СУБ ‘ЄКТНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У СВІТОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність проведення дослідження, викладено його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету дисертаційної роботи та її задачі, визначено об’єкт, предмет та методологічну основу дослідження, окреслено наукову новизну роботи, показано її практичне значення‚ подано відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження та наукові публікації‚ а також про структуру роботи.

У першому розділі ”Концептуально-теоретичні та методологічні засади дослідження” розглянуто основні концептуальні підходи, обґрунтовано методологічну основу для аналізу суб’єктності міжнародних НУО у світовій політиці.

Ступінь вивчення наукової проблеми дисертаційного дослідження не є достатнім. Попри існування певного масиву робіт, що висвітлюють проблеми створення, розвитку та функціонування МНУО, бракує як ґрунтовних узагальнюючих праць, які б розглядали МНУО в якості окремого феномену світової політики, так і емпірико-теоретичних робіт з дослідження ролі МНУО у трансформації окремих функціональних комплексів міжнародних відносин.

Специфіка предмету, що досліджується, а також визначені завдання зумовили залучення як широкої першоджерельної бази, так і значної кількості наукових досліджень.

В роботі широко використовувалися міжнародні документи, що регламентують діяльність МНУО, відображають їх специфіку (резолюції Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР, спеціалізованих органів ООН, Ради Європи, ОБСЄ, ЄС, міжнародні конвенції та ін), нормативні документи України, а також документи неурядових організацій (статути, установчі акти, міжнародні неурядові угоди, рішення, резолюції, декларації, матеріали конференцій і т. ін.).

Специфіка даної дисертаційної роботи передбачає використання автором джерел наукової, а також науково-публіцистичної літератури, які одночасно торкаються декількох аспектів розвитку сучасної світової політики, оскільки тема запропонованої роботи знаходиться на стику цілого ряду проблем цієї сфери гуманітарного знання.

В цілому роботи, присвячені даній темі, можна умовно поділити на три групи.

В першу чергу  слід назвати роботи, в яких досліджуються деякі проблеми і тенденції світової політики, пов’язані з процесом глобалізації (М.Ільїн, В.Іноземцев, Н.Косолапов, В.Кулагін, М.Лебедєва, П.Малиновський, О.Мельвіль, О.Неклесса, Т.Тимофєєв, А.Уткін, П.Циганков, М.Чешков, Г.Шахназаров, М.Шумилов, А.Яхно; У.Андерсон, З.Бауман, У.Бек, С.Бергер, З.Бжезинський, І.Валлерстайн, Е.Гідденс, К.Зегберс, Р.Кеохейн, К.Коукер, І.Луард, Дж.Най, Дж.Розенау, Р.Робертсон, М.Уотерс, Ф.Фукуяма, С.Хантінгтон, Д.Хелд, П.Херст, О.Янг та б. ін.).

Другу самостійну групу досліджень складають праці зарубіжних і вітчизняних вчених, в яких розкривається сутність поняття громадянського суспільства, а неурядові організації розглядаються в якості його важливої складової (К.Гаджиєв, Г.Дилигенський, О.Задоянчук, А.Колодій, С.Перегудов,  М.Рябчук, В.Сіренко, С.Соловйов, М.Черниш, В.Цвих; Г.Анхейер, A.Aрато, К.Aрчер, Ю.Габермас, Д.Кін, Н.Роземблюм, Л.Саламон, Ч.Тейлор, Д.Фішер, Д.Хаал,); досліджується взаємозв’язок між розвитком громадянського суспільства, його основними інституціями і демократією (Д.Александер, Г.Алмонд, С.Верба, Е.Гелнер, Л.Даймонд, Р.Даль, Р.Дарендорф, Дж.Маркофф, А.Нікітченко, Р.Патнем, А.Пшеворський, Д.Растоу, А.Токвіль, Ф.Шміттер).

Ряд робіт цієї групи присвячені аналізу інтеграції  національних НУО у транснаціональні мережі громадянських активістів, висвітленню механізмів формування глобальної громадянської відповідальності, ролі МНУО  в гуманізації  та демократизації глобального співробітництва, наданні йому „людського обличчя” (T.Беннер, Д.Вітте, А.Гіббс, Ф.Денг, М.Едвардс, A.Кларк, М.Кек, В.Райніке, Л.Сандстром, Д.Сміт, М.Ховард, Д.Халме та б. ін.).

Третю групу досліджень представляють роботи, в котрих висвітлюються окремі аспекти діяльності міжнародних неурядових організацій, зокрема,  правозахисна, природоохоронна, миротворча діяльність, соціальна допомога і т.п. (А.Абашидзе, Ф.Алджер, Р.Бретт, Р.Гейер, О.Глушенкова, М.Довженко, Д.Донеллі,  С.Кемет, А.Кларк, У.Корі, Т.Матвеєва, П.Туіджл, Д.Урсін, Р.Фрідлендер, О.Яницький  та  ін.)

Слід зазначити, що більшість українських (Є.Захаров, О.Клименко, А.Колодій, М.Лациба, В.Нанівська, І.Попов, В.Прокоп’юк, М.Рябчук, О.Сидоренко, А.Ткачук, Н.Ходько, Н.Черниш) та російських (Н.Бєляєва, О.Глушенкова, О.Левченко, Д.Нечаєв, С.Перегудов, О.Стецько, О.Сунгуров) авторів досліджують лише національні і локальні НУО, приділяючи велику увагу їх взаємодії з владою і бізнесом, ролі у  розбудові громадянського суспільства.

Проблема діяльності міжнародних НУО лише зрідка ставала предметом наукового дослідження у вітчизняній науці. Так, варто звернути увагу на кандидатську дисертацію Тарасова О.В. (Харків, 1994 р.), де розглядалися правові аспекти діяльності міжнародних неурядових організацій та докторську дисертацію Сьоміна С.В. (Київ, 2001 р.), в якій здійснено всебічний аналіз діяльності міжнародних неурядових організацій релігійного спрямування в контексті проблеми безпеки.

Серед праць російських вчених - монографія Г.І.Морозова “Международные организации: некоторые вопросы теории”, в якій вперше міжнародні неурядові організації були включені до кола наукових досліджень, монографічна робота І.І.Коваленка “Международные неправительственные организации”, спеціально присвячена вивченню історії розвитку інституту МНУО.

Ряд авторів, зокрема, П.А.Циганков, у відповідному розділі просто перераховує багато в чому застарілі точки зору західних авторів на цю проблему, без спроб відповідного узагальнення, без власного погляду на проблему місця міжнародних неурядових організацій у світовій політиці. Ще менше уваги приділяє МНУО Н.Косолапов у своїй праці з теорії МВ, де вони просто названі в переліку “вторинних складних соціальних суб’єктів МВ недержавної природи”.

Часто МНУО розглядаються як частина сил “антиглобалізму” без належного аналізу їх особливої ролі в процесах глобалізації (А.Бузгалін, Н.Рогожина та ін.).

Автор доводить, що основою концептуально-методологічного та теоретичного підходу до вивчення міжнародних неурядових організацій як суб’єктів світової політики в умовах глобалізації є, насамперед, теоретичні дослідження політичної глобалізації і спричинених нею змін у світовій політиці.

Адже саме глобалізація зумовила переструктурування всього світового політичного простору, перехід політичної  системи світу у якісно нову фазу свого розвитку, яка характеризується відходом від біполярної структури міжнародних відносин до постановки проблеми нового цілісного світового порядку - створення нових, глобальних за своєю природою децентралізованих інститутів.

Досліджуючи провідні тенденції світової політики, зумовлені процесами глобалізації, автор визначає три основні тенденції, що вплинули на активізацію неурядових акторів:

- тенденція до розмивання кордонів між внутрішньою і зовнішньою політикою і економікою і поряд з цим - втрата державами монополії на роль вершителя долі міжнародної політики;

-  розширення кола безпосередніх учасників політичних відносин;

-  демократизація світового політичного процесу. 

З’ясовується, що внаслідок інтенсивного розвитку інформаційних і комунікаційних технологій суттєво трансформуються умови прийняття політичних рішень, радикально змінюються інституційні та організаційні передумови та конспекти національної політики. Дієздатність державних установ обмежується. Зростають у своїх масштабах та чисельності транснаціональні процеси. Наднаціональне переплетіння економіки і політики ускладнює ідентифікацію в межах окремої держави. В сучасних умовах вже неприпустимо інтерпретувати політику як чисто локальну чи національну соціальну діяльність. Політика розглядається як активність з глобальним виміром. Це сприяє демократизації світу, обмежує можливості авторитаризму та ізоляціонізму.

І на міжнародному, і на транснаціональному рівнях спостерігається зростаюче розмаїття дійових осіб, серед яких важливе місце посідають міжнародні неурядові організації.

Міжнародні НУО легко долають національні кордони, беруть на себе владні повноваження, оскільки ні національні уряди, ні локальна влада не можуть власними силами подолати проблеми, породжені взаємозалежністю.

МНУО стають головними виразниками інтересів соціальних груп, відтискуючи державу на другий план. В результаті процедура прийняття державою рішень з різних питань внутрішньої і зовнішньої політики все частіше спирається на узгодження позицій з неурядовим сектором. Інтенсивна громадсько-політична інтервенція автоматично призводить до посилення громадського контролю за державою. Такий перенос акцентів на недержавний рівень є своєрідною відповіддю на глобалізацію і пов’язані з нею проблеми, такі, як ринок праці, соціальний розвиток, справедливий розподіл, володіння ресурсами і т.п.

В цьому ж підрозділі зазначається, що зростає кількість демократичних держав;  посилюється  розвиток демократичних інститутів і процедур у різних країнах. Універсальні норми демократії і прав людини стають невід’ємною частиною міжнародного діалогу і дій.

Доводиться, що міжнародні неурядові організації сприяють глобальному поширенню демократії тим, що зумовлюють поширення демократії участі і є своєрідним інструментом залучення мас до демократичної практики суспільно-політичного життя. 

Підводячи підсумок, автор припускає, що нова міжнародна система, що лише формується, стане якісно новою системою різноманітних економічних, політичних і інших зв’язків між новими міжнародними акторами - світом диференційованих сил, в якому будуть узгоджуватися зростання значимості міжнародних організацій і взаємодія балансів різноманітних типів міжнародних акторів, в тому числі і неурядових організацій. 

У другому розділі - „Місце міжнародних неурядових організацій у світовій політиці” у відповідних підрозділах проведено аналіз становлення міжнародної суб’єктності неурядових організацій, визначені функції міжнародних неурядових організацій у світовій політиці, досліджена еволюція ролі міжнародних неурядових організацій в умовах глобалізації.

Доводиться, що поява і еволюція неурядових організацій є невід’ємною частиною міжнародних відносин в цілому, а посилення впливу та стійка тенденція до подальшого зростання чисельності МНУО в кінці XX - на початку XXI століття зумовлені характером сучасної світової політики і новими умовами і викликами глобального співробітництва.

Визначаються сутнісні характеристики, роль, місце і переваги міжнародних неурядових організацій у світовій політиці. На основі авторської класифікації виявляються нові функції і форми діяльності МНУО у всіх сферах міжнародного життя.

Розкриваються особливості функціонування МНУО на міжурядовому рівні, де створюються міжнародно-правові норми, і поза межами традиційних міжурядових каналів, де пріоритети визначаються більше МНУО, ніж державами, і існує менше обмежень вияву для неурядових акторів.

Визначаються найбільш ефективні форми співпраці міжурядових організацій з неурядовими, розкриваються механізми підвищення ефективності цієї співпраці.

Доводиться, що зростаюча зацікавленість з боку держав та міжурядових організацій у співробітництві з НУО криється не лише у пошуку глобальних відповідей на глобальні виклики, а і у створених МНУО механізмах вирішення проблем: організації громадської участі, становленні міжнародних мереж, дотриманні нейтрального статусу. Саме ці механізми допомагають МНУО адаптуватися і зберегти себе у мінливому політичному світі.

Підкреслюється також незамінність неурядових організацій у донесенні політики наднаціональних інститутів до цільових груп суспільства, визнання за ними повноважень представництва громадських інтересів, які знаходять відображення у міжнародно-правових актах, враховуються при виробленні важливих міжнародних угод. 

Наводяться конкретні приклади участі МНУО у правотворчій діяльності, зокрема, їх участь у виробленні проектів резолюцій і конвенцій, участь у їх обговоренні, контроль за їх дотриманням після прийняття і т.п.

Обґрунтовується також важливість діяльності міжнародних НУО поза рамками звичайного переговорного процесу, де МНУО виступають в якості  “інституалізаторів нових народних рухів”, як агенти глобального громадянського суспільства. Зокрема, зосереджується увага на форумах міжнародних НУО, створенні мереж,  організації спільних кампаній тощо. 

Підсумовуючи викладене, автор робить висновок, що на сьогоднішній день суб’єктність міжнародних неурядових організацій у світовій політиці є визнаним фактом.

За активної участі міжнародних неурядових організацій у світі формується нова глобальна система норм, взаємозв’язків, ідеалів, ідей, цінностей. Глобальні неурядові організації стають локомотивами трансформації інститутів глобальної відповідальності, сприяють зміні співвідношення універсальних домінант у світовій політиці, перефокусуванню багатосторонньої системи координації міжнародних дій на нову систему цінностей, в основі якої - загальнолюдські цінності, такі, як права людини, захист навколишнього середовища тощо.

Участь МНУО у глобальних процесах свідчить про намагання глобальної спільноти об’єднати громадські інтереси для розв’язання політичних проблем, розробки стратегій і практики, які б забезпечили служіння глобалізації на благо всіх.

Третій розділ - „Міжнародні неурядові організації як чинник державотворчих та трансформаційних процесів в Україні” присвячено аналізу міжнародних неурядових організацій як інституту громадянського суспільства, визначенню їх ролі у розвитку демократичних процесів в Україні; виявленню специфіки становлення та тенденцій розвитку неурядових аналітичних центрів.                                                       

Встановлено, що перехід до демократичних форм управління за рахунок розвитку та розширення впливу громадянського суспільства є критично важливим для України. У зв’язку з цим міжнародні НУО стимулюють активну участь громадськості; запроваджують демократичні норми і цінності через наявні демократичні інституції; мобілізують ресурси для соціальних потреб.

Визначено, що міжнародні неурядові організації, що діють в Україні, сприяють консолідації демократії тим, що вони:

- зумовлюють поширення демократії участі і є своєрідним інструментом залучення мас до демократичної практики суспільно-політичного життя;

- виконують функцію забезпечення демократичного характеру політичних відносин: діалогу між урядом і громадянським суспільством; є каналом самовиразу та ідентифікації, стабілізують очікування всередині соціальних груп, внаслідок чого влада отримує більш узагальнену, достовірну і прийнятну для практичного застосування інформацію, на котру може покластися в процесі управління.

- виступають в ролі арбітра у вирішенні проблем всередині демократичної держави, наглядаючи за тим, щоб ні держава, ні ринок не знищили основи свободи і рівності, захист котрих і є їхнім найважливішим обов’язком.

- виступають “практичними лабораторіями демократії”, прищеплюючи громадянам громадянську культуру і громадянські цінності.

Міжнародні неурядові організації сприяють демократизації і тим, що спрямовують свою діяльність на зміцнення авторитету локальних неурядових організацій та збільшення їхньої спроможності  впливати на громадську думку та розвиток політичного процесу в Україні.