ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ МОТОРНИХ УСТАНОВОК ЛЮДИНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Получил заказанную диссертацию очень быстро, качество на высоте. Рекомендую пользоваться их услугами. Отправлял деньги предоплатой.
Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!


Название:
ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ МОТОРНИХ УСТАНОВОК ЛЮДИНИ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

Вступ містить обґрунтування актуальності обраного напрямку наукових досліджень, мету і завдання; розкриває об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; методи та організацію дослідження; висвітлює наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, впровадження результатів; особистий внесок здобувача; пояснює, де саме апробовані результати дисертаційного дослідження; відображає дані про публікації за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні аспекти моторних установок» проаналізовано змістовно-процесуальні складові психофізіологічної активності молодої людини: визначена методологічна основа дослідження; досліджено системний підхід і концепції в психології і психофізіології моторних установок, де сама моторна установка уявляє собою складне психічне (психофізіологічне) утворення; розглянуто теоретико-експериментальні дослід-ження значення смислових і моторних установок як елемента дії в умовах рухової активності людини; психологічна та психофізіологічна основа рухової активності (на матеріалах локомоцій та рухів балістичного типу), де образ є основним регулятором рухів; систематизовано чинники, що зумовлюють ефективність рухової активності; досліджено загальні закономірності адаптації людини.

Найбільшого визнання в радянській психології і психофізіології, на здобутки якої значною мірою продовжує спиратися сучасна українська психологічна наука, набули: теорія функціональних систем П. К. Анохіна, концепція системного підходу Б. Ф. Ломова в психології, теорія зародження, становлення та здійснення особистості (C. Д. Максименко, В. В. Клименко, А. В. Толстоухов).

Повного визнання, як завершена системна теорія в психології і фізіології, набула теорія функціональних систем П. К. Анохіна. В ній чітко визначене поняття системи, а також визначені основні принципи будови системи та її функціонування.

Цей автор підкреслив такі універсальні для різноманітних систем ключові механізми: корисний пристосувальний результат як найважливіший пункт функціо­нальної системи; рецептори результату; аферентація, тобто зворотний зв’язок від рецепторів результату до центральних утворень функціональної системи; центральна будова, що являє собою вибіркове об’єднання нервових елементів різних рівнів; виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні елементи, що охоплюють впорядковану планомірну поведінку.

Центральним системотворчим чинником кожної функціональної системи є результат її діяльності. Центральна будова функціональної системи, у свою чергу, теж складається із взаємопов’язаних та організованих у єдине ціле об’єднань. Такі принципи організації функціональної системи. Крім цього П. К. Анохіним сформульовані основні принципи функціонування системи: взаємодії, динамічності, ієрархічності, саморегуляції, мінімізації. Саме теорія функціональних систем (ТФС) забезпечила можливість синтезу психології й фізіології і саме на її основі можливе вирішення психофізіологічної проблеми.

Таким чином, на підставі теорії функціональних систем можна відповідно окреслити процес діяльності людини у поєднанні з закономірностями формування та динаміки її стану, з закономірностями формування моторних установок, що має вирішальне значення для психофізіологічного забезпечення рухової діяльності.

Б. Ф. Ломов консолідував, акумулював та систематизував окремі розробки різноманітних галузей психології та суміжних наук. Основними засадами розробленої ним концепції системного підходу в психології стали: уявлення про системну організацію психічних процесів Б. Г. Ананьєва, теорія функціональних систем П. К. Анохіна, філософська-методологічна розробка принципу системності В. П. Кузьміна, принцип детермінізму в психології і механізм аналізу через синтез С. Л. Рубінштейна, концепція особливостей нервової системи Б. М. Теплова та В. Д. Небиліцина. Теорія функціональних систем (ТФС), розроблена П. К. Анохіним, зробила істотний вплив переважно на психофізіологію, що стала методологічною базою системного підходу до вивчення нейрофізіологічних основ психіки і нового напряму в психології – системній психофізіології. ТФС можна вважати варіантом системного підходу Б. Ф. Ломова, який сформулював шість системних принципів розгляду психічних явищ: різноплановості, багатомірності, багаторівневості, ієрархічності, системної детермінованості, розвитку. Концепція системної детермінації психіки і поведінки є одним із найбільш значних звершень Б. Ф. Ломова як методолога. Концепція за своїм змістом стала конкретизацією і розвитком принципу детермінізму С. Л. Рубінштейна. Адекватно до неї через системний підхід розглядається не тільки психіка (онтологічний аспект), але й сам процес психологічного пізнання (гносеологічний аспект).

