ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, висвітлюється стан проблеми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, визначено мету й завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, описано його методологічну основу, розкривається наукова новизна роботи її теоретичне і практичне значення, містяться відомості про апробацію та публікацію результатів дослідження, структуру і обсяг роботи.

Перший розділ “Концептуальні засади досліджень проблем безпеки у міжнародних відносинах” присвячено окресленню понятійно-категоріального апарату дослідження, аналізу загальних теоретичних підходів, які використовують для концептуального дослідження змісту національної і міжнародної безпеки як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, зокрема польські дослідники. Методом всебічного аналізу з’ясовуються основні поняття та досліджується зміст і суть безпеки, національної безпеки, міжнародної безпеки, політики національної безпеки та концепцій міжнародної безпеки (рівноваги сил, глобальної/спільної/всеосяжної безпеки, колективної безпеки, кооперативної безпеки). Для аналізу теоретичних особливостей досліджень безпеки базовими слугують концептуальні підходи неолібералізму та неореалізму, розглядаються також цивілізаційний підхід, принципи неофункціоналізму і нормативної теорії. Аналізуючи концепції міжнародної безпеки, особливу увагу приділено дослідженню концептуальних підходів до трактування кооперативної безпеки представниками Маршалл-Центру, Брукінгського інституту та науковця О. Вівера, оскільки ця малодосліджена в Україні концепція може стати однією з основ, окрім концепції колективної безпеки, для формування сучасної європейської системи безпеки.

На підставі дослідження поняття загрози та виклику національній та міжнародній безпеці, сучасні загрози безпеці класифіковано за характером, за джерелами, за середовищем, за досяжністю, за шкалою загрози, за спрямуванням, за ступенем сформованості, за наслідками, за рівнем суб’єктивних оцінок, за характером суспільних відносин, що дало змогу удосконалити їх системну класифікацію, більш повно розкрити особливості розвитку. У сучасних загроз і викликів чітко сформувалися такі чотири тенденції: розширення кола суб’єктів, носіїв загроз; розширення діапазону загроз безпеці; “відтериторіювання” загроз безпеці; (зменшення пов’язаності загроз безпеці з певною територією); стимулювання міжнародних конфліктів в якісно нових рисах (з низькою інтенсивністю). Зі зміною геополітичної ситуації зростає вплив на безпеку невійськового фактора, а саме загроз і викликів нового типу, які стають щоразу більш взаємозалежними.

Таким чином, у першому розділі закладено концептуальні основи дослідження питань національної та міжнародної безпеки, визначено зміст та теоретичні особливості формування політики національної безпеки держави в сучасних міжнародних відносинах.

Сучасне розуміння політики національної безпеки, її змісту має набагато ширший вимір ніж у минулому. Сьогодні безпека вже охоплює не тільки військові аспекти, а насамперед політичні, економічні, соціальні, науково-технологічні, інформаційні, екологічні, культурні та гуманітарні. У складній взаємодії усіх елементів безпеки роль кожного може змінюватися залежно від особливостей внутрішнього розвитку країни й міжнародної ситуації. Оскільки ці складові безпеки тісно взаємопов’язані, зміцнення одного елементу неминуче призведе до зміни інших складових. Отже, для ефективного забезпечення національної чи міжнародної безпеки в концептуальному вимірі, поряд з традиційними військовими, силовими засобами, необхідно ефективніше залучати дипломатичні, економічні, юридичні та соціальні механізми, вдатися до активних запобіжних дій. А стратегії політики безпеки держав мусять дедалі більшою мірою враховувати „м’які” невійськові виміри безпеки.

Поряд з процесами глобалізації розмиваються межі між зовнішньою та внутрішньою безпекою, а отже, зникає різниця між зовнішньою та внутрішньою політикою у сфері забезпечення національної безпеки. Усі ці зміни враховують, аналізуючи проблеми безпеки, українські та зарубіжні дослідники, що значно розширює предмет наукових досліджень і водночас ускладнює дослідження змісту поняття безпеки.

У постбіполярний період з’явилися нові типи викликів і загроз стабільності у Європі та світі, потенціал цих загроз та викликів, швидкість їх поширення зростають. Загрози, які донедавна вважалися примарними, сьогодні стали реальністю. Окрім того, важливо наголосити на тому, що прояв загроз та викликів нового типу став можливим тільки в глобальному суспільстві, і вони здебільшого взаємопов’язані та взаємозалежні. Загрози і виклики нового типу вже не можна традиційно розмежувати на загрози/виклики для внутрішньої і для зовнішньої безпеки: швидше за все, вони належать до так званої пограничної зони, до сфери реалізації як національної, так і міжнародної безпеки, безпосередньо не стосуючись ні першої, ні другої. Адже в традиційному розумінні чиста національна та міжнародна безпека зводиться до певного (іноді вузького) кола інтересів, хоча через зовнішньополітичні питання держави намагаються реалізувати і національну безпеку. На сучасному етапі міжнародних відносин, коли відносини між державами дедалі більше ускладнюються і водночас збільшується масштаб різного типу нових загроз і викликів, безпека держав ґрунтується більше на взаємозалежності, ніж на односторонній залежності або перевазі, і усвідомлення цього спонукає до пошуку оптимальних моделей чи концепцій міжнародної безпеки.

Отже, в умовах глобалізації, впливу внутрішніх і зовнішніх загроз і викликів політика національної безпеки держави – це забезпечення внутрішньої безпеки через діяльність законодавчої, виконавчої і судової влади, військово-оборонного комплексу, політичних інститутів, які представлені національними групами, громадськими, соціальними, релігійними та іншими організаціями, а також реалізація зовнішньої політики через співпрацю з іншими державами та організаціями для підвищення рівня безпеки і стабільності в регіоні та світі, відповідно до національного законодавства і норм міжнародного права.

Вплив глобалізації на процеси ухвалення рішень слід враховувати практично в усіх сферах державної діяльності: у формуванні та забезпеченні безпеки та оборони, у зовнішніх відносинах і в забезпеченні внутрішньої стабільності. Нова система, обриси якої щойно окреслюються, рівною мірою ґрунтується на узгодженні інтересів, спільних цінностях, нормах і принципах закону. Поєднання політичних і правових механізмів, а також створення атмосфери, сприятливої для співпраці, в сумі може дати кращий ефект в реалізації політики безпеки. Отже, зовнішньополітичні аспекти цієї політики набувають нового значення для держав.

Оскільки система регіональної безпеки, а саме безпеки ЄС, охоплює багато держав, що різняться економічним розвитком, політичним устроєм, етнічним складом населення, важливим принципом системи безпеки мусить стати створення рівних умов безпеки всім членам означеної системи. Аналіз найпоширеніших концепцій міжнародної безпеки дає підстави стверджувати, що сучасна європейська архітектура безпеки характеризується поєднанням елементів колективної і кооперативної безпеки. Відбувається переоцінка головних безпекових структур, інститутів та організацій, які виявилися не зовсім ефективними, з точки зору потреб і загроз, за умов глобалізації і прискореної модернізації у Європі та сучасному світі. Не заперечуючи права на існування інших концепцій безпеки, наголошуємо на можливості адаптації концепції кооперативної безпеки саме до європейських умов як однієї з можливих ефективних і дієвих основ формування європейської системи безпеки. А Польщі та Україні, якщо вони не хочуть залишитися на задвірках глобальних процесів, необхідно взяти активнішу участь у процесі трансформації та побудови кооперативної моделі європейської безпеки.

Другий розділ “Концептуальні засади формування політики національної безпеки Республіки Польщі” розпочинається аналізом актуальних загроз і викликів нового типу для безпеки РП. Серед них увагу зосереджено на міжнародному тероризмі, сучасних екологічних загрозах, ядерній небезпеці, етнічних і релігійних конфліктах, міжнародній організованій злочинності, поширенні тоталітарних сект і неконтрольованій міграції. Також висвітлено принципи реалізації політики безпеки РП щодо їх нейтралізації. Загрози та виклики нового типу істотно впливають (безпосередньо чи опосередковано) на безпеку не тільки Польщі, а й цілого європейського співтовариства. У недалекій перспективі поряд з вищезазначеними можуть розміститися ще й виклики, пов’язані із забезпеченням енергетичної безпеки держави та відсутністю достатньої кількості чистої питної води.

Уперше до списку можливих невійськових викликів для безпеки держави включено поширення тоталітарних сект, оскільки через особливий характер діяльності (пропагандистський, економічний, розвідницький, терористичний) і, зокрема, через методи впливу (психоманіпулятивні, деструктивні) на особу та суспільство вони несуть багато безпосередніх та опосередкованих викликів для стабільного функціонування держави. Враховуючи особливості тоталітарної секти, її відмінності від решти нових релігійних рухів, сформульовано визначення цього поняття. Тоталітарна секта – це кожна група, з релігійним чи псевдорелігійним ухилом, що має сильно розвинену структуру влади і водночас характеризується значною розбіжністю між декларованими і реалізованими цілями, а також приховуванням норм, що істотно регулюють життя членів; яка порушує базові права людини й умови суспільного співіснування, а її вплив на членів, прихильників і суспільство є негативним. Крім того, аналізується діяльність найбільш небезпечних тоталітарних сект, ґрунтовно розкривається проблематика їх діяльності та механізми протидії цьому виклику зі сторони РП і ЄС.

У розділі комплексно досліджуються стратегії національної безпеки та оборони Польщі в 1990–2003 роки: Оборонна доктрина РП від 21 лютого 1990 року, Основи польської політики безпеки та Політика безпеки і оборонна стратегії РП від 2 листопада 1992 року, Стратегія безпеки РП від 4 січня 2000 року та Основи стратегії оборони РП від 23 травня 2000 року, і Стратегія національної безпеки РП від 22 липня 2003 року. Аналіз охоплює дослідження тенденцій змін у формуванні політики безпеки РП (зокрема зовнішньополітичних аспектів) у період становлення держави як окремого суб’єкта міжнародних відносин та реалізації стратегії інтеграцій до НАТО і ЄС. Проаналізовано компетенцій (Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів) у Конституції РП з 1997 року, з метою виявлення і дослідження правових та інституційних засобів впливу найвищих державних органів влади на формування та реалізацію політики національної безпеки держави.

На підставі викладеного, автор доходить таких висновків.

По-перше, аналіз обраних загроз і викликів нового типу показав наскільки серйозно вони можуть впливати і вже впливають на безпеку і стабільність не тільки РП як окремої держави – члена ЄС, а й на все європейське співтовариство. Це дало підстави стверджувати, що безпека Польщі суттєво залежить від безпеки ЄС, як і ставлення до тієї чи іншої загрози загалом у ЄС залежить від ставлення до тієї ж загрози в самій Польщі. Окрім того, загрози та виклики нового типу, безпосередньо чи опосередковано впливаючи на безпеку, без відповідної уваги з боку держави чи міжнародної спільноти можуть самі як ускладнитись, так і стати каталізатором розвитку інших загроз чи викликів.

По-друге, основні міжнародні та національні інституції, в тому числі польські, виявилися ще не готовими до ефективної боротьби з цими загрозами та викликами. Боротьба з ними вимагає координації, дотримання юридичних норм та співпраці між суб’єктами міжнародних відносин, бо тільки через співпрацю, уніфікацію законодавства, а найголовніше ліквідацію умов, за яких вони зароджуються, можна ефективно протидіяти загрозам і викликам, що лежать на межі відповідальності національної та міжнародної безпеки. Поряд з цим в Європі, і Польщі зокрема, все ще існує проблема: дотримання прав людини чи забезпечення безпеки держави.

По-третє, у процесі аналізу стратегій національної безпеки та оборони РП 1990 – 2004 років встановлено, що у теоретичній площині при розробці стратегічних напрямів політики національної безпеки і оборони РП прагне, хоча і реакційно (тобто в міру набуття актуальності, а не передбачаючи заздалегідь), враховувати наслідки і тенденції розвитку міжнародних відносин, зокрема євроінтеграційні трансформування, динаміку глобалізаційних процесів і розвиток загроз та викликів нового типу. Щоразу більшою мірою в стратегіях використовувалось результати наукових досліджень проблематики національної та міжнародної безпеки, зростає зовнішньополітичний аспект національної безпеки.

По-четверте, особливістю політики безпеки РП аналізованого періоду є її багатостороння активність. Водночас безальтернативним концептуально стратегічним напрямом політики національної безпеки після розпаду СРСР був курс на “повернення до Європи”. Важливі для безпеки Польщі заходи здійснювалися одночасно в декількох площинах, причому зовнішньополітичні аспекти серед них посідали особливе місце: заходи, підкріплені прагненням до нових відносин з безпосередніми сусідами та державами регіону; заходи щодо визначення нових відносин Польщі з європейськими та міжнародними інституціями, що діють у сфері безпеки, особливо з ОВД, НАТО, ЄС (ЗЄС) та ОБСЄ (НБСЄ); заходи щодо створення нової загальноєвропейської системи безпеки. Отже, разом зі всіма трансформаціями змінювалось міжнародне становище РП: у 1992 році вона була змушена опиратися на самостійну оборону; після 1999 року настала потреба пристосування стратегії до умов колективної безпеки; а після подій 2001 року та трансформації міжнародних відносин постала також необхідність перегляду основних положень політики національної безпеки.

По-п’яте, політика національної безпеки Польщі за останні 15 років сформувалася як відповідь на динамічний розвиток європейської ситуації, на зміни політичного обличчя Європи, відкриття нових можливостей, але водночас і появу нових викликів і загроз. РП увійшла в ХХІ століття за вигідних геополітичних умов: вона стала членом НАТО та ЄС, які є не тільки гарантами її безпеки, а й важливими чинниками, що формують ситуацію у європейському регіоні. Польща має врегульовані відносини зі всіма своїми сусідами, а навколо неї розвивається конструктивна регіональна співпраця. Вона намагається бути рівноправним учасником європейського та трансатлантичного діалогу. Водночас Польща опинилася перед проблемами негативних наслідків глобалізації і впливу загроз та викликів нового типу.

По-шосте, відображені в Конституції РП засоби впливу на політику безпеки (правові та інституційні) дають можливість орієнтуватися в базових компетенціях Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів РП у сфері безпеки держави. Аналіз статей Конституції РП дає всі підстави стверджувати, що найвищі державні органи влади володіють дієвими правовими та інституційними засобами забезпечення національних інтересів і впливу на безпеку та оборону держави. Крім того, механізм забезпечення безпеки держави окреслюється не лише правовими нормами, а й іншими факторами, зокрема принципами політичної культури. Політика безпеки РП нерідко залежить від суперництва між урядовою коаліцією та парламентською опозицією, хоча насправді повинна відображати національні інтереси держави, її громадян та загальнолюдські цінності.

У третьому розділі “Основні напрями реалізації політики національної безпеки Республіки Польщі за умов розвитку європейської та євроатлантичної системи безпеки” досліджується зовнішньополітичні особливості реалізації політики безпеки РП в сучасних міжнародних відносинах, здійснюється історико-політичний аналіз інтеграційного шляху Польщі та взаємовідносини з такими інститутами, як НАТО і ЄС, а також, досліджується участь і ставлення РП щодо розвитку політики безпеки ЄС.

Політика безпеки РП після вступу в НАТО та ЄС визначається прагненням перейти від ролі “споживача” безпеки до ролі “творця” безпеки в європейському регіоні, бажанням спеціалізуватися в ЄС та НАТО на формуванні їх східної політики, і водночас зміцнити свої позиції всередині організацій, зокрема, через участь РП у миротворчих місіях, та реалізацію політики серед держав Східної Європи, які прагнуть набуття членства в НАТО і ЄС, в якості “провідника” до цих організацій.

Формування Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС – СЗППБ, ще далеко не завершилося оскільки у військових питаннях ЄС все ще значно залежить від НАТО, а в кінцевому підсумку – від США. Розбіжності всередині ЄС щодо СЗППБ і її військової складової (Європейської політики безпеки та оборони – ЄПБО), взаємодії та сумісності з НАТО породжують гострі дискусії серед держав-членів і гальмують розвиток ІІ стовпа ЄС. Відповідно до цієї реальності Польща початково з невеликим бажанням сприймала ідею ЄПБО, й досі ставиться до неї з певною недовірою. Тому в питаннях забезпечення безпеки вона більше покладається на США, що відповідно не подобається ключовим партнерам з ЄС – Франції та, частково, Німеччині.

З урахуванням історичного досвіду і географічного положення головним мотивом прагнень Польщі щодо вступу в НАТО і ЄС було бажання насамперед стати “споживачем” безпеки, яку забезпечують ці організації. Ця настанова й надалі формує позицію частини польських політиків, котрі більше уваги приділяють збереженню тих функцій НАТО, які гарантують оборону, ніж тих, завдяки яким НАТО може стати інструментом польської зовнішньої політики. Для РП можливості впливу на формування середовища регіональної безпеки та налагодження тривалих партнерських відносин з державами – членами НАТО і ЄС у сфері безпеки залежать від вміння правильно визначити свою роль в європейських та євроатлантичних відносинах, а також від вагомості її внеску у забезпечення стабільності та безпеки, тобто переходу на позицію “творця” безпеки. Це очікування відповідає загальній тенденції європейської сфери безпеки. Попри те, що Польща має як можливості, так і бажання перейти від ролі споживача до творця європейської безпеки в ХХІ столітті, ситуацію ускладнює суперечність пріоритетів і дуже повільний темп реформ.

Успіх, якого в широкому плані вдалося досягти Польщі в реалізації євроатлантичної та європейської стратегії інтеграції (курсу “на повернення до Європи”), її швидка адаптація до політичних вимог, які висуваються до членів НАТО і ЄС, спричинили те, що можливості Польщі у повній переорієнтації політики безпеки оцінюються щоразу прискіпливіше.

Окрім того, розрив, який виникає, з одного боку, між політичними амбіціями і можливостями держави, а з другого – між минулим – потребою членства в впливовій організації колективної безпеки, що дбає про своїх членів, – і сучасністю – необхідністю залучення потенціалу будь-якої організації для забезпечення кооперативними методами безпеки третіх держав (а, по суті, для елімінації загроз та викликів, що розвиваються в ній) – породжує конфлікт двох перспектив для держави: Польщі як “споживача” і як “творця” безпеки. Його існування унеможливлює не тільки окреслення ролі Польщі в НАТО, а й постає перешкодою на шляху до повного залучення в процес формування нової системи європейської безпеки, зокрема ЄПБО.

Дослідження еволюції європейської політики безпеки є важливим для майбутнього ЄС ще й тому, що середовище безпеки в Європі та навколо Європи постійно змінюється – біполярний устрій поступився процесам глобалізації та фрагментації. Поруч з позитивними змінами на тлі європейської та євроатлантичної інтеграції для миру та стабільності в Європі з’явилися виклики та загрози нового типу. Польща у подоланні цих загроз та викликів могла б перейняти на себе, хоча б частину ініціативи, залучивши, наприклад, до підтримки та допомоги Україну. При цьому слід враховувати, що адаптація СЗППБ і ЄПБО до нових реалій і завдань вимагає розробки нових принципів, норм і концепцій безпеки, адекватних вимогам сучасного світу.