РОМАНТИЗМ ЯК СПОСІБ ОСМИСЛЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА НАЦІЇ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИСЛИТЕЛІВ НІМЕЧЧИНИ XVIII-XIX СТОЛІТЬ



Название:
РОМАНТИЗМ ЯК СПОСІБ ОСМИСЛЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА НАЦІЇ У ПОЛІТИКО-ПРАВОВИХ КОНЦЕПЦІЯХ МИСЛИТЕЛІВ НІМЕЧЧИНИ XVIII-XIX СТОЛІТЬ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

УВступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, основні завдання, обєкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів , висвітлено питання апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Джерельна база та історіографія проблеми дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, подається джерельна база дослідження.

У сучасних дослідженнях ще немає наукових праць, які безпосередньо стосуються даної теми. Багато  авторів вивчали проблему формування таких понять, як держава, право, нація, громадянське суспільство у політико-правовій думці Німеччини XVIII-XIX ст., тоді як романтизм розглядався ними здебільшого як культурно-мистецький феномен. Тому, вивчаючи історіографію проблеми, ми досліджуємо праці вітчизняних, зарубіжних авторів, радянську наукову та суспільно-політичну літературу.

 Показано, що у науковій літературі романтизм розглядався здебільшого як культурно-мистецький феномен, а таке його трактування не охоплює повний обсяг визначення романтизму, щодо пояснення та розуміння таких сфер людського життя, як держава, влада, право та ін.

Проведений аналіз засвідчує, що науковці (Н. Берковський, А. Дмитрієв, С. Нікольський, Ю. Попов, П. Рейман, Р. Самарін, І. Соллертинський,), досліджуючи феномен романтизму в аспекті виключно власної фахової зацікавленості (літературознавство, історія, культурологія тощо), недооцінюють звернення до визначення і досконалої характеристики методології цієї складної проблеми. У зв’язку з цим ми прагнемо оминути однобічність такого підходу, наголошуючи, що романтичні настрої були притаманні не лише літературі, а й живопису, музиці, філософії, соціології, політичній думці.

Підкреслено, що проблему романтизму вивчали і вчені радянського періоду, однак їхні дослідження мають упереджене ідеологічне забарвлення. Вони намагались надати романтизму певної соціально-класової оцінки, тим самим регламентувавши його зміст та функції.

Проаналізовано дослідження вчених (В. Асмуса, В. Віндельбанда, А. Гулиги, В. Жирмунського, М. Кісселя, В. Кузнєцова, Д. Лукача, І. Нарського,М. Овсяннікова, Х. Ортеги-і-Гассета, К. Поппера, Д. Себайна і Т. Торсона, Е. Трьольча, та ін.), які розглядали політико-правові та філософські теорії мислителів Німеччини XVIII-XIX ст., вплив романтизму на формування теоретичних концепцій німецьких мислителів в аспектах дослідження діяльнісних основ особи як носія та продуцента романтичних ідей; впливу європейських філософських ідей на формування духовних засад інших культур, єдності різних форм духовного життя людини, основу якого можуть становити певні романтичні переконання. Однак у працях цих дослідників не акцентується увага, що стосується впливу романтизму на політичну сферу буття, що є досить важливо.

Розглянуто ряд праць українських науковців, у яких досліджується вплив романтичного світогляду на розвиток філософської та політико-правової думки України (М. Булатова, П. Волинського, В. Горського, В. Денисенка, О. Забужко, І. Захари, М. Кашуби, Є. Кирилюка, Ф. Кирилюка, Ю. Кушакова, В. Лисого, В. Лук’янця, В. Малахова, Т. Полякова, М. Поповича, П. Придько, М. Скринника, В. Табачковського, А. Фартушного,  В. Шинкарука, М. Яценка та інших), але вони не визначають романтизм як принцип, на основі якого можуть  здійснюватись політичні процеси. В дискурсі їх ідей, теорій бачення проблема романтизму є в  означенні бачень аналізу суті української культури, традицій, нації, національних відносин, історичних типів української державності та ін., проте узагальненого наукового аналізу щодо категорії „політичний романтизм” ми не знаходимо.

Аналіз такої літератури дає нам змогу дійти висновку про специфіку українського романтизму в сфері літератури, музики, живопису, допомагає дослідити вплив романтичних ідей на соціально-політичну сферу життя суспільства, процеси розуміння та формування таких інститутів, як держава, право, нація.

У другому розділі „Політичний романтизм – суть і витоки. Критерії політичного романтизму” досліджується романтизм як напрям у культурі, філософії, політиці. Аналізуючи історію формування романтизму, зазначається, що цей феномен починає виявляти себе у загальній ситуації кризи суспільств, пробуджується в націях як принцип світобачення та світотворення з досвідом історичних перемін, там, де  відбувалися пошуки основ для соціальних змін. Він з’явився там, де динаміка соціального руху обмежувала вільний розвиток людини. Романтизм розвивався в тих країнах, історія яких пов’язана на початку XIX ст. із розвитком капіталізму. Тому ця течія з’явилася і в країнах з розвиненим капіталістичним ладом (Англія), і в країнах, де перемогла буржуазія (Франція), і в країнах, де капіталістичні відносини перебували лише на стадії становлення (Німеччина, Італія, Росія, Україна). Соціальна стихія, що вдихнула життя в романтизм, бере початок від часів Великої Французької революції 1789 р. як “загальноєвропейське переживання” революції країнами, пов’язаними між собою політикою. Цей феномен виник у період переоцінки суспільних цінностей, коли потрібно було визначити місце людини в світі, що змінювався у новій культурно-духовній ситуації, в науковому, соціальному, політичному прогресі.

Формуючись як складова загального сенсу європейської культури цілого ряду країн, романтизм набував яскравого національного забарвлення, зумовленого конкретними історичними умовами і формотворчими основами традицій.

Робиться висновок, що романтизм виступає як надзвичайно різноманітне і багатогранне явище. Він виник як напрям у літературі й образотворчому мистецтві, але згодом переріс у цілісний духовний феномен, світоглядні параметри котрого визначають цілу епоху культурного життя Європи кінця XVIII – першої половини XIX ст.

Аналізуючи вплив романтизму у питаннях, які стосуються  суті визначення держави, права (а точніше – функціональних його ознак), нації, політичної історії, політичної культури, політичної свідомості,  виокремлюються критерії політичного романтизму, що визначило новизну у підході та аналізі цієї загалом складної проблеми.

Суть політичного романтизму визначали, на нашу думку, наступні детермінанти:

1. Асинхронний розвиток економічних, матеріальних, соціальних основ суспільства і духовних способів його осмислення, що вилився в протиріччя майже загальноцивілізаційного характеру, виявом якого стали буржуазні революції у тогочасній Європі.

2. Особлива „ностальгія” за традиціями, що були піддані суттєвій перебудові, руйнуванню Відродженням, Реформацією, Просвітництвом та революціями XVII-XIX ст. Адже потрібно пам’ятати, що державні устрої, політичні відносини тощо в Європі складалися впродовж багатьох віків як системи традиціоналістського характеру, особливо це актуалізувалось у добу Середньовіччя.

3. Важливим чинником, що зумовив формування романтизму в Європі, в тому числі й Німеччині, на наш погляд, є, можливо, не стільки самодостатня ідея ранньобуржуазного лібералізму стосовно піднесено-ціннісних визначень особи, її свободи, прав, скільки зіткнення (ще не протистояння) лібералізму і консерватизму, що вже сформувалися в тогочасних політико-правових течіях. „Земна”, повсякденна прагматично використовувана свобода зіткнулась зі свободою ідеального, піднесеного, трансцендентного стану, а саме це, на наш погляд, і сформувало особливий стан чи особливу спробу розв’язати цю суперечність виключно через романтизований спосіб осмислення та буття.

4. Четвертою важливою детермінантою, з нашої точки зору, є своєрідне „онароднення” політики: революційні підйоми, просвітницькі ідеї та інші новації Новоєвропейської доби сформували особливе відчуття причетності кожного громадянина до подій, що відбувалися у державах, до тих змін, які переживала соціальна, політична система. Романтизм – це і є онароднений дух відчуття часу, відчуття змін.

