ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ



Название:
ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано наукову і політичну актуальність теми та визначені завдання, об’єкт й предмет дисертаційної роботи, методологія дослідження, розкривається її наукова новизна, теоретичне і практичне значення, дана загальна характеристика дослідження.

У першому розділі: «Теоретико-методологічні засади інформаційної політики держави» порушуються методологічні питання щодо фундаментальних засад і формування базису інформаційної політики держави.

Формування інформаційного суспільства викликало певне зміщення акцентів у визначенні пріоритетів інформаційної політики і, відповідно, нагальну потребу переосмислення суті, місця і ролі інформації у житті як окремої людини, так і цивілізації загалом. Але сьогодні не існує загальноприйнятого визначення інформації і, як наслідок – тлумачення і розуміння інформаційної політики має певні розбіжності. Відповідно до зазначеного, досліджено сутність інформації як самостійного системо- і структуроутворюючого феномена, на підставі чого сформульована ноосферна парадигма інформації, яка полягає в діалектичній єдності (невід’ємності) матеріальних коренів інформації й інформаційних коренів матерії. Відповідно, теоретичну модель інформації можна уявити як однобічну поверхню – петлю Мьобіуса. Згідно до виведеної парадигми інформації виявлено:

– елементну базу інформаційного простору як системи, яка складається з інформаційних полів і потоків, комунікаторів і засобів комунікації, які утворюють відповідні види семіосфери;

– склад як системи інформаційного простору цивілізації, який складається з внутрішнього, середовищного і міжсередовищного інформаційних просторів;

– середовища як системи циркуляції інформації, яке складається з біологічної, соціальної і технічної підсистем;

– можливість інформаційних просторів вступати в комунікацію між собою при наявності протоколу інформаційного обміну й мови, яка є зрозумілою суб’єктам комунікації, а правила комунікації визначаються інформаційною політикою комунікаторів;

– системотвірний характер інформаційного простору в житті цивілізації, тому що саме інформаційний простір визначає стан політичної, економічної й соціальної складових існування держави. Відповідно, інформаційна політика країни має два взаємоневід’ємних виміри: техніко-технологічний, який є пов’язаним із впровадженням інформаційних технологій, й гуманітарний, який є пов’язаним із наслідками впливу на психіку індивіда й суспільної свідомості впровадження інформаційних технологій в усі сфери життєдіяльності людства;

– організаційну структуру і функції інформаційного простору на підставі ноосферної парадигми інформації.

Сьогодні за ступенем впливу на індивідуальну й суспільну свідомість одним із значимих джерел є міжсередовищний інформаційний простір. Природно, що закономірності інформаційного впливу, які властиві засобам масової комунікації, властиві й міжсередовищному інформаційному простору, який репродукуючи повідомлення текстів і образів у віртуальному вигляді, радикально трансформує генетично закладену в комунікатор фундаментальну інформаційну матрицю – систему знаків індивіда. За аналогією з поняттям «біосфера» В. Вернадського, поняття «семіосфера» увів Ю. Лотман, яка: «являє собою умови існування й роботи мов, … передує їм і постійно взаємодіє з ними. … мова є функція, згусток семіотичного простору, і границі між мовами, які є чіткими в граматичному самоописі мови, у семіотичній реальності представляються розмитими і повними перехідних форм. Поза семіосферою немає ні комунікацій, ні мови». Відповідно, для проведення досліджень інформаційного впливу необхідно ввести нові елементи інформаційного простору: індисеміосфера, мінісеміосфера, семіосфера, де:

– індисеміосфера – система знаків індивіда;

– мінісеміосфера – система знаків соціуму;

– семіосфера – система знаків цивілізації.

Із запропонованої структури випливає, що індисеміосфери утворюють мінісеміосферу конкретного соціуму, а мінісеміосфери соціумів цивілізації – семіосферу цивілізації. Семіосфера представляє структурно-функціональну конструкцію ноосфери, у базових вузлах якої розташовані мінісеміосфери, які є елементною базою цивілізації як системи, відповідно, структурно-функціональна конструкція мінісеміосфери у власних вузлах містить індисеміосфери мінісеміосфери.

Виявлена природа інформації, елементна база та її структурно-функціональні характеристики і складають теоретико-методологічні основи інформаційної політики держави як системи.

У другому розділі: «Системологія у формуванні політичної системи та її ідеології» проаналізовані традиційні уявлення теорії систем і зроблено спробу адаптувати базові положення теорії систем до виявлених теоретико-методологічних основ інформаційної політики держави.

