Характеристика обстежених. За усвідомленої інформованої згоди і відповідно до принципів доказової медицини нами було обстежено 726 осіб, які страждали на залежність від різних видів психоактивних речовин, серед яких були виділені наступні основні контингенти (470 осіб):
– особи із залежністю від алкоголю (200 хворих);
– особи із залежністю від опіоїдів (180 хворих);
– особи із залежністю від психостимуляторів (90 хворих).
Дані три групи були вибрані завдяки наступним критеріям:
– широка поширеність вживання даних видів ПАР у популяції;
– соціальна значимість (важкі соціально-економічні втрати: висока залученість осіб молодого, працездатного віку; виражена криміногенність);
– «модельність» цих груп залежностей по багатьом параметрам відносно змін процесів емоціогенезу і, зокрема, проявів емоційних порушень і поєднаних розладів психіки.
– наявність чітких клінічних критеріїв і офіційно встановленого діагнозу;
– можливість відмежування їх як «мононаркоманічних» форм.
Додатково з метою порівняння було проведено спрямоване специфічне обстеження трьох груп осіб (256 чоловік) із залежністю або епізодичним вживанням інших видів ПАР:
– особи, що вживають амфетаміни (епізодичне вживання – у клубах, на дискотеках і таке інше; дані отримані при проведенні опитування серед студентської молоді) (20 чоловік);
– особи, що вживають канабіноїди (епізодичне вживання; дані отримані з повсякденної клінічної практики) (23 людини);
– особи із залежністю від нікотину (хронічний нікотинізм; дані отримані з повсякденної клінічної практики) (213 чоловік).
Контрольну групу склали 57 осіб із залежністю від ПАР (відповідно структурі основних контингентів – 25, 20 і 12 осіб).
Методи обстеження. До комплексу проведених досліджень входило клінічне обстеження з вивченням соматичного, неврологічного, психічного та психофеноменологічного статусів; усім хворим також було проведене психодіагностичне обстеження.
Враховуючи специфіку клінічних проявів, особлива увага приділялася клініко-психопатологічному методу у вигляді розгорнутого клінічного інтерв’ю з аналізом психічного статусу, психоанамнестичних даних та наркоанамнезу. Психіатрічне обстеження проводилося відповідно до критеріїв психічних та поведінкових розладів згідно МКХ – 10.
Зважаючи на те, що головним методом у лікуванні залежностей є психотерапія та поєднані методи та заходи, а також той факт, що характер захворювання надиктовує особливі вимоги до характеру і спрямованості психотерапії, проводилося спеціалізоване клініко-психофеноменологічне дослідження. Воно використовувалось не лише задля визначення психофеноменологічного статусу пацієнта, але – і насамперед – задля підбору конгруентних психотерапевтичних методів, методик та технік.
Психодіагностічні методи дослідження особистості були спрямовані на виявлення окремих медико-психологічних та патоперсонологічних характеристик обстеженого контингенту.
Дослідження особливостей пацієнтів було проведене за допомогою опитувальника Р. Кеттела (Sixteen Personality Factor Questionnaire, 16PF) і методики багатобічного дослідження особистості (Minnesota Multiphasic Personality Inventory, ММРІ).
З метою визначення психологічних особливостей реагування на хворобу використовували методику психологічної діагностики типів відношення до хвороби (ТВХ).
Соціально-психологічні (соціометричні)методи були спрямовані на дослідження співзалежності в родинах осіб із залежністю від ПАР на різних стадіях розвитку наркоманії. Використовувалися наступні методи і методики: клінічна співбесіда (за своїми технічними особливостями і функціями близька до наративного інтерв’ю); ретроспективний аналіз сімейних стосунків (для дослідження особливостей родин наркозалежних у віддаленому і ближньому преморбіді); а також спеціально розроблений нами для мети цього дослідження метод геноемоціограми (варіант геносоціограми). Його основною спрямованістю є виявлення емоційно важливих моментів, подій у житті сім’ї в їх зв’язку з чинниками наркотизації і формуванням «наркоманічної особистості». На відміну від геносоціограми, в геноемоціограмі багато статусно-рольових моментів сімейної історії піддалися елімінації, а переважаюче місце зайняв саме емоційний контекст відносин.
Медико-соціологічні методи використовували з метою аналізу факторів ризику формування залежності у досліджуваного контингенту. Для цього збирали інформацію про пацієнта, його родину, матеріально-побутові умови, схильність до розвитку девіантних та делінквентних форм поведінки, проводили якісний аналіз розвитку конфліктних ситуацій та стратегій їх подолання.
Катамнестічне дослідження проводили задля оцінки ефективності проведення розроблених психотерапевтичних та реабілітаційних заходів.
Для статистичної обробки даних клінічних, психодіагностичних та соціологічних досліджень використовувались методи: клініко-статистичний, описової та математичної статистики.
Результати досліджень.
Методологія дослідження розроблялася із суворим дотриманням принципів біоетики, а також з позицій налаштування конгруентних й ефективних психотерапевтичної і психореабілітаційної систем відносно осіб із залежністю від різних видів ПАР.
Дизайн і структурно-логічні блоки дослідження.
На інформаційно-пошуковому етапі дослідження нами були вивчені сучасні уявлення про психопатологію і патоперсонологію за умов залежності від різних видів ПАР і, зокрема, уявлення про специфічні порушення процесів і стадій емоціогенезу. Були проаналізовані сучасні уявлення про проблему співзалежності у сім’ях осіб із залежністю від ПАР, оскільки створення будь-яких психотерапевтичних програм і систем, включно з мотиваційними, безпосередньо пов’язане з емоційною і поведінковою залученістю сім’ї і найближчого оточення пацієнта. У цьому ж сенсі аналізувалися сучасні уявлення про застосування і місце психотерапії у лікуванні осіб із залежністю від різних ПАР і реабілітації даних контингентів хворих.
На етапі розробки методології використовували системну методологію і принципи доказової медицини, а також постульовані у сучасній психотерапії атрибутивні системостворюючі уявлення про клініко-психофеноменологічний метод як специфічний арсенал методів і практичних положень, спрямованих на визначення психофеноменологічного статусу пацієнта для забезпечення психотехнічної сторони психотерапії.
Тропність обраних методів (клініко-психопатологічного, клініко-психофеномено-логічного, психодіагностичних, соціально-психологічних (соціометричних), медико-соціологічних, статистичних) відносно клінічної семіотики як мішені подальших психотерапевтичних і реабілітаційних втручань представлено у табл. 1.
На етапі клінічних і психодіагностичних досліджень були, власне, реалізовані основні структурно-логічні блоки:
– клінічний;
– психофеноменологічний;
– медико-психологічний.
На даному етапі була дана клініко-психопатологічна характеристика емоційних порушень та поєднаних розладів, що мали місце в обстежених хворих на двох рівнях: симптоматичному, або феноменологічному (клінічна семіотика) і синдромологічному. Вона доповнювалася медико-психологічною характеристикою вказаних видів розладів, що дозволило сформувати два основні блоки, які вподальшому склали фундамент психотерапевтичної системи в частині її «мішенів»:
– патоперсонологія;
– емоціогенез.
На цьому ж етапі була дана клініко-психофеноменологічна характеристика обстежених осіб із залежністю від різних видів ПАР, що в подальшому стало підґрунттям для підбору конгруентних методів, методик і технік психотерапії.
