ПОЛІТИЧНІ ІНТЕРЕСИ: ОБ’ЄКТИВНО-СУБ’ЄКТИВНА ДЕТЕРМІНАЦІЯ І МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У „Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробки, розкрито зв’язок роботи з відповідними науковими програмами і темами; визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних теоретичних положень дослідження, його структуру та обсяг.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні аспекти стану дослідження проблеми політичних інтересів”, що складається із трьох підрозділів, здійснено комплексний аналіз широкого кола наукових джерел в контексті досліджуваної проблематики. Розглянуто існуючі підходи до поняття „інтерес”, проблеми його визначення, починаючи із найдавніших часів і закінчуючи сьогоденням, розкрито його об’єктивно-суб’єктивну детермінацію.

Визначено та проаналізовано еволюцію поглядів, які закладають підвалини сучасного розуміння інтересу. Зазначено, що вперше питання про інтерес, як рушійну силу людської діяльності, згадується у античних філософів (Аристотель, Демокріт, Лукрецій тощо). Основні лінії роздумів, розпочаті ще в античні часи, продовжили французькі мислителі ХVІІІ століття (П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, І. Герберт) та Нового часу (І. Бентам, І. Кант, Г. Гегель, К. Маркс, Р. Перрі, Р. Мак-Івер та ін.).

З середини ХХ століття зростає увага вітчизняних та зарубіжних науковців до проблеми політичних інтересів та їх об’єктивно-суб’єктивної детермінації (А. Здравомислов, Д. Чєсноков, Г. Глезерман, А. Айзикович, Г. Гак, В. Куценко, В. Лавриненко, В. Дубінін, В. Сіренко, В. Кремень, В. Андрущенко, І. Варзар та інші).

На підставі аналізу наукової літератури з цієї проблематики визначено, що всі існуючі підходи до розуміння поняття „політичний інтерес” поділено на чотири групи. До першої групи належать представники (В. Іванов, О. Заозеров та ін.), які інтерес визначають як суб’єктивне явище, особливу спрямованість свідомості, що має об’єктивну обумовленість. Об’єктивне знаходиться за межами інтересу, хоча і впливає на нього. Представники другого напряму (А. Айзикович, Г. Гак, А. Глезерман та ін.) визначають його як об’єктивне явище, що пов’язане не із свідомістю і волею, а із матеріальними умовами життєдіяльності людини. Інтерес може існувати у суб’єкта політики, не будучи ним навіть усвідомленим. У третьому випадку (Р. Бєлоусов, А. Здравомислов, Т. Кулієв та ін.) визначають інтерес як єдність об’єктивного і суб’єктивного, оскільки, з одного боку, він має матеріальні основи, а з іншого – певним чином відображається в свідомості та формується в ній у вигляді конкретних цілей. При цьому інтерес являє собою єдність об’єктивного змісту і суб’єктивної форми або єдність об’єктивного і суб’єктивного у діяльності. Представники четвертого напряму (В. Лавриненко, А. Куфтирьов та ін.) відстоюють думку про існування двох рядів інтересів: один з яких представлений в об’єктивній дійсності, інший – у свідомості. Вони вважають, що інтерес має подвійне смислове навантаження, виражаючи два відносно самостійні явища, хоча й пов’язані між собою.

Таким чином, політичний інтерес є відношенням суб’єкта до об’єкта, який є засобом задоволення тієї чи іншої потреби індивіда або соціальної спільноти. При цьому характерним є відношення потреб, об’єктів, що слугують засобом їх задоволення, соціальних умов життєдіяльності суб’єкта та способів задоволення тих чи інших потреб.

Політичні інтереси і потреби є найважливішими спонукальними причинами політичної діяльності суб’єктів політики. Політичний інтерес – форма вияву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей політичної діяльності. Політичні потреби та інтереси відрізняються за широтою свого предмету. Специфіка політичних потреб полягає у відображенні необхідного, а політичних інтересів – у відображенні корисного для соціальної групи або індивіда.

Політичні інтереси спрямовані на зміну об’єктів соціального середовища, подолання перепон для забезпечення потреб суб’єктів політики. Політичні інтереси характеризують суб’єкта політики як діючу силу, котра прагне закріпити своє панування над конкретними політичними умовами та забезпечити реалізацію потреб його функціонування і розвитку. Рушійна сила політичних інтересів виявляється в тому, що людина зацікавлена у чомусь і за певних умов діє у цьому напрямі. Носіями політичних інтересів можуть бути особистість, соціальна група, нація, суспільство, різноманітні інститути. В якості об’єктів політичних інтересів виступають матеріальні, духовні, політичні цінності, політичні інститути і політичні відносини тощо.

На основі проаналізованих наукових джерел сформульовано суть політичного інтересу, а також його зв’язок із політичними потребами та політичними цінностями. З’ясовано, що основні потреби та інтереси особистості формують її уявлення про цінності. Категорія „цінності”, в свою чергу, відображає соціальне і культурне значення матеріальних чи духовних явищ (предметів) для задоволення потреб та інтересів людини. Розвиток і ускладнення спонукальних мотивів людської діяльності породжують зворотній зв’язок між потребами, інтересами і цінностями. Духовні цінності впливають на соціальні цінності. В свою чергу, інтереси впливають на потреби. Прослідковується лінія взаємодії між інтересами і цінностями як особливими продуктами духовної діяльності людини, в ході якої певна частина перетворюється і демонструє соціальні властивості речей. Їх існування пов’язане із ціннісним сприйняттям дійсності, яке породжує мотивацію дій та вчинків, заснованих на ціннісних відношеннях, що доповнюють і збагачують мотивацію, яка ґрунтується на потребах та інтересах.

В роботі обґрунтовується застосування різних методів дослідження феномену політичного інтересу. Так, використання порівняльного методу дає змогу співставляти політичні потреби та політичні інтереси з метою виявлення спільних рис та відмінностей. Системний метод розглядає складові елементи, що входять до складу політичних інтересів (необхідність та можливості задоволення потреб, усвідомлення необхідності і можливостей їх реалізації). Обґрунтовується, що за допомогою системного методу можна дослідити принцип взаємозв’язку „політичні потреби – політичні інтереси – політичні цінності”. Структурно-функціональний метод застосовується з метою аналізу політичного інтересу як цілісного поняття, розкриваючи його внутрішню сутність, місце і роль у політичному житті суспільства. Використання історичного методу дозволяє проаналізувати виникнення, формування і становлення теорії політичних інтересів у хронологічній послідовності, починаючи з Античності та закінчуючи сучасним баченням даної категорії політичної науки. Використані у роботі методи аналізу і синтезу стали інструментом систематизації інформації про зміст, ознаки, специфічні особливості політичних інтересів, а також розкривають їх об’єктивно-суб’єктивну детермінацію та механізми реалізації.

Визначається, що застосування перерахованих методів дослідження дозволяє істотно розширити знання про природу, зміст, особливості політичних інтересів, а також сприяє формуванню цілісного розуміння проблеми політичних інтересів.

У другому розділі – „Сутність, структура, функції та типології політичних інтересів ”, що складається із трьох підрозділів, розкрито суть категорії політичний інтерес, його співвідношення з іншими категоріями політичної науки.

З’ясовано, що політичні інтереси є одним із складових елементів політичного життя суспільства, яке є сферою боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, а також концентрує у собі корінні потреби та інтереси соціальних суб’єктів. Політичні інтереси можна визначити як відношення суб’єктів політики до суспільно-політичних явищ, процесів, подій; як реальну причину активності соціальних суб’єктів; як внутрішнє усвідомлене джерело політичної поведінки, яке стимулює суб’єктів політики до постановки певних політичних цілей і здійснення конкретних політичних дій для їх досягнення; як відображення потреб і способів їх задоволення у свідомості людей. До основних елементів політичних інтересів можна віднести необхідність задоволення потреб, можливості їх задоволення, усвідомлення необхідності і можливостей цього задоволення.

Специфіка політичних інтересів у системі суспільних інтересів полягає у тому, що вони тісно пов’язані із механізмами та способами здійснення влади у суспільстві та виконують основні функції: стимулюють політичну активність суб’єктів політики, спрямовують політичну діяльність на організацію суспільства через політичну владу, відображають багатоманітні соціальні інтереси і слугують основою для об’єднання і розмежування суб’єктів політики, виступають основою для формування цілей політичної діяльності та регулюючої волі тощо.

Політичні інтереси співвідносяться з такими категоріями як політична діяльність, політичні відносини, політична свідомість, політична соціалізація тощо. Політична діяльність за своєю суттю є діяльністю, пов’язаною із вираженням і реалізацією загальних інтересів соціальних груп. Її мотиваційною основою виступають певні політичні інтереси особистості, соціальних груп і верств суспільства. В інтересах концентрується мета діяльності, що потребує пошуку відповідних засобів і методів їх задоволення.

Здійснювати свою діяльність, реалізовувати свої інтереси соціальний суб’єкт може, вступаючи у відносини з іншими суб’єктами. Політичні відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб’єкти можуть реалізувати власні політичні інтереси.

Організацію та здійснення політичної діяльності визначає політична свідомість як одна із форм усвідомлення групових, класових інтересів. У політичній свідомості фіксується політичний інтерес індивідуальних чи колективних соціальних суб’єктів. За допомогою політичної свідомості індивід має можливість адаптуватися у політичному просторі та здійснювати у ньому специфічні функції соціальної взаємодії, політичної участі та управління і, таким чином, має змогу реалізувати свої політичні інтереси.

Завдяки своїй багатоманітності, політичні інтереси являють собою складне системне утворення, що потребує типологізації. Найпоширенішими є класифікації політичних інтересів за наступними основами: за носієм інтересу (особисті, групові, класові, національні, суспільні), за можливостями здійснення (реальні та ілюзорні), за сферою функціонування (внутрішньополітичні та зовнішньополітичні), за відношенням до тенденцій суспільного розвитку (прогресивні, реакційні, консервативні), за типом суб’єкта (державні, партійні, інтереси суспільних організацій та рухів), за ставленням до існуючої політичної влади (інтереси підтримки існуючої політичної влади, повалення існуючої політичної влади, реформування влади, створення альтернативних устроїв тощо). Подані класифікації найповніше охоплюєть основні тенденції формування і реалізації політичних інтересів.

Координація, узгодження складної системи політичних інтересів досягається в процесі активної політичної діяльності, їх взаємного уточнення і обмеження із врахуванням об’єктивної реальності. Неодмінною умовою успішності політики є врахування взаємодії різноманітних, часто суперечливих інтересів, прогнозування її недоліків. Тому однією із суттєвих умов поступального розвитку суспільства, зміцнення держави є узгодження, поєднання різноманітних інтересів.

У третьому розділі – „Основні механізми формування і реалізації політичних інтересів”, що складається із трьох підрозділів, визначено, що функціонування людини в політичному житті детерміноване необхідністю задоволення політичних потреб та інтересів: участі у формуванні та удосконаленні політичної системи, в діяльності політичних партій, різноманітних суспільно-політичних утворень, у вираженні громадської думки тощо. Опанування моделей політичної поведінки триває протягом всіх етапів політичної соціалізації людини. До політичної соціалізації відносять усю сукупність процесів становлення політичної свідомості й поведінки людини, прийняття і виконання політичних ролей, вияви політичної активності, формування політичних інтересів та настанов. Політична соціалізація особи здійснюється шляхом включення у систему політичних відносин суспільства, засвоєння політичних цінностей, набуття досвіду політичної діяльності, реалізації її інтересів у політичному житті суспільства.

Процес реалізації політичних інтересів починається із їхнього формування, на яке впливає велика кількість різноманітних чинників, таких як умови життя, рівень політичної свідомості їх носіїв, практичні відносини між ними, рівень політичної культури суб’єкта, наявність відповідних ресурсів, зміна політичної ситуації чи політичного режиму в країні тощо. Формування політичного інтересу є процесом усвідомлення суб’єктом своїх потреб у контексті наявних політичних умов та існуючих можливостей їх задоволення. Знання власного інтересу полягає у розумінні цілей власної діяльності, шляхів та засобів їх здійснення. Із усього кола потреб суб’єкт обирає найзначиміші, що вимагають обов’язкового задоволення.

Крім того, процес реалізації політичного інтересу також охоплює опредметнення задоволення потреб, що передбачає споживання матеріальних та духовних благ або набуття будь-яких цінностей, або досягнення певного соціального статусу тощо. Успішність, ефективність, результативність реалізації політичних інтересів прямо залежить від того, в якій мірі вони усвідомлені, з якою повнотою охоплені.

Вся багатоманітність інтересів являє собою деяку ієрархічну систему: загальнолюдські, загальнонаціональні, інтереси суспільства, народу, класу, групи, особи. Прагнення соціальних суб’єктів реалізувати свої інтереси приводить до їх розходження та зіткнень. Тому в процесі реалізації політичних інтересів виникають ще дві властивості – це їх поєднання та узгодження, які є важливими для того, щоб уникнути появи антагонізму інтересів, тобто ситуації, коли задоволення одного із них одночасно виключає можливість задоволення іншого, а інше їх співставлення є неможливим. Поєднання політичних інтересів полягає у тому, що їх носії знаходять єдиний співпадаючий спосіб задоволення конкретних потреб. Узгодження політичних інтересів розуміється як з’ясування стану взаємозв’язку між інтересами. Узгодження інтересів є корисним, оскільки допомагає з’ясувати зміст політичних інтересів, врахувати особливості їх формування та реалізації.

Реалізація політичних інтересів може вилитися в боротьбу політичних сил та соціальних суб’єктів. Політична боротьба є однією з можливих форм політичної взаємодії, яка є засобом розв’язання суперечностей політичних інтересів. Лише держава покликана врегульовувати політичну боротьбу та забезпечувати такі результати, які в найбільшій мірі узгоджуються з інтересами підтримки та розвитку наявної соціальної цілісності.

Механізм реалізації політичних інтересів здійснюється двома шляхами: через політичну участь та через політичну діяльність. В демократичному суспільстві політичні інтереси мають ряд каналів реалізації: 1) діяльність владних структур (представницької, виконавчої і президентської);                   2) політичний вплив партій, організацій, союзів, церков, засобів масової інформації; 3) тиск масових політичних сил (страйки, мітинги).

Суб’єктами політичного життя суспільства виступають політичні партії, суспільні організації та рухи, групи тиску, об’єднані спільними інтересами. В сукупності вони складають інституційну основу політики, надають їй внутрішньої цілісності, дозволяють виконувати визначені функції в суспільстві.

Метою сучасної розвиненої держави є реалізація національних інтересів, які сприяють розвитку національної економіки і підвищенню міжнародного статусу країни. Держава є умовою і механізмом реалізації загальних інтересів. Національні інтереси є основою формування стратегічних завдань внутрішньої і зовнішньої політики незалежних держав, визначають напрями державної політики.