МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНА ПРОТИДІЯ РОЗПОВСЮДЖЕННЮ НАРКОТИКІВ ЯК ЧИННИКА ДЕСТРУКТИВНОГО ВПЛИВУ НА СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета та конкретні завдання для її досягнення, базова наукова проблема, об’єкт і предмет дослідження, представлено наукову новизну дисертаційної роботи, її практичне й теоретичне значення, розкрито методологічну основу, представлено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Джерельна, концептуальна і методологічна база дослідження” представлена методологія дослідження, дається характеристика використаних джерел і літератури з проблематики дисертації, обґрунтовано постановку проблеми, проаналізовано та систематизовано сучасні теоретичні підходи, концепції й погляди західних і вітчизняних дослідників з цієї проблематики, визначені ключові терміни. Розкрито концептуальне місце проблеми розповсюдження наркотиків у структурі національної та міжнародної безпеки.

У першому підрозділі „Аналіз джерел та літератури за темою дослідження” характеризуються джерела, які були використані при написанні дисертації. Це стосується, насамперед, доповідей Генерального секретаря ООН, у яких розглядалися питання, пов’язані з наркоситуацією у світі та пошуком Організацією Об’єднаних Націй ефективних механізмів у боротьбі зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом; документів, ухвалених в рамках дискусій під час Генеральних асамблей ООН, які стосувалися пошуку міжнародною спільнотою шляхів протидії розповсюдженню наркотиків; документів Міжнародного комітету з контролю над наркотиками, Конвенції та Програми ООН з міжнародного контролю над наркотиками, міжнародно-правових актів. 

Значне місце у джерельній базі займають огляди, інформаційні довідки та доповіді, підготовлені секретаріатами ООН та її спецустанов.

Окрему групу джерел складають Постанови Верховної Ради України, Укази Президентів України Л.М.Кравчука і Л.Д.Кучми, а також Постанови і нормативні документи Кабінету Міністрів України й інших державних органів, „Національна програма протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997 роки”, „Комплексна програма профілактики злочинності”, „Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів” 1996 року, „Положення про Національну координаційну раду боротьби з наркоманією при Кабінеті Міністрів України”, „Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки”. Вони дозволили повніше дослідити і проаналізувати еволюцію формування державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та розповсюдженням наркотиків в Україні.

Специфічний характер проблеми боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом робить неможливим наукове опрацювання всіх документів, пов’язаних з поточною діяльністю національних правоохоронних органів та міжнародних організацій, які працюють у досліджуваній сфері. Проте, можемо стверджувати, що з’ясовані нами тенденції і надалі залишаються актуальними, характеризуючи це суттєве явище сучасного етапу міжнародного розвитку.

В теоретико-методологічному контексті дисертації були використані деякі напрацювання Дж.Розенау, Дж.Ная, Р.Кохена, С.Хантінгтона, Г.Моргентау, К.Норра, Ф.Трегера, в яких досліджувалися проблеми безпеки з урахуванням її багатокомпонентного характеру.

В сучасній українській історіографії проблеми національної регіональної та міжнародної безпеки у контексті їх актуалізації та комплексного розуміння досліджувалися такими українськими вченими, як В.С.Бруз, О.Г.Білорус, М.М.Білоусов, Л.В.Губерський, В.К.Гура, О.В.Зернецька, Є.Є.Камінський, О.А.Коппель, Р.А.Кривонос, А.І.Кудряченко, В.А.Манжола, Г.М.Перепелиця, С.А.Телешун, С.В.Толстов, І.А.Хижняк, С.О.Шергін, С.В.Юрченко, окремі аспекти відображені в працях Н.Р.Нижник, Г.П.Ситника, В.Т.Білоуса, В.Ліпкана.

Аналізуючи ці поняття, особливу увагу дисертант звертає на те, що у сучасних умовах все більшої ваги для стабільності міжнародної системи набуває захист не стільки держави та її державних інститутів, скільки людини й суспільства. На перший план виходить проблема соціальної безпеки у широкому розумінні цього поняття, іншими словами, безпеки особи, окремих груп населення, суспільства загалом, тобто соціуму. Людський вимір безпеки відображає якісно новий підхід до проведення політики безпеки на національному рівні, тобто, саме від людини (пересічного громадянина) залежить безпека усіх, і безпека кожного визначає інтегральну безпеку суспільства та держави.

Проблема розповсюдження наркотиків створює потенційну загрозу існуванню й розвитку нації. Рівень наркоситуації суспільства – це рівень деградації суспільства, тісно пов’язаної з політичною стабільністю в державі. Водночас ця проблема спричиняє руйнівний вплив на дво– і багатосторонні відносини між державами в сучасному світі, додаючи їм конфліктності.

Безперечно проблема наркоманії та незаконного обігу наркотиків в різних аспектах досліджувалася багатьма українськими та російськими вченими, такими як Є. А.Бабаян, Л.М.Анісімов, С.В.Бородіна, В.В.Бакушев, В.В.Щербатенко, С.П.Дідковський, А.В.Ларіонов, А.Є.Личко, А.А.Музика, Д.Соломзес, В.Чебурсон, А.Є.Чечетін, В.Н.Шашков, І.І.Лановенко, О.А.Жирнов., Є.Г.Гасанова, В.І. Булавіна, А.Н.Глінкін, А.А.Лавута, В.Н.Лунін, О.П.Просєлков, В.П.Ревін, П.Т.Сбіруков, В.П.Слінченко, Б.П.Целінський, І.Є.Шохін, В.М.Кулагіна, М.М.Лєбєдєва, А.Ю.Мельвіль, О.М.Барабанов, К.П.Бришполець, А.Г.Волєводз, О.В.Воронова, Б.Ф.Калачов, О.Я.Свєтлов, О.М.Костенко, А.В.Безпалова та багатьма іншими.

На жаль, фундаментальної наукової уваги проблемам міжнародної політики та її механізмам з протидії розповсюдженню наркотиків приділялося недостатньо.

Навпаки, глибокі теоретичні дослідження еволюції проблеми наркотиків, їх впливу на розвиток людства та формування політики у галузі наркотиків з історичної, соціологічної, правової, медичної, економічної і міжнародно-політичної позицій, ролі процесу глобалізації в розвитку наркоіндустрії, а також аналіз ефективності існуючих законів проводилися зарубіжними фахівцями. Серед них - І.Гриффіт, Ф.Туомі, Дж.Симон, Р.Шамс, А.Рабаса, Р.Гутенберг, Д.Джордан, Б.Беглі, А.Ескохотадо, Д.Ч. Елдридж та інші.

У другому підрозділі „Політологічні засади дисертаційної роботи” автор визначає загальну методику дослідження, розглядає стан наукової розробки теми, пояснює обрані хронологічні рамки.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на загальних принципах логіки, історизму, об’єктивності, пріоритету фактів, конкретної істини та діалектики, які передбачають об’єктивний опис і аналіз подій та явищ на основі науково-критичного використання різноманітних джерел.

Гуманістичний контекст дослідження спричинив первинне значення компаративізму в рамках впливу політичної культури на рівні поширення наркотизму та протидії йому. Автор згодна з позицією тих політологів, які вважають, що політична культура сама по собі може бути концепцією, здатною пояснити причинно-наслідкові зв’язки між певними суспільними явищами. Коли йдеться спеціально про міжнародне співробітництво у боротьбі з незаконним обігом наркотиків, то часто доводиться мати справу з об’єднанням зусиль держав, які відносяться до різних, подекуди діаметрально протилежних по своїй суті, політичних систем. Кожна така система, зазвичай, включає у себе суперечливі інституційні та нормативні компоненти. Тому автором на основі функціонального підходу було проаналізовано роль окремих міжнародних організацій, а також конвенційного механізму боротьби у такій системі. Йдеться про те, що функціоналістська теза про особливу роль наукових підходів і впливів на державне керівництво у даній дисертації має принципове значення. 

У ході дослідження автор прийшла до висновку про те, що оптимальним у вивченні обраного об’єкта дослідження є розуміння теорії в рамках селекції, систематизації й аналізу певного набору емпіричного матеріалу, його наступної систематизації й розробки прогнозу. Методологія нами тлумачиться переважно як наука про методи для максимальної адаптації  поняття до розв’язання поставлених цілей і завдань. При цьому дисертант на етапах дослідження проблеми незаконного розповсюдження наркотиків переконалася в недоцільності вважати теорію і методологію застиглими догмами, керуючись нормативістською тезою про залежність результатів гуманітарного дослідження від авторського світогляду.

Коли йдеться про міжнародну систему, то вона вписується у відомі схеми політологічного аналізу в рамках (нео)реалізму з огляду на те, що в остаточному вимірі вирішальною у протидії наркотизмові залишається роль держави. Не менш суттєво тут те, що (нео)реалістами міжнародна система розглядається у контексті розподілу впливів і можливостей між державами у залежності від визначальної структури такої системи. За умови цілеспрямованого залучення (нео)реалістського арсеналу доцільно зважати на дуже важливий елемент сучасної міжнародної системи, яким є врахування принципу взаємозалежності. Без цього надто важко вийти на реальне об’єднання зусиль у протидії поширенню наркотичного зла.

Домінанта концепції політичної культури спричинила використання автором нормативістської методології. Річ у тім, що врахування національних особливостей світосприйняття є обов’язковим елементом не тільки успішного аналізу досліджуваної проблематики, але й розробки ефективних рекомендацій. Ціннісні орієнтири, на яких базується нормативізм, дуже важливі для політологічного дослідження взагалі, а коли йдеться про соціалізовану тематику, якою є подолання незаконного поширення наркотиків, вони часто стають вирішальними. Об’єктивно обумовлене використання розробок теоретиків суспільних відносин потребує спеціального врахування гуманістичних чинників. 

Поєднання емпіричного і нормативістського підходів дозволяє у даному випадку оптимізувати наукові результати. Поглиблюється можливість цільового прогнозування та відповідних рекомендацій.

Втім, жоден з методів не може претендувати на роль єдиного способу опрацювання такого комплексного феномену, як міжнародне співробітництво у боротьбі зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом. Тільки в сукупності вони дозволяють досягти необхідної глибини аналізу.

Внутрішня консолідація політичної системи є дуже важливим чинником впливу на розробку й реалізацію ефективних програм протидії поширенню наркотиків. Але при цьому існує залежність від політичного процесу, тобто політики, що включає дії, конфлікти, союзи, стиль поведінки певних партій, груп інтересів, рухів та окремих особистостей. Рівень довіри суспільства до державної влади також високою мірою визначає дієвість консолідованих зусиль на ниві протидії наркотизму.

При об’єднанні міжнародних зусиль така довіра потрібна вже стосовно міжнародної системи як цілісності, включаючи міжнародно-правові договори і угоди, міжнародні організації тощо. Чим вищий рівень взаємної довіри, тим вірогіднішою стає консолідація міждержавних зусиль у сфері боротьби з незаконним поширенням і зловживанням наркотичними засобами.        

Проаналізувавши нетрадиційні загрози національній та міжнародній безпеці, можна зробити висновок, що розповсюдження наркотиків створює пряму загрозу національній і міжнародній безпеці і є фронтальною атакою на структуру суспільства, яка зачіпає практично усі його елементи на індивідуальному, колективному і інституціональному рівнях. Процес глобалізації прискорив інтернаціоналізацію незаконного обігу наркотичних засобів. Нові актори, такі як мафіозні угруповання і наркоклани, почали підривати державний суверенітет. Їхні дії не тільки вийшли за рамки національних кордонів, але й почали впливати на міжнародні відносини, у тому числі й політичні.

Автор дає своє бачення вирішення цих аспектів загроз на основі опрацювання й аналізу теоретичних підходів і концепцій, які засновуються на засадах реалістичних теорій міжнародних відносин, а також поглядів західних й вітчизняних дослідників. Виходячи з неоліберальної концепції, згідно якої „безпека досягається лише шляхом об’єднання демократичних держав...”,  можна зробити висновок, що у розв’язанні цих проблем і забезпеченні національної й міжнародної безпеки основними акторами виступають держави, які відіграють головну роль у створенні надійної системи безпеки для кожної з них і для усієї спільноти, а головним інструментом - міжнародне співробітництво держав, засноване на універсальних цінностях і загальнолюдських інтересах. Отже, метою міждержавного співробітництва у цьому аспекті є безпека, а його вихідними найпростішими і найпоширенішими формами стають різного роду союзи і об’єднання, що являють собою реальну силу у боротьбі проти таких нових викликів і загроз, як поширення наркоманії і незаконний обіг наркотиків.

У другому розділі „Витоки і причини поширення наркотичних засобів у контексті сучасних міжнародних відносин” досліджується динаміка розповсюдження наркотиків у світі та еволюція формування міжнародної політики боротьби з розповсюдженням наркотиків та їх незаконним обігом.

У першому підрозділі „Інтернаціоналізація обігу наркотиків та її вплив на формування політики протидії розповсюдженню наркотиків” дисертант аналізує основні фактори, які сприяли інтернаціоналізації обігу наркотиків: перетворення наркотиків на товар, високі доходи від їх продажу та швидкі темпи розширення ринку у зв’язку з високим попитом на них; деколонізація і перетворення наркобізнесу на економічну галузь в окремих державах третього світу; глобалізація, через яку проблема наркотиків набуває політичного характеру й, виходячи за межі національних держав, тісно сплітається з діяльністю міжнародних злочинних угруповань та відмиванням брудних грошей.

Прослідкувавши еволюцію поширення наркотиків, автор більш детально зупиняється на виділенні окремих етапів інтернаціоналізації їх обігу і приходить до таких висновків. У доколоніальну епоху наркотики виступали виключно як складова частина локальних культур, наркоманія не мала характеру захворювання. Впродовж колоніальної епохи наркотики починають виступати товаром і проникають до регіонів світу, де вони до того часу практично не використовувалися, виникає проблема наркоманії, але боротьба з нею обмежується національним рівнем. У ХІХ – на початку ХХ століть настає епоха промислового перевороту та технічної революції, коли з’явилися хімічні наркотичні речовини, опієманія розійшлась по багатьох країнах Азії і поступово проникла у Західну Європу, де народи, що здавна використовували алкоголь для досягнення ейфорії, усе ширше стали використовувати такі наркотичні засоби, як гашиш, кокаїн, опій та інші, наркоманія стає масовою хворобою і набирає транснаціонального характеру, починає формуватися політика боротьби з нею на міжнародному рівні. В епоху холодної війни закриття кордонів між двома блоками конфлікту й взаємні звинувачення були вигідні виробникам наркотиків, оскільки, знаходячись на стику двох зон конфлікту, вони мали можливість отримувати прибутки завдяки атмосфері ворожості. Період з 1912 до 1989 року ознаменувався війнами, революціями і конфронтацією, які ускладнювали міжнародне співробітництво у боротьбі з наркотиками. У процесі деколонізації наркобізнес перетворився на економічну галузь окремих держав третього світу, що викликало справжній вибух наркоманії в Європі та Північній Америці. У цей період всередині більшості промислово розвинутих країн формуються наркотичні субкультури. В епоху глобалізації проблема наркотизму набуває політичного характеру, тісно сплітається з діяльністю міжнародних злочинних угруповань, відмиванням брудних грошей, інвестиціями, фінансуванням політичних партій, народних рухів тощо.

У другому підрозділі „Актуальні тенденції наркоситуації у світі” здійснюється послідовний аналіз еволюції наркоситуації у світі, сучасних світових тенденцій розвитку незаконного обігу наркотичних засобів та зловживання ними, а також їх причин й факторів. Досліджуючи сучасний стан проблеми незаконного обігу наркотиків і зловживання ними в різних регіонах земної кулі,  можна зробити висновок про такі основні тенденції розвитку сучасної наркоситуації у світі в цілому: підвищення попиту на наркотичні засоби і психотропні речовини, пошук і формування наркоугрупованнями нових ринків наркотичних засобів і маршрутів їх перевезення із залученням територій нових країн, перетворення транзитних держав у регіони вживання наркотиків, поширення наркотиків у молодіжному середовищі, розширення масштабів злочинної діяльності і зміцнення позицій наркоструктур, зв’язок наркомафії з терористичними організаціями, намагання легалізувати вживання наркотиків і торгівлю ними. Визначальною тенденцією у сучасній наркоситуації у світі є всеохоплююча активізація діяльності транснаціональних наркосиндикатів.

У третьому розділі „Роль ООН у боротьбі з розповсюдженням наркотиків” досліджується роль ООН в забезпеченні вирішення одного з її головних завдань - протидіяти розповсюдженню наркотиків та їх незаконному обігу, аналізується її діяльність у вирішенні цих проблем. При аналізі ролі ООН у розв’язанні проблем наркотиків автор виходить з того, що ефективність її діяльності залежить перш за все від співпраці між державами і обов’язкового виконання ними рішень, які приймаються у відповідності до рівня співпадання інтересів держав-членів ООН. 

У першому підрозділі „Механізми багатосторонньої дипломатії ООН” аналізується роль ООН і організацій її системи у формуванні міжнародного співробітництва, їхні повноваження, цілі, завдання та функції; визначається, чи дійсно існуючі інституційні організації забезпечують виконання необхідних функцій і створюють відповідні умови для процесу досягнення згоди між державами в питаннях, пов’язаних з прийняттям відповідних політичних рішень, спрямованих на заходи проти зловживання наркотиками та їх незаконного обігу. Автор доводить, що ООН є дієвим інструментом політики держав, призначенням якого є допомагати їм у досягненні цілей і завдань, вирішити які власними засобами вони не можуть або вирішення яких спільними зусиллями може бути набагато ефективнішим. Разом з тим, усе, чого досягла ООН у вирішенні проблем наркотиків, залежало від діяльності механізмів багатосторонньої дипломатії, що функціонують у рамках внутрішньої структури ООН. ООН постійно працює над удосконаленням цієї структури з урахуванням наркоситуації, яка складається у світі, а також тенденцій розвитку проблеми наркотиків у різних регіонах.

У другому підрозділі “Політичні форми протидії незаконному обігу наркотиків на глобальному рівні” проведено аналіз подальшого удосконалення політичних механізмів багатосторонньої дипломатії ООН у світлі рішень і завдань, що постали перед міжнародним співтовариством у зв’язку з загостренням проблеми наркотиків.

Найважливішим досягненням ООН у політиці протидії розповсюдженню наркотиків стало прийняття країнами-членами ООН Політичної декларації та Всесвітньої програми дій на її Спеціальній сімнадцятій сесії ГА ООН (1990 р.), присвячених питанням міжнародного співробітництва у боротьбі проти незаконного виробництва, пропозиції, обігу й розповсюдження наркотичних засобів і психотропних речовин, а також Політичної декларації і Керівних принципів скорочення попиту на наркотики на Спеціальній сесії ГА ООН, присвяченій спільній боротьбі зі світовою проблемою наркотиків (1998 р.). У цих документах була викладена стратегія міжнародної антинаркотичної політики та конкретні рекомендації щодо її практичного втілення на міжнародному і національному рівнях.

У підрозділі висвітлена роль ЮНДКП – Програми ООН з контролю над наркотиками, на яку були покладені функції сприяння у координації міжнародної стратегії в області політики контролю над наркотиками. Особлива увага приділена завданням ЮНДКП як головного координуючого органу з підтримки субрегіонального, регіонального і міжрегіонального співробітництва.

Проаналізувавши міжнародно-правові підходи і політичні інструменти, приділяючи особливу увагу формуванню позиції ООН, детермінованої наркоситуацією, яка складалася у світі,  автор приходить до висновку, що ООН повинна швидше реагувати на зміни наркотенденцій, своєчасно давати оцінку викликам, які несуть в собі наркотики, і розробляти упереджувальні заходи.

У четвертому розділі „Регіональний вимір боротьби з наркоманією і незаконним обігом наркотиків” розглядаються питання співробітництва у зазначеній сфері на регіональному рівні у рамках таких форумів і міжнародних організацій, як Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Європейський Союз, Організація американських держав, Асоціація регіонального співробітництва країн Південної Азії, Економічна і соціальна комісія Азії і Тихого океану, Організація африканської єдності тощо, а також місце і роль України у регіональному міжнародному співробітництві по боротьбі з наркоманією.

У першому підрозділі “Регіональне політичне співробітництво” досліджуються форми міждержавного співробітництва – регіональні та субрегіональні угоди й програми співпраці, засновані на спільності проблем і специфічних потребах певних груп держав з урахуванням особливостей місцевої інфраструктури, культурної і політичної своєрідності конкретного регіону. Основою співпраці у цій галузі стала концепція “спільної відповідальності” і “партнерства”, яка дала найвагоміші результати у регіоні, що займає провідне місце у світі з виробництва і експорту наркотиків – так званому “золотому трикутнику”.

У другому підрозділі “Україна у регіональному міжнародному співробітництві у боротьбі з наркоманією та незаконним обігом наркотиків” аналізується наркоситуація в Україні, визначаються причини й тенденції поширення наркоманії у державі, прослідковується еволюція формування державної політики боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом. Особлива увага приділяється ролі України у регіональному міжнародному співробітництві.