ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі відображається актуальність теми дослідження, мета, завдання, предмет і об'єкт дослідження, ступінь вивченості теми, наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також апробація роботи.

У першому розділі – «Країнний рівень зовнішньополітичної стратегії США: загальна модель і особливості її вивчення на прикладі Туреччини» аналізуються особливості розробки зовнішньополітичної стратегії США щодо Туреччини, огляд джерел і літератури дослідження, а також методів, які застосовувалися для вивчення зовнішньополітичної стратегії США на країнному рівні.

Найважливішим напрямком комплексного вивчення зовнішньої політики США є дослідження чинників, що істотно впливають на висунення, розробку і реалізацію основних положень міжнародного курсу держави світу, яка займає провідні позиції. У цьому відношенні існує стійке і обґрунтоване уявлення про те, що у фундаменті американського зовнішньополітичного курсу лежать геополітичні концепції.

Зовнішньополітична стратегія є основою для розробки і реалізації зовнішньополітичного курсу. При цьому, важливою складовою зовнішньополітичної стратегії є геостратегія, яка характеризується діяльністю держави на міжнародній арені, яка спрямована на створення, підтримку і збільшення своєї могутності за рахунок володіння найсприятливішим просторовим положенням, що досягається за допомогою військових і невійськових засобів. Масштаб геостратегії може бути глобальним, регіональним та країнним. У центрі уваги геостратегії знаходяться такі проблеми, як вибір і обґрунтовування територіальної експансії, встановлення у тих або інших формах контролю над простором (будівництво військових баз, анексія, встановлення сфер впливу, економічне домінування, культурний вплив), визначення загроз, реальних і потенційних союзників і супротивників, створення альянсів і коаліцій, відпрацювання механізму відповіді на дані виклики.

У підрозділі «Огляд літератури і джерел дослідження» виділене коло джерел, яке було використано автором при роботі над темою дисертації. Відмічені внески американських дослідників: Дж. Гордона, С. Лераббі, Я.О.Лессера, А. Маковського, З. Саярі, Дж.Харріса, та їх турецьких колег: Х. Поултона, З. Оніш, Д. Ергіля та ін.

Виділений внесок українських вчених Аппатова С.І., Бодрука О.С., Гончара Б.М., Гончаренка О.М., Дашкевича А.В., Долгова І.О., Зварича В.Б., Камінського Є.Є., Канцелярука Б.І., Федченка Є.М., Юрченко С.В., а також дослідників з країн СНД: Ахундова І.А., Удовиченка Д.І., Данілова В.І., Іванова І.І., Коняхіної Т.В., Корхмазяна Р.С., Расизаде А.Ш., Медведка Л.І.

Основні джерела, використані при написанні даної роботи, можуть бути класифіковані залежно від походження і приналежності до тих державних і суспільних структур, які мали вплив на процес формування і реалізації американської зовнішньополітичної стратегії щодо Туреччини у вказаний період. Виходячи з цього принципу, виділяються наступні групи джерел: документи, пов'язані з діяльністю президента та конгресу США, державного департаменту, опубліковані роботи відомих представників політичних і військових кіл, матеріали «мозкових центрів» США, дослідження Міністерства закордонних справ Республіки Туреччина, мемуари, періодика а також документи з деяких російських архівів. До окремих груп вказаних джерел автор отримав доступ за допомогою мережі «Інтернет».

Діяльність конгресу США, у тому числі і щодо зовнішньополітичних проблем, знаходить максимальне віддзеркалення у публікаціях «Congressional Record», вивчення яких увійшло у традиції вітчизняної американістики. Особливий інтерес при вивченні проблем зовнішньої політики США щодо Туреччини представляють дебати і голосування з проблем військових асигнувань, а також інших рішень щодо Турецької Республіки, які показують основні вектори зовнішньополітичної стратегії США.

Діяльність президентів США відображені у документах «Public Papers of the President», що використовуються автором у дослідженні.

Значним джерелом для дослідження динаміки американо-турецьких відносин стали документи державного департаменту США «Foreign Relation of the United States».

Особливу цінність у вивченні даної теми має аналіз книг, статей та виступів впливових державних і політичних діячів, крупних американських експертів, роботи яких автор вивчав у Меморіальному кабінеті-бібліотеці Ф.Д. Рузвельта у Лівадійському палаці-музеї, книг і документів, переданих з меморіальної бібліотеки Ф.Д. Рузвельта у Гайд-Парку. До них відносяться такі видні діячі США як: А. Берл, Дж. Бірнс, Дж. Кеннан, Д. Ейзенхауер, Г. Трумен.

Автор також використовував матеріали авторитетного наукового періодичного видання -„Jou
al of Inte
ational Affairs”. Слід зазначити, що перший номер журналу за 2000 рік був повністю присвячений дослідженням динаміки зовнішньої і внутрішньої політики Туреччини, що показує цінність держави як партнера США.

Атмосфера, у якій розгортався процес становлення і реалізації геостратегічних установок США щодо Туреччини, і реакція турецького суспільства, виявлення позицій і взаємодію протиборчих сил дозволяє у значній мірі відобразити аналіз матеріалів як американської, так і турецької періодики. Автор проводив систематичний моніторинг таких видань як: «New York Times», «Turkish Daily News», «Zaman». Особливий інтерес представляють публікації турецького тижневика «Turkish Probe», матеріали якого включають моніторинг і аналітичні статті по зовнішній і внутрішній політиці Турецької Республіки.

В окрему категорію джерел автор виділив матеріали американських «мозкових центрів», які мають значний вплив на зовнішньополітичний курс США: «RAND Corporation», «Washington Institute», «Washington Profile» та ін.

Одним з джерел, що представляли інтерес для автора при написанні роботи були дослідження Міністерства закордонних справ Турецької Республіки – «Turkey and World 2010-2020».

Окрім американських і турецьких джерел, при написанні роботи використовувалися матеріали з російських архівів, яки були люб'язно надані науковим керівником автора. Матеріали представляють інтерес для повнішої оцінки колишнього глобального супротивника та його регіонального контрагента. З фондів (РГАСПИ-РЦХИДНИ) у дисертації приводяться матеріали Відділу міжнародної інформації ЦК ВКП (б), утвореного у червні 1944 року на основі апарату Комінтерну. Оцінки американської допомоги для Туреччини, огляди турецької печаті з реакцією суспільства на радянську й американську політику, доклади дипломатичних працівників СРСР були цінні при роботі над даним дослідженням.

Таким чином, уявляється, що кількість і якісний зміст джерел, використаних при написанні даної роботи, дозволяє з достатнім ступенем об'єктивності розкрити зміст процесу формування і реалізації геостратегії США щодо Турецької Республіки.

У підрозділі «Методи вивчення зовнішньополітичної стратегії США щодо Туреччини» автор розкриває методи, які були використані для аналізу моделі американської країнної зовнішньополітичної стратегії та її складових елементів, а також виділення ієрархії засобів впливу США на Турецьку Республіку.

У другому розділі «Функціонування і криза моделі зовнішньополітичної стратегії США щодо Турецької Республіки» досліджується процес становлення та розвитку американо-турецьких відносини від перших контактів до розробки зовнішньополітичної стратегічної моделі США щодо Туреччини, її криза і створення умов для її подолання.

США після 1945 року як перша наддержава починають реалізовувати геостратегічну модель в планетарному масштабі. Загальна геостратегічна модель включила такі імперативи як: контроль над морськими комунікаціями, береговими лініями та ключовими регіонами світу, освоєння географічного простора за рахунок військового чинника (анексії, створення військових баз тощо), та чинниками „м’якої сили” (економічні, культурні, інформаційні компоненти).

Розробка і реалізація американської зовнішньополітичної стратегії щодо Туреччини починається після Другої світової війни, коли Сполучені Штати Америки витісняють інтереси Великобританії зі Східного Середземномор'я і створюють умови для включення держави у свою сферу інтересів. США виділяє чотири елементи цільового впливу на Турецьку Республіку які сформували геостратегічну модель: збройні сили, економічну систему, політичну еліту і зовнішньополітичний курс через моделювання регіональних блоків за участю офіційної Анкари.

У ході реалізації зовнішньополітичної стратегії США щодо Туреччини у взаємостосунках держав виявлялися суперечності, які характеризували кризу моделі. У перспективі ці кризи могли привести до переорієнтації Туреччини у своїй зовнішній і внутрішній політиці.

На дані суперечності у двосторонніх відносинах Сполучені Штати відповідали модернізацією моделі зовнішньополітичної стратегії. На внутрішні виклики стабільності Туреччини військові відповідали своїм втручанням. На зовнішні суперечності між двома державами США відповідали скороченням, або повним припиненням фінансової і технічної допомоги, що покривали турецькі витрати на фінансування армії у період 1974 по 1980 рр. Одночасно в істеблішменті США проходила переоцінка основ двосторонніх відносин. Так, під час Кіпрських криз американською стороною був висунутий «план Ачесона», який враховував інтереси Туреччини і був компромісним варіантом між сторонами конфлікту.

Таким чином Сполучені Штати трансформували зовнішньополітичну стратегічну модель після виникнення криз між США в Туреччиною .

У третьому розділі «Американський вибір на користь монополярного світу і коригування курсу щодо Туреччини» досліджуються нові механізми впливу Сполучених Штатів щодо Туреччини: нові напрямки взаємодії, зокрема, активізація Туреччиною, при підтримці США, політики щодо південного Кавказу і Центральної Азії, чинник ресурсів у регіональній політиці США і роль Туреччини у транспортуванні нафти і газу з Близького Сходу, Каспійського регіону, Середньої Азії. Не дивлячись на амбітні заяви і колосальні організаційні зусилля по створенню власної сфери впливу у тюркському світі, які здійснювалися турецькою стороною впродовж 90-х рр. ХХ століття, та крупні за турецькими масштабами державні і приватні капіталовкладення, Туреччина вже до середини вказаного десятиріччя відчула свою нездатність утримати тюркські держави СНД у сфері свого домінуючого економічного і, тим більше, політичного впливу. В умовах обмеженості економічних ресурсів Туреччина поступово відмовилася від створення власної зони впливу на території мешкання тюркськіх народів Євразії, скоротивши колишні плани до розвитку, в основному, освітніх програм у рамках діяльності ТІКА (Турецької агенції міжнародного розвитку), що дозволяє говорити про створення гуманітарної сфери впливу Туреччини.

Розглядається також американський механізм, спрямований на нейтралізацію ісламського відродження у Туреччині, як забезпечення внутрішніх умов американської зовнішньополітичної стратегії.

Досліджується механізм моделювання зовнішньої політики Турецької Республіки Сполученими Штатами через створення регіональної вісі впливу між Ізраїлем та Туреччиною. Так, після закінчення «холодної війни» Турецька Республіка стала проявляти велику зовнішньополітичну активність, яка, зокрема, була направлена на периферію своїх південних кордонів. У другій половині 90-х рр. політичні еліти Турецької Республіки та Ізраїлю інтенсифікували свою співпрацю у військово-технічній і економічній галузях, а також в області безпеки.

Аналіз геополітичного положення двох країн дозволяє зробити висновок про те, що Туреччина та Ізраїль мають ряд тотожних проблем та переваг в регіоні. Обидві країни знаходяться у ворожому державному оточенні, будучи стратегічними союзниками США. Таким чином, розвиток ізраїльсько-турецьких двосторонніх відносин відбувається переважно у військово-політичній сфері, будучи реалізацією нової моделі регіональної геостратегії США, спрямованої на зміцнення їх присутності в регіоні, і має наступні геополітичні наслідки.

По-перше, більш самостійна зовнішня політика Туреччини після утворення вакууму сили, викликаного розпадом Радянського Союзу, потребувала механізму опосередкованого контролю. Партнерство Ізраїлю і Туреччини дозволило поставити зовнішньополітичну активність останньої у певні вузькі рамки, що обмежують її політичний маневр з ісламськими державами Близького і Середнього Сходу, та сприяє нейтралізації ісламського відродження. Унаслідок цих контактів Сполучені Штати Америки отримали опосередкований тиск на зовнішню політику Туреччини.

По-друге, співпраця Туреччини з Ізраїлем сконцентрована в основному у військово-політичній сфері. Проте Ізраїль сам залежить від американської щорічної військової допомоги, тому фактично створені чітко контрольовані Сполученими Штатами умови співпраці двох держав.

У розділі також розглядається проект «Великий Близький Схід» у геостратегії США і роль Турецької Республіки в його реалізації.

Таким чином Сполучені Штати трансформували зовнішньополітичну стратегічну модель щодо Туреччини після розпаду Ялтинської системи міжнародних відносин.