ҐЕНЕЗА ПРОФЕСІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження та загальні напрямки дисертаційної роботи, розкривається її об’єкт, предмет, мета, гіпотеза і завдання, теоретико-методологічні підходи. Висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подано відомості про апробацію, впровадження здобутих результатів та публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Психологічний аналіз ґенези професійної спрямованості студентів-психологів» викладено результати теоретико-методологічного аналізу проблеми професійної спрямованості у структурі загального професійного розвитку особистості, окреслено основні напрямки дослідження професійної спрямованості як основи професійного самовизначення студентів-психологів.

Теоретичний аналіз наукових досліджень у зарубіжній психології з проблеми професійного розвитку особистості дозволив виділити такі основні напрямки, за якими проводилося вивчення даного феномену: диференційно-діагностичний напрямок (Г. Боген, Г. Мюнстенберг); психоаналітичний напрямок (Е. Бордін, У. Мозер, В. Роу); теорії рішень (Д. Лідеман, X. Томе, Г. Рис, О’Хара); теорії розвитку (Ш. Бюлер, Е. Шпрангер, Е. Гінцберг); типологічний напрямок (Д. Голланд).

Дослідження професійного розвитку у вітчизняній психологічній науці має кілька основних напрямків розгляду даної проблеми. З позицій діяльнісного підходу процес професійного розвитку особистості варто розглядати як особливу форму активності особистості, як сукупність різних форм діяльності, які, взаємодіючи і змінюючи одна одну на різних етапах професіоналізації, забезпечують формування і реалізацію особистості професіонала (О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн).

Професійний розвиток особистості з позицій системного підходу представлено як процес кількісних і якісних змін, що має періоди найвищих досягнень та періоди зниження професійної продуктивності. Основні положення теорії системного підходу розроблені у працях: Р. Аккофа, Л. Берталанфі, І. В. Блауберга, Д. М. Гвішіані, В. П. Кузьміна, В. О. Лекторського, А. Раппопорта, В. Н. Садовського, У. Ешбі, Е. Г. Юдіна та ін.

В основі особистісного підходу дослідження професіоналізації лежить категорія особистості. Сутність особистісного підходу і принципів дослідження у психології, що випливають із нього, полягає у тому, щоб досліджувати психічні процеси і стани як процеси і стани особистості. Отже, процес професіоналізації і професійної підготовки ми повинні досліджувати не як формування професійної майстерності, професійних здібностей чи професійної мотивації, а саме як формування особистості професіонала.

Теза про формування особистості в діяльності у вітчизняній психології розглядається як у загальнометодологічному плані, так і щодо різних стадій онтогенезу (Л. І. Анциферова, К. О. Абульханова-Славська, А. В. Брушлінський, О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Д. І. Фельдштейн, В. Е. Чудновський).

Теоретичний аналіз психологічної літератури дозволив позначити низку особливостей, що характеризують індивідуально-професійний розвиток як цілісний процес.

По-перше, це – тривалий, багатоплановий, досить рухливий і суперечливий процес, що обумовлює виділення ряду його послідовно змінюваних етапів, кожний з яких робить свій внесок у професійний розвиток особистості і може стати поворотним (Л. І. Анциферова, І. В. Дубровіна, Є. О. Клімов, Т. В. Кудрявцев, А. К. Маркова, Ю. П. Поваренков, М. С. Пряжніков, Д. Сьюпер).

По-друге, «ядром», найбільш значущим компонентом професійного розвитку визначається професійне самовизначення (О. М. Борисова, Е. Ф. Зеєр, Т. В. Кудрявцев, В. Ю. Шегурова, A. К. Маркова).

Більшість вітчизняних психологів при визначенні структури особистості (О. Г. Ковальов, С. Л. Рубінштейн, К. К. Платонов та ін.) включають у неї як обов’язковий компонент спрямованість. На думку С. Л. Рубінштейна, спрямованість – це, перш за все, питання про динамічні тенденції, які у якості мотивів визначають людську діяльність і водночас визначаються її цілями і завданнями. Спрямованість виявляється у: потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, світогляді тощо.

 У психологічній літературі слід виділити декілька тенденцій аналізу поняття професійної спрямованості. Перша тенденція полягає у тому, що професійна спрямованість трактується як прояв загальної спрямованості у праці (В. І. Кожокар, Н. Д. Левітов, В. І. Петрова, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн). Друга тенденція визначається тим, що професійна спрямованість ототожнюється з іншими психологічними категоріями, наприклад, професійними інтересами, професійними намірами (С. П. Крягжде, В. П. Парамзін, І. П. Шахова). Третя тенденція розглядає професійну спрямованість як самостійний феномен, стійку домінуючу систему мотивів (Л. А. Головей), систему емоційно-ціннісних відносин, що задають ієрархічну структуру домінуючих мотивів особистості (Л. М. Мітіна).

У рамках нашого трактування спрямованості ми використовуємо принцип цілісності людини (Б. Г. Ананьєв), що означає розгляд спрямованості не тільки як особистісної властивості, що формується соціумом, але і як природної, індивідуальної характеристики людини, яка залежить від безлічі чинників (спадковості, різноманітних умов природного і соціального середовища, навчання і виховання, власної практичної діяльності). Таким чином, спрямованість можна представити як багаторівневу систему, що має різноманітні зв’язки з різними сторонами природи людини.

На основі проведеного теоретичного аналізу наукових моделей становлення професійної спрямованості нами запропоновано структурно-функціональну модель професійної спрямованості. Професійна спрямованість, на нашу думку, як система включає ряд взаємозалежних компонентів: мотиваційний, представлений вектором «мотив – ціль»; емоційно-когнітивний, представлений чуттєво-інформаційними утвореннями; регулятивний, утворений вольовим і контрольно-оцінним компонентами (рис. 1).

Мотиваційно-цільовий блок професійної спрямованості утворюється сполученням найважливіших людських потреб у пізнанні, спілкуванні, самореалізації, творчості, сенсі життя і визначається гармонійним сполученням особистих і суспільних спонук. Його зовнішнім вираженням вважаємо професійні інтереси.

В емоційному компоненті професійної спрямованості виокремлюються два моменти. Насамперед, це переживання, що виникають у процесі праці з приводу досягнутого результату. Підкреслимо, що тільки переживаючи радість праці, людина може засвоїти міцні трудові навички і звички. Другий момент – вищі почуття, а саме любов до праці. Вони утворюють ставлення до праці і сприяють тому, що праця перетворюється на один з головних способів буття людини і набуває творчого характеру. Емоційний компонент професійної спрямованості інтегрується з мотивами.