Ще один важливий чинник, що характеризує більше Німеччину, ніж інші держави, – постійні відтворення, постійні продукування, майже безперервна артикуляція традицій містичності у філософуванні, літературній, художній, мистецькій, народній творчості. Саме це стало тим поштовхом, що визначив зміст і форму політико-правових доктрин Ф. Шеллінга, Й. Фіхте, І. Канта, Г. В. Гегеля. Визначення системи критеріїв та історичних особливостей становлення романтизму дало можливість запропонувати власне визначення суті політичного романтизму, під яким ми розуміємо традицію трактування або ж апелювання до практики в межах розуміння державної системи, влади, політико-правових відносин, де системовизначальною основою є феномени культури, історії, релігії, нації, традицій, ментальності, психології тощо, де стан відчуттів, переживань, захоплень може переважати раціоналізм.

У третьому розділі „Романтизм у розумінні суті держави, права та нації в політичній думці Німеччини XVIII-XIX століть” аналізується вплив романтизму на суспільно-політичні та філософські погляди мислителів Німеччини тієї доби. Зокрема досліджуються особливості формування суспільно-політичних поглядів Німеччини XVIII-XIX століть, зазначається, що романтизм був переважно німецьким, а пізніше поширився на всі європейські країни. Підкреслюється, що Німеччина досягла апогею внутрішнього розвитку в той час, коли її зовнішня історія перебувала в стані глибокого занепаду.

Виокремлюються фактори політичного романтизму, які визначили певну особливість формування системи політичних поглядів у Німеччині XVIII - XIX ст., – звернення  до категорії рівності, свободи як права на самореалізацію та самоствердження (І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г.В. Гегель); інституту держави як загальнонародної, демократичної організації (Г.В. Гегель); права, яке повинно визначатись через мораль та співпадати з мораллю (І. Кант); розумної влади, яка враховувала б повсякденні інтереси суспільства (І. Кант,  Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г.В. Гегель).

Окреме місце відводиться дослідженню розуміння трансцендентної сутності держави і права у філософсько-політичній теорії І. Канта. Зазначається, що, формуючи засади правового розуміння держави, І.Кант звертається до дещо романтичних категорій волі людини, її свободи. Надання І. Кантом пріоритету моралі у формуванні права значним чином засвідчує безпосередній вплив романтизму на його філософсько-політичну доктрину.

В дисертації доводиться, що ідея вічного миру І. Канта – це вияв політичного романтизму в міждержавних відносинах.

Водночас зазначаємо, що романтичним є ставлення мислителя до функцій права у житті людини та держави, адже право у нього ґрунтується також на засадах моралі. Право як регулятивна основа політичних відносин (за І. Кантом) мусило б співпадати з мораллю, що стає виявом своєрідного романтизування політико-правового поля буття. Проблеми, що стосуються держави, моральності, суспільно-політичних відносин (зокрема, міждержавних), цінності людської свободи були переосмислені, по-новому розглянуті та продовжені у політичних теоріях XIX-XX ст.

У третьому розділі також досліджуються особливості вияву романтизм у підході до розуміння держави, права та нації у філософсько-політичній теорії Й. Фіхте.

         Філософ не покидав романтичної надії стосовно здійснення „ідеального суспільства”, намагаючись втілити її засобами реформ. Й. Фіхте використав тогочасне розуміння індивідуалізму в узагальнюючому значенні, романтизуючи народ або націю як індивіда вищого ґатунку. Він вважає, що людство у сучасну епоху, по суті, втілене у німецькому народі або скоріше – у німецькій нації. Таке особливе ставлення до своєї нації Й. Фіхте сформульоване під впливом романтизованого уявлення щодо історично-культурницьких функцій цього феномена.

Досліджується романтичне трактування місця та ролі інституйованих форм буття людини у соціально-філософських поглядах Ф. Шеллінга. В аналізі суті держави, її історичних форм і способів утворення філософ дотримується позицій політичного романтизму, бо, як і всі романтики, бачить її загальнонародною, демократичною (і це в стані тогочасних форм накопичення суперечностей доби початкового і класичного етапу розвитку буржуазних відносин). Проблему вияву і реалізації свободи особи пов’язує із соціальною практикою людей, з творенням ними „другої природи”,  під якою розуміє, подібно до І. Канта та Й. Фіхте, морально-правовий устрій.

Ф. Шеллінг як романтик захоплювався безпосередньо ідеями нового культурного синтезу сучасності, всієї множини тогочасних процесів, що здійснювалися у політичній, духовній та інших сферах буття.

Висвітлюються два підходи до розуміння суті держави і права у філософській теорії Г. В. Гегеля. Акцентування уваги мислителя на проблемах становлення нації, формуванні національних держав, історії народів ще раз засвідчує, що його погляди формувались значною мірою під впливом романтичних ідей.

