ВПЛИВ ВІКТИМНИХ ЧИННИКІВ НА ПОЛІТИЧНУ ПОВЕДІНКУ КРИМСЬКОТАТАРСЬКИХ РЕПАТРІАНТІВ :

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання, окреслено об'єкт і предмет вивчення, наведено перелік використаних методів для досягнення поставленої у роботі мети, виділено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі "Теоретичні і методологічні основи дослідження" проаналізовано ступінь вивчення теми, розкривається міждисциплінарний взаємозв'язок політології, віктимології, політичної психології, обґрунтовується вибір напрямів власного наукового пошуку дисертанта.

Обґрунтування авторського наукового пошуку відбувається на основі аналізу досліджень сучасних етнополітичних процесів в Україні, здійснених вітчизняними вченими – І.Варзарем, О.Габрієляном, В.Євтухом, А.Зоткіним, В.Котигоренком, І.Кресіною, І.Курасом, Ю.Левенцем, О.Майбородою, Л.Нагорною, П.Надолішним, Ю.Римаренком, С.Римаренком, Т.Сенюшкіною та ін. Ці дослідники фокусують свою увагу на формуванні політичної нації, політичних еліт, міжетнічних відносинах і способах врегулювання міжетнічних конфліктів державою.

Проаналізовано основні концептуальні положення досліджень, присвячених феноменам етнічності, етнічної ідентичності, політико-психологічним аспектам етнічної свідомості, проблемам етнічної своєрідності культур, етнічних конфліктів (Г.Ділігенський, Л.Дробіжева, Г.Солдатова, Т.Стефаненко, В.Тишков, О.Шестопал та ін.).

Аналіз основних концептуальних підходів до визначення понять "етнос" і "нація" показав, що взаємозаперечуючих положень в примордіалізмі, конструктивізмі та інструменталізмі немає, тому можливе застосування інтеграційного підходу до розгляду етнічних феноменів.

Особлива увага звертається на праці українських авторів, що розглядають етнічні проблеми в контексті політичної психології (О.Бабіч-Декань, О.Баришполець, В.Бебик, В.Воронкова, М.Гретченко, Т.Гретченко, С.Жовніренко, Н.Каліна, О.Кислий, Г.Кисла, К.Коростеліна, Л.Кремень, І.Лебединська, Б.Мар'єнко, К.Недзельський, Є.Чорний, О.Шоркін та ін.).

Накопичений останнім часом теоретичний потенціал різних наук допомагає розширити коло проблемних питань, пов'язаних з політичним виміром етнічності. Особлива роль при цьому відводиться використанню досягнень віктимології для аналізу міжетнічних відносин і етнополітичних процесів.

Відповідно до завдань дослідження здійснено огляд літератури з проблеми депортації. Історичні аспекти цієї проблеми проаналізовано на основі робіт В.Брошевана, М.Бугая, О.Некрича, В.Полякова, П.Поляна, П.Тигліянца, С.Червонної. Процеси повернення і облаштування депортованих, особливості й етапи формування національного руху кримських татар, проблеми релігійно-національної самоідентифікації та інтеграції в кримське суспільство розглянуто із залученням досліджень таких авторів як О.Габрієлян, Е.Гафаров, С.Єфімов, В.Зарубін, М.Кирюшко, О.Кислий, А.Мальгін, Е.Муратова, А.Никифоров, В.Павлов, В.Петров, І.Прибиткова, А.Емірова та ін.

В науковій літературі розглянуто історичні аспекти депортації та її наслідків, етнічної ідентифікації і консолідації депортованих етносів, позиціонування етносів в етнополітичному просторі і процесах формування державної етнополітики, а також психологічні особливості життєвих настанов депортованих народів, релігійної самоідентифікації, шляхи врегулювання конфліктних ситуацій в міжетнічних стосунках. При вивченні проблем релігійно-національної самоідентифікації кримських татар, зокрема ролі ісламського чинника в політиці, що використовується етнічними елітами, автор спиралася на дослідження М. Кирюшка, О.Бойцової, Є.Чорного, Е.Муратової.

За всієї систематичності і скрупульозності аналізу проблем депортації та соціальної адаптації репатріантів, прояви віктимності в поведінці народів-жертв репресій тоталітарної держави поки що залишаються поза увагою вчених. Первинне вивчення віктимних аспектів поведінки людини проводилося переважно в руслі кримінології. Огляд літератури показав, що дослідження в галузі віктимології як розділу криміналістики переважно стосуються закономірностей скоєння злочинів, особистості злочинця, впливу соціального середовища. Аналізуючи ці проблеми, дисертант звертається до робіт Л.Франка, Д.Рівмана, Ю.Антоняна, В.Мінської, Б.Холиста, В.Вандишева, П.Кабанова, І. Малкіної-Пих та ін.

Проблеми поведінки жертв політичних злочинів розкриваються на основі праць П.Кабанова, В.Луньова, Т.Макарової, С.Ткачук та ін. В Україні віктимологічні дослідження проводять Ю.Аленін, А.Бова, Л.Багрій-Шахматов, Т.Бєлоус, В.Веселуха, В.Голіна, Ю.Гурджі, Д.Корецький, В.Туляков, В.Христенко та ін. Відомим російським кримінологом Д.Шестаковим була запропонована ідея створення нового наукового напряму – політичної кримінології, що сьогодні активно розвивається як одна з перспективних  галузей загальної кримінології.

В цілому віктимологічний аспект криміногенності політичного режиму досі залишається мало дослідженим. У сучасній науковій літературі з кримінології зустрічаються лише окремі роботи, які стосуються політичної злочинності, її сутності і причин, віктимогенності тоталітарних політичних режимів, поняття соціальної реабілітації жертв політичних репресій, проблем відшкодування матеріальних збитків жертвам політичних репресій (П.Кабанов, С.Ткачук, Т.Макарова, Л.Обідіна). Однак, незважаючи на те, що сьогодні активно ведуться дискусії щодо того, чи є віктимологія галуззю кримінології, міждисциплінарною наукою чи наукою про жертву взагалі, застосування її досягнень для аналізу етнополітичних аспектів міжетнічних стосунків допомагає побачити багато етнічних явищ під новим кутом зору.

Показано, що вивчення впливу віктимних чинників на політичну поведінку депортованих народів у Криму додає нового ракурсу дослідженням, присвяченим вивченню наслідків депортації, а також політичних реалій, що склалися сьогодні в кримському соціумі.

Незважаючи на те, що застосування досягнень віктимології до аналізу етнополітичної ситуації в Криму залишається практично невивченою сферою етнополітологічного знання, цей напрям досліджень містить суттєвий евристичний потенціал і є перспективою для подальших досліджень. Вирішальною мірою це зумовлено загальною нечисленністю досліджень масової віктимності. В Україні явища масової віктимності також мало вивчені. У політології ця тема порушується в роботах Т.Сенюшкіної.

Відтак, можна стверджувати, що аналіз наслідків депортації народів – зміни в їхньому світогляді, в поведінці (побутовій і політичній), в психології з погляду віктимології відкриває нові перспективи вивчення проблем і шляхів інтеграції етносів в єдине поліетнічне суспільство, а також подолання наслідків депортації і гармонізації міжетнічних відносин. При такому підході стає можливим дослідження впливу віктимних чинників на різні аспекти міжетнічних відносин, відносини етнос – держава, власне світосприйняття етносів та їхню політичну поведінку.

У другому розділі "Політична поведінка кримськотатарських репатріантів як віктимологічна проблема" проаналізовано теоретичні передумови виявлення віктимних чинників, що впливають на формування особливостей політичної поведінки депортованих народів. При цьому депортацію розглянуто як віктимний феномен, що спочатку несе в собі етноконфліктний потенціал.

Основними поняттями віктимології є поняття "жертва" і "віктимність". Поняття "жертва" автор вживає, маючи на увазі суб`єкта взаємодії, що втратив значущі для нього цінності в результаті насильницьких дій щодо нього іншим суб`єктом взаємодії. "Віктимність" – це сукупність об'єктивних і суб'єктивних умов, що спричиняють появу поведінки жертви.

Дисертант акцентує увагу на тому, що депортації стали причиною серйозних психологічних наслідків і вплинули як на світосприйняття народів, так і на їх політичну поведінку. Лідери етнічних спільнот сьогодні спираються у своїх вимогах на необхідність відновлення прав депортованих народів не тільки в економічній, культурній, освітній сферах, але також у правовій і політичній. Вони конструюють нові ідентичності, виходячи з сучасних політичних реалій. При цьому активно використовується такий феномен як історична пам'ять, що створює нові можливості для маніпулювання етнічною самосвідомістю як на індивідуальному, так і колективному рівні. Факт депортації часто є ключовим в таких процесах.

Розглядаючи віктимність як сукупність об'єктивних і суб'єктивних умов, що призводять до появи поведінки жертви, дисертант стверджує, що депортованим етносам (чеченцям, калмикам, німцям, болгарам, грекам, кримським татарам та ін.), які є внутрішньо інтегровані і консолідовані, властиве явище інтеграційної віктимності. Групова інтеграція забезпечує в групі психологічну єдність, цілісність. В такому випадку жертвою може стати об'єднання людей. Осмислення описаного вище феномена дисертант здійснює на підставі наявних досліджень політичної поведінки як політико-психологічного феномена.

Дисертант доходить висновку, що під впливом віктимних чинників формуються настанови й очікування кримськотатарських репатріантів стосовно влади та інших етносів. Віктимні чинники безпосередньо впливають як на їхню політичну поведінку, так і на сценарії міжетнічних взаємин і міжкультурних комунікацій.

Третій розділ "Віктимні аспекти ухвалення політичних рішень і політичної поведінки" присвячений аналізу ухвалення політичних рішень, у тому числі віктимного впливу на цей процес, а також дослідженню проявів комплексу жертви в політичній поведінці депортованих народів. Логіка осмислення названих вище проблем приводить автора до висновку про наявність у Криму такого феномена як етнічний лобізм і необхідність розгляду його через призму віктимологічного вимірювання.

Зокрема проаналізовано прояви комплексу жертви в політичній поведінці депортованих народів і механізми його використання етнічними лідерами на рівні ідеології для отримання політичних дивідендів.

При аналізі впливу комплексу жертви на політичну поведінку депортованих етносів дисертант спирається на положення трансактного аналізу. Посилаючись на засновника трансактного аналізу Е.Берна, автор стверджує, що кожна людина має свій життєвий сценарій, модель якого формується в дитинстві. Важливі соціальні контакти людей найчастіше відбуваються у вигляді ігор. А оскільки політика є інструментом реалізації певних відносин у суспільстві, досягнення певної мети, вона також здійснюється за допомогою різних ігрових сценаріїв. Зазвичай людина виступає в ігровому сценарії в одній з трьох головних ролей: "рятувальник", "переслідувач", "жертва". Коли настає криза, виконавці можуть змінювати ролі.

Комплекс жертви є підставою і способом лобіювання політичних і етнічних інтересів. Експлуатуючи позицію жертви, етнічні лідери маніпулюють представниками влади різних рівнів, а також намагаються впливати на державну політику відносно депортованих осіб та їхніх нащадків шляхом лобіювання ухвалення певних законів на різних рівнях. Дисертант доходить висновку, що віктимні прояви, зокрема, комплекс жертви – це інструмент, спосіб і підстава для лобіювання етнічних інтересів. Комплекс жертви сьогодні дає змогу кримськотатарським політичним лідерам конструювати досить ефективну стратегію для лобіювання інтересів етнічної групи та своїх особистих, а також розвивати нові форми етнічного лобізму. У кримському поліетнічному соціумі найактивніше лобіювання названих інтересів здійснюють представники кримськотатарського народу за допомогою риторики, що права кримських татар були порушені депортацією і першочерговим завданням є необхідність їх відновлення. Загалом тактика і стратегія лобіювання етнічних інтересів поки що полягає в активному пошуку кримськотатарськими політичними силами різних способів і адресатів лобіювання.

Четвертий розділ "Чинник віктимності в етнополітичній мобілізації" присвячений аналізу віктимної складової в позиціонуванні кримськотатарської політичної еліти і прояву її в ЗМІ.

Сучасна ситуація в Україні характеризується активними спробами політизації етнічних спільнот, чому сприяє етнічна різнорідність суспільства, історична пам'ять етногруп. У Криму на тлі етнічної мобілізації і політизації етнічності спостерігається експлуатація етнічними елітами комплексу жертви для досягнення політичних цілей.

Лідери національних рухів, конструюючи нові підстави для висунення політичних вимог і нові способи лобіювання політичних інтересів, нерідко маніпулюють настроями представників етносу. Дисертантом виявлено найбільш поширені способи такого маніпулювання (об'єднання і консолідація етносу навколо спільної ідеї відновлення прав, втрачених внаслідок депортації, подолання наслідків депортації, а також ідеї національної державності; спрямованість у минуле як спосіб маніпулювання позицією жертви; надання соціальним проблемам національного забарвлення; посередництво меджлісу кримськотатарського народу у відносинах між владними структурами і представниками етносу у вирішенні будь-яких проблем; надання однобічної або спотвореної інформації і т.ін.) настроями кримських татар, на підставі чого зроблено висновок про те, що сприйняття і позиціювання кримськими татарами себе як жертви, а також високий рівень політизації етносів в Україні і, зокрема в Криму, сприяють розширенню методів політичного впливу і досягнення політичних цілей.

Аналіз публікацій в ЗМІ і різноманітних документів, наданих меджлісом кримськотатарського народу, допоміг виявити віктимну складову в політичній поведінці репатріантів, проаналізувати її вплив на міжетнічні стосунки в Криму, а також окреслити перспективи подолання етнічної віктимності. Проведений дисертантом контент-аналіз і дискурс-аналіз публікацій в кримськотатарській газеті "Голос Крыма" і болгарській газеті "Извор", а також 31 документа, наданого Алуштинським регіональним меджлісом для публікації в ЗМІ, показав, що темі депортації та її наслідків у кримськотатарській пресі приділяється значна увага. Причому, частка згадувань дискурсу геноциду становить досить істотну частину публікацій про депортацію. В уяві кримських татар депортація тотожна геноциду. Використання в публікаціях дискурсу депортації, геноциду і жертви свідчить про наявність проявів комплексу жертви у кримськотатарських репатріантів.

В той же час у болгарській пресі розподіл часток згадування дискурсів депортації, геноциду і жертви свідчить про те, що дискурсам депортації і жертви приділяється більше уваги, ніж дискурсу геноциду. Такий розподіл вказує на те, що депортовані болгари не розглядають депортацію як геноцид народу, оскільки із Криму було вислано лише частину болгарського народу.

Дисертант підкреслює, що у проявах етнічної віктимності, притаманних депортованиим народам, закладено чималий внутрішній конфліктогенний потенціал, що є фактором ризику для розвитку міжетнічних відносин в поліетнічних суспільствах. У зв'язку з цим стає очевидною необхідність пошуку шляхів подолання впливу віктимних чинників як на рівні політичної поведінки представників депортованих етносів, так і на рівні політико-психологічних механізмів взаємин етнічних груп.

Аналізуючи перспективи подолання віктимізації етносів, автор звертається до феномена соціального капіталу. Накопичення позитивного соціального капіталу сприятиме зниженню міжетнічної напруги в Криму і подоланню комплексу жертви у депортованих народів. Для цього автор вважає за доцільне застосування таких заходів: формування і впровадження культури миру і демократичних громадських цінностей; забезпечення пріоритету права, розвитку особистості, пошук можливостей підвищення рівня добробуту народу; налагодження практики публічного діалогу між різними гілками влади і громадськістю; формування настанов на взаємодію, діалог і взаєморозуміння на основі реалізації принципів свободи слова, обміну інформацією, відкритості і взаємозбагачення культур; виховання толерантного ставлення до різних культур, звичаїв, норм у різних верств населення, вміння долати негативні стереотипи і знаходити компроміс.