ФОРМУВАННЯ МАСОВОГО СУСПІЛЬСТВА ЯК НЕОБХІДНА ПЕРЕДУМОВА СТАНОВЛЕННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ (ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ) :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність роботи, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт та предмет дослідження, наведено перелік застосованих методів дослідження, розкрито наукову новизну роботи.

У першому розділі “Розвиток теорії тоталітаризму у західній політичній науці” розглянуто питання становлення теорії тоталітаризму, розкрито ступінь розробленості даної теми у працях західних дослідників, акцентовано увагу на сутнісній відмінності тоталітаризму від авторитаризму, визначено критерії тоталітарності політичного режиму.

Оскільки виникнення теорії тоталітаризму у європейській політичній думці пов’язано зі становленням у І половині ХХ ст. тоталітарних режимів, які використовували особливі системи поглядів та методи управління суспільством, розвиток відповідних досліджень зумовлено прагненнями пояснити сутність зазначеного феномену, виокремити його особливі риси, що дозволить переконатися у безпрецедентності даної форми панування. Таким чином, дослідження можна класифікувати за напрямками, коли автори, враховуючи певні критерії порівняння режимів, робили акцент на політичних, економічних, соціальних, психологічних чинниках, і у такий спосіб пропонували власну інтерпретацію сутності тоталітаризму.

Відомими західними дослідниками тоталітаризму є: Х. Арендт, Р. Арон, К. Г. Баллестрем, З. Бжезинський, Ф. Боркенау, К. Д. Брахер, Т. Буххайм, А. Валіцький, В. Віпперман, М. Восленський, Ф. Гайєк, К. Гайєс, Дж. Гурвіц, В. Гуріан, М. Джилас, Ж. Желев, А. Інкельс, М. Кертіс, Я. Корнаї, В. Корнгаузер, Г. Д. Лассуелл, Р. Левенталь, Е. Ледерер, Г. Лейбхолу, В. Лернер, С. М. Ліпсет, К. Маннгейм, Г. Маркузе, Л. Мізес, Дж. Мосс, З. Нойманн, Ф. Нойманн, Е. Нольте, Х. Ортега-і-Гасет, Дж. Оруел, Р. Пайпс, Т. Парсонс, К. Поппер, Н. С. Престон, В. Райх, Б. Ріцці, Р. Такер, Ц. Тодоров, П. Тольятті, Д. Л. Тулмін, К. Й. Фрідріх, Е. Фромм, Л. Шапіро, К. Г. Юнг та інші. Серед вітчизняних дослідників, питань, розглянутих автором у зв’язку з дослідженням масового суспільства у контексті вивчення тоталітаризму, стосуються праці таких авторів, як Т. Андрусяк, В. Бадяк, С. Білокінь, В. Гусєв, А. Данилюк, С. Іванов, В. Климчук, Г. Костюк, С. Кульчицький, І. Курас, В. Кучер, В. Лаврищук, Ю. Левенець, О. Левченко, В. Лісовий, О. Майборода, Л. Нагорна, Г. Почепцов, В. Розумюк, В. Солдатенко, В. Томахів, Ю. Шаповал, Е. Щербенко та інші.

Надзвичайно суттєвим є приділення уваги питанню необхідності розрізняти авторитарні та тоталітарні диктатури, що дозволить чітко визначити критерії, за якими режим можна класифікувати як тоталітарний, і відповідно, уникнути віднесення до даного типу недемократичних режимів нетоталітарних диктатур.

У такому контексті необхідно звернути увагу на те, що радянський комуністичний режим, італійський фашистський режим та націонал-соціалістичний режим у Німеччині (як і відповідні ідеології, згідно з якими відбувалися перетворення у державах) мають суттєві відмінності, які проте не суперечать основним критеріям їх визначення як тоталітарних. Засоби управління суспільствами у зазначених країнах мають достатню кількість подібних рис для об’єднання їх у межах розгляду тоталітаризму. Втім розбіжності у формулюванні цілей тоталітарного панування, здійснюваного за допомогою аналогічних методів, є необхідним для розгляду особливостей тоталітарних диктатур.

Отже, із врахуванням максимальної кількості найсуттєвіших аспектів тоталітаризму, які властиві для політичного режиму комуністичної, фашистської та націонал-соціалістичної держави, та основних аргументів критиків теорії, можна виокремити ознаки тоталітаризму, наявність сукупності яких дозволяє відрізняти даний тип диктатури від диктатур авторитарних, та, відповідно пояснює його сутність.

Таким чином, рисами тоталітарної держави є:

– наявність моністичної загальнодержавної ідеології, створеної на основі утопічного проекту радикальних перетворень (здійснюваних панівною групою, визначеною за класовою, національною або расовою приналежністю), ідеологізація та політизація всіх сфер суспільства;

– однопартійність за наявності масової партії вождистського типу, яка монополізує право на здійснення управління державою;

– використання масового терору як методу управління суспільством;

– прагнення здійснення тотального контролю над суспільством;

– заборона політичного плюралізму та навіть формальної політичної опозиції;

– наявність політичної цензури;

– мілітаризація;

– порушення прав та свобод громадян.

При розгляді сутнісних рис тоталітаризму, слід звернути увагу на наявність підтримки зі сторони населення, зумовленої властивими для членів масового суспільства психологічними особливостями людей. Тому, на думку автора, важливим є врахування ролі наявності масового суспільства для дослідження як встановлення тоталітаризму, так і здійснення тоталітарного управління державою.

У зв’язку із цим зростає значення вивчення психологічних та соціальних чинників. Дослідження особливостей суспільної свідомості надає можливість пояснювати наявність багатьох аспектів тоталітаризму, розглядуваних теоретиками. Тому питання масовізації має бути предметом розгляду теорії тоталітаризму для здійснення комплексного дослідження зазначеного політичного режиму.

У другому розділі “Аналіз передумов становлення тоталітаризму у контексті теорії масового суспільства” розглянуто поняття масового суспільства, напрямки його дослідження у межах теорії масового суспільства, передумови масовізації суспільства у ІІ пол. ХІХ – І пол. ХХ ст.ст., відповідні передумови становлення тоталітаризму, пов’язані з наявністю сформованих особливостей свідомості масової людини.

Визначальною для становлення тоталітаризму виступила його підтримка населенням, пов’язана з формуванням масового суспільства як суспільства атомізованих індивідів. Зміни, які відбулися наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.ст. внаслідок швидкого розвитку держав спричинили трансформацію не лише економічної, політичної та суспільної систем, але і психології людей, зважаючи на те, що нова свідомість повинна була відповідати суспільним реаліям. Тому дослідження особливостей сформованого суспільства мас є необхідним для з’ясування сутності тоталітаризму.

У роботі йдеться про те, що становлення тоталітаризму потребує наявності масового суспільства, але відповідний режим може бути встановлено лише за наявності сукупності політичних, економічних чинників. Тобто, наявність масового суспільства є необхідною, але не достатньою умовою становлення та функціонування тоталітаризму.

Причини затребуваності тоталітарних ідей на початку ХХ ст. розглядають саме теоретики масового суспільства. Значна кількість дослідників є теоретиками масового суспільства та теоретиками тоталітаризму одночасно, оскільки дослідження особливостей масового суспільства призводить до формулювання висновку щодо наявності тоталітарних тенденцій у такому суспільстві через схильність мас до участі у масових тоталітарних рухах та до підпорядкованості тоталітарним лідерам (а згодом і до підтримки режимів) в силу сформованих історичними обставинами особливостей психології індивідів.

Представниками теорії масового суспільства є Г. Тард, Г. Лебон, С. Сигеле, Дж. Буркгарт, Х. Ортега-і-Гасет, К. Маннгейм, Е. Ледерер, В. Корнгаузер, Г. Маркузе, В. Райх, Е. Фромм, Т. Адорно, Х. Арендт, Р. Левенталь, Д. Белл, К. Г. Юнг та інші.

Враховуючи соціально-економічну та політичну ситуацію у досліджуваних країнах у ІІ пол. ХІХ – на поч. ХХ ст.ст., можна виокремити наступні передумови виникнення масового суспільства:

– здійснення модернізаційних процесів, промислової революції, швидкий економічний розвиток країн, з яким пов’язано процеси урбанізації, маргіналізації, розширення технічних можливостей; розвиток засобів масової комунікації, розвиток системи загальної освіти, стандартизація як виробництва та споживання, так і суспільних відносин, зростання соціальної мобільності, знеособлення суспільних відносин, їх відповідна формалізація;

– розвиток демократії, швидке запровадження принципів лібералізму;

– Перша світова війна та її наслідки, зокрема маргіналізація, пов’язана зі скасуванням класових розбіжностей, складною економічною ситуацією;

– зростання ролі держави.

У контексті розгляду виникнення масового суспільства можна стверджувати, що передумови виникнення тоталітаризму безпосередньо пов’язано із суспільно-історичними змінами, спричиненими процесом демократизації, лібералізації та швидким промисловим розвитком європейських держав.

В цілому, при розгляді чинників, які певною мірою вплинули на появу можливості виникнення, популярність та становлення за підтримки населення тоталітаризму, визначальною є залежність їх використання від сформованості масового суспільства із притаманною йому наявністю особливого типу індивідів, психологічні особливості яких сприяють засвоєнню ними тоталітарних ідеологій та здійсненню режимами психологічного маніпулювання та контролю.

На окрему увагу, на думку автора, заслуговує розгляд передумов виникнення масового суспільства у контексті їх використання тоталітаризмом у вигляді механізмів здійснення відповідної форми панування. Зокрема йдеться про такі з передумов створення масового суспільства, як розвиток засобів масової комунікації та контролю, урбанізація, розвиток масової писемності населення.

При розгляді масового суспільства, яке є основою для тоталітарних рухів та режимів, наслідків його формування, тенденцій, які мають місце за певних умов, необхідним вихідним положенням виступає твердження про те, що масове суспільство є суспільством атомізованих індивідів, яким притаманні прагнення до уніфікованості, конформізм, некритичність, уникнення відповідальності, потреба у зовнішньому контролі тощо. Психологічні риси членів масового суспільства необхідно досліджувати у сукупності, оскільки їх поєднання та взаємозв’язок одне з одним і визначає особливості масової психології. Натомість окремі з перерахованих рис притаманні індивідам у плюралістичному або немасовому суспільстві.

В цілому, наявність психологічних особливостей атомізованих індивідів призводить до уможливлення маніпулювання населенням, до легкості залучення індивідів у масовий тоталітарний рух, їх мобілізації, до ефективності впровадження у масову свідомість тоталітарної ідеології, до дієвості методів масової пропаганди, до формування відданості населення, яка є необхідною для подальших перетворень.

У третьому розділі “Масове суспільство як об’єкт тоталітарного маніпулювання” здійснено розгляд засобів маніпулятивного впливу на населення як таких, які, з однієї сторони, уможливлені соціально та психологічно, а з іншої сторони, створюють умови для збереження даних соціальних та психологічних особливостей індивідів (насамперед за рахунок підтримання їх атомізованості, яка є визначальною рисою членів масового суспільства та відіграє ключову роль у забезпеченні потреб функціонування тоталітаризму). При дослідженні даного питання автор акцентує увагу на спрямованості тоталітаризму на встановлення тотального контролю над суспільством, яке є масовим. Це визначає необхідність особливого стилю здійснення маніпулятивного впливу на населення.

Тоталітарні партії, які виникли у європейських державах, ставили за мету саме здобуття влади. Вони прагнули заручитися підтримкою якомога ширших верств населення, яке внаслідок воєн та криз потребувало зміни соціально-економічного становища, та через наслідки швидких історичних змін, підтримувало радикальні ідеології. Саме такі ідеї, сформованому на той час масовому суспільству, намагалися пропонувати крайні ліві та крайні праві партії, прихід до влади яких залежав від їх здатності зрозуміти не лише потреби мас, але і психологічні особливості атомізованих індивідів.

Оскільки розглядуване суспільство, у якому потенційно сильними є тоталітарні тенденції, є масовим, засоби впливу на нього має бути зорієнтовано на маніпулювання атомізованими індивідами. У роботі йдеться про психологічне маніпулювання, яке є здійсненням психологічного впливу з метою спрямування активності, формування намірів та бажань особи або групи осіб, які суперечать її актуально наявним бажанням, але які вона прагне реалізувати через прийняття непрямо нав’язаної мети. Саме атомізованими індивідами легко маніпулювати, вони несхильні до критичного мислення і водночас піддатні навіюванню, прагнуть знайти контролюючу силу, і тому є легко мобілізованими, – отже, схильні підтримувати масові тоталітарні рухи.

Маніпулятивний характер впливу тоталітарної партії на суспільство зумовлено тим, що тоталітаризм не може обмежуватися лише насильницьким примусом, – встановлення тоталітарного правління потребує перетворення поведінки, світогляду та навіть мотивацій громадян.

У контексті розгляду питання психологічного маніпулювання слід звернути увагу на використовувані у роботі понять соціального свідомого та соціального несвідомого. Тобто, йдеться про вплив як на індивідуальне свідоме та несвідоме, так і на соціальне свідоме та несвідоме.

Серед використовуваних методів впливу на населення (з урахуванням психологічних особливостей атомізованих індивідів), – створення ідеології, привабливої для найбільшої кількості членів суспільства (а, отже, і суперечливої), використання масової політичної пропаганди, індоктринації, особливих методів тоталітарної організації та “нав’язаної” харизми лідера – особи, яка формулює тоталітарні істини.

Сформовану для досягнення цілей тоталітаризму ідеологію зорієнтовано насамперед на особливості свідомості індивідів у масовому суспільстві. Тому у роботі зіставлено зміст сформульованих ідей та форму їх подання зі сформованими особливостями масової психології.

У такому контексті, зважаючи на завдання роботи, доцільно виокремити:

– ідеї, популярні через суспільно-економічні та політичні, у тому числі зовнішньополітичні обставини, які склалися,

– ідеї, популярні через особливості їх психологічного сприйняття членами масового суспільства.

Отже, зміст пропонованих ідей однаковою мірою залежить як від прагнення радикальних політичних сил встановити тотальне панування, так і від здатності зацікавити широкі верстви населення. Оптимальне поєднання таких ідей дозволяє доводити необхідність перетворень, спрямованих на реалізацію цілей тоталітарного правління. Втім для цього потрібно не лише створити систему ідей, але і впровадити її у свідомість населення з метою уникнення навіть потенційної опозиційності.

Тому велике значення для успіху тоталітаризму має як зміст сформульованих в ідеології тверджень, так і спосіб їх подання, важливу роль у якому відіграють засоби масової пропаганди. Іншим важливим чинником впровадження тоталітарних ідей є тоталітарна індоктринація або ідеологічна обробка.

Принципи тоталітарної організації сформовано згідно з потребою залучення у рух та мобілізації на його підтримку максимально можливої кількості населення. Досягненню цієї мети сприяє те, що за допомогою особливостей тоталітарної організації рух пропонує індивідам - представникам маргіналізованого населення нову соціальну структуру суспільства, яка відповідає їх прагненням, оскільки дозволяє відчути себе долученими до здійснення політичних процесів та водночас уникнути відповідальності, знайти не лише лідера, але і контролюючу силу; не суперечить їх прагненню до конформізму, некритичності, уніфікованості, культивує таку рису як ксенофобія.

При здійсненні маніпулятивного впливу, зв’язок ролі лідера з можливістю впровадження ідеології, використання пропаганди, здійснення ідеологічної обробки, принципами тоталітарної організації, є незаперечним. Певним чином засоби тоталітарного маніпулювання спрямовано на формування відданості вождю. Тобто, вирішальне значення для функціонування тоталітаризму, формування тотальної відданості населення (та для розуміння сутності тоталітаризму) має формування культу особи. Для уникнення суперечностей з приводу питання харизматичності тоталітарного лідера (які мають місце у теорії тоталітаризму), автор вважає за доцільне розглядати зумовлену потребами руху та режиму харизматичність лідера як штучно сформовану. Необхідність такої харизматичності пояснюється тим, що її наявність сприяє використанню тоталітарним рухом психологічних рис маси, яка прагне знайти лідера (з яким індивіди можуть себе ототожнювати) та готова до підпорядкування. Тобто, йдеться про так зване “нав’язування харизми”.

Отже, в цілому, психологічне маніпулювання, використовуване тоталітаризмом, є ефективним саме у масовому суспільстві.

У такому контексті слід звернути увагу на те, що метою здійснення маніпулятивного впливу на членів тоталітарного суспільства є формування особливого типу тоталітарної особистості – об’єкта тотального контролю, здійснення якого є метою тоталітарного панування.

У четвертому розділі “Тоталітарне суспільство як об’єкт тотального контролю” розглянуто методи тоталітарного управління суспільством, спрямовані на формування особливого типу свідомості індивідів - об’єктів тотального контролю. Зокрема приділено увагу засобам тоталітарного маніпулювання, застосовуваним з метою збереження масовості суспільства, необхідної для функціонування тоталітарного режиму.

Зважаючи на те, що функціонування тоталітарного режиму відбувається з метою здійснення тотального контролю над суспільством та утвердження ідеології, в цілому, цілі режимів є тісно взаємопов’язані, оскільки успішне впровадження ідеології зумовлює легкість здійснення контролю, а тотальний контроль забезпечує режимам монополію на засоби ідеологічного впливу.

Водночас їх реалізація потребує наявності масового суспільства, члени якого не піддаватимуть сумнівам нав’язувані ідеї через некритичність мислення, довіру до вождів, прагнення змінити суспільне становище, схильність до підпорядкування, бажання знайти контролюючу силу, конформізм, пристосовуваність, інертність, а також через те, що їх не об’єднано в такі організації, які виступають альтернативою державній монополії у сфері формування політичної свідомості.

Оскільки свідомість представляє соціальну людину, вплив на свідомість індивіда є найважливішим завданням режиму, який прагне здійснювати тотальний контроль.

При розгляді підтримки населенням тоталітарного режиму, у роботі йдеться про зовнішню та внутрішню мотивацію до зміни переконань. Загалом результати політичної пропаганди та індоктринації впливають на внутрішню мотивацію та, відповідно, визначають дії, залежні від настанов. Необхідність встановлення тотального контролю зумовлює використання таких механізмів як тоталітарний терор та вимога масової активності, які є механізмами зовнішньої мотивації, спонукаючи індивідів до дій, які можуть суперечити їх настановам, та сприяючи перетворенню настанов відповідно до вимог тоталітаризму.

Такі способи впливу є маніпулятивними, оскільки спрямовані не лише на забезпечення потрібної режиму діяльності громадян, але водночас і на формування переконаності громадян у тому, що вони поводяться відповідно до власних настанов.

У сукупності всі зазначені механізми використовують, виходячи з потреби уніфікації дій та переконань громадян відповідно до ідеології. Це дозволяє здійснювати тотальне панування, яке потребує усунення опору (навіть потенційного) шляхом уникнення опозиційності, а отже, – плюралізму.

Зважаючи на заборону плюралізму у тоталітарній державі, люди, які відчувають психологічний дискомфорт через невідповідність власних переконань офіційним ідеям, і відповідне усунення від повноцінного суспільного життя, приймаючи цінності тоталітаризму, відновлюють внутрішню рівновагу не лише через схильність до конформізму, але й через можливість стати “рівноправними” членами суспільства, коли їх погляди та дії є такими самими, як і у інших, а загрозу ідеологічного протистояння усунено. Проте, не розуміючи психологічних передумов здійсненого вибору, переважна частина населення тоталітарних держав вважає, що відновлення морального комфорту пов’язано насамперед з усвідомленням справжніх переваг тоталітарного способу мислення.

Розглядувані методи управління, психологічного впливу на населення тоталітарної держави, здійснення контролю за його діяльністю та формування певного способу мислення, можливі саме у масовому суспільстві. І оскільки визначальну роль відіграє маніпулятивний вплив, то режим потребує громадян – членів масового суспільства, які найкраще піддатні маніпулюванню. Тому тоталітарна влада прагне зберегти психологічні риси атомізованих індивідів та, відповідно, забезпечити умови, за яких вони формуються.

Отже, методи тоталітарного управління одночасно є не лише засобами тоталітарного маніпулювання, але і засобами масовізації суспільства. Вони передбачають забезпечення уніфікації та некритичності, патерналізму, конформізму тощо, – рис, які у масовому суспільстві сформовано внаслідок історичних передумов, а у тоталітарному суспільстві – внаслідок відповідної спрямованості політики держави.

Тут слід звернути увагу на такі заходи режиму зі збереження масовості як: атомізація внаслідок державного контролю над інститутами громадянського суспільства, одержавлення всіх суспільних відносин, усунення можливості об’єднання громадян у незалежні від впливу влади політичні або громадські організації. Також суттєвими у даному контексті є мобілізаційні заходи режиму, спрямовані на підтримання суспільно-політичної активності населення в межах, визначених тоталітарною владою.

У тоталітарній державі підтримка влади (подібна до її підтримки до встановлення режиму) забезпечується певною мірою через прямий примус, тому наявність рис масової людини є не єдиним чинником формування проявів лояльності до влади, а демасовізація не завжди є помітною. Тобто, з часом стає складно визначити, яким чинником зумовлено зовнішню підтримку влади, – прямим насильницьким примусом, який стосується вимоги конкретних дій від громадян, чи маніпулятивним впливом, який зумовлює потрібні владі дії відповідно до переконань людей. Отже, можливість демасовізації (через використання методів насильницького примусу) означає зменшення впливу психологічного маніпулювання, а отже, відданості наявному режиму.

Тоталітарність політичного режиму залежить від масовості суспільства, принаймні у значенні збереження його рис, коли через появу критичності, зокрема у ставленні до влади, а отже, – до ідеології та відповідних принципів суспільного устрою, нав’язаних цінностей, норм, правил поведінки (нав’язаність яких починає усвідомлюватися громадянами), відбувається демасовізація суспільства. Відповідно, перетворення суспільної свідомості, пов’язане з появою рис, які невластиві для масової людини, свідчить про детоталітаризацію суспільства.

Це підтверджує доцільність віднесення автором масовізації суспільства до сутнісних рис тоталітаризму, оскільки демасовізація означає усунення деяких інших його рис, які дозволяють вважати політичний режим тоталітарним. Відсутність такої ознаки тоталітаризму як наявність масового суспільства, призводить до опору тоталітарним методам маніпулятивного впливу. Втім варто звернути увагу на те, що перетворення суспільної свідомості є тривалим процесом, який у даному випадку залежить як від політичних чинників, так і від психологічних особливостей людей.

Тут слід зауважити, що, наявність масового суспільства є не достатньою умовою тоталітаризму, тобто, можливою є масовість у демократичному суспільстві. Але саме становлення демократії потребує наявності у державі громадян, для яких не властиві риси членів масового суспільства, оскільки ініціатива щодо демократичних перетворень має виходити від них, або принаймні ними підтримуватися.

Тому для багатьох суспільств, які є суспільствами посттоталітарними, запровадження цінностей демократії виступає складним процесом, який подекуди навіть стикається з опором окремих громадян. Сформована протягом тривалого періоду свідомість населення повільно змінюється у нових умовах, які вимагають швидких політичних, економічних соціальних перетворень. Тому оскільки успіх трансформаційних процесів у країні залежить від сприйняття пропонованих керівництвом держави змін населенням, – становлення демократії у державі є поступовим процесом, залежним від ефективності запровадження демократичних цінностей, формування відповідної свідомості громадян.