ҐЕНЕЗА ПРОФЕСІЙНОЇ АГРЕСИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ :

Краткое содержание

ОС­НО­В­НИЙ ЗМІСТ РО­БО­ТИ

У вступі обґрунтовано ак­ту­а­ль­ність про­бле­ми, визначено ­об’­єкт і пред­мет дослідження, його ме­ту, гі­по­те­зи і за­вдан­ня, розкрито теоретико-методологічні основи, методи та організацію дослідження,  ви­кла­де­но на­у­ко­ву но­ви­з­ну, те­о­ре­ти­ч­не і прак­ти­ч­не зна­чен­ня ро­бо­ти, наведено  ві­до­мо­с­ті про ап­ро­ба­цію ре­зуль­та­тів до­слі­джен­ня та впро­ва­джен­ня їх у прак­ти­ку.

У пер­шо­му роз­ді­лі “Агресивність особистості як психологічний феномен”  проаналізовано зміст та типологію понять агресії та агресивності, провідні теорії агресивності людини, визначено ситуативні та особистісні чинники агресивної поведінки людини, з’ясовано типологію реакцій відповіді людини на агресію.

  На основі аналізу логіки формування наукової думки щодо розуміння змісту поняття агресії (C. Anderson, B. Bushman, A. Buss, R. Baron, L. Berkowitz, K. Bjorkqvits, J. Dollard, L. Keashly, D. Richardson, D. Zillmann та ін.), визначено, що нині воно у найбільш загальному змісті розуміється як поведінка (дії) людини, яка суперечить нормам і правилам співіснування людей у суспільстві, наміряно спрямована на заподіяння шкоди іншій істоті, яка такого із собою поводження не бажає.

Суспільна оцінка агресивної поведінки залежить від історичного, соціокультурного, політичного, мікросоціального і субкультурного контексту подій.

Використання трьох основних шкал (фізична-вербальна, активна-пасивна і пряма-непряма) надає можливість виділити вісім основних видів агресії: 1) фізична-активна-пряма; 2) фізична-активна-непряма; 3) фізична-пасивна-пряма; 4) фізична-пасивна-непряма; 5) вербальна-активна-пряма; 6) вербальна-активна-непряма; 7) вербальна-пасивна-пряма; 8) вербальна-пасивна-непряма (A. Buss).

Нині найчастіше в дослідженнях вивчаються різні форми вияву непрямої агресії, яка засновується не на безпосередньому, а опосередкованому спричиненні агресором шкоди об’єкту агресії – через маніпулюванні іншими, використання соціальних структур та ін. Для цього агресор може застосовувати такі інструменти, як плітки, пропозиції уникати певну особу, порушення контактів певної людини, зав’язування дружби з певною особою в якості помсти іншій, соціальне ізолювання, зловмисний гумор, індукування вини тощо.

Переважною більшістю науковців поділяється думка про існування виділених S. Feshbach двох основних типів агресії: 1) ворожої (основна мета агресора полягає у самому факті спричинення жертві страждань чи іншої шкоди); 2) інструментальної (агресія виступає лише в якості засобу досягнення певної мети – гроші, соціальний статус, територія). Інструментальна агресія обов’язково є зловмисною і мотивована особистісними цілями.

Найбільш узагальнена типологія агресивної поведінки засновується на таких похідних: модальність та якість реакції, безпосередність, можливість спостерігати, вид підбурювання, цілеспрямованість, вид спричиненої шкоди, тривалість наслідків, соціальні одиниці, що задіяні (B. Krahe).

При вивченні особливостей агресивної поведінки людини за різних умов важливим є врахування ступеню сприйнятості агресії особою, яка зазнала агресивного впливу. Сприйняту агресію можна розуміти як будь-яку поведінку (дії), що сприймається (особою по відношенню до якої вона відбувається) як така, що наміряно спричиняє їй шкоду (M.Underwood). При цьому, ця особа (об’єкт агресії) вірить, що дії проти неї були вчинені саме з наміром спричинити їй шкоду, незалежно від того дійсно чи ні ці дії спричинили шкоду “жертві” (або були спрямовані на це).

Дуже тісно пов’язаним з поняттям агресії розглядається поняття агресивності. Але, якщо агресія розуміється як поведінка чи певні дії, то агресивність розуміється як риса, властивість особистості, яка характеризує готовність людини до таких агресивних дій (О.Б. Бовть, Г.А. Гайдукевич, О.Ю. Дроздов, И.А. Кудрявцев, А.Є. Мелоян).

Виділяють два види агресивності: спонтанну і реактивну. Спонтанна агресивність являє собою схильність людини вчиняти активно у плані прагнення до насильницьких дій стосовно інших людей, її готовність діяти агресивно в будь-який момент. Реактивна агресивність виявляється у готовності людини до агресії лише у відповідь на агресію по відношенню до себе.

Достатньо поширеною є думка, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у неї певної частки агресивності, що й робить її соціаль­но адаптованою і корисною. Погодитись з цим можна лише у випадках, коли агресивність людини переважно спрямована на себе і допомагає їй досягти певних успіхів не спричинюючи шкоди оточенню, чи, коли агресивність виступає у якості захисної реакції на агресивну поведінку інших, яка зазіхає на загальноприйняті у суспільстві права особи – жертви агресора.

Окрім агресивності окремих індивідів також розглядають агресивність соціальних груп (А.А. Налчаджян). Так загальновідоме таке поняття як агресивність натовпу. Можна також говорити про різні рівні агресивності етнічних груп та націй, що зумовлена рівнем агресивності їх членів, у першу чергу лідерів, а також агресивністю ідеології, якою ці лідери керуються.  

В якості основних трьох теоретичних підходів щодо розуміння природи людської агресивності можна виділити теорії інстинктивних потягів, теорію фрустрації-агресії та теорію соціального навчання. Також достатнього поширення та визнання, поряд із основними підходами, в науковому світі набули політико-психологічні, біологічні, соціобіологічні, інтеракціонистська та афективна теорії агресивності.

Теорія інстинктивних потягів (A. Adler, S. Freud, C. Jung, K. Lorenz) виходить із природженого, інстинктивного потягу людини до агресії, спрямованого на збереження та відтворення життя, чи навпаки – із потягу до смерті. Також у межах цієї теорії агресія може розумітися як почасти свідома реакція на перешкоду.

Теорія фрустрації-агресії (J. Dollard, N. Miller, L. Berkowitz) базується на положенні, що основним чинником агресивної поведінки людини є фрустрація, опосередкування вияву якої у формі агресії зхдійснюється, проте, й іншими чинниками.

У теорії соціального навчання А. Bandura агресія розглядається як специфічна форма соціального навчання, специфічна соціальна поведінка, яка засвоюється і підтримується так само, як і інші форми соціальної поведінки.

Політико-психологічні теорії агресивності (L. Etheredge, J. Knutson та ін.) розглядають людину у контексті політичної активності і намагаються відповісти на питання щодо джерела агресивних політичних рішень і насилля.

Прихильники біологічних теорій агресивності (P. Jacobs, D. Marazzitti, D. Zillmann та ін.)  провідну роль у виникненні в людини агресивності відводять біологічному чиннику (генетичному набору, гормональному фону, особливостям ЦНС).

Згідно із соціобіологічним підходом (J. Archer, D. Buss, T. Shackelford, A. Clark, M. Daly, E. Miner, M. Wilson  та ін.), агресивна поведінка розглядається як адаптивна в плані зв’язку репродуктивної успішності істоти та рівня агресії, який вона виявляє.

Інтеракціоністська теорія агресивності J. Tedeschi та R. Felson розглядає агресію в контексті інших форм соціальної поведінки людини, спрямованої на здійснення впливу на інших. Агресія, при цьому, розглядається як лише одна з потенційно можливих стратегій поведінки, вибір якої здійснюється свідомо на основі аналізу ситуації, що склалася.

В загальній афективній теорії агресії C. Anderson вона розглядається як результат складної взаємодії різноманітних ситуативних та особистісних чинників, до якого можуть призводити різні шляхи.

Як показав здійснений нами аналіз, ситуативні чинники, які можуть викликати у людини агресивну поведінку чи підвищити вірогідність її виникнення можна розподілити на дві основні групи.

До першої групи входять зовнішні по відношенню до суб’єкта чинники: спекотна температура у приміщенні, спекотні кліматичні умови, підвищений шум, велике скупчення людей, неприємний запах та тіснота у приміщенні, зазіхання на особистий простір, виникнення стресової ситуації, вплив культурних чинників, вороже соціальне середовище, вид і характер соціальних, економічних і політичних відносин, в яких переважає атмосфера конкурентної боротьби, провокація, оцінка іншими людьми, спостереження за моделями агресивної поведінки інших в реальному житті, вплив моделей агресивної поведінки в комп’ютерних іграх, недоліки сімейного виховання, вплив групи та “ефект натовпу” та ін.

 До другої групи входять внутрішні по відношенню до суб’єкта чинники, які, насамперед, зумовлені певними характеристиками його стану чи почуття: виражене фізичне та психічне стомлення, незадоволеність власною навчальною чи професійною діяльністю, дискомфорт, страх, сором, біль, фрустрація, очікування помсти за власні агресивні дії, алкогольне сп’яніння, сексуальне збудження та ін.

Слід мати на увазі, що чинники першої групи (зовнішні) обов’язково діють опосередковуючись через внутрішні “умови”, викликаючи у суб’єкта певний агресивний стан, формуючи певні агресивні особистісні властивості чи агресивний світогляд.

До особистісних чинників, які зумовлюють підвищення в людини рівня агресивності відносять: підвищену ворожість та подразливість, підвищений рівень тривожності та депресії, негативну афективність, неадекватний рівень самооцінки та домагань, заздрісність, демонстративність, підвищену емоційну реактивність та нестабільність, негативні особливості мотиваційної сфери, низький рівень розвитку інтелекту, антисоціальну спрямованість особистості, порушення функцій соціальної взаємодії, схильність приписувати оточенню агресивні наміри тощо.

Основні статеві особливості агресивності полягають у тому, що чоловікам властива порівняно вища агресивність (переважно за показниками фізичної та прямої агресії), а жінкам, порівняно з чоловіками, у більшій мірі властиві прояви непрямої агресії; чоловіки частіше, ніж жінки, виступають як об'єкт фізичного нападу, у той час як жінки частіше стають жертвами сексуальних домагань і брутальності в подружніх стосунках (B. Bettencourt, E. Macoby).

Основними чинниками, які перешкоджають прояву агресивності, вважаються: можливість покарання за агресію, любов, дружні стосунки, а також такі особистісні якості, як поміркованість, толерантність, завбачливість, безконф­ліктність, свідомість, високий рівень самоконтролю.

За двома різноспрямованими векторами можна виділити чотири основні типи реакцій відповіді людини на  агресію: 1) агресивна поведінка, спрямована на джерело агресії (мстива агресія); 2) агресивна поведінка, спрямована не на джерело агресії (заміщена агресія); 3) неагресивна поведінка, спрямована на джерело агресії (конструктивне вирішення проблеми); 4) неагресивна поведінка, спрямована не на джерело агресії (уникання).

У друго­му роз­ді­лі “Розробка загальної моделі ґенези професійної агресивності особистості” проаналізовано сучасний стан розробленості проблеми професійної агресивності, визначено її основні прояви та наслідки а також особистісні та ситуативні чинники виникнення та опосередкування проявів професійної агресивності; розглянуто основні положення генетико-психологічної теорії існування і зростання особистості (С.Д. Максименко) як методологічної основи розуміння природи агресивності людини; викладено розроблену на основі здійсненого аналізу "Загальну модель ґенези професійної агресивності особистості".

Як показав проведений нами аналіз сучасної наукової літератури за проблемою професійної агресивності, хоча західними вченими й проведено вже досить багато досліджень і опубліковано сотні наукових статей та інших праць з різних аспектів професійної агресивності, системного ж її вивчення та узагальнення одержаного різноманітного емпіричного матеріалу поки не здійснено. На теренах України та країн пострадянського простору досліджень у даному напрямку взагалі практично не проводилось.

Суттєвим недоліком існуючих досліджень можна вважати те, що в них розглядається агресивна поведінка лише виключно між співробітниками (співробітник-співробітник, начальник-підлеглий тощо). В той же час, прояви агресивної поведінки фахівців у професійній взаємодії із клієнтами, партнерами, конкурентами та ін. практично повністю залишилися поза увагою дослідників.

Професійна агресія може виявлятися як у достатньо широкому переліку поведінкових проявів фахівця, що мають намір спричинити шкоду іншим особам, з якими він взаємодіє в процесі професійної діяльності (поширення негативних чуток, відмову в інформації, погрози, вербальні образи, образливі жести, “брудні погляди”), так і в якості відносно цілісних агресивних поведінкових стратегій, що застосовуються із тим самим наміром (залякування/цькування, зловживання контролем, “дрібна тиранія”, “мстивий реванш”).

Також поширеним є вияв агресії співробітника й по відношенню до своєї організації в цілому – у формі професійного саботування, підривання норм життєдіяльності організації, соціально-підривної діяльності, професійної бездіяльності, розтрат і крадіжок.

Одними із основних чинників проявів професійної агресивності фахівця є особистісно-професійні чинники, які витікають із різного ступеню його особистісно-професійної неспроможності і, зокрема, можуть полягати у: неможливості належною мірою виконувати професійні функції; нездатності інтегрувати досвід, знання, навички та вміння, як власні так і підлеглих; організовувати власну роботу та роботу колег, підлеглих; недостатньому розвитку професійно важливих особистісних якостей; нездатності швидко пристосовуватись до швидких соціально-економічних змін у суспільстві та нових професійних вимог; професійній некомпетентності; порушеннях у структурі професійної мотивації; порушеннях цілісності “Я-концепції”; пасивності, асоціальності та ін.

Ситуативно-професійні чинники, що можуть викликати прояви професійної агресивності фахівців можна розподілити на об’єктивні (тобто, ті, які зумовлені відносно об’єктивними умовами професійної діяльності) і суб’єктивні.

До об’єктивних ситуативно-професійних чинників професійної агресивності можна віднести: раптові чи постійні зміни умов праці; дефіцит часу, інформаційні та наднормативні перевантаження; сильну втому, стреси, тривалу напруженість; необхідність постійної готовності до непередбачуваних ситуацій та ризику; зростання кількості і складності професійних проблем; постійне зростання конкуренції; невизначеність.

Серед суб’єктивних ситуативно-професійних чинників можна назвати: образливий контроль за діяльністю з боку керівництва; впевненість у несправедливому ставленні по відношенню до себе з боку співробітників та керівництва; матеріальне покарання та інші штрафні санкції; прояви “третирування на роботі”; високий професійний статус (посада) співробітника у поєднанні з агресивними особистісними схильностями; провокації, ворожість та агресія з боку співробітників та керівництва; недостатня зарплата; зловживання алкоголем; розлад особистих переконань і цінностей фахівця та ін.

У групу чинників, які можуть опосередковувати виникнення і форми прояву професійної агресивності фахівців входять дві підгрупи: професійні  (рівень професійної автономності та мобільності фахівця, а також професійний статус агресора та його жертви) та особистісні (локус контролю, самооцінка, соціоемоційні потреби, гнівливість, “тип поведінки”, “сприйняте безсилля”).

Також на рівень професійної агресивності впливають такі акмеологічні характеристики, як вік, стать та стаж роботи.

Професійна агресія, зазвичай, визнається набагато менш суворою у порівнянні з іншими сферами. Її загальні наслідки в науковій літературі переважно визначаються як негативні. Вважається, що агресивна поведінка у професійній взаємодії призводить до негативних наслідків як в особистісному плані для агресора та його “жертви”, так і на організаційному рівні для діяльності закладу.

У попередніх дослідженнях встановлено наявність негативного впливу міжособистісної професійної агресії на психологічний стан співробітників, що може знаходити свій вияв у: депресії; значному підвищенні тривожності та фрустрованості; зниженні рівня самооцінки, життєвої задоволеності, настрою; виникненні відчуття безпорадності, емоційного виснаження.

Також встановлено наявність негативного впливу професійної агресії на стан здоров’я співробітників, їх професійну ефективність, задоволеність від роботи, професійну відповідальність, включеність у роботу. Негативний вплив професійної агресії може призводити й до таких наслідків для фахівця як намір звільнення та пошук іншої роботи, професійно-сімейні конфлікти, алкоголізм та ін.

Як нами показано, найбільш довершеною загальнопсихологічною теорією, яка надає можливість зрозуміти закономірності ґенези професійної агресивності людини у межах цілісної системи уявлень щодо загальних джерел та закономірностей розвитку особистості, а також побудувати модель ґенези професійної агресивності особистості, не відкидаючи існуючі теорії агресивності людини та наявні емпіричні дані щодо цього феномену, а пов’язуючи їх в єдине ціле при створенні системного його бачення та розуміння, є генетико-психологічна теорія існування і зростання особистості (С.Д. Максименко).

На основі здійсненого аналізу, професійна агресія нами визначена як поведінка (дії) фахівця, яка здійснюється в процесі його професійної взаємодії, суперечить нормам та правилам певного професійного співтовариства, і зумисне спрямована на заподіяння шкоді іншім суб’єктам професійної діяльності.

Професійна агресивність – як набута в процесі професіогенезу особистісна властивість, яка характеризує рівень готовності фахівця до агресивних дій по відношенню до інших суб’єктів професійної діяльності.

Нами показано, що якщо розглядати саме ґенезу професійної агресивності особистості (ґенеза –  це будь-яка наукова теорія, що описує походження, виникнення, становлення, розвиток, метаморфози і загибель об'єктів), то професійна агресія виступає як зумовлений та опосередкований різними чинниками природний, хоча й не обов’язковий, прояв (один з етапів розвитку) феномену професійної агресивності. Саме так у нашому підході співвідносяться ці два психологічні феномени.

Основним підсумком здійсненого у першому та другому розділі аналізу стала розробка загальної моделі ґенези професійної агресивності особистості, яка надає можливість для наукового розуміння цього феномену, що відповідає сучасним вимогам, здійснення його всебічного та системного вивчення. Її представлено у двох формах: вербальній (у формі докладного словесного опису) та графічній (рис. 1).

Ця модель складається із трьох основних послідовних рівнів, кожний з яких характеризує відносно закінчений етап ґенези професійної агресивності особистості.

Перший рівень складає система чинників професійної агресії та агресивності, а також чинників, що опосередковують та перешкоджають вияву професійної агресії.

Наскрізним універсальним енергетично-інформаційним утворен­ням, яке знаходиться в основі кожної із чотирьох груп чинників є нужда, яка, являючи собою біосоціальну єдність, породжує різноманітні людські потреби при “зустрічі” з об’єктами і явищами оточуючого середовища. Тому, різні аспекти та прояви нужди можуть виступати і в якості основи чинників, які зумовлюють виникнення в людини агресивної поведінки, і в якості чинників, які перешкоджають її виникненню, і в якості чинників, які опосередковують її перебіг.