Визначено, що класичний системний підхід на підґрунті теорії систем Л. фон Берталанфі, теорії інформації К. Шенона і класифікації систем за шкалою К. Боулдінга сьогодні не в повній мірі відповідає вимогам визначення формату і методів оцінки критеріїв і дослідження проблем інформаційної політики держави. Відповідно, на підставі ноосферної парадигми інформації зроблено спробу узагальнити положення теорії інформації і теорії систем. Згідно з визначенням системи на підставі ноосферної парадигми інформації показано і доказано, що всі існуючи системи, включаючи штучні, є системами відкритими, тому дослідження будь якої системи як закритої є некоректно поставленим завданням, що вносить певне перекручування в об’єктивність і достовірність оцінки систем. На цій підставі в дослідженні започатковано принципово новий – інформаційний підхід до визначення формату та інструментарію оцінки і прогностичної трансформації стану держави як інформаційної системи.

Традиційна парадигма управління має походження від поняття управляючого сигналу, контролю результату управління і його корекції за рахунок зміни передаточних характеристик системи управління із зворотним зв’язком. Історично ця парадигма управління походить від математичних підходів і апаратів, пов’язаних з с теорією сигналів. Однак для системно-складних об’єктів збереження цієї парадигми автоматично зводить ситуацію до рівня кібернетичної моделі, що тягне за собою суттєві перекручування управління на контекстно-залежних мовах.

Системний підхід на підставі ноосферної парадигми інформації вказує на існування принципово іншої парадигми управління, яка має постання від поняття управління за рахунок аналізу семантики зміни відношення між даними і виробу цих змін в процедурі погодження структури об’єкту і суб’єкту. Однак фундаментальна відмінність зазначених парадигм полягає не стільки в способах виробу кінцевого сигналу, скільки в замкнутості першої і системній відкритості другої, тобто існує реальна потреба створення теорії відкритих систем.

Вихідними точками кристалізації теорії відкритих систем стали концептуальні ідеї вчення про ноосферу В. Вернадського і теорії конвергенції Дж. Гелбрейта, а як базова модель – модель політичної системи за Д. Істоном. Враховуючи тотальність процесу інформатизації цивілізації, дано таке визначення відкритим системам: відкриті системи – це сукупність суспільств, що формують цивілізацію, і суспільної свідомості кожного із суспільств, незважаючи на їхні національні, етнічні, релігійні, політико-економічні й правові розбіжності й протиріччя, що співіснують в міжсередовищному інформаційному просторі як система сполучених посудин, з’єднаних за допомогою інформаційних телекомунікацій.

Для розуміння даного визначення наводиться аналог – парадокс Паскаля – ефект сполучених посудин, коли в кожну зі сполучених посудин поміщені «системи, занурені в середовище». Кожна така система являє собою самостійну країну, а усе, що оточує середовище, – кількість середовищ визначається кількістю країн світу, утворює міжсередовищний простір. Таким чином, якщо в моделі Д. Істона існують і функціонують два типи інформаційних потоків:

– усередині політичної системи – внутрішній інформаційний потік;

– поза політичною системою – інформаційний потік, виходом якого є вхід політичної системи, а входом – вихід політичної системи – середовищний інформаційний потік, – то в теорії відкритих систем уводиться третій тип інформаційного потоку – міжсередовищний інформаційний потік. При цьому доцільно говорити не стільки про потік, скільки про простір, що утворюється величезною – у форматі біосфери – кількістю джерел, трансляторів і ретрансляторів інформації – міжсередовищний інформаційний простір.

Ключовим параметром, який характеризує політичні і, як наслідок, керовані ними системи, у теорії відкритих систем є ступінь відкритості системи – здатність тієї чи іншої політичної системи не тільки генерувати і поставляти власну інформацію, але і сприймати і аналізувати при прийнятті рішень дані, що надходять ззовні. Зіставивши всі три типи інформаційних потоків, приходимо до такого визначення: ступінь відкритості політичної системи G визначається відношенням обсягу інформації, що виходить із системи, до суми обсягів інформації, яка надійшла у систему і інформації, що генерована самою системою, помноженим на сто відсотків.

Таким чином, з позиції теорії відкритих систем на сучасному етапі розвитку цивілізації є сенс за ступенем відкритості системи звести всі типи держав до трьох: демократичного, перехідного і недемократичного. Повертаючись до вчень древніх, треба зазначити, що типологія форм правління яка була запропонована Цицероном і розвинута Макіавеллі про три форми правління і циклічності розвитку державних форм правління, органічно вписується в теорію відкритих систем.

Відповідно, інформаційна політика держав різних типів – різного ступеню відкритості або інформаційної прозорості і, відповідно, уразливості, маючи принципово однакове підґрунтя, має відповідні відмінності.

У третьому розділі: «Глобалізація як ключовий чинник формування інформаційної політики держави» зазначено, що комплексне дослідження інформаційної політики країни без урахування ключового виклику сучасності – глобалізації – практично не є можливим. Тобто існує проблема не тільки визначення терміну «глобалізація», але й виявлення її місця і ролі в існуванні і управлінні національною державою.

На початку ХХ сторіччя В. Вернадський писав: «...цілком правильно було б з геохімічної точки зору відокремити людство від іншої живої істоти, тому що зі створенням культурного людства в геохімічні явища ввійшов зовсім новий діючий фактор... Перша його риса... полягає в постійно зростаючому темпі його значення і швидкість цього процесу є цілком винятковою в земній історії». Звідси витікає, що для визначення терміну «глобалізація», необхідно виявити зміст терміну «цивілізація».

Якщо А. Нічіфоро вважає, що «цивілізація – це сукупність способів буття й способів діяльності групи людей», М. Краузе вважає, що «цивілізація визначається сукупністю ідей і політичних інститутів», У. Адамс, що «цивілізацію створює рівень розвитку суспільства, для якого характерні наявність розвинутих технологій, ... торгівля на далекі відстані, централізоване управління економікою, ... державна форма правління», то, розглядаючи цивілізацію як інформаційну систему, Д. Робертсон зробив висновок, що: «Цивілізація – це інформація». Саме з цього періоду інформація починає сприйматися системами управління країн розвинених демократій як сировина знань, а дослідники – говорити про формування інформаційного суспільства, як, наприклад, І. Масуда: «Інформатизація спричинить суспільні зміни такого масштабу, які викличуть трансформацію сучасної системи в новий тип людського суспільства – інформаційне суспільство». Розглядаючи цивілізацію як інформаційну систему, дано наступне визначення глобалізації: глобалізація – це процес континуально-безперервної трансформації міжсередовищного інформаційного простору, де переміщується інформація, стимулюючи розвиток нових форм і технологій систем управління. Тобто державна політика – це діяльність системи управління з виявлення законів природи і у відповідності до них вироблення й реалізація законів права, відповідно, підвалинами існування будь якої країни є саме система інформаційної політики держави.

З цих позицій досліджено всесвітню систему спостереження і контролю інформаційних потоків Echelon. Дійшовши розуміння інформаційної сутності існування всесвіту, у 1947 році компетентними органами США й Великобританії був розроблений проект Echelon – надсекретна програма Quadripartite для сканування і аналізу всіх інформаційних потоків цивілізації. Розуміючи неминучість несанкціонованого сканування даних, наприклад, міністерство оборони ФРН почало кампанію боротьби з американським програмним забезпеченням. За даними німецьких спецслужб, АНБ США у своїй діяльності використовує й спеціальні команди програми Microsoft. У такий спосіб американці можуть зчитувати довільні дані з комп’ютерів, на яких встановлено програми Microsoft. Для захисту Міністерство оборони ФРН замінює американські інформаційні продукти німецькими і відмовилось від закупівлі комп’ютерних систем виробництва США.

Вочевидь що функціонування Echelon торкається й України: відповідно до Конституції, всі громадяни України мають право на таємницю листування, телефонних переговорів, е-повідомлень. Діяльність системи Echelon порушує конституційні права й свободи людини й громадянина, зачіпає інтереси громадських організацій й держави і є загрозою національній безпеці держави.

З урахуванням вкрай низького рівня розвитку національної інформаційної інфраструктури й використання імпортного комп’ютерного обладнання й програм, більш ніж проблематичним є надання е-підписам юридичної сили: контроль системою Echelon інформаційних потоків, у яких будуть представлені підписи державних чиновників, являє собою неминущу загрозу національній безпеці України, як незалежної держави. Крім того, як вважають О. Володін і Г. Широков: «Дії США на рубежі тисячоріч випробували процес глобалізації й всю систему міжнародних договорів як політико-правовий каркас інтернаціоналізації», і що вкрай значимо для цивілізації – у скрутному положенні виявився процес нерозповсюдження ядерної зброї. А бойові дії США протягом 1991-2006 років змусили звернути увагу на кризу системи управління на Заході. І, як зазначив К. Гастейгер: «Питання про те, хто буде контролювати в настільки недосконалому світі самозваного суддю в області моралі й гуманності – якщо це не може зробити ООН через її власний стан, що найчастіше можна охарактеризувати як параліч (волі?) – варто залишити відкритим».

Відповідно, неконтрольована поява принципово нових інформаційних просторів і середовищ циркуляції інформації в контексті глобалізації, поставила питання керованості інформаційними процесами – фактично проблему інформаційної безпеки держави – у главу всієї як внутрішньої, так і зовнішньої політики не тільки світових лідерів, але й довільної держави. Таке положення вимагає сприйняття і відповідної континуально-динамічної трансформації системи інформаційної політики держави.

У четвертому розділі: «Інформаційна політика держави як система» проаналізовано інформаційну політику держави як систему в контексті глобалізації і запропоновано теоретичну й прикладну моделі системи інформаційної політики держави.

Застосування методологічного апарату системології дозволило виявити елементну базу інформаційної політики держави як самостійної системи, коли суб’єкт політичної комунікації орієнтований на певний тип діяльності, є пов’язаним із процесом обробки знань, що є умовою комунікації суб’єктів політичної дії. В цьому контексті управління визначається не кількістю розповсюджуваних знань, а безупинно триваючою комунікацією між суб’єктами інформаційного процесу, що й становить суть інформаційної політики.

Сприйняття комунікації як процесу утворення змістів, було введено в науковий оборот в 1970-і роки під впливом досліджень Ю. Хабермаса, який розглядав простір комунікації як ключовий політичний фактор сучасного світоустрію. Відповідно, при формуванні інформаційної політики держави необхідно враховувати факт наявності або відсутності комунікації, яка спирається на принцип інтерактивності, де повідомлення виступає як форма, яка каталізує розмаїтість контенту, визначаючи креатив повідомлення, тобто комунікацію варто розглядати як одну з базових умов формування системи інформаційної політики.

Тотальне впровадження телекомунікаційних технологій привело до того, що, завдяки мережній організації інформаційної інфраструктури, практично всі суб’єкти політичної комунікації отримали рівні можливості, і, як наслідок, вертикаль управління стала зміщуватися в горизонтальну площину. Такий формат масової комунікації призвів до того, що індивід, здатний виробляти знання, може робити більш значимий вплив, ніж держава. Коли навіть формат існування цивілізації – біосфера має досить розмиті границі, природно, що національні інформаційні простори не мають географічних і, як наслідок, обумовлених нормативно-правовими актами й договорами, границь. Отже, форматом інформаційної політики є інтерактивна форма комунікації, яку можна інтерпретувати як виробництво й відтворення знання. Відповідно, базовими параметрами інформаційних технологій, незалежно від сфери застосування, є:

– процедурність – набір систематично повторюваних операцій;

– відтворюваність – багаторазове застосування технології з тими ж результатами.

При цьому коли мова йде про технологію пошуку, обробки й використання даних, ці універсальні ознаки мають специфічний контент й, як наслідок, аналіз застосування інформаційних технологій і масової комунікації дозволяє виявити характер політичних інтересів, коли суб’єкту інформаційного процесу практично неможливо приховати свої цілі.

З метою трансформації згідно до викликів сучасності, розглянуто досвід країн розвинених демократій і зроблено аналіз сучасного стану вітчизняної системи інформаційної політики. Проаналізовано чинники і джерела загроз інформаційній безпеці відповідно до яких виявлено пріоритети інформаційної політики держави.

Досвід країн розвинених демократій представляє значний науковий і практичний інтереси з погляду аналізу тенденцій у державній техніко-технологічній і гуманітарній (кадровій) політиці. З цього приводу проаналізовано:

1.Систему управління безпекою національних інформаційних ресурсів США;

2.Критерії інформаційної безпеки США, Євросоюзу й України;

3.Політику інформатизації США, Євросоюзу й західних Програм сприяння інформатизації закордонних держав;

4.Національний інформаційний простір України;

5.Проблеми інформаційної безпеки національних інтересів України.

Відповідно до результатів дослідження показано, що сітковоцентрична парадигма інформаційної безпеки як модель постановки й вирішення проблеми, випливає з підвищених вимог до живучості інформаційних систем. Виявлено концептуальну модель ешелонованої багатошарової системи інформаційної безпеки і показано, що така структура системи безпеки як техніко-технологічних, так і гуманітарних систем підтверджує тезу про застосування для створення і управління державною системою інформаційної політики технології інформаційних матриць.

На засадах напрацьованих методологічних основ і категоріального апарату, розроблені і запропоновані:

– теоретична модель системи інформаційної політики держави, в основу якої покладено інформаційний підхід із застосуванням інформаційних матриць. Сприйняття світу крізь призму ноосферної парадигми інформації – тобто як інформаційного середовища, дозволило визначити підґрунтя й розробити метод й технологію моделювання, створення, корекції й динамічного аналізу стану системи інформаційної політики держави;

– прикладна модель системи інформаційної політики держави, в основу якої покладені теоретична модель системи інформаційної політики держави й наявні в Україні матеріально-нематеріальні ресурси Національного космічного агентства України. Сформована й розрахована елементна база, визначені структура й функції, сформульовані цілі й завдання з метою реалізації прикладної моделі

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины