ЕТНІЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ЕТНІЧНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У Вступі обгрунтовані актуальність теми дослідження та ступінь її наукової розробки, визначені об'єкт і предмет, мета й завдання дисертаційної роботи, розкриті її основні методи, теоретичне і практичне значення, апробація результатів, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною.

У першому розділі “Проблема етнічної та національної ідентичності молоді в сучасній політичній науці” проаналізовано основні поняття, концептуальні підходи до осмислення феномена етнічної і національної ідентичності вітчизняними і зарубіжними дослідниками.

У першому підрозділі “Політологічний аналіз понять етнічної та національної ідентичності” розглянуто специфічні ознаки феномена ідентичності в контексті етнічного та національного розвитку. Дисертант доводить, що ідентичності, взаємодіючи одна з одною, створюють своє­рідну ієрархію. Протягом останніх років до першої групи ідентичностей швидко увійшла етнічна, яка, виходячи з аналізу подій у посттоталітар­них країнах, затримається там надовго.

Здійснене на початку 90-х років дослідження етнічної самоіденти­фікації в етнічних групах України виявило її основні чинники: володіння рідною мовою, знання історії та культури свого народу, національність батьків, громадянство, місце проживання, місце народження та ін.

Сучасні етнополітичні процеси характеризуються загостренням комп­ліментарності, тобто особливого почуття підсвідомої взаємної симпатії членів етнічної спільноти, яка є своєрідним критерієм поділу на "своїх" і "чужих". Більшість людей схвалюють або засуджують чужі культурні цінності, використовуючи як стандарт власні. Цей тип ціннісного судження називають етноцентризмом, який психологи визначають як схильність розглядати явища та факти культури іншого народу крізь призму культурних традицій та цінностей власного народу. Психологічна основа явища етноцентризму полягає в особливостях механізму світосприйняття, на який справляє певний вплив своєрідне "блукання" між "Я" та "Ми" ідентифікаціями, тобто особистий досвід та колективне буття індивіда. На думку дисертанта, із соціально-психологічної точки зору, більш правомірним є питання не про те, як подолати етноцентризм, а про те, як зробити його наслідки менш руйнівними для міжкультурної взаємодії. Для цього є два шляхи: пошук загальнолюдських цінностей і стандартів, які могли б стати відправною точкою у міжетнічному спілкуванні; цілеспрямоване і послідовне формування у кожної людини якостей толерантності, терпимості до несхожого.

Концепція етнічної ідентичності у вітчизняній етнополітології ще не сформована остаточно. На основі аналізу точок зору на етнічну іден­тичність (І.Кресіної, М.Обушного, М.Шульги та інших учених) дисертант пропонує узагальнене розуміння етнічної ідентичності як засобу виді­лення й віднесення людиною і групою себе чи інших осіб за певними ознаками (усвідомлення своєї єдності, спільності походження, історичної долі, культури, комплекс стереотипів свідомості й поведінки) до певної етнічної спільноти. Витоки етнічної ідентичності слід шукати в минулому, однак процес етнічної самоідентифікації відбувається і на основі нинішнього етнокультурного контексту. Причому етнічність дедалі біль­ше переходить із середовища матеріальної культури до духовної і особистої сфери. Для індивіда потреба у визнанні його причетності до великої спільноти є мотиваційним чинником поведінки. Відтак внутрішніми факторами співвіднесення індивідом себе з певною спільнотою виступають мова, культура і престиж етносу в суспільстві.

Поняття національної ідентичності належить до розряду соціально-політичних, які орієнтовані на вироблення еталонів етносоціальної, політичної поведінки. Національна ідентичність спирається на культурні й громадянсько-політичні традиції, інтереси, перспективи політичного розвитку, спільні політичні інститути, права та обов'язки, економічний і соціальний простір, спільність громадянства. Цілісність національної ідентичності сприяє збереженню консенсусу з фундаментальних питань розвитку держави. Національна ідентичність це не вроджена риса народу, а результат суспільного виховання. У поєднанні з етнічною ідентичністю вона може перетворитися на рушійну силу суспільно-політичних перетворень.

На думку дисертанта, етнічну і національну ідентичності потрібно розглядати як окремі явища, оскільки кожна з них займає певне місце у системі життєвих цінностей.

У другому підрозділі "Проблема утвердження етнічної та націо­нальної ідентичності молоді в контексті сучасного демократичного розвитку" розглядається процес впливу зазначених явищ на свідомість української молоді.

Дисертант відзначає, що дослідження етнічної та національної іден­тичності української молоді ускладнюється наявністю подвійної само­ідентифікації, її маргінальності, накладенням соціальної ідентичності на етнічну й національну та ін. За цих умов детального дослідження потребують сучасні тенденції етнічної самосвідомості молоді.

Для виявлення рівня етнічної ідентичності в Україні важливу роль має інтегральна оцінка орієнтацій щодо етнічної мови та почуття до рідної землі молодого покоління українців. За соціологічними дослідженнями, залученими дисертантом для аналізу, активна зайнятість у трудовій сфері впливає на спрямованість інтересів молодих людей. Найбільше поціновується рідна мова у групах керівників підприємств та різноробів (75 і 80%). В решті груп молоді показники мовного пріоритету значно менші. Дисертант виявив таку закономірність: з підвищенням рівня освіти зростає значення мовного пріоритету. Високий рівень останнього характерний для категорії молоді із спеціальною та незакінченою вищою освітою (66,7 і 69 %) і пов'язаний із кваліфікованою, престижною роботою, яка вимагає знання державної мови.

Формування почуттів до рідної землі та природи також значною мірою визначається рівнем матеріальної забезпеченості молодих людей. У середовищі молодих українців спостерігається тенденція до збільшення значущості ставлення до Батьківщини залежно від зростання рівня матеріального статку, причому серед молоді ця тенденція виявляється найбільш яскраво порівняно з іншими поколіннями. Певний ідентифі­каційний статус не лише характеризує будь-яку особистість, а й вказує на особливості оцінки почуттів до Батьківщини представниками різних поколінь. Зростаюча етнічна свідомість молодих людей зумовлює і найвищу оцінку почуттів до рідної землі (78,5 %).

Поняття “батьківщина” належить до категорії ідентитетів. Воно підкреслює об'єктивний характер етнічної ідентичності й базується на антропологічних (раса, біологічний тип), культурних (мова), психологічних (менталітет) та інших характеристиках. У сучасному розумінні почуття патріотизму не обов'язково означає повернення до традиціоналізму чи архаїзацію суспільно-політичного розвитку. Навпаки, умовою успіху не лише демократизації, а й модернізації суспільства є поєднання інноваційних елементів соціального укладу з ендогенними соціальними стандартами. Із стабілізацією матеріального стану в Україні підвищується рівень значущості ставлення до рідної землі у представників молодого покоління. Висока значущість почуттів до Батьківщини характеризує “військових” середнього покоління та молоду генерацію – підприємців, оскільки вони найгостріше усвідомлюють свою причетність до сьогодення та майбутнього Батьківщини. Проте такий стан етносоці­альних пріоритетів молоді не залишається стабільним. У 40 % респондентів віком до 20 років і у 36 % від 20 до 36 років почуття гордості та самоповаги щодо своєї етнічної приналежності супроводжується почуттям соціальної незахищеності та непевності (20,0 і 20,7 %).

Складність процесів набуття молоддю стійкої етнічної і національної ідентичності пов'язана із сформованим століттями і відтак важко викорінюваним комплексом меншовартості українців, який набув викривлених форм несприйняття власної культури та своєї етнічної приналежності. Так, досить значна частина молодих людей при опитуванні визначають себе як "жителі України", "населення України", а не українці. Коли молодим людям запропонували визначитися, ким вони себе насамперед відчувають, то виявилося, що поряд з позицією “громадянин України” (її визначили понад 50 % опитаних до 30 років) у середньому 30 % віддали перевагу позиції “громадянин світу”. Подібна ідентифікація не виключає наслідків порушення інформаційних зв'язків, втрати етнічних цінностей. Більше того, вона змушує повернутися до думки, що без культурної вкоріненості людина втрачає почуття належності до етнічної спільноти.

Майбутнє незалежної України великою мірою залежатиме від того, наскільки успішно вона просуватиметься шляхом створення згуртованої політичної нації. Молодіжна політика в сучасних умовах спрямовується на адаптацію молоді до можливостей громадянського суспільства і повинна передбачати поєднання з етнонаціональною політикою через вітчизняну правову базу та міжнародний досвід, визначення як одного з пріоритетів утвердження основоположного для державної самоідентифі­кації принципу “нація держава”, що має відігравати у свідомості молоді роль не лише етноконсолідуючого чинника, а й політичної мети.

Виходячи з необхідності утвердження у свідомості української молоді національно-державної ідентичності, дисертант визначає основні напрями її становлення: формування етнонаціонально визначеної ментальності, що дає можливість чітко відрізняти представника даної держави від громадян інших держав; подолання маргінальної невизначеності економічної ситуації, політичної ідеології, життєвих орієнтирів; поєднання еліти суспільства з широкими верствами через розвинене відчуття державної спільності.

Другий розділ "Формування етнічної та національної ідентич­ності української молоді наприкінці 80-х у 90-і роки ХХ століття" розкриває проблеми перехідної етнонаціональної свідомості української молоді.

У першому підрозділі "Етнонаціональне відродження України і початок зміни світоглядних орієнтацій у молодіжному середовищі" зазначається, що перехідний стан у колишньому СРСР було започатковано реформами середини 80-х років ХХ ст. Результатом цих реформ стали демонтаж командної системи; переорієнтація політичної ідеології, формування політичного плюралізму; зміни в системі ціннісних орієнтацій.

В умовах утвердження національної держави та нових цінностей у молодого покоління з’явився шанс щодо вільного пізнання реальності, від­криття її особистісного та етнонаціонального змісту. Результатом цього має постати нова політична культура, в якій будуть акумульовані цінності, ідеали та норми, що відображають історичний досвід народу, його інтереси. Домінантою цієї культури має бути етнонаціональна та соціальна злагода.

Формування ідентифікаційної орієнтації на етнонаціональній основі передбачає врахування коливань, що відбуваються у свідомості молоді: ідеалізацію минулого, відторгнення адміністративного втручання, різно­манітні прояви абсентеїзму та нігілізму, апатію щодо політичної участі та громадянського самовираження.

У 90-і роки ХХ ст. для України викликом стало формування нової ціннісної основи для позитивної моделі майбутнього, стратегії національ­ного розвитку. Це зумовило зрушення у свідомості молодого покоління за такими основними параметрами: набуття якісно нової історичної самосвідомості; співробітництво людей у різних сферах життя; формування громадсько-політичної активності, спрямованої на конструктивні суспіль­но значущі перетворення; подолання кризи ідентичності; вміння жити в умовах мультикультуралізму; підтримка ринкових реформ.

Українська молодь у 90-і роки неспростовно підтвердила висновок теорії культурного поділу праці (згідно з якою представники того чи іншого етносу найефективніше працюють у тих галузях, які відповідають їхньому етнічному менталітету) – через відкриття Заходу й певне розчарування в його стандартизованих елементах життя. Відтак, зазначає дисертант, виникло сподівання на оптимальне співвідношення між етнічною самобутністю, асиміляцією та інтеграцією, на повернення феномену етнічності гідного місця у суспільному розвитку.

У другому підрозділі "Українське студентство як носій оновленої етнонаціональної свідомості" зазначається, що одним з чинників і рушіїв новітньої української державності є студентство, котре являє собою освічену, мобільну й консолідовану соціальну спільноту, активну суспільно-політичну силу. Для сучасного українського студентства характерні розвиток пізнавальної мотивації через підвищену потребу в комунікації, розширення поля для споживання культури, встановлення нових соціальних зв’язків; підви­щений інтерес до власної особистості, самовизнання і самовиховання. Дисертант, проаналізувавши дані соціоло­гічних досліджень щодо ставлення українського студентства до статусу української мови як державної і російської – як “офіційної”, дійшла висновку: в молодіжному середовищі прихильників надання російській мові статусу офіційної менше половини. Водночас серед молоді найбільше тих, хто вважає, що російській мові не треба надавати статусу офіційної (42,4%), і найменша кількість тих, хто не визначився. Проте щодо ставлення до російської мови молодь виявилася найбільш суперечливою: серед неї найвищі показники тих, у кого рідна мова російська, і тих, хто розмовляє у сім'ї російською мовою. Тобто свідомість молоді ще вкрай супе­речлива: з одного боку, 44 % відносять себе до російськомовних, більше половини спілкуються у сім'ї російською мовою, а з іншого – менше половини молоді вважає за необхідне надати російській мові статус офіційної. Це відображає зміни у суспільних оцінках ролі російської мови, а також суттєве зменшення обсягу її викладання у школах у роки незалежності. Молодь сприйняла реалії життя так: без знання української мови кар'єру зробити дуже важко, а без знання російської мови – можливо. В результаті вже у 2000 році 60,6 % молоді назвали українську мову рідною.

З точки зору формування етнічної та національної ідентичності у студентської молоді звертають на себе увагу такі характерні ознаки: раціо­нально-практичне наповнення етнічної та національної ідентичностей соціальним та практично-політичним змістом; відсутність усвідомлення чіткої межі між етнічним і національним буттям; орієнтація на нові цінності, першочерговими серед яких вважаються свобода пересування у світі, свобода слова й доступу до інформації, свобода підприємництва й можливість розпоряджатися своєю власністю, свобода волевиявлення, захищеність з боку держави етнічної, національної самобутності.

У третьому розділі "Особливості взаємодії етнонаціональних та цивілізаційних чинників самосвідомості української молоді на початку ХХІ століття" визначаються соціально-політичний контекст і особливості новітніх трансформацій свідомості сучасної української молоді.

У першому підрозділі "Характерні ознаки соціокультурного контексту кінця ХХ початку ХХІ століття і новітні трансформації етнонаціональної ідентичності української молоді" дисертант показала, що процеси глобалізації культури, з одного боку, потребують з'ясування культурного контексту цивілізаційних змін, а з іншого актуалізують проблему ідентичності нового покоління, що в рамках певної нації формує самодостатній, неповторний тип майбутнього світосприйняття.

Що стосується ідентифікації молоді, то в її середовищі уживаються два процеси, які є похідними від пострадянської ідентифікаційної невизначеності. Перший процес пов'язаний з індивідуалізацією прозахідного типу, другий з пошуками нової корпоративної самореалізації. Обидва ці процеси є наслідком балансування українського суспільства між західною та східною моделями суспільного розвитку.

Завдяки прозахідно-індивідуалістичній орієнтації дедалі більше молодих людей схиляються до сталої орієнтації на Захід, на основі якої слід вибудовувати власний шлях цивілізаційного розвитку. Замість стереотипних уявлень про "інтернаціоналізм" радянських часів та "інтеграцію" часів перебудови в молоді формуються ідентифікаційні настанови на "універсалізацію", "глобалізацію" та інші цінності, привнесені із Заходу.

Східноорієнтований тип української людини, попри значний рівень індивідуалізації та відхід від радянської колективності, стимулює створення нових соціальних угруповань, які, з одного боку, означають реанімацію попередньої корпоративності, а з іншого є свідченням тенденції до формування нових соціальних рухів.

На основі аналізу соціологічних даних дисертант виявила низку тенденцій у трансформації свідомості молоді. По-перше, це незмінно негативне ставлення до державних органів. За результатами опитування 1997 р., 77% молодих людей покладаються на власні знання, здібності та сили і лише 5% на підтримку держави. Опитування 2000 р. показало, що молоді люди лише в поодиноких випадках звертаються до державних органів за підтримкою. Водночас серед них непопулярна думка, що молодіжні проблеми має розв'язувати сама молодь, потрібні органи влади, відповідальні за здійснення державної молодіжної політики.

Специфіку етнонаціональної ідентичності молоді засвідчує регіо­нально-територіальний чинник. Поряд з етнічною та національною самоідентифікацією регіональна приналежність виступає як відносно самодостатня цінність. 44% громадян декларують свою регіональну ідентич­ність як основну. Для населення центральних, західних та центрально-західних областей ідентифікація з Україною та її народом досить усталена. Весь комплекс відмінностей в ідентичностях та специфіці самоідентифікації молоді найбільш чітко виявився між Правобережною та Лівобережною Україною. При відповіді на питання “До яких груп Ви себе відносите – населення району чи міста, регіону, України в цілому, колишнього СРСР, Європи, світу в цілому” зафіксовано особливості самоідентифікації у соціально-громадянському просторі. Групи іденти­фікації названо громадянськими, або соцієтально-громадянськими, оскільки вони утворються на основі самоідентифікації особистості в координатах суспільства в цілому та на основі своїх уявлень про зв'язок з країною, територією (громадянськість, нація в її громадянсько-терито­ріальному, політичному розумінні). У відповідях на це запитання, по-перше, фіксувалася масштабність тієї соціальної спільноти, з якою себе співвідносить особа, по-друге, це давало змогу розглянути вікові особливості формування громадянської ідентичності. Найбільше громадяни віком до 30 років ототожнюють себе з Україною – 38,2%. Причому етнічні українці більш виразно ідентифікують себе з населенням України, ніж їхні ровесники етнічні росіяни – відповідно 41,9% та 22,9%. Етнічна належність та спілкування українською чи російською мовою в сім'ї накладає відбиток на громадянську ідентичність.

Нині в Україні окреслилося кілька соцієтально-громадянських само­ідентифікаційних груп молоді. Перша (38,2%) – “населення України”, це переважно україномовні українці, які географічно проживають у західно­му та центральному регіонах. Друга (27,8%) – “населення району або міста”, яка майже порівну розподілилася по регіонах та етнічно. Серед них більше тих, хто говорить в сім'ї українською мовою. Третя “населення СРСР” об'єднує 2,6% україномовної молоді та 15,4% російськомовної.

На думку дисертанта, такі показники етнічної та національної ідентичності молоді мають спонукати державні чинники до пошуку оптимального співвідношення інтересів титульного етносу та етнічних груп України.

У другому підрозділі "Основні напрями формування нової парадигми життєвих орієнтацій сучасної молоді й майбутніх поколінь" зазначається, що пошуки молоддю шляхів до демократичної самоорганізації на принципово новій етнонаціональній основі передбачають: адаптацію індивідуальної свідомості, поведінки, культурного досвіду до мінливих наслідків техногенної революції; зниження значення держави у формуванні культурного простору; переорієнтацію свідомості на відхід від неусвідомлених наслідків вестернізації; формування соціокультурних механізмів становлення громадянського суспільства як процесу перетворення етнічних та національних орієнтацій та засобу ефективного регулювання взаємовідносин людини з політичною владою.

Аналіз прихильності молоді до різних ідентифікаційних настанов засвідчує: коливання між необхідністю зміцнення і розвитку зв'язків з колишніми республіками СРСР, встановлення контактів з розвиненими країнами Заходу, орієнтація на власні ресурси; прагнення до повернення в лоно соціалізму на сході та півдні України (відповідно 29,8% і 27,5% респондентів) та симпатії щодо утвердження приватної власності й ринкових відносин на заході (удвічі більше, ніж на сході й у центрі України – 20,8% проти 10,7% і 10,7% відповідно); неприховану аполітичність і налаштованість на часткові зміни. Отже, громадянська ідентичність молодої людини є невід'ємною частиною цілого комплексу ціннісно-ідеологічних ідентичностей. Їхнє формування відбувається паралельно з процесом політичної соціалізації молоді й у подальшому їхній вплив задає характер та зміст політико-ідеологічної, громадянської, національної самоідентифікації. Тому важливим є аналіз ставлення молоді до еконо­мічного, зовнішньополітичного розвитку України з огляду на регіональні та мовні характеристики.

Дисертант аналізує регіональний розподіл ставлення молоді до економічних перетворень і відзначає загальну тенденцію прийнятності ринкових реформ для молодих людей: на заході – 40,2%, у центрі – 28,1, на півдні – 24,6, на сході – 18,9%. Якщо об'єднати дві альтернативи – повний перехід до ринку та окремі зміни, які теж слід вважати проринковими, то варто, на думку автора, констатувати, що у всіх регіонах молодь схильна до економічних перетворень. Тому вдале економічне реформування в Україні привело б до консолідації суспільства, особливо молоді, що і стало б рушійною силою формування української політичної нації.

Зовнішньополітичні орієнтації та ставлення до геополітичного розвитку країни є важливою детермінантою формування громадянської, націо­нальної ідентичності. Саме національно-культурний фактор є визначальним щодо позиціювання особистості у суспільно-політичному просторі. Вибір геополітичного напряму розвитку країни дуже часто є латентним чинником закріплення чи “розмивання” нової національної ідентичності. Етнічний розподіл відповідей молодих респондлентів на запитання “Якому шляху розвитку України Ви віддаєте перевагу?” свідчить про те, що українці більше тяжіють до західного вектору та переконані у перспективі подальшого розрахунку на власні сили і зміцнення незалежності. Їхні ровесники російського походження схильні вбачати перспективу в євразійському векторі. Мовна ознака аналогічно позиціонує самоіденти­фікаційні групи східного та західно-незалежницького векторів. Третина україномовної молоді більш схильна до співпраці із Заходом та майже стільки ж – перш за все зміцнювати незалежність. Лише 10,3% та 9,4% україномовних громадян обрали відповідно відносини з СНД та східно­слов'янським блоком. Третина російськомовної молоді найважливішим орієнтиром вважає східнослов'янський блок; 17,7% СНД, 14,6% зміцнення незалежності та 11,0% зв'язки із Заходом.

На основі аналізу відповідей на запитання щодо ставлення до вступу України до Європейського Союзу та Союзу Росії і Білорусі дисертант робить висновок: орієнтація України на східний вектор може розколоти молодіжне середовище. Про це свідчить і етнічний розподіл ставлення громадян віком до 30 років до можливого вступу України в Союз Росії та Білорусі. Якщо група молодих етнічних українців майже порівну розділи­лася у своєму ставленні, то молоді росіяни переважно позитивно ставляться до даної перспективи.Такий етнічний розподіл свідчить про небезпеку поляризації української молоді за національною ознакою, що робить формування політичної нації проблематичним.

Переважна більшість молоді в усіх регіонах позитивно ставиться до перспективи вступу України до Європейського Союзу – 67,1%. Хоча етнічні українці виразніше визначилися у даному питанні (69,1%), ніж етнічні росіяни (60,0%). Досить несподіваним є те, що абсолютна більшість “єврооптимістів” зосереджена серед російськомовної молоді (70,1%). Отже, робить висновок автор, ЄС як геополітичний орієнтир не викликає різкої поляризації за регіональною, етнічною та мовною ознаками. Тому подальша консолідація населення України та формування цілісної політичної нації багато в чому залежатиме від успішної інтеграції держави в європейські структури.

Однією із сучасних тенденцій є утворення множинних взаємодопов­нюючих ідентичностей. Такий плюралізм створюється в умовах демократичного розвитку. Такі ідентичності, власне, уможливлюють демократію в поліетнічному суспільстві. Плюралізація ідентичностей істотно впливає на розуміння молодими людьми специфіки міжетнічних відносин та відповідно можливостей запобігання конфліктам та проявам етнічної і національної дискримінації, причому як щодо свого етносу, так і інших етнічних груп. Аналізуючи дані соціологічних досліджень, дисертант відзначає, що молоді люди більшою мірою реагують на порушення прав та інтересів за етнічною ознакою. З віком така тенденція знижується. Молодь найменш оптимістична порівняно з іншими віковими групами щодо міжетнічної злагоди. Кількість респондентів, якій вистачає впевненості, що не буде міжетнічних конфліктів, найменша – лише 9,6%, тоді як серед групи віком 30-54 років – 14,1%, 55 і старше 11,0%. На відміну від старшої (25,3%) та середньої (14,1%) вікових груп серед респондентів віком до 30 років найменше тих, кому вистачає взаєморозуміння між людьми різних національностей.

Усе це свідчить про необхідність глибокого наукового осмислення тенденцій у розвитку етнічної та національної ідентичностей сучасної української молоді та вироблення адекватної молодіжної і етнонаціональної політики держави з метою усунення конфліктогенних чинників і утвердження сприятливих умов для формування у молодого покоління настанов на патріотизм і міжетнічну злагоду, національно-державне самоствердження України.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины