РЕГІОНАЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА



Название:
РЕГІОНАЛЬНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ СУСПІЛЬСТВА
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

 

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її науково-теоретичну і політичну актуальність, сутність і стан наукової проблеми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт і предмет, методологічні засади дослідження, визначено концептуальні положення проблеми, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі дисертації – «Регіональне телевізійне мовлення: пострадянські та світові трансформації» обґрунтовується концепція наукової проблеми, здійснюється огляд наукових праць.

Узагальнення наукових поглядів на проблему взаємовпливу регіональних ЗМІ і політики в контексті історичного розвитку, створило основу для подальшого дослідження місця і ролі регіональних медіа у впливі на вироблення внутрішньої політики, зокрема, органів місцевої влади, а також можливостей за допомогою регіональних медіа покращити ситуацію у сфері реалізації уже виробленої політики.

Прояви політичного впливу на діяльність регіональних телеорганізацій досліджено упродовж усього періоду становлення регіонального телебачення в Україні. Враховуючи понятійну базу телевізійної журналістики, історичний досвід і здобутки вітчизняного та світового телевізійного мовлення, систематизовано організаційно-правові моделі сучасних телевізійних організацій.

Проаналізовано тенденції розвитку американського телебачення, телеорганізацій європейських держав, зокрема, особливості функціонування телекомпаній в Росії та Польщі.

Зроблено спробу знайти відповідь на такі питання:

- Які наслідки мали умови функціонування державних телекомпаній за часів СРСР на подальший розвиток телевізійного мовлення?

- Як вплинули політичні трансформації 1991–2006 рр. в Україні на реформування системи телебачення?

- Чи стали регіональні телекомпанії дієвим посередником між владою та народом?

- Чи здатні регіональні телекомпанії виконувати функцію громадського контролю за діяльністю органів державної влади, зокрема, органів місцевого самоврядування?

Аналіз становлення регіонального мовлення за допомогою порівняльно-історичного методу передбачає визначення окремих типологічних характеристик, що були властиві для регіональних телекомпаній і формувались у загальному контексті розвитку національних ЗМІ.

Нинішній стан українських засобів масової інформації - результат трансформації, яка відбувалася з ними протягом останніх 15 років, які можна розділити на кілька періодів, відповідних різним моментам розвитку новітньої української історії: політичне протистояння і створення незалежної України; розпад Держтелерадіо, період приватизації державних ЗМІ; формування приватних багатопрофільних медіа-холдингів.

Складний шлях від появи обласних державних телекомпаній, до формування приватних телестудій на початку 90-х рр., через період бурхливого зростання та фінансової кризи 1995-1998 рр., до відносної стабільності 2000-2001 рр.

Вже з моменту заснування державних телекомпаній, вони розглядалися як фактор ідеологічного впливу, а отже, були створені, як організації, економічно і у правовому відношенні залежні безпосередньо від владних структур, замовлення яких і визначало програмну концепцію мовлення.

Основна увага автора приділена визначенню ролі регіонального мовлення у суспільно-політичному житті суспільства. Один з напрямів посткомуністичних перетворень зв’язаний передовсім з ідеєю звільнення від тоталітаризму, монополізації регіонального телевізійного простору; регіональною культурною плюралізацією суспільства.

В українському медіасередовищі повинно було відбутись встановлення принципово нових стосунків між медіа та суб’єктами політичних відносин, в основу яких покладено прозорість і дотримання законодавства; забезпечення для суб’єктів виборчого процесу рівності доступу до аудіовізуальних ЗМІ всіх форм власності.

Плюралізм сучасних ЗМІ часто приховує монополістичний контроль у сфері масової інформації. Не випадково Рада Європи в рекомендаціях “Про заходи забезпечення прозорості ЗМІ” наголошує, що “концентрація засобів масової інформації на національному і міжнародному рівнях може мати не тільки позитивну, але і згубну дію на плюралізм і різнорідність ЗМІ”. Ця суперечність між настійною потребою в організаційно-фінансовому укрупненні окремих медіа-структур для їх успішнішого функціонування, з одного боку, і боротьбою з монополізмом у сфері засобів масової інформації як неодмінної умови для забезпечення вільного розвитку і справедливої конкуренції в системі мас-медіа – з іншого, носить об'єктивний характер і в західних країнах вирішується по-різному, залежно від традицій, стану правової і законодавчої бази.

Акцентування уваги саме на політичних правах журналістів в Україні зумовлене з одного боку, політизацією медіасфери, – з іншого – медіатизацією політики.

В роботі проаналізовано досвід участі телебачення, зокрема, регіонального, у політичному житті європейських держав, але, зазначимо, що у будь-якому разі на зарубіжному досвіді українську лібералістичну модель ЗМІ не побудуєш, адже існує проблема “інформаційної прірви” між різними країнами, зокрема багатими і бідними.

Створена більше трьох десятиліть назад у Європі система державних дотацій партійним ЗМІ, в сучасних умовах працює з меншою ефективністю, а тиск ринково-політичних ідеологій стає дедалі сильнішим, і традиційний для європейських країн державний протекціонізм по відношенню до ЗМІ слабшає.

В другому розділі «Регіональне телебачення як інструмент політичного впливу» критично аналізується становлення і вплив посткомуністичного політичного дискурсу та нової комунікативної спільноти з їхніми специфічними ознаками.

Для з’ясування ступеню ідеологічного впливу, здійснюваного телебаченням на регіональну аудиторію, звертаємося до результатів проведеного в рамках дисертаційного дослідження опитування керівників 31-ї телеорганізації у 18-ти областях України, а також результатів опитування суспільної думки у двох регіонах: у західному, а саме в містах Ужгороді, Мукачеві, Львові та в 6 сільських населених пунктах Закарпатської та Львівської областей та східному регіоні, а саме в м. Бердянськ та в 4 сільських населених пунктах Запорізької області (загальна кількість опитаних – 390 респондентів; опитування проведено наприкінці 2005 р. – початку 2006 р.).

Головний висновок полягає у тому, що політичне мислення сьогодні вплетене в повсякденну практику суспільства. Йдеться про політизованість масової свідомості, коли суспільно-політична думка, не може бути відстороненою від політичної практики як окрема, ідеальна система думок та політичних абстракцій. Сучасний політичний дискурс, який реалізується посередництвом медіа, принципово вирізняється тим, що його постійною ознакою можна назвати практичний незбіг задекларованих політичних намірів і їх реального змісту після втілення.

У даному розділі досліджено:

-  ідейний вплив програм регіональних телекомпаній на формування національної свідомості;

- питання підсвідомого ідеологічного впливу журналістських методик;

- намагання медіа передбачити здійснення політичної події, й одночасно і нав’язати її оцінку, щоб направити хід думок аудиторії в необхідне русло.

Розглянуто також питання селективності впливу медіа, залежно від того, про які ЗМІ йде мова: центральні чи регіональні. Порівнюючи національні і місцеві ЗМІ, висловлюється твердження, що вплив регіональних медіа на аудиторію, зокрема у період виборів, значно більший, ніж центральних ЗМІ.

Велике значення має персоніфікація повідомлень, адже ціна телевізійного слова вимірюється ступенем впливу на конкретну людину. На регіональному телебаченні вплив значніший, і не тільки тому, що ступінь довіри до місцевих матеріалів вище, але і по причині безпосередньої реакції населення на важливу інформацію, яка посилюється в регіоні на рівні достатньо активної міжособистісної комунікації.

Враховується і чинник небезпеки стандартизації особистості, яку несе місцеве мовлення, адже важливим фактором, який визначає вчинки індивіда, є соціальні санкції, які суспільство накладає на порушників прийнятих ним норм, що набуває особливого значення у невеликому місті чи області.

Наступний важливий аспект – складові елементи психологічної концепції програмування. Відомо, що рубрика, цикл – це найкращий спосіб змусити глядача дивитись дану програму. Не випадково саме циклові і щотижневі програми, як показують рейтинги, завоювали найбільший успіх у глядачів. Аналітики називають цю властивість телебачення здатністю створити ефективну систему примусової пропаганди.

Варто розрізняти вплив регіональних ЗМІ на регіональну аудиторію через інформованість і вплив через переконання, яке має місце у тому випадку, коли відомі факти і явища місцевої політики представлені у новій інтерпретації, використовуючи систему аргументів і доводів.

Психологічні прийоми, якими користуються західні ЗМІ, давно відомі з нашого досвіду тоталітарної епохи: замовчування, дискредитація опонентів, подвійні стандарти щодо аналізу вчинків «своїх» і «чужих» - все це призводить до панування у свідомості стійких догматичних стереотипів. В Україні рівень політичної культури та громадської свідомості досить низький – саме “брудні” технології у 2000-2004 рр. розглядались як ефективний механізм маніпулювання громадською думкою та електоральною поведінкою.

Механізм формування громадської думки з допомогою телепередач складний і неоднозначний. Розуміння інформації поглиблюється, розгортається вшир від інтерпретації першорозуміння до інтерпретації тексту, переходить за межі свідомості однієї людини, і стає підставою для інтерпретації масової свідомості.

Кожна телепередача діє як чинник, що викликає появу інтерпретацій, жодна з яких не повторює дослівно іншу. “Наступний зміст” знищує попередній, тобто за інтерпретаціями втрачається сама інформація, і починає набувати важливості не те, що відбулося, а те, як “подав” інформацію журналіст. Істина підміняється псевдоістинністю думок про те, що “всі так думають”, бо про це сказали по регіональному телебаченню. Відтак множинність інтерпретації становить серйозну загрозу існуванню журналістики як сфери масової інформації, залишаючи за нею виключно статус сфери масової інтерпретації.

Телевізійники довільно визначають форму власності своїх телеорганізацій і, як правило, називають лише їх організаційно-правову форму.

У розмитості понять причина того, що скласти точне уявлення про співвідношення приватних, державних і телекомпаній із змішаною формою власності нелегко.

Якщо посилатися на визначення, то приватна власність – це відносини власності, при яких економічна особа відособлено, незалежно від інших здійснює  функції розпорядження і привласнення, а вся правомочність власника сконцентрована в руках цієї особи (індивідуальна власність), групи осіб (групова), акціонерів, зокрема юридичних осіб (акціонерна власність). Таких власників-індивідуалів не більше двох-трьох у кожній області, причому не вони, а наймані ними управлінці, більш компетентно відповідають на питання, оперують ринковими категоріями. Правилом для таких власників –“приватників” є ситуація, коли бізнесом володіють два, рідше – три партнери: їм належать теле- і радіоканали в області, газети, рекламні агентства.

Важлива проблема місцевого мовлення – номінальний власник: у практиці правоохоронних органів є термін «підставні особи», але у випадку зі ЗМІ ці особи – не завжди підставні, правда вони не мають доступу до фінансової діяльності компанії, або до реального керівництва.

У всіх областях влада підтримує “свої” ЗМІ. Причому, крім усіляких додаткових благ офіційним бюджетним медіа, в кожній з областей існує як мінімум одна телекомпанія (крім обласної державної телекомпанії), яка тим або іншим способом фінансується з бюджету міста чи області.

Тут слід зазначити, що опитування проводилось на момент написання дисертаційної роботи – у вересні 2005 р. – лютому 2006 р. За минулий з тих пір час в одних регіонах надзвичайно загострилися взаємостосунки між владою і пресою, в інших, навпаки, покращились.

Як підтверджують і численні публікації в пресі, і розповіді директорів телекомпаній та журналістів, будь-яка зміна влади веде до кадрових змін в медіаструктурах.

У третьому розділі – «Перспективи регіонального телебачення України: економічна й політична моделі» розглянуто такі аспекти теми: комерційна самодостатність регіональних телекомпаній як запорука політичної незалежності, правовий захист регіональних засобів масової інформації та громадське телебачення в контексті регіонального телевізійного мовлення.

Представлено аналіз трьох можливих, на думку автора, шляхів підвищення політичної незалежності регіонального мовлення:

досягнення економічної незалежності регіональних телеорганізацій;

правових механізмів захисту інтересів регіональних мовників, зокрема європейської практики формування таких умов діяльності ЗМІ в суспільстві, які б забезпечили необхідний для функціонування демократії громадський контроль за владою;

передумов для ефективного функціонування в Україні громадського телевізійного мовлення.

Досліджено можливості комерційного телевиробництва, яке є одним з реальних способів зробити регіональну телекомпанію незалежною від спонсорів і конкурентноздатною, що набуло особливої актуальності в Україні у період 1991-2006 рр.

Практичне дослідження включало такі основні моменти: вибір об’єкту вивчення – типової регіональної телевізійної студії з середніми технічними і кадровими можливостями; мотивація комерційної діяльності; застосування комплексу маркетингу у створенні нової телевізійної програми.

За результатами дослідження можна запропонувати регіональним телекомпаніям:

- знаходження вільної інформаційної ніші (сфери життя регіону, яка не висвітлюється місцевими ЗМІ і може зацікавити підприємців, як вигідне капіталовкладення);

-  визначення цільової аудиторії майбутнього проекту;

- вивчення особливостей специфічного глядацького сектору;

- робота у напрямку формування рейтингів.

Досягнення успіхів у втіленні ідеалу служіння ЗМІ суспільству залежить від рівня політичної культури і громадської активності у конкретному регіоні. Важливу роль відіграє забезпечення ефективного правового регулювання, зокрема норми, завдяки яким європейським державам вдалось уникнути політизації ЗМІ. В другому підрозділі третього розділу йдеться саме про те, що в Україні і нині відсутня така важлива передумова для стабільного і ефективного функціонування громадського мовлення як правове регулювання діяльності громадських ЗМІ.

На етапі запровадження в Україні проектів громадського телевізійного мовлення доцільними можуть стати такі кроки:

- комплексний аналіз можливостей запозичення успішного закордонного досвіду (моделі законодавств західноєвропейських країн не завжди є прийнятними в країнах Східної Європи);

- заборона надмірного втягування ЗМІ у політичний процес;

- дослідження додаткових можливостей забезпечення фінансової незалежності регіональних громадських ЗМІ;

-  дослідження можливостей і гарантій прямих іноземних інвестицій;

- розробка закону, який би регламентував визначення, гарантії діяльності, механізми і джерела фінансування, незалежність діяльності й необхідні переваги громадських ЗМІ перед комерційними.

- оцінка ефективності існуючих заходів по стимулюванню плюралізму і механізмів, що перешкоджають концентрації ЗМІ;

- дослідження форм консультування суспільних мовників з громадськістю, які включають створення дорадчих комітетів з тематичних програм (для того, щоб громадські телекомпанії відображали в своїй програмній політиці потреби і вимоги різних груп суспільства).

Розглянуто також альтернативні рішення у реформуванні системи державних аудіовізуальних ЗМІ у контексті зарубіжного досвіду.

Проаналізовано перспективи громадських регіональних медіа в Україні, пов’язані з організацією  інвестиційних державних капіталовкладень в їх розвиток, а також створення умов, за яких було б можливе нове мовлення, яке б відображало всі сторони суспільно-політичного, економічного та культурного життя областей і держави в цілому.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины