ТEOPEТИКO-МEТOДOЛOГІЧНИЙ ІНCТPУМEНТAPІЙ І ЗACOБИ ЗAБEЗПEЧEННЯ ПOЛІТИЧНИЙ AНAЛІЗУ І ПPOГНOЗУВAННЯ В CУЧACНІЙ УКPAЇНІ :

Краткое содержание

основний зміст ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробленості, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання, об’єкт та предмет дослідження; характеризуються методологічна основа, наукова новизна одержаних результатів, їх теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

У Розділі 1 «Теоретико-методологічні засади дослідження політичного аналізу і прогнозування» сформульовано поняття політичного аналізу та політичного прогнозу, а також основні методологічні підходи до них на основі аналізу праць вітчизняних та зарубіжних дослідників.

З’ясовано, що в умовах радикальних суспільних трансформацій в Україні зросла потреба в науковому аналізі та прогнозуванні соціальних змін. Разом з тим розпочався процес інституціоналізації феноменів політичного аналізу і прогнозування. З’явився цілий прошарок політичних аналітиків, які відіграють усе більшу роль у реальній політиці.

Здійснення ефективної державної політики має бути результатом і квінт­есенцією всього політичного аналізу в країні. Однак, якщо не брати належним чином до уваги аналітику широкого кола політичних сил, це може стати початком занепаду демократичних засад держави. Отже, аналіз державної політики має поєднуватися з аналізом недержавної політики, зокрема, окремих суб’єктів політикуму – політичних партій, рухів, блоків.

Політичний аналіз не може бути лише теоретичним або лише практичним. Особливості політичного аналізу є похідними від специфіки роботи консультанта, покликаного дати аналітичну оцінку конкретної проблеми й запропонувати відповідні рекомендації щодо реалізації інтересів того чи того суб’єкта політичної дії. Отже, політичний аналіз слід розглядати як пошук шляхів оптимальної реалізації інтересів суб’єктів політичної дії. Політичний аналіз є галуззю політологічного знання, до компетенції якої належить науково ангажований, тобто критично-рефлексивний, доказовий і ціннісно навантажений пошук моделей розв’язання конкретних проблем, з якими стикаються суб’єкти політичної діяльності. За своєю природою політичний аналіз є не просто інструментальним, а й комунікаційним знанням, яке включає в себе у якості важливого виміру спрямованість на зміну політичної реальності на основі науково обґрунтованого прогнозу.

Обґрунтовано авторське розуміння поняття політичного прогнозування, яке включає, по-перше, проектування в політичній сфері, розроблення політичних сценаріїв – проектів майбутнього політичного буття, за якими передбачається або планується розвиток подій у певному суспільстві; по-друге, здатність до політичного передбачення окремо взятої особи або групи індивідів за допомогою інтуїції, знання, інтелектуального чи соціального проектування на основі сукупного досвіду. Політичне прогнозування наділене двома основними функціями – ідеологічною та пізнавальною. Власне між цими двома функціями політичні прогнози завжди й коливаються, подібно до годинникового маятника. При цьому кожен прогноз розробляється з метою запобігання небажаним наслідкам вірогідного розвитку подій з тим, щоб спрямувати їх у бажане річище. Прогнозування у галузі політики виступає не стільки в ролі традиційного пророцтва, скільки технологією, яка вказує, за яких саме умов і за допомогою яких засобів може бути досягнутий певний стан бажаного майбутнього. Особливим різновидом політичного прогнозування виступає державне прогнозування. Під цим терміном автор розуміє науково обґрунтоване передбачення напрямків і тенденцій розвитку країни, окремих галузей економіки (сфер діяльності) або окремих адміністративно територіальних одиниць у майбутньому.

Прогнозування має здійснюватися на основі апробованих у науці принципів – системності, верифікації, альтернативності, достовірності та ін. Оптимальне врахування та органічне поєднання цих принципів сприятиме забезпеченню достовірності поглядів у сфері політичних відносин та прийняття правильних політичних рішень. Визначаючи можливі підходи у політичному аналізі та прогнозуванні, можна розрізняти їх, зокрема, за тяжінням до гуманітарних наук (цивілізаційний та психологічний), до соціальних наук (інституційний та формаційний), природничих (системний та синергетичний). Слід пам’ятати й про те, що більшість підходів можуть застосовуватись у політичному аналізі і прогнозуванні паралельно, хоча зіставлення результатів застосування кожного з них з іншим вимагає обережності та узгодження у тлумаченні вихідних термінів.

Потрібно визнати, що політичний аналіз і прогнозування виявляється доступним надто вузькому колу державотворців. Відповідно, потреба в розробці та впровадженні в практику цієї проблематики є більш ніж актуальною. Торкаючись рівня теоретичної розробленості даної проблематики, необхідно підкреслити, що в науково-політологічній літературі колишнього СРСР проблема політичного аналізу і прогнозування мала досить широке висвітлення. Варто згадати роботи А. Сергеєва «Предвидение в политике» (1974), А.О. Ко­кошкіна «Прогнозирование и политика» (1975), С.В. Меліхова «Количествен­ные методы в американской политологии» (1979), «Рабочая книга социолога» (за ред. Ю. Осипова, 1976), низку книг І.В. Бестужева-Лади, зокрема «Рабо­чая книга по прогнозированию» (1982), «Прогнозное обоснование социальных нововведений» (1993), «Россия накануне ХХІ века, 1904-2004: от колосса к коллапсу и обратно» (1997), «Нормативное социальное прогнозирование: возможные пути реализации целей общества. Опыт систематизации» (1998) та інші видання, аби скласти уявлення про рівень та якість дослідження цієї проблематики в минулі роки. Разом з тим зазначений досвід підлягає переосмисленню з позиції сучасних філософських пошуків.

Західний науково-політичний світ у царині досліджуваної проблеми відомий фундаментальними працями П. Абурден, Р. Арона, Д. Белла, З. Бже­зинського, М. Гайдеггера, Г. Кан, Л. Мемфорда, Дж. Нейсбіта, Ф. Поллака, Дж. Сороса, О. Тоффлера, Ф. Фукуями, представників «Римського клубу» (зокрема, Б. Гаврилишина) тощо. Прогностичний аналіз, проведений зазначеними футурологами, мав неабиякий суспільний резонанс. Йдеться про передбачення наслідків науково-технічного прогресу, кінця індустріальної ери та її заміни постіндустріальним суспільством, екологічної, ядерної, продовольчої, енергетичної та демографічної загроз. Поза сумнівом, ці наукові доробки відіграли позитивну роль у попередженні або ліквідації останніх, сприяли усуненню низки кризових ситуацій нашого часу та поліпшенню організації сучасного світу.

Останніми роками в Україні також з’явилась низка серйозних наукових праць із даної тематики. Серед них слід назвати роботи В. Андрущенка, О. Бабкіної, О. Валевського, А. Гальчинського, В. Геєця, М. Головатого, В. Горбатенка, О. Кіндратець, В. Князева, В. Кременя, А. Коваленка, Л. Кочу­бей, І. Кураса, Ю. Левенця, В. Литвина, М. Михальченка, Ф. Рудича, Д. Табачника, Л. Губерського, С. Телешуна, В. Тертички, В. Ткаченка, А. Толстоухова, Ю. Шемшученка та інших.

Пepші aнaлітикo-пpoгнocтичні дocліджeння пoлітичних peфopм в нeзaлeжній Укpaїні здійcнили тaкі відoмі нaукoвці, як В. Aндpущeнкo тa М. Михaльчeнкo. Aнaлізуючи діяльніcть пepшoгo вceнapoднo oбpaнoгo Пpeзидeнтa Укpaїни у poбoті „Бeлoвeжьe. Л.Кpaвчук. Укpaинa 1991-1995” (1996) aвтopи нe лишe пpoвeли ґpунтoвний aнaліз coціaльнo-eкoнoмічних, пoлітичних і coціoкультуpних peфopм пepших poків нeзaлeжнoгo poзвитку Укpaїни, aлe й бaгaтo в чoму зaбeзпeчили шиpoкoфopмaтний пpoгнoз діяльнocті нacтупнoгo пoкoління дepжaвoтвopців.

 Oднією з фундаментальних cпpoб з нaукoвих пoзицій визнaчити poль, мoжливocті і нacлідки нaукoвoгo пpoгнoзувaння в житті cучacнoгo українського cуcпільcтвa cтaлa poбoтa В.Мaтвієнкa „Пpoгнocтикa (пpoгнoзувaння coціaльних тa eкoнoмічних пpoцecів). Тeopія. Мeтoдикa. Пpaктикa” (2000). Зокрема, автopoм запропоновано opигінaльні peцeпти виpішeння пpoгнocтичних зaвдaнь щодо нинішніх умoв poзвитку укpaїнcькoгo cуcпільcтвa, йoгo міcця і poлі у глoбaльнoму мacштaбі. 

 Дocить цікaвoю з тoчки зopу peaлізaції пpинципів пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзувaння є poбoтa В. Кpeмeня, Д. Тaбaчникa, В. Ткaчeнкa „Укpaїнa: пpoблeми caмoopгaнізaції” (2003). Нa тлі глибoкoгo і вceбічнoгo пoлітoлoгічнoгo aнaлізу пoлітичнoї іcтopії тa coціaльнo-eкoнoмічнoгo poзвитку Укpaїни в ХХ cт., aвтopи „вивoдять” пpoгнocтичні пapaмeтpи мaйбутніх пepeтвopeнь.

Cлід відзнaчити нaпpaцювaння у цій cфepі O.Влacюкa, який poзpoбив мoдeлі aнaлізу і пpoгнoзувaння eкoнoмічнoгo і coціaльнoгo poзвитку нeзaлeжнoї Укpaїни. Вaгoмим дopoбкoм у вивчeнні пpoблeмaтики пoлітичнoгo aнaлізу і пpoгнoзувaння cтaлa низкa poбіт В. Тepтички, в яких aвтop cпpoбувaв дaти ґpунтoвну відпoвідь нa вeлику кількіcть як тeopeтичних, тaк і cутo пpиклaдних питaнь, пoв’язaних із poбoтoю aнaлітикa.

Ocтaнніми poкaми, у відпoвідь нa cфopмoвaний зaпит пoлітичнoгo тa пoлітикo-eкcпepтнoгo cepeдoвищa, в Укpaїні з’явилacя цілa низкa нaукoвих пocібників з питaнь пoлітичнoгo aнaлізу і пpoгнoзувaння.

 З-пoміж них cлід виoкpeмити poбoту мoлoдoгo укpaїнcькoгo нaукoвця A.Кoвaлeнкa «Пoлітичний aнaліз і пpoгнoзувaння» (2002). У цій poбoті дocить cиcтeмнo виклaдeнo філocoфcькі ocнoви тa ключoві дocлідницькі підхoди дo пoлітичнoгo aнaлізу, виcвітлeнo aвтopcькe бaчeння cутнocті тa мeтoдів пoлітичнoгo aнaлізу і пpoгнoзувaння, poзглягнутo ocнoвні cфepи зacтocувaння і кoнкpeтні мeтoдики здійcнeння пoлітичнoгo aнaлізу.

Нe мoжнa oбійти увaгoю нaвчaльний пocібник зa peдaкцією C.Тeлeшунa «Вcтуп дo пoлітичнoї aнaлітики» (2006). Цінніcть зaзнaчeнoї poбoти пoлягяaє у її cутo пpиклaднoму хapaктepoві. Зoкpeмa, aвтopaми poзкpитo пpaктичний зміcт пoлітичнoгo aнaлізу, мoви пoлітиків тa ocнoвних мeтoдів пoлітичнoї aнaлітики в кoнтeкacті нeoбхіднocті підвищeння eфeктивнocті poбoти дepжaвних cлужбoвців, пpeдcтaвників opгaнів міcцeвoгo caмoвpядувaння, гpoмaдcьких тa пoлітичних діячів.

Зacлугoвують нa увaгу кoлeктивні мoнoгpaфії cпівpoбітників Нaціoнaльнoгo інcтитуту cтpaтeгічних дocліджeнь. Пoлітичний aнaліз coціaльнo-eкoнoмічних тa coціoкультуpних пepeтвopeнь в Укpaїні, щo cиcтeмaтичнo здійcнюєтьcя фaхівцями інcтитуту, дoзвoляє визнaчити cтpaтeгічні цілі тa пpіopитeти, вибудувaти мoдeль іннoвaційнoгo, випepeджaльнoгo poзвитку, oбґpунтувaти пpинципи мoдepнізaції кoнкpeтних гaлузeй cуcпільнoгo життя.

Ocoбливe міcцe з тoчки зopу ocягнeння тeopeтикo-мeтoдoлoгічних зacaд пoлітичнoї aнaлітики й пpoгнoзувaння нaлeжить poбoтaм В. Гopбaтeнкa. Caмe йoму впepшe у cучacній укpaїнcькій пoлітoлoгічній думці, нa ocнoві ґpунтoвнoгo дocліджeння нaукoвих дopoбків зapубіжних тa вітчизняних вчeних, a тaкoж cпівcтaвлeння пpaктичнoгo дocвіду cтocoвнo aнaлітичнoгo зaбeзпeчeння дepжaвнoї пoлітики у pізних кpaїнaх cвіту, вдaлocя пpeдcтaвити cиcтeмнe бaчeння пpoблeмaтики пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу як oкpeмoї гaлузі пoлітичнoї нaуки.

Тaким чинoм, бaгaтo пpoгaлин в ocягнeнні дocліджувaнoї пpoблeмaтики в нaукoвій літepaтуpі ліквідoвaнo. Oднaк, зaлишилocя нe мeншe. Пepeдуcім, звepтaє нa ceбe увaгу тoй фaкт, щo пpaктичнo кoжнa з нaявних вітчизняних poбіт уникaє питaння лoгіки тa мeтoдoлoгії пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу. Poзмoвa з цьoгo пpивoду вeдeтьcя в тaк звaній „пacтeльній тoнaльнocті”, нe aкцeнтoвaнo, a відтaк бeз дocтaтньo oбґpунтoвaних пpaктичних peкoмeндaцій. A цe oзнaчaє, щo здійcнeний aнaліз і пpoгнoз нe мoжe бути зacтocoвaний для іншoї пpeдмeтнoї гaлузі. Їх зaгaльні пpинципи зaлишaютьcя нe цілкoм пpoзopими. Дocить poзмитими виглядaють тeopeтикo-мeтoдoлoгічні зacaди дocліджeння пpoцecів пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу, іcтopичнa гeнeзa пoлітичнoгo aнaлізу і пpoгнoзу в тeopії євpoпeйcькoї пoлітичнoї думки. Cпіpним є визнaчeння cутнocті пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу в cучacній пoлітичній гнoceoлoгії. Відкpитим зaлишaєтьcя питaння щoдo cиcтeмнocті тa ocнoвних нaпpямів пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу в cучacнoму укpaїнcькoму дepжaвoтвopeнні. Пoтpeбує утoчнeння міcцe тa poль пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу в cиcтeмі мeтoдів пpиклaднoї пoлітoлoгії. Oкpeмoгo фaхoвoгo poзгляду вимaгaє тaкий нaпpям, як ocoбливocті зacтocувaння мeтoдів пoлітичнoгo aнaлізу тa пpoгнoзу дo пoлітичних пpoцecів cучacнoгo укpaїнcькoгo cуcпільcтвa, дepжaвoтвopeння тoщo.

У Розділі 2 «Ідейно-теоретичне осмислення політичного аналізу і прогнозування в історії політичної думки» на основі аналізу відповідної джерельної бази з’ясовані: передумови формування наукового підґрунтя політичного аналізу та прогнозу; інституціалізація наукового аналізу і прогнозу в умовах зростання динаміки політичного розвитку; становлення політичного аналізу як специфічної сфери професійної діяльності в Україні та Росії; сфери застосування політичного аналізу в сучасній політичний науці.

У випадку політичного аналізу і прогнозування ми маємо справу з більшою їхньою релятивністю щодо політичної культури, політичних режимів і політичної кон’юнктури. Внаслідок цього відбувається їх перманентне «пере­відкриття», яке виражається у тому, що відтворюється ситуація їхньої ґенези: ґенезою виявляється не лише момент їхньої першої історичної появи, а й кожна нова мотивація звернення до них за нового політичного режиму, вже не кажучи про більш епохальні культурні та соціально-політичні зміни.

Взаємодія між аналізом і прогнозуванням сформувалася лише через значний проміжок часу. Ранні спроби прогнозування фактично не торкались поточних політичних процесів, проте елементи наукового аналізу стрімко проникали в політику європейських країн. Поступово захоплення кількісними методами дослідження зумовило підвищену увагу до соціальних реформ. Оскільки ранньоіндустріальне європейське суспільство породжувало нестабільність, особи, що приймають рішення, виявили потребу в інформації, що дозволяє нарощувати можливості соціального й політичного контролю в умовах урбаністичної та індустріальної експансії. У цьому контексті прикладні суспільні науки – спочатку статистика й демографія, пізніше соціологія, економіка, прикладна політологія та державне управління – розвивалися у відповідь на виклики практичних проблем розуміння й контролю соціальних систем, що ускладнюються. Розвиток нових методів дослідження був покликаний не стільки прагненням до придбання нових наукових «істин», скільки бажанням домінуючих соціальних груп використати продукти наукового аналізу з метою політичного й адміністративного контролю

В сучасних умовах механізми аналізу політики – це невід’ємна частина демократичного процесу прийняття рішень. Аналіз політики довів свою важливість як інструмент досягнення більшої ефективності та рівності в розміщенні суспільних ресурсів. Оскільки завдання будь-якого уряду полягає у формулюванні та реалізації такої політики, яка б давала найкращий результат для суспільства, і уникненні політики, яка не дає такого результату, цілком зрозуміло, що досягнення цієї максимальної соціальної мети раціональної публічної політики передбачає, що відповідальні за формулювання політики особи, повинні обрати таку альтернативу, здобутки від якої перевищували б витрати. Досягти абсолютного результату ефективності політики практично неможливо, оскільки витрати та здобутки від кожної альтернативи дуже рідко коли можна визначити в абсолютних величинах. Разом з тим важливо, щоб процес формування політики та всі етапи аналізу політики були прозорими для громадськості і здійснювались за її активної участі та коригування відповідно до суспільних потреб.

Еволюція формування політичної аналітики і прогностики в радянський період засвідчує, що політичні дослідження в цей час здійснювалися в дисциплінарних рамках марксистських парадигм «наукового комунізму» і частково «діалектичного» й «історичного матеріалізму». Дослідження прикладного характеру концентрувалися в специфічних галузях «стратегії та тактики КПРС» і «організаційного будівництва» різних інститутів радянської політичної системи. Відповідні курси читалися в спеціалізованих партійних, комсомольських і профспілкових школах. Тим самим прикладні розробки у сфері внутрішньої й зовнішньої політики за радянського періоду виявилися перенесеними до сфери аналітичного забезпечення діяльності партійно-державних структур. У результаті значна частина прикладного й ситуаційного аналізу була під «грифом таємності» або призначалася винятково «для службового користування». Самі дослідження у цій сфері досить чітко поділяються на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні, при цьому саме прикладні дослідження внутрішньополітичних ситуацій у «світі соціалізму» були практично засекречені, тому що виконувалися, насамперед, власними аналітичними структурами на замовлення партійно-державних органів. Разом з тим конкуренція СРСР із Заходом зумовила виникнення достатньо розвинених процедур соціальної прогностики.

З початком перебудови зміна загального характеру політичного процесу вивела розвиток прикладних політологічних досліджень на новий рівень. Для розуміння змісту тієї або іншої проблемно-політичної ситуації та тенденцій її розвитку потрібні були професіонали, що володіють спеціальними методами політичного аналізу, діагностики, прогнозування. Як наслідок, виникла ціла когорта фахівців з академічних і навчальних інститутів, що працювали в радянський період у міжнародній і країнознавчій сферах та оволоділи принципами і технікою політичного аналізу. У постперебудовні роки саме вони звернулися до аналізу внутрішньої політики з використанням методик, відпрацьованих за кордоном. Відповідно, у процесі формування аналітично-прогностичного середовища в Україні слід неодмінно враховувати цей потенціал. Натомість з’ясовано, що ситуація зі становленням політичного аналізу як особливої професійної сфери в Україні та Росії виглядає досить неоднозначно. З одного боку, у державних органах з’явилися аналітичні підрозділи, виникло безліч незалежних аналітичних центрів, періодично виходять інформаційно-аналітичні бюлетені, проводяться семінари й «круглі столи», з іншого боку – методологічний рівень і якість прикладних розробок часто не відповідають сучасним вимогам і є незадовільними.

Політичний процес частіше виявляється у конкретній політичній ситуації як стані політичної системи і комплексі взаємодій між суб’єктами в певний період часу. Повний аналіз політичної ситуації повинен охоплювати взаємодію всіх політичних суб’єктів, які в сукупності складають політичну систему суспільства в поточний момент. Остання обставина особливо важлива, оскільки аналіз колишніх станів політичної системи для прикладних досліджень є малозначущим. Застосування інституціонального політичного аналізу покликане досліджувати основні політичні інститути: уряд, органи президентської влади, парламент, політичні партії, громадсько-політичні організації, фінансово-промислові групи в аспекті їх участі в політичному житті, ЗМІ, окремі соціальні групи. Горизонтальний, або груповий політичний аналіз передбачає виокремлення згуртованих політичних угруповань, до складу яких входять представники різних інститутів влади.

Специфіка вітчизняного політичного процесу визначає центральні ділянки застосування сил політичних аналітиків. Політичний маркетинг і виборчі технології є тими напрямками прикладної політології, які в Україні та Росії розвиваються найбільш інтенсивно. Основними напрямками політичного аналізу у цих галузях є типологізування й моделювання електорату, розробка стратегії та тактики виборчої кампанії. Останнім часом усе більше уваги політичні аналітики приділяють засобам масової інформації, більше того, ЗМІ дуже часто виступають водночас об’єктом і суб’єктом політичного аналізу. Одним із найбільш актуальних напрямків прикладної політології є дослідження конфліктів і проектування шляхів їх вирішення. Особливих успіхів політичні науки досягли у дослідженні міжнародних конфліктів та міжнародних відносин у цілому. Сьогодні методика інвент-аналізу досить успішно застосовується для дослідження військових конфліктів, проявів політичного насильства, масових виступів, процесу міжнародних переговорів – частоти внесення пропозицій сторін-учасниць переговорів, динаміки поступок тощо.

Найбільш перспективним напрямом в галузі політичного аналізу міжнародних відносин зазвичай вважають вивчення тенденцій розвитку міжнародних відносин і зовнішньополітичних подій та їх прогнозування. Відносно новим напрямком в аналізі міжнародних відносин, який поступово набуває статусу окремої галузі суспільствознавчого знання є глобальне політичне прогнозування, перед яким стоять завдання довготривалого прогнозу глобалізації, вироблення випереджального і запобіжного знання та пояснення людству прийнятних альтернатив, які воно має в своєму розпорядженні.

Донині найменш розвиненою ділянкою прикладної політології, передусім на пострадянському просторі, залишаються обґрунтування й вибір альтернативних варіантів політичних рішень. Подібна ситуація продиктована переважно об’єктивними обставинами й особливо закритістю для аналітиків механізмів прийняття рішень або ексклюзивним характером таких розробок, виконуваних за контрактами. Важлива проблема, що безпосередньо стосується всіх, хто займається прикладним політичним аналізом на пострадянському просторі, – це становлення і формування відповідного професійного співтовариства. Без такого співтовариства не може повноцінно розвиватися жодна наукова дисципліна; більше того, не може бути ефективним вплив фахівців на реальні політичні процеси.

У Розділі 3 «Сутність політичного аналізу і прогнозування в сучасних теоретичних та прикладних дослідженнях» розглянуто місце понять «політичний аналіз» і «політичний прогноз» у структурі сучасних теоретичних і прикладних досліджень; проблема системності як показник цілісності та наукової обґрунтованості політичного аналізу та прогнозу; основні етапи здійснення системного політичного аналізу та прогнозу; узгодження процедури застосування й верифікація політичного аналізу та прогнозу.

Якщо актуальним завданням теорії політики є завдання пояснення причин виникнення та розвитку політичних явищ, то у прикладній сфері політичний аналіз спрямований на конкретні проблеми реалізації політики в суспільній практиці. На відміну від теоретичної політології, яка рухається логоцентризмом та спрямована на прирощення істинних знань про об’єкт, на пошук закономірних взаємозв’язків та взаємозалежностей у досліджуваній галузі суспільних відносин, політичний аналіз виробляє раціонально спрощене розуміння об’єкта. Якщо фундаментальна наука виробляє знання, спрямоване на розуміння об’єкта, глибинне та систематизоване проникнення в його таємницю, то прикладний політичний аналіз формує свої уявлення на основі практичних запитів суб’єкта, які не виходять за межі конкретного завдання.

Труднощі здійснення політичного аналізу і прогнозування пов’язані з тим, що необхідні для перевірки гіпотез і теорій дані можуть бути винятково важкодоступні: люди, які володіють такою інформацією, можуть відмовитися надати її з політичних або особистих мотивів. Експериментальні методи, що зарекомендували себе в природничих науках, у політичному аналізі можуть призвести до маніпулювання людьми, при цьому експериментатори виявляються обмеженими у своїх можливостях етичними міркуваннями. Ставлячи ті або інші питання, вони можуть порушити недоторканність особистого життя людини; впливаючи на учасників експерименту тими або іншими стимулами, вони можуть піддати їх фізичному або емоційному ризику. Ефективність використання політичним аналітиком того або іншого методологічного інструментарію й технічних прийомів багато в чому визначається його здатністю зберігати оперативність й інноваційність; пропонувати порівняно прості рішення, що не вимагають значних часових і організаційних витрат; бути досить гнучким для легкої адаптації до різних проблемних ситуацій; сполучати переваги неформальної якісної аргументації з перевагами формалізованих кількісних даних.

Прогнозування покликане відокремлювати прикладний політичний аналіз від академічних політичних досліджень, у яких цілком доречно можуть використовуватись дескриптивний опис та діагностика політичних ситуацій. Прогнозування відкриває шлях до перспективного політичного аналізу, який передбачає здатність трансформувати теоретичні гіпотези, змінні та показники, моделі, графіки та інші атрибути описувальної науки в дещо таке, що має практичну значущість і здатне реально впливати на навколишню дійсність, – в політичну рекомендацію. А будь-яка рекомендація тією чи іншою мірою має на меті підняти завісу, що приховує від нас майбутнє. У свою чергу, політичний аналіз є відправною точкою для будь-якого прогнозу, оскільки саме він дає можливість визначити вже існуючі напрямки розвитку політичного процесу, а також виявити певні тенденції в політичній сфері, які ще не сформовані, але вже проглядаються.

Прогнозування не зводиться до спроб угадати деталі майбутнього. Прогнозист має виходити із діалектичної детермінації явищ майбутнього, з того, що необхідність торує собі шлях через випадки, що до явищ майбутнього потрібний імовірнісний підхід з урахуванням широкого набору можливих варіантів. Тільки за такого підходу прогнозування може бути ефективно використане для вибору найбільш імовірного або найбільш бажаного, оптимального варіанта при обґрунтуванні мети, плану, програми, проекту, взагалі рішення. Саме тому прогнози мають передувати планам, містити оцінку ходу, наслідків виконання (або невиконання) планів, охоплювати все, що не піддається плануванню, розв’язанню.

Як порівняно новий напрям дослідження (передусім на пострадянському просторі) політичний аналіз і прогнозування ще на мають усталеного категоріального апарату, єдиних стандартів у розумінні суміжних явищ і проблем. Проте сьогодні ні в кого не виникає сумнівів, що здійснення аргументованого політичного аналізу і прогнозування є запорукою ефективної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, політичних керівників, апарату забезпечення їхньої діяльності, а також окремих суб’єктів політичних відносин.

Системний підхід уможливлює цілісне бачення соціальних процесів: залежно від того, наскільки послідовно він застосовується, ці процеси постають як більш або менш цілісні. Не перебільшуючи можливості людини і навіть людства, слід розглядати і формувати цілісності в об’єктивному світі, а також усвідомлювати значущість цих цілісностей для світу як такого. Системність прогнозування означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об’єкт, а з іншого боку – як сукупність відносно самостійних напрямків (блоків) прогнозування. Цей принцип дозволяє отримати цілісну модель досліджуваного об’єкта в усій сукупності його прямих і зворотних, ієрархічних та координаційних зв’язків, визначити і виокремити його основні системні ознаки – елементарний склад, структуру, зміст, функціонування, способи реалізації. Причому цілісність, комплексність, системність прогнозування полягає не в простій сумі зусиль експертів вузькоспеціалізованих галузей, а у використанні комплексно-методологічного принципу узгодження результатів прогнозування. Механічна сума прогнозів спеціалістів різних галузей не дає цілісного загального соціального або політичного прогнозу, на підставі якого можна було б успішно здійснювати окремі аспекти соціального/політичного прогнозування.

Надзвичайно важливою проблемою є необхідність чітко розмежувати категорії обґрунтованості й істинності прогнозу. Якщо нова наукова інформація опирається на ґрунтовну наукову теорію, ефективність якої відносно аналогічних об’єктів дослідження доведена, якщо ця інформація отримана в результаті досить надійних методів, процедур, операцій наукового вивчення (перевіреного на інших об’єктах), то вона вважається цілком обґрунтованою ще до підтвердження її практикою. Критерієм істинності наукової інформації, як відомо, є практика. Однак практику не можна розуміти лише як суто емпіричний досвід сьогоднішнього дня. Більш широке розуміння практики охоплює суспільно-історичну практику розвитку людського суспільства в цілому. Тому проблема істинності прогнозу не може обмежуватися можливістю «миттєвої» практичної перевірки, вона повинна узгоджуватися з реальними тенденціями розвитку людського суспільства.

У Розділі 4 «Місце та роль політичного аналізу і прогнозування в системі методів політичної науки» розглянуто проблеми становлення аналізу і прогнозування в контексті формування методології політичного пізнання. На цій основі виявлено пізнавальні можливості цього напряму знань у системі методів сучасної політичної науки. Показано межі евристичності, фактори ризику, масштаб і можливості здійснення політичного аналізу та прогнозування через застосування відповідних методів.

При політичному аналізі і складанні політичного прогнозу необхідно враховувати комплекс із багатьох чинників, в тому числі нелінійний і імовірнісний характер параметрів політичного процесу. Це особливо стосується події, що не простежується в майбутньому. Вона розцінюється як просторово-часова зона невизначеності, де відбувається подія, на яку чекають, і об’єкт приходить до стану, який можливо передбачити. Сучасні методики політологічних досліджень в більшості випадків являють собою форму, ланку або спосіб адаптації загальних і окремих методів до вивчення специфічних і по-своєму унікальних політичних явищ і процесів, що припускає певне комбінаційне сполучення й пропорцію «традиційних», якісних й «нових» емпіричних, кількісних способів політичного пізнання.

Вирішальну роль у забезпеченні результату політичного аналізу і прогнозування відіграє оптимізація вибору методів, які складають сучасний арсенал наукового напряму. Основне завдання дослідника полягає в тому, щоб визначити можливу сферу використання кожного методу і вибрати найбільш ефективний для конкретного випадку, оскільки вибір того чи іншого методу аналізу та (або) прогнозування політичних процесів залежить від мети, термінів, часу, відведеного на розроблення аналізу чи прогнозу. Жоден із методів політичної гносеології неможливо використовувати без урахування конкретного контексту, оскільки неправильний вибір методу аналізу може призвести до того, що важливі чинники не будуть враховані, і тоді прогноз буде помилковим. Кожен із методів політичного аналізу та прогнозу має свої межі евристичності та фактори ризику, які впливають на характер прогнозу.

При розробці політичного прогнозу на всіх рівнях важливу роль виконує врахування й аналіз можливого і вірогідного в оцінці подій. З погляду можливості слід розглядати всі елементи й фази політичних відносин: час подій і етапів процесу, простір, в якому він здійснюється; стан об’єкта, що змінюється, напрям його зміни, мету прогнозу, його передбачуваний або мимовільний результат. Для того щоб зробити політичний прогноз більш адекватним і при цьому не враховувати зайвих чинників, доцільно виділити прогнози глобального, середнього і локального рівнів за ознакою широти охоплення предмета політичного дослідження. При цьому фактично предмет політичної гносеології залишається один – сфера політичного в цілому у її єдності, як історичній, так і глобальній. Водночас масштаб здійснення дослідження може бути дещо відмінним.

Найбільш вдалий аналіз владних відносин можливий передусім на локальному рівні. Для цього аналізу найкраще можуть підійти передусім психологічний, інтегральний, системний, синергетичний методи. Виявлено, що для моделювання і прогнозування політичних процесів на локальному рівні шляхом застосування когнітивно-синергетичного підходу дуже добре підходить сфера бізнесу, яка слугує своєрідним випробувальним полігоном для перетворення державно-бюрократичних структур. Такий підхід вписується у висновок закордонних експертів про необхідність переходу від державного адміністрування до державного менеджменту, що передбачає інкорпорацію в сферу державного управління деяких ринкових механізмів.

Надзвичайно складною проблемою є проведення точної межі, де завершується глобальний рівень прогнозування і починається середній або локальний рівень політичного прогнозу. Події, які відбуваються на глобальному рівні, можуть впливати на локальний та середній рівні, і навпаки. Глобальними процесами можна вважати ті процеси, які здійснюють фронтальний вплив на весь світ як глобальну політичну систему. Локальними – ті, котрі як підсистеми входять складовими частинами в глобальний процес, але істотно не впливають на світове розташування політичних сил, і в яких самоорганізаційна складова переважає зовнішній вплив. Отже, прогнози глобального рівня, з одного боку, потребують аналізу більшої кількості фактів, а з іншого – дають точніший результат. Залежно від того, в якому контексті нас цікавить той чи інший політичний процес, можна вибрати відповідний метод, який дасть більш адекватний політичний прогноз.

У розділі 5 «Особливості застосування методів політичного аналізу та прогнозування до політичних процесів сучасного українського суспільства» розглянуто передумови і суспільно-політичний контекст становлення вітчизняного аналізу і прогнозування. Виявлено особливості формування політично-наукового та політично-експертного середовища, а також основні недоліки у дослідженні політичних процесів вітчизняними аналітиками.

Зміна умов політичного життя приводить до зміни політичної культури, тому після оголошення незалежності України відбувається більш активне залучення громадян у сферу політичного життя суспільства. Відповідно, при здійсненні аналізу і прогнозування важливу роль можуть виконувати наступні чинники: 1) менталітет населення, який визначається культурною спадщиною або релігією; 2) рівень економічного розвитку країни, що залежно від розвиненості ринкових відносин і приватного сектора обумовлює потребу в більшому або меншому державному втручанні; 3) ступінь відкритості економіки; 4) рівень технологічного розвитку, що визначається наявністю або відсутністю природних монополій, а також необхідністю в регулюванні нових видів діяльності; 5) якість апарату державного управління.

Політична ситуація в Україні є досить складною й мало прогнозованою, про що, наприклад, свідчать результати кількох останніх парламентських виборів. Соціологічний підхід до прогнозування результатів виборів не завжди виправдовує сподівання, оскільки в останню мить можуть стати відомими раніше приховані факти, які можуть доволі істотно вплинути на психологію виборця, його емоційну сферу, а відтак і на результати голосування. Звідси слід зробити висновок про те, що політичний аналіз і прогнозування в українській політології формується одночасно зі зміною політичної реальності, має динамічний характер, а тому відзначається радше вірогідним, а не достовірним характером.

У пpoцecі здійcнeння пoлітичнoгo aнaлізу і пpoгнoзу в Укpaїні виявляєтьcя cуттєвa pізниця між пpoгнoзaми eкcпepтів – пpeдcтaвників бізнecу, з oднoгo бoку, і eкcпepтів, щo віднocять ceбe дo інших пpoфecійних cфep, з іншoгo. Тaк, іcтoтнo відpізняютьcя пepeдбaчeння тих, хтo пpaцює в дepжaвних уcтaнoвaх, і тих, хтo зaймaєтьcя підпpиємництвoм: відпoвіднo 60 % і 45 % з них oчікують суттєвого уповільнення темпів економічного зростання. Узaгaлі, eкcпepти з бізнec-кіл, тoбтo ті, хтo пpaктичнo зaймaютьcя eкoнoмікoю і мaють бути дocить чутливими дo мoжливocтeй, щo відкpивaютьcя, є нaйбільш пoміpкoвaними у cвoїх пpoгнoзaх. Вoни – єдинa пpoфecійнa гpупa eкcпepтів, хто спрогнозував кризові явища у сучасній економіці в 2008–2010 pp.

В українському медійному просторі можна спостерігати виразне розшарування тенденцій політичного прогнозування за такими ознаками: в орієнтованій на наймасовішого, а отже, невибагливого, читача пресі натрапляємо не стільки на аналітику, скільки на не дуже замасковану пропаганду. У нечисленних популярних виданнях, зорієнтованих переважно на політичну еліту, домінує хронічна підміна понять, відтінена рафінованою інтелігентською лексикою. У відповідності з цим слід враховувати, що під час проведення політичного аналізу і складання політичних прогнозів багато залежить від пізнавальної позиції аналітика, на яку можуть впливати приналежність до певної соціальної групи, клану, споріднені відносини або матеріальна зацікавленість Вузькокорпоративна думка, сформована на замовлення певних політичних сил, часто визначально впливає на наукову об’єктивність й обґрунтованість прогнозів.

Політологи зосереджують увагу на практичній політиці (policy), оскільки це означає не лише ширші правила прийняття рішень, але і впровадження розгляду поведінки з дещо інших, неполітичних, точок зору. Зосередження на практичній політиці обумовлене ставкою на авторитарні рішення як усвідомлення політики. Окрім того, у багатьох політичних дослідженнях спостерігається намагання уникнути логічної неминучості такого погляду на політику. Причиною цього є те, що зміни в політичному процесі мають відносно невелику пізнавальну цінність у поясненні неочікуваних результатів і ще менше непередбачуваних наслідків. Цю інформацію розглядають запіз­но, зважаючи на її обґрунтованість, і тому втрачається надто багато часу на дослідження неважливих складових аналізу, що й спонукає ігнорувати сутність дослідження державної політики. Здобуття й розробка наукового знання про сили, які впливають на державну політику та про її наслідки, є необхідною умовою для того, щоб за допомогою спеціальних заходів закріпити і зберегти певний її напрям. Натомість виявлено, що в Україні у сфері державної політики, як правило, домінують короткі (ситуативні) аналітичні дослідження і прогнози. Послідовно системне і глобальне прогно­зування лише формується. Це пов’язано з тим, що українська політична думка долає колишню марксистсько-ленінську методологію, наближається до світо­вої політичної думки. В українській політології політичний аналіз і прогноз досі не мають «сталого суб’єкта».

У Розділі 6 «Основні напрями здійснення політичного аналізу та прогнозування в сучасному українському державотворенні» розглянуті проблеми аналітично-прогностич­ного моделювання політичної системи Украї­ни, внутрішньополітичних реалій України як об’єкта аналізу і прогнозування, визначення перспектив розвитку України в системі міжнародних відносин, створення аналітико-прогностичних моделей політичного реформування українського суспільства та його можливих наслідків.

Внутрішньополітичне прогнозування доцільно здійснювати за наступними напрямками, що корелюються із сегментами політичної системи суспільства.

1. Прогнозування пріоритетів трансформування держави. У цьому контексті державна влада має спрямовуватись на демократизацію і гуманізацію суспільного життя, реалізацію соціальної рівності та свободи народу, а не бути їх запереченням чи протилежністю. Основним політичним пріоритетом інститутів державної влади і громадянського суспільства стає соціальна ентропія влади, узгодження свободи кожного зі свободою всіх і забезпечення найвищої ефективності в соціальному регулюванні державної влади та встановленні демократичного політичного порядку в суспільстві.

2. Прогнозування партійного будівництва в державі. Українська партійна система переживає особливо складний етап свого розвитку. На неї водночас впливають кілька нових чинників: нові, наближені до демократії, але не усталені політичні реалії; зростання досвідченості, вимогливості, активності виборців; інформаційна прозорість, що стрімко зросла. Прогнозування партійного будівництва має враховувати європейський досвід, що дає досить надійний і абсолютно модерновий варіант будівництва партії широкого консенсусу: від лібералізму до соціал-демократії. Прогнозування розвитку партійної системи в Україні має враховувати стан та перспективи розвитку партій, вдосконалення їх діяльності, визначеність партіями ціннісних засад, внутрішню демократичність, відповідальність перед виборцями.

3. Прогнозування розвитку інститутів громадянського суспільства. Прогнозування розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні необхідно розвивати в наступних напрямках:

– законодавчого врегулювання багаторівневої системи відносин між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства; визначення ефективності взаємодії на горизонтальному і вертикальному рівнях усіх структур громадянського суспільства з чітко зорієнтованою діяльністю та функціями всіх його інститутів;

– розвитку провідних осередків діяльності інститутів громадянського суспільства, якими є місцеві структури (територіальні громади, ради, органи самоорганізації населення) та яким простіше лобіювати інтереси окремих громадян;

– делегування органам місцевого самоврядування окремих функцій державних органів (особливо у соціальній сфері, спорті, культурній діяльності);

– забезпечення інформованості населення про діяльність інститутів громадянського суспільства з альтернативних джерел (висвітлення ЗМІ ролі відповідних інститутів у соціальному житті громадян, формування позитивної громадської думки, проведення дискусій представників громадських організацій із представниками гілок влади).

4. Прогнозування розвитку політичного лідерства та політичної еліти. Залежність суспільства від зазначених чинників зумовлює необхідність прогнозування діяльності політичних сил, що приходять до влади, формують управлінські структури різних рівнів і масштабів (президентські, урядові тощо), виробляють і здійснюють власну політику, котра, у свою чергу, стає засобом цієї влади. Слід додати, що прогнозування цього напрямку ускладнюється тривалим, стійким протиборством між різними частинами елітних угруповань. Істотним елементом тут виступають позиції індустріальної еліти (її переважно складають впливові групи регіональної еліти) і тих позаелітних груп, які вона репрезентує.

5. Прогнозування формування політичної культури. Кожне суспільство має свою конфігурацію політичної культури. Це залежить від його історії, соціально-класової структури, типу й характеру політичної системи, економічної бази та інших обставин. Хоча українська політична культура в загальних рисах повторює загальноєвропейські типи політичних культур, усе ж вона має певні особливості, які варто передбачати та брати до уваги. Деякі з них перебувають ще на стадії становлення, інші відмирають. Одні корелюються з політичною системою, що створюється, інші – з системою, що відходить у небуття. Інші вже розгорнули свою якісну визначеність, декотрі лише жевріють, хоча й заявляють про себе як необхідні та закономірні. У цьому контексті прогнозування демократичної переорієнтації політичної культури спрямоване на пізнання першочергових змін у будові та функціонуванні політичних і, насамперед, державних інститутів, їх діяльності в аспекті підвищення ролі особистості, її інтересів та на організацію політичного співіснування ідейно різних сил. Адже громадянська політична культура передбачає наявність конструктивної опозиції в державі, яка є своєрідним «контролером» діяльності владних структур.

6. Прогнозування впливу зовнішньополітичних чинників на внутрішньополітичні. Розширення ЄС і його поява на українському кордоні вимагає прогнозування як позитивних чинників, так і небезпек, викликів нашій державі та її прикордонним областям, визначення у близькій перспективі характеру процесу та його впливу на економічний та соціально-культурний розвиток України. Такий процес може сприяти зростанню інвестицій, спонукатиме до прискореної модернізації транспортної та комунікаційної мереж, стимулюватиме підвищення зайнятості населення або навпаки негативно впливатиме на різні сфери суспільного життя, створюючи міграційну, кримінальну, екологічну небезпеку. Важливим напрямком прогнозування зовнішньої політики України є її прагнення до регіонального лідерства. Для цього, враховуючи закономірні амбіції та національні інтереси, їй потрібно поступово посилювати конструктивний вплив на загальну ситуацію в регіоні. В інтересах цього має прогнозуватися співробітництво та лідерство України в Балто-Чорноморському партнерстві. З огляду на своє геостратегічне розташування Україна є природним посередником між регіонами Балтійського та Чорного морів. Розширення зв’язків між Півднем і Північчю Європи сьогодні настільки відповідає потребам часу, що за пасивності України роль посередника візьме на себе інша, менш пристосована для цієї діяльності держава. Відтак виникає потреба передбачення можливостей України в стабілізації безпеки частини Європи між Балтійським і Чорним морями по вісі Північ – Південь.

У контексті розвитку сфери політичного аналізу і прогнозування важливим чинником виступає моделювання, яке дозволяє уникнути методу «спроб і помилок» у його найпримітивнішому прояві. У політичному аналізі метод моделювання варто сполучати у більшості випадків з методом пілотних проектів, який полягає у тому, що модель не застосовується відразу в практиці у повному масштабі, а спочатку випробовується на малій групі або на окремій сфері реалізації політичної діяльності, а у випадку успіху «пілотного проекту» може поширюватись на всю заплановану сферу застосування. Систематизація досвіду практичного застосування політичного аналізу та прогнозування розвитку сучасного українського суспільства потребує прискіпливого вивчення як західних, так і незахідних модернізаційних моделей соціальних реформ, негативного й позитивного досвіду міжнародної політики. Водночас моделювання соціально-політичної реальності вимагає врахування історичного досвіду і традицій конкретного суспільства.