язкового, належного відображення юридичних законів. Виділене в трьох цих аспектах дає цілісний правовий ідеал. Зазначено, що сама концепція соціальної, правової держави ще не є в сучасній юридичній та політичній науках усталеною. Навколо неї ведеться багато суперечок: щодо механізмів реалізації, основних функцій, того суб'єкта, який повинен брати на себе повну відповідальність у процесі застосування норм соціальної, правової держави тощо. Нині між державою та політикою утворився своєрідний вакуум, політико-правова порожнеча.

Розкрито положення про те, що складність сучасної ситуації в Україні посилюється накладенням двох різних процесів. З одного боку, перехід від стану одного із залежних регіонів наддержави до стану самостійної держави, руйнація старої авторитарно-бюрократичної системи, а з іншого — спроби утвердити на політико-правовому і державно-суспільному рівні нову модель суспільного розвитку, основними рисами якої повинні стати змішана економіка, політичний плюралізм, громадянське суспільство та соціальна, правова держава.

Але говорячи про нашу Українську державу, обов'язково слід мати на увазі, що ми хочемо її бачити не тільки правовою, але й демократичною. Соціальна держава завжди здійснює свої цілі та принципи у формі правової державності, хоча при цьому рухається у напрямку якнайбільшої гуманізації суспільних стосунків шляхом розширення прав особистості та наповнення правових норм більш справедливим змістом.

Спільність між правовою та соціальною державою полягає в тому, що обидві покликані забезпечити благо кожного окремо взятого індивіда: чи шляхом запровадження правових гарантій громадянських та політичних прав особистості та встановлення чітких меж можливого державного втручання, як це робить правова держава, чи соціальною безпекою та матеріальними умовами вільного і гідного існування своїх громадян, як це робить соціальна держава. Хоча соціальна держава передбачає існування ще однієї політико-правової визначальної ознаки, яка, власне, і відрізняє її від правової держави. Справа в тому, що правова держава не втручається у процес розподілу чи перерозподілу суспільного багатства та державних ресурсів, у той час як соціальна держава саме цим і займається, хоча й поважає при цьому такі правові норми, як рівноправність усіх форм власності, недоторканність приватної власності, персональна відповідальність тощо. 

Проголошення соціально-правової держави в Україні можливо, на погляд дисертанта, після ліквідації ряду "хибних" моментів: суперечливості законів і суверенітетів; низької правової культури населення, у котрого як і раніше немає дійсних потреб у правових знаннях; росту злочинності, що набула якісно нового характеру, а українська мафія займає одне з головних місць у Європі за впливом і прибуткам.

На шляху наближення до ідеалу соціально-правової держави в Україні, очевидно, повинні змінитися відносини між державою й особистістю: потрібно формувати психологію громадянина, а не підданого. Як уявляється, мета побудови соціально-правової держави в Українському суспільстві пов'язана не стільки з гармонією суспільної досконалості, скільки зі свободою безкінечного розвитку, що, власне, і є відображенням прагнення до ідеалу. Але, з одного боку, коли ми в цьому розумінні говоримо про Вищій політичний, але абстрактний ідеал, то уявити собі будь-яку конкретну картину кінцевої досконалості неможливо. Можна говорити лише про безкінечний процес еволюції.

У п’ятому розділі “Політичний ідеал — система принципів людського виміру політики” дисертант визначає якою мірою в політичному ідеалі можуть відбиватися або відчужуватися ті або інші цінності сучасного суспільства.  Концептуальною основою подальшого дослідження в даному розділі  служить теза, що соціальні (у тому числі і політичні) цінності є системоутворюючими чинниками конструювання політичного ідеалу в свідомості індивіда. Водночас, розкривається положення про те, що найважливішим синтезуючим утворенням для даних понять служить політична культура. І усі вони — політичні цінності, політична культура, політичний ідеал, із необхідністю, на погляд дисертанта, включені в ще більш широке поняття — людський вимір політики. Дисертант аналізує декілька характерних підходів у розумінні цінностей. Разом з тим відзначено, що роботи різних авторів, які звертаються до ціннісної проблематики, не утворюють єдиної концептуальної основи. Тому дисертант здійснює свій підхід, найбільш близький його уявленню про цінність, і  розвиває його, базуючись на концепції політичного ідеалу як специфічної цінності, "соціальної цінності особливого роду". Дисертант визначає свою позицію так: цінності виявляють себе у формі ідеалів особистості, соціальних спільностей різного рівня, включаючи і людство в цілому. Будучи породженням життєдіяльності конкретного суспільства, вони відбивають у собі основні ознаки цієї життєдіяльності в знятому вигляді. Вони можуть задавати лише загальну спрямованість діяльності особистості, групи або суспільства в цілому, але не конкретні конструктивні параметри цієї спрямованості.

Ідеали — це цінності, побачені в їхній досконалості, сублімовані в уяві досконалості, до яких можна лише наближатися; спроба ж буквально втілити їх у земному бутті може призвести тільки до краху цих ідеалів ідеалом як цінністю для людини стає те, що вабить, збагачує, спрямовує особистість і створює його буття у всіх його вимірах, проявах і устремліннях. В умовах подібної життєдіяльності ідеал стає не тільки метою, але і засобом приборкання людських примх, настроїв і капризів, засобом здійснення головного завдання людини — дати своєму життю сенс. Виходячи з концептуальної позиції автора, ідеал у цьому відношенні повинен виконувати роль своєрідного "обруча" цінностей, але таких, що конкретно відносяться до того або іншого типу ідеалу. У свою чергу, саме по собі поняття "ідеал" також не має конкретності, якщо не уточнювати який саме ідеал мається на увазі: політичний, естетичний, моральний, економічний тощо. Ідеал може бути суспільним: честь, шляхетність, пошана, влада. Він може бути економічним: багатство, благоденство, навіть гігієнічним: здоров'я. Ідеал може бути пізнавальним, соціальним, нарешті, політичним. У залежності від типу ідеалу і повинні оформлятися цінності, відповідно — політичні, естетичні, моральні або економічні.  

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины