ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

         У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, мету і завдання, сформульовано гіпотезу, вказано  об’єкт, предмет та методи дослідження, визначено

наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, подано відомості про те, де їх було оприлюднено.

         У першому розділі – „Концептуальні засади безпекової політики України”розглядаються теоретичні основи дослідження, що обґрунтовують і підтверджують правильність вибору міжнароднополітичних схем захисту національних інтересів України, яка вирішує досить  складні завдання визначення свого місця і ролі у сучасному світі; запроваджує принципово нові механізми в реалізації зовнішньополітичних імперативів національної безпеки. Зовнішньополітичні механізми спираються на принципи міжнародного права, серед яких повага суверенітету держави є визначальною.

         Характеристики сучасних теоретичних розробок щодо нової конфігурації світу подаються під кутом зору національних інтересів України, які сконцентровані навколо європоцентризму і зафіксовані у державній програмі європейського вибору. До пріоритетів зовнішньої політики також зараховано: захист державного суверенітету,  територіальної  цілісності   та  недоторканності  державних  кордонів,

14

недопущення втручання у внутрішні справи держави; реалізація зовнішньополітичних завдань через участь в міжнародних структурах; сприяння економічному зростанню; актуалізація економічної дипломатії; гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина; формування позитивного іміджу держави тощо. Державні інтереси розглянуто як сукупність довгострокових програмно-цільових установок, реалізація яких гарантувала б країні збереження суверенітету і національну безпеку. Найважливіші поняття зовнішньополітичного компонента національної безпеки, що сформульовані в державних і міжнародно-правових документах, роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників, аналізуються під кутом зору застосування їх у вітчизняній практиці. Дослідження зовнішньополітичних питань у сфері безпеки сприяло осмисленню відповідної діяльності вітчизняних структур, надало змогу визначити реальні фактори і загрози державі.

         Найпопулярнішими теоретичними моделями вибору шляхів протистояння зовнішньополітичним загрозам, як виявлено, є державно-центристська модель розвитку міжнародної системи і модель недержавно–центристського конструктивізму. Перша представлена англо–американською школою дослідників, які визначають процеси, що відбуваються, через об’єктивні, природні явища (школа реалістів). Представники іншого напряму (французька соціологічна школа) переважно критикуючи реалізм доводять майбутність людства через застосування транснаціональних уявлень, шляхом подолання кордонів національних держав, розмивання суверенітету, посилення соціальних систем тощо. У зв’язку з зазначеним привертають увагу наукові розвідки школи соціології міжнародних відносин, для якої є характерним всезростаюча соціалізація, тобто скорочення питомої ваги впливу держави, на зміну якої приходять людські цінності.

         Ґрунтовне дослідження проблеми і прогнозування на майбутнє було б неможливим без застосування того чи іншого теоретичного підходу до розуміння зовнішньополітичних загроз національній безпеці. Побудова теоретичних моделей у

 

15

цьому випадку характеризується міждисциплінарністю, тобто застосуванням різнопланових методів.

Вивчення праць українських учених у сфері національної безпеки свідчить про значні теоретичні розробки у зазначеному напрямі. Протягом останніх років підготовлено низку державних документів, серед яких – концепція і закон про основи національної безпеки України, що містять положення щодо її зовнішньополітичної складової; наукові та інформаційно-аналітичні видання, які присвячені, переважно, широкому комплексу проблем національної безпеки. При цьому задачі теоретичного осмислення всього комплексу зовнішньополітичних проблем, схеми визначення стратегічних партнерів, пошук прийнятного балансу  суверенних засад національної держави і трансграничних можливостей наддержавних структур залишаються актуальними. 

         Формування зовнішньополітичних засад держави розглядається в контексті пошуку прийнятої моделі розвитку, про яку було заявлено вже в перші роки існування України. Водночас, здобувши міжнародну суб’єктність, країна активно розпочала створювати відповідні державні структури, зосередившись на організаційних питаннях, а глибинний вимір критеріїв розвитку певний час залишався поза її увагою. При цьому враховуємо, що на той час не було відповідного досвіду, потрібних фахівців, не вистачало також необхідних матеріальних ресурсів. В процесі державного становлення творці нової України, представники владних структур, конструюючи каркас зовнішньої політики і політики безпеки, з об’єктивних і суб’єктивних причин припускалися деяких помилок і прорахунків, що й сьогодні даються взнаки. 

За прийнятною у міжнародному співтоваристві схемою в основу зовнішньополітичних імперативів України було покладено загальновизнані норми і принципи міжнародного права, що  закріплені в статутних документах універсальних міжнародних організацій. У складних умовах апарат зовнішньополітичних установ спромігся досить оперативно розробити основну тактичну лінію зовнішньої політики, що втілилося у низці державних документів, за

 

16

настановами яких держава діє ще й зараз. Найважливішим з них є „Основні напрями зовнішньої політики України”, затверджений Верховною Радою України в 1993 р. Попри всі спроби прийняти відповідні концепцію і закон щодо зовнішньої політики, тобто виробити стратегію перспективного міжнародного розвитку, цю справу так і не вдалося здійснити.

В оновленій зовнішньополітичній концепції України передбачено  диференціювати визначальні напрями  дій, виокремивши найголовніші: співпрацю з країнами–сусідами, провідними країнами світу (США і Росією), а також з учасниками європейських структур тощо.

         Другий розділ „Використання захисних механізмів міжнародних організацій” – присвячено дослідженню участі України в роботі міжнародних структур, які держава намагається використовувати з метою захисту власного суверенітету, а також сприяти вдосконаленню і розбудові міжнародних захисних схем.

         Міжнародні структури універсальної і регіональної безпеки, як свідчить світова практика, були найвпливовішими механізмами збереження миру і стабільності на планеті у біполярній системи міжнародних відносин. Їхня роль в сучасній однополярній конфігурації також залишається важливою, оскільки інших колективних форм захисту людство не виробило.

         Вивчаючи іноземний досвід, нарощуючи теоретичний і практичний потенціал, країна намагалася пристосуватися до існуючих реалій, виробити власні захисні схеми і запровадити їх через міжнародні структури. Дещо вдавалося зробити, а дещо зазнавало нищівного провалу. Засоби тиску, якими користуються сильніші країни, як правило, не спрацьовували, знову і знову вимагаючи від молодої зовнішньополітичної школи української дипломатії більшої гнучкості, знань і поваги до світових стандартів міжнародного спілкування. У цьому зв’язку зазначимо, що саме досвід роботи в ООН став в нагоді багатьом дипломатам у виробленні  відповідної  політики  використання  наявних  схем  захисту державних

17

інтересів ще й за допомогою міжнародної організації. Це й було продемонстровано у 1992–1993 і 1995 роках зверненням за підтримкою до Ради Безпеки ООН та НБСЄ/ОБСЄ. Позитивним фактором відзначено прихід в зовнішню політику з середини 90–х років учених і аналітиків. Міжнародна діяльність України того періоду відзначається масштабністю успішних рішень у реалізації складних завдань. Це і розвинутий активний діалог з Вишеградською групою, набуття членства в ЦЄІ, співпраця з ЦЕФТА, ОЧЕС; підписання найважливіших угод з ЄС і НАТО, з Росією, США, Польщею і ФРН; відродження двосторонніх консультаційних структур на найвищому рівні, безпосередні контакти вищих посадових осіб. Результати впроваджуваних заходів не забарилися: низка візитів президентів і перших осіб США, Росії, ФРН, Італії та інших країн в Україну припадає саме на цей період.       Водночас склався своєрідний механізм використання міжнародних систем в інтересах держави: безпекові питання представники України намагаються розв’язувати через структури ООН, ОБСЄ, Ради Європи, субрегіональні організації;  економічні – через міжнародні організації, в основу яких покладено економічну і фінансову співпрацю; гуманітарні – через спеціальні структури, переважно спеціалізовані установи ООН і ЄС.

         Аналізуючи міжнароднополітичну діяльність України, дійшли висновку про те, що політичні рішення досягали своєї мети, були успішно реалізовані в умовах жорсткої вертикалі влади періоду з середини 90-х рр. до початку ХХІ століття. Зовнішньополітичні рішення, прийняті у попередні роки, принесли низку ускладнень, які й досі криють небезпеку і, як видається, держава не буде спроможною їх розв’язати у найближчому майбутньому. Йдеться про проблему ядерної зброї та ядерних гарантій січня 1994 р., про невирішеність питань колишньої радянської власності. Також про проблему кримських татар, яких запросили в Україну без достатнього обґрунтування і прогнозування щодо можливих наслідків, без належного забезпечення як прибулих, так і тих, хто проживає на кримській землі тощо. Звертаючись до сьогодення бачимо, що демократія  або  те,  що  влада  називає  демократією, не  може  забезпечити належну

18

стабільність в державі, а отже породжує хаос і у зовнішньополітичних орієнтирах. В свою чергу це викликає неприйнятність закордонних партнерів.    

         Серед міжнародних структур, механізми захисту яких Україна намагається використовувати, окреслені універсальні, регіональні і субрегіональні. Із застосуванням широкого кола фактологічного матеріалу розглянуто існуючі просторові моделі безпеки навколо Української держави; структурні формування з країнами-сусідами, регіональні та субрегіональні системи за участю України, прийнятні форми кооперативної системи безпеки. На основі дослідження, виявляється їхня ефективність та спроможність, пропонуються можливі варіанти участі країни в спільних інтеграційних проектах.

         Водночас вивчаються напрями співпраці України з європейськими інституціями. Відмічається, що загальна тенденція розвитку Європейського Союзу уявляється досить чіткою: відбувається поступове розширення кола його учасників, а також його функціональної сфери. ЄС перетворюється на складний структурний елемент політичної і економічної організації субконтиненту. Разом з тим, ЄС вступає у період складної внутрішньої трансформації, що матиме вирішальне значення для його майбутнього і для майбутнього Європи. Загалом у розділі доводиться, що обидві сторони – Україна   і   ЄС – помітно   просунулися в бік порозуміння, в Україні визнають, що розширення ЄС у середньо– та довгостроковій перспективі є переважно вигідним для країни. Європейський напрям політики України, за авторською концепцією, розглядаємо гарантією міжнародної суб’єктності держави.

         Паралельно досліджуються корисні для України схеми участі в інших європейських структурах. Враховуючи поступальний розвиток відносин Росії – НАТО за формулою „20”, що далеко випереджає український формат, можна сподіватися на обопільне прагнення сторін побудувати в регіоні простір безпеки, який гарантуватиме й Україні стабільність і поступальність розвитку. Даються характеристики позитивних і негативних наслідків співпраці в рамках СНД, рівня

 

19

участі України в інтеграційних проектах Співдружності; обґрунтовуються ініціативні механізми захисту, нові варіанти його поглиблення. 

         Домінуючими ознаками розвитку міжнародних відносин останнього періоду були намагання перегляду та обмеження суверенних засад держав; обґрунтування законності гуманітарного втручання у внутрішні справи. Певним відлунням торкнулися вони й України. Хоча принцип суверенності закладений у систему міжнародної безпеки, але його сутність зазнала певної еволюції. Розмитість поняття дає можливість невідповідальним країнам для зловживань: одним – не дотримуватися взятих на себе зобов’язань перед власним народом, а іншим – втручатися у внутрішні справи суверенних держав. Хоча державний суверенітет теоретично й нині розглядається як незалежність державної влади назовні та її верховенство всередині країни. Зазначається, що обмеження суверенітету відбувається тоді, коли держава втрачає частину або всю сукупність прав, що витікають з цього стану. Особливо чітко елементи такого механізму прописані в документах ЄС, НАТО, ОДКБ. 

         Аналізуючи сучасний стан міжнародного буття, можна дійти висновку про те, що суверенна держава залишатиметься стрижнем, що цементуватиме всю систему міжнародних відносин ще досить тривалий час. З використанням аналітичного і прогностичного методів пропонується і доводиться прийнятність запропонованої моделі поєднання засад суверенітету з використанням захисних схем міжнародних структур.

         У третьому розділі – „Механізм двостороннього партнерства в політиці України” – співставлені різнорівневі варіанти співпраці на двосторонньому рівні, які за певних умов можуть перерости у стратегічне партнерство; досліджена співпраця з провідними країнами світу і країнами-партнерами: США, ФРН, Республікою Польща; витоки проблемних відносин України – РФ та перспективи їх розв’язання. Із залученням широкого кола джерел доводиться авторська концепція, що поглиблене партнерство на двосторонньому рівні є основою для розвитку такого ж партнерства  на   багатосторонніх  засадах,  що    в   результаті   сприятиме   процесу

20

формування стабільних союзів стратегічних партнерів (Вишеградська група, ЄС та ін.). Як свідчить практика, саме на союзах держав вибудовується система регіональної і врешті–решт, глобальної  безпеки.  

         У розділі обґрунтовується необхідність врахування базових принципів співробітництва, їх практична реалізація. Можна передбачити, що, хоча ключові інтереси України і провідних її партнерів час від часу не співпадатимуть, їхні підходи до базисних цінностей збігаються. Їхнє бачення шляхів до стабільності співпадатиме. Водночас новоявлені загрози, як, енергетична небезпека, тероризм, наркобізнес тощо викликатимуть тимчасові тактичні зміни в поведінці партнерів, що, однак, як можна сподіватися, не впливатиме на захисну стрижневу лінію стосовно України. 

         Спираючись на широкі статистичні дані, розроблено порівняльні характеристики рівнів економічного і політичного співробітництва з США, ФРН, Республікою Польща і РФ. Саме ці країни за авторською концепцією є основними акторами на українському полі зовнішньої політики, від цивілізованих відносин з ними залежить теперішнє буття і майбутній розвиток Української держави. Зазначені країни, як доведено в роботі, впливають на внутрішньополітичний  клімат в Україні, спроможні підтримувати баланс сил і інтересів, розвиток безпекового простору навколо держави. Водночас у площині двостороннього партнерства з США, ФРН, Росією Українська держава виступає скоріше реципієнтом, об’єктом міжнародних відносин, а не суб’єктом. У поданому переліку лише українсько–польські відносини можна охарактеризувати наближеними до рівнозначних.

         Особливості партнерства зі США постають через порівняння його рівнів у різні хронологічні періоди. Позитивним прикладом тут наводяться гарантії суверенності і надання Україні статусу країни з ринковою економікою, а також розширення економічного співробітництва в окремих, найвпливовіших галузях економіки. Партнерство зі США українська сторона розцінює як стратегічне: Київ бачить у Вашингтоні політичного партнера, який спроможний надати відповідний захист   Українській   державі,  допомогти   стати    на   міцні   рейки  європейського

21

розвитку. Водночас підкреслено, що з боку американських партнерів виявляється певна рефлекторність, яка залежить від світової кон’юнктури.

         Розбудова відносин з ФРН, як провідного учасника європейського трикутника ФРН – Франція – Велика Британія, розглядається через систематизацію проявів двостороннього співробітництва. Поряд із позитивними факторами серед перешкод, які гальмували розвиток двосторонніх відносин, виявлено негативні. Водночас привернуто увагу, що співпрацю з ФРН українська сторона, спираючись на запроваджений механізм політичних консультацій на вищому рівні,  визначає як привілейоване партнерство, хоча серед інших пострадянських країн очевидний пріоритет з боку Німеччини надається відносинам з Російською Федерацією.

         У сфері українсько-польського співробітництва проведено дослідження взаємовпливів проблем регіонального лідерства і перспектив зміцнення європейської безпеки. Виявлено, що попри розгалужені економічні контакти, українсько-польське економічне співробітництво за масштабністю значно відстає від співпраці України з Росією і ФРН. Водночас, Польща відіграє визначальну роль в політиці України, зміцнюючи її міжнародні позиції через посилення трансрегіональних і субрегіональних безпекових схем. При цьому особливе місце в українсько-польських відносинах посідає співпраця учасників процесу зі США. У цьому плані є цікавим досвід Польщі у площині відстоювання польських інтересів через американську підтримку.

         Безпосереднє сусідство з Росією, близькість етносів, російськоцентризм помножений на існуючі уявлення наддержави, проблемна спільна радянська спадщина з одного боку, а з іншого – реалії ХХІ століття, нові виклики і загрози, нове геополітичне моделювання світу, – поставили перед Україною складне завдання віднайдення прийнятного рівня взаємовідносин з Російською Федерацією, яка залишається геополітичною і геоекономічною домінантою в політиці України. Автором визначаються критерії, за якими можуть формуватися цивілізаційні відносини партнерства, а саме – базисні цінності. Це і всіляке зміцнення місця і ролі країни   у   сучасному   світі;   захист   національних   інтересів,   цілей  і  пріоритетів

 

22

держави; забезпечення політичного і економічного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; захист прав, свобод і матеріального благополуччя громадян; протистояння реальним і потенційним загрозам національним інтересам тощо.

         Двосторонні відносини України і Росії, як зазначається, можуть бути виведені на рівень стратегічного партнерства за наявності певних умов. Це і збіг засадничих рис розвитку, доповнюваність економік обох країн, перспектива розв’язання ресурсних проблем країни, розширення ринку збуту товарів тощо. Зрозуміло також і те, що між такими партнерами мають бути вирішені переважно всі міждержавні проблеми, а в економічному плані інтереси можуть співпадати.

         У ситуації, що склалася, Україна визначається з власними кардинальними інтересами, пов’язаними із збереженням суверенності держави, і похідними або ситуативними (вимушеними) кроками для досягнення головної мети. Національні інтереси     у        цьому       розумінні       виступають,      фактично,    детермінантою

зовнішньополітичної діяльності. Держава, у свою чергу, забезпечує свої інтереси всіма, що має у розпорядженні, засобами: політичними, ідеологічними, економічними, дипломатичними і воєнними.

         У четвертому розділі – „Міжнародне співробітництво у захисті прав людини як складова національної безпеки України” – систематизовано питання захисту прав українського громадянина за кордоном, до яких включаємо стан та розв’язання у правовому і практичному вимірі проблеми щодо співвітчизників, моніторинг схем захисту українських трудових мігрантів, а також наслідків   міграційної політики, особливості державної етнополітики як складової міжнароднополітичних процесів, задачі формування позитивного інформаційного  іміджу  держави тощо.

         Питання дотримання прав людини в Україні розглядається безпековою складовою держави і однією з умов її визнання в світі. Складність питання пояснюється тим, що від часу проголошення міжнародної суб’єктності перед Україною  постала  проблема,  пов’язана  із  захистом прав українських громадян за

23

кордоном і в першу чергу трудових мігрантів. Серед географічних напрямів закордонного виїзду на заробітки за кількісними даними першість веде Російська Федерація. Доведено, що залучення українських громадян, зокрема представників російської діаспори на роботу в РФ, російські владні структури розглядають і використовують в рамках розв’язання внутрішніх демографічних і економічних проблем, а також реалізації відповідної політики щодо співвітчизників за кордоном.

         Проаналізовано, що масовий виїзд українських громадян на заробітки до інших країн, залишення там на постійне проживання криє низку загроз для України. Серед них – демографічна небезпека, викликана виїздом осіб репродуктивного і працездатного віку; полишення в Україні неповнолітніх дітей і батьків похилого віку; загроза масового отримання українськими громадянами громадянства іншої держави, а також проблемні питання з комплектацією у Збройних Силах України тощо. Різнорівневі економічні потенціали країн, зростання безробіття в Україні, політика залучення на роботу дешевої робочої сили, а у випадку з РФ  – спрощений режим перетину українсько-російського кордону, приводить до висновку про подальше поглиблення міграційного процесу з України. Отже, тенденція до розширення українського трудового міграційного потенціалу зберігатиметься. Разом з тим виявлено, що гальмівним фактором для впровадження механізмів захисту українських трудових мігрантів лишається недосконала договірно-правова база щодо обміну трудовими ресурсами на двосторонньому рівні, відсутність достатніх правових важелів відстоювання прав фізичних і юридичних осіб тощо.

         За авторською концепцією доводиться, що етнополітичні явища є складовою міжнароднополітичних процесів, а отже і ставлення до них має відповідати цивілізованому рівню розвитку відповідних схем захисту і реалізації прав етнічних меншин. Неадекватне сприйняття загроз національній безпеці в етнонаціональній та релігійній сферах може провокувати внутрішні конфлікти і соціальні вибухи, що негативно позначиться на міжнародному рівні. Потенційна загроза таких явищ вимагає своєчасних  політичних  і  правових дій владних структур. Особливу роль у цьому питанні  відіграє розповсюдження позитивної інформації про здобутки держави, у т.ч. і щодо захисту прав людини.  

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины