ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ООН :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується наукова актуальність теми‚ визначаються об’єкт‚ предмет‚ мета і завдання дослідження‚ встановлюється зв’язок з науковими програмами й планами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка‚ висвітлюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів‚ а також апробація висновків дисертації і наукові публікації‚ у яких викладені результати дослідження.

Перший розділ „Концептуально–методологічна та джерельно-документальна  база дослідження” присвячено оглядові джерел і літератури з проблематики дисертації, з’ясуванню стану наукової розробки теми‚ формулюванню основного напрямку дослідження й методологічних підходів, а також обґрунтуванню структури роботи.

Основу для вивчення засад діяльності Організації Об'єднаних Націй у галузі захисту прав людини склали міжнародно-правові документи, прийняті в рамках Організації та нормативні документи України у зазначеній сфері, виступи та офіційні заяви керівників органів ООН з прав людини тощо.

У дисертації здійснено огляд основних публікацій, які висвітлюють питання проблеми захисту прав людини в діяльності ООН. Серед них необхідно відзначити монографії Антонович М., Баурінга Б., Бурефейн І., Буткевича В., Головатого С., Дмитрієвої Г., Дружкова М., Жаркова Б., Ісаковича С., Карташкіна В., Ларен М.,  Левина Л., Мовчана А., Оуена Д., Швельба С., Шелтона Д. та інших‚ що були використані для визначення актуального напрямку подальших досліджень.

Важливими для автора стали праці українських вчених, серед яких слід виділити Андрієнка О., Батрименка В.,  Висторопського С., Дроздова С., Зленко В., Пархомчук О., Парахонського Б., Пасховера О., Пергу Т., Сімагову А., які розглядають у своїх роботах зміни у діяльності Організації у визначеній галузі після завершення "холодної війни", наводять аналіз напрямків еволюції її діяльності, визначають основні аспекти захисту прав людини у функціях ООН.

Серед робіт українських вчених найбільш важливою для автора була монографія Антонович М. “Україна в міжнародній системі захисту прав людини, в якій розглядається   діяльність України у галузі прав людини відповідно до міжнародних зобов'язань в рамках ООН.

При розгляді проблеми еволюції системи ООН у галузі прав людини, автор приділив значну увагу аналізу російської історіографії проблем дослідження, зокрема, роботам Жаркова Б., Лаврентьєва Є., Кожевнікова Ф., Моравецького В., Шарманазашвілі Г. Зазначені дослідники підходять до вивчення проблеми прав людини з позиції її багатогранності, оскільки вона включає політичні, соціальні, юридичні, економічні та інші аспекти. Автори наголошують на тому, що сьогодні права людини вийшли за межі виключно внутрішньої компетенції держави і є предметом міжнародного захисту. Така постановка проблеми базується на розумінні особливостей сучасного розвитку міжнародних відносин, які характеризуються зростаючою взаємопов'язаністю та взаємозалежністю суверенних держав.

Діяльність ООН з окремих категорій захисту прав людини висвітлюється багатьма вітчизняними та зарубіжними авторами. Зокрема, проблема захисту прав жінок привертає увагу багатьох вітчизяних та зарубіжних науковців, серед яких слід виділити Брокаса А., Бутегву Ф., Дмитрієву Г., Іванкіну Т., Келлі Л., Лібанову Е., Макарову О., Головченка В., Молокомме А., Піетила Х., Рєпіну Л., Чеботарьову А. Проте кожен з них акцентував увагу на якомусь окремому аспекті даної проблеми. Наприклад, Л. Рєпіна у своїй праці розглядає історичний аспект гендерних уявлень, Е. Лібанова, О. Макарова та А.Молокомме – соціально-економічну складову проблему нерівності.  Х. Піетила, Д. Віккерс та Ф. Бутегва звертають увагу на недоліки системи захисту прав людини у галузі захисту прав жінок. В. Головченко у своєму дослідженні детально характеризує стан забезпечення прав жінок в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів.

Аналіз сучасних тенденцій розвитку інституційної системи ООН, яка діє у сфері захисту прав людини, становили особливий інтерес для дисертанта в роботах зарубіжних науковців Лаутерпахта Х., Мюллерсона Р., Оуена Д., Шелтона Д.

Проблематика діяльності Організації Об'єднаних Націй у сфері захисту прав людини привертає увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Проте, незважаючи на значну кількість публікацій, ступінь наукової розробки зазначеної теми є недостатнім. Кількість досліджень стосовно діяльності ООН у вирішенні актуальних проблем у галузі захисту прав людини є незначною. Крім того, більшість робіт присвячена дослідженню лише окремих аспектів проблеми. Залишається недослідженим таке питання, як виникнення та функціонування інституту Верховного комісара ООН з прав людини.

Застосовуючи системний підхід до вивчення універсальної системи міжнародного захисту прав людини, автор розглядав, зокрема, роботи  Анісімової М., Бруза В., Буроменського М., Гребенюка В., Гуменюка Б., Гуменюк А., Денисова В., Дмитрієва А., Максимова В., Нипорка Ю., Орзіха М. та інших. 

Історичний підхід до вивчення проблеми прав людини полягає в тому, що витоки сучасної концепції прав людини лежать у спільній для всього людства історії, у якій права людини формувалися, вбираючи в себе кожну із значних думок, які відображували різноманітні ідеології, релігійні традиції, культури та цінності.

У сучасному підході до дослідження прав людини домінує точка зору про неподільність прав людини та основних свобод. Ця ідея неподільності передбачає, що права людини утворюють єдиний пакт і що вони не можуть розподілятися один над одним за ієрархічною шкалою. Український вчений П.М. Рабінович, з позиції поняття основних прав, визначає їх як певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об'єктивно обумовлюються досягнутим рівнем людства і повинні бути загальними та рівними для всіх людей.

При виконанні даного дисертаційного дослідження автор брав за основу універсальну концепцію прав людини, сформовану в рамках Організації Об'єднаних Націй, що виходить з єдиного каталогу стандартів прав і свобод людини, який складається з громадянських, політичних, соціальних, економічних та культурних прав, а також їх імплементації на національному та міжнародному рівнях, і передбачає встановлення міжнародних контрольних механізмів за дотриманням державами своїх зобов'язань.

        У другому розділі - „Механізми ООН у галузі прав людини” - здійснено аналіз функціонування головних органів ООН, які займаються питанням прав людини.

Важлива роль у реалізації та захисту прав людини належить ЕКОСОР, яка діє в межах повноважень Генеральної Асамблеї, і є головним органом ООН, що несе відповідальність з питань міжнародної економіки та соціальної співпраці, а також сприяння загальної поваги та дотримання прав людини.

Комісія з прав людини була створена ЕКОСОР у 1946 році. З початку свого існування Комісія відповідала за надання пропозицій, рекомендацій і доповідей-розслідувань з питань прав людини через ЕКОСОР Генеральній Асамблеї стосовно: міжнародного білля про права, міжнародних декларацій або конвенцій по громадянським свободам, - статусу жінок, свободі інформації, захисту меншин, запобігання дискримінації на основі раси, статі, мови та релігії та інших питань з прав людини, які не висвітлені у вищезазначених пунктах.

Генеральна Асамблея під час своєї 48-ї сесії, розглянувши доповідь Третього комітету, прийняла 20 грудня 1993 року резолюцію 48/141, під назвою "Верховний комісар із  заохочення і захисту прав людини", відповідно до якої ухвалювалося заснувати посаду Верховного комісара з прав людини. Таким чином, у нових історичних умовах, визначених у значній мірі тими процесами, що проходили з середини 80-х років ХХ ст. у колишньому Радянському Союзі, знайшла своє втілення в життя ідея, суперечки навколо якої продовжувалися протягом майже 50 років.

На наш погляд, незважаючи на всі ті обмеження, якими обтяжена діяльність Верховного комісара з прав людини, заснування цього інституту створило необхідні передумови для приведення діяльності ООН у галузі прав людини у відповідність зі Статутом ООН.

Потенційно найбільш важливими з цих обов'язків є, на наш погляд, наступні: відігравати активну роль у справі усунення зовнішніх перешкод і вирішення нових завдань на шляху до повної реалізації прав людини і в справі недопущення продовження порушень прав людини в усьому світі, координувати діяльність у галузі заохочення і захисту прав людини в рамках усієї системи ООН, здійснювати раціоналізацію, адаптацію, зміцнення й оптимізацію механізмів ООН у сфері прав людини з метою підвищення їхньої дієвості та ефективності.

Останнім часом у діяльності Верховного комісара ООН з прав людини було досягнуто суттєвих результатів у галузі інституціоналізації співробітництва і координації діяльності з такими спеціалізованими установами ООН як Дитячий фонд (ЮНІСЕФ), Організація з питань освіти, науки і культури ( ЮНЕСКО), Програма розвитку (ПРООН) тощо.

        У третьому розділі „ Актуальні проблеми у сфері прав людини та роль ООН у їх вирішенні ” проаналізовано діяльність Організації у вирішенні окремих аспектів зазначеної тематики.

Незважаючи на те, що сьогодні ми живемо в XXI столітті, коли демократія охоплює всіх і кожного, права людей, а особливо, жінок продовжують порушуватися. Особливо це стосується країн Центральної і Східної Європи, коли масовими стали явища трудової міграції, торгівлі жінками, проституція, експлуатація, і насильство. Україна також не є винятком. Права українських жінок порушуються фактично у всіх сферах громадського і сімейного життя: відсутність робочих місць, понаднормова експлуатація; відсутність рівних пільг та послуг з боку держави, дискримінація в політичному і соціально-економічному житті, обмежений доступ до владних структур; зневажливе ставлення "тому, що ти жінка", все це лише незначна частина того, що відбувається в нашій країні у сфері захисту прав жінок. Основною проблемою для України є необізнаність українських жінок про їхні права. Тому більше уваги слід приділяти навчальним та освітнім програмам, які здійснюються в рамках роботи Комісії ООН щодо захисту прав жінок у Центральній і Східній Європі

У четвертому розділі „ Діяльність України у сфері захисту прав людини в контексті її членства в ООН ” проведено аналіз діяльності України у сфері захисту прав людини. Слід зазначити, що Україна завжди була активним учасником боротьби за рівні права і свободи. Вона брала участь у конференції в Сан-Франциско і однією з перших приєдналася до прийнятого у 1945 році Статуту ООН, в якому тільки закладалися основи рівності прав усіх незалежно від статі, мови, кольору шкіри чи релігії. А представник України в ООН Дмитро Мануїльський брав активну і безпосередню участь у формуванні Комісії ООН з прав людини та у розробці Загальної декларації прав людини 1948 року.

З проголошенням України незалежною правовою державою постала необхідність побудови цивілізованого суспільства, що, в свою чергу, неможливе без забезпечення основних прав і свобод людини. Визнані світовою спільнотою цінності, що проголошують людську гідність та рівність всіх людей, закріплені в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, факультативних протоколах до них, законодавчо відображені у прийнятій у червні 1996 року Конституції України, яка увібрала в себе передовий європейський досвід у галузі захисту прав людини та відповідає базовим міжнародно-правовим стандартам. 

Безперечно, в існуючій мережі органів, які тією чи іншою мірою опікуються проблемами захисту прав людини, чільне місце належить Інституту Уповноваженого з прав людини, який був запроваджений Конституцією України.

Кожен громадянин України має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Україна є учасником всіх основних міжнародних документів у галузі прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права, Конвенція про права дитини, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок, Конвенція проти тортур, Конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації.

Стосовно питання дотримання та захисту прав жінок в Україні на сьогодні існує безліч проблем. Насамперед, наше суспільство ще не звикло до провідної ролі жінки в структурах влади і соціально-економічних процесах, тому жінки повсякчас потерпають від дискримінації за ознакою статі при участі у процесах формування ешелонів влади і при зайнятті належного місця у суспільстві. Відповідно до прийнятих документів, Україна зобов'язана гарантувати своїм громадянам захист прав і свобод як на національному, так і на міжнародному рівнях. Але в процесі численної трудової міграції у пошуках кращого життя за кордоном, наші громадяни перебувають дуже часто у нелегальному становищі, а за таких умов захистити їхні права досить важко.

Наступною проблемою у сфері прав людини для України є торгівля людьми.

Для України проблема торгівлі людьми в її сучасному вимірі постала після падіння Берлінського муру та дезінтеграції СРСР. Зростаюче безробіття, особливо жіноче, неухильне зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до глобального ринку товарів та послуг - усе це створило умови для поширення цього виду злочину і в Україні. До того ж специфіка географічного положення країни, "прозорість" українських кордонів певною мірою сприяли тому, що країна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування "живого товару" і почала використовуватися злочинними міжнародними угрупованнями як країна транзиту та країна походження одночасно.

Останнім часом намітилися певні позитивні зрушення у ставленні до проблеми боротьби та запобігання торгівлі людьми. В Україні створено правову базу для цього: прийнятий закон, який передбачає кримінальну відповідальність за цей вид злочину, розроблено урядову програму щодо запобігання торгівлі жінками та дітьми, активізувалася діяльність правоохоронних органів. Водночас масштаби цього явища в нашій державі не зменшуються.

Наступною надзвичайно актуальною для України проблемою є проблема наркотиків. В Україні відбувається особливо небезпечний процес створення ринку наркотиків з  усіма його характерними рисами – інфраструктурою виробництва, перевезення та поширення, розгалуженою системою реалізаторів та споживачів. Зростає обсяг наркотичних засобів, які нелегально ввозяться в Україну з-за кордону, легкі наркотики поступаються місцем більш міцним та небезпечним. Ця ситуація значною мірою обумовлена активізацією транснаціональних злочинних угруповань, які займаються продажем наркотичних засобів, близькістю України до азіатських країн – виробників наркотиків та європейського ринку збуту. Зусилля відповідних державних органів повинні бути направлені на те, щоб виправити цю ситуацію, втілювати в життя програми, запропоновані вченими-медиками для боротьби з наркоманією.

Україна підтримує зусилля світового співтовариства щодо боротьби з тероризмом, зафіксовані резолюцією Ради Безпеки ООН №1373 від 28 вересня 2001 року, і навіть була ініціатором прийняття цього документу.

Україна повинна підтримувати ті міжнародні акції, що відбуваються під егідою Організації Об'єднаних Націй, у тому числі: надання притулку особам, які постраждали від тероризму; співробітництво з державами у розслідуванні кримінальних справ; забезпечення ефективного контролю кордонів з метою зменшення потоків нелегальних мігрантів, а також обмеження кількості віз. Треба розглядати і ратифікувати міжнародні конвенції, що приймаються на рівні ООН та європейських структур з питань боротьби з тероризмом. Слід мати на увазі, що, тероризм не має національних кордонів і може загрожувати безпеці кожної людини.