Держава у Г.В. Гегеля поєднує романтичні ідеали з реальним життям. Її основу становлять принципи моральності, які долучаються до дотримання законності у суспільстві згідно з правовими нормами. Лише в такому романтизованому поєднанні морально-етичних цінностей з системою розумної політичної влади та закону можливе повноцінне функціонування громадянського суспільства як загального блага для осіб.

Поняття національної держави є кульмінацією його ідей політичного романтизму. У національній державі мислитель вбачає втілення романтичного духу народу, німецької нації. Філософське осмислення політико - правових основ історії Г.В. Гегелем демонструє, з одного боку, методологію, механізм раціоналістичного способу осмислення соціально-інституційних процесів у тогочасній державі, а з іншого - репрезентує собою завершувальний стан великої доби романтичного ідеалізму в Новий час.

Найголовнішим, на наш погляд, є те, що, досліджуючи суть держави та права, І.Кант, Й. Фіхте, Ф.Шеллінг, Г.В. Гегель аналізують їх у суспільствах перехідного періоду. Тому принципи стосовно складності політичних процесів у такому полі буття є актуальними і для сьогодення, зокрема для держав перехідного стану, якою є Україна.

У четвертому розділі „Вплив романтичних ідей на розуміння суті держави та нації на українську суспільно-політичну думку” наголошується, що становлення і формування національної свідомості та державності українського народу відбувалося під впливом внутрішніх автентичних чинників. Цей складний, неоднозначний процес здійснювався і під значним впливом західноєвропейського суспільно-політичного вчення та духовних течій; однією з найпоширеніших ідейно-філософських течій, що відчутно вплинула на духовну атмосферу України, став романтизм.

У дисертації досліджується синтез романтичних ідей з літературною творчістю, соціально-політичною та національно-визвольною діяльністю Кирило-Мефодіївського братства, творчістю М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, В. Липинського, Д. Донцова.

Показано, що на рефлексивному рівні суспільно-політичні теорії відображають ментальні ознаки нації, яка є їх творцем або в межах якої вони реалізуються. Тому, ми вважаємо, що європейський політичний романтизм та його український варіант, маючи дещо близькі за суттю витоки, певною мірою різняться між собою. В Європі, наприклад, буржуазний спосіб виробництва є результатом поєднання матеріальних факторів і чинників духовних. Там, де існували значні перешкоди духовно-психологічного характеру, розвиток економічного раціонального способу життя наштовхнувся на серйозні перепони внутрішнього походження. Результатом даних протилежностей було формування і ствердження у ментальності європейців, крім ідей політичного романтизму як духовного фактора, ідей новоєвропейського індивідуалізму, спрямованого на досягнення особистого успіху в матеріально-економічній сфері (чому сприяла і протестантська етика).

         Для української ментальності, на нашу думку, властиве домінування емоційного, чуттєвого начала над раціональним. Саме на таких засадах формуються суспільно-політичні теорії в Україні, де раціональний підхід до особи й суспільства хоч і є важливим, виступає все ж як такий, що підпорядкований нераціональному, романтичному; а філософсько-політичним доктринам Німеччини XVIII-XIX ст. притаманне паралельне існування як раціоналізму, так і романтизму (І. Кант, Г.В. Гегель).

         Це пов’язано з тим, що у слов’янських народів у дохристиянському періоді сформувалось своє світобачення, для якого характерною є перевага емоційно-почуттєвого переживання над розсудливістю. Так, у слов’янських космогонічних міфах походження космосу мислиться не як впорядкований процес, а як результат випадкових дій окремих предків і культурних героїв. Тому, ми вважаємо, для українського політичного романтизму притаманними є ідеалізація історичного минулого свого народу, звернення до джерел культури (М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Д. Донцов). Для політичного романтизму українців властивий пошук національного героя. Велике значення надається кращим представникам народу – аристократії (В. Липинський) або ж певним провідним її представникам (Д. Донцов).

         Узагальнюючи ідеї розуміння інститутів держави, права, нації, політико-правових відносин в Україні XVIII-XX ст., зазначаємо, що на ствердження політичних прагнень українського народу, відомих наукових і політичних діячів значною мірою впливав особливий романтичний спосіб світовідчуття та світотворення. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины