ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також відомості щодо публікацій, структури й обсягу дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади вивчення адаптації працівників органів внутрішніх справ до професійної діяльності», який має три підрозділи, розкрито психологічну сутність процесу адаптації; проаналізовано теоретичні підходи до цього феномена, його структури та шляхів діагностування.

У розділі висвітлено концептуальні підходи до вивчення адаптації особистості зазначено, що проблему адаптації особистості досліджували, зокрема, в галузі психології праці та інженерної психології. Загальною метою цих досліджень стало забезпечення максимальної ефективності діяльності за оптимальних психоенергетичних витрат працівника (Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, В.О. Бодров, Є.О. Климов, О.Р. Малхазов, О.М. Кокун та ін.). У межах такого підходу змінено акценти у вивченні явища адаптації: ідеться про поступовий перехід наукових досліджень від вивчення фізіологічної або біологічної складових адаптації до аналізу соціально-психологічних аспектів адаптації (як діяльність особистості, що спрямована на самоактуалізацію та самореалізацію в реально існуючому соціальному, професійному та інших середовищах).

На основі аналізу праць Н.А. Агаджаняна, Л.М. Балабанової, А. Бандури, Ф.Б. Березіна, Т.Г. Дитчева, Л.Г. Дикої, О.В. Іванової, Л.А. Китаєва-Смика, В.В. Клименка, Є.О. Климова, О.М. Кокуна, Л.І. Ларіонова, А.Б. Леонова, М.В. Макаренко, О.Р. Малхазова, В.Д. Небиліцина,  Т.В. Середи, Б.М. Теплова та ін. можна умовно виділити три основні напрями досліджень явища адаптації:

1.      Медико-психологічний (Л.М. Балабанова, Ф.Б. Березін, Т.Г. Дитчев, Л.Г. Дикая, В.В. Клименко, Л.А. Китаєв-Смик, А.Б. Леонова, Н.Д. Литвинов, Г. Сельє, К.Е. Тарасов та інші), представники якого розглядають медико-психологічні аспекти адаптації людини у стресових умовах. У межах цього підходу вивчають переважно фізіологічні та біологічні особливості адаптації людини. Поняття адаптації розглядають у співвідношенні з такими категоріями, як норма та патологія, важливою є дихотомічна оцінка «адаптація-дезадаптація».

2. Психофізіологічний, або індивідуально-типологічний, підхід (Н.А. Агаджанян, Н.А. Агаєв, І.В. Болотнікова, В.П. Казначеєв, О.М. Кокун,, О.Р. Малхазов, В.Д. Небиліцин, Б.М. Теплов та ін.). У контексті цього підходу вивчають особливості функціонування окремих органів та їх систем, а також особливості психофізіологічних процесів людини в умовах мінливості зовнішнього середовища. Адаптацію розглядають як процес психофізіологічного налаштування людини на забезпечення гомеостатичної рівноваги із зовнішнім середовищем. Підставою для виокремлення різних етапів адаптації є певні психофізіологічні показники. Численні експериментальні дослідження динаміки функціональних станів людини в певних умовах дали змогу побудувати ймовірнісну модель адаптаційного процесу. Крім того, цей підхід уможливлює визначення індивідуальних рівнів адаптованості.

Дослідження адаптації особистості в межах цього підходу забезпечили відхід від класичної дихотомії «адаптація–дезадаптація» та експериментально обґрунтували доцільність використання системи більшої шкальованості. Зокрема, М.М. Василевський за рівнем адаптаційних можливостей індивідів виділив такі три групи: адаптивні індивіди, які здатні швидко адаптуватися до нових умов життєдіяльності, для яких характерна висока пластичність, лабільність і рухливість нервових процесів; середньоадаптивні індивіди, яким притаманна середня  пластичність нервової системи та помірність соматичних реакцій на нові умови життєдіяльності; неадаптивні індивіди, яким властива погана пристосованість до нових умов, відсутність реактивної динаміки на зміни зовнішнього середовища.  Подальшу конкретизацію індивідуальних рівнів адаптації та механізмів її протікання на кожному з них здійснено в межах нейрофізіологічних і психофізіологічних досліджень.

3. Соціально-психологічний підхід (А. Бандура, І.І. Бойко, О.І. Зотов, О.В. Іванова, Є.О. Климов, Н.П. Колизаєв, Л.І. Ларіонов, Т.В. Середа та ін.), відповідно до якого поняття соціально-психологічної адаптації відображає взаємодію та інтеграцію особистості в суспільство, самовизначення в ньому. Соціально-психологічна адаптація особистості полягає в оптимальній реалізації внутрішніх можливостей людини, її особистісного потенціалу в соціально значущій діяльності, здатності, зберігаючи себе як особистість, взаємодіяти з навколишнім соціальним середовищем.

Обґрунтовано, що використання положень системного підходу дає змогу найбільш якісно, на нашу думку, вивчати явище адаптації, поєднуючи три основні його аспекти – процесуальний, формувальний та результуючий. Визначені положення системного підходу можна вважати найбільш адекватною методологічною основою для досліджень психологічних чинників адаптації працівників ОВС до професійної діяльності.

Аналіз робіт (Н.А. Агаєва, В.Г. Деєва, М.І. Єнікєєва, Г.В. Ложкіна, М.В. Макаренка та ін.) засвідчив, що дослідження адаптації особистості до умов професійної діяльності тісно пов’язане з побудовою факторної моделі, яка відображає оптимальний набір психологічних і професійних показників. За такого підходу значно спрощується оцінювання ефективності проведеної адаптації. Його здійснюють шляхом зіставлення показників реального професійно-психологічного профілю досліджуваного з теоретично обґрунтованими  модельними характеристиками.

На підставі аналізу зазначених вище праць доведено необхідність використання факторної моделі психологічних чинників, що впливають на адаптацію працівників ОВС до професійної діяльності (відповідно до різних видів професійної діяльності) при проведенні профвідбору та психологічному супроводженні оперативно-службової діяльності. Основні характеристики такої моделі спираються на систему показників, яка  включає: - індивідуально-психологічні показники працівників міліції з різним рівнем адаптованості; - показники відповідної батареї психологічних тестів, яка дає можливість оцінювати індивідуально-психологічні якості працівників міліції та відповідає вимогам сучасної психодіагностики.

На основі проаналізованих першоджерел визначено адаптаційно значущі індивідуально-психологічні характеристики для працівників ОВС. Психодіагностичне вивчення та застосування різних методів статистичної обробки вказаних характеристик дає можливість побудувати факторну модель психологічних чинників, які впливають на адаптацію працівників ОВС до професійної діяльності. Крім цього, діагностика цих властивостей має велике значення для вирішення питань професійного психологічного, психофізіологічного відбору та прогнозування адаптації працівників у системі ОВС, оскільки чітке розуміння психологами особливостей вияву нейродинамічних та особистісних характеристик дає змогу виділити професійно важливі якості для працівників багатьох підрозділів міліції, робота яких пов’язана зі стресами, фізичною протидією злочинцям, застосуванням зброї, необхідністю працювати в нічний час і в нерегламентованому режимі.

   У другому розділі «Організація, етапи, методи та модель дослідження психологічних чинників адаптації працівників органів внутрішніх справ», що складається з чотирьох підрозділів, визначено етапи, методи й модель дослідження психологічних чинників адаптації працівників ОВС до професійної діяльності.

Зазначено, що організаційно роботу виконано в три етапи: 1) підготовчий (вивчення й теоретичний аналіз сучасної психологічної літератури з проблеми адаптації особистості до умов професійної діяльності, визначення методів і методик дослідження); 2) емпіричний (проведення психодіагностичного дослідження та апробація психодіагностичного інструментарію); 3) заключний (дослідження динаміки індивідуально-психологічних показників, з огляду на рівень адаптації працівників ОВС до професійної діяльності, розроблення факторних моделей психологічних чинників, що впливають на адаптацію працівників ОВС до професійної діяльності, та надання рекомендацій щодо їх використання фахівцями служби психологічного забезпечення МВС України).

Для психодіагностичного тестування виділено шість груп курсантів і працівників з різним ступенем адаптації до професійної діяльності. Ступінь адаптованості курсантів і працівників ОВС до професійної діяльності визначали на основі зіставлення показників за такими напрямами: навчання, службова дисципліна, самооцінка успішності адаптації в системі ОВС, реальний час професійної діяльності в практичних підрозділах конкретних курсантів і молодих працівників. З огляду на ці показники, вибірку умовно поділено за такими критеріями: КВРА – курсанти з високим рівнем адаптованості;  КНРА – курсанти з низьким рівнем адаптованості; КСРА – курсанти з середнім рівнем адаптованості; ОВРА – офіцери з високим рівнем адаптованості; ОНРА – офіцери з низьким рівнем адаптованості; ОСРА – офіцери з середнім рівнем адаптованості.

Здійснено відбір принципів дослідження психологічних чинників адаптації працівників ОВС до професійної діяльності на основі теоретико-методологічного аналізу фахової літератури. Зокрема, виділено дві групи загальних принципів – організаційно-управлінські й технологічні. Поряд із зазначеними, для реалізації наукового підходу до виявлення психологічних чинників адаптації працівників ОВС, на наш погляд, необхідно спиратися також на принципи системності, безперервності та оптимізації.

Для побудови факторної моделі психологічних чинників адаптації працівників ОВС послідовно використано такі методи математичної обробки даних: дескриптивний аналіз статистик, кореляційний і факторний аналіз даних. У психологічних дослідженнях прийнято, що  математична обробка даних зводиться до комплексного, поетапного аналізу вибірки на кожному з чотирьох вищезазначених етапів, а кінцевою метою статистичного аналізу є виявлення та інтерпретація латентної факторної моделі. Нині серед факторних моделей у психологічній літературі поширеною є «Велика п’ятірка» («Big five», або скорочено B5): екстраверсія, товариськість, самосвідомість, емоційна стабільність, інтелект. У дослідженні психологічних чинників адаптації працівників ОВС до професійної діяльності ми припускали, що отримана факторна модель буде певною мірою відображати й фактори «Великої п’ятірки», з огляду на кросситуаційність останньої, що доведена в різних дослідженнях.

Проаналізовані наявні в сучасній літературі погляди на факторні моделі психологічних чинників (О.В. Іванова, Р. Кеттел, О.М. Кокун,                          В.В. Конопльов, Т.А. Кухарева, А.П. Москаленко, Ч. Осгуд, Д. Фіске,              О.Г. Шмильов та ін.). Результати проведеного аналізу дали змогу побудувати теоретичну модель психологічних чинників, що впливають на успішність адаптації працівників ОВС, до складу такої моделі увійшли: емоційна стабільність – нестабільність, конструктивна рефлексивність, комунікативні здібності, активність, високий рівень домагань, показник самокритичності (для досліджуваних із високим рівнем адаптаційних здібностей) та показник агресивності поведінки (для досліджуваних із низьким рівнем адаптаційних здібностей).  

Визначено методи дослідження психологічних чинників адаптації працівників ОВС до професійної діяльності. До основних віднесено: спостереження, анкетування, експертна оцінка, біографічний та експериментальний методи. Обрана тестова батарея, що повною мірою відповідає завданням дослідження психологічних чинників адаптації працівників ОВС і психодіагностичним вимогам, містить такі методики:  Леонгарда-Шмішека для вивчення акцентуацій рис особистості, особистісний опитувальник Г. Айзенка (ЕРІ), опитувальник Я. Стреляу для дослідження темпераменту, теппінг-тест (модифікації О.В. Родіонова), опитувальник Л. Терстоуна (шкала темпераментів), тест описання поведінки особистості в конфліктних ситуаціях К. Томаса, тест для оцінювання швидкості переключення уваги Ф.Д. Горбова-Шульте (чорно-червоні таблиці), опитувальник М.І. Алексєєвої для виявлення мотивів навчальної діяльності, опитувальник для виявлення рівня сформованості пізнавальних мотивів І.В. Жадан та О.Р. Малхазова, опитувальник мотивації до успіху Т. Елерса, опитувальник мотивації уникнення невдач Т. Елерса, готовність до ризику А.М. Шуберта, опитувальник рівня суб’єктивного контролю (РСК) і опитувальник Д. Тейлора (модифікації В.Г. Норокідзе) − шкала самооцінки особистісної тривожності, тест Р.Б. Кеттела (16PF − опитувальник). Загалом тестова батарея налічує 14 методик, які охоплюють 73 показники.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження психологічних чинників адаптації працівників органів внутрішніх справ», що має три підрозділи, здійснено порівняльний аналіз розвитку психологічних характеристик  представників груп із різним рівнем адаптованості до умов професійної діяльності, на основі якого виявлено зв’язки між індивідуально-психологічними характеристиками та рівнем адаптації. За результатами кореляційного і факторного аналізу отриманих даних визначено психологічні чинники адаптації працівників ОВС до професійної діяльності.