КРИТЕРІЇ І МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИХ ІНТЕРЕСІВ США В НЕСТАЦІОНАРНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ «Концептуальний вимір міжнародно-політичних інтересів США на етапі однополюсності» є орієнтованим на висвітлення концептуальних та методологічних основ формування національних інтересів США на етапі 1990-х рр. З погляду постановки проблеми він включає в себе розгляд джерельно-документальної бази та історіографії теми дослідження, з’ясування змістовної частини національного інтересу як фундаментальної засади зовнішньополітичної стратегії Сполучених Штатів, аналіз формування моделі міжнародно-політичних інтересів США в умовах, які утворились після розпаду СРСР.

В першому підрозділі – «Джерельно-документальна база та історіографія теми» – розглядається коло документів, а також джерел, що склали аналітичну базу дисертаційної роботи, визначили підходи авторки до розгляду питань, які становлять змістовну частину наукової проблеми дослідження. Авторське рішення спрямувати дослідницький процес у таких (трьох) головних напрямках, як відображення теоретичного виміру осмислення національного інтересу як фундаментальної спонуки зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів; визначення тенденцій формування системи національних інтересів на вищому державному рівні країни; аналіз підходів до практичної реалізації деяких з найбільш характерних напрямів зовнішньої політики США відповідно до офіційно оголошених міжнародно-політичних інтересів країни періоду 1990-х – початку 2000-х рр. зумовило добір документальної бази та аналітичних матеріалів.

Згідно з авторською класифікацією джерельну базу роботи склали документи та матеріали п’яти груп: американські урядові документи переважно постбіполярного періоду, підготовлені в межах президентської влади Сполучених Штатів; документи конгресу США; міжнародні документи, включно з рішеннями ООН, НАТО, матеріалами стосовно системи міжнародної безпеки СНД; двосторонні угоди, спільні заяви, декларації лідерів США і України, США і Росії, окремі документи воєнно-стратегічного та зовнішньополітичного змісту керівництва Російської Федерації; урядові документи України, що висвітлюють окремі аспекти зовнішньої політики країни, насамперед розвитку партнерства зі Сполученими Штатами; аналітичні матеріали періодичної преси США, Великої Британії, Росії, України стосовно проблем американської зовнішньої політики та сучасних міжнародних відносин.

Історіографія по темі дисертації, і насамперед того її напряму, який відображає теоретичне підґрунтя дослідження, представлена в роботі доробком, насамперед, таких визначних теоретиків американської зовнішньої політики, як Р. Арон, С. Браун, Ю. Вітткоф, А. Волферз, А. Джордж, Ч. Кеглі, Ст. Краснер, Г. Моргентау, М. Нінчіч, Р. Осгуд, Дж. Розенау, Н. Чомски та інших, чиї наукові здобутки склали підвалини для формування уявлень про міжнародно-політичні інтереси США.

Крім цього, важливу роль в аналізі теоретичних аспектів проблеми національних інтересів Сполучених Штатів відіграли роботи як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, спрямовані на висвітлення історичних та політико-ідеологічних чинників впливу на процес їх формування. Особливе місце в цьому плані посіли  історичні й політологічні джерела, комплексне поєднання яких дало цілісну картину зовнішньої політики США в її соціально-економічних, політичних та ідеологічних (доктринальних) вимірах. Це, насамперед, «Американська зовнішня політика у невизначеному світі» (Лондон, 1984 р.), «Головні проблеми американської зовнішньої політики. Документи та ессе» (Торонто, 1989 р.), «До вивчення зовнішньої політики Сполучених Штатів і Радянського Союзу» (Сан-Франциско, Оксфорд, 1991 р.), «Сучасна американська дипломатія» (Уімінгтон, 1996 р.), «Сучасна зовнішня політика США в двох томах» (Москва, 1984 р.), «Історія США в чотирьох томах» (Москва, 1983-1987 рр.), «Історія зовнішньої політики і дипломатії США, 1775-1877» (Москва, 1994 р.) та іншими. До цього слід додати й індивідуальні роботи історичного та політичного характеру американських авторів – Дж. та А. Комбз, І. Крістола, Н. Левіна, В. Ляфебра, Е. Мейя, Д. Мойніхема, Е. Ростоу, Р. Фарелла, Л. Халла, М. Ханта, російських дослідників – Е.О. Іваняна, В.В. Согріна, А.І. Уткіна, українських вчених – Б.М. Гончара, Є.Є. Камінського, С.В. Юрченка, чиї дослідження американської зовнішньої політики періоду 1970-1990-х рр. стали платформою для з’ясування загальних (передусім історичних) тенденцій її формування і реалізації.

Зупиняючись на історіографії теми дисертації, орієнтованій на висвітлення теоретичних засад міжнародно-політичних інтересів Сполучених Штатів, слід відзначити й ті роботи американських (Дж. Кеннана, В. Ліппманна, Г. Моргентау, К. Россітера, А. Шлезінгера-молодшого), російських (К.С. Гаджиєва, А.Ю. Мельвиля, П.Ю. Рахшміра, В.В. Согріна, Т.О. Шаклеїної), українських (С.І Аппатова, О.І. Брусиловської, І.М. Коваля, С. Кононенка, В. Розумюка, І.А. Хижняка), авторів, пов’язаних з аналізом ідеологічних впливів на процес формування національних інтересів США. На особливий інтерес в цьому плані заслуговують також дослідження американських політологів – З. Бжезінського, Дж. Гудбі, Д. Каллагана, Г. Кіссінджера, Дж. Найя-молодшого, Е. Ростоу, Р. Такера, Р. Хааса, С. Хантінгтона, Д. Хендріксона, Р. Шульзінгера), що відбивають практичні впливи на формування міжнародно-політичних інтересів американської політичної думки 1990-х років.

Другий, за класифікацією авторки дисертації, напрям залученої наукової літератури стосується теоретичних і практичних аспектів діяльності зовнішньополітичного механізму та його ролі в системі опрацювання зовнішньополітичних рішень США. Враховуючи коло проблем, що знайшли осмислення в цьому плані в дисертації, на особливу увагу можуть заслуговувати як колективні напрацювання західних, і насамперед американських авторів, спрямовані на розгляд різних аспектів функціонального та інституційного забезпечення зовнішньої політики Сполучених Штатів за постбіполярні часи – «Політика поділеного уряду» (Сан-Франциско, Оксфорд, 1991 р.), «Після кінця. Формування зовнішньої політики США у добу після холодної війні» (Лондон, 1998 р.), «Обговорення демократії. Хрестоматія з американської політики» (Бостон, Нью-Йорк, 1999 р.), так і, у свою чергу, індивідуальні або спаринг роботи, орієнтовані на аналіз впливових в системі зовнішньополітичного механізму акторів – президента, конгресу, зовнішньополітичної бюрократії.

Прикладом останніх з кола названих видань можуть бути роботи таких відомих дослідників сучасної американської зовнішньої політики, як Р. Вендзель, B. Вест, К. Крабб, С. Кeрнелл, Дж. Ліндсей, М. Ловенталь, Р. Ріплі, Ф. Хартманн, Р. Хілсман, П. Холт, А. Шенк, Дж. Якобсон та багатьох інших, що спрямовують свої зусилля на аналіз прийняття зовнішньополітичних рішень на вищому державному рівні США.

Третій напрям використаних в дисертаційній роботі джерел та літератури включає видання, спрямовані на розгляд практичної реалізації характерних складових зовнішньої політики США відповідно до офіційно оголошених міжнародно-політичних інтересів країни від початку постбіполярних часів – боротьби з міжнародним тероризмом, полагодження регіональних конфліктів в посткомуністичній частині Європи, взаємодії з новими незалежними державами, у тому числі Україною по актуальних проблемах сучасних міжнародних відносин.

Серед останніх – підтримка демократії, нерозповсюдження ЗМЗ, партнерство у сфері безпеки на теренах СНД як аспекти діяльності американських адміністрацій, аналіз яких реалізовано з урахуванням значного кола робіт зарубіжних, і насамперед американських (Т. Баккволла, Дж. Гаддіса, Дж. Найя, В. Ньюманна, А. Мотиля, Б. Робертса, Дж. Севелла, Р. Хантера, Д. Фейна,), українських (О. Бодрука, А. Дашкевича, Б. Канцелярука, Є. Камінського, С. Федуняка, С. Юрченка), російських (Ю. Борка, В. Іноземцева, А. Кокошина, С. Кортунова, Н. Нарочницької, С. Рогова) вчених з проблем сучасної міжнародно-політичної діяльності США.

Коло робіт даних авторів поряд з вищеназваними джерелами не вичерпують усіх можливих надбань щодо наукової проблеми дисертації, хоча формують достатньо ґрунтовні засади для наукового осмислення та відповідних висновків щодо теоретичних і практичних аспектів формування міжнародно-політичних інтересів Сполучених Штатів, специфіки їх тлумачення та реалізації в діяльності американських адміністрацій за постбіполярні часи.

Другий підрозділ – «Національний інтерес як фундаментальна спонука формування зовнішньополітичної стратегії CША» – містить аналіз змістовної частини поняття «національний інтерес», спрямовується на визначення найбільш загальних підходів до формування міжнародно-політичних інтересів країни протягом 1990-х та на початку 2000-х років.

Розгляд відповідної літератури доводить доцільність сприйняття національних інтересів як певного комплексу невід’ємних ціннісних орієнтирів або цілей, які відображають загальновизнані базові потреби американської нації на свободу, безпеку, економічне процвітання, благополуччя громадян. В дисертації подається інтерпретація даних положень відповідно до їх міжнародно-політичних вимірів та з урахуванням ролі безпекового компоненту в системі національних інтересів країни, аналізується змістовне наповнення цих інтересів відповідно до позицій діючих з другої половини ХХ ст. американських адміністрації та розробок в цьому відношенні американської політичної думки. Поряд з цим в роботі аналізується формування концепції національного інтересу, зусилля до розвитку якої в наукових і політичних колах США виявили провідні тенденції міжнародно-політичних орієнтирів країни після ІІ-ї світової війни.

Зазначені підходи дали змогу: визначити характер взаємозв’язку між зовнішньою політикою та національними (міжнародно-політичними) інтересами Сполучених Штатів, в основі якого – глобалізаційні тлумачення національних інтересів та їх реалізації в зовнішній політиці країни;

 – окреслити політичне підґрунтя тенденції на перебирання Сполученими Штатами керівної ролі у світових процесах через включення до системи національних інтересів, поряд із невід’ємними (самозахисними) інтересами американської нації, самозахисних інтересів інших держав, а також загальносвітових (гуманітарних, екологічних, політичних) інтересів;

 – визначити концептуальну зумовленість гегемоністських орієнтирів США в умовах постбіполярного світу положеннями документів вищого державного рівня, і зокрема – «Стратегією національної безпеки на нове століття» часів президентства Б.Клінтона і, надалі, «Стратегій національної безпеки» від 2002 р. і 2006 р. Дж.Буша-молодшого;

 – показати варіативність задекларованого американським урядом глобалістського курсу – від його політичних, економічних, гуманітарних до військових вимірів; виявити тенденцію на зростання силового компонента в системі забезпечення національних інтересів як передумови і одного з важливих елементів зростаючої хаотичності міжнародних відносин.

В третьому підрозділі – «Теоретико-методологічний аспект формування інтересів США на початку 90-х років ХХ століття» – здійснюється спроба з’ясування соціально-політичного підґрунтя неоглобалістськи або більше – гегемоністськи орієнтованих міжнародних інтересів Сполучених Штатів у світі як явища, зумовленого, поряд зі статусом єдиної суперпотуги від початку 1990-х років, суспільно-політичними чинниками впливу.

Це висвітлено в дисертації через структурний аналіз міжнародно-політичних інтересів як комплексу базових (відповідно до здобутків американської політичної науки) компонентів формування зовнішньополітичного курсу – зовнішнього оточення, внутрішніх тенденцій розвитку, урядових підходів до здійснення політики, традицій посадової діяльності найвищих державних осіб, індивідуальних даних політичних чи державних діячів; розкриття змісту даних джерел та характеру їхнього впливу на уявлення політичного керівництва країни щодо напрямів зовнішньої політики Сполучених Штатів у світ-системі 1990-х – початку 2000-х рр.

Поряд з цим в роботі проаналізовано ідеалістську парадигму процесу формування міжнародно-політичних інтересів країни як системи сталих ідейних засад – зовнішньополітичної практики, світоглядних позицій вищих прошарків політичної бюрократії, розробок американської політичної науки як таких, що слугують об’єднуючим мотиватором в колі суспільних сил, і, відповідно, забезпечують зв’язок новітніх тенденцій реалізації зовнішньої політики США з тими, що були притаманні Сполученим Штатам на попередніх історичних періодах.

Зазначене дозволило обґрунтувати: прихильність американських адміністрацій постбіполярних часів гегемоністським уявленням про міжнародно-політичні інтереси, що беруть витоки як у традиціях американської зовнішньої політики, так і в притаманних державному істеблішменту світоглядних позиціях;

 – показати вплив на американське державне керівництво розробок американської політичної науки, і насамперед тих, бувши пов’язаними з проявами гегемонізму, забезпечили концептуальне підґрунтя американської зовнішньої політики;

 – окреслити змістовне наповнення двох провідних – ідеалістичного (Idealpolitik) і реалістичного (Realpolitik) підходів американської політичної думки до змісту міжнародних інтересів із наближенням останнього до консервативного тлумачення за умов відверто гегемоністського зовнішньополітичного курсу США;

 – показати суперечливість однополярного гегемонізму Сполучених Штатів як тенденції, що бувши визнаною за небезпечну для національних інтересів низкою провідних американських вчених, почала знаходити підтвердження через посилення антиамериканізму і антиглобалізму наприкінці 1990-х – початку 2000-х рр.

Другий розділ «Міжнародно-політичні інтереси Сполучених Штатів і нова стратегія запобігання та подолання конфліктності у світі на початку ХХІ ст.» спрямовується на з’ясування особливостей ідейно-політичних засад зовнішньополітичної діяльності адміністрації США на початку XXI ст., специфіки реалізації даної діяльності відповідно до таких найбільш серйозних викликів безпеці Сполучених Штатів, як міжнародний тероризм та конфліктність.

Перший підрозділ другого розділу – «Доктрина Буша та її роль в системі реалізації міжнародно-політичних інтересів США» – має за мету визначити зміст доктрини Дж.Буша-молодшого як оновленого після теракту 11 вересня 2001р. політичного підґрунтя зовнішньополітичної стратегії, показати наслідки реалізації даної стратегії для системи міжнародних відносин з урахуванням провідної конструкції доктрини, а саме – задекларованого права США на превентивні силові дії задля запобігання загрози національним інтересам країни.

Звернення до тексту «Стратегії національної безпеки» Сполучених Штатів Америки від 2002., що подає зміст доктрини Буша, а також відповідної щодо її осмислення аналітичної літератури дозволяє дійти висновків, що

 – поява доктрини мала значною мірою об’єктивний характер з урахуванням посиленого впливу на урядові кола і, безпосередньо, президента США Дж.Буша-молодшого відверто консервативних теоретиків (так зв. «неоконів»), з одного боку, а з іншого – усвідомлення політичними керівниками країни після подій 11 вересня реальності загроз національній безпеці країни з боку міжнародного тероризму, нестандартності цих загроз (з урахуванням прихованості мережі міжнародного тероризму, можливості оволодіння нестабільними режимами як союзниками тероризму сучасними технологіями), неефективності засобів, які традиційно використовувалися для стримування супротивника і т.і.;

 – об’єктивність появи доктрини водночас не співвідноситься з ефективністю її реалізації через поглиблення суперечливих аспектів зовнішньополітичного курсу, спрямованого на подолання через силові запобіжні заходи викликів міжнародній і національній безпеці.

Це: руйнація сталої системи міжнародного права, спрямованого на захист суверенітету країн, визначення, стримування й запобігання агресії;

 – зростання анархічності, некерованості сучасних світових процесів;

 – посилення опозиції зовнішньополітичному курсу США у формі тенденцій антиамериканізму й антиглобалізму;

 – поглиблення розколу в середовищі союзників Сполучених Штатів;

 – формування міжнародної ситуації, яка ускладнює реалізацію міжнародно-політичних інтересів країни, включно з такими її напрямами, як боротьба з міжнародним тероризмом і подолання міжнародної конфліктності.

Другий підрозділ другого розділу – «Боротьба з тероризмом і національні інтереси Сполучених Штатів» – показує проблеми реальної практики адміністрації Дж.Буша-молодшого по подоланню загрози тероризму відповідно до проголошеної доктрини та ходу антитерористичної кампанії 2002-2007 рр. В роботі відображається еволюція сприйняття світовою спільнотою контртерористичних заходів американської адміністрації – від повної підтримки США після подій вересня 2001 р. до критичної оцінки на етапі мілітарної операції в Афганістані (2002 р.) та  Іраку (2003 р.). Аналізуються причини зазначеного з погляду на обставини практичних контртерористичних дій американського уряду.

Серед таких: надмасштабність військових операцій, що загрожують втягуванням до сфери конфлікту значного кола територій і держав;

 – дестабілізація ситуації в регіоні військового втручання США – руйнація інфраструктури, поширення опозиційних партизанських рухів, виявлення ознак міжнаціональної ворожнечі як передумови громадянської війни, спроби опозиційний рухів вдатися до допомоги терористичних організацій;

 – значні втрати серед цивільного населення та американських військовиків;

 – падіння довіри до уряду США як з боку американського суспільства, так і традиційних союзників Заходу.

Поряд з цим критичному аналізу піддано:

 – політичну мотивацію масштабних контртерористичних операцій – як щодо наявності на території Іраку ЗМЗ, таборів терористів або загрози з боку Іраку іншим країнам арабського світу;

 – спроби адміністрації США виправдати військові дії в Іраку впровадженням в арабському світі демократії за американським зразком;

 – намагання реалізовувати силові операції без мандату ООН.

Співвідношення реальної практики і офіційно оголошуваних цілей контртерористичних операцій Сполучених Штатів дає змогу твердити про:

 – значні розходження між стратегією і тактикою країни в реалізації низки найважливіших зовнішньополітичних орієнтирів країни;

 – наявність офіційних і прихованих цілей зовнішньої політики США, де поряд з проблемою подолання загрози тероризму не меншої ваги набуває досягнення енергетичної безпеки країни, покарання непокірних режимів або політичне підпорядкування конфліктних регіонів.

Третій підрозділ другого розділу – «Особливості американських стратегічних оцінок причин конфліктності та шляхів їх подолання у постсоціалістичній частині Європи» – спрямовується на розгляд позиції американських адміністрацій щодо конфліктних ситуацій у постсоціалістичній Європі в загальній зовнішньополітичній стратегії Сполучених Штатів.

В роботі розкривається особливість міжнародно-політичних криз у постсоціалістичній частині Європи від початку 1990-х рр. (міжнаціональні і міждержавні конфлікти, викликані зміною державних кордонів після розпаду світової системи соціалізму; внутрішня соціально-економічна та політична нестабільність перехідних систем; можливість розповсюдження ЗМЗ, тероризм, імперські амбіції країн, що зазнали територіальних та геополітичних втрат), аналізуються підходи американських адміністрацій до «управління кризами» або «врегулювання конфліктів» відповідно до теоретичних розробок американської політичної думки та практики діяльності у цьому плані уряду США.

Це дає змогу: визначити поліваріативність (від силових до дипломатичних, економічних, політичних) підходів адміністрації Сполучених Штатів до проблеми полагодження кризових ситуацій у постсоціалістичній частині Європи відповідно до визначених на європейському континенті геополітичних впливів;

 – показати ступінь взаємодії або, навпаки, контрдії Сполученим Штатам у полагодженні кризових ситуацій з боку такого впливового чинника європейської системи міжнародних відносин як Росія;

 – виявити еволюцію політики залучення Сполучених Штатів до справ країн СНД 1990-х та початку 2000-х років;

 – окреслити зростаючі протиріччя Сполучених Штатів і РФ щодо полагодження конфліктів у постсоціалістичній частині Європи та геополітичних впливів у Євразійській частині колишнього СРСР; виокремити російсько-американський чинник можливої конфліктності у Європі серед тих, які характеризують постбіполярний світ;

 – визначити сформовані в європейській політичній думці та визнані на рівні європейського політикуму погляди на полагодження кризових ситуацій не через силові дії, а інтеграцію;

 – показати ступінь сприйняття зазначеного в колі американських теоретиків і політиків, а відтак – альтернативність подальшої політичної лінії США в Європі – від пошуку компромісів з іншими країнами до поглиблення розколу між ними, а за цим – зростання суперечливості в реалізації міжнародно-політичних інтересів США як на загальноєвропейському, так і загальносвітовому рівні.

Третій розділ дисертаційної роботи «Регулятивний аспект забезпечення міжнародно-політичної стратегії США в умовах постбіполярності» присвячено розгляду інституційних та функціональних засад формування зовнішньополітичних рішень на вищому державному рівні, специфіки даного процесу з урахуванням ролі і повноважень провідних державних акторів – президента, зовнішньополітичної бюрократії, конгресу, спецслужб.

Перший підрозділ третього розділу – «Новітні тенденції конституційних повноважень президента США у сфері зовнішньої політики» – висуває за мету аналіз формальних (конституційних) та неформальних (затверджених практикою) повноважень президента в системі зовнішньої політики країни, ступеня впливу цих повноважень на формування рішень та, у свою чергу, реалізації міжнародно-політичних інтересів країни з урахуванням особливостей міжнародних відносин.

Досягнення даної мети здійснюється в роботі як через ретроспективний розгляд реалізації повноважень президента США протягом історії країни, так і специфіки прояву цих повноважень в умовах постбіполярного світу – лінії дослідження, що уможливлює виокремлення головних аспектів. Серед них:

 – надзвичайна концентрація повноважень президента у сфері зовнішньої політики із перетворенням останнього в умовах нестаціонарної системи міжнародних відносин не просто на провідну, а авторитарно діючу фігуру в системі формування і реалізації зовнішньополітичних рішень;

 – елітарність позиції президента в опрацюванні зовнішньополітичного курсу – тенденції, зумовленої як соціальним статусом, так і політичними та економічними зобов’язаннями особи президента перед вищими фінансовими і бізнесовими колами;

 – накопичення проблемності в опрацюванні зовнішньополітичного курсу як передумови затвердження необґрунтованих рішень на президентському рівні щодо реалізації політичних, економічних або військових аспектів політики.

Другий підрозділ – «Зовнішньополітичний механізм і зовнішньополітична бюрократія США в умовах нестаціонарності міжнародної системи» – спрямовується на поглиблений аналіз розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень на вищому державному рівні країни з урахуванням як особливостей функціонування зовнішньополітичного механізму і державної бюрократії в системі державного апарату, так і принципів президентського керівництва цим апаратом.

Така постановка проблеми знайшла реалізацію в роботі через аналіз структури зовнішньополітичного механізму Сполучених Штатів, визначення характерних для нього чинників впливу, специфіки взаємодії президента і вищих прошарків бюрократії при опрацюванні остаточних зовнішньополітичних рішень, особливостей президентського управління зовнішньополітичною бюрократію з урахуванням проведених у галузі зовнішньополітичного механізму реорганізаційних змін та реформ. Це дало змогу:

 – виокремити найбільш характерні риси функціонування зовнішньополітичного механізму як складної, бюрократизованої і водночас сталої, цілеспрямованої організаційної системи, управління якою здійснюється як через організаційні засади, так і політичне підпорядкування державного апарату президентові країни;

 – показати сформовані в політичній науці підходи до аналізу механізму функціонування американського зовнішньополітичного апарату із виокремленням в ньому як вищого розпорядчого («президентського») механізму (для зовнішньополітичного апарату це – Рада національної безпеки та Рада внутрішньої безпеки), так і оперативного робочого апарату (головними ланками якого є бюро міністерств та схожі незалежні агентства і деякі інші органи);

 – визначити роль діючих в системі зовнішньополітичного механізму формальних (відповідно до внутрішніх організаційних зв’язків) та неформальних (відповідно до суспільно-політичних інтересів) впливів;

 – показати впливовість в системі опрацювання зовнішньої політики вищих прошарків політичної бюрократії (політократії) із визначенням вирішальності у прийнятті остаточних рішень президента країни;

 – проаналізувати традиційні методи керівництва зовнішньополітичною бюрократією з боку президента країни із визначенням специфіки даних методів за постбіполярні часи.

Останнє досягається в дисертації як через аналіз особливостей функціонування окремих провідних підрозділів зовнішньополітичного механізму – Ради внутрішньої безпеки та Департаменту внутрішньої безпеки, Ради національної безпеки, Державного департаменту, Розвідувального співтовариства, так і специфіки проведених в межах зовнішньополітичного апарату на етапі 1990-х початку 2000-х рр. реформ. Поглиблений розгляд президентських наказів та іншої документальної бази щодо функціонування зовнішньополітичного механізму дає можливість твердити про значне посилення контртерористичного спрямування зовнішньополітичного механізму після трагічних подій 11 вересня 2001 р. І водночас мова йде про:

 – відчутний перехід від формальних (через президентський механізм за Дж.Буша-старшого) до неформальних (через консультації президента з вищими радниками розпорядчих структур та бюро міністерств за Б.Клінтона та Дж.Буша-молодшого) методів розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень;

 – звуження інтелектуальних засад розробки зовнішньополітичних рішень, посилення авторитаризму в їх сприйнятті на президентському рівні, поступовий відхід від демократичних принципів як найважливішого підґрунтя в осмисленні й реалізації національних інтересів Сполучених Штатів.

Третій підрозділ третього розділу – «Конгрес в системі сучасного зовнішньополітичного механізму США» – є орієнтованим на з’ясування ролі в системі розробки й реалізації зовнішньополітичної стратегії вищого законодавчого органу – конгресу Сполучених Штатів.

Така постановки проблеми визначила лінію на співставлення конституційних засад конгресу і президента в процесі розробки і реалізації зовнішньополітичних рішень; ретроспективний аналіз системи впливів двох гілок влади на зовнішньополітичний процес з урахуванням дедалі більшої тенденції на концентрацію повноважень президента країни у сфері зовнішньої політики як протягом біполярних, так і постбіполярних часів; виявлення обставин активізованої ролі конгресу у прийнятті остаточних зовнішньополітичних рішень з боку президента за умов нестаціонарності міжнародних відносин 1990-х – початку 2000-х рр. Серед останніх: зростаюча відповідальність вищого законодавчого органу за зовнішньополітичний курс країни в умовах однополярного глобалізму США;

 – посилений вплив на позиції конгресу соціальних (громадської думки, груп інтересу, суспільних рухів, мас-медіа), інституційних (партійних фракцій, інших формальних та неформальних утворень), індивідуалістичних (пов’язаних з позицією посадових осіб конгресу) чинників.

Крім того, в колі проблем – усталена підпорядкованість конгресу президентській владі через «пасивно-відкритий» характер дорадчих функцій вищого законодавчого органу у сфері зовнішньої політики, нестача ресурсного потенціалу, розпорошеність діючих в конгресі суспільно-політичних сил; наростання негативних явищ у підготовці і реалізації зовнішньополітичного курсу внаслідок переважного формулювання рішень в межах виконавчої влади. Серед таких:

 – відокремленість (через обмежені впливи конгресу) широких суспільно-політичних сил на опрацювання зовнішньої політики;

 – підміна демократичних засад опрацювання зовнішньополітичних рішень на авторитарні або принаймні елітарні виміри близьких до президента бізнесових кіл;

 – звуження суспільних впливів на процес формування американських міжнародно-політичних інтересів, визначення суперечливих підходів до їх реалізації відповідно потреб, яких дійсно вимагає стан держави і суспільства.

Четвертий розділ дисертації «Нові незалежні держави пострадянського простору в системі національних інтересів США 1990-х – початку 2000-х років» відображає аналіз практичного виміру зовнішньої політики Сполучених Штатів щодо пострадянських країн відповідно до тих проблем, які зумовили особливий інтерес країни в системі зовнішньополітичних орієнтирів від початку постбіполярних часів – підтримки демократії, нерозповсюдження ЗМЗ, реалізації безпекової політики.

Перший підрозділ четвертого розділу – «Підтримка демократичних перетворень на теренах СНД» – спрямовано на розгляд тенденцій становлення та розвитку відносин Сполучених Штатів з країнами пострадянського простору після визнання незалежності останніх в грудні 1991 р.

Серед проблем, які розглядаються, – суперечливість підходів до розвитку відносин з країнами СНД при майже одностайному визнанні представниками американської політичної думки і американського політикуму чинника вагомості для Сполучених Штатів курсу на підтримку демократичних перетворень у зазначеному регіоні, з одного боку, а з іншого – обмеження цих впливів і зв’язків (майже до середини 1990-х рр.) відносинами переважно по лінії США – Російська Федерація. Серед причин зазначеного:

 – неготовність Сполучених Штатів до розвитку відносин з кожною окремою країною колишнього СРСР та несподіваність для американських політичних кіл розвалу СРСР як цілісної держави;

 – тенденція до сприйняття Росії часів президентства Б. Єльцина в якості геополітичного центру, спроможного до стримування негативних явищ перехідного періоду пострадянських країн: соціально-економічної та політичної нестабільності, міжнаціональних та міждержавних конфліктів, розповсюдження ЗМЗ і т.і.

Разом з тим, в колі проблем дисертації – еволюційність підходів американських адміністрацій 1990-х рр. до підтримки нових незалежних держав за умов зростання імперських претензій з боку Росії (передусім на рівні Держдуми) до інших країн СНД та прагнення деяких з них інтегруватися у західні економічні та військові структури; позитивність зрушень і одночасна проблематичність поглиблених відносин по лінії США – країни СНД відповідно до характеру та можливих перспектив міжнародних відносин на пострадянському просторі.

Мова йде: про сталу диференціацію інтересів Сполучених Штатів до країн СНД із виокремленням серед них пріоритетних по траєкторії – Росія (як велика регіональна держава, що постійно перебуває в системі американських національних інтересів через ядерний, сировинний, науково-технічний потенціал) – Україна, Грузія (як країни-провідники американських геополітичних впливів через їх зрушення у сенсі економічних та демократичних реформ та курсу на інтеграцію у євроатлантичні структури) – інші країни СНД (як можливі партнери Сполучених Штатів у сфері безпекових та енергетичних інтересів);

 – геополітичну, економічну, енергетичну залежність від Росії країн СНД, а за цим – можливість позитивного розвитку відносин по лінії США – країни СНД тільки за умов позитивного розвитку стосунків по лінії Росія – США;

 – обмеженість відокремлених (від Росії) зв’язків більшості країн СНД зі Сполученими Штатами через географічне положення, історичні зв’язки з РФ, слабкість регіональних об’єднань або відродження авторитарних тенденцій правління чи політичної та соціально-економічної нестабільності;

 – обумовленість підтримки країн СНД з боку США відповідністю критеріальним вимірам американських адміністрацій, чинник подвійних стандартів; другорядність окремих пострадянських країн.

В дисертації обґрунтовується можливість альтернативних підходів до розвитку взаємовідносин між Сполученими Штатами і ННД як тенденції, реалізація якої залежить від зміцнення економічної й політичної незалежності країн СНД від Росії, поглиблення демократичних процесів, чітких зовнішньополітичних орієнтирів ННД за умов недієвості курсу на багатовекторність і т.і.

Другий підрозділ четвертого розділу – «Ядерна дипломатія Сполучених Штатів і країни СНД» – відображає аналіз політичного курсу США щодо стримування розповсюдження ЗМЗ в умовах нестаціонарних міжнародних відносин, специфіку реалізації даного курсу та його наслідки відповідно до інтересів Сполучених Штатів, Росії та інших залучених до ядерної дипломатії пострадянського простору сторін.

 В дисертації розглядаються обставини, за якими проблема нерозповсюдження ядерної зброї посіла особливе місце в системі міжнародно-політичних інтересів США від початку 1990-х рр.; причини особливої уваги американських адміністрацій (окрім Росії) до України, Білорусі, Казахстану як країн, які утримували певний час після розвалу СРСР арсенали ядерної зброї; безпосередній процес прийняття рішень щодо ядерного роззброєння даних країн і, насамперед, України; визначення позитивних та негативних наслідків зазначеного з урахуванням як регіональної, так і євроатлантичної системи міжнародних відносин.

До позитивних здобутків ядерного роззброєння колишніх радянських республік за особливої ваги в цьому процесі відповідних рішень України в дисертації віднесено:

 – ліквідацію передумов можливого протистояння сторін у сфері ядерної політики, стабілізацію міждержавних відносин на європейському та євроатлантичному просторі;

 – запобігання як політичного, так і економічного (у вигляді санкцій) тиску на пострадянські країни (окрім Росії) з урахуванням курсу на стримування та можливості застосування до країн-проліферантів цілого ряду засобів впливу;

 – реалізацію ядерного роззброєння новоутворених країн-проліферантів СНД виключно мирними, а саме – дипломатичними заходами;

 – надання країнам-проліферантам СНД, що позбулись ядерної зброї, певної економічної допомоги Заходу, декларацію перспектив їхнього співробітництва із західними економічними, політичними, військовими структурами.

Серед проблематичних або вельми суперечливих наслідків вищевикладеного в дисертації відмічається:

 – відсутність чітких (договірних) гарантій безпеки, територіальної й політичної цілісності країн СНД, що позбулись ядерної зброї, з боку держав-депозитаріїв ДНЯО, і насамперед США і Росії;

 – невідповідність рівня політичних та військових поступок України, а також Білорусі та Казахстану як країн, що позбулись ядерної зброї, рівню наданої їм з боку Заходу та Росії політичної підтримки, економічної та фінансової допомоги чи гарантії реальних перспектив самостійного вибору інтеграційного курсу;

 – системна криза українсько-російських відносин через намагання України реалізувати декларовані щодо неї гарантії інтеграції у західну спільноту;

 – відверто імперські претензії до України з боку Росії;

 – формування передумов відмови частини українського керівництва і політикуму від статусу позаблоковості;

 – незбалансованість російсько-американських відносин внаслідок дедалі більшого (від др. пол. 1990-х рр.) ядерного протистояння та системи геополітичних впливів (у тому числі щодо України) обох сторін;

 – нез’ясованість перспектив загальноєвропейської системи безпеки, а звідси – збереження передумов конфліктності країн, позиція яких має особливе значення для стабільності міжнародних відносин як на регіональному (пострадянському), так і євроатлантичному просторі.

Третій підрозділ четвертого розділу – «Партнерство США і країн СНД у сфері міжнародної безпеки й суперечності у відносинах між США й Росією» – спрямовується на з’ясування параметрів та проблематичних аспектів можливого співробітництва у сфері безпеки Сполучених Штатів і країн пострадянського простору відповідно до позицій та міжнародно-політичних інтересів сторін.

В дисертації проаналізовано міжнародно-політичні та організаційні засади реалізації партнерських стосунків США і країн СНД у сфері міжнародної безпеки через перетинання інтересів сторін щодо подолання сучасних міжнародних загроз (розповсюдження ЗМЗ, міжнародний тероризм, міжнаціональні й міждержавні конфлікти, нестача ресурсного потенціалу); можливість реалізації різних форм міжнародного партнерства (двосторонні відносини по лінії США – країни СНД; відносини в межах Ташкентського договору країн СНД, Шанхайської організації  співробітництва щодо колективної безпеки та на рівні Консультаційної Ради Росія – НАТО; участь низки країн СНД в програмі «Партнерство заради миру» та на рівні двосторонніх відносин НАТО – країни СНД) як передумови дієвого розв’язання глобальних та регіональних проблем.

Серед поданого в дисертації матеріалу – й аналіз суттєвих перешкод щодо реалізації усіх можливих форм безпекового партнерства Сполучених Штатів і країн СНД як тенденції, зумовленої низкою складних міжнародних проблем.

Це: нестабільність відносин по лінії Росія – НАТО як обставини, що відображає протиріччя у формулюванні шляхів реалізації зовнішньополітичних стратегій сторін: через посилення (згідно з оновленою 1999 р. Стратегією Альянсу) силових гегемоністських орієнтирів з боку США і НАТО із відповідним посиленням геополітичних претензій з боку Росії;

 – сприйняття керівництвом РФ процесу поширення НАТО на схід як загрозливого для російських національних інтересів; політика протидії у цьому напрямі;

        – протиріччя у визначенні зовнішньополітичних орієнтирів Росії як великої регіональної держави, що прагне утримати геополітичні впливи на пострадянському просторі, й інших країн СНД, що прагнуть до збереження своєї незалежності;

 – посилення політичного та економічного тиску з боку РФ по відношенню до тих країн, що визначили курс на інтеграцію з євроатлантичними структурами, включно з досягненням повного членства в НАТО;

 – нестабільність відносин Росії з країнами Середньої Азії внаслідок поглибленого (після початку контртерористичної війни) військового співробітництва даних країн зі США та НАТО з одночасним загостренням російсько-американських відносин стосовно рівня та перспектив не тільки військового, а й економічного (енергетичного) співробітництва по лінії США – країни Середньої Азії;

 – реальність поглиблення суперечностей у дво- і багатосторонніх відносин за можливості альтернативного розвитку подій тільки в разі зміцнення соціально-економічного та політичного стану пострадянських республік, зменшення їхньої залежності від Росії та досягнення більш збалансованих відносин по лінії США – Росія – країни СНД.

П’ятий розділ дисертації «Політико-системний вимір партнерства США і України від початку 2000-х рр.» є орієнтованим на з’ясування сутності політико-системного виміру як критеріальної засади партнерських відносин Сполучених Штатів і України з урахуванням характеру та перспектив таких відносин від початку 2000-х рр.

Серед кола проблем, що знайшли висвітлення в дисертації, – ступінь взаємозалежності інтересів сторін у розвиткові партнерських відносин, чинники впливу на ці відносини, критерії їх можливого розвитку відповідно до внутрішньоекономічної та внутрішньополітичної ситуації в Україні, а також характеру міжнародних відносин. Застосування праксеології дало змогу дійти наступних висновків відносно зазначеного. Це:

 – підпорядкованість позиції української сторони цілям Сполучених Штатів у задекларованих партнерських відносинах від початку 1991 рр. при зовнішньому включенні орієнтиру на підтримку України до системи національних інтересів США як через демократизаційний, так і безпековий чиники;

 – взаємопереплетення демократизаційного і безпекового компонентів в системі національних інтересів США по відношенню до України при значному зростанні вагомості останнього від початку 2000-х рр. в умовах розгорнутої американським урядом антитерористичної війни, з одного боку, а з іншого – зростання регіональних претензій з боку Росії та її спроб протидіяти геополітичним впливам Сполучених Штатів;

 – готовність уряду США підтримати євроатлантичні інтеграційні орієнтири України;

 – збереження значної залежності євроатлантичної інтеграції України від позиції Росії;

 – пріоритетність в системі національних інтересів Сполучених Штатів Росії порівняно з позиціями, які посідає у даному відношенні Україна;

 – підпорядкованість курсу на поглиблення партнерських відносин між Україною і США здатності української влади забезпечити сталий економічний і політичний розвиток, сконцентрувати зусилля на досягнення збалансованих, гармонійних взаємовідносин по лінії Україна – Сполучені Штати – Росія.