Отже, висловлені Б. Ф. Ломовим системні принципи обговорення психічних явищ, його бачення рівнів дослідження людини та її психіки, а також формулювання системної детермінації психіки і діяльності можна вважати значущою методологічною основою для досліджування таких взаємопов’язаних систем, що являють собою і саму людину, і її діяльність.

Вибір системи має першорядне значення для отримання об’єктивних даних про механізми псиxiчногo розвит­ку. Існують факти, за яких таке непросте явище, як психіка людини, розкладалось на більш простi складові. Дослідження i опис ознак, прийомів становлення i змiни цих складових, підрахунок отриманих показників – ось ланцюжок «набуття» потрібних знань про первісне i непросте явище – психіку. Принцип механізму історично обумовлений жвавим розвитком i незаперечними успixами класичної механіки та фізики. Описані методи пізнання давали можливicть вiдповicти на низку запитань, чого раніше не можна було зробити.

Накопичення нових наукових фактів при вивченнi складних явищ психiки свідчили про те, що подібний метод дослідження вже не є ефективним. За такого розгляду не вдавалось виявити сутність психічних явищ, з’ясувати динаміку їx розвитку.

Пiдxiд, побудований на принципі системності, був спрямований на виявлення основних закономірностей виникнення та розвитку псиxiки як єдиного цілого. Поступово такий метод аналізу посів належне мicцe i в науці про психічне життя людини. Культурно-історична теорія розвитку псиxiки людини стала результатом застосування цього методу. Причому саме у її розробці вказаний принцип був реалізований найбільш твердо i послідовно. На противагу формально-логiчному по­няттю системи – експериментально-генетичний метод (ЕГМ) утверджує систему, що розвивається, і генетичним початком якої стає «клітинка» як вихідне суперечливе відношення, що містить у собі вci компоненти розвинутого цілого. При цьому ЕГМ своєю змiстовно­пооперацiйною стороною фіксує вci необхiднi переходи у діалектичному розгортанні вичленованого вихідного відношення (С. Д. Максименко, В. В. Клименко, А. В. Толстоухов).

Експериментально-генетичний метод у навчальному процесі виступає необхідним логічним кроком при конструюванні змісту навчального матеріалу. Biн передбачає здійснення логiко-психiчного аналізу наукового знання i проектуван­ня його в систему навчального змісту. В ЕГМ принцип системності є похідним від принципу аналізу за одиницями та принципу icторизму i характеризує історичне розгортання аналізу за одиницями (С. Д. Максименко, В. В. Клименко, А. В. Толстоухов).

Загальнопсихологічну теорію установки розробив Д. М. Узнадзе, який експериментально довів наявність загальнопсихологічної готовності до реалізації актуальної в даній ситуації потреби. Психофізіологічні механізми установки розкриваються, в тому числі, в загальному тонусі організму, що виражає позу суб’єкта в цілому, налаштування в сенсорній і моторній областях, що передує розгортанню способів здійснення дії (А. В. Петровський, М. Г. Ярошевський).

Досліджуючи ієрархічну рівневу природу установки і її функції, О. Г. Асмолов розробив уявлення про ієрархічну рівневу природу установки як механізму стабілізації діяльності. Автор не надає значення моторним установкам, вважаючи їх психофізіологічними реалізаторами установки. Ми вважаємо психофізіологічну складову не реалізатором, а власне установкою, моторною установкою, оскільки в руховій діяльності обидві складові – психічна (сутність) і фізична (власне рух) взаємопов’язані.

Ще у працях О. М. Леонтьєва виявлено порушення координації, вибіркові обмеження рухів з певною смисловою характеристикою і зміни моторних установок. Ці дані змусили розглянути питання про утворення і змінюваність установки в діяльності хворої руки. Зміна дії установки при периферичних травмах має загальну центральну природу (О. В. Запорожець). Стосовно цих випадків зберігає справедливість положення Д. Н. Узнадзе про те, що установка – це стан всієї особистості, але не окремих її органів.

Вирівнювання зовнішніх показників руху йде вже не за рахунок зміни установки відповідно до нових обставин, а за рахунок механізмів актуальної корекції. Замість грубих вторинних корекцій тут виступають тонші, «первинні», за висловлюванням М. О. Бернштейна. Відносно зовнішньої характеристики рух вже загалом перебудувався, але внутрішня його перебудова – оформлення відповідної установки – здійснюється, напевне, тільки при переході до наступного етапу. Потім зовнішня форма руху залишається колишньою, але внутрішня його характеристика – установчий бікприходить у відповідність до нових умов. Рух вже виконується не частинами, шляхом виправлень під час виконання, а відповідно до внутрішньої готовності суб’єкта. При відновленні, тобто виході із «стану очікування», установка починає виявляти себе раніше в сенсорній, ніж в моторній сфері (О. В. Запорожець).

За концепцією О. Р. Малхазова, якість накопиченого ру­хового досвіду визначається piвнeм сформованості образу виконання рухової дiяльностi (ОВРД). Цей процес здійснюється у вигляді формування специфiчних сенсорних комплексiв, специфiчних сенсорних синтезiв, актуалiзацiї фiло- та онтогенетичних енграм, формування образу виконання руху, дії, діяльності – образу потрібного майбутнього. Тобто поняття ОВРД значно ширше за поняття автоматизму, навички, оскiльки останнi є складовими елементами ОВРД i виступають як промiжнi фази його формування.

Виконання рухових дій більш продуктивне при попередньому приведенні психомоторних і психофізіологічних функцій людини у відповідність до умов діяльності. Початок дії можливий тоді, коли не тільки центральна нервова система людини готова до нього, але і безпосередні виконавці (опорно-рухова система) можуть відповідно реалізувати рухове завдання. Такі шляхи формування готовності можуть бути використані також в інших сферах: навчанні трудовим операціям, реабілітації хворих з відхиленнями у стані опорно-рухового апарату та інше.

Найбільш об’ємно і обґрунтовано розроблені психологічні та психофізіологічні теоретичні положення рухової активності М. О. Бернштейном, О. В. Запорожцем, В. В. Клименком, О. М. Кокуном, О. М. Леонтьєвим, О. Р. Малхазовим, А. І. Шинкарюком та ін. У цих положеннях образ є основним регулятором рухів. І. М. Сєченов трактував відчуття, сприйняття як «уламки з дійсності» – її зразки, що виникають за законами рефлекторної діяльності мозку. Образ взагалі, безвідносно до предмету, відображенням якого він є, не існує (С. Л. Рубінштейн). У процесі індивідуального розвитку в людини складається певна сенсорно-перцептивна організація, що об’єднує сукупність органів чуття в цілісну систему (Б. Г. Ананьєв). Ця складна система включає різноманітні постійні й змінні зв’язки між сенсорними модальностями. На їх основі формуються своєрідні функціональні органи, що забезпечують різні види сенсорно-перцептивного орієнтування людини у навколишньому середовищі (О. О. Ухтомський).

До регуляторів рухової активності В. В. Клименко відносить регуляцію рухів почуванням, образом, простором рухів, думкою, предметом, регуляцію дії та вчинку символом.

Разом з тим, рухова активність часто протікає в найрізноманітніших умовах, що робить актуальним дослідження її психофізіологічних особливостей з позицій адаптації.

Значна кількість науковців вказує на підвищення актуальності проблеми адаптації людини до постійних змін оточуючого середовища (В. І. Берзінь, Ю. Я. Голіков, Л. Г. Дика, А. М. Карпухіна та В. І. Розов, О. М. Кокун, М. В. Макаренко, С. Д. Максименко, І. М. Соколова, В. Б. Швирков, В. А. Щербина). Значне підвищення різнопланового інформаційного потоку, зміна ритму та умов життя є загальними стресорами для людей (Г. Г. Аракелов, В. В. Бєлоус, Ю. П. Горго, О. М. Кокун). Перевага сили стресорів над наявними адаптаційними резервами призводить як до зниження ефективності діяльності людини (Л. М. Балабанова, О. М. Кокун, О. Р. Малхазов), так і до виникнення різноманітних захворювань (В. І. Берзінь, Л. О. Китаєв-Смик, Д. М. Харченко, А. І. Шинкарюк).

Фізіологічна адаптація, за М. О. Агаджаняном, являє собою стійкий рівень активності і взаємозв’язку функціональних систем, органів і тканин, а також механізмів управління, що забезпечує нормальну життєдіяльність організму людини в різних умовах існування. За визначенням С. Д. Максименка, психічна адаптація – це процес взаємодії особистості з середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих задумів.

У дослідженнях О. М. Кокуна, на прикладі спорту вищих досягнень, визначено шість адаптаційних типів: 1) «поліпшення» – характеризується стабільним та постійним поліпшенням ПФС упродовж тривалого тренувального процесу; 2) «стабільний» – відносно стабільним утриманням нормального рівня ПФС; 3) «погіршення» – відносно стабільним погіршенням ПФС; 4) «поліпшення-погіршення» – спочатку поліпшенням, а згодом погіршенням ПФС; 5) «погіршення-поліпшення» – спочатку погіршенням, а згодом поліпшенням ПФС; 6) «нестабільний» – дуже нестабільною динамікою ПФС.

Відповідно концепції Ж. Піаже адаптація розглядається як єдність двох протилежно спрямованих процесів – акомодації й асиміляції. Виходячи з вищевказаної концепції, Г. О. Балл вважає, що визначальну роль в соціальній поведінці для осіб середнього рівня відіграють процеси акомодації, а для осіб вищого рівня – процеси асиміляції. Г. Сельє і його прихильники основну увагу надавали біологічним і фізіологічним аспектам проблеми стресу – розумінню стресу як фізіологічної реакції організму, зокрема реакції ендокринних залоз на дію різних негативних чинників. У функціональному і морфологічному відношенні стрес виражається загальним адаптаційним синдромом.

Отже, з одного боку, саме структура конкретної діяльності визначає вимоги до адаптаційних можливостей людини, а з іншого – саме адаптаційні можливості зумовлюють ефективність реалізації різних складових цієї структури при здійсненні діяльності, зумовлюючи її кінцеву ефективність. Таким чином, адаптаційні можливості людини можна розглядати як невід’ємну складову структури діяльності.

У другому розділі – «Моторні установки людини і методи їх дослідження» відповідно до обґрунтованих теоретико-методологічних положень були визначені методи і організація дослідницького процесу. Для проведення експериментальної частини дослідження сформований комплекс методів, що давав змогу вивчати як руховий, так і психофізіологічний бік рухової дії. Поряд з методами, що дають можливість досліджувати суб’єктивний бік процесу, використані точні апаратурні методики: електротензодинамографія і електротензоакселерометрія, що фіксують, якісно і кількісно аналізують навіть слабкі зміни рухів в мікроінтервалах шляху, часу і зусиль (В. В. Клименко, О. Р. Малхазов).

Методи дослідження, що були використані ще М. О. Бернштейном і принципово вдосконалені В. В. Клименком і О. Р. Малхазовим, дають можливість вивчати внутрішню структуру управління руховими діями, в тому числі локомоторними актами і рухами балістичного типу як одиницями рухової діяльності. На цій основі і обрана тензометрична реєстрація руху людини, що фіксується у вигляді кривих прискорювання і зусиль в мікроінтервалах часу. Сукупність кривих (тензограма) відображає процес проходження дії і виступає в якості об’єктивного факту здібності регулювати рухи, впливу смислових і моторних установок на руховий склад дії: просторово-часові параметри, активні м’язові зусилля та ін. На тензограмі рухова дія відображається у вигляді кривих, сукупність яких дозволяє виявити і дати пояснення суті процесів прояву і взаємодії активних, інерційних і реактивних сил системи рухів – зовнішнього боку живого руху, тобто тих прихованих від погляду психофізіологічних і психомоторних механізмів, що готують і реалізують рухову дію.

В якості методики експрес-діагностики психофізіологічного стану використаний комп’ютерний варіант методики «Накатані-тест» з відповідним програмним забезпеченням. Можливості її використання під час рухової активності дуже великі у зв’язку з портативністю, швидкістю виконання діагностики і точністю показників фізіологічних функцій організму.

Діагностична цінність методики «Накатані-тест» міститься в можливості вивчати зміни фізіологічних функцій організму людини оперативно, протягом хвилин, знімати показники електрошкіряного потенціалу з комплексу біологічно активних елементів (точок). В цей комплекс входять: шість точок лівої кисті, шість точок правої кисті; також по шість точок на лівій і правій стопах ніг. Цей комплекс відображає стан всіх основних органів і систем організму людини за меридіальними утвореннями (серцево-судинної та дихальної систем, нирок, печінки, шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози та ін.).

Метод японського лікаря І. Накатані (Y. Nakatani) один з найбільш визнаних електропунктурних методів серед рефлексотерапевтів, який дозволяє оцінити стан меридіанальної системи.

Для суб’єктивної оцінки (самооцінки) студентами свого стану нами використана модифікована методика «самопочуття, активність, настрій» (САН). Фізична працездатність оцінювалася комплексом традиційних і нових методів. Оцінюючи психомоторний стан студентів, ми вивчали такі його прояви, як суб’єктивні відчуття активних м’язових зусиль, сприйняття простору, відчуття часу та ін. За еталон взятий 10-секундний інтервал часу. Для визначення рівня розвитку суб’єктивного почуття активних м’язових зусиль використана кистьова динамометрія. Для оцінки точності відтворення цих зусиль оцінювався 50 % показник правої і лівої кисті відносно їх максимального прояву.

Рівень розвитку суб’єктивного відчуття простору визначався руховим тестом – ЗЕП, еталоном простору, що запам’ятався (М. Гарбі Рашед, В. В. Клименко). За еталон взято відстань у 7 метрів. Випробовуваний проходив дистанцію в будь-якому темпі і повинен зупинитися точно на лінії, що означає її закінчення. Після цього відтворити виконану рухову дію 10 разів, але із заплющеними очима. Фіксувалася відстань між точкою реальної зупинки (від носка взуття) і необхідною (лінія на підлозі).

Визначався рівень тонічної активності м’язової системи (ТАМС) як відображення рівня психофізіологічного і психомоторного стану людини (В. В. Клименко).

Коректурна проба (таблиця з кільцями Ландольта, розміром 32х32 знаки) дала можливість вивчати процеси концентрації і стійкості уваги. Простий в реалізації тест адекватно відображає особливості уваги, спеціальну розумову працездатність, а також темп психомоторної діяльності (Л. Ф. Бурлачук). Рівень концентрації уваги виражається за допомогою індексу точності: К=S­/n. При характеристиці рівня розвитку уваги оцінювалися: об’єм опрацьованої інформації, кількість помилкових дій, що свідчать про ефективність процесів спостереження, звірення, ухвалення рішення і виконання власне психомоторного акту.

·     Для оцінки психофізіологічного і психомоторного стану використовувався тест «реакція на рухомий предмет» (В. В. Клименко). Розглянуто залежність характеристик послідовного зорового образу (ПЗО) від здійснюваної електромагнітної корекції. Використовувалася стандартна лампа-спалах. Фіксувалися: форма, колір послідовного зорового образу, просторове переміщення зоровим полем і тривалість утримання образу (М. Гарбі Рашед).

Крім вищезгаданого, визначався індивідуальний профіль функціональної асиметрії студентів, що взяли участь в обстеженні й експериментальній частині. Для вивчення можливого взаємозв’язку індивідуального профілю функціональної асиметрії та виконання рухових дій описані фенотипні ознаки, методи їх виявлення і можливість об’єднання в цілісність. Визначалися провідне око, кисть руки, рука в цілому. Процедура визначення провідного ока, провідної кисті та провідної руки здійснювалась методами, що знайдені та апробовані раніше (Т. К. Чернаєнко, Б. В. Блінов).

Індивідуальний профіль функціональної асиметрії (ІПФА) визначався комплексом фенотипних ознак, що знайдені раніше відповідними методами. Якщо у суб’єкта домінує праве око, права кисть і права рука, то він представляється як ППП (черговість дослідження і опису зберігається постійною). Необхідно підкреслити і той факт, що в даному дослідженні брали участь тільки особи чоловічої статі, оскільки функціональна асиметрія може по-різному виявлятися у чоловіків і жінок.

Таким чином, був сформований й реалізований комплекс методів дослідження, що відповідав меті та завданням дисертаційної роботи.

Третій розділ – «Створення психофізіологічної основи для формування моторних установок» присвячено виявленню й аналізу можливостей підсилення функцій моторних установок зовнішніми чинниками: квантово-механічними впливами, що утворюють резонанс з відповідною частотою коливань м’язової системи людини, створюючи психофізіологічну основу установок.

У дослідженнях брали участь практично здорові молоді люди – студенти ВНЗ Києва. Вік обстежуваних – 19–22 роки. Дотримувалися інші необхідні умови, зокрема, в обов’язковому порядку проводилися бесіди з лікарем і здійснювалися необхідні процедури (анамнез, вимірювання артеріального тиску, частоти серцевих скорочень та ін.). Всі заходи, безпосередньо пов’язані з реалізацією квантово-механічного впливу, проводилися у присутності, під наглядом і безпосереднім керівництвом лікаря.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины